ОПОЗИЦІЯ ГАРАНТУЄ ПРЕЗИДЕНТУ ЗАХИСТ - Архів - dt.ua

ОПОЗИЦІЯ ГАРАНТУЄ ПРЕЗИДЕНТУ ЗАХИСТ

11 жовтня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №39, 11 жовтня-18 жовтня

Поки пропрезидентські сили готуються до революції в парламенті, сили опозиційні намагаються не дати згаснути революційному запалу вулиці...

Поки пропрезидентські сили готуються до революції в парламенті, сили опозиційні намагаються не дати згаснути революційному запалу вулиці. Нинішньої суботи вони планують підкинути чергову в’язанку дров у багаття всеукраїнської акції «Повстань, Україно!» Центральним площам українських міст і сіл призначено стати свідками видовищного заходу під назвою «Народний трибунал». У якому через специфіку дійства братимуть участь не лише свідки, а й, пообіцяла Юлія Тимошенко, професійні юристи, покликані забезпечити максимальну повноту ілюзії правдоподібності того, що відбувається. Глава держави, над яким, власне кажучи, і вершитимуть «правосуддя», столичну Європейську площу цього, за обіцянками синоптиків, сонячного дня, попри запрошення, відвідати відмовився. Як і глава його адміністрації, якому запропонували виступити в звичному для нього амплуа адвоката. «Хотілося б вірити, що наша «непримиренна опозиція», запроваджуючи термін «народний трибунал», сама не усвідомлює, з яким вогнем грається. В історії такі словосполучення асоціювалися, з одного боку, з розгулом революційних пристрастей, з другого — із повним забуттям законності та визначеністю наперед обвинувальних вироків», — прокоментував Віктор Медведчук заплановану акцію. А міг би й проігнорувати. Якщо Леонід Данилович не надішле адвоката, опозиція запропонує йому свого захисника. За деякими даними, до цієї ролі посилено готується народний депутат Юрій Луценко.

Найсумніше, що опозиція, приречена на те, аби всі її дії розглядалися у порівнянні з діями влади та провладних сил, демонструє той самий рівень кризи жанру, що й її опоненти при створенні парламентської більшості. Відчуття дежа вю не полишає, за їхнім власним визнанням, навіть тих, хто має намір взяти участь у «Народному трибуналі» не на останніх ролях. Під час вуличних виступів півторарічної давності, коли демонстранти ходили під гаслом «Україна без Кучми», опудало гаранта вже піддавалося різним актам наруги, попередньо відігравши роль підсудного й засудженого. Усе це було, було...

Проте організатори дійства розраховують, що «трибунал» не лише розважить народ і привабить масового глядача. За їхнім задумом, результатом його має стати бездоганний, із правової точки зору, документ. Інше питання, наскільки можна вважати таким вирок, винесений в умовах, далеких від дотримання всіх процесуальних норм та механізмів.

Як планують, подальший пункт проходження цього документа — парламент, де «вирок» повинен стати підставою для початку процедури імпічменту. А в парламенті в нас що? Правильно, пропрезидентська більшість. Ставте перед собою реальні цілі! Ні, ніхто не збирається перебільшувати життєздатність і ефективність цього синтетичного продукту. Тим більше що в стані опозиції вже готуються підпсувати плоди ювелірної роботи Банкової, порушивши питання депутатів-сумісників. Хоч їх і небагато, але ж для доведення кількості більшовиків до критичної багато й не треба. Тільки навряд чи імпічментові найближчим часом судилося перетворитися з вічного опудала опозиції на невідворотну реальність. Бодай тому, що радикальність і революційний настрій у промовах і намірах лідера «Нашої України» відразу після оголошення перемоги більшовицького руху поступово пішли на спад.

Безумовно, ручатися, що у Віктора Андрійовича не виникне спонтанного бажання з’явитися в розпал подій на Європейській площі, не може ніхто. Пригадується, у прогнозах щодо його участі в мітингу протесту 16 вересня також звучало чимало скепсису. Проте масовість акції не змогла не викликати революційного пориву навіть у Ющенка. Підпис Віктора Андрійовича під резолюцією мітингу став тоді чи не «головним номером програми». Але й не останньою з причин поразки лідера «Нашої України» в боротьбі за право стати хай не єдиним, та бодай одним із прабатьків більшості. Отож імовірність відвідання «трибуналу» Віктором Андрійовичем хоча й не виключена, але вкрай низька. Що засвідчують і деякі джерела з його оточення, що в розмовах із журналістами не виключає й сам глава «НУ».

Після сміливої заяви про перехід в опозицію з вуст Ющенка встигли пролунати слова, що його фракція не має наміру блокувати роботу парламенту. А ще трохи згодом Віктор Андрійович остаточно повернувся до свого звичного стану, зазначивши, що «не можна втратити пульс переговорного процесу». Правда, зрозуміти, хто в цьому процесі його партнер, неможливо. Але, очевидно, не слід і намагатися. Бо «влада не прийме цей діалог», відразу констатує Ющенко, і саме тому, переконаний він, «необхідно посилювати систему політичних заходів». Якщо в цю систему не входить блокування роботи парламенту й участь у вуличних акціях опозиції, то чим же тоді, окрім цього, вони можуть бути? Звісно, поганий той воїн, який розкриває перед противником усі свої стратегічні плани. Але ж у «НУ» є ще й союзники. Так, важко не погодитися з тим, що «Народний трибунал» — не шедевр винахідницької думки. Але ще важче зрозуміти тих із «нашистів», хто, киваючи у бік комуністів, соціалістів та тимошенківців, каже: «Вони не знають, що робити далі, а ми їм не збираємося підказувати».

Хоча не виключено, що це звичайнісіньке надимання щік. Оскільки й найдосвідченіші діячі опозиційного руху не знають відповіді на запитання: а що далі? Хоч би яка винахідливість демонструвалася для підтримки заданою 16 вересня рівня температури на осінніх вулицях українських міст, визнають вони, усе це лише стимуляція головного процесу. Процесу самостійного усвідомлення владою неминучості своєї відставки. У цьому сенсі дехто зі значних діячів опозиційного руху наважується боязко сподіватися на те, що ухвалене на Європейській площі рішення трибуналу може стати предметом обговорення його з владою. У процесі чого не виключається торг, який у грубому викладі виглядає так: ви нам — визнання за нами перемоги (в діапазоні від дострокових президентських виборів до прем’єрської посади Віктору Ющенку), ми вам — прощення за всіма пунктами обвинувачення та всілякі гарантії. Лише, боїмося, у присутності іноземних спостерігачів такий торг навряд чи буде доречним. Та й за відсутності таких поки що не близький. А тому українським селам і містам ще неодноразово доведеться ставати свідками якщо не «трибуналів», то якихось ще віч і зборів. Оскільки найбільша проблема революції, запевняють досвідчені революціонери, в тому, як із неї вийти. Але момент сушити голову над цим, на їхню думку, поки ще не настав.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво