Під розмови про створення громадського телебачення вмерло «Громадське радіо» - Архів - dt.ua

Під розмови про створення громадського телебачення вмерло «Громадське радіо»

18 лютого, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №6, 18 лютого-25 лютого

«Немає нам місця на цій Землі — готуємо собі запасний плацдарм», — сказав Олександр Кривенко в гр...

«Немає нам місця на цій Землі — готуємо собі запасний плацдарм», — сказав Олександр Кривенко в грудні 2002 року, коли «Громадському радіо» вручали документи, які засвідчують право власності на ділянку, розташовану на Місяці. Через кілька місяців, навесні 2003 року, загинув Кривенко. І ось нині, через три роки, припиняє існування його дітище, чиє життя після смерті президента «ГР», вважаючи це справою морального обов’язку та професійної честі, щосили намагалася врятувати Сашкова команда на чолі з його найближчим другом Тарасом Кузьмовим.

Недовга історія «Громадського радіо» є, по суті, літописом завзятої боротьби його колективу за місце в ефірі. Під народжену напередодні минулих парламентських виборів ідею створення незаангажованих, високопрофесіональних, об’єктивних ЗМІ вдалося зібрати відповідний колектив, знайти фінансування та обзавестися необхідним обладнанням. З погляду класичних канонів, громадським радіо проект Кривенка не був. Хоча б тому, що фінансувалося «Громадське радіо» не суспільством. Цю функцію взяв на себе Міжнародний фонд «Відродження». Проте за обраним форматом (ток-радіо, чи public radio), за принципами журналістської роботи, професійним рівнем і, нарешті, за своїм духом «Громадське радіо» цілком відповідало своїй назві.

Ось лише з постійною пропискою на певній радіочастоті в нього повсякчас не виходило. З самого початку існувала домовленість, що «ГР» працюватиме на нижній частоті ТРК «Люкс».

Та в найостанніший момент керівництво радіо «Люкс» передумало, пославшись на заборону з боку Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Спроби керівництва «ГР» владнати питання з Нацрадою успіхом не увінчалися. І йому довелося активізувати пошуки партнерів серед київських і регіональних ТРК, паралельно випускаючи свої програми в Інтернеті. Віртуальна присутність «Громадського радіо» в інформаційному просторі тривала до кінця літа 2002 року, поки йому не вдалося укласти договір про співробітництво з радіо «Континент». Поява в радіоефірі «ГР» було ознаменовано п’ятигодинним марафоном «Україна залежна», що відбувся у самий переддень Дня незалежності України — 23 серпня.

У період мовлення на «Континенті» «Громадське радіо» пережило свій організаційний і творчий розквіт. Роман Скрипін, Микола Вересень, Ігор Слісаренко, Сергій Рахманін — це далеко не повний перелік представників зоряної журналістики, які вели на «ГР» передачі. «5 каналу» тоді ще не було, й найактуальніші дискусії на «Громадському...» за участю опозиційних і провладних політиків викликали гострий інтерес у радіослухачів, які, до того ж, могли ставити запитання, оскільки передачі йшли в прямому ефірі. На жаль, згодом радіостанція «Континент», на частоті якої виходили також радіо «Свобода», Бі-бі-сі, «Німецька хвиля», «Польське радіо», була закрита Укрчастотнаглядом. А незабаром не без допомоги з боку влади, припинило своє існування «Радіо-Рокс», на якому також ефірило «ГР». І «Громадське радіо» втратило радіоаудиторію, знову перейшовши в Інтернет.

Щоправда, влітку минулого року з’явилася надія на те, що «ГР» удасться відновити свій голос на хвилях радіо «Київ». І після нетривалих переговорів був укладений договір про партнерство, який через два дні розірвав директор РК «Київ». Судячи з усього, Київська міська держадміністрація, яка патронує радіокомпанію, не захотіла ризикувати, зв’язуючись із неблагонадійною, на її погляд, організацією. Не вплинуло на її позицію навіть звернення ста п’ятдесяти представників громадськості з закликом дозволити співпрацю «Громадського радіо» і радіо «Київ». Звернення підписали настільки різнопланові особи, як Віктор Ющенко і Леонід Кравчук, Олександр Мороз і Нестор Шуфрич, Михайло Погребинський і Юлія Тимошенко. Чисельність шанувальників «ГР» із настільки різноманітними політичними уподобаннями, засвідчена тоді, доводила, що радіо явно не вписувалося в відведену йому владою нішу опозиційних медіа.

І лише у вересні минулого року «Громадському радіо» дала притулок радіокомпанія «Ера», власникові якої Андрію Деркачу, тоді, вочевидь, був необхідний додатковий доказ своєї опозиційності режиму Кучми, який минав. Останні кілька місяців «ГР» мало годину ефірного часу, продовжуючи виборювати власну частоту. Саме під цю умову і здійснювалося фінансування радіо його донорами. Згодом, крім «Відродження», ними стали також представництво Європейської комісії в Україні, Білорусі та Молдові, Швейцарське агентство зі співробітництва та розвитку.

Отримати ліцензію «Громадське радіо» намагалося п’ять разів. При першій спробі Нацрада просто відмовилася приймати в «ГР» заявку, мотивуючи це тим, що в реєстраційних документах конкурсант значиться як «Добродійна організація «Громадське радіо», а ліцензії видаються лише радіокомпаніям. Хоча таких обмежень у законі про телебачення та радіомовлення не виявлено. Потім дві партії були зіграні внічию, коли при голосуванні з питання про те, кому з претендентів віддати право на мовлення, Нацрада розділилася навпіл, і більшості голосів не одержало ні «Громадське радіо», ні його конкурент. Був випадок, коли, оголосивши конкурс на так зване розмовне мовлення, Нацрада, проігнорувавши заявку «Громадського радіо», віддала ліцензію нікому не відомій «Українській радіогрупі». На частоті так ніхто й не заговорив, і з цієї хвилі несеться сьогодні традиційне «Ча-ча-ча».

Та найбільш убивче рішення для «Громадського радіо» — і у фізичному, й у моральному плані — Нацрада ухвалила в грудні минулого року. Це було між другим і так званим третім турами президентських виборів, коли перемога теперішнього Президента була вже майже реальністю. Проводячи в добрих традиціях того часу пакетне голосування, Нацрада приймає рішення про видання цілих восьми ліцензій радіо «Нарт». Серед них — ліцензія на частоту, яка була вирахувана і вподобана «Громадським радіо». І Нацрада просто не могла не знати про те, хто покладав на неї останні свої надії залишитися в українському інформпросторі. Однак деякі, найкокетливіші, члени Нацради напередодні вирішального голосування чомусь узялися додзвонюватися до Олександра Третякова, котрий, згідно з деякими відомостями, разом з Олександром Зінченком, стоїть за «Нартом», і запевняти його в тому, що «все буде добре».

Примітно, що нинішній перший помічник Президента навіть не підозрював про «подарунок», який готувалися піднести йому члени Нацради, котрі, очевидно, в той момент перейнялися питанням: як би виявити лояльність і свою необхідність новій владі та її окремим представникам. За іронією долі, ліцензія, на яку претендувало «Громадське радіо», відійшла команді Ющенка. Людини, яка, будучи в гостях у «ГР» за кілька тижнів до своєї перемоги, пообіцяла зробити все, щоб «Громадське радіо» не зникло і продовжило свою діяльність.

Закиди декого із нацрадівців на адресу виконувача обов’язків президента «Громадського радіо» Тараса Кузьмова в тому, що він, мовляв, сам винен в усьому, оскільки не з’явився на доленосне засідання Нацради, виглядають смішно. Виходить, від однієї людини, а точніше, від факту її присутності на засіданні Нацради, залежить доля радіо, яке стало справжнім явищем у медійному світі країни. Навіть у періоди його віртуального життя «Громадське радіо» забезпечувало ефект присутності в інформпросторі України тих політиків, які не мали можливості бути об’єктивно представленими у ЗМІ. Саме з посиланням на «ГР» вони цитувалися в інших виданнях і в теленовинах. Досить часто саме порушені в передачах «Громадського радіо» проблеми починали обговорюватися широкою громадськістю. Саме «ГР» виставило недосяжну для більшості інших українських ЗМІ планку професійних стандартів і морально-етичних норм у журналістиці.

До речі, в той час, коли вирішувалося питання з ліцензією, керівництво «ГР» перебувало в закордонному відрядженні. Повернувшись, привезло розроблений на найближчі чотири роки бізнес-план, відповідно до якого «Громадське радіо» мало перейти на самоокупність. І якби воно таки одержало власну частоту, ті, хто його фінансував, продовжили б свою доброчинну діяльність до зазначеного в плані моменту, коли «ГР» стало б на ноги. Проте перспектив для цього не залишилося. Частотний ресурс у Києві вже вичерпано. Щоб з’явилася нова частота, її мають вишукати в себе військові. Ще як мінімум два місяці піде на прорахування частоти. Ще два — на проведення конкурсу. За що жити команді? Де виходити радійному продукту? А тим часом із нового року «Ера» відмовилася безкоштовно розміщувати у своєму ефірі передачі «Громадського радіо», запросивши оплату за рекламними розцінками (приблизно 20 000 доларів на місяць). Як заявив в інтерв’ю «5 каналу» директор Національного інституту стратегічних досліджень Ігор Гринів, нічого не поробиш — інформаційна конкуренція. А вона передбачає чиєсь виживання і чиюсь загибель.

…Фонд «Відродження» оголосив про припинення фінансування проекту, вважаючи його вдалим, реалізованим і таким, що виконав своє завдання. І хоча донори «Громадського радіо» стверджують, що про його закриття не йдеться і проект лише припинено, виглядає це так, ніби лікар перекрив хворому кисень зі словами: це не вбивство, це всього лише тимчасовий захід. Хоча звинувачувати «Відродження» було б несправедливо. Поки точилася боротьба за ліцензію, фонд виділив на фінансування «ГР» сотні тисяч доларів.

За словами Тараса Кузьміва, колектив «ГР» не бажає животіти у ролі вічних прохачів. Майже всі його співробітники вже знайшли нову роботу. Оскільки справді є потужними професіоналами, яких раді мати власники багатьох ЗМІ. До речі, Леонід Деркач ще за часів мовлення «ГР» на «Ері» цікавився багатьма журналістами, радіоінженерами та звукооператорами, котрі працювали на «Громадському» із прицілом добути їх у штат своєї телерадіокомпанії. Так, справді, інформаційна конкуренція! Щоправда, тут потрібно розуміти: на додачу до своїх високих професійних якостей пташенята гнізда Кривенкова дістали стійке щеплення від заангажованості, необ’єктивності та служіння чиїмось інтересам, окрім інтересів громади. Оскільки це було по-справжньому громадське радіо. Яке виявилося нікому не потрібним. І найсумнішим є те, що, виживши в умовах автократичного режиму Кучми, «Громадське радіо» завершило свій життєвий шлях за часів нової влади. Для якої, очевидно, воно також залишалося дискомфортним явищем, адже її представники чудово розуміють: одна річ, якщо їх критикує телеканал «1+1» або «Інтер», і зовсім інша — якщо вони опиняються під прицілом критики «Громадського радіо», яке неодноразово доводило: для нього не існує священних корів.

1 березня 2003 року Олександр Кривенко відзначив річницю «Громадського радіо». 1 березня 2005 року «Громадське радіо» вб’ють. І винних начебто немає. У кожного своє «алібі». Та від цього не легше.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво