Олександр Третяков: «Ні, я не «сірий кардинал». Ніколи ним не був і ніколи до цього не прагнув» - Архів - dt.ua

Олександр Третяков: «Ні, я не «сірий кардинал». Ніколи ним не був і ніколи до цього не прагнув»

27 травня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №20, 27 травня-3 червня

Після активного втручання Президента України Віктора Ющенка в ситуацію на вітчизняному ринку н...

 

Після активного втручання Президента України Віктора Ющенка в ситуацію на вітчизняному ринку нафти та нафтопродуктів, після видання ним 18 травня «нафтового» розпорядження й указу «Про заходи щодо стабілізації ситуації на ринку нафтопродуктів» чимало людей цікавляться: чому Президент втрутився в ситуацію саме наприкінці травня, якщо уряд ще з початку квітня передусім займався нафтоціновою кризою? Чи означає це, що глава держави не довіряє уряду або вважає вжиті Кабміном заходи неадекватними? Такі сумніви зміцнилися після того, як 23 травня Президент підписав розпорядження «Про робочу групу з вивчення питань розвитку нафтопереробної промисловості». Хоча на той час пік кризи на ринку нафтопродуктів уже минув. Але ось що цікаво: моторне паливо на АЗС за «відпущеними» цінами і в звичайному обсязі з’являтися стало ледь не відразу ж після підписання В.Ющенком «нафтового» указу 18 травня...

Групу очолив перший помічник Президента Олександр Третяков. Та все ж призначення його главою робочої групи, до якої, окрім представників нафтобізнесу, увійшли два міністри та секретар РНБОУ, виглядає, м’яко кажучи, нелогічно. Тим більше що при уряді України ще 28 березня було створено схожу групу спеціалістів — експертно-аналітичну. І очолив її міністр економіки України Сергій Терьохін.

То навіщо ж тоді Президенту знадобилася аналогічна урядовій група експертів нафторинку і які її завдання?

Позитивні приклади того, як люди з патронатної служби Президента ефективно «управляли» міністрами, нам згадати не вдалося. Що послужило ще одним вагомим аргументом для розмови з першим помічником Президента Олександром Третяковим. Приємно, що навіть після «перехресного допиту» журналістів у середу Олександр Юрійович не став шукати привід, щоб уникнути розмови з «Дзеркалом тижня». Однак відразу попередив, що коментувати і тим більше оцінювати дії уряду в період кризи на ринку нафти та нафтопродуктів не буде. Мовляв, давайте перегорнемо цю сторінку і почнемо з чистого аркуша. Що ж, спробуємо. Тим більше що Президент і Кабінет міністрів це зробили.

— Олександре Юрійовичу, хочу з вами поговорити про указ Президента про нафторинок і про групу, яку ви очолили. Чи не дивно, що помічник Президента управлятиме двома міністрами й одним заступником міністра?

— У Верховній Раді я завжди говорив із цього приводу, що всі депутати рівні, незалежно від того, що хтось із них спікер. Що ж стосується робочої групи, то вірніше буде сказати, що я не керівник комісії, а саме координатор робочої групи. Це коректніше.

— Які ваші повноваження? Я знаю, що при Кабміні було створено аналогічну групу з урегулювання кризи на ринку нафтопродуктів. І входять до цієї групи той же Городецький, той же Плачков, той же... Мірошников...

— Я читав у якійсь статті, що Третяков склав групу експертів нафторинку з тих людей, які ніби-то влаштували змову проти України. Насправді групу створено на прохання нафтовиків.

— Ви хочете сказати, що, наприклад, Мірошников чи Городецький не змогли домовитися з Тимошенко?

— Це було прохання нафтовиків — створити групу при Президенті України. Гадаю, що залучати радниками людей, які добре розбираються в нафторинку, — це нормально. Незалежно від того, чиновник це чи комерсант. Якщо взяти розвинені країни Європи або Америки — там це логічно, коли там радниками президентів є представники компаній «Шелл» або «Брітіш петроліум». Чому у нас такий підхід є неприйнятним? Такі компанії, як «Лукойл», ТНК-ВР, — це публічні компанії. Важливо зрозуміти, що ці компанії стали світовими, транснаціональними. І просто недоречно казати про те, що це винятково російський капітал.

— Чи не підміняєте ви таким чином уряд, адже турбота про стабільність економіки — прерогатива Кабміну.

— І Президента, обраного народом країни, котрий зобов’язаний і хоче знати все про концепцію енергетичної безпеки. Тож ні я, ні тим більше Президент не збираємося втручатися в господарську діяльність і підміняти уряд. Я ж просто помічник Президента. І я вважаю це своєю місією.

— Місією — бути «сірим кардиналом»?

— Ні, я не «сірий кардинал». Ніколи ним не був і ніколи до цього не прагнув. Так вийшло, що в цій галузі я трошки розбираюся. У мене є певний досвід як у людини, котра працювала в цьому бізнесі. А в парламенті працював у комітеті з питань ПЕК. Тому Президент і доручив мені координацію робочої групи з розвитку нафтопереробної галузі. І я буду чітко виконувати доручення Президента.

— Могли б ви тезово окреслити основні напрями роботи вашої групи і перспективи для нафторинку?

— Перше, чого потребує ринок, включаючи ринок нафтопродуктів, — це стабільності. Адже ніщо так не впливає на ринок, як нестабільність, політична — насамперед. Тому першою нашою турботою є досягнення стабільності. Це ті правила гри на ринку, які буде визначено і зафіксовано з боку держави. Тоді будь-який бізнес розумітиме, що його чекає. Якщо ми протягом року будемо постійно змінювати умови оподаткування і законодавство, то жоден економіст не надасть акціонеру конкретного АТ детальний план побудови стратегії бізнесу. Це просто буде «чорна діра». І в такому разі всі потенційні інвестиції, гроші будуть переводити туди, де умови ведення бізнесу стабільніші і зрозуміліші. Це перша теза.

Друга — ціна нафти, яка в Україні вже стала світовою. І слава Богу! Тепер ми можемо купувати нафту на світовому ринку.

— За які гроші, за чий рахунок?

— У НАК «Нафтогаз України» є оборотні кошти, у ВАТ «Укрнафта» теж. І вже зараз ми купуємо нафту за ціною світових ринків, ви порахуйте...

— Але доходи більшості українців непорівнянні з доходами навіть східноєвропейців. А саме громадяни — основні споживачі нафтопродуктів, реалізованих у мережі роздрібної торгівлі.

— Світовий рівень цін на нафту для переробки в Україні зовсім не означає, що і вартість вироблених нафтопродуктів буде на рівні ринку ЄС чи взагалі світових цін. Адже значною мірою ціна моторного палива на АЗС залежить від оподаткування нафтопереробки і готових нафтопродуктів, від закладеної норми (рівня) прибутковості нафтокомпанії.

— А ви як координатор групи будете цікавитися рівнем прибутковості компаній?

— Ні, цікавитися і говорити я буду лише про спекуляції. І ніколи — про норму прибутку конкретного підприємства, а тим більше про «регулювання» фонду заробітної плати. Але ми не дозволимо спекулятивних дій на ринку нафтопродуктів жодній компанії, котра спробує скористатися становищем нехай лише регіонального монополіста.

Коли ми кажемо про регулювання ринку нафтопродуктів, йдеться саме про недопущення спекуляцій і спекулятивних дій. Навіть якщо вони «мотивовані» ажіотажним і взагалі соціальним попитом. Не відбудеться різкого, невмотивованого підвищення цін на нафтопродукти, якщо громадяни знатимуть, що немає проблем із поставками нафти в Україну. Люди перестануть запасати паливо «у бочках» — про запас (як це було в 90-х роках), знаючи, що ринок стабільний і що в будь-який момент вони зможуть купити стільки бензину чи дизельного палива, скільки їм потрібно.

І ще — є, напевно, сенс у нинішній ситуації утриматися від надмірно емоційних коментарів. Особливо — нинішніх політиків. Адже люди довіряють новій владі, і будь-яке слово, зронене недбало, похапцем її представниками, сприймають, як-то кажуть, на віру. Тому ми максимально постараємося виправдати надії оновленого українського суспільства. І всіх причетних до ринку нафтопродуктів це стосується ледь не в першу чергу.

Але загалом це чудово, коли громадяни вірять своїм політичним лідерам. От у США говорить президент, що всі свідомі американці мають їздити на вироблених у США автомобілях. Йому вірять — і купують авто американського виробництва. Сподіваюся, що найближчим часом в Україні буде аналогічна ситуація. Втім, певною мірою вона вже така. Хоча автомобілі, вироблені чи навіть складені в Україні, можуть називатися по-різному.

— А що стосується нафтопродуктів, вироблених на частково чи повністю приватизованих нафтопереробних заводах? Приватизованих здебільшого не українськими бізнесменами.

— Що стосується виробництва НПЗ і показників ВВП, то нафтопереробні заводи працюють, ВВП зростає. Заводи працюють в Україні і забезпечують робочі місця та зарплати насамперед жителям України.

— Однак володіють і управляють основними потужностями НПЗ в Україні компанії з російським корінням. Ви не вбачаєте в цьому загрози залежності від одного джерела нафтопоставок, тобто загрози для енергонезалежності України?

— Одеський НПЗ контролюється «ЛУКойлом», Лисичанський — компанією «ТНК-ВР», Херсонський — «Альянсом», частина Кременчуцького НПЗ — «Татнефтью» і урядом Татарстану. Але чому ви вважаєте, що основні НПЗ в Україні контролюють російські компанії? Це давно вже публічні компанії, акції яких котируються на міжнародних біржах. Тобто вони — транснаціональні компанії, котрі дуже дорожать своїм статусом і репутацією. Але належні їм в Україні НПЗ розташовані на нашій землі, і працюють там наші співгромадяни, і податки вони сплачують в Україні. І держава України визначає правила роботи на своїй території. Хоча, звісно, проблема диверсифікації нафтопоставок для нас — серед пріоритетів.

— Олександре Юрійовичу, але ті ж нафтові компанії з Росії не зможуть поставити нафти більше, аніж їм дозволяє законодавство РФ (10—15% від рівня видобутку), та й АТ «Транснефть» контролює графік нафтоекспорту, в тому числі в Україну.

— Ну то й що? Існує також міжурядова угода (протокол), яка на цей рік ще не підписана. Але вона дає змогу істотно збільшити експорт нафти з Російської Федерації в Україну.

— Коли її буде підписано і про який обсяг нафтопоставок можна говорити?

— Сьогодні я не готовий назвати цифри. Але таку угоду буде підписано найближчим часом президентами України та Росії.

— Традиційно кажуть про 21—23 млн. тонн нафти...

— Гадаю, йдеться про більший обсяг, і ця ситуація саме в компетенції Президента України. Тому В.Ющенко мусить знати, що відбувається на ринку нафти й нафтопродуктів України. Адже вирішувати це завдання доведеться в рамках комісії Ющенко—Путін. Саме Президент України підписуватиме в тому числі й угоду про нафтопоставки в рамках цієї комісії. Але інформувати Президента зобов’язані його помічники, міністри, експерти. Для цього й існує команда Президента, експерти, котрі своєчасно його інформують про все. І це ніякі не «сірі кардинали», а фахівці, які повинні вчасно надати главі держави необхідну інформацію. Якщо так міркувати, то будь-якого радника будь-якого президента можна вважати «сірим кардиналом» у певній галузі. У багатьох країнах у президентів є радники із питань зовнішньої політики. Вони теж, виходить, — «сірі кардинали»?

— Звісно!

— Розумію вашу іронію...

— Повернімося до проблем НПЗ. То ми будуємо новий завод чи ні? А якщо будуємо — коли, у скільки й кому це обійдеться?

— Переробляти легку нафту українські нафтопереробні заводи в що називається чистому вигляді не можуть. Технологічно НПЗ в Україні можуть переробляти легку нафту, лише змішавши її у певній пропорції із сортом Urals, наприклад.

То чого ж ми хочемо домогтися в нафтопереробці? Для початку — давайте визначимо і сформуємо ціль, верхню точку, якщо хочете. А потім складемо своєрідну «карту» досягнення стратегічної мети.

У більшості країн, як відомо, допускаються поставки енергоносія з одного джерела походження в обсязі 30, максимум — 40%. Це стратегія і практика ЄС. І не тільки. Застосовуючи цю стратегію до України, можна нагадати про диверсифікацію поставок енергоносіїв мінімум із трьох джерел.

Далі — співвідносимо потенційні нафтопоставки і можливості НПЗ в Україні ефективно і якісно переробляти нафту. Тобто які умови ми можемо надати постачальникам нафти з різних джерел. Якщо для цього знадобиться будівництво сьомого НПЗ — що ж, це один із методів (чи способів).

Інший вихід — реконструкція діючих потужностей НПЗ.

Третій варіант — на одному (кількох) НПЗ переробляти імпортовану нафту, а також нафту українського виробництва (близько 3 млн. тонн на рік). Імпорт — близько 20% потреби українських НПЗ і до 15% — власного видобутку.

Не можу сказати, чи ефективним є будівництво нового НПЗ. Треба все підрахувати і вже потім приймати рішення. Що ми і радимо Президенту України. А існуючі нафтопереробні потужності, на жаль, із часів колишнього СРСР орієнтовані на виробництво й експорт в основному мазуту. Для політики СРСР це мало сенс, для України — менш за все. Але для ухвалення рішення Кабміном, РНБО, Президентом має бути економічне підгрунтя.

Президент каже, що НПЗ в Україні потрібно реконструювати...

— Абсолютно правильно. Особливо для нинішніх власників НПЗ...

— Вимоги до якості моторного палива сьогодні в ЄС і в Україні, на жаль, поки істотно різняться. Аби Україна могла претендувати на членство в ЄС, ми зобов’язані адаптувати наші стандарти до європейських норм. І це потребує зміни колишніх ГОСТів.

— Судячи з усього, на вас чекає, м’яко кажучи, нелегка розмова з власниками НПЗ в Україні.

— Можливо, і так. Але я як координатор робочої групи зобов’язаний обстоювати інтереси держави Україна.

Державі вигідні реконструкція та розвиток у всіх галузях, у нашому випадку — НПЗ.

Та давайте не забувати, що це взаємообумовлений процес. Це — постійний діалог і одна з причин, які спонукали Президента створити 23 травня робочу групу, скажемо коротко, — із проблем НПЗ. Не для того щоб регулювати ціни на нафту, а щоб продовжувати діалог. Тобто зробити те, чого завжди бракувало, — розпочати діалог між бізнесом і владою.

— У контексті нафтобізнесу, чи варто розуміти, що така спроба налагодити діалог із бізнесом від нафти була зроблена тоді, коли уряд не зміг з огляду на багато причин цього зробити?

— Не можу цього стверджувати. І це було б несправедливо стосовно уряду України. Я це підкреслюю.

— Інакше кажучи, ви вже даруйте за настирливість, весняну бензино-цінову кризу українська нова влада прогавила...

— На превеликий жаль, може бути. Але й нову владу ви повинні зрозуміти. За такий короткий строк, можливо, не всі «кричущі» теми можуть бути вирішені в так званій дорожній карті України.

— У цій «дорожній карті» напевно позначене створення національної вертикально інтегрованої компанії. Як розпорядився В.Ющенко, на базі «Укрнафти».

— Пам’ятаєте, напевно, — згода є продукт непротивлення сторін. Принаймні взаємоприйнятний компроміс…

— А як бути з керованістю такої компанії (ВІНК)?

— Ми пропонуємо склад спостережної ради з дев’яти чоловік, шість із яких представлятимуть державу.

Якщо казати про правління компанії, то ми не заперечуємо проти того, щоб головою правління цього ВАТ був представник приватної компанії, міноритарних акціонерів. Але ця посада не дасть йому можливість, перепрошую, красти. Спокуса велика, а стане ще більшою, але ті ж приватні акціонери цього не дозволять. Адже зазвичай обкрадають державу, а не приватників, тим більше акціонерів.

Та насамперед ми говоримо про контроль за діяльністю створюваної ВІНК і маємо намір перенести більшу частину повноважень загальних зборів акціонерів на спостережну раду й обмежити дії директора (глави правління АТ): у відчужуванні майна товариства без згоди спостережної ради, у сумі контракту (на будь-які товари та послуги — без рішення спостережної ради).

— А як бути з аргументами противників створення ВІНК на базі «Укрнафти»? Не кажучи вже про те, що цей процес складний сам по собі. Адже і група «Приват» свого часу робила спробу створити таку компанію, тільки підконтрольну собі, а не державі. Торік створення ВІНК лобіював і колишній глава «Нафтогазу» Ю.Бойко.

— Не суть важливо, хто і зрозуміло з якою метою свого часу лобіював створення ВІНК в Україні. Принциповим є інше — всі розуміли, що така компанія Україні потрібна. Тепер дивимося, на якій базі це робити — із погляду державних інтересів. На мій погляд, логічно, що на базі нафтовидобувної компанії «Укрнафта». Що для цього потрібно зробити? Забезпечити компанію переробними потужностями і мережею реалізації нафтопродуктів для контролю мінімум 20% ринку. А якщо ми кажемо, що «Укрнафта» видобуває нафту, передає її далі другій юрособі — НАК «Нафтогаз України», а та, у свою чергу, передає нафту на переробку третій особі, наприклад, «Укртатнафті». Хіба це повноцінна вертикально інтегрована нафтова компанія?

— Як скоро буде створено таку національну компанію?

— Гадаю, що до кінця року ми це зробимо.

— Олександре Юрійовичу, чи справді Туркменбаші повідомив В.Ющенку про намір збільшити ціну газу для України з 66 до 75 дол. за тисячу кубометрів?

— Цього я напевно не знаю. Я не фахівець у газовій галузі.

— Формуванням стратегічного запасу нафти також займатиметься ваша робоча група?

— Що стосується запасів нафтопродуктів і нафти, то достатньо використовувати досвід інших країн. Наприклад, США чи Німеччини, де кожна видобувна компанія повинна мати, пропорційно обсягу її нафтовидобутку, як правило, у своїх резервуарах запас нафти чи нафтопродуктів на 90 днів. В Україні самі нафтові компанії готові заморозити частину своїх оборотних коштів і створити такий резерв. При цьому державні кошти не відволікаються.

— І ось так одразу нафтові компанії погодилися за свій рахунок створювати резерв на випадок кризи?

— Так, адже їм це теж вигідно — у разі кризи у них буде можливість маневру. Але для цього на території України нафтокомпаніям просто бракує резервуарного парку. А ми можемо надати склади Держрезерву.

— Розкрадуть же припасене паливо...

— Держава мусить відповідати за його цілість.

— Начебто й раніше відповідала. Тільки тепер Держрезервом прокуратура займається і КРУ...

— Давайте не говорити про те, що було вчора. Давайте обговорювати те, що буде завтра. Якщо нафтові компанії готові створювати резерви нафти та нафтопродуктів, хіба це невигідно державі? І чому «Укрнафта» не може частину своїх коштів тримати не на рахунках Приватбанку, а у вигляді зарезервованої нафти чи нафтопродуктів і в такий спосіб брати участь у створенні стратегічного запасу? Ось усе це наша робоча група і вивчає, щоб запропонувати оптимальний варіант, виробити загальну концепцію. Тож керувати міністрами і тим більше приватними акціонерами, власниками нафтопереробних та нафтовидобувної компанії я не збираюся.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1287, 21 березня-27 березня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво