Новий губернатор Донбасу. Суто мужицький розрахунок - Архів - dt.ua

Новий губернатор Донбасу. Суто мужицький розрахунок

19 травня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №19, 19 травня-26 травня

Прихід нової людини на будь-яку керівну посаду завжди викликає чотири стандартних запитання: хто вона?..

Прихід нової людини на будь-яку керівну посаду завжди викликає чотири стандартних запитання: хто вона? чия вона? чому саме вона? чого від неї чекати? Майже абсолютна «донецькість» призначеного днями главою Донецької обласної адміністрації Володимира Логвиненка не робить ці запитання менш актуальними. Тим більше що відставка його попередника Вадима Чупруна видається досить неоднозначною.

Інформація про майбутню відставку Вадима Прокоповича, з легкої руки Юрія Єханурова, циркулювала ще з початку квітня. Після серії претензій до донецького керівництва з приводу недоїмки в держбюджет відразу після виборів прем’єр заявив журналістам, що донецький губернатор написав заяву про відставку у зв’язку з переходом на іншу роботу. Чупрун дізнався про це з Інтернету. Обласна адміністрація довго відмовлялася коментувати слова Єханурова, але потім Вадим Прокопович усе-таки визнав факт існування такої заяви. Джерела, близькі до екс-губернатора, свідчать, що її було написано й надіслано до Кабміну разом з аналітичною запискою, в якій пояснювалися об’єктивні причини появи заборгованості області в держбюджет і пропонувалися шляхи вирішення проблеми. Чупрун, що весь час свого губернаторства перебував під загрозою відставки, сподівався переконливістю своїх доказів ніби поставити питання у площину справедливості: якщо й тепер ви вважаєте, що я винен, — звільняйте; якщо ні — дайте працювати. Він, вочевидь, не розраховував, що заяву «засвітить» глава уряду...

28 квітня В. Чупрун провів нараду зі своїми заступниками, на якій оголосив про майбутню відпустку й окреслив основні шляхи діяльності донецької влади на найближчий час. Заяву про відпустку підписали в секретаріаті президента напередодні — 27 квітня, коли в Києві відбувалося засідання Кабінету міністрів, на якому обговорювалася ситуація в регіонах. Кабмін рекомендував президентові звільнити кількох губернаторів — когось у зв’язку з обранням у нардепи, когось – за незадовільну роботу. Прізвища донецького лідера в цьому переліку не було. З 3 травня Чупрун офіційно пішов у відпустку. Хтось подумав, що така пауза означає небажання президента звільняти Вадима Прокоповича, хтось — що місячний тайм-аут призначається для пошуку кандидатури нового глави адміністрації. Але розвиток подій виявився більш несподіваним.

У перший день відпустки (всупереч КЗПП) без пояснення причин президентським указом Вадима Чупруна було звільнено з посади глави Донецької обласної адміністрації. Навряд чи він позиватиметься з В. Ющенком за недотримання своїх законних прав. Хоча новина про звільнення була настільки несподіваною, що Чупрун зліг і досі перебуває в лікарні.

Таке раптове й навіть протизаконне звільнення Вадима Чупруна можна пояснити лише одним — необхідністю якнайшвидше призначити на його посаду іншу людину...

У проміжку між звільненням Чупруна і днем, коли Кабмін запропонував президентові нову кандидатуру, майже ніхто в Донецьку не сумнівався, що цією людиною стане Володимир Логвиненко.

Хто він?

Уродженець Дніпропетровщини Логвиненко все своє свідоме життя працював у Донецькій області. Пройшов усі щаблі компартійної номенклатури — від інструктора Краматорського міськкому до першого заступника голови виконкому Донецької обласної ради народних депутатів. 1994 року, обіймаючи посаду першого заступника глави обладміністрації, Логвиненко (до речі, як і В. Чупрун) склав конкуренцію Володимирові Щербаневі на виборах голови облради, але виявився другим. Рік він пропрацював заступником Щербаня, але потім написав заяву — не зійшлися в методах і цілях роботи. «Вирішив для себе не продовжувати далі спільну роботу. Трохи ми різні люди. Я не почувався членом команди», — сказав він одного разу, коментуючи своє звільнення.

Далі шестирічна кар’єра в концерні «Енерго». Його запросив туди Георгій Онищенко, який працював на той час генеральним директором. Він також познайомив Логвиненка з президентом концерну Віктором Нусенкісом. Потім Онищенко пішов у власний бізнес, а Логвиненка призначили генеральним. Саме при ньому «Енерго» стає однією з найбільших компаній країни. Однак у квітні 2002 року Логвиненко йде в обласну адміністрацію. У Донецьку кажуть, що пішов «погано», не без напруження, але сам Володимир Іванович це заперечує і пояснює звільнення з концерну природною зміною життєвих етапів. Справді, якщо простежити його біографію, то більше як шість років він ніде не затримувався. Що ж стосується відносин із Геннадієм Васильєвим, якого пов’язують із «Енерго», то, як стверджують працівники компанії, в часи Логвиненка такого зв’язку не було.

В адміністрацію його покликав Янукович, але пропрацювали разом вони недовго, — Віктор Федорович поїхав підкоряти столицю. Логвиненко залишився в Донецьку. Два роки працював з Анатолієм Близнюком. Певно, тому, що познайомилися вони ще в сімдесятих, коли Логвиненко був першим секретарем Краматорського міськкому КПУ, а Близнюк – заступником директора місцевого метзаводу, роль Володимира Івановича в тій адміністрації, за словами її співробітників, була особливою — щось на кшталт старшого брата. Після звільнення Близнюка в лютому «помаранчевого» 2005-го Логвиненко місяць виконував обов’язки глави обладміністрації. Вадим Чупрун, який змінив його, пропонував залишитися заступником, але Логвиненко пішов. Важко сказати точно — чому. Близька до нього людина стверджує, що в тому політичному безладі з трьома центрами влади (президент, Кабмін, РНБО) Володимир Іванович не бачив чітких правил гри, а без цього ефективну роботу не вважав можливою. Нібито він ще тоді прорахував економічне падіння області. Сам Логвиненко каже, що хотів зосередитися над кандидатською дисертацією, яку згодом успішно захистив. Тема — «Підвищення ефективності енергетичного потенціалу Донецького регіону». Загалом, він іде викладати у Донбаську національну академію будівництва й архітектури. Але йде не остаточно — за ним на громадських засадах зберігається посада радника губернатора, і жодна серйозна нарада не відбувалася без його участі.

Чий він?

З огляду на кількісний і якісний склад донецьких караванів на Київ періоду «Янукович-прем’єр», відсутність у них Володимира Логвиненка є досить красномовною. Як і те, що він ніколи не працював у структурах Ріната Ахметова.

Сам він у своєму першому губернаторському інтерв’ю донецькому інтернет-виданню «Остров» висловив думку, що став губернатором саме тому, «...що я, у принципі, незалежна людина. І в бізнесі, і в політиці. 1994 року я прийняв для себе рішення в політичних програмах не брати участі. Я задоволений, що таке рішення прийняв свого часу і дотримувався його. До того ж є важливий момент — я не просився на цю посаду, це мене запросили і запропонували. Тож не вважаю себе комусь зобов’язаним. Я прийшов на цю посаду працювати, і це нелегка праця».

Сьогодні багато людей кажуть, що призначення Логвиненка стало продуктом домовленостей між «Регіонами» і президентом. Певне, якісь домовленості загального плану про взаємодію цих політичних сил справді існують. Але процес пошуку кандидатур на пост донецького губернатора, коли в Києві та Донецьку перед експертами ставилося завдання знайти людину взаємоприйнятну і для «помаранчевих» і для «блакитних», свідчить, що призначення Логвиненка не диктувалося «Регіонами». Не вони запропонували його кандидатуру Ющенку, а Ющенко порадився з Януковичем і Шановним (так у Донецьку називають Ріната Леонідовича) на предмет того, чи буде ця людина ефективним губернатором.

Більше того, у своєму першому інтерв’ю в ролі переможця на виборах Борис Колесников чітко заявляє: «Зважаючи на ту роботу, яку вів Вадим Прокопович, у Партії регіонів немає жодних підстав наполягати на зміні губернатора». Тож ініціатива про зміну губернатора виходила явно не від регіоналів. Але, побачивши серйозність намірів уряду щодо зміни глави Донецької адміністрації, вони не могли залишитися осторонь і не включитися в процес (інакше кажучи, торги) із призначення нового регіонального лідера. Чого, схоже, і хотілося ініціаторам відставки Чупруна.

Анатолій Матвієнко приїжджав наприкінці квітня в Донецьк і вів співбесіди з потенційними кандидатами на губернаторство за вже складеним списком, а оскільки це було саме так, то хтось Володимира Логвиненка до цього списку вніс. І можна напевне твердити, що потрапив він туди з подачі Кабміну. Кажуть, що першим потрібне слово в потрібному місці закинув молодий та ранній екс-радник прем’єра Януковича Едуард Прутник, у якого з Логвиненком завжди були гарні стосунки. Але й нинішній голова облради Анатолій Близнюк у своїх інтерв’ю не заперечує, що ідея призначення Логвиненка «і моя в тому числі».

Не слід забувати, що формальна ініціатива скороспішного звільнення Чупруна йшла від прем’єр-міністра Юрія Єханурова. Тут не можна не згадати ледь не офіційне гасло Донецької області часів щербанівщини: «Політику роблять у Києві, а гроші — у Донецьку!» Враховуючи те, що Донецька область дає майже чверть промислової продукції України, будь-який, навіть найменший, спад у її економічному розвитку відчуває вся країна. Тому Єханурову, за будь-якого результату прем’єріади, вигідно мати в такому важливому регіоні людину, зобов’язану коли не йому, то тим, хто домовлявся з ним і з ким він зможе домовитися алаверди. Тобто губернаторська посада в Донецьку могла стати однією з розмінних монет у великій політичній грі.

Чому саме він?

Для «донецьких» Логвиненко завжди був частиною їхньої команди, одним із них. Але при цьому він ніколи не примикав до жодного з угруповань усередині самого так званого «клану». Грамотний господарник і економіст, який не має політичних амбіцій, він зумів з усіма зберегти хороші взаємини. І навіть якби донецька лава запасних, спустошена виборами, була переповнена, все одно він був би оптимальною постаттю саме завдяки своїй аполітичності й компетентності.

Для президента Логвиненко зручний саме тим, що він влаштовує і «донецьких», і Єханурова, і решту політичних гравців. Якщо той же Чупрун постійно перебував під ударом НСНУ, керівництво якого вимагало його відставки, то Логвиненка начебто всі чекали. Призначенням саме «донецького» Логвиненка, а не когось на кшталт Москаля, Ющенко продемонстрував свою лояльність до донецької еліти, у якій політично й економічно зацікавлений. Це по-перше. А по-друге, цим він поклав на «донецьких» повну відповідальність за ситуацію в області. Зрештою, Ющенко у кожному разі нічого не втрачає політично: і зростання економіки в регіоні, і її падіння він завжди може використати для свого президентства, адже тепер відповідальність за провали в Донбасі лежить не на ньому. І в Донецьку це розуміють.

«Я думаю, що, прийнявши таке рішення, президент вчинив цілком правильно. І будь-яке інше рішення, — не будемо називати прізвища названих претендентів, — було б продовженням конфронтації. Це був би не варіант об’єднання сходу та заходу через Київ, а підтвердження позиції на роз’єднання країни. Зроблене ним сьогодні показує, що він цілком чітко розуміє, і ми про це кажемо: ми перемогли, ми беремо на себе чітку відповідальність. І на губернаторі новому така ж відповідальність. Байдуже — якого він кольору», — заявив Близнюк через кілька годин після публікації президентського указу про призначення Логвиненка.

До того ж, отримавши в Донецьку практично «блакитну» облраду, Ющенко отримав і легітимну регіональну опозицію собі. А Логвиненко, котрий так чи інакше буде людиною президента, залежною від нього, завдяки його гарним взаєминам із «донецькими» і Близнюком, повинен буде врівноважувати антипрезидентські порухи донецького представницького органу. Адже повернення, нехай часткової, але самостійності, втраченої регіоном із падінням режиму Кучми, має зробити донецькі еліти зацікавленими в людині, котра буде їхнім губернатором. Отже, для збереження цієї людини на своєму посту, вони повинні будуть шукати порозуміння з президентом. І це дуже важливо для Ющенка, особливо, коли він буде змушений все ж таки погодитися на Тимошенко-прем’єра.

Крім того, Володимир Іванович, хоча й не захоплюється бджільництвом, не міг не привернути симпатії Ющенка чистотою своєї політичної біографії, зокрема відсутністю в нього власного бізнесу та, скажемо так, наявністю таких важливих для Віктора Андрійовича сімейних цінностей.

«У мене ніде немає частки. Я завжди працюю як найманий працівник. Бізнесу в мене немає й не було», — так він відповів автору цих рядків, коментуючи чутки про його участь у «Донецьксталі». Враховуючи, через який багатошаровий фільтр пройшла офіційна та неофіційна біографія кандидата в губернатори, навряд чи це може виявитися неправдою.

Що стосується родини, то це класичне гніздо інтелігентів. Попри зовсім не рафіноване коріння самого Володимира Івановича, котрий, розпочавши з будівельного технікуму, доріс до кандидата економічних наук.

«У мене двоє дітей. Донька Марина — лікар, закінчила Донецький медінститут. Працює лікарем-гінекологом у Центрі захисту материнства й дитинства. Захистила кандидатську дисертацію. І є в неї приватна практика. У цьому плані нормально. Великих грошей там немає, але досить, аби жити. Зять Сергій також лікар, працює в травматології, також захистив кандидатську дисертацію. Його брат, батьки — також лікарі. Син закінчив ДПІ, працює в Родовідбанку, заступником керуючого цього банку. Доти працював у Кредитпромбанку. Дружина — інженер, закінчила свого часу Львівський політех. Нині вона бабуся, займається онуками», — розповів В.Логвиненко в своєму першому губернаторському інтерв’ю.

Чого від нього чекати?

У кожному разі новий губернатор майже приречений поліпшити економічну ситуацію в області. І навіть не завдяки суб’єктивному чиннику, а тому, що в цьому зацікавлені й уряд, і президент, і місцеві еліти. Останніх двоє особливо, з огляду на чинник виборів-2009. Як її поліпшити — відомо. Відповідні рекомендації містилися в тій самій аналітичній записці, що Вадим Чупрун на початку квітня надіслав у Кабмін. Більше того, є підстави вважати, що В.Логвиненко також брав участь у її створенні. І якби була на те воля й підтримка Києва, ситуацію міг би оптимізувати й колишній губернатор. Але Чупрун через напружені стосунки з Єхануровим і НСНУ (яка минулого літа спеціальним рішенням з’їзду висловила йому недовіру) та його політичну «нічийність» не міг бути предметом торгів, отже, став розмінною монетою в них. А Логвиненко, постать компромісна для обох політичних сил, зможе дістати підтримку з обох боків, і лише від його вміння тримати рівновагу залежатиме як економічне піднесення області, так і його власна кар’єра.

Хоча чекати швидкого поліпшення ситуації в області було б наївно. Володимир Іванович приходить, як-то кажуть, на ті самі дріжджі, з яких пішов Чупрун. І замішували їх зовсім не в Донецьку. Адже бюджетні показники області закладалися без урахування того, що уряд зробив уже після затвердження бюджету-2006. Зокрема підвищив тарифи на залізничні перевезення й електроенергію. Тобто ціни на вхідні ресурси, які формують собівартість товару, було підвищено після ухвалення рішення з бюджету й у бюджетному кодексі вони не враховувалися. Унаслідок цього область отримала незаплановане збільшення собівартості виробленої нею товарної продукції. 42% ВВП дає металургійний комплекс, собівартість продукції якого збільшилася всередині країни. Це наклалося на падіння цін металу на зовнішньому ринку. Як результат — дохідна частина підприємств (основних підприємств Донецької області), сформована на цій базі, зменшилася. Таким чином, зменшилася й оподатковувана база. І виходить — те, у чому Кабмін звинувачував Чупруна, є природним наслідком урядової політики й тенденцій світового ринку. До того ж у цих умовах, змушені рятувати своє виробництво, донецькі велетні металургії почали намагатися мінімізувати свою оподатковувану базу. У результаті область має бюджетну заборгованість у 1,3 млрд. грн. У тому числі 100 млн. — до місцевих бюджетів. Тобто 1,2 млрд. — борг області в центральний бюджет. Але при цьому заборгованість бюджету донецьким підприємствам з повернення ПДВ становить 1,7 млрд. Різниця в півмільярда — це вимиті Києвом обігові кошти, які могли б дозволити запобігти скороченню податкової бази. Ось так, як полюбляє казати новий донецький губернатор, «суто мужицький розрахунок».

Реально змінити ситуацію в економіці області ані Логвиненко, ані хтось інший у цьому фінансовому році вже не в змозі. Та й на наступний рік, бюджетна резолюція якого саме в ці дні готується урядом, це буде неможливо без підтримки Києвом донецьких ініціатив. Ось ця підтримка й була однією з умов Володимира Логвиненка, коли він погоджувався очолити область.

«Я ставив дві умови. Перша, щоб мені не робили пропозицій з кадрових напрямів, щоб я це питання вирішував сам. І друга — якщо зупиняться на моїй кандидатурі, я висловив прохання, щоб я міг підготуватися, приїхати зі своїми пропозиціями і щоб ці пропозиції було підтримано. Вони не спрямовуватимуться на створення якихось пільгових умов. Це буде спрямовано на впорядкування та приведення до певної норми економічних умов для роботи підприємств області», — сказав Логвиненко в інтерв’ю «Острову».

Більше того, мабуть, це будуть не просто «пропозиції» підлеглого начальству, а спільний продукт обласної адміністрації й обласної ради, який урядові буде важко ігнорувати.

«Ми разом (облрада й обладміністрація. — Авт.), оцінивши ситуацію — де ми перебуваємо, накресливши конкретні завдання — куди ми хочемо піти, і визначивши, що ми маємо робити разом і з чим ми маємо вийти в Кабінет міністрів — ініціюватимемо проект договору з Кабміном і зміну законодавчої бази», — сказав глава Донецької облради, коментуючи призначення Логвиненка.

Загалом, коли зводити всі схеми до «суто мужицького розрахунку», то з призначенням Логвиненка Донбас уникнув протистояння центру, Ющенко законсервував політичну ситуацію в Донецьку й переклав відповідальність за область на плечі «регіоналів», Єхануров здобув зайвий козир у торгах із «донецькими», а Донецька область отримала губернатора, про котрого, хоч як це дивно, ще ніхто не сказав поганого слова. Відлік пішов...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво