ОБЕРЕЖНО, ВЛАДА ВІДКРИВАЄТЬСЯ! - Архів - dt.ua

ОБЕРЕЖНО, ВЛАДА ВІДКРИВАЄТЬСЯ!

9 серпня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №30, 9 серпня-16 серпня

Ви хотіли поставити мене в безвихідь своїми запитаннями? То я поставлю вас у безвихідь своїми відповідями...

Ви хотіли поставити мене в безвихідь своїми запитаннями? То я поставлю вас у безвихідь своїми відповідями.

М.Жванецький

«За минулий період зробив два візити до обласного начальства, де одержав догану за зростання чисельності лав Соціалістичної партії в районі, а також був проінструктований щодо створення в райраді єдиної депутатської фракції «Єдина Україна». Провів зустріч у неформальній обстановці з начальником місцевої податкової адміністрації, з яким узгодив список комерційних структур, що підлягають особливо ретельній перевірці в зв’язку з підозрами, котрі виникли стосовно того, що їхні керівники допомагають опозиційним політичним структурам. А також настійливо рекомендував йому звільнити від такого заходу фірму N, що перерахувала спонсорський внесок у благодійний фонд, патронований моєю дружиною. Зробив телефонний дзвінок у міську прокуратуру, дав розпорядження порушити кримінальну справу проти підприємця Z, котрий уперто не хоче відмовитися від участі в конкурсі на придбання держпакета акцій цукрового заводу, який уже на дві третини належить моєму синові. Одержав хабара від директора хімкомбінату за обіцянку ще рік не порушувати питання про очисні споруди, ігноруючи звернення з цього приводу місцевих екологів...» Ну і подібне. Приблизно так, за логікою речей, мав би виглядати звіт середньостатистичного керівника районного рівня, підготовленого відповідно до одного з останніх президентських указів.

Принаймні якщо відштовхуватися від його чудової назви «Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості в діяльності органів державної влади». Хіба не відмову від брехні й лицемірства відповідно до загальнолюдських понять передбачає ця відкритість? Однак, як заведено у наших вітчизняних реаліях, гарна назва розрахована переважно на експорт, для іноземного споживача інформації про Україну. Скажімо, для проекту «Україна відома». А свій, внутрішній споживач пояснень не потребує. Йому не треба говорити, що видання главою держави указу, приміром, «Про забезпечення реалізації прав громадян, принципів демократичного суспільства, відкритості та прозорості в процесі підготовки та проведення виборів 2002 року» ні на йоту не наблизить парламентські вибори до відкритості та прозорості. Хоч скільки в підписаному ним документі Леонід Данилович наказував би «створювати необхідні умови для проведення», «оперативно вживати необхідних заходів для забезпечення» і «забезпечувати повне та своєчасне фінансування». Але ж як старалася людина! А яким чином громадяни країни та небайдужі західні спостерігачі змогли б дізнатися про душевні переживання гаранта, якби не виданий ним указ? Правильно, тільки завдяки безперервним месіджам влади населенню можна переконати людей: ми думаємо про вас, ми про вас піклуємося.

Схоже, Указ «Про додаткові заходи...» можна було скласти, лише керуючись такими міркуваннями. А виникають вони в голові особливо нав’язливо зазвичай напередодні доленосних подій. Президентських виборів, приміром. До речі, щодо «скласти» — це дещо перебільшено. У листопаді 1995 року (за рік до президентських виборів 1996-го) з-під пера президента Російської Федерації Бориса Єльцина вийшов указ «Про заходи для забезпечення відкритості й загальнодоступності нормативних актів», який своїми формулюваннями дуже нагадує варіант документа «Made in Ukraine». Українські політики ніколи не гидували російським політтехнологічним секонд-хендом. Але термін придатності цього «товару» перевищив, здається, всі допустимі норми. Щоправда, його трішки адаптували до української дійсності й навіть модернізували, приділивши значну увагу такій формі спілкування влади з народом, як Інтернет, чого в російського аналога не було. Але підозри, що в оновлюваній президентській команді з’явилися працівники, що колись трудилися в єльцинському оточенні, від цього не зменшилися.

Можливо, тому й цікавий цей документ, на відміну від багатьох своїх попередників, не тільки назвою. Починається, щоправда, він відповідно до традицій української «указної» творчості. Кабінету міністрів доручається в тримісячний термін «вивчити практику виконання» Закону «Про інформацію» і за результатами внести пропозиції щодо вдосконалення цієї практики. Так, невиконання законів в Україні — буденна практика нашої дійсності. Але час уже було б докумекати: видавати укази для того, щоб змусити працювати закони, для країни, яка рветься на європейські простори, яка претендує на статус правової держави, — неприпустимо.

За риторикою про «створення умов для вільного доступу до баз даних зацікавлених суб’єктів», «систематичне опублікування найважливішої інформації про економічні, соціальні, культурні й інші питання», а також про «удосконалення порядку подачі запитів про надання інформації і процедури відповідей на такі запити» криється маса підводних каменів. Так, наприклад, пропонується передбачити вичерпний перелік (помістивши його у відповідний нормативно-правовий акт) видів інформації, вільний збір, зберігання, використання і поширення якої може бути обмежено... А далі йде пряме, слово в слово, цитування Конституції: «...в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності чи громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації чи прав інших людей, для запобігання розголошення інформації, отриманої конфіденційно...». Заперечувати не станемо, Основний Закон вимагає беззаперечного виконання. Однак тут ужито формулювання «може бути обмежено», а може — й ні. Взагалі, у демократичному суспільстві досить вичерпного переліку інформації, що становить державну таємницю. І в нас є такий «Звід відомостей, що становлять державну таємницю», затверджений наказом голови СБУ і зареєстрований у Міністерстві юстиції в березні минулого року. Та, певно, комусь цього здалося мало. І Президент, підписавши указ, погодився з ним. Часи настають суворі, катастрофи відбуваються дедалі частіше, створення позитивного іміджу вимагає проголошення відкритості й прозорості — як тут обійтися без законодавчо оформлених табу?

Тільки дуже хотілося б подивитися на ці обмеження, скажімо, у випадку щодо запобігання заворушенням. Чи буде зараховано до таких заборону повідомляти в ЗМІ про майбутні акції протесту? А чи буде віднесено до «вичерпного переліку» інформацію, приміром, про підвищення рівня радіації у зв’язку з аварією на АЕС? Адже її легко можна кваліфікувати як шкідливу для здоров’я населення, котре у масовому порядку буде піддано стресу.

Не менш цікавим є положення про запити громадян із приводу тієї чи іншої інформації. У своєму коментарі з приводу указу Леонід Кучма заявив про бажання створити попит на інформацію у населення. Люди потягнуться до адміністративних будинків, аби заповнити прогалини у своїх знаннях про події в країні. А там із радісними обіймами їх зустрінуть чиновники, котрі навряд чи стануть розповідати про свою діяльність у стилі наведеного на початку статті гіпотетичного звіту. Ось вона — найшляхетніша мета документа, помітили? Вам, можливо, за ваші ж гроші (до речі, в указі йдеться про необхідність визначення випадків безкоштовного чи частково оплаченого надання інформації) розкажуть, які чудові у нас керівники і всілякі посадовці. На підвладні ЗМІ вже особливої надії немає? Порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих?

Та набагато цікавіше те, що деякі «хранителі інформації» (у документі так і не пояснюється, хто ці загадкові особи) повинні будуть регулярно звітувати про надання цієї самої інформації. Дуже сумнівно, що це передбачено для вивчення статистики питань, пов’язаних із можливістю одержання пільгових путівок у санаторії чи з одержанням соціальної допомоги багатодітним сім’ям. А от аналіз, хто, у яких обсягах і, можливо, з якою метою, намагався розширити свій кругозір, цікавлячись, приміром, змістом податкових декларацій високих посадовців країни чи наводив довідки про карне минуле того чи іншого чиновника, не завадить. Зрештою, влада має бути поінформована про те, якою інформацією володіє народ. Якщо вона відкривається перед народом, то народ просто не має права не відповісти їй взаємністю. Так їй принаймні здається.

Прокоментувати указ «Дзеркало тижня» попросило Наталю Петрову, радника програми правового захисту й освіти ЗМІ IREX ПроМедіа:

— Для вирішення тих питань, яким присвячено указ, досить наявності політичної волі. У законі про інформацію чітко написано, що органи влади зобов’язані інформувати про свою діяльність. Усно, публічно, по телефону, всілякими засобами. Які додаткові заходи ще потрібні? Хоча, з другого боку, в документі присутній і позитивний аспект: спроба подивитися, як виглядають ваші справи з відкритістю. Я гадаю, що вже одне те, що буде зроблена спроба проаналізувати ситуацію, — не може не радувати. Інше питання — для чого? Коли для того, аби зробити інформацію ще більш доступною і відкритою — це одне. А коли для того, аби ще більше засекретити?.. Що мене насторожує в цьому указі? Це пункт, який, по суті, несе в собі загрозу обмеження інформації. Автори указу мають намір створити вичерпний перелік для обмеження інформації. Як можна передбачити вичерпний перелік інформації, котра, припустимо, може негативно вплинути на національну безпеку? Або неупередженість правосуддя? Це неможливо.

Проте сам факт, що указ не секретний, як багато інших (вони висять на тому самому президентському сайті, і без відповідного доступу ви не можете їх відкрити, на них написано «не для преси»), досить утішний. До речі, «не для преси» і «для службового користування» — це два грифи, які не мають законодавчого обгрунтування, оскільки в законі про інформацію є лише три поняття: відкрита інформація, конфіденційна інформація й державна таємниця. У цьому разі навіть те, що може нас насторожити, принаймні відкрите для нас. І ми можемо прогнозувати наслідки появи цього документа.

А також політолога Володимира Полохала:

— З інтерв’ю Леоніда Кучми одній з українських газет, яке з’явилося відразу після появи указу, випливає, що документ спрямовано проти бюрократії. Але ж Президент сам створював, плекав, вирощував цю бюрократію. Тобто бюрократичний клас, існуючий сьогодні в Україні, сформувався в рамках виданих раніше главою держави указів і в конкретній практиці повсякденності. Саме Президент виховав чиновника, котрий не звик інформувати про свою діяльність, оскільки це суперечить його менталітету. І якщо Президент вирішив затіяти революцію й змінити ментальність українського чиновника, вихованого ним самим, то йому просто потрібно замінити все чиновництво. Указ передбачає три-шестимісячні терміни. Змінити стиль, практику управління, психологію чиновника за такий короткий період неможливо.

Отож у цьому плані указ вочевидь нездійсненний. І цього, певно, не може не усвідомлювати його автор. Тому значно відчутнішою метою є інше. Про це можна судити з того самого інтерв’ю: «Де громадяни погано розуміють дії уряду, керівництва країни, вони незрідка оцінюють ці дії... на основі двох-трьох гасел, викинутих політичними крикунами, котрі прагнуть до влади заради влади». У цих словах чітко прозирають ті самі вуха, які заховані в самому указі. Його головний зміст — перехопити політичну ініціативу в опозиції, котра говорить сьогодні про реформу влади, реформу політичної системи та про те, що політичний режим уже має певні якості, властивості, які жодним чином не назвеш демократичними. Це стосується і прозорості влади.

Як свого часу Кравчук перехопив основні гасла Руху, коли формував свої «п’ять Д» на початку 1991 року, так само сьогодні Кучма вдається до плагіату. Загалом це досить раціональний підхід: якщо гасла політичних конкурентів відповідають сподіванням населення країни, то краще не критикувати ці гасла, а запозичити їх. Президент займається піаром, намагаючись дезавуювати, принизити значення висунутих опозицією претензій, заснованих на претензіях населення. І в цьому Президент не схожий на себе. Раніше цьому він не приділяв уваги.

Це чистої води президентський популізм. Коли практика ухвалення політичних рішень не передбачає участі громадян, коли немає механізмів контролю населення над владою, коли робиться все, аби не допустити створення громадянського суспільства, такий указ певною мірою цинічний. Бо досі робилося все для того, щоб влада була максимально закритою, ізольованою від суспільства, щоб суспільство не могло впливати на владу. І в цьому сенсі утверджувався якраз зовсім інший політичний режим та інший характер влади. Тому Президент, з одного боку, визнає такий стан справ, а з другого — за два роки, що йому залишилися, змінити таким популістським документом, який нікого ні до чого не зобов’язує, щось неможливо. Тобто указ має піарівський характер. Він не зачіпає підвалин формування інституту президентства й усієї виконавчої влади, котра залишається непідконтрольною.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №31, 24 серпня-30 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво