Парламент із необмеженою відповідальністю - Архів - dt.ua

Парламент із необмеженою відповідальністю

9 грудня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №48, 9 грудня-16 грудня

Ясна річ, виборчі списки, програми, партійні ресурси й методи ведення передвиборної боротьби «Дзеркало тижня» докладно аналізуватиме в традиційних для редакції передвиборних проектах...

Ясна річ, виборчі списки, програми, партійні ресурси й методи ведення передвиборної боротьби «Дзеркало тижня» докладно аналізуватиме в традиційних для редакції передвиборних проектах. Але сьогодні ми спробуємо поглянути на партії та блоки не в мікроскоп, а з вертолітної висоти, яка дозволяє роздивитися і старт, і фініш. І головним чином не самої передвиборної кампанії, а нового етапу в житті країни, що принесе або прорив, або мляву дільбу. Ознайомлення з уже оприлюдненими списками НСНУ й «Регіонів», отримана інформація про хвіст списку блоку Тимошенко й досить виразне уявлення про те, яким буде особовий склад соціалістів і блоку Литвина, дають підстави констатувати: розмежування на «наших» і «не наших», на демократів і кучмістів дуже умовне. Чому? Спробуємо надати свої аргументи.

Політична амністія

По-перше, не можна ставити знак рівності між передвиборними обіцянками й ідеологіями. А сьогодні говорити про принципові ідеологічні відмінності всіх перелічених вище команд не видається за можливе. Вітринні іміджі політичних брендів, тобто сукупність тез, виставлених на електоральний продаж, можуть трохи відрізнятися одна від одної. Проте в цілях, захованих у підсобках бойових політичних одиниць, схожого дуже багато. Для переважної більшості гравців влада — це ресурсний майданчик. І основою для переговорів про створення коаліції в майбутньому парламенті буде пошук не ідеологічної спорідненості, а оптимального варіанта для компромісного розмежування чиновницьких і матеріальних ресурсів.

По-друге, розмежування влади й бізнесу так і залишилося незбутньою мрією лідерів помаранчевої революції. Черги почесних президентів і директорів, котрі за сумісництвом є депутатами Верховної Ради, у міністерських приймальнях як стояли, так і стоять. Як лобіювали вони інтереси своїх нібито переданих в управління іншим людям структур, так і лобіюють. До речі, таку турботу, але вже про чужий бізнес, нерідко демонструють і депутати-безсрібники. Практично всі депутати-мільйонери ввійдуть до складу майбутнього парламенту. І сьогодні немає жодного приводу думати, що в майбутньому законодавчому органі вони не стануть використовувати свої можливості для підтримки почесно керованого ними бізнесу. А коли взяти до уваги й те, що роль парламенту після конституційних змін відчутно підвищиться й долі міністрів залежатимуть від лояльності депутатського залу, можна припустити: тиск на виконавчу владу з метою конвертування депутатських повноважень у відсотки прибутку лише збільшиться.

По-третє, на даному етапі пропорційна схема виборів до Верховної Ради себе не виправдала. Із одного боку, тому, що через відсутність чітких ідеологій партій і вибудовування «унікальної маркетингової пропозиції», головним чином на особистих характеристиках лідерів, пропорційний закон не посприяв жаданій політичній структуризації суспільства. Із другого боку, вагомим аргументом на користь пропорційної виборчої системи був ось який: парламенту потрібні справжні експерти, законодавці, котрі зможуть професіонально працювати над створенням законодавчої бази. Далеко не всі з них харизмати та базікали. І тому за мажоритарними округами таким людям важко потрапити до Верховної Ради. А от партійні списки, очолювані десятком знакових постатей, можуть дозволити політичним силам завести в парламент професіональний депутатський загін, передусім економістів і юристів. Думали як краще, вийшло як завжди. Більшість списків — це консервація нинішнього складу ВР, і носіям свіжих ідей і нових професійних підходів у них місця практично не знайшлося. Зате кошти, зібрані в процесі формування списків, за чесного партійного використання дозволили б провести яскраво й по-багатому штук п’ять парламентських кампаній...

По-четверте, лідери так само, як і їхні найближчі команди, здебільшого продемонстрували не лише ідеологічну невиразність, а й принципову всеїдність, що по суті дискредитує навіть вітринні образи блоків і партій. У «Регіонах» дивовижним чином уживаються Борис Колесніков і Святослав Піскун. У соціалістів — Юрій Луценко й Микола Рудьковський. У БЮТ Григорій Омельченко й Богдан Губський. У НСНУ — Петро Порошенко й... можливо, хтось допоможе підібрати виразну альтернативу? Ну а в блоці Литвина її й годі шукати. Там ані формальним, ані записним борцям із режимом за народне щастя місця немає: до цього моменту однодумцям спікера свобода не була потрібна, адже вони кріпаки бізнесу.

І нарешті, п’яте й основне. Президент Віктор Андрійович Ющенко оголосив в Україні політичну амністію. Глава держави сказав: представники його оточення, котрих звинуватили в корупції та зловживанні службовим становищем, є чесними людьми, оскільки суди заявили про те, що вони чесні й чисті.

Формально президент має рацію — людину не можна вважати винною, якщо суд не довів її провину. А тому, виходячи з логіки Віктора Ющенка, котрий в окремих випадках трепетно ставиться до рішень судів, ми можемо зробити висновок: Ахметову, Колеснікову, Ківалову, Медведчуку, Клюєву, Димінському, Порошенку, Третьякову, Червоненку, Губському, Суркісу жодна політична сила й жоден громадянин не може висунути жодних претензій і вже тим паче не може навішувати на них ярлики, оскільки жодним рішенням суду не доведено, що серед цих людей можуть бути ті, хто використовував тіньові схеми в бізнесі, спокушався корупцією або вчиняв якісь інші серйозніші проступки на зорі розвитку ринкової економіки. Це все — руки, які нічого не крали. Так сказав президент. Оскільки рішення суду про протилежне немає. Логічно? Ось таким славним чином подвійні стандарти глави держави підвели під один стандарт і дріб’язок, і крупняк, усереднивши й девальвувавши певну відмінність, що існувала між політичними силами.

Чиста олігархократія

За три місяці до виборів можна припустити, що тривідсотковий бар’єр подолають «Регіони», БЮТ, НСНУ, СПУ, блок Литвина, комуністи. Не виключено, що в майбутньому у Верховній Раді з’явиться Вітренко й у разі, коли «Регіони» візьмуть на абордаж і наріжуть спонсорські два відсотки, — СДПУ(о) з сателітами. Між усіма цими політичними силами, а точніше людьми, котрі приймають у цих силах ключові рішення, війни амбіцій і бізнес-конкуренцій набагато більше, ніж ідеологічного протистояння. Уже сьогодні якнайактивніше ведуться переговори між вітринними опонентами. Предмет переговорів — коаліція в майбутній Верховній Раді.

Спілкування з більшістю ключових людей, котрі беруть участь у цих переговорах, дозволяє зробити висновок: лише дехто з них вдумливо ознайомився з новими правилами гри, які привнесуть зміни Конституції. Але розуміння того, що про реальну владу треба домовлятися сьогодні — є. Необхідно якнайшвидше максимально точно спрогнозувати, який із трьох рівновеликих центрів влади — президентський, парламентський чи урядовий — буде призначено ключовим. Чи стане таким за фактом, завдяки особистості, що додала йому барв.

Крім того, уже нині як першу кригу, обережно пробують на міцність позицію лідерів політичних сил представники їхнього оточення. Іменні блоки не означають, що думка власника гучного прізвища є істиною в останній інстанції. Ющенко висловив бажання вилучити зі списку НСНУ людей, котрі викликають негативну реакцію електорату. І не зміг. Тимошенко намагалася провести в список технологічно необхідних їй людей. Але далеко не в усіх випадках їй це вдалося. Янукович є тією людиною, котру найчастіше просто інформують про ключові рішення, прийняті перемовниками з Ахметовим. Мороз дедалі більше зіштовхується з тим, що в партії зростає вплив не ідеологів, а годувальників. Одне слово, лідери першого ряду більшою чи меншою мірою, вільно чи мимоволі, але делегують свої повноваження впливовим і, за винятком прикладу БЮТ, заможним зброєносцям.

Наважуся висловити припущення: люди другого ряду і стануть реальними керівниками країни. Парламент, напханий і помаранчевими, і біло-голубими, і рожевими, і червоними бізнесменами, стане, скоріш за все, ключовим центром влади, а точніше — таким стане рада «держателів фракцій». Нинішні вибори, з урахуванням списків, закріплять перемогу великої буржуазії над монарховим стилем правління попередньої епохи Леоніда Кучми. Культивуванням інституту фаворитизму та шляхом надання командно-адміністративних преференцій екс-президент створив солідну вітчизняну буржуазію. Майже до кінця свого правління він тримав під контролем її політичні амбіції, заважаючи створенню автономних повноцінних суб’єктів політичного процесу. Але олігархи, переживши несправжній страх під час зміни влади, більше не хочуть задовольнятися роллю підношувачів снарядів. Та й Віктор Ющенко, через особливості характеру, не може бути аналогічним Кучмі стримуючим, контролюючим і спрямовуючим чинником. Однак про роль президента ми поговоримо трохи пізніше. Повернімося до майбутнього парламенту.

Шість-сім різнокаліберних фракцій, які буде створено в наступній Верховній Раді, можуть сконструювати будь-яку більшість. Адже ми вже казали про те, що вітрина не відбиває того, що міститься в засіках. А ключники та вартівники засіків ведуть одне з одним вельми інтенсивні переговори. І коли під час передвиборної кампанії вони ще повинні зважати на вивіски, то після виборів жодні умовності не стримають їх від будь-якого альянсу, якщо він буде вигідний. Іншими словами, відсутність чітких ідеологій, відсутність чітких принципів і наявність бажання не залишитися за бортом створення загальнодержавного ЛТД, створює цілковиту поліваріантність парламентських коаліцій і варіантів більшості.

Я не випадково вжила множинне число. Сутнісна деідеологізація частин парламентського «Лего» може спричинити перманентні урядові кризи. Припустімо, перше «ЛТД» створено на базі «Регіонів», «Нашої України» й соціалістів. Розділено посади в уряді й областях. Поділено прокурорів і силовиків. Визначено приналежність фінансових потоків. Усі інші фракції повністю виключені з гри, вони — безправна опозиція, що спостерігає з боку за святом чужого життя. Але згодом свято, поза сумнівом, затьмариться бізнес-конкуренцією чесних людей. І, приміром, «Регіони» з «віддавленою ногою», проведуть переговори й вийдуть із попередньої більшості, створивши нову на базі себе й інших до цього моменту зголоднілих фракцій. Це означає зміну уряду й новий переділ, оскільки склад учасників «ЛТД» знов-таки змінився. Можливість політичного співжиття всіх з усіма створює оптимальні умови для періодичних стресів, відтворених в урядових кризах. У тому, що уряд змінюватиметься часто, сьогодні не сумнівається практично ніхто. А перший поствиборний уряд може взагалі досить швидко стати жертвою підвищення цін на газ, коли, звісно, росіяни не захочуть жертвопринесення ще до виборів.

За умов постійного дерибану влади та грошей Україні розраховувати на прорив і навіть помітний поступальний рух уперед дуже важко. Проте можна припустити, що в країни, яка не має альтернативної політичної й економічної еліти, усе-таки може бути альтернативний варіант розвитку.

Перманентні кризи, здатні спричинити розгін парламенту, дострокові вибори Верховної Ради та президента (аналізувати технологію цих варіантів — не мета статті), можуть не стати реальністю за однієї умови: якщо у вітчизняного великого бізнесу, який приходить до реальної влади, з’явиться консенсусний лідер. Цим лідером теоретично може стати як президент, так і певна «семибоярщина». Іншими словами, «рада олігархів» із чітким усвідомленням того, як повинна змінитися країна, аби їхній бізнес почувався в безпеці й міг нормально розвиватися.

Наївно думати, нібито бізнесмени йдуть у парламент лише за депутатською недоторканністю. Зрозуміло, їм потрібна і влада, яку найповажніші з них спробують узяти, впливаючи на розстановку кадрів. Але також буде нечесно не сказати про те, що чимало олігархів розуміють: їм потрібна СОТ для того, аби їхня продукція могла виходити на світові ринки. Їм потрібна судова реформа, бо комерційний плюралізм судів не дає їм можливості навіть у суперечках між собою поставити крапку. Їм потрібне платоспроможне населення, яке зможе наповнити грошима внутрішній ринок, від чого виробники тільки виграють. Їм потрібна податкова реформа, яка дозволить оптимізувати бізнес. Їм потрібна амністія тіньових капіталів, що дасть змогу не через «Уренгой», а напряму заводити капітали в країну та вкладати їх. Їм потрібна земля як товар, яка дозволить закріпити власність, а заразом, за дотримання нормальних правил гри, наповнити бюджет. Їм потрібна іпотека й розвинена банківська система. Усе це їм потрібно й усе це потрібно країні. Інше питання — чи дозріли ці великі бізнесмени, котрі переважно поводяться як іноземні дрібні власники, до консенсусу з ключових питань, до відповідальності за країну й до готовності чітко обрати вектор її розвитку? Чи готові «держателі фракцій» домовитися про розробку й ухвалення п’яти-десяти великих законопроектів, що докорінно змінять правила гри на економічному та правовому полі держави? Сьогодні відповіді на ці запитання немає.

Чи готовий президент, беручи до уваги сформовані реалії у вигляді складу майбутньої ВР, задати тон і темп її роботи? Чи готовий скоординувати дії хазяїв фракцій і їхніх лідерів, що не завжди одне й те саме? Чи готовий скористатися законодавчою ініціативою й переконати парламент у необхідності прийняття пріоритетних законопроектів? Чи готовий президент шукати консенсус з подальшої оптимізації Конституції у сесійній залі, чи, як зараз, аргументи для Конституційного суда шукатимуть київські маклери? На ці запитання відповіді також немає.

Якою мірою влада великої буржуазії представлятиме інтереси середнього та дрібного бізнесу, фактично середнього класу? Що дістанеться тим, хто здійснив помаранчеву революцію й першим вийшов на Майдан? Наскільки вигідними для них стануть ті зміни правил гри на економічному й законодавчому полі, які, поза сумнівом, внесуть старші брати по капіталу? І на ці запитання відповідей немає.

За великим рахунком, знайти відповіді на більшість цих запитань ключові гравці можуть уже сьогодні. Безсумнівно, електоральні ігри триватимуть. Адже виборця потрібно певним чином розібрати. Однак проведення вельми активних безсистемних кулуарних переговорів можна сфокусувати не лише на розмежуванні влади та грошей, а й на досягненні домовленостей зі здійснення критично необхідних для країни кроків. Якщо ключові гравці мають намір бодай у якійсь мірі відповідально підходити до виконання своїх обов’язків у майбутніх законодавчій і виконавчій владі, то вже сьогодні вони можуть приступити до визначення переліку цих кроків і підготовки до їхньої реалізації, створивши експертні «міжкланові» групи й поставивши за мету підготовку відповідних законопроектів. Така безпрецедентна для України практика могла б стати стартом для розумного та практичного початку роботи в майбутній владі, а також пом’якшити передвиборні бої, які обіцяють бути жорстокими.

Постреформена децентралізація влади, поглиблена парламентським бізнес-фаршем, може призвести як до перманентної зміни урядів, зовнішньополітичних векторів і переділу потоків, так і до стабілізації ситуації та її позитивного розвитку. Але це в разі, якщо колишні рекетири й бізнес-тіньовики, демонстративно заклопотані відмиванням власних капіталів і створенням власного цивілізованого іміджу, захочуть у своїх корисливих цілях змінити країну. На краще.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво