НАШЕ БЕЗМІР’Я ДІЙШЛО ДО КРАЮ, АЛЕ ЦЕ ЩЕ НЕ КРАЙ

Поділитися
Минулої суботи, 12 жовтня, неподалік ресторану «Егоїст» було виявлено найдорожчу в історії України партію наркотиків...

Минулої суботи, 12 жовтня, неподалік ресторану «Егоїст» було виявлено найдорожчу в історії України партію наркотиків. Чотири пакетики білого порошку, згодом визнаного кокаїном, після тривалої метушні представників правоохоронних органів неподалік затриманого було витягнуто із внутрішньої кишені піджака великого українського бізнесмена, громадянина Росії Костянтина Григоришина. Якщо арешт Григоришина затягнеться й завершиться вироком із конфіскацією, то конфіскованим виявиться майно на десятки й десятки мільйонів доларів. Ось тільки конфіскацію проводитиме не держава.

Приводом для затримання стала поведінка мультимільйонера, кандидата фізико-технічних наук, котрий, відповідно до протоколу, «злостно лаявся» на оточуючих. Оскільки, за щасливим збігом обставин, серед людей, які перебували на вулиці в той момент, більшість виявилася працівниками управління по боротьбі з організованою злочинністю (і трішки представників ФК «Динамо» Київ), то вони цій справі трішки поклали край. Дебошира хутенько витягли зі службової машини народного депутата Володимира Сивковича, трішки утрамбували й доставили в міліцію, де й виявили пакетики з «дуром» і промащений пістолет без кобури в задній кишені штанів.

Адвокати Григоришина під час судового розгляду, що відбувся після триденного затримання, були впевнені, що виграють суд. Хіба складно за свідченнями низки осіб, зокрема й народного депутата, довести, що сидіти в ресторані на пістолеті незручно, а за наявності кількох автоматників в охороні — не дуже й потрібно. Не говорячи про те, що «власнику», очевидно, було непросто засунути в кишеню пістолет, не залишивши на ньому жодного власного відбитка. Наркотики людині з пороком серця, кажуть, також протипоказані. Не варто, певне, говорити, що й на маленьких конвертиках відбитків бізнесмена немає. Але спеціальна жінка, на прізвище Марчук, відома широкому загалу тим, як вона дбає про цілість історичного центру Києва, й рішенням про перенесення акції опозиції на аеродром «Чайка», визнала всі докази, що прозвучали в залі суду, непереконливими й винесла рішення про арешт Костянтина Григоришина.

У даний момент Костянтин Григоришин перебуває в слідчому ізоляторі Печерського РВВС, а його справою віднедавна зайнявся відомий російський адвокат Падва. Відразу зазначимо, що слухання в справі Григоришина мали відбутися за місцем затримання і слідства, а саме — у Печерському суді. Однак справу в нагальному порядку передали в міський карний розшук і таким чином вона опинилася в суді Шевченківському, відомому своїм педантичним ставленням до дотримання законності.

Не доводиться сумніватися в спроможності російських і українських адвокатів аргументовано захистити позицію свого клієнта в будь-якому суді. Проте цілком можливо, що нинішніми обвинуваченнями на адресу Григоришина вітчизняне правосуддя не обмежиться. Захисники Костянтина Григоришина занепокоєні тим, що за фактом затримання їм видали всі особисті речі Костянтина Івановича: годинник, 600 доларів (які, до речі, при вилученні наркотиків, ніхто не мав права віддавати — а раптом він торгує і це виручка?), а також їм запропонували електронний записничок Casio, який, за словами адвокатів, ніколи не належав Григоришину. Цей записничок нібито знайшли на задньому сидінні автомобіля, у якому їхав Григоришин. За дивним збігом обставин, на ній також немає ніяких відбитків імовірного хазяїна. Але водночас оточення бізнесмена дуже занепокоєно тим, що пропозицію одержати на руки (і цим визнати власною) електронну книжку зробили не просто так. Чиї телефони в неї вбито? Який слід тягнеться за пістолетом, який, — у цьому практично ніхто не сумнівається, — Григоришину підкинули? Що за свідчення на Костянтина Григоришина вибиваються з людей, котрі перебувають у місцях позбавлення волі? Відповіді на ці запитання, цілком можливо, спільнота почує досить швидко. І, за словами серйозних джерел «ДТ», не слід виключати, що бізнесмена обвинуватять або в дитячому сутенерстві, або в організації банди кілерів. Чому б мультимільйонеру вдома ще трішечки не шити?

Утім, сам Григоришин над цим, очевидно, не вельми замислюється, вважаючи, що основного удару зазнає не він, а його власність. Нам вдалося отримати короткі відповіді на передані йому декілька запитань. Наведемо їх повністю:

— Чи очікуєте ви, що коло обвинувачень може розширитися?

— Так, це вже відбувається. Ситуація з Рижовим — тому підтвердження (за словами адвокатів Григоришина, у Запоріжжя на чолі з начальником УБОЗу Миколою Джигою виїхали 60 чоловік розслідувати діяльність колишнього фіндиректора «Запоріжобленерго». — Прим. «ДТ»).

— Хто, на вашу думку, стоїть за тим, що сталося?

— Я підозрюю, що Суркіс і Медведчук, тим паче що, як я вже казав на суді, перед затриманням біля ресторану моя охорона бачила особистих охоронців Ігоря Суркіса й Олексія Ашкеназі — його помічника. Тим паче, що арештом вони мені погрожують останні десять місяців.

— Чи завершено процес розподілу власності між вами, братами Суркісами й Медведчуком?

— Ні, оскільки протилежна сторона розмовляє винятково мовою ультиматумів і погроз, із повною відсутністю формальної логіки. Я до такого не звик і звикати не збираюся.

— Якою була реакція російського посольства?

— Я вже шість діб вимагаю побачення з російським послом чи хоча б із представником посольства. До них було письмове звернення моїх рідних і друзів. Але ніякої реакції з боку посольства я не маю, хоча від будинку посольства до СІЗО не більше 20 хвилин.

— На чию підтримку ви розраховуєте?

— Усіх нормальних і порядних людей.

Розлучення по-українськи

Ще на початку цього року активи, керовані Григоришиним (як його власні, так і його партнерів), поступалися хіба що донеччанам і «Інтерпайпу». Контролювалися дев’ять обленерго, два з трьох феросплавових заводів, значна частина машинобудування, велися операції в аграрному бізнесі тощо. Йшла поступова легалізація бізнесу. До вже існуючого консорціуму «Металургія» торік додалася «Група «Енергетичний стандарт» (ГЕС), що керує енергетикою. Сумарні контрольовані активи становили близько 4 млрд. грн.

Через півроку від більшості видів діяльності в Григоришина залишилися тільки спогади. Відразу після виборів його бізнесом зайнялися впритул. Причин було кілька. Основною стало розлучення із його бізнес-партнерами з Українського кредитного банку. Часи, коли одна з посад Григоришина називалася «головний радник УКБ із питань енергетики й корпоративного управління», канули в лету. Так само, як і перебування його в складі ради ФК «Динамо» Київ». На пам’ять про минуле залишився тільки подарований динамівський спортивний костюм, у якому він і перебував у приміщенні суду. Утім, як стверджують, Костянтину Івановичу й досі належать 18% акцій компанії. Він навіть, за чутками, пропонував їх взяти в управління меру Києва О.Омельченку. Мер, правда, із відповіддю не поспішає.

Формально розгром в енергетиці почався в Сумах. Тамтешній губернатор небезпідставно винятково «тепло» ставився до політичного союзника Григоришина пана Бродського й осіб, котрі його підтримували. І пішло. За літо контроль над енергетичними активами повністю перейшов із рук Григоришина в інші руки. До нових управлінців (котрі частково мали в паспортах московську прописку, а на «Мерседесах» — номери адміністрації українського Президента) перекочувала й більшість його менеджерів.

Із призначенням Медведчука главою адміністрації Президента шанси на підтримку з Києва стали відверто примарними. Люди з Бі-Ай-Ем цілком відкрито грали на іншому боці.

Картину тотального розгрому в цій сфері було видно з виступу віце- президента ЗАТ «ГЕС» Ігоря Бойка: «Нам належать пакети у 19 обленерго. Це різні пакети від 0,7% до 40%. Але в даний момент ми не управляємо жодним обленерго».

Враховуючи гіркий досвід, улітку було терміново перепродано Ігорю Коломойському (Приватбанк) Запорізький і Стаханівський феросплавний заводи. Причому не дорого, занадто вже великою була загроза силового перехвату: низка феросплавних офшорів контролюється колишніми партнерами Костянтина Івановича. Залишалося огризатися, виграючи справи в судах за незаконне переведення реєстрів з обленерго тощо. Влітку посилилися чутки про підготовку до продажу «Дніпроспецсталі». Вони підтверджувалися і розпочатою PR-кампанією навколо конфлікту з розробки відвалів шлакосховищ навколо ДСС. Річ не в тих кількох тисячах кубів металомістких шлаків, витягнутих кимось. Так поранений вовк огризається на тих, хто заганяє його в куток. А заганяли конкретно. Розпачливі спроби Григоришина заручитися підтримкою у верхах були безрезультатними. Певний час здавалося: за нього заступиться Хорошковський. Однак спроба перевірки цієї гіпотези в «Полтаваобленерго» дуже сприяла тому, що колишній голова правління Андрій Дьомін зараз значиться в розшуку.

До осені стало зрозуміло, що, окрім ДСС, більш-менш міцно зачепитися вдалося лише на групі запорізьких електротехнічних підприємств (трансформаторний і кабельний заводи, підприємство з виробництва малогабаритних трансформаторів, завод надпотужних трансформаторів). Формально входячи в групу, Сумське НВО імені Фрунзе перейшло в автономне плавання, демонстративно підкреслюючи своє невтручання в конфлікт. Благо, що особливі стосунки його керівника Володимира Лук’яненка та Президента цілком дозволяли це зробити. У вересні застаріла й неофіційна розшифровка банку БІГ «Енергія» як банк імені Григоришина.

Цікаво, що лише після арешту Григоришина Григорій Суркіс уперше визнав його колишнім партнером. За його словами, у них «певний час були партнерські стосунки... він свого часу розпоряджався частиною майна, котре я успішно продав і до цього майна зараз не маю стосунку».

При цьому Григорій Михайлович заявив, що хотів би зустрітися з Григоришиним, аби ми могли «обговорити деякі питання».

Цікаво, що в даний момент підтверджується прогноз Григоришина стосовно розвитку подій навколо нього. В одному з інтерв’ю він казав, що йому чітко малювали перспективи: нам сказали, що події можуть розвиватися так: «Порушимо кримінальні справи, посадимо половину директорів, ті дадуть свідчення на другу половину, а там додамо все, що накопаємо на вас. Тож краще не зв’язуйтеся». Інша річ, що гранично обережний Григоришин явно не очікував, що почнуть із нього. А вже після його арешту стали активно копати. Під удар передусім потрапило «Запоріжжяобленерго». Це і традиційний район присутності, і великий об’єкт. Та й накопати там убозівці можуть чимало цікавого. На додаток понад 60% обленерго належать державі, і ця компанія не перейшла «у спадщину» новим власникам. Уже затримано колишнього фінансового директора Олег Рижкова. Зараз із ними ведуть цікаві і небезпредметні бесіди про закупівлі програмного забезпечення, волокно-оптичних ліній зв’язку та електролічильників. А головне — йдеться про національні особливості утворення цін на ці корисні речі. Далеко не всі переконані в тому, що все це справді коштувало 20 млн. доларів. Інша річ — чи вдасться довести справу до суду та притягти до цього Григоришина. Але те, що спроба буде, — це поза сумнівом.

Війна маленьких світів

В українському парламенті «брутто» народних обранців, котрі усвідомили те, що відбувається, становило 314. Саме стільки депутатів проголосували за створення слідчої комісії, покликаної розібратися з фактом невідповідної поведінки правоохоронних органів стосовно народного депутата Володимира Сивковича. Пригода з Григоришиним залишила глибокий слід у душах бізнесменів-депутатів. Хтось у цьому зізнається відкрито, хтось, розуміючи, звідки ростуть ноги, дозволяє собі лише перешіптуватися з колегами і журналістами, але в жодному разі не заявляти про свої здогадки і тривоги вголос. Перших менше. І передусім до них відносяться ті п’ять депутатів, які призупинили своє членство в більшості. Подібний півзахід зберігає можливість повернутися назад, але водночас демонструє ставлення політиків до методів, застосованих до Григоришина. Проте навіть настільки малозначний пролом у черговий раз не дав можливості спливти підводному човну парламентської більшості, з якого, на думку його творця Віктора Медведчука, пасажирам нікуди подітися. Річ у тім, що, на відміну від преси і суду, депутати не вимагають доказів причетності до пригоди з Григоришиним керівництва СДПУ(о). Водночас їхня реакція недостатньо адекватна, оскільки частина опозиції вважає Григоришина класово далеким, а частина бізнесменів упевнена, що з ними подібне, завдяки вмінню наводити мости з владою, не станеться. Даремно, панове, оскільки повість про те, «як я мовчав, коли приходили по циган, по євреїв, по комуністів і по мне», має бути сьогодні, як ніколи, зрозуміла та близька всім, кому є що втрачати — від гідності до капіталу.

Григоришин не просто великий бізнесмен, якими є чимало людей у парламентській більшості. Він не просто громадянин Росії, на якому, до речі, Москва продемонструвала всю вигадливість своїх претензій стосовно становища росіян в Україні. Якби подібна теза не була політичною картою, Черномирдін або його представник опинилися б у слідчому ізоляторі вже 13-го числа. Однак ми ж не забуватимемо, що до успіхів нових партнерів, котрі заступили на місце Григоришина — лужниківських бізнесменів, — не залишається байдужим глава адміністрації російського президента пан Волошин. Тому захищати потрібно тих росіян, котрі в Криму й у Донецьку по-російськи розмовляти не можуть, а не тих, кому на фені пояснюють, хто в домі хазяїн і що з ними можуть зробити.

На нашу думку, особливим Григоришина робить той факт, що від самого моменту арешту за нього заступився Віктор Пінчук. Сумнівів у цьому бути не може у тих, хто хоч іноді дивиться новини ICTV і СТБ. У соціал-демократичної фракції вистачило мімікрійних навичок для того, аби влити свої голоси в депутатську хвилю при голосуванні за створення тимчасової слідчої комісії. А ось дотриматися пристойності на підконтрольних каналах... І «Інтер», і «1+1», і «ТЕТ» проблему Григоришина просто не помічають.

Дмитро Кисельов починає цією темою новини і нею ж закінчує. Ділові інтереси Пінчука та Григоришина не є задокументованим і навіть доконаним фактом. Водночас багато спостерігачів відзначають: стосунки Пінчука й Медведчука, які вважалися стратегічними, зарясніли шорсткостями і тріщинами. Потужний навколопрезидентський альянс тектонічними зсувами зобов’язаний невгавучим апетитам Григорія Суркіса. Навіть деякі дипломати зауважували те, як на прийомі Пінчук демонстративно повертався спиною до Суркіса. Нинішня ж ситуація, схоже, змусила Віктора Пінчука позбутися ілюзій. Зайнята ним позиція цілком зрозуміла. По-перше, тому, що в разі приходу Медведчука до влади у зятя Президента не може бути жодних гарантій, що пістолетно-кокаїнова історія не повториться з ним (адже значок депутата не на віки виданий). Більше того, останній рік Пінчук був свідком того, якими способами пліч-о-пліч Григоришин і Суркіс вели війну зі своїми конкурентами. Приміром, із Мартиненком і Жванією. Минув час, партнери розпрощалися, і стало гранично ясно, що ніяких обмежень в обранні методики боротьби один з одним немає. Тоді звідки у Пінчука візьметься віра в те, що Медведчук, котрий є нині найближчим партнером Леоніда Кучми, буде педантичний до екс-гаранта після виходу Леоніда Даниловича у відставку? Та й навіщо брати такі далекі перспективи. Досить того, що події з Григоришиним дають повне уявлення членам більшості про свого координатора, унаслідок чого, власне, вона й зміліла на п’ять чоловік. А без більшості Президент почувається ще непевніше. При цьому всі чудово розуміють: якщо Пінчук не зміг допомогти Григоришину виплутатися зі справи, шитої білими нитками, то це означає — вплив Медведчука на Президента велетенський. І в даній ситуації не варто тішитися тим, хто переконаний, що Президент усвідомлено концентрує на главі адміністрації весь негатив із наміром у потрібний момент скинути баласт і злетіти. Президенту потрібен Медведчук як ефективна зброя наступально-оборонного штибу.

Чимало, ох чимало людей недооцінили ступінь злету Медведчука в президентських очах після зносу наметів. Віктор Володимирович одержав карт-бланш, довів свою незамінність.

І що ж він зробив для Президента? По-перше, після низки маніпуляцій глави АП домовленості між «Нашою Україною» та главою держави стали практично неможливими. Хто був у цьому зацікавлений — Президент чи Медведчук? По-друге, під приводом збирання більшості, репресій зазнали всі, помічені в зв’язках із «Нашою Україною». Саме Медведчук своїми діями змусив покірних Президенту «донецьких» максимально наблизитися до Ющенка. Що це — позбавлення Президента союзників, чи зведення рахунків із конкурентами? По-третє. Чи не Медведчук став каталізатором, який перетворив Володимира Литвина з безсловесного чиновника на майже самостійну політичну постать? Чи входило це в плани Президента в день обрання Володимира Михайловича спікером?

По-четверте. Саме Медведчук наполіг на силовому варіанті діалогу зі Сполученими Штатами Америки, потураючи президентським антипатіям. Що стоїть за хамськими відкритими листами американському послу клерків адміністрації Президента — бажання захистити Президента чи прагнення остаточно ізолювати Леоніда Кучму, замкнувши його винятково на союзницьку для Медведчука адміністрацію Володимира Путіна тощо?

Схоже, Президент розмірковувати над такими тонкощами не має наміру, оскільки в його оточенні й апараті немає нікого, хто міг би за ефективністю, працездатністю й діапазоном ресурсів зрівнятися з Віктором Медведчуком.

Кучма цінує безоглядність, із якою діє Медведчук. Саме ця безоглядність, на думку Леоніда Даниловича, робить Медведчука залежним винятково від нього, обрубуючи будь-які можливості закулісних антипрезидентських альянсів. Більше ні на кого Медведчук працювати не зможе, оскільки його оточують або вороги, або раби, як Павла Лазаренка...

Насправді Медведчук, як і прогнозувалося, веде власну гру, й у цій грі Леоніду Даниловичу відведено роль Електроніка, у котрого є кнопка. У ситуації з Григоришиним цією кнопкою цілком могла стати така риса Президента, як ідіосинкразія до будь-якої опозиції та всього, що з нею пов’язано.

Костянтин Григоришин зовсім не святий бізнесмен, утім, як і всі в президентській більшості. Проте його відмінність від людей, котрі мають сумірний капітал, полягає в цілковитій політичній безпорадності й нерозбірливості. Григоришин ефективний на економічному полі. Це він довів, працюючи під дахом Петра Кириченка й Павла Лазаренка. Це він довів і своїм партнерам, котрі запропонували Костянтину Івановичу свої послуги після того, як Лазаренко потрапив в опалу й утік із країни. Нас завжди зворушував викривальний тон лідерів СДПУ(о) на адресу Юлії Тимошенко, яка була газовим крилом імперії Павла Івановича. А атомно-енергетичним крилом, із не меншим розмахом, займався Костянтин Григоришин. Але ця обставина в біографії не збентежила його нових партнерів.

За словами Григоришина, доходи від спільного бізнесу, який сформував після злиття солідний пул, ділилися п’ятдесят на п’ятдесят. Проблеми почалися, знов-таки, за його словами, із численних вимог про виділення солідних сум із його власної частки на нібито спільні політичні потреби. Гадаємо, якби Президент дізнався, яку суму на вимогу партнерів, виділив Григоришин на президентські вибори 1999 року, то дуже здивувався б, по-перше, тому, що він не одержав 100 відсотків голосів, а по-друге, тому, в якому ж такому штабі ці гроші оприбуткували.

Досвідчений хижак в економічній сфері, Григоришин виявився абсолютно травоїдним у політичних джунглях. Він навіть не мав змоги перевірити, чи використовуються виділені ним понад квоту суми на задекларовані заходи чи ні. Він твердо знав, що в бізнесі повинен бути «дах» і жив під ним стільки, скільки вистачало сил його підпирати.

Безумовно, у його партнерів є свої резони і, цілком можливо, небезпідставні претензії до Григоришина як партнера. Але сьогодні ми говоримо не про це. Конфлікт передусім між Суркісом і Григоришиним чітко визначився минулої зими. Григоришин був упевнений у своїх адвокатах, але водночас вирішив, що «дах» не завадить. І знаєте кого він вибрав у «дах»? Михайла Бродського. Потім кинувся до комуністів, після того спробував знайти захист у «Нашої України», не розуміючи при цьому, що далеко не кожна політична сила в цій країні здатна виконувати функції, за які віддають 50 відсотків прибутку. Наївність обійшлася Григоришину дуже дорого. По-перше, його бізнес дуже серйозно поранено. По-друге, він сидить у в’язниці. І по-третє, допомогти йому вельми складно, бо Президента переконали в тому, що Григоришин був основним фінансовим джерелом української опозиції. А за таке й пістолет підкинути не гріх…

Між краплями останніх сил

Сергій Терьохін. Я безмірно здивований. Григоришин, рафінований інтелігент, такий собі юнак із тихим голосом і манірною поведінкою, ходить із тим, що в нього нібито виявили під час затримання. Є, знаєте, межі цинізму. Ось тут межу було порушено. Деякі цинічні речі, знаючи нашу владу, можна, якось, зціпивши зуби, приймати як дане Богом. Це вже так не приймається. Тому й реакція така.

Олександр Волков. Ми сьогодні не знаємо істинного підгрунтя того, що сталося. Про ту ситуацію ми знаємо лише зі слів однієї людини, Сивковича. Більше ніхто там не був присутній. І все, що подається нам, подається саме його словами. У людини знайшли зброю й наркотики. Вона каже, що підкинули. Правоохоронні органи стверджують протилежне. Кому вірити? Ми можемо вірити і тим, й іншим.

Чи вірю я, що в кишені костюма, який коштує не одну тисячу доларів, людина носить промаслений пістолет? А чому ні? У мене також костюм не за одну тисячу доларів, але іноді я також ношу з собою зброю, яка мені належить абсолютно легально. У мене є на неї дозвіл, я маю право це робити, а він не мав. Але ситуація тут непроста. Гадаю, необхідно, аби перед депутатами виступили представники правоохоронних органів і саме ті люди, котрі брали в тих подіях особисту участь. Нехай вони виступлять не на засіданні парламенту, а в профільному комітеті, або перед журналістами.

Я Григоришина бачив у своєму житті лише раз. Який у нього бізнес, що з ним пов’язано, хто з ним пов’язаний, поняття не маю. А от якби ви подивилися на біографію Сивковича, вам було б цікаво, що це колишній працівник спецслужб, котрий може спровокувати будь-яку ситуацію. Він це може, його цього навчали.

Валерій Пустовойтенко. Я чудово знаю, що Григоришин — один із людей, котрі колись працювали з Лазаренком в енергетичній сфері. Він власник багатьох обленерго, і це питання дуже серйозне. А те, як пройшли заходи з його затримання, я вважаю, що правоохоронні органи непрофесійно підійшли до цього питання. Було зачеплено права депутата Сивковича. Ми вже висловили своє категоричне «фе» з цього приводу. Я особисто розмовляв із держсекретарем МВС Гапоном, щоб міліція вибачилася за свої незаконні дії стосовно Сивковича. А те, що стосується Григоришина, які там причини, я не володію цим питанням. Я не хотів би, щоб його постать розглядали в політичному плані. Вона повинна розглядатися відповідно до чинного законодавства України.

Степан Гавриш. Безумовно, ситуація з затриманням Григоришина не найкращим чином позначиться, і вже почала позначатися на сталості парламентської більшості. Але тут йдеться про історію Сивковича, оскільки Григоришин ніякого стосунку до більшості не має. Позаяк Сивкович був із ним в одній машині та з парламентської трибуни заявив, що він постраждав, природно, постає проблема входження в кризу більшості.

Мені важко розділити думку про те, ніби арешт російського бізнесмена пов’язаний із конфліктом між ним і керівництвом СДПУ(о), бо я професійний юрист і можу керуватися лише фактами. Але преса про це пише. І якщо арешт не пов’язаний із бізнес-конфліктами, про це потрібно зробити заяву. Принаймні мене це дуже не тривожить. Я чекаю рішення правоохоронних органів із цього приводу та їхньої заяви. Скоріш за все це станеться з парламентської трибуни, оскільки така вимога народних депутатів. Судячи з наявної в ЗМІ інформації, обставини затримання цієї людини дуже дивні. Принаймні точної інформації про те, що в основу арешту покладено факт, пов’язаний зі скоєнням незаконних дій, у яких міститься склад злочину, я так і не одержав. Потрібні чіткі публічні заяви представників правоохоронних органів про мотиви затримання та обгрунтування арешту. Якщо суд видав санкцію на арешт, певною мірою мене це заспокоює, оскільки я розумію, що суд дуже суворо підходить до видачі санкцій на арешт у таких випадках. Але саме по собі все це дуже насторожує.

Богдан Губський. Фракція «Народовладдя» зробила офіційну заяву, опубліковану в «Голосі України», з приводу фактів, пов’язаних із втручанням правоохоронних органів у життя народного депутата Сивковича. На думку нашої фракції, це неприпустимо. Бо статус народного депутата зафіксовано у відповідних законах. І дії правоохоронних органів стосовно Сивковича, коли його під дулом автоматів витягали з машини, неприпустимі для цивілізованої держави. Таким чином, правоохоронні органи, по-перше, створюють прецедент, по-друге, вони сприяють виникненню дисбалансу в середині Верховної Ради, по-третє, своїми незаконними діями вони поглиблюють протистояння між гілками влади й різними політичними силами. Тому ми й голосували за створення відповідної слідчої комісії, і за те, аби перед парламентом виступив міністр, і парламент, заслухавши його, ухвалив рішення про відповідальність осіб, котрі дозволили таке.

За наявною інформацією, правоохоронні органи діяли незаконно щодо депутата Сивковича. І за це хтось має відповісти. І відповісти дуже жорстко. А чи було порушено закон стосовно Григоришина — це не в моїй компетенції. Я не слідчий. Про це може сказати лише суддя.

Питання, чи є в арешті Григоришина політичні мотиви, я не обговорюю. Бо це поза моєю компетенцією. Куди більше мене хвилює, скажімо, те, що на моєму виборчому окрузі було засуджено на 15 років, на основі неправдивих показань його дружини, чоловіка, в котрого, крім матері-пенсіонерки, немає нікого. Ось він справді потребує допомоги, оскільки не має в своєму розпорядженні таких можливостей, як Григоришин.

Володимир Сивкович. Усе, що стосується порушення законодавства, порушення прав людини, усе, що стосується протизаконних дій міліції, зокрема підкидання всяких там пістолетів, наркотиків тощо, це вже політика. Бо коли це робиться стосовно бізнесмена такого рівня, як Григоришин, то уявляю собі, що можна зробити з пересічною людиною.

Проте я все-таки не поєднував би те, що сталося з бізнесменом Гигоришиним, і те, що сталося з депутатом Сивковичем, в єдине ціле. Оскільки приниження статусу народного депутата, до того ж члена парламентської більшості, яке сталося внаслідок дій правоохоронних органів, не менш вагоме, ніж те, що сталося з Григоришиним. За силою, за рівнем — це, я думаю, однаково. Ну як народний депутат може захищати своїх виборців, якщо він сам беззахисний?

Чи відповідає реакція парламенту рівню та силі події? Це їхня проблема. Але та реакція, яку ми бачимо сьогодні, мене влаштовує.

Євген Червоненко. Гадаю, це прямий наслідок конфлікту між Григоришиним і керівництвом СДПУ(о). Методи, якими ведеться з’ясування стосунків між колишніми партнерами за бізнесом, викликають крайній жаль. Якщо в економічну боротьбу втягують силовиків, страждають обидві сторони конфлікту. А в результаті — і вся демократія. Створено страшний прецедент: усій країні показано, що депутат у нас, навіть коли він член більшості, нічого не важить. Працює друга мораль. Я Григоришина не знаю загалом. Але те, що з ним сталося, і те, що молодший Медведчук робить із моїми підприємствами у Львові, говорить про одне: те, за що я боровся останні 11 років, усі ці 11 років незалежності й економічних реформ, виявилися помилкою. Мені це дуже боляче. А стосовно реакції на це депутатів, то можу сказати: усі, хто думають, що їхня хата скраю, глибоко помиляються. Село може почати горіти саме з їхнього краю. І кожен, хто думає, що в низці «соціальних замовлень» його пронесе, теж не правий. Якщо один раз залишити безмір’я без відповідної реакції, потім його не зупиниш. Я, починаючи бізнес з одних штанів, ніколи не платив бандитам і владі. Бо знав: це шлях у нікуди, якщо ти не граєш у бюджетні гроші. Тому я ще витримую, попри тиск, і живу в нашій Україні, хоча найкращі мої підприємства просто шматують.

Сергій Тігіпко. Не хотілося б думати, що ми можемо дійти до такого цинізму, коли в розбірках суто економічних можуть брати участь політики найвищого рівня. Сказати точно, наскільки пов’язані ці події з бізнес-конфліктом, не може ніхто. Я розмовляв про це з керівництвом Соціал-демократичної партії, вони заперечують будь-яку свою причетність до цієї справи.

Такі випадки ми оцінюємо вкрай негативно. І коли з таких справ стирчатимуть вуха розбірок між якимись олігархічними структурами, наша фракція реагуватиме на це дуже жорстко. Ми всі голосували за створення слідчої комісії з цієї справи й далі стежитимемо за подіями дуже пильно.

Микола Мартиненко. Я ніколи не повірю, що в задній кишені штанів у Григоришина був пістолет. Це політичне замовлення. І я допускаю, що передусім воно пов’язано з колишніми партнерами Костянтина по бізнесу. Костянтин — бізнесмен розумний, але дуже цинічний, тому, очевидно, у нього й партнери були такі, починаючи з Павла Івановича Лазаренка й закінчуючи тими, хто сьогодні став причиною його неприємностей, — керівниками СДПУ(о). Вважаю, що затримання Григоришина — продовження розбірок із ним соціал-демократів. Попри моє до нього ставлення, мушу сказати: те, як це робиться, просто неприпустимо. По суті, це демонструє реальне обличчя нашої влади. Я не поділяв погляди Костянтина на те, як треба робити бізнес. Є в цьому певні правила й закони, які не можна порушувати. Він же дозволяв собі дуже багато. Але справа тут не в Григоришині, а в тому безмір’ї, жертвою якого він став.

Вважаю, що реакція політичних кіл країни і, зокрема, парламенту на те, що сталося з російським бізнесменом, абсолютно неадекватна. У кулуарах усі співчувають Костянтину й кажуть, що з ним вчинили гидотно. Але ті, хто називають себе членами більшості, бояться реакції Банкової, тому вголос намагаються говорити якнайменше. Бо невідомо, хто буде наступним. Наша група «Разом» обрала шлях боротьби з такими явищами. Але протистояти державній машині, створеній на сьогодні для повного знищення нелояльного до влади бізнесу, дуже складно. Оскільки на хвилі боротьби з неугодними дуже багато людей намагаються виграти і виграють. Я маю на увазі бізнес. Побоювання депутатів прогавити момент для посилення своїх бізнесових позицій, змушує їх записуватися в більшість і, опустивши голови, голосувати під диктовку СДПУ(о).

Володимир Литвин. Мені важко судити. Я просто не вникав у це питання, не вивчав його. Але стосовно народного депутата такі дії неприпустимі. Я не можу сказати, що в цьому була якась політика, це просто свавілля. Я не знаю про взаємини Григоришина й керівництва СДПУ(о), мені важко судити. І коментувати це я не хотів би. Я не цікавлюся бізнесом і процесами, які в ньому відбуваються. Якби я знав усі ці схеми, розстановки, хто кому що винен, хто кому що недодав, тоді я міг би мати свою точку зору. Але мені це невідомо.

Стосовно впливу цієї історії на новостворену більшість, то якби я сказав, що проблеми не існує, я був би нещирим. Звісно, така проблема існує.

Отакий розбрід публічних думок. Висновки з подій напрошуються самі собою. По-перше, ні більшість, ні опозиція виявилися неспроможними адекватно й рішуче відреагувати на кинутий виклик. По-друге, цілком очевидно, що Президент не має анінайменшого наміру розлучатися з Віктором Медведчуком. Ця обставина в сукупності з першою визначить долю ще не одного бізнесмена без значка і ще не одного бізнесу, власник якого має депутатський значок. По-третє, стало ясно, що на сьогодні немає політичного даху, який забезпечує стовідсоткову недоторканність. Саме цього розуміння від депутатів намагалися домогтися численними репресіями ті, хто претендує на монополію в цій сфері. Найяскравішим представником розуміючих депутатів виявився Олександр Волков. Його входження у фракцію СДПУ(о) збіглося з погіршенням його стосунків із Президентом й водночас із труднощами у стосунках з Азаровим і Піскуном. Попри відлучення від президентського дому, Волков досі може бути корисним. Приміром, своїми давніми й дуже близькими стосунками з Миколою Джигою... По-четверте, українські суди критичною мірою перетворилися на приватне знаряддя лінчу. І проблема не лише в тому, що хорошим адвокатом, особливо в господарській сфері, та й кримінальній також, вважається не той, хто найбільш переконливий і красномовний, а той, хто знає кому та скільки занести для вирішення справи на користь клієнта. У таких умовах хоча б кілька відсотків українського суспільства могли розраховувати на плюралізм суддівських рішень. Але тепер адміністративний вплив на суди, який не спроможні перебити ніякі гроші, змушує плакати й багатих. Якщо влада й передусім Віктор Медвечук виграють боротьбу за голову Верховного суду, то на хабарництві в судах можна буде поставити хрест (і це добре), але на правосудді його поставлять теж. По-п’яте, якщо депутати змирилися з девальвацією ролі парламенту, то змиритися з девальвацією поняття недоторканності в недемократичній країні означає для кожного з них втрату острова власної свободи. Те, як обійшлися з Сивковичем, зайвий раз доводить ілюзорність і крихкість цих острівців. Заламати руки Володимиру Леонідовичу або зняти недоторканність із Юлії Володимирівни можна досить просто. У безодню приватних інтересів підуть два острівці, ослабивши архіпелаг, перетворити який на ГУЛАГ — не така й велика проблема. І, нарешті, останнє. Еліта, не здатна генерувати цілісні програми, які захищають національні інтереси, — це тягар для суспільства й гальмо для його розвитку. Еліта ж, не здатна розпізнавати небезпеку та протистояти їй, — трагедія для суспільства, бо така еліта не лише позбавляє країну впевненості в завтрашньому дні, а й упевненості в сьогоденні.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі