Партія веде чи партія доходить? На сьогоднішньому партз’їзді НСНУ боротиметься за самовизначення

Сьогоднішній з’їзд стане не просто великою саморевізією, а, ймовірно, великою внутріпартійною бійкою за самовизначення НСНУ. Саме сьогодні мусять визначитися і концептуальні засади партії, і союзники у виборчій кампанії, і передвиборна тактика (мається на увазі можливість перемир’я з БЮТ), і, ймовірно, перша п’ятірка списку. Для коригування нюансів та підрахунку ресурсів, зокрема наявних у регіонах, «нашоукраїнці» призначили «остаточний», перед великим запливом у кампанію-2006, з’їзд на початок грудня.

1300 делегатів — порівняно з сімома тисячами на установчому з’їзді 5 березня (тоді, аби всім «дати по одному місцю», довелося найняти столичний Палац спорту). Навіть ці цифри промовисто свідчать, наскільки за рекордно стислий термін всохла амбітність НСНУ, партії, схожої на річку навпаки: біля витоків вона скидалася на гирло, а на місці гирла, на найбільш бурхливому відтинку, тепер — замулені джерела. Від тих часів, коли було не протовпитися в «партію Ющенка», почесним головою якої він назвався, і до сьогодні, коли сам Ющенко болісно розмірковує, багато чи надзвичайно багато втратить, погодившись стати першим номером у її виборчому списку, НСНУ пройшла короткий курс історії КПРС, у сенсі — від післявоєнної, частково емоційної, а здебільшого — кон’юнктурної масовості до перебудовних інтриг та деморалізації. Згідно з різними соціологічними замірами, потенціал НСНУ такий, що час хапатися за «віагру»: від 11 до 15 відсотків народної любові. Усі без винятку ключові персони партії не тільки усвідомлюють, що треба діяти, — це стало їхньою нагальною потребою. Але ЩО вдіяти?

Ось тут можна й чекати від з’їзду несподіванок. Не виключено, що Народний союз «Наша Україна», чи принаймні його виборчий список, залишать персони, які в очах всує згаданого в назві народу мають одіозне реноме. Йдеться насамперед про панів Порошенка, Третьякова, Жванію. Є інформація, що з декотрими з них Президент напередодні провів бесіду, переконуючи відмовитися від претензій у списку. Чи погодяться вони, особливо Петро Порошенко, якому депутатська недоторканність після оновлення влади ще може стати в пригоді? Нещодавно і він, і Олександр Третьяков заявляли, зокрема в інтерв’ю «Українській правді», про бажання балотуватися до Ради з майданчика НСНУ. Як розповіли особи, котрих у газетярській термінології заведено йменувати таємничим словом «джерела», ще позавчора Давид Жванія не вирішив для себе, чи відстоюватиме право на місце в парламенті, чи гарним жестом кине на стіл президії з’їзду свій партквиток.

Якщо така лінія — очищення партактиву від «помаранчевих олігархів», фігурантів гучних корупційних скандалів — переможе на з’їзді, то це не тільки додасть кілька балів у іміджевий актив НСНУ, а й означатиме, бодай маленьку, перемогу здорового глузду політиків-прагматиків, а не кумів і «дорогих друзів» фінансистів. НСНУ в такий спосіб заявить про вміння працювати над помилками і правдиве бажання виростати у справді «принципово нову демократичну партію». Прихильників такої «чистої лінії», крім самого пана почесного голови, у строкатому партактиві чимало: це і прем’єр-міністр Юрій Єхануров, і Юрій Ключковський, і Микола Катеринчук, і В’ячеслав Брюховецький, інші. Проте «показове омовіння» не означатиме достеменно, що парткерівництво у вирішальну виборчу годину простягне народові бездоганно чисту п’ятірню. Напевно, з цього приводу є якась окрема думка у Петра Ющенка та Миколи Мартиненка.

Однією із засадничих дилем з’їзду буде така: чи будувати красиву демпартію і з новими, але реальними гаслами йти тим часом на вибори, чи кинути рештки сил та коштів на кампанію, а в останній день березня-2006 «зорієнтуватися за ситуацією». Тобто, власне, йдеться про те, чи є життя в НСНУ після виборів. Схоже, що апологетів першого шляху істотно менше, ніж прихильників другого. Великою мірою ще й тому, що перший шлях — складніший і довший, другий — простіший і короткий, а часу мало… Одне слово, що думати, коли стрибати треба!

Дилемою номер два є позиціювання щодо БЮТ. Продовжувати запеклу конкурентну боротьбу з другою половиною помаранчевого табору — чи запропонувати перемир’я й позірну підтримку? Ідіосинкразія на «тимошенківців» у доброї дюжини «енесенушників» настільки запущена, що навіть чітке усвідомлення того, що позиційна війна призведе до катастрофічного згасання партійного рейтингу, її не пересилює. Хвороба ця посилюється від лютих ревнощів до рейтингу БЮТ, який, попри великі втрати, все ж істотно переважає показники безалаберної від розпачу НСНУ. Ризикну припустити, що дискусія на цю тему на з’їзді може бути до непристойності гарячою. Навіть якщо — все-таки хочеться вірити! — здоровий глузд переможе, невідомо, яких форм буде надано пропозиції припинити виснажливу перестрілку, а відповідно — наскільки переконливим для виборців стане те перемир’я.

«Як можна конкурувати з тими, хто стояв на Майдані! Ми мусимо об’єднатися, щоб не допустити контрреволюції», — каже за два дні до з’їзду голова виконкому НСНУ Микола Катеринчук в інтерв’ю партійній газеті «Без цензури». У щирій і нелаконічній відповіді він жодного разу не згадує, хто саме «стояв на Майдані». Не вимовив імені Тимошенко в контексті очікуваного великого перемир’я і Віктор Ющенко, спілкуючись зі студентами у прямому ефірі. «Я кликатиму всі політичні сили, які стояли на Майдані, які виношують ідеали свободи для України, до формування єдиної концепції виборчої кампанії… З ким буде глибоке порозуміння і формування блоку, з ким — формування угоди про примирення і недопущення ескалації взаємних нападок, з ким — консолідація у стінах парламенту», — окреслив плани Президент. Звісно, не царська то справа — викладати в телеефірі політологічні теревені, розтлумачуючи, де під «з ким» — він має на увазі ПРП, а де — партії Мороза та Литвина, а де — симпатичних електоральних пігмеїв. Проте, гадаю, незайве було б наголосити на потребі співпраці саме з Юлією Тимошенко, щоб ідея склеїти розколотий Майдан для «недопущення контрреволюції» видалася щирою, усвідомленою і для всіх переконливою, а не тривіальним наміром поліпшити передвиборне реноме. Ну не та тепер ситуація, щоб демонструвати зверхність.

Партія влади, яка здебільшого вперто величає себе «партією Майдану», чим викликає справедливе роздратування в інших «партій Майдану», мусить докласти всіх зусиль, аби довести Майдану, що він не помилився. Даруйте наразі за пафос. Безперечно, найкращою і найближчою нагодою для цього є річниця помаранчевої революції. Та чи зуміють «партії Майдану» вдало нею скористатися? На жаль, судячи з настроїв багатьох чільників НСНУ, річниця може ознаменуватися холодним, для годиться, потиском рук на центральній трибуні і дюжиною шпичаків поза нею. Підозрюю, ніхто з головних дійових осіб не зможе потому романтично, як героїня «Віднесених вітром», розповісти народу: «Я тримала його руку в своїй і дивилася в очі, і бачила, що він мене розуміє…» Холодні обійми, приготовлені до річниці помаранчевого повстання, навряд чи знищать розчарування у тих мільйонів українців, які мерзли на Майдані, горіли й плакали, співаючи від душі, можливо, вперше у житті «Ще не вмерла…».

Повертаючись до інших заготовок з’їзду НСНУ. Багато делегатів були впевнені, що сьогодні рейтинговим голосуванням з’їзд визначить і першу п’ятірку виборчого списку. Називалися прізвища Єханурова, Ключковського, Катеринчука, Кличка (хоч невідомо, як гармоніюватиме з цим пошануванням з’їзду намір самого супербоксера у відставці балотуватися в столичні голови). Оскільки до четверга говорили саме про четвірку, а не про п’ятірку, можна зробити висновок, що Віктор Ющенко до останку вагався щодо свого лідерства у списку. Втім, згідно з деякими джерелами, далеко не всі вважають за доцільне оголошувати вершину виборчого списку на з’їзді: мовляв, по-перше, ніхто з учасників перегонів своїх п’ятірок, по суті, ще не назвав, по-друге, і головне, — а який сенс? Тим більше що інтрига вже застаріла — у четвер президент назвав, хто стане на чолі виборчого реєстру, — Юрій Єхануров. Отож чимало українців звірятимуть свої симпатії до НСНУ із вмістом своїх гаманців після зарплати чи виплати комунальних послуг.

Що стосується регіонального кадрового ресурсу (чи таки адмінресурсу), то це питання, напевно, грунтовніше обмізковуватиметься на наступному з’їзді.