Переписуючи «Біблію» - Архів - dt.ua

Переписуючи «Біблію»

9 червня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №22, 9 червня-16 червня

Втомившись від безрезультатних переговорів щодо делімітації Азовського і Чорного морів і Керчен...

Втомившись від безрезультатних переговорів щодо делімітації Азовського і Чорного морів і Керченської протоки, коли дипломати завчено повторюють від раунду до раунду одні й ті самі аргументи, а позиція сторін багато років поспіль не зближується ні на йоту, на Михайлівській вирішили творчо підійти до вирішення проблеми і вжити радикальних заходів для стимуляції процесу. На ювілейному, 25-му, раунді українсько-російських переговорів глава української делегації Антон Бутейко, крім усього іншого, запропонував переглянути деякі положення українсько-російського договору про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки, підписаного у грудні 2003 року Леонідом Кучмою і Володимиром Путіним. Йдеться про статтю 1, у якій за морем і протокою закріплено статус внутрішніх вод України і Росії: українська дипломатія запропонувала в Москві, щоб у договорі Азов розглядався не як внутрішні води, а як акваторія, до делімітації якої застосовуватимуться міжнародне право і міжнародна практика. При цьому українські дипломати апелюють до пункту 2 статті 5 Керченського договору, який передбачає внесення до нього змін і доповнень.

Пропозиція української сторони шокувала росіян, які неодноразово повторювали, що Керченський договір — «Біблія переговорного процесу». Причому настільки гостро, що вони не просто відмовилися підписувати протокол 25-го раунду, а й узяли паузу в переговорах, очікуючи від наших дипломатів офіційного роз’яснення стосовно внесення змін у договір. Очевидно, що в російській столиці, хоча і прогнозували такий поворот подій, не розраховували, що він настане так швидко. На адресу української делегації пролунали обурені звинувачення у тому, що їхні пропозиції «можуть істотно ускладнити переговорний процес і завести його у глухий кут». Та й узагалі, на думку глави російської делегації, посла з особливих доручень Валерія Кеняйкіна, зміна статусу Азовського моря — це не технічне питання, а політичне. «Пошуки взаємно прийнятних компромісів треба вести не на основі ревізії фундаментальної угоди, а на основі політичної волі», — заявив високопоставлений російський дипломат.

Така реакція росіян не є випадковою. І не лише тому, що нині відносини Києва і Москви особливо напружені. Для останньої закріплений у договорі за Азовським морем і Керченською протокою статус внутрішніх вод — одне з найважливіших досягнень на українсько-російському переговорному фронті з розмежування цих просторів. Зафіксувавши його в українсько-російському договорі про сухопутний кордон і підтвердивши в Керченському договорі, Київ не просто зв’язав собі руки, а й позбувся головного і дієвого козиря на переговорах, здатного змусити росіян швидше провести кордон в Азові і протоці. Річ у тім, що статус внутрішніх вод дає прибережним країнам дуже серйозні переваги перед іншими державами. Зокрема дозволяє контролювати проходження кораблів. І головне, фактично забороняє появу військових кораблів третіх країн. Саме на це і робили ставку в Києві до 2003 р., коли стало очевидним бажання росіян затягнути переговори. Адже в Москві, незважаючи на тісне співробітництво з Північноатлантичним альянсом в антитерористичній боротьбі, дуже не хочуть появи в Азовському морі натовського корабля.

З огляду на цю й низку інших причин в українському експертному середовищі Керченський договір вважають серйозним програшем нашої дипломатії. Утім, якщо пригадати історію цього документа, який готувався в авральному режимі протягом двох-трьох діб, то не такий уже він і поганий. Адже на тих нечисленних дипломатів, які від української сторони брали участь у переговорах у Керчі, тиснули не лише їхні російські колеги, а й високопоставлені чиновники, котрі супроводжували Леоніда Кучму, — вони вимагали від членів української делегації бути більш зговірливими. Один із дипломатів навіть змушений був нагадати тодішньому голові адміністрації президента Віктору Медведчуку про букву Конституції: «Ви можете переступити через неї? Я — ні». Тож у тій ситуації успіхом можна було вважати вже те, що у статті 1 Керченського договору принаймні було зафіксовано, що «Азовське море розмежовується лінією державного кордону відповідно до угоди між Сторонами».

Незважаючи на існуюче в Києві невдоволення цим документом, який в’яже українських переговірників по руках, усе-таки перегляд положень міждержавних договорів — справа серйозна, і нерідко саме лише озвучування такої ідеї спричиняє погіршення двосторонніх відносин. Тому до цього аргументу дипломати вдаються украй рідко і лише за згоди вищого політичного керівництва своєї країни. Згідно з інформацією «ДТ», українська делегація мала повноваження робити таку заяву. А для її озвучування були вагомі причини. Так, уже десять років поспіль російська сторона відмовляється підтвердити українсько-російський кордон, що існує у Керченській протоці ще з радянських часів. Замість цього представники Кремля пропонують провести уздовж берегів «морські прибережні пояси» шириною в 0,5—0,3 морські милі, у межах яких сторони реалізовуватимуть свій суверенітет, а іншу частину акваторії залишити у спільному користуванні. Росіяни ухиляються від застосування міжнародних норм при проведенні державного кордону в Азовському морі й ведуть дивну дискусію про «методику розмежування Чорного моря», хоча координати цієї лінії добре відомі, окрім, звісно, початкової точки. Те, що нині відбувається у переговорному процесі щодо делімітації Азовського і Чорного морів і Керченської протоки, у Києві характеризують просто — це зачароване коло, що не має виходу. І це в Україні мало кому подобається.

Коментуючи пропозиції, озвучені в Москві, українські дипломати звертають особливу увагу на те, що їхня ініціатива зумовлена виключно бажанням вивести переговори з глухого кута, і нічим більше. Адже керуючись концепцією внутрішніх вод, стверджує Антон Бутейко, російська сторона «практично блокувала (виділено нами. — Ред.) пошук шляхів для нормального врегулювання питання делімітації Азовського моря». Понад те: росіяни, незважаючи на декларативне дотримання норм міжнародного права, що застосовуються у світовій практиці для делімітації морських просторів, під час переговорів відкидають їх, аргументуючи це тим, що Азов має статус внутрішніх вод України і Російської Федерації. Примітно, що на одному з засідань експертних груп глава російських експертів, напевне, пам’ятаючи про варіант поділу Каспійського моря, висловився в тому сенсі, що «ми самі нині творимо міжнародне право».

Так, раніше українська і російська делегації погодилися на комбінований метод поділу Азовського моря, що включає методи серединної лінії і пропорційності, а також принцип справедливості. Тепер росіяни розробили вже нове рішення, пропонуючи в азовській акваторії провести кордон за іншою комбінацією методів: тут — по паралелях, а там — по меридіанах. Проте, як зазначають експерти з морського права, такий спосіб використовується для делімітації морських просторів суміжних держав, а не для розмежування акваторії держав із протилежними берегами, як це є у випадку з Україною і Росією. (Принагідно зауважимо, що за запропонованого росіянами варіанту розмежування Азова РФ дістається близько 60% акваторії моря, водночас Україні — 40%. Якщо ж дотримуватися норм міжнародного морського права, то співвідношення було б 60:40 на користь нашої країни.)

Зрозуміло, що така позиція зумовлена бажанням російських дипломатів максимально забезпечити геополітичні й економічні інтереси своєї країни в цьому регіоні. Останні пов’язані не лише з рибальським промислом. В Азовському морі та Керченській протоці, як запевняють геологи, знаходяться перспективні поклади нафти і газу. І для Києва, і для Москви дуже важливо, на чиїй території і чиї національні компанії їх розроблятимуть. Особливо важливо це стало останнім часом, коли Росія почала активно використовувати енергетичний шантаж для досягнення своїх зовнішньополітичних цілей.

А оскільки на теперішньому етапі зафіксувати свої інтереси Москві не вдасться — відбувається затягування переговорів щодо проблематики акваторій Азовського моря і Керченської протоки. Неврегульованість питання правового оформлення українсько-російських морських кордонів також вигідна Росії: маючи потужніший економічний потенціал, вона домінує в азовсько-керченській акваторії. І відмовляючись узгоджувати з українською стороною будь-які свої дії, росіяни проводять днопоглиблювальні роботи в Керченській протоці, виловлюють рибу в зоні відповідальності України, вільно кидають якір в українських водах...

Усе це спонукає українську владу вживати активніших заходів для захисту національних інтересів країни. Тому українські дипломати і пропонують запросити на двосторонні зустрічі як спостерігачів експертів третьої сторони, котрі висловлять у робочому порядку свою думку щодо проблем українсько-російського переговорного процесу з питань розмежування Азовського і Чорного морів і Керченської протоки. І, нарешті, змінити статтю 1 Керченського договору. Щоправда, якщо взяти до відома загальний характер теперішнього етапу двосторонніх відносин, здається малоймовірним, що Київ зможе вже найближчим часом досягти успіху в розмежуванні і моря, і протоки.

Сьогодні одним із ключових є питання: як далі поведуться росіяни у питанні розмежування Азовського і Чорного морів і Керченської протоки? Якими будуть контрдії Кремля? І що може здійснити далі українська сторона? Адже здається більш ніж очевидним, що українські пропозиції не пройдуть, і Росія підтвердить свою позицію щодо заморожування переговорів, водночас намагаючись на практиці продемонструвати українському керівництву, хто в Азові і протоці хазяїн.

Існує кілька варіантів подальших кроків України. Перший варіант: Україна починає односторонні дії. Нагадаємо, що у Верховній Раді лежить ухвалений у першому читанні законопроект «Про внутрішні води, територіальне море і прилеглу зону України». Свого часу роботу над ним було припинено. Тепер українські парламентарі можуть знову повернутися до його розгляду і нарешті ухвалити.

Наступний етап після прийняття закону — проведення кордону за методом серединної лінії в Азовському морі й інформування генсека ООН про координати лінії кордону в морі й протоці. Далі: українська сторона вводить у дію правила судноплавства в українській частині протоки, зокрема у Керч-Єникальському каналі. Причому для росіян замість повідомного буде введено дозвільний режим судноплавства в українських частинах Азова і Керчі. І, нарешті, прикордонники жорсткіше поводитимуться з порушниками наших територіальних вод, затримуючи і видворяючи за межі України.

Є і другий варіант розвитку подій — вирішення питання делімітації протоки на президентському рівні, коли Віктор Ющенко і Володимир Путін приймають політичне рішення і розблоковують переговорний процес. Якому з двох варіантів буде надано перевагу, залежить як від російського вищого політичного керівництва, так і від українського. Головне, щоб у Києві було бажання до кінця залишатися наполегливими і принциповими у вирішенні проблеми розмежування Азовського моря і Керченської протоки, а в Москви — політична воля шукати компроміси, а не затягувати переговори.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво