Останній проект Олександра Кривенка - Архів - dt.ua

Останній проект Олександра Кривенка

6 травня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №17, 6 травня-13 травня

Кілька останніх років перед своєю трагічною загибеллю у квітні 2003-го Олександр Кривенко працював над укладенням «Антології Пост-Поступу»...

Кілька останніх років перед своєю трагічною загибеллю у квітні 2003-го Олександр Кривенко працював над укладенням «Антології Пост-Поступу». Газету «Пост-Поступ», що її Кривенко з групою однодумців редагував і видавав у 1991—1995 роках у Львові, Сашко вважав найважливішим у своєму житті проектом. Можливо, тому він із фанатичною впертістю працював над укладенням «Антології» майже самотужки, у вільний від основних занять час, — вибирав найкращі тексти, складав список авторів, розшифровував псевдоніми тощо. Основну роботу над книжкою Кривенко завершив приблизно за рік до трагічної аварії, але не зумів знайти грошей на її видання. Однак своєю смертю Сашко змусив нас — друзів і послідовників — підключитися до завершення і увіковічення цього найамбітнішого, мабуть, Кривенкового проекту. Жаль тільки, що останнього.

Наймолодшому поколінню небайдужих читачів варто в кількох словах нагадати, що таке «Пост-Поступ». У нашій спільній книжці «Енциклопедія нашого українознавства» Олександр Кривенко писав про цю газету так: «Пост-Поступ»(Post-Поступ) — найбільш яскравий та масштабний перформенс в українській пресі кін.ХХ ст. Народжений на ентузіазмі молодих зухвальців у ніч ГКЧП, він за рік підніс свій тираж з шести до вісімдесяти тисяч, обсяг з восьми до тридцяти двох сторінок, сферу розповсюдження — від Львівщини до мало не всієї України, здобув відданого читача і справді міжнародну знаність, став притчею во язицех у коридорах місцевої та київської влади, але зіштовхнувся з побутовою реальністю». Важко охопити кількома фразами історію цього «перформенсу», адже ще за роки його існування про це було написано десятки курсових та дипломних робіт студентами-журналістами кількох українських університетів, а викладачі присвячували розглядові явища «П-П» окремі лекції, а то й окремі міні-курси.

Варто пояснити, що версія про унікальність «П-П» стосувалася не його успішності як медіа-проекту, а успішності як певного медіального суспільного експерименту. Тут знову зацитую Кривенка: «П-П» увійшов в історію української журналістики феноменом стилю (жива мова, відсутність заборонених тем і будь-яких комплексів, масштабність поставлених собі ж завдань і сміливість їх вирішення, а також творення власного середовища). І все це, мабуть, тому, що перша команда «П-П» не мала ніякого досвіду роботи в радянській пресі, зате хотіла (і могла) зробити найкращу газету в Україні».

Останнє речення з цієї цитати може пояснити, чому в журналістському середовищі пост-поступівців любили далеко не всі. «Непрофесіонали, скандалісти, вискочки» — кидали в наш бік «кити української радянської журналістики», та й не тільки. Суспільство теж поділилося в оцінці нашої роботи — одні були щирими прихильниками «Пост-Поступу», а інші ненавиділи цю газету всією душею.

Національно-стурбовані львів’яни інколи влаштовували протестні пікети перед входом до редакції. Працівники нічної зміни одного з львівських підприємств оголосили страйк з вимогою заборонити публікацію на сторінках «П-П» так званого «Щоденника Роксоляни» Юрія Винничука. А бригада доярок з Тернопільщини у відкритому листі на сторінках однієї з загальноукраїнських газет вимагали закрити «Пост-Поступ» взагалі.

Однак люди, котрі творили «П-П», теж в основному ставилися до нього як до своєрідного суспільного експерименту, в якому ми всі були не стільки експериментаторами, скільки учасниками, чи навіть піддослідними. Усвідомлюючи це, ми з покорою й акцептацією сприймали певні вияви ревнощів частини журналістського середовища, яке вважало нас зухвалими провінціалами з комплексом власної унікальності. Водночас розвиток суспільства і журналістики в Україні впродовж останнього десятиліття, яке минуло від фактичного завершення діяльності «П-П», виявив нові аспекти, в яких нині варто оцінювати цей «найбільш яскравий та масштабний перформенс в українській пресі кін.ХХ ст.». У кожному разі, історію виникнення і зникнення газети «Пост-Поступ» не можна розглядати поза контекстом розвитку демократії, свободи слова і громадянського суспільства в Україні за весь період її найновішої історії.

З цієї точки зору, «Антологія Пост-Поступу» сьогодні потрібна як ніколи. Ми маємо унікальний (бо повторний) шанс знову спробувати побудувати нормальну державу — з нормальною владою і суспільством, а також із нормальною журналістикою. А відомо, що будівництво йде справніше і швидше, коли є міцний фундамент. Отож на завершення, відкидаючи зайву скромність, смію запевнити, що «Антологія П-П» — це дуже міцний фундамент.

P.S. Презентація «Антології «Пост-Поступу» відбудеться у приміщенні Спілки письменників (вул. Банкова, 2) о 19 годині 13 травня — в день, коли Кривенкові мало б виповнитися 42 роки.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво