ОЛЕКСАНДР ОМЕЛЬЧЕНКО: «Я НЕ З ТИХ, ХТО ПРОСТО ТАК ВІДДАЄ ВЛАДУ» - Архів - dt.ua

ОЛЕКСАНДР ОМЕЛЬЧЕНКО: «Я НЕ З ТИХ, ХТО ПРОСТО ТАК ВІДДАЄ ВЛАДУ»

9 серпня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №30, 9 серпня-16 серпня

Зазвичай у казках лев називається царем звірів. Однак у реальності усе буває значно цікавіше, хоча б тому, що в житті нашої країни Леви обіймають низку відповідальних постів...

Зазвичай у казках лев називається царем звірів. Однак у реальності усе буває значно цікавіше, хоча б тому, що в житті нашої країни Леви обіймають низку відповідальних постів. Наприклад, Лев — президент людей, Лев — прем’єр, Лев — глава адміністрації і Лев — мер. Треба ж було статися, щоб майже всі лідери держави народилися під знаком хижака.

Чотири дні народження, які припали на цей тиждень, стали його головною політичною темою. Ті, хто вітав іменинників, зичили їм щастя й добробуту. Долучимося до них і ми. Хоча найточнішим і найзатребуванішим побажанням, мабуть, мало стати: «Вдалого полювання!». Від нього ми утримаємося, оскільки свідомі того, що українським Левам апетиту і політичного адреналіну не бракує. Зайвим доказом тому слугує жорстока сутичка за території. У даному випадку спірною територією, за яку лідери прайдів вступили в боротьбу, є Київ. Хтось у цій бійці виявляє властиву знаку мужність, хтось — підступність, хтось до пори до часу стежить за рухами жертви із засідки. Сутичка обіцяє бути серйозною, і жодна зі сторін не має наміру поступатися своєю перемогою. Дуже вже ласим шматком і з політичної, і з економічної точки зору є столиця.

Та дамо спокій благородним звірам і перейдемо до опису дій конкретних політиків, чиє положення в табелі про ранги в ці дні визначалося довжиною черги тих, хто несе дарунки.

Київський глава Олександр Омельченко небезпеку відчув не сьогодні. І, як показали події останніх днів, інтуїція мера не підвела: діяльністю Київради й міськадміністрації зацікавилися правоохоронні органи; за непідтвердженими даними, управління по боротьбі з економічною злочинністю вже підготувало протокол про корупцію, що стосується діяльності керівництва міста; біля будинку Київради зачастили мітинги; у політикумі ширяться чутки про прийдешній указ Президента про відставку глави Київської адміністрації.

Джерело в Мін’юсті передало «ДТ» законопроект, який передбачає внесення змін у Закон про столицю. Суть змін — у перетворенні організації київської влади на шаблоновий варіант, що успішно застосовується у всіх областях України: представницька влада — у ради, виконавча — у глави адміністрації, котрих призначає Президент. Юристи адміністрації Президента попросили нас розглядати новий законопроект як один із численних документів, що приходять у штаб Президента для оцінки. Наші співрозмовники упевнені, що реальних життєвих перспектив у зазначеного законопроекту немає. Водночас думкою з приводу законопроекту ми попросили поділитися мера Києва, главу Київської адміністрації і голову Київради Олександра Омельченка. І він заговорив…

— Олександре Олександровичу, як стало відомо «ДТ», Мін’юстом завізовано проект про внесення змін до Закону про столицю. Чи знайомі ви з ним, і якщо так, то як ви ставитеся до його змісту?

— Так, дійсно, мені це відомо. Декілька днів тому, коли я отримав проект нового закону про місто Київ як столицю, я в першу чергу зателефонував виконуючому обов’язки держсекретаря Міністерства юстиції Леоніду Васильовичу Єфименку. Його віза стояла на законопроекті. Він мені сказав, що візу ставив, але читав неуважно і що проект цей розробляв не Мін’юст. Поряд з візою Єфименка я побачив також прізвища першого заступника глави адміністрації Президента Олега Дьоміна та іншого заступника голови АП Олексія Іщенка. Вітаючи Олега Олексійовича з днем народження, із запізненням вручив йому один примірник і просив, щоб адміністрація Президента дала документу правову оцінку.

Цілком очевидно, що цей проект повністю ліквідує органи місцевого самоврядування в місті Києві. Міський голова в 13-й статті називається головою Київради, а затверджений діючим законом про столицю виконавчий орган Київради зникає і всі його повноваження передаються в державну адміністрацію, яка призначається Президентом і здійснює виконавчі функції Ради.

Підготовлений проект порушує закон про місцеве самоврядування, закон про місто Київ, Конституцію, я вже не говорю про Європейську хартію. Я б його назвав не «проект», а «провокація». Вважаю, що до цього мають відношення ті політичні сили та партії, які не зуміли здобути владу в Києві на виборах 31 березня. Я можу їх назвати: це Демсоюз та соціал-демократи об’єднані, які не виграли в діючій міськраді жодного з 90 депутатських місць. Це ті партії, які в Києві не подолали 4-відсотковий бар’єр. Тобто їх кияни не поважають, не цінують, не визнають.

Я переконаний, що маніпуляції з Законом про столицю — це вершечок айсберга, видимий шмат роботи, яка ведеться, починаючи з перших місяців нинішнього року й до сьогодні. Першим етапом я вважаю 11 лютого 2002 року, коли прем’єр-міністр Анатолій Кінах приїхав у мій кабінет і намагався вручити указ Президента про призначення нового голови адміністрації — Ігора Васильовича Шовкуна. Цей указ був незаконний і на той момент не був підписаний Президентом, тому що Леонід Кучма знаходився у відрядженні в Росії. Я про це знав і, звичайно, указ цей не прийняв. Прем’єр так і вийшов з мого кабінету з папкою в руках, а потім цей указ було відмінено.

У тих сил, які бажають відібрати в киян їхнє місто, був для перемоги і демократичний шлях — 31 березня взяти гору на виборах. Але ні в номінації міського голови, ні в боротьбі за місця в Київраді ці партії не змогли домогтися перемоги в столиці. А вона дуже потрібна їм, тому що Київ сьогодні демонструє приклад демократичного суспільства, самоврядування, народовладдя, економічного підйому. В столиці рівень життя людей знаходиться на порівняльно високому рівні, немає безробіття, виплачуються усі пільги, субсидії, дотації. Місто із світлом, теплом, хлібом, до речі, найдешевшим в Україні. Але, як писав Шевченко, «хто мурує, а хто руйнує». За природою такі політичні сили руйнують, а не творять. Мабуть, кияни це відчули і я вдячний їм за підтримку і довіру.

Проте спроби протидіючих сил взяти місто під контроль не закінчилися. Наступним кроком стало намагання створити недемократичним шляхом переважну більшість в Київській міській раді, щоб міськрада стала деструктивною по відношенню до міського голови і перетворилася на контрольовану, керовану і ту, яка захищає інтереси не киян і держави, а окремих політичних кіл, олігархів, корупціонерів, мафії. Тому і спроба від 10—12 липня теж була приречена на невдачу. З тих 20 депутатів міської ради, які увійшли у фракцію «Єдиної України», тільки двоє — представники Аграрної партії та Народно-демократичної партії — зробили це за політичним покликанням, оскільки їхні партії входили в перелік сил, які заснували блок «За єдину Україну». Всі інші в Київраді у фракцію «Єдиної України» увійшли під тиском владних структур, в тому числі міністрів, голів комітетів, відповідальних працівників податкової інспекції. В основному це депутати-підприємці, банкіри, яких попередили про наслідки нечесного бізнесу. А в нашій країні він не може бути ідеально чистим, оскільки немає для цього законодавчої бази. Але ж ми покликали людей з підприємницькою жилкою розбудовувати ринкову економіку, не забезпечивши при цьому регламентом, полем правового захисту, нормальною податковою системою.

Звичайно, депутати, на яких чинився тиск, написали заяви про входження до новоутвореної фракції в Київраді, але це далеко не означає, що вони змінили свої погляди і переконання. Чому я так говорю? Тому що проведена мною 12 липня сесія показала, що голосували, як і раніше, найменше 58, а в основному 63—65 депутатів. Це означає що вони не виконали завдання на руйнацію, які було поставлено. До речі, завдання ставили дуже цікаво: всіх зібрали в робочий час у ресторані «Царське село». Чудова трійка вела цю зустріч з 19 депутатами: Хорошковський — заступник голови адміністрації Медведчука, народний депутат від НДП і мій колишній заступник Толстоухов і, звичайно, то й же Шовкун, який далеко не кращим чином працював заступником у мене, а сьогодні, мабуть, набагато краще працює заступником Засухи — голови Київської обласної держадміністрації. Як можна говорити про демократію і цивілізовану державу, коли високі посадовці проводять подібні «серіали»? Наступного дня все це було продовжено, але вже в стінах податкової адміністрації. У якому суспільстві це було б можливим?

— А хто розмовляв з депутатами Київради — безпосередньо Азаров?

— Ні. Заступник Миколи Яновича — Анатолій Іванович Брєзвін. Після сесії Анатолій Іванович декілька разів мені телефонував. Причину я не знаю. Ми з ним не розмовляли. Я не виявив ініціативи. Зараз він перебуває у відпустці і, гадаю, що після неї у нас відбудеться зустріч, тому що він є депутатом Київської міської ради. В Києві його знають добре, він вже вдруге депутат і працював головою податкової інспекції Оболонського району.

Отже все це — ланки одного ланцюжка. Поштовхом для його створення стало очолення мною партії «Єдність» у жовтні минулого року. На нашому з’їзді було затверджено програму і платформу, які базуються на підвищенні ролі місцевого самоврядування, зміцнення народовладдя. Так побудована вся цивілізована Європа, увесь світ. У нашій програмі за мету ставиться необхідність виборності усіх органів влади знизу до верху і обов’язково — голів районних, обласних адміністрацій. Не чиновники мають призначатися на ці посади, а люди мають обирати тих, хто здатен ефективно вести господарство.

— Якою вам бачиться ціль тих, хто вам протистоїть, бо насправді варіантів може бути чимало?

— Ціль одна — позбавити владу Києва від особистості, або якщо ще простіше — від Омельченка. Але ж дорогою ціною це робиться — ціною ліквідування Закону про столицю та надбань і здобутків, які має київська громада. Я думаю, що це нецивілізовано.

Якщо цей закон пройде у Верховній Раді, то міський голова Києва, непередбачений в цьому документі, буде мати символічне значення. Мандат, який мені видали 73 відсотки киян, буде спаплюжено.

— Більше ніяких ознак «підкопу» ви не відчули?

— Чому ж. Відчув. Останні п’ять місяців в нашому будинку дуже багато гостей: десятки комісій Мінфіну, КРУ, МВС, прокуратури (як міської, так і Генеральної). Відбувається повний терор всіх підрозділів київської міської влади — всіх без винятку! Перевірки починаються, завершуються, починаються нові… Зверніть увагу: я ні до кого не звертався, до жодного високого чиновника, не намагався вплинути на хід перевірок: акти писалися, люди знайомилися з документами. Перевірки продовжувалися. А ціль з’ясувалася сьогодні. Мабуть, не прийнято поздоровляти наперед ні з днем народження, ані з Днем будівельника, який ми святкуємо 11 серпня. Але я перше поздоровлення отримав авансом. 7 серпня по урядовому телефону заступник генерального прокурора, прокурор міста Києва Василь Степанович Присяжнюк коротко повідомив мене, що Генеральною прокуратурою порушено кримінальну справу про перевищення і зловживання керівниками адміністрації Київської міської ради своїми повноваженнями. Відповідне розпорядження пан Присяжнюк сьогодні, тобто 7 серпня, підписав. Справа відкрита не проти конкретної особи, а «за фактом перевищення повноважень та зловживання». Я не уточнював, про які факти йдеться, оскільки отримав підписані рішення про прокурорський арешт або призупинення кількох рішень Київської міської ради. Всі вони приймалися в різний час, одне — 1998 року, друге затвердила Київрада минулого скликання в 2001-му, інші рішення — в цьому році. Всього п’ять. З них чотири підписано 30 липня.

— Я б хотіла уточнити, арешт на які рішення Київської ради наклала прокуратура?

— У 1998 році було рішення сесії Київради про створення екологічного фонду. Він діє вже четвертий рік. На це рішення було накладено перший арешт. Другий — на рішення сесії також минулого скликання про об’єднання об’єктів громади міста Києва. Тобто комунальних об’єктів — «Київенерго», сміттєспалювального заводу, «Теплокомуненерго», «Академенерго» та «Київгазу». Це рішення також вже виконано. І згідно нього ці об’єкти об’єднано в єдину структуру комунальних підприємств громади Києва. Третє арештоване рішення було прийнято нинішнього року і стосується воно створення управління земельних ресурсів. Київрада пішла на такий крок згідно з Земельним кодексом і Законом про місцеве самоврядування. Ще одне рішення, яке виявилося зупиненим — про створення підрозділу нового управління фонду майна міста Києва. Я вважаю, що це теж було правом сесії Київради. Остання претензія стосувалася затвердження нових «червоних ліній». Є таке поняття в архітекторів і землевпорядників, які розробляють кадастр. Ці лінії проходять по межах міста, або межах районів, або межах центральних вулиць. За них — нікому. До них — стільки-то кілометрів охоронної зони.

На всі протести прокурора, яких п’ять, і чотири з них було в пожежному порядку підписано 30 липня, київська влада офіційно надіслала обґрунтовану і своєчасну відповідь. Одну з претензій прокуратури — по управлінню земельними ресурсами після отримання нашої обґрунтованої відповіді, прокурором міста було направлено до Шевченківського суду.

— На коли призначено перше слухання?

— Це теж цікаво: я отримав виклик від Шевченківського районного суду на п’ятницю, 9 серпня, на 12 годину.

А тепер дивіться: першим кроком була історія з Шовкуном, другим — епопея з утворенням фракції «Єдиної України» в Київраді. Третьою ланкою стала поява проекту змін до закону про столицю. Четвертою — порушення кримінальної справи за фактом і виклик до суду. Це вже навіть не ланцюг, а канат, сплетений відомими юристами, які сьогодні займають вищі крісла в адміністрації Президента. Я переконаний в тому, що це не тільки політичні ігри, а якраз це і є яскравим прикладом зловживання службовим становищем тими особами, які шукають шляхи до прямої дестабілізації влади у місті Києві. Ще раз повернуся до Шевченка, який бачив, здається, і сьогоднішній день:

Хто мурує,

Хто руйнує,

Хто неситим оком

За край світу зазирає…

— Олександре Олександровичу, а може, ви щось не те муруєте?

— Якщо ви вживаєте це слово в прямому значенні, то, можливо, щось було зроблено не так. Я готовий це обговорювати і виправляти. А якщо ви про переносне значення цього слова, про принципи, в тому числі і політичні… то я їх змінювати не буду, бо знаходжусь не в молодому віці і чимало бачив у житті. Я був у Вірменії відразу після землетрусу, працював радником-консультантом Посольства Радянського Союзу в Кабулі, отримав багатий досвід в часи незалежності. Погляди і переконання не міняють у зрілому віці.

— Я пригадую, що певні конфлікти визрівали у вас з Президентом або його оточенням, як правило, навесні. Влітку відбувалася їх кульмінація, але 9 серпня, у ваш спільний день народження ви зустрічалися з Президентом і домовлялися поміж собою. Наскільки я знаю, ви збираєтесь летіти в Крим. Можливо, зараз вам вдасться ще раз домовитись?

— У мене ніколи не було прямих конфліктів ні з Президентом України, ні з Леонідом Даниловичем без титулу Президент України. У мене ніколи не було непорозумінь з попередніми керівниками його адміністрацій — ні з Табачником, ні з Білоблоцьким, ні з Кушнарьовим, ні з Литвином. Деякі їхні заступники, або окремі помічники Президента мали свої погляди. З ними могло відбуватися певне тертя і це нормально. Але останні місяці… Я вважаю, що це зведення рахунків і по-іншому згадані мною події не можу розцінювати. Не можуть діяти заступники голови адміністрації Хорошковський, Іщенко та Дьомін без відома глави адміністрації Президента — Медведчука. Навпаки, вони можуть діяти тільки тоді, коли це сплановано, скоординовано і проконтрольовано.

— Вони без Медведчука — не можуть, а Медведчук, виходить, без дозволу Президента — може?

— Якраз на це питання я б хотів вам відповісти компетентно і відверто. І зможу це зробити після 12 серпня. Бо саме в цей період зустрінусь із Президентом. Дійсно, так було в усі роки, що ми один одного поздоровляли з днем народження. Зодіаком було визначено, що ми з Леонідом Даниловичем народилися в один день, місяць і рік.

Я не схильний думати, що Медведчук діє тільки за власним розсудом, але я не впевнений, що Президент як дуже завантажена людина знає всі подробиці цієї кухні. Є відтінки і вони важливі.

У Криму я зустрінусь з Президентом і під час розмови маю намір сповістити його про розроблений проект змін до Закону про місто Київ та про порушення кримінальної справи за зловживання та перевищення повноважень керівництвом Київської міської влади.

— Олександре Олександровичу, а якщо Президент запропонує вам добровільно піти у відставку, ви погодитесь?

— Я, по-перше, не допускаю такої пропозиції Президента. А по-друге, згоди на це я не дам без волі киян. Майже три чверті киян голосували за мене. Для того щоб приймати рішення, мені треба буде запитати у них — чи зберегли вони довіру до мене, чи втратили її? А це робиться тільки через референдум, так в законі передбачено. Тому, по-перше, — не припускаю, що така пропозиція надійде, а по-друге — відповідь буде: «Не дам».

— Президент перед главою адміністрації поставив завдання до 15 серпня створити більшість у Верховній Раді. Я знаю, що ця робота кипить дуже активно і, може статися, дасть результати. Наскільки мені відомо, сьогодні вже є 221 підпис. Правда, на цьому процес трохи загальмувався. Чи проголосує утворювана більшість за новий проект Закону про столицю? Відомо, що у вас також є в Верховній Раді два депутати, які пройшли по мажоритарних округах від партії «Єдність», є досить серйозні сили, які вам симпатизують, і є також ваші особисті можливості впливу на заможних депутатів. Ми ж бо добре пам’ятаємо, як у попередньому парламенті створювалася фракція «Єдність»… Хто переможе в цій боротьбі?

— Перше. Якщо ви констатуєте факт активного створення адміністрацією Президента більшості у Верховній Раді, яка б могла прийняти Закон про місто Київ у запропонованій редакції, то я переконаний, що навіть без мого втручання і впливу Верховна Рада цей закон не прийме. В цьому проекті чорним по білому виписано всі приватні інтереси конкретних осіб.

По-друге, я не можу не цікавитися, не впливати, тому що йдеться не тільки про мої особисті інтереси як керівника, а й про інтереси киян, інтереси столиці — дзеркала України. Тому цей закон не пройде і це — очевидно. А якщо так, то всі ті посадові особи, кого ми називали, повинні подати у відставку. Тому що це вже не проект, я повторююсь, а провокація. Більше того, все це відбувається в той час, коли на минулому тижні в Судаку Президент в своєму виступі закликав зміцнювати органи самоврядування, до відкритості органів влади. Леонід Данилович однозначно казав про те, що місцевим владам треба дати стільки прав і обов’язків, скільки вони зможуть донести. То як, у такому разі, розуміти всі ці рухи підлеглих Президента? Як ніж у його спину? Чи це гра? А може, права рука не знає, що робить ліва, а ліва не знає що робить права? Це питання глибоке.

— Річ у тім, що останнім часом по політичному Києву ходять чутки про те, що ніби-то ви схильно ставитесь до планів опозиції провести восени акції протесту з відомими гаслами. Чи не вважаєте ви що саме ці розмови могли стати чимось на кшталт каталізатора, який прискорив події: тут вам і кримінальна справа, і розмова про те, що 15 серпня вже має з’явитися наказ про ваше звільнення з посади голови Київської держадміністрації і про призначення Шовкуна…

— У мене відсутні зв’язки і співпраця з так званою опозицією. Чому я кажу «так званою»? Тому що де-юре опозиція у нас відсутня, оскільки у нас нема законів про політичні партії та про опозицію. Але де-факто вона існує. Так от, зараз у мене з нею співпраці нема і раніше не було. Інша річ — кому я співчуваю, кому я симпатизую. Це моя особиста справа і моє громадянське право.

Підкреслю: усі минулі роки тільки стабільна влада у Києві давала змогу державі утримувати в обмежених рамках поведінку і розмах виступів шахтарів, представників інших професій і верств населення, депутатську опозицію. Дії київської влади були виважені, в міру — лояльні, в міру — демократичні і базувалася на законі. І кияни, спостерігаючи за виступами, подумки співчували, поділяли гасла, але участі не брали. Чому? Тому що отримували своєчасно заробітну плату, пенсії, пільги, дотації, мали тепло, світло, працюючий транспорт і роботу. Сьогодні у Києві дефіцит у п’ять тисяч робочих місць. І це при тому, що понад 120 тисяч до нас приїздить на роботу з усіх регіонів України. А якби до шахтарів, чи медиків, чи вчителів приєдналися кияни, то це було б не дві і не двадцять тисяч (як в кращі для опозиції часи), а 200 тисяч. І не з базою в тимчасових наметах, а з базою у власних квартирах. Тому відповідальність за можливі наслідки я перекладу на представників і керівників адміністрації Президента і їхнє оточення. Якраз на них — тих, хто нагнітає ситуацію, надумує собі проблеми в особі київської влади, в особі Омельченка, а потім ці проблеми ліквідує. Як виглядатимуть у вересні заяви опозиції на тлі дестабілізації політичної і соціальної ситуації у місті Києві, при умові не повного безвладдя, але напівбезвладдя точно? Річ у тім, що незаконно призначений глава Київської адміністрації, який не передбачений ні Конституцією, ні Законом про місцеве самоврядування, ні Законом про столицю — безправний.

Є якісь проблеми? Їх можна цивілізовано вирішувати. Але «диригенту» не потрібно рішення проблеми, йому потрібна влада над Києвом, а владу просто так не здають, та і я не з тих, хто просто так її здає. Указ, до якого підштовхують Президента, буде неконституційним. Тому я і не вірю, що Президент може його підписати.

— Але згідно Конституції Президент має право призначати голів державних адміністрацій і в тому числі в Києві та Севастополі.

— Це можна зробити тоді, коли буде внесено зміну в Закон про місто Київ, де буде передбачено дві посадові особи. А сьогодні передбачено в Законі про місцеве самоврядування і в Законі про місто Київ одну посадову особу, яка відповідає за виконавчу владу в місті. Там сьогодні чітко виписано, що міський голова виконує функції виконавчого органу Київради та делеговані повноваження адміністрації Президента та інших державних органів.

— Якщо є Закон про столицю, про місцеве самоврядування та Конституція і в кожному з цих документів є певні нестиковки, то треба, мабуть, щоб Конституційний суд давав чітке тлумачення?

— Конституційний суд — це дійсно вищий орган, який після Верховного суду має право на тлумачення положень та статей Конституції і відповідності їй законів. Але я гадаю, що до звернення у Конституційний суд не дійде, тому що ніякі укази ні в серпні, ні у вересні, ні в жовтні не з’являться.

— Олександре Олександровичу, ви розмовляли з Литвином з приводу ситуації, що складається навколо вас? Здається, у вас намітились спільні недруги?..

— Я не мав з цього приводу розмови ні з Володимиром Литвином, ні з Анатолієм Кінахом, ні з Олегом Дьоміним, ні з Президентом України. Хоча і прем’єра, і першого заступника глави адміністрації поздоровляв з днем народження. Вчора я мав дзвінок від Президента з Криму, Леонід Данилович цікавився результатами роботи Києва за сім місяців. Його цікавило, в чому полягає причина демонстрацій і претензій на адресу Омельченка і київської влади. Чому люди занепокоєні підвищенням тарифів у міському транспорті. Я йому відповів, що ми ведемо роботу (і це наше право) з економічного обґрунтування та вивчення зарубіжного та вітчизняного досвіду в цій сфері. Ми робимо це гласно, працюємо з пресою, вивчаємо вимоги тролейбусних депо, трамвайних і автобусних парків, наземного транспорту, метрополітену. Протягом серпня-вересня ми прийдемо до єдиної структури, яка дозволить при 20-відсотковому підвищенні цін на дизпаливо вийти з цього положення. Але я повідомив Президента, що ніхто ніяких рішень поки що не приймав, зокрема, сесія міськради, і тому вважаю що публічні акції протесту, які проводилися біля мерії, треба розглядати в низці тих, про які ми говорили вище — це один із заходів, направлених на дестабілізацію ситуації в місті, на підрив авторитету київської влади. Це ягідки одного поля. Президент залишився задоволеним розмовою і поясненням, поцікавився, де я буду на день народження і де я святкуватиму День будівельника. Я відповів, що дізнався з преси про відліт Президента до Росії. І більше не було ніяких розмов.

— Отже, запрошення до Криму не було...

— Я завжди вважав, що на дні народження не запрошують, а приходять ті, хто пам’ятає. Згідно цих традицій багато років ми будуємо наші стосунки з Президентом цього дня. Мені завжди було достатньо одного дня, щоб відсвяткувати день народження і в Києві, і в іншому місці.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №31, 24 серпня-30 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво