Після свята: повідомлення про стан розрахунків за кредитом - Архів - dt.ua

Після свята: повідомлення про стан розрахунків за кредитом

26 серпня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №33, 26 серпня-2 вересня

Моніторинг ставлення громадян країни до нової влади в «ДТ» почався з констатації великого кредит...

Моніторинг ставлення громадян країни до нової влади в «ДТ» почався з констатації великого кредиту довіри, виданого зазначеними громадянами названій владі на світанку згаданих відносин («ДТ», №9, стаття О.Дмитричевої «Любов без розрахунку у кредит»).

З іншого боку, були представлені тверді наміри нової влади цей кредит справно оплачувати, якщо не тіло, то відсотки («ДТ», №10, стаття Л.Шангіної «Відсотки від уряду за кредитом від народу: розрахунок і почуття»).

З моменту укладення кредитної угоди минуло півроку. Час довідатися про стан розрахунків. Результати соціологічних досліджень, проведених Центром Разумкова з 5 по 12 серпня ц.р., свідчать, що стан цей не задовольнив би жодного кредитора світу, будь він навіть переконаним філантропом...

Зазначений кредит — повна підтримка дій влади, скоротився більш ніж помітно. Так, боржник ще платоспроможний. Рівень загальної підтримки дій влади (включаючи підтримку окремих дій) впав не так помітно — на 6-10 процентних пункти, або для простоти викладу — відсотків. Кредитор ще якщо не вірить, то сподівається — 34% громадян вважають, що оцінювати ступінь виправдання владою надій, на неї покладених, усе ще рано.

Однак треба щось робити. Вперше з моменту зміни влади число громадян, які вважають, що події в країні розвиваються в неправильному напрямі, перевищило число тих, хто цей напрям вважає правильним...

Особливо виразно видно зміни у ставленні громадян до нової влади при порівнянні даних, отриманих в момент завершення перших 100 днів її діяльності, і зараз, після завершення півріччя. Варто вибачитися за надмір цифр, що наводяться нижче. Але варто їх і навести і навіть намалювати таблички — через чутливість проблеми та педантичність недовірливих. У результаті стаття схожа на книжку про Алісу в країні чудес, але так видніше...

Отримані дані дозволяють зробити три спостереження. Перше: єдність громадян і майбутньої нової влади, породжена Майданом, убуває. Ми починаємо бачити життя по-різному, внаслідок чого громадяни перестають вірити владі, а вона, ймовірно, їм...

Друге: і ми, і влада, переживаємо вікову хворобу. Ми — створення собі кумира, надто оптимістичних очікувань, занадто жагучої любові до влади. Сьогодні ми починаємо позбавлятися ілюзій, що є симптомом зцілення і може піти нам, громадянам, тільки на користь.

У свою чергу, у влади — дитяча хвороба захоплення від обрання і повноти повноважень, переоцінки своїх сил і можливостей, прагнення відразу ощасливити всіх і вся. Симптоми видужання поки малопомітні. А якщо її і зовсім почне «дучити», і вона уявить себе непогрішимою, на користь це не піде ні їй, ні особливо — нам.

Третє: подібні захворювання передбачають лікування обох партнерів, ліки — політична опозиція, вільна преса, незалежний суд, незалежне експертне співтовариство та інші атрибути цивільного суспільства і правової держави. А таких ліків у нас бракує. І судячи з того, як нова влада піклується про середній клас — соціальну й економічну основу зазначених атрибутів, лікування обох партнерів не складається, і ми потрапляємо до зони підвищеного ризику...

Однак по порядку.

Два погляди на об’єктивну реальність...

Нам нікуди не дітися від необхідності враховувати об’єктивну реальність, що існує навколо нас.

Ю.Тимошенко,
серпень 2004 р.

В момент завершення перших 100 днів роботи нової влади її і наші погляди на зазначену об’єктивну реальність у цілому збігалися. Влада, відзначаючи всебічне поліпшення всього і вся, поставила собі 12 балів. І громадяни, як видно з першої таблички, відзначили покращання в усіх основних сферах життя, за винятком однієї прикрої риси цієї самої об’єктивної реальності — рівня цін і тарифів. Але немає на світі громадян цією рисою вдоволених, і вона тоді не перешкодила покращанню такого показника нашого соціального самопочуття, як впевненість у завтрашньому дні.

Після завершення півріччя, однак, погляди громадян з поглядами влади розбіглися. На відміну від влади, яка стверджує, що все, або майже все покращується, громадяни впевнені, що покращується дуже мало, а погіршується — багато чого.

Як видно з тієї ж таблички, з основних сфер життя відзначене покращення лише деяких, і показники його значно нижчі від попередніх. І все-таки покращання, на думку громадян, є в наступному: пенсійне забезпечення (баланс оцінок покращилося/погіршилося на користь покращання складає 33%), міжнародний імідж України, рівень свободи слова і демократії.

З приводу дотримання прав і свобод думки розділилися нарівно: 23% проти 23%, відносна ж більшість (33%) вважала, що змін тут жодних немає. Схоже, чиїсь права стали дотримуватися краще, чиїсь — навпаки...

У решті — відзначені погіршення. На думку громадян, погіршилися не лише рівень цін і тарифів (баланс оцінок покращилося/погіршилося на користь погіршення складає 79%), але й рівень оплати праці і добробуту родин опитаних, ситуація зі злочинністю, ставлення влади до громадян і дотримання чиновниками законності і, нарешті, економічне становище країни і ситуація у країні в цілому.

Так, настільки суворо громадяни оцінювали, можливо, не стільки «об’єктивну реальність» нинішнього серпня, скільки свої від цієї реальності відчуття. Так ще й у порівнянні з такими ж у квітні — на підйомі власної участі у вирішенні долі країни, єдності з народною владою, віри в неї і в її обіцянки в 365 днів покращити так, щоб відчули. Можливо, наші очікування були завищеними, можливо, ми чекали чуда — нам наполегливо нагадували про дійсне чудо часів нетривалого прем’єрства Віктора Андрійовича і ще менш тривалого віце-прем’єрства Юлії Володимирівни. За якийсь рік вони таки зробили чудо — виплатили заборгованості з пенсій шляхом виведення з тіні таємничих грошових потоків...

Можливо. Але від цього не легше ні нам, ні владі, ні самій реальності. Тому що діємо і почуваємо ми себе не відповідно статистичним даним про об’єктивну реальність, а власним від неї відчуттям. І чим більше не відповідає офіціоз відчуттям, тим більше громадяни перестають офіціозові, владі вірити. І тим більше почувають себе від участі у формуванні об’єктивної реальності відчуженими…

Відступ перший: про статистику

Пройшов перший квартал — замість 250 зробили, здається, 177, 180. 70 тисяч — хто не виконав, як ви несете відповідальність за це? Я хочу від вас почути професійну мову, яка буде говорити про антологію зайнятості, що нам треба зробити, щоб підняти рівень зайнятості...

В.Ющенко,
23 червня 2005 р.

Минув другий квартал — і виявилося, що створено близько 490 тисяч робочих місць, тобто майже 98% плану. Є сумніви, що план буде успішно виконаний? Правда, темп розвитку економіки значно уповільнився — з чого б це мільйонові робочих місць з’явитися? Правда, прем’єр пояснює, що цифра реального приросту ВВП у менш ніж 4% — це перехід на нову, реальну систему підрахунку макропоказників.

Але ми ще не забули крилаті слова Миколи Яновича про користь статистики, завдяки якій торік винятково довідалися про економічне чудо в рідному краю...

Судячи з усього, не забудемо й надалі.

За офіційними даними, в січні—червні номінальні доходи населення зросли на 44%, наявні доходи — на 44,6%, а реальні наявні — на 26,8%. Останнє — це мінус офіційна інфляція називається — з урахуванням цінового фактора. Витрати зросли на 34%. Середня номінальна зарплата зросла на 7,7% і склала 823,1 грн., що на 81,7% перевищує прожитковий мінімум.

А тепер усе це навіть не читайте і не кидайтеся перевіряти кишені в пошуках реально наявних. Тому що якою насправді була інфляція — не знає ніхто, крім вас самих — якщо у вас, звичайно, дохід у межах однієї-двох середніх номінальних. За офіційно заявлених за цей період 6,4% інфляції, місія МВФ оцінила інфляцію в 15%. І поки розлютована частина громадян, що особливо люблять нову владу, захищала неї від представника старої — В.Литвина, який цю цифру повторив, цілком новий О.Морозов, нині голова правління Ощадбанку, висловив свою версію — 12-13%.

А тепер, навпаки, прочитайте: з 1 липня розмір мінімальної зарплати склав 310 грн., з 1 вересня він буде 332 грн., зарплати бюджетників зросли на 6,9%, а з 1 вересня вчителям і медикам зарплати будуть підвищені на 15%... Є сенс у цих словах?

Для тих, хто отримує не те що мінімальну, а дві середні номінальні — немає, оскільки там, де вони живуть, у тісному секторі продуктів харчування, монопольних тарифів і цін, інфляція лютує, ймовірно, вища, ніж уявляється всьому МВФ разом із главою Ощадбанку…До речі, в липні, коли офіційно інфляція склала рівно нуль цілих три десятих, Міністерство економіки зафіксувало найбільш істотний стрибок цін саме на ринку продовольства. Називається — макроекономічна культура…

Повернення до об’єктивної реальності

Влада з її однодумцями мало розуміє, що відбувається в середовищі рядових громадян, вона звикла працювати на макрорівні. Тому наша задача — проникнути на мікрорівень. І ми проникнемо.

Ю.Тимошенко,
серпень, 2004 р.

Якщо довідаюся, що хоч один вчитель у районі не одержав зарплату, а голова райдержадміністрації одержав, — звільню з роботи. Не маєте грошей у бюджеті — виймайте з рота золоті зуби. Щелепи — на полицю!

П.Олійник, глава Львівської облдержадміністрації, серпень 2005 р.

Що стосується підвищення зарплат вчителям і медикам у вересні, то вгамуємося. Як повідомив днями віце-прем’єр з гуманітарних питань М.Томенко, у вересні буде зроблений перерахунок, і «немає жодних перешкод для того, щоб у жовтні виплатити першу підвищену зарплату». Навчені Миколою Яновичем, читаємо: перешкоди — є. А немає — грошей.

І те — звідки їм узятись, якщо економічне зростання уповільнюється, а план надходжень від приватизації (реприватизації) виконаний менш ніж на 10% річного показника: з початку року ФДМ перерахував до держбюджету аж 648 млн. грн. за планового показника в майже 7 млрд. грн. А навіть якщо від інвестицій ухитритися відщипнути, то немає. Обсяг і без того небагатих прямих іноземних інвестицій в економіку України за перше півріччя ц.р. знизився, порівняно з аналогічним періодом минулого року, на 14,4%. І зовнішніх запозичень поки не густо, хоч, утім, саме у вересні, може, й підійдуть обіцяні 600 млн. дол. на проїдання в буквальному значенні слова.

А чекаючи можна звернутися до простих і перевірених колишньою владою способів підвищення зарплат. Суть і ціна способу підвищення виплат одним не особливо забезпеченим — віднімання в інших таких самих. Зарплата в когось зросла? Виходить, у когось зросла заборгованість по ній же, можливо, підвищеній: за сім місяців ц.р. заборгованість із зарплати збільшилася на 24%.

Або такий метод: зарплату, наприклад, лікарям подекуди часом велено підвищувати за рахунок внутрішніх ресурсів. Тому в кого були небагаті премії — той їх позбавився, зате одержав підвищення зарплати на ту ж суму. В кого премій не було — може позбавитися додаткової ставки. Не секрет, що вижити лікарям, як і вчителям, дозволяє робота на півтори, а то й дві ставки. Тепер дозволяти не буде. З огляду на це все, не дивно, що, незважаючи на «гіперсоціальний» бюджет, могутні соціальні виплати і так само могутню соціальну риторику нової влади, потовщення свого бутерброда громадяни не помітили.

Результати лютневого і серпневого опитувань про матеріальне становище родин опитуваних збігаються з точністю до відсотка. Як зводили кінці з кінцями і важко, оскільки грошей не вистачає навіть на необхідні продукти, 18% громадян, так і зводять. Як вистачало на харчування і придбання тільки необхідних недорогих речей 43%, так і вистачає. Вистачало в цілому на життя, але без жодної речі тривалого користування 33%, так і вистачає з тим самим але. Як почували себе забезпеченими, але без квартири та/або авто 5%, так і почувають.

А інакше й бути не могло. Країні і її громадянам потрібнен не «гіперсоціальний» бюджет, а «гіперсоціальна» економіка, або хоча б простіше — соціально орієнтована. Орієнтована, тобто, на внутрішній ринок і підвищення платоспроможності громадян через високу ціну праці і переважний розвиток секторів і галузей, що забезпечують високу зайнятість. Додаємо до цього розумну податкову систему і так само розумні та стабільні правила регулювання і на виході одержуємо те саме покращання життя і товстий бутерброд, але — руками, головами й іншими зусиллями самих громадян. Які тим самим стають рівноправними учасниками формування згаданої не раз об’єктивної реальності і партнерами влади.

Слово «соціальний» — не від «соціальна виплата», а від «соціум», суспільство. Це коли «нас багато» і ми «разом», тобто один одному однаково потрібні і необхідні. І відчуття своєї потреби і необхідності людям потрібне не менше, ніж бутерброд, а можливо, й більше. А так буває тоді, і тільки тоді, коли працездатна людина працює і її праця всіма іншими з «багато» цінується високо.

Тому ще раз — соціальність держави не в «гіперсоціальному» бюджеті, а у формуванні соціально орієнтованої економіки, насамперед — високої ціни людської праці та умов зайнятості. Від цього, а не від розмірів соціальних виплат залежить, чи будуть громадяни країни бідними або забезпеченими.

До речі, і державний бюджет за соціально орієнтованої економіки і розумно влаштованої регуляторної і податкової систем, як правило, більший.

І друге, до речі. За результатами серпневого опитування можна відзначити, що на 0,1% збільшилася частка громадян країни, які у сенсі добробуту можуть дозволити собі все. Це так, для проникнення на мікрорівень…

Про систему й особисту скромність

Ці синочки, ця пацанва у віці 16—17 років керують структурами оборотом у кілька десятків мільйонів доларів! …Запевняю, родичі до п’ятого коліна будуть писати декларацію, починаючи з нового президента...

В.Ющенко, лютий 2005 р.

Декларацію нового президента ми побачимо не пізніше 1 квітня 2006р. Але й не раніше, судячи з усього. А чому, власне?

І чому таким важливим є це питання?

Чому громадяни країни в особі, насамперед, журналістів стали так пильно розглядати особи нової влади, включаючи їх чи то приватне, чи то не дуже життя?

Сумної пам’яті Леонід Данилович залишив країні моторошнувату систему влади й економічного життя. Під його керівництвом ця система була створена і зацементована. «Червоні директори», партгоспноменклатура, криміналізований бізнес і все інше, про що писано-переписано.

Але системи влади й організації економіки не виникають з нічого і не падають з неба, вони створюються людьми, а вже потім, будучи створеними — починають працювати без участі й допомоги людини. Що й було відзначено новим президентом країни в його святковому посланні до народу — «часто стара система перемелює кадри швидше, ніж вони змінюють її».

Не можна не погодитися. Але тоді і президент повинний погодитися з тим, що його як глави держави головне і, можливо, єдине завдання — змінити цю стару систему. Хоча б спробувати.

А якщо це так, то з початку: спочатку люди створюють (змінюють) негідну систему, а потім — як у Швейцарії, наприклад, де громадяни не знають імені прем’єра, тому що працює система придатна і для громадян прийнятна, а хто цю систему уособлює, значення не має.

Для нас зараз саме це має першорядне значення — особи. В повному обсязі їх якостей, характеристик та інших властивостей. Які вони — ці особи, такою і буде система, ними створювана (змінювана). Звідси — підвищений інтерес до відповідності слів і навіть не справ, а поведінки, інтерес до дрібниць і деталей, в яких, як відомо, ховається...

Спочатку про справи. Чи відповідають, на думку громадян, слова нової влади її справам?

Тільки три приклади.

Було обіцяне відокремлення бізнесу від влади. У квітні 51% громадян вважали, що цей принцип владою дотримується повною мірою або в цілому, але не завжди, в серпні таких залишилося 34%. Були впевнені у протилежному — 36%, зараз — 55%.

Була обіцяна нещадна боротьба з корупцією. Що в цьому напрямку «робиться дуже багато» — впевнений тільки кожен десятий; переважна ж більшість (81%) опитаних вважають, що робиться або недостатньо (52%), або нічого, або майже нічого (29%).

Був обіцяний перегляд результатів приватизації з метою відновлення законності і соціальної справедливості. У тому, що приватизація відбувалася з порушенням законів, упевнені 76% громадян країни; в тому, що варто переглянути її результати — 78%; в тому, що варто повернути деякі підприємства в державну власність — 71%. Але кожен п’ятий опитаний вважає, що наміри нової влади диктувалися не міркуваннями відновлення законності, а з метою передачі підприємств бізнесменам, близьким до нової влади, а кожний десятий — з метою підвищення популярності уряду.

Якщо до цього додати дедалі більш вперті розмови про бізнес-інтереси дуже великих членів нової команди, про лобіювання ними якихось проектів або членів родини, або вітчизняних і закордонних, скажемо, інвесторів... Про незрозумілі джерела незрозумілих доходів, про хатинки і дачі незрозуміло кому належні, але неначебто особам з нової команди...

При цьому варто врахувати, що й без того довіра до нової влади від початку не була безоглядною.

Навіть в ейфорії лютого не набагато більше половини (55%) громадян були впевнені, що дії президента В.Ющенка спрямовані насамперед на захист загальнонаціональних інтересів; майже третина (32%) — вважали, що вони спрямовані на захист його власних інтересів та інтересів його політичного оточення.

У травні тільки 43% опитаних думали, що нова влада захищає інтереси громадян країни (23%) або її національні інтереси (20%). Близько 40% — переконані, що вона захищає або свої власні інтереси (24%), або бізнесу, що її підтримує (8%), або провладних політичних партій (6%).

За таких умов особи нової влади не повинні давати ні щонайменшого приводу до сумнівів у їх чесності і відкритості. Недомовленості, відверто безглузді пояснення настільки ж відвертих порушень закону, апеляції до приватного життя — все це залишає неозорий простір для народних домислів. І ображатися тут нема чого, і очікувати довіри — теж.

Так чому ж декларацію про доходи президента ми побачимо тільки до 1 квітня?

До речі. У громадян і нової команди дещо різні уявлення про якості, що мають бути властивими представникам влади насамперед. Серед нових облич влади стало популярним вимагати від себе ж патріотизму, порядності (чесності, моральності) і професіоналізму — в такому порядку. Показником порядності (чесності, моральності) дедалі більше стає настільки ж показова релігійність. Якщо потрібно довести, що людина чесна — говорять «він глибоко віруючий»...

У громадян уявлення трохи інші. Серед якостей, які повинні бути властивими представникам влади насамперед, громадяни відзначили професіоналізм (69%), чесність (не корумпованість) — 66%; відповідальність (45%). Патріотизм відзначили 13% опитаних (сьома позиція з дев’яти), релігійність — 4% (дев’ята). При цьому 75% громадян упевнені, що моральною, порядною і чесною може бути невіруюча (нерелігійна) людина.

Що стосується самих громадян, то на їх поведінку в повсякденному житті найбільше впливають обов’язок перед близькими (82%), мораль (57%) і закон (44%). Релігійні переконання як такі, що сильно впливають на поведінку, відзначили 27% опитаних; як такі, що не впливають, — 32%.

Є, врешті, така річ, як скромність. Вона нічого не коштує, але у випадку наявності величезних засобів вимагає їх не демонструвати. Не ховати — не демонструвати, це різні речі. Тому що демонстративне споживання деяких дуже багатих на тлі виживання більшості далеко не дуже багатих здатна цю більшість загнати в глухий кут вічної меншовартості. А якщо ці деякі — представники народної влади небагатого народу, їх чада і домочадці...

Ну, не повірять громадяни, що люди, які поводять себе так, начебто не знають простих речей — становище зобов’язує, дорогі подарунки приймати не можна, демонструвати зразкову релігійність і гучно святкувати щось у казино навпроти храму не варто — зацікавлені змінити брудну систему влади й економічного життя, побудовану їх попередниками.

А тут ще наївний європеєць віце-президент Європейської комісії з адміністративної реформи, аудиту і боротьби з корупцією п.Каллас м’яко порадив зобов’язати чиновників складати декларації їх економічних інтересів, як це прийнято в ЄС і в самій Єврокомісії. Наївний. Він думає, що це необхідно, оскільки зменшує ризик конфлікту інтересів для чиновника публічної адміністрації, який також займається і бізнесом. Може, і зменшує, але хто ж цього хоче? За ризик — гроші більші...

Дивлячись на все це, громадяни вважають, що погіршилося ставлення влади до них. Влада перестала їх помічати, вона зайнята своїми справами, і поводиться так, начебто в кімнаті одна.

Відповідно — змінилося ставлення громадян до влади. 19% опитаних вважають, що воно покращилося, 33% — погіршилося, 32% — думають, що змін жодних, як ставилися до колишньої, так ставимося і до нової…

…І наслідок: крок від любові

Влада буде публічною, і буде мати успіх.

В.Ющенко, липень 2005 р.

На момент завершення 100 днів роботи нової влади дії президента повністю підтримували 47% громадян, зараз — 30%. Дії уряду — 36% і 22%, відповідно.

За персоналізації президента картина особливо не міняється: дії В.Ющенка повністю підтримували — 49%, підтримують зараз — 33%. І в тому, і в іншому випадках — мінус 16—17%.

Не можна сказати, що тверді прихильники стали супротивниками. У квітні дії президента не підтримували — 22% опитаних, зараз — 29%. Тобто, плюс лише 7% — очевидно, більшість колишніх твердих прихильників перейшли до розряду тих, хто підтримує тільки окремі заходи Президента.

Показово, однак, що значно знизився рівень повної підтримки дій Віктора Андрійовича і на його власному електоральному полі — на Заході й у Центрі країни. На Заході він знизився з 85% до 62% (мінус 23%), у Центрі — з 66% до 46% (мінус 20%). Число тих, хто не підтримує, помітно зросло в Центрі — з 10% до 18%, хоча на Заході лишилося фактично незмінним (5% і 3%, відповідно).

На Сході і Півдні й без того не особливо високий рівень повної підтримки дій ВА знизився з 22 до 14% і з 29 до 15%, відповідно. Число тих, хто не підтримує, відчутно зросло, особливо на Сході — з 36 до 49% (на Півдні — з 38 до 46%).

Приблизно така сама картина з динамікою рівня повної підтримки дій Ю.Тимошенко. У квітні він складав 47%, зараз — 32%. У тому числі, на Заході — 79 і 64%, відповідно (мінус 15%), у Центрі — 61 і 47% (мінус 14%). Число противників, як і у випадку з В.Ющенком, на Заході не змінилося (3%), в Центрі — зросло з 7 до 19% (плюс 12%).

На Сході рівень повної підтримки дій Юлії Володимирівни знизився з 25 до 10% (мінус 15%), на Півдні — з 27 до 11% (мінус 16%). Число противників відчутно зросло: на Сході — з 32 до 51% (плюс 19%), на Півдні — з 40 до 51% (плюс 11%).

Звичайно, якщо нинішні показники рівня повної підтримки дій нової влади порівняти з аналогічними показниками влади колишньої (і якщо під колишньою розуміти Леоніда Даниловича після завершення півріччя другої каденції і тодішній новий уряд на чолі з В.Ющенком), то порівняння, поза сумнівом, буде на користь нової — у червні 2000 р. дії президента Кучми повністю підтримували 10% громадян, уряду — 15%. Але як не хочеться постійно порівнювати з 1913 роком, ох, як не хочеться…

Ніколи нічого ні з чим не порівнюй

Загалом, якщо відійти від персоналій, — результуючих дві.

Перша. Порівняння нової влади з колишньою — на користь нової, але дедалі менше. У квітні вважали, що нова влада краща за попередню, понад половина (52%) громадян країни, зараз так вважають 37%; думали, що вона гірша — 9%, тепер — 21%. Число тих, хто різниці особливої не вбачав, залишилося незмінним (29 і 28%, відповідно).

Те саме стосується й уряду зокрема: якщо у квітні вважали, що уряд ЮВ кращий, ніж уряд ВФ понад половина (54%) громадян, то в серпні так вважають 39%; вважали, його гіршим — 13%, тепер — 26%. Число тих, хто різниці не вбачає, як і в попередньому випадку, залишилося незмінним (21 і 20%, відповідно).

Утім, певний кредит якщо не віри, то надії зберігається. З приводу виправдання владою надій на неї покладених, 34% громадян відповіли, що рано давати такі оцінки. 14% засвідчили, що влада їх надії виправдала (12%) або навіть перевершила (2%). Правда, 28% вважають, що влада їх надії не виправдала (17%) або виявилася навіть гіршою (11%). Але є ще 17% тих, хто нічого від нової влади не очікував, а отже — не розчарувався. Теж резерв...

Друга результуюча більш тривожна. Якщо стосовно влади позитивні показники значно перевищують відвертий негатив, то про впевненість громадян у правильності напряму розвитку подій у країні в цілому цього сказати не можна. Як відзначалося вище, у серпні вперше після зміни влади число переконаних у тому, що події в країні розвиваються в неправильному напрямі, перевищило число тих, хто дотримується протилежної думки.

Загальна динаміка така: у лютому співвідношення тих, хто був упевнений у правильності напряму розвитку подій, і тих, чия позиція була протилежною, складало 51:24, у квітні — 54:23, у травні — 43:31% і, нарешті, у серпні переступило межу — 32:43. Число тих, хто не визначився, фактично не мінялася.

Розчарування в напрямі розвитку подій демонструють усі регіони країни, включаючи Захід і Центр. Результат добре видно на другій табличці: якщо у квітні фактично в усіх регіонах число впевнених у правильності розвитку подій перевищувало число тих, хто думав інакше (на Сході різниця не виходила за межі похибки), то сьогодні це перевищення збереглося лише на Заході та в Центрі країни.

Деталь у втратах — середній клас

Незважаючи ні на що, до середнього класу вперто відносять себе близько 62% громадян країни (від 59% у лютому до 64% у серпні з незначними коливаннями за весь період). До нижчого — близько 30%. Вищий клас настільки мізерний, хоч в об’єктивній реальності, хоч у самовідчуттях громадян, що статистичної значимості не має й аналізу не підлягає.

Середній клас в Україні — це не спосіб життя, це стан душі. А може, й духу, душа не витримала б. Але дух високий і вимагає цінностей, визначенню середнього класу відповідних — демократії, верховенства права й інших європейських вигадок. Тому саме середній клас був головною рушійною силою помаранчевої революції і тим самим — просування нинішньої влади у владу. Як уже повідомлялося, 71% з тих, хто стояв на великому Майдані і маленьких майданах міст і сіл країни, — це громадяни, які відносять себе до середнього класу. Саме середній клас вважав цю владу «однієї крові» із самим собою.

Саме на нього повинна була б спиратися нова влада за визначенням, тверезим міркуванням і просто з розрахунку, оскільки його більше і він — готовий союзник... Однак влада зробила ставку на посилену турботу про непрацездатних і незаможних, і в результаті підтримку середнього класу втрачає. Як і нижчого, втім...

Якщо у квітні повністю підтримували дії В.Ющенка понад половина (51%) представників середнього класу, то в серпні — третина (34%). Не підтримували у квітні — 21%, зараз — 27%.

Дії Ю.Тимошенко повністю підтримували у квітні майже половина (49%) середніх, у серпні — третина (33%). Не підтримували у квітні — 19%, зараз — 29%.

Водночас ставка на непрацездатних і малозабезпечених дивідендів владі не приносить. У квітні дії В.Ющенка повністю підтримували 45% громадян, які відносять себе до нижчого класу, в серпні — 32%. Не підтримували у квітні — 25%, зараз — 35%.

Дії Ю.Тимошенко повністю підтримували — 45%, підтримують зараз — 31%. Не підтримували — 22%, не підтримують зараз — 36%.

Не можна подавати безкарно. А по-друге, можна повернутися до того місця статті, що найбільше рясніє цифрами, яке просили не читати. І прочитати.

Результуючий показник: у квітні вважали, що розвиток подій в Україні відбувається у правильному напрямі, 49% середнього класу, зараз так вважають 36%. Вважали напрям неправильним — 29%, зараз — 42%.

Серед людей, які відносять себе до нижчого класу, вважали напрям розвитку подій правильним у квітні 43%, зараз так думають — 22%, були впевнені у протилежному у квітні 35%, зараз — 49%.

А найбільш прикро — свою соціальну перспективу в рідному краю бачать лише 30% середніх, не бачать — 53%. Скільки із середнього класу — молодих, освічених, таких, що поважають себе і свою працю, поповнять ті так і не пораховані чи то п’ять, чи то сім мільйонів, якщо напрям розвитку подій збережеться ще рік-два...

Ще раз: соціальна політика, зведена до підтримки непрацездатних і малозабезпечених, не ефективна ні з соціальної, ні з економічної точок зору. А напередодні парламентських виборів і претензій на них провладних партій — і з погляду «політичної доцільності». Судячи з реакції майбутніх виборців на гіперсоціальні зусилля уряду...

І ще раз: 48% громадян віддають перевагу політиці підтримки працездатних шляхом значного підвищення зарплати (ціни праці), створення робочих місць, розвитку малого і середнього бізнесу. Підтримці непрацездатних і малозабезпечених шляхом підвищення соціальної допомоги, виплат, субсидій і т.д. — 33%. Не визначилися — 19%. Люди воліють не бути утриманцями і прохачами, вони можуть самі забезпечувати своїх непрацездатних. Вони хочуть працювати…

Що робити?

Працювати.

У статті використані результати соціологічних досліджень, проведених у лютому—серпні 2005р. в усіх регіонах України. Під час кожного дослідження були опитані понад 2000 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво