ПРИВІД

Конфлікт навколо глави бюджетного комітету з формальної точки зору є подією набагато менш значимою, аніж поява чергового проекту конституційних змін. Проте насмілимося припустити: якщо «справу Порошенка» доведуть до кінця, її наслідки можуть мати серйозні наслідки не лише для Верховної Ради, а й для країни в цілому. Може трапитися, що ми стаємо свідками складної гри, ціна якої значно вища, аніж один із постів у керівництві Радою.

Двома словами про історію питання. У лютому група народних обранців виявила суттєві невідповідності між бюджетом на 2003 рік, ухваленим парламентом, і бюджетом, підписаним Президентом. Лідери трьох опозиційних фракцій — КПУ, СПУ і БЮТ — зажадали негайно розібратися, хто і з якою метою «підкоригував» головний фінансовий документ держави. Після відповідних розглядів з’ясувалося, що бюджет дійсно піддався «незапланованій ревізії». У березні лідер комуністів (ставши однією з головних дійових осіб конфлікту) оголосив: річний кошторис країни сфальсифікували приблизно на 310 мільйонів гривень, причому фальсифікація 47 мільйонів гривень доведена. При цьому Петро Миколайович натякнув, що йдеться про збільшення обсягів фінансування «деяких округів деяких народних депутатів». Представник СДПУ(о) Нестір Шуфрич висловився ясніше, фактично звинувативши в непорядності керівника профільної парламентської структури, члена «Нашої України» Петра Порошенка. Парламентарій-есдек повідомив журналістам, що в остаточному варіанті було необгрунтовано збільшені бюджетні нормативи Вінниці (4,5 млн. гривень додатково) і Вінницькій області. «Це трохи неприємно, — зауважив Шуфрич, — оскільки по Вінниці було обрано керівника бюджетного комітету…»

Після цього скандал несподівано для багатьох звівся нанівець. Спостерігачі називали силу-силенну обставин, через які бюджетна справа виявилася, скажімо так, безперспективною. Коротенько перелічимо основні версії.

Одним із головних ініціаторів загасання конфлікту цілком міг виступити спікер. У Володимира Литвина була досить приводів для цього. Він не хотів підігравати есдекам, котрі явно і з задоволенням підігрівали скандал. Він не був зацікавлений у дестабілізації роботи парламенту, а можлива відставка Порошенка з поста голови бюджетного комітету загрожувала не лише легко прогнозованими демаршами «Нової України». Вона могла стати приводом для перегляду пакетних угод, що стосувалися розподілу керівних посад. Голова ВР не бажав «крові» Петра Порошенка, із котрим (за деякими відомостями) його пов’язують давні тісні контакти. Нарешті, Володимир Михайлович аж ніяк не прагнув ускладнювати взаємини з найбільшою фракцією, і особливо з її лідером. Тим часом і «Наша Україна», і Віктор Ющенко досить рішуче виступили на захист соратника.

Здається, не були зацікавлені в ескалації конфлікту і його формальні ініціатори — Юлія Тимошенко й Олександр Мороз. Можна припустити, що, виявивши «бюджетну пастку», лідери двох опозиційних сил приписали це підступам або Медведчука, або Януковича. Коли ж з’ясувалося, що ні президентська адміністрація, ні Кабінет міністрів не є ні замовниками, ні організаторами, інтерес до пошуку виконавців було значною мірою втрачено. Тим більше що і Юлія Володимирівна, і Олександр Олександрович у приватних бесідах не виключали того, що причиною «реформування» бюджету дійсно могла виявитися банальна помилка. Крім того, надії на об’єднання сил опозиції тоді були ще сильні, а потреба в подібному об’єднанні — усе ще висока. Підігріваючи інтерес до розслідування, у якому головним підозрюваним значився представник дружньої політичної сили, БЮТ і СПУ не лише лили б воду на млин спільного ворога, а й рубали б сук, на якому сиділи поруч.

Не дуже хотів продовження бюджетної історії прем’єр Віктор Янукович. Політичне теперішнє Віктора Федоровича багато в чому залежало від плідного співробітництва уряду і парламенту. А політичне майбутнє — від плідного співробітництва з лідерами провідних політичних сил. Прізвище «Ющенко» у переліку останніх було одним із перших. Крім того, існувала версія, що до помилки в бюджеті теоретично могли бути причетні працівники апарату КМ, що брали участь в обробці даних перед відправкою документа на підпис до Президента.

Позиція Януковича — не озвучена, але цілком очевидна, багато в чому визначила точку зору ряду фракцій, дружніх прем’єру. Крім цього багато «більшовиків», так само як і «меншовиків», так само як і Литвин, не бажали чергового переділу начальницьких крісел.

Безумовно, зацікавленою стороною була «Наша Україна». Далеко не всі у фракції були впевнені в безневинності Порошенка. Далеко не всі були впевнені в його провині. Далеко не всі були упевнені, що подальший розгляд виявиться об’єктивним. Але всі були упевнені: якщо представника «НУ» офіційно визнають винним у настільки масштабній підробці, це буде важким ударом по репутації всього блоку.

Деякою моральною розрадою для усіх служили розповіді старих бюджетників про те, що головний фінансовий документ країни коригують щороку. Усі, кому не ліньки. І без особливого шуму.

Обмовимося: ми нікого не намагаємося в цій історії ні захищати, ні обвинувачувати. Ми можемо лише гадати, що насправді сталося із злощасним бюджетом-2003, і можемо лише здогадуватися, чому «справу про 47 мільйонів» було, по суті, припинено. Як здавалося тоді — назавжди.

Та ось 11 вересня Петро Симоненко витягнув її з архівів. Напередодні обговорення плану фінансового життя держави керівник КПУ оголосив про те, що «Петро Порошенко не має права керувати комітетом під час бюджетного процесу… За його участі фальсифіковано бюджет 2003 року». А через кілька днів з’явилася кулуарна інформація про те, що у Верховній Раді розпочато збір підписів за відставку Порошенка. Причому ініціаторами її виступили аж ніяк не комуністи, а... есдеки. В успіх цього заходу спочатку вірилося важко — якщо представника «Нашої України» не вдалося позбавити звання головного бюджетознавця парламенту тоді, коли для цього був хоча б формальний привід, то вже зараз...

Однак у подібних справах важливі не приводи, а причини. Судячи з усього, на Банковій з’явилися вагомі причини реанімувати справу піврічної давнини саме зараз. У всякому разі, на ранок 18 вересня з’явилися відомості, що на руках у прибічників «привселюдної страти» Петра Олексійовича є вже півтори сотні підписів і що це питання буде поставлено на голосування до кінця дня. Попутно з’ясувалося: головними (хоч і неофіційними) організаторами збору автографів виступили представник Президента в парламенті Олександр Задорожній і координатор того, що іноді іменується більшістю, Степан Гавриш. Остання обставина не залишала сумнівів — до справи підключився Президент.

Досі Леонід Данилович жодним чином не виявляв свого ставлення до процесу, ініціатором якого затято називали Віктора Медведчука. Принаймні, саме на нього посилалися як мінімум двоє керівників пропрезидентських фракцій у ході своїх неофіційних бесід із Віктором Ющенком. Визначні «більшовики» скаржилися Віктору Андрійовичу на тиск із боку адміністрації і радили не дражнити гусаків і не доводити до чергового конфлікту. Лідеру найбільшого депутатського об’єднання пропонували таку схему: фракція добровільно змінює Порошенка на посту керівника бюджетного комітету на будь-якого іншого представника «Нашої України». При цьому делегати від більшості гарантували не лише необхідну підтримку зміннику Порошенка, а й обіцяли за жодних обставин не піддавати ревізії досягнуті раніше «квотні» домовленості між фракціями. З аналогічним проханням, наскільки відомо, звернувся до Віктора Андрійовича й Петро Симоненко. Але Ющенко відмовився навідріз. По-перше, подібне рішення означало б фактичне визнання провини Порошенка. По-друге, стало б образливою поступкою Медведчуку. Бувши інформованим про те, що більшовицькі фракції (особливо «Регіони» і «Європейський вибір») не квапляться йти назустріч побажанням Віктора Володимировича, його головний опонент сподівався на сприятливий розвиток подій.

Однак у середині тижня в гру вступив Президент. У «Нашій Україні» отримали тривожне повідомлення про те, що Задорожній і Гавриш особисто отримали відповідне розпорядження гаранта, перевірили цю інформацію за своїми каналами і отримали повне підтвердження. Крім того, Ющенку стало відомо про певну телефонну розмову, що відбулася 17 вересня між Леонідом Кучмою і Віктором Януковичем. Нібито Леонід Данилович поцікавився у Віктора Федоровича, чи здала фракція «Регіони» підписи за зняття Порошенка. Отримавши негативну відповідь, глава держави в характерній для нього «інтелігентній» манері порадив главі уряду найближчим часом виправити недолік. У противному разі Януковича обіцяли вигнати з Кабміну протягом доби без вихідної допомоги.

У березні причини, через які «справа Порошенка» була приречена стихнути, здавалися більш-менш очевидними. Складніше знайти мотиви, через які у вересні Порошенко настільки немилим став гаранту. Чого це раптом «голова» глави бюджетного комітету стала рівною за цінністю голові глави уряду?

Різні джерела відсилають нас до різних гіпотез. Розмірковують переважно про інтриги Медведчука, який нібито завів Президента страшними розповідями про підступність Порошенка. Про те, як кум Ющенка «напружує» губернаторів, пропонуючи їм допомагати «Нашій Україні» в обмін на дрібні бюджетні радості. Про те, як Петро Олексійович хімічить із проектом бюджету-2004, відкладаючи в різних статтях «заначки» для майбутньої виборчої кампанії Ющенка. Припустімо, Медведчук накрутив, а Кучма завівся. Але чи варта гра таких свічок? До чого Віктору Володимировичу (якщо він дійсно ідеолог нового конфлікту) затівати таку складну комбінацію? Лише задля того, щоб зайвий раз насолити Віктору Андрійовичу? Не схоже.

Може, причина в іншому? У помітній напрузі стосунків між есдеками й донецькими взагалі та між Медведчуком і Януковичем зокрема? Ширилися чутки, що днями представники двох найбільших організованих політичних угруповань зіткнулися лобами під час вирішення низки бізнесових питань. Раніше таких конфліктів сторони уникали. Але судити про дедалі відчутніше поглиблення протиріч можна не лише з цього. Після перегляду випусків новин на каналах, підконтрольних соціал-демократам, доходиш думки, що автори сюжетів упевнені у швидкій відставці уряду. Перманентна продовольча криза, неминуча паливна криза, «свавілля» членів Кабінету Януковича під час обговорення концепції ЄЕП... Тематика матеріалів і тональність коментарів не викликають сумнівів щодо того, у чий город летять дедалі важчі камені.

А тепер спробуємо розглянути новий парламентський конфлікт з урахуванням нових обставин. Чого можна досягти, з точки зору Банкової, усунувши Порошенка? Послабити адмінможливості «Нашої України» і обмежити їхню фінансову мобільність? Можливо. Заплямувати репутацію «Нашої України»? Очевидно. Спровокувати скандал у Верховній Раді і (використовуючи комуністів) посилити суперечності в лавах опозиції? Безумовно. Створити привід для перегляду домовленостей часів спікеріади (тим більше, що є ще один привід — недавно вигнаний з СДПУ(о) «квотний» віце-спікер Олександр Зінченко)? Не виключено, що і це є в планах.

Однак легко припустити, що в цих самих планах може стояти і максимальне ускладнення взаємин між Верховною Радою та Кабміном, і відставка уряду Януковича. Чи потрібен прем’єру нинішній скандал? Однозначно — ні. Йому потрібен вчасно прийнятий бюджет. Йому потрібен парламент, налаштований на співпрацю з урядом. Йому потрібен Віктор Ющенко, який сприймає його як союзника. Зобов’язавши «своїх» підписати вимогу відставки Порошенка, він стає співавтором конфлікту, що може «зжерти» і його самого. Парламент, шматований внутрішніми чварами, навряд чи буде надійним партнером уряду. Уряд, позбавлений підтримки парламенту, приречений на відставку.

Якщо ж Янукович відмовиться грати за президентськими правилами, йому доведеться шукати іншу роботу — Кучма такі демарші не прощає. Фракції, що не виконали наказ Президента, можуть навіть не розраховувати зберегти своїх висуванців у Кабінеті, ігри в «коаліційний уряд» закінчаться швидко.

Віктор Федорович помітно нервується. За деякими відомостями, він думає, що Медведчук не лише переконав Президента в необхідності заміни прем’єра, а й знайшов «змінника». Себе. Віктор Володимирович навряд чи зможе «пройти через парламент». Але ніхто не може заборонити йому попрацювати «в.о.»...

Янукович розгублений. Саме тому уповноважені фракції «Регіони» зібрали підписи під потрібним Президенту документом, але не квапляться передавати їх кому слід. Знервованого Гавриша «донецькі» посилають на... Банкову. Туди ж посилають його і «трудовики». Мовляв, був наказ зібрати. Буде наказ віддати — віддамо.

Не тільки Янукович не хоче нової війни. Не хочуть її і багато впливових парламентаріїв. Для всіх очевидно: коли в парламенті почнуться міжусобиці, демарші й бійки, «розрулювати» ситуацію, найімовірніше, не зможуть ні Литвин, ні лідери фракції, ні тим більше координаційна рада більшості. Війна — це стихія Медведчука, а добровільно віддавати йому ініціативу ніхто не хоче.

Ось чому, попри надактивність есдеків і грізні окрики Банкової, за розбір «персональної справи Порошенка» Рада в четвер так і не взялася. Хоча організатори акції щиро бажали «провернути оборудку» саме минулого тижня, поки немає Литвина. Кажуть, чутки про 150 підписів виявилися трохи перебільшеними — більшість лідерів пропрезидентських фракцій автографи своїх підопічних притримали, вимагаючи нових цінних вказівок безпосередньо від Кучми. Гавриш і Задорожній, намагаючись «простимулювати» колег, могли повідомити їм про розмову між Кучмою та Януковичем, свідками якої, на щастя, стали — вона велася по селектору. Проте належного впливу ці розповіді не мали.

Ключові парламентські гравці з числа «більшовиків» можуть лише припускати, які цілі переслідують істинні організатори нехитрої, на перший погляд, операції під кодовою назвою «Зняття Порошенка». Вони сподіваються підтвердити або спростувати свої сумніви під час зустрічі з Президентом. І якщо вдасться — спробувати переконати гаранта. Така нагода, якщо вірити чуткам, вождям пропрезидентських сил у парламенті випаде сьогодні. Принаймні так їм пообіцяли у четвер. Багато хто наважився зволікати настільки, наскільки це можливо після телефонного спілкування з Литвином — спікера, що нині перебуває за кордоном, активність есдеків теж дуже занепокоїла.

На превеликий жаль, ініціаторів задуму, їхнє починання не підтримали представники КПУ. Ленінцям не сподобалося, що їх використали як «інформаційний привід», і вони відмовилися йти у фарватері Медведчука. Річ навіть не в тім, що комуністи єдині з представників меншості опинилися б у компанії з «більшовиками». Нижче їхньої гідності було ставити підписи після «більшовиків». Та ще й на чистих аркушах, які лише припускають якийсь текст.

До речі, «справа Порошенка» дала привід представникам опозиції зайвий раз поговорити про взаємні інтереси. Результатом бесіди лідерів чотирьох антипрезидентських фракцій стали якісь домовленості, нібито навіть закріплені на папері. У кожному разі, є підстави сподіватися, що найближчим часом представники «четвірки» будуть трохи коректнішими стосовно одне одного. Свідки розмови стверджують, що під час жвавої дискусії Петро Симоненко й Адам Мартинюк спростували чутки про те, ніби Компартія претендує на пости керівника бюджетного комітету і віце-спікера, які можуть звільнитися у разі відставок Петра Порошенка й Олександра Зінченка. Більше того, члени керівництва КПУ заявили про своє небажання брати участь у можливому перегляді пакетних угод.

Тепер опозиція має розібратися з проблемою, яку сама ж і породила. У четвер під час міжфракційної співбесіди було висловлено кілька ідей, однак жодну з них не визнали абсолютно ефективною. Симоненко, наскільки відомо, наполегливо пропонував повернутися до старої схеми — «Наша Україна» відкликає Порошенка і замінює його кимось іншим, наприклад, Альошиним. Із умовою, що постанови про зняття першого і призначення другого голосуються «у пакеті». Такий варіант допоміг би зберегти обличчя і самому Симоненку (як полум’яному борцю і послідовному політику), і частково Ющенку (як взірцеві моральності й майстру компромісів). Але Віктор Андрійович резонно вирішив, що такий прийом завдав би удару не лише іміджу, а й політичній спроможності «Нашої України». І чергового разу відмовився. Узяв час на роздуми. І, здається, готовий до серйозних бесід із Президентом і Януковичем.

На таку саму розмову налаштовується і прем’єр. Для всіх очевидно, що власне бюджет — лише привід для реанімації «справи Порошенка». А сама справа — лише привід для початку нової інтриги Медведчука. Мета якої не цілком зрозуміла. Але через те на душі й у Литвина, і у Януковича, і у Ющенка, і ще в сотень впливових політиків не легшає. Жоден з них не мріє ні про війну в парламенті, ні про розруху в уряді. Жоден не хоче ротації урядових і парламентських керівних кадрів. Жоден не хоче Медведчука біля стерна уряду. Жоден не хоче бути пішаком у чужій грі.

Жоден не хоче нового скандалу в той момент, коли в парламент закинули свіжу версію конституційної реформи. Жоден не хоче нових приводів для нових відставок і нових референдумів. Особливо напередодні нових президентських виборів. Які, здається, усе ж таки пройдуть по-старому.