НАД УСІМ МИ ВЛАДНІ, ЯКЩО ПРИ ВЛАДІ ВСІ НАШІ - Архів - dt.ua

НАД УСІМ МИ ВЛАДНІ, ЯКЩО ПРИ ВЛАДІ ВСІ НАШІ

12 квітня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №14, 12 квітня-19 квітня

Закиди на адресу Віктора Ющенка з приводу тієї безтурботності, з якою він поставився до поствибор...

Закиди на адресу Віктора Ющенка з приводу тієї безтурботності, з якою він поставився до поствиборчого переговорного процесу, поїхавши відпочивати сам і «дозволивши роз’їхатися домашнім», лише підкреслюють зайву знервованість тих, хто докоряє. «Заєдисти» поспішають. Для результативного бою необхідна як мінімум наявність суперника. А вони поки що змушені бити грушу, дедалі глибше вживаючись в образ головного суб’єкта переговорів про долю парламентської більшості і намагаючись переконати навколишніх у правдивості цього образу.

Є підстави гадати, що в стані пропрезидентського блоку до останнього моменту не на останньому рівні побутувала думка про доцільність розселення партій, які прописалися на період виборів в одній комуналці, по різних фракційних квартирах. Люди, не з чуток знайомі з «принадами» управління численною різношерстою компанією, зібраною в єдине парламентське об’єднання, лише співчутливо зітхали, уявляючи, з чим неминуче зіштовхнеться новоспечений лідер депутатського гіперутворення. За великим рахунком, фракції чисельністю бодай у сто чоловік, не кажучи вже про грандіозніші мобілізаційні плани її кураторів, навіть ніде буде зібратися. Щоправда, на правах переможця «За єдУ» може спробувати видворити зі свого звичного місця засідань — кінозалу — поріділий загін комуністів. А може, просто приєднатися до них. Але про це трохи згодом. До того ж серед переваг окремого існування кількох союзницьких фракцій — додатковий час для виступів, додаткова кількість службових приміщень, автомобілів та обслуговуючого персоналу.

Втім, усе це багато важить для тих, хто готується до цивілізованої законодавчої роботи, яка передбачає вибудовування, а потім постійне підтримування в належній формі схем внутрішньопарламентських домовленостей. А вона потребує серйозного розумового, організаційного і значною мірою морального (не порушувати угод і даних обіцянок) напруження. Саме з цим у батьків-засновників «За єдину Україну!» і патронів об’єднання сутужно. Набагато зручніше і звичніше керувати старим батьківським методом армійського чобота і міліцейського свистка.

І треба поспішати нап’ясти загорожу, доки сп’янілі од відчуття новообраності «заєдисти» не розбіглися по рідних пампасах. Ось чому зазвучали гучні заяви про непорушність блоку. Більше того, було оголошено про рекордну цифру, здобуту в результаті «кропіткого і тонкого» процесу збирання в «За єдУ» мажоритарників-самовисуванців. До речі, варто було залишеному ющенківцями на господарстві координатору блока Роману Безсмертному лише заїкнутися про запропонований ним спосіб формування більшості, який полягає в підписанні договору з участю Президента, як із вуст представників «За єдУ» полилися освітні лекції про те, що Президент не член парламенту, він «не балотувався на цих виборах, і немає жодної підстави для того, щоб Леоніда Даниловича юридично пристебнути до цього договору». Та й завантажений гарант. Хіба до участі йому в якихось переговорах, коли фракція «За єдину Україну!» ангажувала главу держави в ролі відповідального за доведення її кількісного складу до 180 чоловік? Із властивою йому сумлінністю і відповідальністю за доручену ділянку роботи Леонід Кучма взявся зустрічатися із самовисуванцями.

Задля справедливості варто зазначити, що абсолютно вільних від передвиборних зобов’язань перед тією чи іншою політичною силою новообраних мажоритарників, за поодинокими винятками, в природі не існує. Може, це й перебільшення, але інформовані люди стверджують, що перш ніж подати документи на реєстрацію, майже всі кандидати писали заяви з відкритою датою про вступ або в «За єдУ», або в «Нашу Україну», або... і туди, і туди одночасно. Втім, якщо це й так, то особливого значення вже не має. «Ну, що, хлопці? Всі хочуть робити бізнес?», — можна уявити, що саме так, демонструючи рідкісний дипломатичний дар, починав кожну свою зустріч із потенційними «заєдистами» Леонід Данилович. Чи треба після цього дивуватися інформаційним повідомленням на кшталт: «Шестеро народних депутатів із семи, обраних у мажоритарних округах Черкащини, після зустрічі з Президентом заявили про свій намір вступити в парламентську фракцію, що буде створена на базі виборчого блоку «За єдину Україну»?

До речі, серед черкаських одномандатників, як, утім, і серед представників інших регіонів, є ті, кому гарант доручив формувати власні депутатські утворення. За деякими даними, у нас є шанси стати свідками у близькому майбутньому якщо не струсів підвалин партійних структур, то ряду розривів окремих політиків зі своїми давніми колегами по фракціях та бізнесу. І якщо гарант, як це часто з ним трапляється, не скасує даних ним благословень, то в парламенті можуть виникнути своєрідні карантинники, такі собі нейтральні зони, куди збиратимуться ті, хто не бажає йти ні під Пінчука, Тигипка та Пустовойтенка, ні під Ющенка і з огляду на свою фінансову та політичну вагову категорію може собі це дозволити. Щоправда, судячи з кількості виконавців президентського спецзавдання, число таких депутатських груп трохи не відповідає загальній кількості власників депутатських мандатів. Але не виключено, що найстійкіші у прагненні не бути поглиненими фракціями-монстрами своєї мети досягнуть.

Відчайдушні спроби зберегти присутність фракції «Єдність», яка з’явилася під завісу минулого парламенту, схоже, приречені на провал. І зовсім не через малу кількість партійців, які пройшли до Верховної Ради, чи підступних недоброзичливців. Чотирьом представникам у законодавчому органі партії, очолюваної київським мером, вдалося залучити у свою компанію ще з десяток співчуваючих, а також отримати обіцянку про донорську допомогу від «Нашої України». Однак дуже схоже на те, що чутки про примірник Конституції, який зберігається у глави президентської адміністрації, і на якому Олександр Омельченко власною рукою написав клятву про делегування всіх своїх членів партії, котрі розжилися депутатським мандатом, в дружню сім’ю «заєдинників», мають під собою реальний грунт. Київський голова — здібний учень і отриманого ним напередодні виборів уроку йому виявилося досить. Тим більше, що й нинішня обстановка не особливо спонукає до дисидентства і гоноровитості. «Нашоукраїнці» (теж мені — союзники!) Володимир Бондаренко і Валерій Асадчев збираються ініціювати створення у Верховній Раді спеціальної слідчої комісії з вивчення обставин обрання Київської міської ради.

Може, плюнути на обіцянки, і відправити своїх «єдністів» у «Нашу Україну», попутно погасивши назрівання скандалу? Адже ідея у черговий раз підвісити Сан Санича на гачок нелегітимності суміщення постів мера і глави Київської міськдержадміністрації усе ще не похована. Більше того, відправлена в «реанімацію». Подейкують, що на роль, яка недовго належала Шовкуну, готують нині керівника Печерської райдержадміністрації Анатолія Коваленка (який, на відміну від Шовкуна, не вважав за необхідне приховувати від мера факт підготовчих розмов із ним на Банковій). А держсекретар Міністерства юстиції отримав термінове завдання підготувати правове обгрунтування призначенню на пост глави КМДА іншої людини. Навіть якщо це лише домисли злих язиків, усе одно — обстановка неспокійна, яка до створення власних парламентських фракцій не спонукає. Принаймні, без узгодження цього питання з гарантом краще і не намагатися. Та й згода ще ні про що не свідчить. Як розповідають, Олександр Волков, котрий заручився нею (згодою), уже почавши приміряти на себе нелегку шапку лідера фракції «Демсоюз», змушений був закинути її на антресолі — Президент передумав. Захоплююче, як виявилося, це заняття — збирати депутатський люд під знамена «заєдистів». Вже й 180 мандатів не здаються межею. А що, коли до двохсот дотягти? Щоб потім задоволено потирати руки. А й справді, можна лише повчитися: як влучно зауважив шеф-редактор «Політичної думки» Володимир Полохало, зараз фактично відбуваються довибори, єдиним виборцем на яких виступає Президент. І результати виборів у тій частині, де відбувалася конкуренція ідеологій, повністю змінюються. Аргумент «заєдистів» на користь того, що їхня фракція просто не може не бути найбільшою через те, ніби в мажоритарних округах перевагу здобули їхні висуванці, не витримує критики. Хоча б тому, що в більшості випадків підтримка цих кандидатів із боку блока «За Єдину Україну!» не афішувалася, якщо не сказати — приховувалася, і їхня перемога була значною мірою обумовлена тим, що їхні імена не асоціювалися у виборців із владою і провладними партіями. Не кажучи вже про те, якими методами, що мало кореспондуються з демократичністю і чесністю, досягалися ці вікторії.

Віктора Ющенка по-людськи, звісно, можна зрозуміти: після найнапруженішого режиму, у якому лідер «Нашої України» жив усі кілька тижнів виборчих перегонів, проводячи по десять зустрічей на день, безумовно, не обійтися без відпочинку. Але закиди він заслужив не лише з боку представників «За єдУ». Бути відсутнім у країні в настільки напружений для неї період, коли докорінно змінюється конфігурація сил, отримана в результаті виборів, людині, котрій віддано народну довіру, яку зараз намагаються засунути подалі, — недозволена розкіш. Заяв соратників Віктора Андрійовича про перспективи парламентської більшості й умов тих чи інших союзів не бракує. Але сьогодні, як ніколи, необхідне слово того, хто реально переміг на виборах.

Вимоги прем’єрської посади для свого лідера, висунуті окремими представниками «Нашої України», звучать вироком гіпотетичному об’єднанню в парламентську більшість ющенківців і «заєдистів». Хоча за великим рахунком, у процесі переговорів міра категоричності цих вимог, як це часто буває, могла звестися нанівець. Але можливість альянсу між блоками зменшується з кожним днем впливу на Президента з боку лідера «За єдУ». Як свідчать поінформовані джерела, у Леоніда Даниловича, враженого настільки відмовою Віктора Андрійовича поїхати з ним до Криму, що гарант був змушений заявити про відсутність совісті у тих журналістів, які сповістили про цей факт, зникають останні рештки «батьківських» почуттів до екс-прем’єра, які в нього ще залишалися. Не без старань свого найближчого оточення у Леоніда Даниловича дедалі більше міцніє думка про лідера «Нашої України» як про головного організатора «касетного скандалу». Більше того, до нього надійшли відомості, що ця ж людина зараз готує нову серію «касетного скандалу». Ось чому терміново треба буде вжити екстрених заходів із недопущення в парламент глави слідчої комісії у справі Гонгадзе Олександра Жира. І ось чому в тих округах, у яких перемогли ющенківці, де для того є хоч найменші підстави, робиться спроба анулювати результати виборів. Ще за день до голосування секретар Центрвиборчкому Ярослав Давидович запевняв усіх у тому, що вбивство Миколи Шкрібляка не перешкоджає проведенню виборів у 90-му окрузі. А через півтора тижня результати виборів у цьому окрузі, де переміг висуванець «Нашої України» Роман Зварич, визнаються недійсними.

Всі підстави для того, аби відмовляти Президента від об’єднавчих планів патронованої ним фракції і «Нашої України» є й у об’єднаних соціал-демократів. У випадку альянсу «нашоукраїнців» із «заєдинниками» есдеки зовсім залишаються не при справах. Їхня маленька (попри чутки про вагомі матеріальні аргументи, висунутих тим, кого до неї запрошують), але горда фракція, яка стояла біля витоків лютневої революції в парламенті минулого скликання і принципів, за якими більшовики розподіляють портфелі, а решта відпочивають, має всі шанси розділити гірку меншовицьку долю тих, без кого при створенні більшості легко обійдуться і цього разу. Після зустрічі нинішнього тижня Віктора Медведчука з гарантом чомусь не було ніяких переможних реляцій. Певно, не було навіть найменшого приводу. Або ж поки не настав час світити карти. Оскільки єдиною реальною конфігурацією більшості без участі «наших» може бути блокування «заєдистів» із комуністами. А оскільки з нинішньою чисельністю комуністичного загону в парламенті до стійкої більшості можна й не дотягти (200 і навіть 180 багнетів у фракції «За єдУ» — поза всяким сумнівом, прагнення видати бажане за дійсне), то без допомоги СДПУ(о) обійтися буде насправді важко. Тут, щоправда, доведеться посушити голову, як компенсувати есдекам можливу втрату дорогого їх серцю прем’єра Анатолія Кінаха. Зате ніхто не набридатиме з приводу прем’єрства Ющенка. І плутатися під ногами зі своїми кандидатурами на інші найнеобхідніші пости. Адже «наші» наполягають на введенні у владну вертикаль своїх представників не лише на рівні центру, а й у всіх чотирнадцяти областях, у яких блок подолав чотиривідсотковий бар’єр, замахуючись навіть на губернаторські пости.

Хоч би про які високі цілі говорили організатори політичного кооперування, вони спонукувані єдиним бажанням: не виявитися обділеними при розподілі владного парламентського пирога. Випробувана під час лютневого «перевороту» формула, з допомогою якої одним таким хлібобулочним виробом (що складався з 23 керівних посад у парламентських комітетах, трьох місць у президії та крісла керівника апарату) було нагодовано 450 депутатів, найімовірніше, буде використана і цього разу. Звісно, наситилися тоді не всі, але голодних бунтів не було. При цьому поспішність «заєдистів» викликає розуміння, тоді як повільність «нашоукраїнців» — подив. Адже від того, хто першим ідентифікує себе як збирача депутатської більшості, багато в чому залежить успішність заходу саме за його сценарієм. Пригадується, в лютому 2000 року народ теж із великими труднощами збирався під знамена «путчистів». А щойно перед ним на повен зріст замаячіла перспектива взяти участь в експропріації спікерського, віце-спікерських і комітетських портфелів, спостерігачі зафіксували різкий стрибок у зростанні більшовицьких лав. Це потім уже, коли революційний принцип «забрати і поділити» було втілено у життя, вони поступово розсмокталися. Тож перспективу більшості, утворюваної в нинішньому парламенті, передбачити не складно — дай Боже протягти до Нового року. А там... «Господи, та невже так важко прийняти закон про гарантії екс-президента Леоніда Кучми? Я більш ніж упевнений: щоб перестати відчувати постійний дискомфорт, за нього з радістю проголосує не те що більшість — усі парламентарії. І тоді, самі побачите, проблема пропрезидентської більшості відпаде сама собою», — таку думку дедалі частіше доводиться чути навіть від лояльних до влади парламентаріїв. Втім, хороша ж лояльність!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво