ПОПРАННЯ ЗАКОНУ В РАМКАХ ЗАКОНУ?

За тиждень, який минув після початку на Банковій чергового нападу хронічної ідіосинкразії щодо київського мера, ситуація практично не змінилася. Перебіг хвороби рівний, без якихось помітних зрушень у бік погіршання або видужання. Хоча аргументом на користь останнього можна було б вважати зустріч Олександра Омельченка з гарантом після прильоту того в Крим. Якби не одне «але». За присутності інших зустрічаючих осіб в аеропорту відбувся лише обмін привітальними фразами та прозвучала президентська рекомендація меру продовжувати працювати. Зустрічі тет-а-тет, на яку покладав надії столичний голова, не було. Відбулася, за деякими даними, лише телефонна розмова, про зміст котрої можна тільки здогадуватися. Або Президент не відносить себе до влади, відкритість діяльності якої сам же недавно розпорядився забезпечити, або вважає, що той, хто підписує указ, звільняється від його виконання, або тема розмови мала суто приватний характер.

Проте всі, хто ревно стежить за рухом ртутного стовпчика, що фіксує градус напруження у стосунках між Банковою та Хрещатиком, констатували певне підвищення температури. І підставою для відповідного запису в «історії хвороби» стала оприлюднена в середу заява глави держави про його доручення голові Київської міськадміністрації вжити негайних заходів для усунення умов, що загрожують єдності системи та структури органів виконавчої влади. Крім того, гарант наголосив на недопущенні «надмірної автономізації та дублюванні функцій центральних органів виконавчої влади виконавчими структурами органів місцевого самоврядування, що, зокрема, має місце в сферах управління земельними ресурсами та приватизації».

Слід нагадати, що три рішення Київради з тих п’яти, на які, як повідомив «ДТ» Олександр Омельченко, було накладено прокурорський арешт, стосувалися створення ним екологічного фонду, управління земельних ресурсів й управління фонду майна міста Києва. Спроба «ДТ» одержати коментар із цього приводу в столичного прокурора успіхом не увінчалася. Через свого прес-секретаря Василь Присяжнюк висловив готовність зустрітися з нашим кореспондентом для докладної розмови, але згодом... після того, як у нього буде досить матеріалу. Звучить, погодьтеся, дещо дивно: для накладання арештів і порушення кримінальної справи за фактом зловживання з боку керівників Київської ради матеріалів у прокуратури не бракувало, а щоб обгрунтувати свої дії в інтерв’ю газеті — забракло.

Загалом треба зазначити: наші спроби з’ясувати обставини виникнення й перебігу конфлікту, пов’язаного з особливостями організації влади в столиці, наштовхнулися на небажання чиновників усіляких мастей і рівнів «світитися» в цій темі. Відмовився давати свою оцінку, навіть з нашою обіцянкою не зачіпати політичного боку проблеми, сконцентрувавшись лише на юридичному аспекті, державний секретар Міністерства юстиції Анатолій Заяць. Не захотів прокоментувати ситуацію заступник голови президентської адміністрації Олексій Іщенко, що займається питаннями місцевого самоврядування і чиє обличчя останнім часом досить часто мигтить на телевізійному екрані з багатьох інформаційних приводів. Схоже, указ про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості органів влади не поспішає виконувати не лише його автор. Або, як і припускало «ДТ», влада на власний розсуд збирається піднімати й опускати шторки, які відгороджують її від народу?

Ну а коли говорити серйозно, то скромне «мовчання ягнят» пояснюється, скоріш за все, страхом пробекати щось не те, поки погляд на події остаточно не сформувався в самого гаранта. Адже нікуди не подітися від тієї простої істини, що і тлумачення законів, і їх виконання чи невиконання, а також час, коли вже треба їх виконувати, залежить від однієї команди глави держави — позитивної або негативної.

Олександр Омельченко розцінив доручення Президента як «скеровування й нагадування», зроблене для того, щоб ті виконавчі функції в столиці, що існують сьогодні, збереглися стабільно й у майбутньому, про що не побоявся відкрито заявити журналістам. Ясна річ, мер має право так говорити, але це не означає, що він так думає. І що з цим згодні всі ті, хто спостерігає за розвитком подій.

Причини конфліктної ситуації, що виникли між центральною та столичною владою, на прохання «ДТ» прокоментував народний депутат України, член комітету Верховної Ради з питань державного будівництва й місцевого самоврядування Борис Безпалий:

— Передусім, тут є об’єктивний бік справи. Щодо, приміром, земельних ресурсів, то досі не розв’язано таку проблему, як поділ землі на ту, що перебуває в державній власності, і ту, що належить київській громаді, тобто перебуває в комунальній власності. Але це, зрозуміло, не головне. Головне — це конфлікт загального порядку. Точніше, навіть два конфлікти. Перший, стандартний, — між місцевим самоврядуванням й органами державної влади. Усі хочуть розпоряджатися власністю. Але при цьому, я думаю, Київрада має право створювати для управління комунальною власністю (або земельними ресурсами, або житловим фондом) будь-які органи. Київрада не підпорядкована ні Кабінету міністрів, ні Президентові, ні будь-кому іншому. Місцеве самоврядування — це самодостатня окрема гілка. І київським міським майном Київрада може розпоряджатися на власний розсуд. Інша річ, що, як я вже відзначав, немає чіткого поділу: де міське майно, а де державне. Тож проблема, звісно, є. І коли якийсь орган поставив за мету в ній розібратися, нічого поганого тут немає.

Інший конфлікт — суто політичного характеру. Далеко не всім подобається те, що Омельченко проводить досить самостійну лінію, намагаючись бути самостійною політичною фігурою. Його хочуть приструнити. Перша спроба була в лютому. Тепер на нього розпочали психічну атаку. Рішення Київради, на які прокуратура наклала арешт, ухвалювалися не вчора, і раніше нічиєї уваги вони не привертали. Тож, думаю, тут ідеться радше про спробу «приборкання норовливого».

— Чи можна, на вашу думку, погодитися із заявою Президента про «надмірну автономізацію та дублювання функцій центральних органів виконавчої влади виконавчими структурами органів місцевого самоврядування»?

— Існує спеціальний Закон про столицю. І відповідно до нього, державна влада й місцеве самоврядування в Києві організовано дещо інакше, ніж на інших територіях. Скажімо, Київська міська адміністрація має трохи інші повноваження, ніж Харківська обласна. Так само, як київський міський голова — це не зовсім те саме, що мер Харкова. Можливо, виходячи з елементарної логіки, Президент і має рацію. Але Київ не можна підігнати під загальну гребінку, оскільки є Закон про столицю. І вся влада, зокрема, до речі, і прокуратура, повинні діяти в рамках цього закону, яким передбачено особливості організації влади в Києві, яких немає в інших містах. Ну, приміром, державні районні адміністрації є тільки в Києві.

Безумовно, події, пов’язані з загостренням питання про організацію влади в столиці, мають вочевидь політичний контекст. І пов’язані вони, певне, із призначенням Віктора Медведчука головою адміністрації Президента. Він став тут каталізатором, це зрозуміло. Але було б неправильно говорити, що він породив ці проблеми. Об’єктивний бік питання тут є, і я говорив про нього.

— Наскільки ймовірне, на ваш погляд, затвердження парламентом проекту змін до Закону про столицю, підготовлений, за деякими даними, для урізання повноважень міського голови?

— У Києві й так немає повноцінного самоврядування, присутні лише його окремі елементи. Занадто сильна влада держадміністрації. Столиці потрібно рухатися в бік розвитку місцевого самоврядування, а такі поправки до закону, навпаки, відкидають нас назад. Розумієте, мандат довіри Омельченко має від киян, а влада — від Президента. Тут є конфлікт. І розв’язувати його потрібно, рухаючись у бік збільшення повноважень Київради, а не адміністрації. Виходячи з цього, я не думаю, що в депутатському корпусі знайдеться необхідна кількість народних обранців для того, щоб зміни в закон було проголосовано. Сама ідея повного розмежування державної адміністрації та мерії, тобто ідея двовладдя, навряд чи знайде в сесійному залі підтримку. Навіщо ж плодити анархію? Навряд чи депутати підтримають такий хід думок.

Думка ж із цього приводу народного депутата України, першого заступника голови комітету ВР з питань правової політики, віце-президента УСПП Миколи Онищука така:

— Відповідно до закону про столицю, який регулює організацію діяльності органів влади в Києві, функції виконавчого органу Київради виконує Київська міська адміністрація. Така формула, закладена в законі з урахуванням особливого статусу столиці. З огляду на це голова адміністрації, він же мер і голова міськради, має унікальні повноваження. Я вважаю, корінь сьогоднішнього конфлікту криється в недосконалості закону про столицю, який передбачив можливість створення радою своїх виконавчих структур, проте при цьому не зазначив механізм реалізації цього повноваження в тому контексті, що виконавчим органом цієї самої ради є Київська міськдержадміністрація.

З мого погляду, створення виконавчих органів Київрадою без внесення в закон про столицю відповідних змін спричиняє насправді дублювання виконавчих функцій. Оскільки, за суттю, виникають два аналогічні органи — при Київраді й у міськдержадміністрації. Приміром, у Київській міськадміністрації існує головне управління земельними ресурсами. Подібне ж управління створюється Київрадою. Постає питання: як управляти цією сферою діяльності? Створення таких виконавчих органів Київрадою, яке, згодний, передбачено законом, має бути відкориговане ліквідацією відповідного органу в Київській міськадміністрації. І Омельченко повинен ліквідувати «зайвий» орган. Інша річ, що такі рішення, як затвердження структури обласних держадміністрацій (а Київ прирівняний до області), не належать до компетенції самої міськадміністрації. Це узгоджується з адміністрацією Президента, з Кабінетом міністрів.

Механізму дій і повноважень Київради у разі створення нею своїх виконавчих органів і того, як на це повинна реагувати державна адміністрація, в законі про столицю не передбачено. Він не дає чіткого і вичерпного розуміння того, як має відбуватися перерозподіл функцій у випадку, якщо Київрада створює свої виконавчі органи. Мабуть, розуміючи це, Президент і давав згадане доручення Олександру Омельченку. Звісно ж, політична оцінка всього цього може бути різною, залежно від того, хто дає цю оцінку. Але з точки зору права, корінь проблеми — і це зовсім не бажання уникнути відповіді — у недосконалості механізмів правового регулювання переходу функцій виконавчої влади до органів ради від адміністрації. Без відповідних змін у законі про столицю розв’язати цю проблему неможливо.