Право сильного - Архів - dt.ua

Право сильного

4 листопада, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №43, 4 листопада-11 листопада

Закон про вибори народних депутатів незабаром укотре піддадуть ревізії. Таке рішення попередньо схвалили на погоджувальній раді Верховної Ради, яка відбулася 2 листопада...

Закон про вибори народних депутатів незабаром укотре піддадуть ревізії. Таке рішення попередньо схвалили на погоджувальній раді Верховної Ради, яка відбулася 2 листопада.

Нагадаємо, що правила проведення парламентської кампанії були практично наново переписані в березні минулого року — до цього зобов’язував перехід до жорсткої пропорційної моделі. Та вже через рік депутати заговорили про необхідність уточнення закону: потреба врахувати численні уроки виборів-2004 була очевидною.

Проте народні обранці поставилися до роботи над помилками надто старанно. Колишні версії виборчого закону важко було назвати ліберальними стосовно засобів масової інформації. Однак свіжа редакція, схвалена Верховною Радою в липні нинішнього року, ще більше обмежила журналістські права.

Мотиви законодавців зрозуміти можна. Серед авторів нового варіанту нормативного акта було чимало людей, які на власній шкурі відчули, що таке упередженість і необ’єктивність преси. Прагнення вберегтися від медіакілерів в уточненій редакції прочитувалося легко. Діяльність ЗМІ у період проведення кампанії пропонується обмежити виконанням двох функцій. По-перше, мас-медіа мають інформувати громадян про перебіг виборчого процесу. По-друге, зобов’язані розміщувати агітаційні матеріали, оплачені з фондів партій та блоків.

Законодавець не тільки не заохочує появу в мас-медіа коментарів, оцінок чи аналітичних матеріалів, які стосуються виборів, — він їх забороняє. Причому санкції передбачаються дуже суворі — аж до тимчасового призупинення дії ліцензії ТРК чи припинення виходу газети. На кілька місяців перетворивши пресу на банальну афішну тумбу, політики, таким чином, мають намір забезпечити створення рівних умов для всіх учасників виборчого процесу.

Бажання, безумовно, похвальне. Однак спосіб реалізації викликає безліч запитань. Стаття 34 Основного Закону конституційно закріплює свободу слова, тоді як виборчий закон на цю свободу зазіхає. У статті 22 того самого документа записано, що конституційні свободи гарантовані, що вони не можуть бути скасовані чи звужені. А Закон «Про вибори народних депутатів» свободу слова обмежує. Ці сумні факти визнають безліч юристів, але з такою постановкою питання категорично не згодні упорядники нових правил проведення кампанії.

Логіка головного автора закону Юрія Ключковського, проста: справа преси — інформувати. І не більше. Таку логіку поділяють дуже багато відповідальних осіб, наприклад керівник ЦВК Давидович, основний контролер дотримання законності під час виборів. Ярослав Васильович вважає: журналістське прагнення сприяти формуванню громадської думки під час виборів набуває характеру нав’язування своєї точки зору. І робить висновок, що це «радянський пережиток». Тим часом Європейський суд недавно в одному зі своїх рішень заявив буквально таке: «Суд не може погодитися з точкою зору, що завдання преси — тільки повідомляти інформацію, тлумачення якої має залишитися за читачем».

Про вади нового виборчого статуту «ДТ» написало в червні, коли документ мав статус проекту й виправити ситуацію було набагато легше. Якби журналістське співтовариство організовано й цілеспрямовано почало працювати з депутатським корпусом, то він би, майже напевно, здався б. Проте більшість ЗМІ до проблеми поставилася з несподіваною байдужістю.

Відтак, законодавець пішов, по суті, на одну-єдину поступку. Рання редакція статті 71 закону передбачала таку процедуру. Якщо якась партія (чи якийсь кандидат) вважає, що газета розмістила про них недостовірну інформацію, то скривджений суб’єкт отримує право на сатисфакцію — видання зобов’язане оприлюднити його точку зору, забезпечивши матеріал рубрикою «Спростування». Тобто ЗМІ повинен був визнати свою помилку (зауважте, без суду) навіть у тому разі, якщо він її не припустився. Мас-медіа прирікали на примусове визнання брехні, якої, цілком можливо, не було.

Нюанс полягав ще й у тому, що законодавство містить дуже своєрідне формулювання терміна «недостовірна інформація». З погляду будь-якої нормальної людини, «недостовірний» — означає «неправдивий», «що не відповідає дійсності». Тим часом Цивільний кодекс дає інше тлумачення. Цитуємо статтю 277 цього документа: «Негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною». Ось так. (Принагідно зауважимо, що й до цього абсурду «ДТ» давним-давно привертало увагу як колег, так і законодавців.) Виходячи з цього, будь-які правдиві, але неприємні відомості можна вважати недостовірними. З усіма правовими наслідками, які з цього випливають. Будь-який розсудливий журналіст, ознайомившись зі змістом статті 71 Закону «Про вибори народних депутатів» і статті 277 Цивільного кодексу, швидше за все, під час виборів втратить бажання не те що критикувати політиків, а взагалі їх згадувати.

Отже, у ході роботи над виборчим законом парламентарії трохи пом’якшили вимоги, що містилися у статті 71. Відтепер газету вже не примушують друкувати спростування без рішення суду. Точку зору скривдженого кандидата чи ображеної партії газета все-таки зобов’язана друкувати, але вже під нейтральною рубрикою «Відповідь». За великим рахунком, ця поправка стала єдиним кроком, яку зробили політики назустріч журналістам.

Мас-медіа почали бити на сполох, коли минули місяці після прийняття закону, за лічені тижні до офіційного старту кампанії. Причому тепер вплинути на рішення Ради стало набагато складніше — депутати убезпечили себе спеціальною нормою, яка забороняє змінювати закон за 240 днів до початку виборів.

Журналісти (абсолютно справедливо, хоча й трохи запізно) взялися погрожувати страйками. Але, хоч як дивно, до їхньої думки прислухалися. У кожному разі, такий висновок можна було зробити після засідання Ради, яке завершилося в середу. Лідери абсолютної більшості фракцій погодилися на наступному пленарному тижні (тобто в період із 15 по 18 листопада) підкоригувати ту частину закону, яка регулює діяльність ЗМІ у період кампанії.

Про те, яких домовленостей досягли політики — трохи нижче. А поки що — про те, чому вони стали можливими. Анітрохи не применшуючи заслуг журналістської спільноти (яка за останні кілька тижнів неабияк пошарпала нерви депутатам), беремося припустити: зовсім не їхня точка зору вплинула на позицію законодавців. Вирішальне слово залишилося за власниками телевізійних ресурсів.

Чому? Пояснимо. Найголосніше за всіх боролися за зневажені журналістські права телеканали. Свою кампанію вони розгорнули тільки восени, після того як їхні юристи усвідомили, чим загрожує електронним ЗМІ стаття 71 виборчого закону. Ця стаття з грізною назвою «Обмеження щодо передвиборної агітації» містить таку заборону. Якщо телеканал поширює стосовно суб’єкта виборчого процесу свідомо неправдиві або наклепницькі дані, то з ініціативи Центрвиборчкому Нацрада з питань телебачення і радіомовлення може призупинити дію ліцензії. Раніше це могло статися тільки після рішення суду, і вітчизняні ТРК така норма загалом влаштовувала. Що ж змінилося? Спробуємо відповісти.

Кожний канал має спеціальну ліцензію, яка дає право на мовлення. Будь-яка ліцензія видається на певний термін. Після закінчення цього терміну на дану частоту можуть претендувати й інші мовці. Проте ТРК, яка використовувала цей діапазон, має пріоритетне право. Тепер уточнимо цю схему з огляду на специфіку виборчого законодавства. Якщо канал під час виборів потрапив на замітку ЦВК і стосовно нього (відповідно до статті 71) застосували санкції, він утрачає пільгове право на переоформлення ліцензії.

Як було раніше? Пройшовся канал по якомусь кандидату — той подав до суду. Суд розбирається (як правило, уже після виборів), хто правий, хто винний. Нині схему спростили: роль суду виконує ЦВК. Побачили там порушення законодавства — поінформували Нацраду. Там ужили заходів. Телекомпанія, безумовно, вправі оскаржити прийняті стосовно неї санкції в суді. І, цілком можливо, суд стане на її бік. Але компанії від цього не легше. Оскільки сам факт звернення Центрвиборчкому до Нацради вже є для останньої формальним приводом, щоб узяти канал на замітку. І на цій підставі позбавити його преференцій у період переоформлення ліцензії.

А тепер копнімо глибше. Кому належить переважна більшість телеканалів? Представникам учорашньої влади. Хто сьогодні при владі? Хто очолює Нацраду? Хто є автором нового виборчого закону? Представники учорашньої влади, у якої до Пінчука, есдеків, «донецьких», а також до їхніх мас-медіа свій рахунок. Багато в чому, можливо, і справедливий. Чи є це достатньою причиною для того, щоб дорікати новій владі в гіпотетичній упередженості? Можливо і ні, але власники телемонстрів вважають інакше. Більш того, вони чудово знають, що в деяких нових небожителів — масштабні телевізійні плани. Реалізації яких заважає відсутність телечастот. Ви б на їхньому місці хвилювалися?

Є й додатковий привід для занепокоєння. Ніхто не сумнівається в демократичності пана Давидовича. Немає підстав не вірити Ярославу Васильовичу, коли він говорить про те, що ЦВК буде вкрай виважено підходити до питання застосування санкцій стосовно ЗМІ. Проте уявляємо собі, як здригаються телемагнати, коли глава Центрвиборчкому вкотре гнівно згадує, «що виробляли» та «що дозволяли собі» найбільші канали під час минулої президентської кампанії.

Телевласники вирішили максимально убезпечити себе від негативних наслідків. Можна припустити при цьому, що вони здатні вплинути на депутатську думку значно ефективніше, ніж окремі журналісти й навіть цілі журналістські організації. Арсенал методів переконання в даної категорії громадян вельми різноманітний.

Тому немає нічого дивного, що повноцінним учасником засідання (на якому 2 листопада радилися керівники парламенту) став головний менеджер каналу ICTV Богуцький, по суті головний орговик медіаімперії Пінчука. Котрий, у свою чергу, є головним телемагнатом країни. А майбутні зміни законодавства стосувалися в основному сфери телерадіомовлення.

Не збираємося ставити під сумнів компетентність Олександра Євгеновича. Визнаємо, телеканали в певному сенсі ризикують більше, ніж друковані видання. Просто звертаємо вашу увагу на цю обставину, аби проілюструвати своє припущення. Відповідно до нашої гіпотези, наважуючись змінити закон, депутати (цілком можливо) прислухалися не стільки до голосу журналістів, скільки до голосу власників. А ті, у свою чергу, могли переживати не стільки за свободу слова, скільки за свою власність. Будемо раді, коли це не так.

Але те, що це так, підтверджує ще одна деталь. Внесення поправок у Закон «Про вибори народних депутатів» було запропоновано пов’язати з коригуванням цілої низки інших нормативних актів. Більшість можливих змін лідери фракцій і груп (як провладних, так і опозиційних) схвалили. Відкинули, наскільки нам відомо, лише одну пропозицію — вилучити з Цивільного кодексу третю частину статті 277. Ту саму, відповідно до якої слід вважати недостовірною будь-яку негативну інформацію. Коментарі потрібні?

Іще одна деталь, на нашу думку, важлива для розуміння того, що відбувається. Власників телеканалів багато чого не влаштовувало в чинному Законі «Про телебачення і радіомовлення». При цьому змінити його на свою користь не видавалося за можливе. Після галасу, здійнятого журналістами навколо Закону «Про вибори народних депутатів», з’явився шанс підкоригувати згаданий нормативний акт, а заодно й деякі інші. Під час обговорення цього питання на погоджувальній раді перший віце-спікер Адам Мартинюк запитав: чому пропонується вносити зміни в цілий пакет законів, а не в один, виборчий. Перший заступник глави комітету по ЗМІ Сергій Правденко пояснив, що це виправдано й логічно. Згодні. Але від внесення запланованих комплексних змін, ізнов-таки виграють не тільки й не стільки журналісти, скільки власники.

Подивимося, що ж пропонується змінити. Колишня редакція виборчого закону, як ми пам’ятаємо, давала ЦВК право порушувати питання про призупинення дії ліцензії. У середу депутати домовилися дане право в Центрвиборчкому відібрати. Тепер це може робити лише суд. Але й це не все. Стара версія припускала, що покарання не уникнути в разі «порушення засобами масової інформації вимог закону». Новий варіант містить інше трактування: «у разі встановлення систематичного або одноразового грубого порушення». Відмінність, погодьтеся, істотна. І вона захищає права і журналістів, і власників.

А тепер поглянемо на заплановані паралельні зміни Закону «Про телебачення і радіомовлення». Відповідно до них, Нацрада (у разі встановлення порушень законодавства) уже не може:

— виносити попередження;

— застосовувати штрафні санкції;

— призупиняти дію ліцензії;

— анулювати ліцензію.

Дію виданої Нацрадою ліцензії (у разі ухвалення запропонованих змін) можна буде зупинити лише за рішенням суду. Пропозиції взагалі-то справедливі. Але пряма вигода саме власників ТРК — у наявності.

А тепер про те, що стосується, власне, журналістики й журналістів. Депутати в принципі погодилися уточнити деякі положення 68-ї і 71-ї (мабуть, найдискримінаційніших) статей виборчого закону. Раніше висвітлення передвиборного процесу передбачалося лише в формі інформаційних повідомлень і новин і забороняло коментарі й оцінки. Тепер (за попередньою домовленістю) арсенал форм висвітлення виборів значно розширився, а заборону на коментарі й оцінки вирішено зняти. Здогадно, анулюють й іншу «драконівську» норму, відповідно до якої окремим журналістам і ЗМІ заборонялося «в будь-якій формі віддавати перевагу кандидатам». Це формулювання замінили на інше: відтепер не можна «поширювати будь-яку інформацію з метою примусу виборців голосувати «за» чи «проти» певної партії (блоку). Слава Богу, журналістам повернули право писати й говорити. І це вже наша спільна перемога.

Але є зміни й зі знаком «мінус». Колишня версія дев’ятої частини статті 71 забороняла поширення явно неправдивих відомостей про кандидата чи партію. У новій редакції слово «неправдивих» пропонується замінити на слово «недостовірних». А що таке «недостовірні» з погляду закону? Читай Цивільний кодекс. Отож радіти зарано.

Повторимося, наведені пропозиції — лише версія нової редакції закону. Але попередня згода на її затвердження вже є. Більше того, з лідерів усіх фракцій узяли слово, що вони забезпечать зняття «заборони 240 днів». І що змінюватимуть у виборчому законі лише ті положення, які стосуються передвиборної агітації й порядку використання ЗМІ.

Одним словом: не було б і щастя, коли б не нещастя. Боротьба олігархів за свої майнові права посприяла боротьбі журналістів за права професійні. Шкода тільки, що голос перших виявився гучніший. Сила грошей переважила силу слова?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво