РАКЕТИ ІДУТЬ ПО СВІТУ УКРАЇНСЬКА ЗБРОЯ ДОСТУПНА І МЕТАЛІСТАМ, І ТЕРОРИСТАМ

Поділитися
Сотня українських ракет, приречених на утилізацію, зникла в невідомому напрямку. Ця заява міністра оборони Є.Марчука потрапила на стрічки всіх світових інформаційних агентств...
Інвентаризації та обліку боєприпасів у Збройних силах немає. Скільки снарядів у нас є і скількох немає — не знає ніхто

Сотня українських ракет, приречених на утилізацію, зникла в невідомому напрямку. Ця заява міністра оборони Є.Марчука потрапила на стрічки всіх світових інформаційних агентств. Розслідування інциденту триває під контролем Президента з залученням усіх найкомпетентніших органів. Зникнення цілого арсеналу — сенсація! Для журналістів. А для слідчих — лише епізод, що випадково розкрився перед публікою. За ним ховається найстрашніша українська військова «таємниця». Запаси нашої зброї величезні й погано охороняються. А головне — бомби, снаряди, міни, ракети ніде й ніким не враховані. Скільки ракет у нас є? І скількох ракет у нас немає? Відповідей на ці запитання не знає НІХТО.

Союз меча і кишені

Приїхав якось один генерал на військову базу, і чомусь захотілося йому прогулятися околицями. Дивиться — а під парканом лежать 76 зенітних ракет, кожна величиною як телеграфний стовп, по чотири тонни вагою. Запитує генерал місцевих аксакалів: «Де взяли?» А йому відповідають: «Давно тут сидимо»... Якщо переказати на фольклорному рівні, приблизно так виглядала недавня інспекція
433-ї бази зберігання озброєнь і резерву військ ППО України в Житомирській області.

Саме пані удача привернула увагу контрольно-ревізійного управління Міноборони і Управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ. Чому ракети під парканом? Це запитання зацікавило навіть Президента Л.Кучму, передусім тому, що офіційно цих ракет... не існує. За документами, їх мали знищити вісім років тому! Постало друге запитання: хто власник підпарканного скарбу? Результати перевірки в січні нинішнього року військової частини А 1912 та військового заводу «Промінь» і лягли, мабуть, в основу заяви Марчука. У громадськості вона викликала шок, а фахівці підкреслюють, що найбільше в цій історії вражає її буденність.

Отож ще в 1990—91 роках на військову базу зберігання та утилізації під Житомиром надійшов вантаж під кодовим найменуванням «Тара №1». Це були 1942 ракети типу С-75. Свого часу в різних гарячих точках світу ракети цього класу збили десятки американських і ізраїльських літаків, але настав час — і їх відправили на демонтаж. Важливо відзначити, що зенітний комплекс С-75 досі перебуває на озброєнні ряду країн, і для застарілих ракет — хоча б на запчастини — можливо, й знайшлися б покупці. Проте сушити голову над питаннями збуту тоді ніхто не став. «Тара» прибула на базу без бойових зарядів, стартових прискорювачів, крил і стабілізаторів. Але системи наведення, маршові двигуни й інша цінна начинка містилася в повному комплекті. Акти приймання цього добра збереглися. Та куди воно пішло потім? На утилізацію? На продаж за кордон? Під паркан? Всупереч думці Воланда, документи за результатами утилізації більшої частини виробів згоріли в низці реорганізацій, перестановок, пересувок тощо. Хто винен? Оформлена не за статутом, неохайна звітність свідчить, що з паливних баків ракет для народних потреб робили ємності, продавали трубопроводи, ковпаки тари та інші дрібниці. Документально можна простежити долю 488 ракет. Решта — а скільки їх? — пішли куди завгодно, але, вочевидь, не туди, куди хотілося б службі утилізації військової техніки Міністерства оборони.

За підрахунками військових експертів, головна цінність зниклої «тари» для народних умільців — коштовні метали: понад п’ять кілограмів золота, понад п’ять кілограмів платини, близько чотирьох кілограмів платиноїдів, майже 210 кілограмів срібла. Щоправда, наскільки рентабельно було б виколупувати ці цінності з сотень ракет — невідомо. Слідчі припускають, що відсутність обліку могла штовхнути щасливих розпорядників «тари» на продаж цілих блоків ракет. За кордоном чимало людей роблять хороший бізнес на торгівлі збройовим «ширвжитком», мають ділові контакти в Україні й чудово поінформовані про стан вітчизняних арсеналів.

Пошук винних триває. Але не шукайте серед підозрюваних прізвищ людей із великими зірками. Їх і не буде. Знайдеться, як і після вибуху в Артемівську, прапорщик «для биття», відповідальний за все, — і то ще не факт. Як свідчить практика, жодна справа про незаконну торгівлю у великих масштабах військовим майном і бойовою технікою не отримала логічного судового вироку. Наприклад, із 1996 року розслідується справа про зникнення принаймні шестисот (600) вагонів артилерійського, ракетного і стрілецького озброєння. Втім, може, й не 600, а 1000 вагонів чи 2000. Обліку і докладної інвентаризації всього спорядження в МО України ніколи не було. Дані про розкрадання отримані агентурним шляхом — знову-таки, знайшли голку в стозі сіна. Кажуть, зброя пішла в Хорватію. А може, і не в Хорватію... Слідчі органи двічі відкривали кримінальну справу на колишнього начальника штабу озброєнь Міноборони, але щоразу справу закривали за відсутністю складу злочину. Та й соромно було б вішати таку гучну справу всього лише на одного чиновника, хто б прокуратурі повірив. Загалом, винних немає, оскільки важко визначити, ЩО саме було вкрадено і звідки! Як жартують у прокуратурі, наша Феміда найбільш сліпа Феміда у світі.

Усі на охорону всенародної власності!

Ця стаття не викличе паломництва в Україну любителів різноманітних вибухонебезпечних предметів. Ті, хто постачає зброю в гарячі точки Середньої Азії, Африки і Близького Сходу, а також працівники українських компетентних органів знають достеменно: нелегально придбати в Україні більшість видів піхотного озброєння — гранатомети, вогнемети, кулемети, автомати, гвинтівки — не проблема при відповідній конспірації, поінформованості та відносно невеликих матеріальних затратах. Також не проблема купити вибухові речовини будь-якого типу, як і більшість видів звичайних боєприпасів. За словами високопоставленого працівника української спецслужби, нинішні умови зберігання боєприпасів відкривають покупцям доступ до різноманітного асортименту, зокрема ракет «земля—земля» типу «СКАД», мін протипіхотних і протитанкових, снарядів калібру
23–152 міліметри тощо. Причина — і в корупції, і в анекдотичних спритних прапорщиках, і в значно спритніших генералах. І в тому, що безвідповідальні командири, користуючись слабким контролем, спокійно розкидають цінне майно під парканами.

За експертними оцінками, в Україні зберігається понад два мільйони тонн боєприпасів до всіх видів звичайних озброєнь. Якщо завантажити їх у потяг, на це знадобиться 110 тисяч вагонів. На території України було розгорнуте головне стратегічне угруповання радянських збройних сил, що забезпечувалося колосальним арсеналом. Коли при кінці радянської епохи війська виводилися з країн Східної Європи, велика частина їхнього спорядження також надійшла до нас. Тільки протипіхотних мін у нас має бути понад шість мільйонів — вистачило б, щоб перетворити дві-три африканські республіки в суцільне мінне поле. Зберігати майно було ніде, контролювати й стежити було нікому. Щось утилізувалося, щось продавалося, щось переміщалося, щось використовувалося. При цьому — хаос початку дев’яностих, нескінченні реформи, реорганізації, передислокації, дедалі більше начальників.

У результаті Міністерство оборони не змогло (та й не дуже прагнуло) налагодити систему обліку і контролю за боєприпасами. Це здається абсурдом, але при тому, що кожен стілець у держустанові має свій інвентарний номер, —артилерійські снаряди, якими можна підірвати будь-яку установу, інвентаризації не пройшли. Відома номенклатура виробів, але не їх точна кількість. Експертні оцінки боєприпасів проводяться в «умовних вагонах» — близько 20 тонн. Військові кажуть, що «поснарядну» інвентаризацію провести неможливо. Чимало складів зброї із боєприпасами «у віці» за 35 років, тобто непридатними до перевезення, потрібно знищувати лише на місці. Їх не можна навіть перераховувати. А достатніх технологічних можливостей для цього немає. Що там у ящиках лежить, що не лежить — це велика таємниця. Держава виділяє на переробку боєприпасів чималі суми, але поки що це — крапля в морі. За словами експертів, реально щороку знищується не більше 25 тисяч тонн боєприпасів. З такими темпами, щоб усунути небезпеку, треба буде працювати 40 років. Якщо не розраховувати на детонацію... Всі передачі новин транслювали драматичну евакуацію німецької міни в Севастополі, але ніхто не показує териконів наших рідних бомб, які теж лежать під відкритим небом.

А чому не полічили те, що можна полічити? Чому за багато років не можна налагодити бодай облік боєприпасів, придатних до застосування? Ці питання ставлять навіть неспеціалісти. Адже цього теж не зроблено! Елементарних питань не вирішено. Чому? Спроби отримати відповідь «від перших осіб» успіхом не увінчалися. Колишній міністр оборони О.Кузьмук, який п’ять років був біля керма військового відомства, погодився на інтерв’ю, але в останній момент відмовився давати будь-які коментарі. Новий міністр Є.Марчук як особа офіційна взагалі не в захопленні від дискусії на цю тему. Останні 12 років у Міністерства оборони були інші пріоритети. Лежать собі снаряди, каші не просять. Старі боєприпаси найчастіше зберігаються разом із новими, ще придатними. Розвезти їх по різних базах у військових немає ні сил, ні бажання. Тільки після Артемівська виник план «розселення» — але під нього, знову-таки, немає грошей.

Житомирський ракетний скандал — типовий приклад того, до чого призводить відсутність централізованого обліку. Фактично за стан складу відповідає безпосередній командир частини обслуговування. Він у себе на об’єкті і кравець, і жнець, а звітувати за свої абстрактні тонни й тисячі тонн йому доводиться вкрай рідко. На ряді арсеналів солдатиків для вартування бракує, сигналізації немає, огорожа складається з одного ряду колючого дроту, і слава Богу, якщо вона є. Хоч собачки не бігатимуть. Спеціальна комісія міністерства, що торік проводила інспекцію, зробила серію чудових фотографій — купи бомб і снарядів без будь-яких загород і вартових, прямо на землі, під дощиком, і травичка на них проростає!

Недарма у брухті так часто знаходять армійські боєприпаси. Доступ відкритий. Хоч і вкрай небезпечний. Усю країну налякав вибух військового складу в Артемівську. А, за оцінками міністерства, він вважався лише малим сховищем. На складі під Цвітохою, у Хмельницькій області, зберігається 139 тисяч тонн боєприпасів. На базі в Калинівці — 188 тисяч тонн. Багато це чи мало? Потужність атомної бомби, скинутої на Хіросіму, — 20 тисяч тонн у тротиловому еквіваленті. У виробах на складах міститься набагато потужніша вибухівка.

І це ще не все. Є й 16 тисяч тонн меланжу — високотоксичного ракетного палива на основі азотної кислоти, випари якого смертельно небезпечні для людини. Меланж — це рідка отрута, що при потраплянні в атмосферу, грунт і грунтові води рівнозначна застосуванню біологічної зброї і здатна заразити величезні території. Загалом, катастрофа в Артемівську й «ракетна криза» на базі під Житомиром — лише ілюстрація поточного, дуже жалюгідного стану справ зі зберіганням військового майна.

За довгі роки про можливі тяжкі наслідки цієї системи військові написали масу доповідних записок, але реально жоден міністр оборони не зміг відстояти виділення необхідних коштів на ліквідацію загрози. Бадьоро рапортувати про повну бойову готовність набагато приємніше, ніж похмуро віщувати апокаліпсис. Верховний головнокомандувач Кучма, звісно ж, у курсі справ. Про рівень величезного ризику поінформовані всі, кому слід. Крім жителів селищ, які сусідують із військовими базами.

Причина цього суто політична — коштів на утилізацію боєприпасів потрібно стільки, що, якщо фінансувати по-справжньому, грошей не вистачить іншим особливо витратним галузям. Наприклад, шахтарям. А на бідних шахтарях (і шахтовласниках) нинішній уряд не заощаджує. Влада вже тривалий час намагається вибити гроші на утилізацію з міжнародних організацій. Розщедрився ж Захід на знищення ракетних шахт! Може, і сюди підкине. Та у Вашингтоні долари рахувати вміють і не дуже переймаються. Тому що, з одного боку, наші чиновники просять, а з іншого боку — запевняють про суворий режим контролю за торгівлею зброєю, про всевидюче око «Укрспецекспорту», без якого жоден патрон за кордон не просочиться. Ця шизофренія — теж частина державної політики. Якщо закричати: «Караул! Ми на пороховій бочці! Дайте грошей на утилізацію боєприпасів!» —то нашим офіційним делегаціям буде якось незручно приїжджати, припустимо, в Давос. Звідусюди тикатимуть пальцями, мовляв, «Верхня Вольта з ракетами». В українців своя гордість, і військову «таємницю» про критичний стан наших арсеналів ми нікому не розголошуємо.

Армія не знає, скільки вона коштує

Чому, цікаво, саме нині міністр оборони Є.Марчук розповів історію з ракетами, і взагалі мало не щодня бичує армійські недоліки та огріхи? Чому раптом гласність і прозорість затопили військове відомство? Головне поле бою для українського генералітету — не брудні полігони, а світлі коридори. За п’ять років роботи колишній міністр О.Кузьмук, природно, розставив відданих людей на всі керівні посади. Прихід Марчука похитнув цю систему, але фактично «група Кузьмука» зберігає потужний вплив у багатьох найважливіших галузях роботи міністерства. Звільнити з посад відразу кілька десятків генералів і полковників, які мають міцні зв’язки в найвищих кабінетах, — неможливо. Зазначимо, що конфлікт Марчука і Кузьмука започаткувався давно, у кожному разі, кулуарні бої місцевого значення точаться ще з середини дев’яностих. Нині питання про компроміс уже не стоїть. Тут іде боротьба видів — хто кого. Оскільки Марчук у військовому середовищі прибулець, його головний козир — інформація. Прозорість деяких сторін діяльності армії — це шанс вивести на чисту воду багатьох соратників Кузьмука й відкрити шлях кадровим перестановкам. Кузьмук зберігає великий авторитет у політичних та ділових колах і «відстрелюється», в основному апаратними циркулярами, теж дуже ефективно. Потік відвертостей з обох боків наростає.

Як довів математик І.Пригожин, хаос — це теж форма порядку. І є люди, які в хаосі тямлять і від того велику користь мають. Бізнес на утилізації боєприпасів — ласий багатомільйонний кусень. За словами експертів, за утилізацію, приміром, одного танкового снаряда калібру 125 мм марки ВОВ-36 держава сплачує 60 гривень. А утилізувати ж можна з розумом. Здати на переробку латунну гільзу, переробити в промислових цілях порох, вибухівку. Роботи — непочатий край. Крім того, шанс озолотитися можуть дати дуже ймовірні іноземні інвестиції в знищення українських арсеналів. Саме у передчутті освоєння майбутніх західних кредитів і розгорнулася нині боротьба за переділ ринку утилізації боєприпасів.

Схожа ситуація на цьому ринку вже була в 90-х роках. Усі пам’ятають скандал, пов’язаний із тендером на утилізацію об’єктів 43-ї ракетної армії, під який США виділили 540 мільйонів доларів. Чимало ЗМІ, зокрема близький до В.Пінчука телеканал ICTV і улюблений телеканал В.Медведчука «Інтер», звинувачували Міністерство оборони в тому, що велику частину контрактів на реалізацію проекту отримала фірма «Струм». Писали газети, проводилися прокурорські перевірки, податкова влаштовувала «маски-шоу», висувалися обвинувачення на адресу керівництва Міноборони й особисто Кузьмука.

Вже самої цієї історії досить, щоб оцінити, які величезні ставки задіяні в армійському бізнесі і які великі гравці в ньому беруть участь.

Наймогутнішим оператором на ринку утилізації боєприпасів є корпорація «Співдружність». Донедавна вона отримувала велику частину держзамовлення на утилізацію боєприпасів, але нині фірму витісняють із ринку підприємства Міністерства оборони.

На іншому полюсі, звісно, інтереси Є.Марчука. Євген Кирилович, вочевидь, розуміє, що якнайшвидше розв’язання проблеми сховищ боєприпасів тісно пов’язане з його подальшою кар’єрою. Вибух на складі в Артемівську викликав критику попереднього керівництва МО. Новий вибух викличе критику чинного міністра. Його також турбує, що якісь приватні фірми, як з’ясувалося, отримують вигідні контракти з його відомства. Не тому турбує, що це зле, і не тому, Боже збав, що хочеться переспрямувати фінансові потоки у бік від фірм, запідозрених у зв’язках із колишнім керівництвом міністерства. Просто у відомстві простоюють багато казенних підприємств, які прагнуть роздобути всі-всі контракти на утилізацію військового майна. А те, що при цьому політичні противники будуть позбавлені частини економічних ресурсів, — чистий збіг. Передумови для радикальних змін на ринку утилізації боєприпасів створені. Але зовсім не факт, що Марчукові вдасться змінити систему й повернути її у вигідне для себе русло.

Запаси українського військового спорядження — вибухонебезпечна тема. І, на жаль, вона дасть ще не один інформаційний привід для публікацій. І йтиметься не лише про вибухи складів, розбазарювання та злодійство, конкуренції фінансово-політичних груп. Західні експерти, мабуть, не уявляють собі справжніх масштабів нелегальних поставок зброї з країн СНД, Росії, України. Американці обурені, що в Іраку, який упродовж 13 років офіційно не отримує жодної одиниці сучасної зброї, партизани десь знаходять тисячі сучасних одноразових гранатометів і протитанкових гранат із тандемною бойовою частиною, які успішно знищують навіть такі броньовані фортеці, як танки типу «Абрамс». Постачання зброї в гарячі точки — це вже, як правило, не «рука Москви», і вже тим паче не «рука Києва», а рука нелегальної торгівлі предметами вбивства й терору, яку влада не може контролювати. Визнати цей факт — означає зізнатися в слабкості держави. Українська влада переконана: на даному історичному етапі небезпека катастрофи не така жахлива, як небезпека втратити зовнішню респектабельність.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі