Після бурі - Архів - dt.ua

Після бурі

8 вересня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №34, 8 вересня-15 вересня

Затишшя часом обертається бурею. Буря завжди спричиняє руйнації. Ліквідуючи наслідки стихії, люди змушені виявляти не лише терпіння, а й мудрість...

Затишшя часом обертається бурею. Буря завжди спричиняє руйнації. Ліквідуючи наслідки стихії, люди змушені виявляти не лише терпіння, а й мудрість. Десь довелося прочитати, що жителі Нью-Орлеана, відновлюючи рідний населений пункт, спотворений жахливим ураганом «Катріна», переосмислили багато речей. І річ не лише в тім, що вони стали ретельніше піклуватися про надійність своїх осель. Хтось почав свідомо позбуватися украй дорогих і геть безглуздих речей, які (у разі чого) буде шкода кинути, але й неможливо взяти із собою. Декого стихійне лихо змусило переглянути свою думку про оточуючих, зокрема і про друзів, котрі, як відомо, пізнаються в біді. Інші зовсім перекроїли своє життя — короткий період тягот і злигоднів змусив їх цінувати повсякденне мирне життя. Найважче виявилося тим, хто так і не зміг подолати «ураганний синдром». Вони ніяк не можуть втиснутися в прокрустове ложе повсякденного існування, їх пориває кудись бігти, щось кричати, когось рятувати або в кращому разі рятуватися самим. У сталому затишку їм ввижається нова буря.

З часу помаранчевої політичної бурі минуло без малого два роки. Суперечки про те, що це було — очищувальна злива чи руйнівний смерч, ущухли. Кожен залишився при своїй думці, і всякий намагається по-своєму налагодити розбурханий побут, і дехто в цьому вже домігся певних успіхів. Можна з високим ступенем імовірності твердити, що пік розчарування країна вже пройшла. І хоча до умиротворення ще далеко, проте насмілимося припустити: ні тривога, ні апатія не є домінуючими в настрої суспільства. Радше, доречно казати про розгубленість. Котра, як відомо, не є сильним почуттям. А тому досить швидко минає.

Постреволюційна Україна, яка прогавила черговий історичний шанс, укотре намагається намацати свій шлях. Влада котрий місяць намагається знайти себе. Проте стабільність і благоденство держави залежать не тільки від неї. Ледь не більша відповідальність сьогодні лягає на плечі опозиції.

І тим сумніше усвідомлювати, що вона себе в сьогоднішньому, зміненому, світі поки теж не знайшла. І значимість покладеної на неї місії, схоже, не зовсім усвідомила.

Чотири року тому в розмові з російськими колегами почув їхнє щире, і тим більш несподіване, замилування нашою суворою дійсністю: «І у вас, і у білорусів є перспектива. Тому, що у вас є опозиція». Погодьтеся, багатьох із нас у холодні роки понурого застою не полишало відчуття надії. І пов’язане воно було з наявністю певної альтернативи. Із незаперечним існуванням чималої групи відомих, впливових, організованих людей, які виражали готовність змінити навколишній світ. Вони обіцяли нам привести наше життя у відповідність із тими стандартами, які багато хто з нас подумки малював. Нехай ми не завжди і не всьому сказаному ними вірили. Однак погляди, декларовані ними, безумовно, збігалися з поглядами, вистражданими нами. Зокрема й через це Майдан відбувся як такий.

Але Майдан — вже у минулому. І другого не буде, принаймні у доступному для огляду майбутньому. А швидше за все, не буде ніколи. Тому страждаючим на «синдром Майдану» можна поспівчувати. А заодно поспівчувати й нам усім, оскільки болячці цій виявилися підвладні багато хто з тих, хто сьогодні має займатися профілактикою хвороб влади.

Не може бути нормальної влади без нормальної опозиції. Це — одна із заповідей демократії, аксіома, доведена ще століття тому. Сила й ефективність опозиції визначається безліччю складових. У числі яких — її адекватність.

Спеціалізована література дає масу визначень і характеристик. Відповідно до одного з критеріїв, опозиція підрозділяється на радикальну, конструктивну та лояльну. Останньої в нашій країні не бракувало ніколи. Окремі політики й цілі організації, котрі «нещадно» критикували небожителів за те, що вони забагато працюють, на цій частині земної суші завжди водилися в надлишку.

У проміжку між виборами-99 і кампанією-2004 країна спромоглася створити повноцінну радикальну опозицію. Яка так-сяк, але місію свою історичну виконала. Саме її зусилля примусили багатьох (хто втратив гостроту сприйняття, але при цьому не розучився думати) повірити у можливість побудови країни з людським обличчям. І не лише повірити, а й зробити крок.

Дорога виявилася довшою. З людським обличчям у країни поки що не склалося. Але оскал зник. Влада не стала гуманнішою, проте вона демонструє набагато менше хамства. Принаймні вона набагато частіше, ніж раніше, демонструє готовність це хамство завуалювати. Паростки свободи слова, свободи політичного життя — очевидні. Остання парламентська кампанія продемонструвала, що в Україні майже можливі майже вільні вибори. У країні вже з’явилося що захищати.

Однак потенційним захисникам ще так само хочеться нападати. Протиприродний і водночас цілком логічний союз «Регіонів» та «Нашої України» виштовхнув Блок Юлії Тимошенко в опозицію. Хоча для соратників Юлії Володимирівни це може прозвучати як кривда, але такий розклад виявився ледве чи не ідеальним для країни. З одного боку, він позбавляв значну частину суспільства непотрібних ілюзій. З іншого боку — дозволяв владі не почуватися безкарною. Попри всі приховані й очевидні вади БЮТ взагалі та його лідера зокрема, він краще за інших годився на роль громадського контролера, творчого критика, конструктивного опонента. Необхідні інтелектуальні, організаційні, матеріальні, фінансові, медійні ресурси Ю.В. з товаришами мають. Хай і не в такому обсязі, як їм хотілося б, але в інших претендентів на звання головної опозиційної сили немає й цього. Як немає і такого яскраво вираженого харизматичного лідера. Якого можна не любити, але не можна не помічати. Вже не говоримо про колосальний кредит довіри, якою користується блок прем’єра, що не відбувся.

Не хочемо і не можемо бути порадниками. Для цього у БЮТ напевно є професіонали, високопоставлені, високоосвічені й високооплачувані. Але чому ж вони не помічають очевидного: повернувшись в опозицію, блок повернувся до безперспективної риторики радикальних борців із режимом. Не позбувшись при цьому замашок недавньої влади.

Про останнє поговоримо трохи згодом. Почнемо з радикалізму, інколи крайнього. Його ущербність очевидна: у закликах БЮТ якщо й не міститься заклик до нового Майдану, то принаймні вгадується натяк. А народ утомився від революцій. Утомився від виборів. Багато хто з тих, хто гіпотетично готовий вийти на умовний Майдан проти Януковича, не зроблять цього, тому що вийдуть проти Ющенка. В якому вже розчарувалися, але до якого ще не відчули ненависті. Народ утомився розбиратися, хто з ким і заради чого. Він чекає конкретних кроків нової влади, які дозволять зробити конкретні висновки. Роль опозиції — допомогти розібратися, допомогти не помилитися у висновках.

Можемо тільки здогадуватися, що сьогодні на душі в Юлії Володимирівни, яка зупинилася за крок до заповітного прем’єрського крісла. Можна лише поспівчувати, яким далеким їй здається сьогодні 2009-й — рік президентської кампанії, в якій вона напевно ж планує брати участь. Але те, що Тимошенко продовжує мислити категоріями виборів (минулих, нинішніх — не важливо), не наблизить 2009-й і не поверне 2004-й. Лідер БЮТ здобула репутацію політика стійкого, який права на таку ілюзію не має. Як не має і права залишити країну без нормальної, здорової опозиції.

Сьогодні Україні не потрібне лизоблюдське псевдоопонування владі. Для сьогоднішньої України безперспективна радикалістська риторика, яка руйнує засади. Марно закликати Януковича піти у відставку — він не піде. Марно закликати Ющенка розпустити парламент. Усіх, кого Ю.В. могла зворушити своїм красномовством і відданістю ідеї, вона вже зачарувала. Тих, хто у її відданість ідеї не вірив, хто вважав її поганим прем’єром і несильним перемовником, вона не поверне на свій бік революційними закликами. Тут потрібні інші прийоми, інші засоби. Розважливий політик не має права на порожні слова і марні жести.

Тимошенко мала час і можливість холоднокровно зважити наслідки останніх політичних ураганів, один із яких позбавив її владного притулку. Вона могла і мусила переглянути свої погляди на друзів і ворогів, зробити висновки з поразок, пережити й забути образи, переосмислити цілі, переглянути арсенал їх досягнення, перерозподілити сили. Вона, як деякі вдумливі ньюорлеанці, зобов’язана була позбутися дорогих, але непотрібних звичок та людей. Які не завжди виявлялися корисними під час бур, які видаються безглуздими в часи затишшя і, напевно, можуть заподіяти шкоду на випадок виникнення нової бурі. Країні потрібна конструктивна опозиція, а в ній вічні революціонери й колишні володарі не можуть бути ефективними.

Що є конструктивна опозиція? У перекладі людською мовою, це – інструмент контролю влади. Це – політична сила, здатна оперативно й гостро реагувати на будь-яке сумнівне рішення влади шляхом:

– роз’яснення суспільству суті того, що відбувається, і прогнозування можливих наслідків;

– впливу на владу всіма доступними способами з метою можливої зміни її позиції;

– створення реальної законодавчої противаги. Кожен двозначний законопроект від імені влади має наштовхуватися на обґрунтований і прозорий законопроект, створений опозицією.

Критика повинна бути ємною, вагомою, вичерпною, позбавленою істеричності, популізму й поверховості. Такий шлях не такий небезпечний і романтичний, як вулично-підпільна революційна діяльність, але не менш відповідальний. Він довгий, стомливий, інколи нудний і, напевно, невдячний. Але він необхідний. Постреволюційна опозиція – це потреба замінити демагогів на трибунів, писак – на публіцистів, ремісників – на скульпторів, бюрократів – на менеджерів, гачкотворців – на законотворців. Це один із природних шляхів осучаснити політику. Це – спроба перевиховати напіврадянський політикум і напівмаргінальний електорат. А для самої Тимошенко – це ще й шанс піднятися над собою, якісно змінити склад своїх прибічників. До тих, хто просто любить і беззастережно вірить, мають додатися ті, хто обґрунтовано довіряє й виправдано поважає. А таких, наважуємося припустити, насправді в армії Ю.В. не так уже й багато.

Чи впорається Тимошенко з покладеною на неї місією? Покаже час. Сумнівів у цьому плані анітрохи не менше, ніж було з приводу місіонерських здібностей Віктора Андрійовича... Але вона має додатковий стимул – вона чи не єдиний політик, якого однаковою мірою бояться і все ще небезпечні для незміцнілої демократії «дони», і цинічно безхребетний, а тому не менш небезпечний Ющенко. І річ не лише в тому, що ця обставина має Юлії Володимирівні лестити і її розпалювати. А в тому, що бодай із цієї простої причини вона може й повинна бути справді ефективним контролером для гримучої, різнобарвної влади. Тож її нинішній опозиційний статус – не лише право, а й обов’язок перед країною. Яка не заслужила, щоб у неї забрали ту дещицю демократичного, яку вона в результаті вистраждала.

Лихо тільки в тому, що Юлія Володимирівна ще менше, ніж Ющенко, схожа на безкорисливого подвижника, готового сіяти розумне, добре, вічне й не отримувати за це заслуженого дивіденду. Віктор Андрійович у цьому питанні був значно переконливішим, але коли дійшло до вульгарного поділу влади, швидко здувся. Тимошенко, на відміну від нього, – значно більш яскраво виражена властолюбна істота. І нічого гріховного в цьому для світу, в якому вона живе, немає. Опозицію вона розглядає як шлях повернення у владу. Якщо, попри все, вона все ж таки видряпається на вершину – отже, владу цю вона заслужила. Штука в іншому – шлях конструктивної опозиції не завжди веде до влади. У цій країні, у цій ситуації це може бути всього-на-всього шлях місіонера. Місіонера, який дозволить щось зберегти, щось захистити, щось розвинути, щось зрозуміти. Який когось розбудить, когось відкриє, когось зростить. І в результаті змушений буде звільнити дорогу іншому, молодшому, ним-таки розбудженому, відкритому або вирощеному. Ось не впевнений я, що Юлія Володимирівна готова до такого альтруїзму. І не впевнений, що захоче вона гратися в дорогі, ризиковані, хоча й важливі для держави ігри. Якщо у фінальному раунді їй не буде гарантований головний приз у вигляді жаданого крісла.

Лихо навіть не в тому, що Тимошенко, радше, спринтер, а не стаєр, а тому їй психологічно й фізично важко розрахувати сили для довгої дистанції. Проблема, точніше, в іншому. Вона здатна стати повноцінним національним лідером, але їй важко буде стати всеукраїнським моральним авторитетом, який сьогоднішній опозиції, м’яко кажучи, не зашкодив би. І це – не вина Тимошенко, у цьому – біда країни, в якій із моральними авторитетами, на жаль, не густо. Ось тому країна й вибирає вічно менше зло, ось тому й півтора десятка років не може знайти саму себе.

І ще одне. Ю.В. – людина, створена для реалізації влади, а не для її творення. Остання її законотворча знахідка (проект Закону «Про опозицію») – найяскравіше того свідчення.

Цей документ, попри свій досить значний обсяг і дуже претензійний зміст, не заслуговує детального розбору. І тому що навряд чи він буде прийнятий, і тому що є збірником нісенітниць. Але на увагу цей документ, безумовно, заслуговує. Бо демонструє не лише те, як тяжко Тимошенко переживає перебування поза владою. А й те, як бездарно опозиція використовує таку ефективну зброю, як законотворчість.

Значна частина документа — перелік прав і свобод, які вже гарантовані не лише опозиції, а й усім громадянам. І закріплені в Конституції та чинних законах. В одних положеннях законодавець Тимошенко вимагає надати опозиційним депутатам важелі впливу, які в них і так є, з огляду на володіння мандатом. В інших — вимагає повноважень, наділити якими не можна за визначенням. Не може Верховна Рада, приміром, дати опозиції можливість порушувати питання про недовіру урядові, тому що Конституція таким правом наділяє лише президента і третину депутатського корпусу (незалежно від того, належить ця третина до правлячої коаліції, опозиційна вона чи йдеться про «змішаний склад»).

А набір кадрових вимог просто приголомшує. Тимошенко наполягає на наданні опозиції обов’язкових кадрових квот у величезній кількості владних інститутів, нівелюючи саму ідею опозиційного контролю за діями влади. БЮТ хоче масштабно критикувати владу за можливі зловживання і в проекті закону наполягає на цьому праві. І водночас хоче у цій владі перебувати. Уявіть собі лісника, який пропонує включити себе у браконьєрську бригаду, щоб мати чіткіше уявлення про масштаби незаконного відстрілу звіряток.

Безумовно, у «бютівському» законопроекті є конструктивні пропозиції. Але вони поховані під рефлексами позавчорашніх радикальних опозиціонерів і вчорашніх представників влади. Твереза думка завтрашнього конструктивного опозиціонера там не прочитується. Бажання впливати й не нести відповідальності поки що не поступилося місцем готовності контролювати не поступаючись і критикувати пропонуючи. У нових умовах прагнення заважати владі жити – у принципі, безперспективне, нове завдання опозиції — заважати їй жити не за законом.

Найсмішніше, що аналогічний документ вийшов з-під пера противників Юлії Володимирівни із фракції «Регіонів». Він не настільки весело нахабний і не такий об’ємний, але практично аналогічний. Однак дуже схожий по суті — він також спрямований не на чіткий розподіл влади й опозиції, а на їх фактичне зближення. «Донів», безумовно, виправдовує та обставина, що документ цей вони готували тоді, коли самі були в опозиції...

Важко сказати, коли в цій країні з’явиться нормальна влада. Нормальна, без жодних натяжок. Але вона точно не з’явиться, якщо в країні знову не утвориться нормальна опозиція, що відповідала б моментові. Опозиція, здатна виконати роль совісті нації, функції вістря громадянського суспільства, місію посередника між владою та народом, обов’язки парламентарія від населення. Передовий загін революційних мас повинен розформуватися, бо за ним — уже не маси, і далеко не революційні. Той, хто живе очікуванням вічної бурі, небезпечний для себе і оточення. Зараз країна (чи то вже, чи то поки що) не відчуває гострої потреби в рятувальниках і ліквідаторах. Їй потрібні інструктори з техніки безпеки. Які добре розуміються на техніці демократії і піклуються про її безпеку.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво