Презумпція недоторканності - Архів - dt.ua

Презумпція недоторканності

27 травня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №20, 27 травня-3 червня

У минулому номері «ДТ» вийшла стаття за назвою «Гра з сірниками навколо бензину», де повідомлялос...

У минулому номері «ДТ» вийшла стаття за назвою «Гра з сірниками навколо бензину», де повідомлялося про те, що під час засідання з російськими нафтотрейдерами Юлія Тимошенко висловила свою незгоду з президентською оцінкою роботи уряду з подолання бензинової кризи, а Віктор Ющенко, своєю чергою, запропонував їй написати заяву про відставку. Згадану інформацію Юлія Тимошенко назвала «чутками, плітками й інформаційною диверсією», а Віктор Ющенко — «байками». У даному місці тексту ми могли б навести: а) зафіксовані підтвердження своїх слів, надані редакції джерелами даної інформації; б) цілком несподіваний для нас виступ Петра Мірошникова, котрий представляв на засіданні Херсонський НПЗ, і коментар радника Президента України Бориса Нємцова, чиї слова підтвердили точність інформації «ДТ»; в) розібрати по кісточках заяви фігурантів, а також їхніх прес-секретарів, у жодному з яких не міститься спростування самого факту описаного «ДТ» діалогу. Але ми цього не робитимемо з кількох причин.

По-перше, еліта знає про того, хто збрехав. І переважна більшість читачів «ДТ» — також, за що їм укотре велике спасибі.

По-друге, завданням «ДТ» є інформування суспільства про дії відкритої та прозорої влади. Це завдання ми виконали.

По-третє, стаття в «ДТ» струснула український олімп і змусила до серйозного обговорення теми корпоративності та взаємодії всередині президентської команди, що засвідчують заяви прем’єр-міністра про багатогодинну розмову, яка відбулася між нею та Президентом і в якій було знято більшість проблем. Ми раді, що змогли дати привід для такої необхідної країні розмови.

По-четверте, «ДТ» не має на меті нацьковувати один на одного лідерів держави. Якби ми почали уїдливо спростовувати їхні спростування, то весь наступний тиждень їм довелося б займатися реакцією на нашу інформацію й укотре випробувати на міцність союзницькі узи. Тому ми й вирішили: нехай прем’єр і Президент роблять заяви з інших, важливих для країни приводів, а щирість, аргументованість і законність найважливіших із них «ДТ» зможе, як завжди, компетентно проаналізувати.

У цьому місці тексту можна було б поставити крапку. Проте ми цього не зробимо, оскільки нам є що сказати на додаток. Як-от: колишня опозиція, уже ставши владою, продовжує вважати, що свобода слова — це критикувати Кучму. Критичні зауваження з боку ЗМІ на свою адресу вона або ігнорує, або дивується: «А нас-то за що?». Вельми цікавий різновид свободи слова запанував в Україні, принцип його ясний і простий: «Собака гавкає — караван іде». Влада просто не реагує на зауваження журналістів і експертів, на доказову критику, яку містять ЗМІ. Справа журналістів — дати можливість суспільству розібратися, де політичні «байки», а де реальність. Де чесна влада, а де рецидивісти, котрі ввійшли в неї. Де розмови про моральність і брехня про дипломи. Де запевняння про дешеве м’ясо, і яка його реальна вартість. Де кучмізм, а де кумізм, що прийшов йому на зміну. Де риторика про захист національних інтересів, а де політика, яка перетворює Україну на полігон для бізнес-експериментів російських олігархів. Де запевняння у створенні інвестиційного клімату в Україні, а де різноголосий хор із приводу списку підприємств, які підпадають під реприватизацію, виписаного навіть без оприлюднення критеріїв його створення. Де запевняння в пріоритеті закону, а де величезна кількість фактів нехтування ним, включаючи ігнорування конституційних вимог до проведення кадрових призначень.

«ДТ» усі роки свого існування знаходило, знаходить і знаходитиме відмінність між «байками» й реальними діями влади, бо народ має право знати. При цьому ми фіксуємо, нехай і тимчасову, але досить небезпечну тенденцію: якщо в іншу політичну епоху основним гальмом для розвитку свободи слова була влада, то нині цим гальмом є... суспільство. Населення країни, у своїй більшості підтримуючи дії нової української влади, не хоче знати реальну ситуацію. Не хоче, бо Президент і прем’єр симпатичні йому. Не хоче, бо пов’язує з ними величезні надії. Не хоче тому, що боїться розчарувань і почуття зніяковілості за свій щирий помаранчевий порив. Не хоче тому, що цій владі немає альтернативи, бо немає опозиції, котрій можна було б повірити. І коли преса доказово констатує наявність в організмі нової влади хворих клітин, суспільство в своїй більшості відгороджується від цієї інформації. І лише його незначна частина, котра зберегла тверезість думки, намагається достукатися до влади й пояснити: правильне діагностування на ранніх стадіях — це найвірніший шлях до збереження життєдіяльності організму. Але таких — одиниці, десятки й тисячі. Мільйони ж настроєні абсолютно інакше. І цей настрій влада чутливо вловлює, зміцнюючи й без того притаманне відчуття богообраності.

Неадекватність або відсутність реакції влади на аргументовані виступи ЗМІ не сприяють становленню чинника впливу медіа як такого. Від цього страждають усі. Просто результати цього страждання влада, суспільство й журналісти відчують на різних етапах. «ДТ» і подібні до нього видання — це звірі, котрі відчувають землетрус першими. Українська історія доводила це багаторазово. І якщо ці відчуття ігнорувати, то наслідки неминуче будуть загальновідомі та трагічні. Повірте, журналістам аж ніяк не принесе задоволення можливість через півроку зловтішно сказати: «А ми либонь попереджали»...

«Рідні мої!» та «Дорогі друзі!». Так до нас зверталися українські політики, коли перебували в інформаційній блокаді або сиділи в СІЗО. «Диверсантами» й «байкарями» ми стали нині. Але річ у тому, що змінилися не ми. Президент і прем’єр — це не наші друзі, а ми — не їхні вороги, бо це Президент нашої країни та прем’єр України. Просто вони мають зрозуміти, і не лише вони, що підставити плече — не значить закрити очі. Що будь-яке починання, яке відповідає національним інтересам країни, буде підтримане. Помилки журналістами «ДТ» і експертами будуть позначатися. У міру можливості альтернативні пропозиції — публікуватися, а брехня та зрада принципів Майдану — розкриватися. «Дзеркало» залишається дзеркалом. І воно відоме тим, що не бреше.

«Дзеркало тижня»

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1287, 21 березня-27 березня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво