«На границе тучи ходят хмуро» - Архів - dt.ua

«На границе тучи ходят хмуро»

4 березня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №8, 4 березня-11 березня

Змінюючись, імпорт змінить і наше життя Наталія ЯЦЕНКО На зустрічі з прем’єр-міністром Ю.Тимошенко 25 лютого підприємці наперебій скаржилися на важке життя, і голос імпортерів звучав гучніше від інших...

Змінюючись, імпорт змінить і наше життя

Наталія ЯЦЕНКО

На зустрічі з прем’єр-міністром Ю.Тимошенко 25 лютого підприємці наперебій скаржилися на важке життя, і голос імпортерів звучав гучніше від інших. Адже побори на митницях — не одиничні випадки і навіть не тисячі таких. Це розгалужена система з чіткою ієрархією хабарництва і метастазами в численні органи влади. І як не бити на сполох пересічному імпортеру, коли черги на прикордонних переходах, наприклад, між Волинською областю та Люблінським воєводством, сягають п’яти-шести кілометрів і стояння в них затягується на тижні?

Стовідсотковий митний огляд вантажів, здійснюваний у рамках реалізації урядової програми «Контрабанді — стоп», з одного боку, обернувся відвертим саботажем митних чиновників, з другого боку — поставив країну на межу різкого зростання цін. Адже якщо на хвилинку уявити собі, що хоча б частина імпортерів сплатить усі належні мита за товар, вартість його в роздробі, для покупця, підскочить не на десятки відсотків — у рази. Відмахнутися від ситуації було неможливо, слід було вживати негайних заходів.

Їх анонсували ще на підприємницько-урядовому форумі 25 лютого. Кабмін просто приголомшив бізнесменів готовністю невідкладно знизити ввізні мита на одяг, взуття, продукти харчування, побутову техніку в 10—100 разів. Але в тарифно-митній політиці, як і в податках, без рішення парламенту не обійтися. Тому останнього календарного дня зими законопроект «Про внесення змін у Митний тариф України» під реєстраційним номером 7114 був направлений у Верховну Раду.

Короткострокові цілі уряду зрозумілі: нормалізувати ситуацію на митницях, не давши при цьому розгулятися споживчим цінам. Концептуально рішення теж начебто правильне. Вже не один рік українські та закордонні експерти зазначають: головне лихо тарифної політики в Україні — її вибірковість і неоднорідність. Якщо брати середньозважені імпортні тарифи, то вони досить помірні — приміром, 2002-го становили близько п’яти відсотків. Але слід пам’ятати, що цей невисокий (як за мірками СНД, так і нових членів ЄС до їхнього вступу в цю організацію) розмір досягається за рахунок існування трьох груп тарифів: пільгових, режиму найбільшого сприяння і повних. І тим, кому доводиться платити повні, — хоч вішайся (за даними знову-таки 2002 року, близько 5,6% позицій у тарифній сітці мали ставку понад 25%). Або шукай на кордоні людину, котра дозволить позолотити собі ручку (повертаємося до початку статті).

Ясно, що чимало людей при посадах багатіють, а бюджетні надходження при цьому залишаються дуже скромними. За даними Сергія Терьохіна, країна повинна була б отримувати від імпортних операцій 12 млрд. грн. на рік, а виходить наполовину менше — 6 млрд. За найобережнішими оцінками, після прийняття необхідних змін до закону про митний тариф доходи казни в розрахунку на рік зростуть принаймні на 3 млрд. грн. І це вагомий аргумент «за».

Завдяки зниженню й уніфікації тарифних ставок різко очиститься, якщо можна так сказати, саме бізнесове середовище. І це другий очевидний плюс.

Однак експерти кажуть, що все далеко не так однозначно.

Зниження мита безумовно призведе до збільшення припливу в країну імпортних товарів. З одного боку, дуже добре, що українські громадяни дістануть можливість придбання не закордонного «мотлоху», а високоякісної продукції за нормальною ціною. Інше питання — чи будуть для цього у них фінансові можливості? Мова не про невисокі українські зарплати. Чи не втратить частина потенційних покупців свої зарплати взагалі — через масовий наступ імпорту та закриття виробництв? Якщо хоч частина тарифних ставок виявиться непродуманою, радість потенційного споживача може обернутися лихом для реального національного виробника.

Не зовсім зрозумілою є ситуація й у макроекономічній сфері. Збільшення імпорту призведе до змін у платіжному балансі країни, котрий останніми роками був позитивним. Наскільки серйозними вони будуть, співрозмовники «ДТ» прогнозувати поки не беруться. Крім того, імпорт — це ще й зрослий попит на валюту всередині країни, котрий потрібно задовольняти. Коли імпорт перевищить експорт, то, не виключено, що й за рахунок зовнішніх запозичень. Крий Боже, якщо в цю пору зміниться ще й кон’юнктура на металопродукцію — основну статтю українського експорту... Наслідки для країни можуть виявитися, м’яко кажучи, складними.

Про ці та інші віддалені «відгомони тарифів» можна й потрібно розмовляти, і неодмінно з цифрами на руках. Тому газета має намір продовжувати цю тему…

Ну а поки — про сьогоднішній день. Про ситуацію на митному переході, у порту, на ринку, про недавні побори і майбутні нижчі тарифи читайте в проекті «ДТ» на стор. 8—9 під загальною назвою «На границе тучи ходят хмуро».

Загадай митнику закон виконувати...

Євген ГУЦУЛ (Львів)

Митна служба, згідно з визначенням нового українського керівництва, є тим пріоритетним напрямком, де слід у найкоротші терміни подолати корупцію. Немає проблем! Працівники Західної регіональної митниці, головний офіс якої досі благополучно розміщувався (сьогодні існує рішення про її розформування) у Львові, взялися виконувати побажання нових державних лідерів навіть у більшому обсязі, ніж того від них вимагали. Про те, до чого така завзятість призвела і чим вона була зумовлена, наша розмова з Теодором Дяківим, генеральним директором брокерської фірми «Формула», яка, окрім інших видів діяльності, років п’ятнадцять зайнята ще й розмитненням.

— Через кілька днів після утвердження уряду Тимошенко в нас з’явилися мобільні бригади (МБ), що складалися з працівників податкової міліції і СБУ. Їх надіслали з Києва. Вони виявляли контрабанду на дорогах. Як тільки МБ почали діяти, з польської (зовнішньої) сторони з’явилися кілометрові затори. Почалося розосередження товарів по стоянках, подвір’ях, готелях. Митники взялися «здійснювати жорсткіший огляд вантажів». Виглядало це як саботаж Державної митної служби. Під виглядом жорсткості контролю створити затори і сказати: «Ось вам — нова влада! Ось вам — не буде хабарництва! Ми грошей не беремо — тож оглядатимемо ваші вантажі... Спочатку перекуримо, подумаємо, потім розпочнемо огляд о сьомій годині вечора, закінчимо о третій годині ночі. Хабарів не беремо, зате ми вам так крутитимемо, що ви всіх цих акцій «Стоп — контрабанді!» не схочете і скажете: нехай буде так, як було! Тому що боротьба з контрабандою — це припинення потоку товарів...» Дав сто доларів чи двісті, або й десять тисяч, залежно від того, який вантаж увозиться, зате проїхав. Ось до чого все зводилося.

— Нічним оглядом вантажів «пташенятами Каленського» все й обмежилося?

— Якби ж то! Умов для розвантаження на митниці немає — товар розвантажують прямо в багнюку і сніг. Те, що товар при цьому псується, перевіряючим байдуже. Нерідко їх це розважає. Коли, приміром, одяг забруднюється, вони «жартують»: «Подумаєш! Буде секонд-хенд!». Свіжий приклад — фірма завозить флізелін (така підкладкова тканина). Досі все було нормально. Товар оглядав інспектор, і йому як товарознавцю вистачало знань для того, щоб визначити: справді це флізелін чи ні. У теперішніх умовах усі інспектори раптом втратили здібності товарознавця і вирішили спрямовувати той самий флізелін на визначення коду товару. Від кожного з 16 рулонів цієї тканини (залежно від кольору та країни походження) було відрізано по одному метру (!) і спрямовано на визначення коду. Ніхто не заперечує проти відбору зразків. Та робити це пізно ввечері, коли навіть колір точно визначити важко, нам здається не зовсім доцільним. Якщо не робити поправку на те, що заляпані багнюкою тканини набувають додаткових тонів. А з продуктами харчування або квітами ситуація ще більш обтяжлива. Підприємці просто розоряються.

— І що, ніякої управи на такі дії немає?

— Теоретично є. Відповідно до статті 63 Митного кодексу України, якщо перевірка виявила повний збіг товару або транспортного засобу з задекларованими, митниця має сплатити компенсацію за завдану шкоду, розвантажно-завантажувальні роботи і, на нашу, брокерську, думку, простій транспорту. Проте ні я, ні мої колеги ще жодного разу не бачили, щоб митні й інші органи навіть замислювалися, що вони повинні компенсувати завдані збитки (нерідко — досить істотні) суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності.

— Ця ситуація триває донині?

— Ні, симуляція митниками активної боротьби з контрабандою тривала до 25 числа, до моменту звільнення Каленського. Тепер пропускають краще. Зараз МБ працюють безпосередньо при огляді всіх вантажів.

— Та це не вихід, щоб огляд товарів тривалий час здійснювався відразу кількома службами...

— Уряд підготував законопроект, яким передбачається зниження ставок мита за низкою позицій товарної номенклатури. Він має бути прийнятий уже цього тижня. Розроблено кілька переліків товарів, що запроваджуватимуться поетапно. Ставки мита знижуватимуть для того, щоб можна було легально оподатковувати митом ввезення цих товарів і одержувати прибуток у скарбницю, а не в кишеню, як це було раніше. Адже імпортована продукція, яка на території України не виробляється (особливо це стосується продуктів харчування) і завезена до нас легально, при миті в 200% не продасться ніколи — купівельна спроможність не дозволяє. А отже, все, що продавалося з цієї категорії продукції, було контрабандою.

Цілі розділи товарної номенклатури там, де були великі ставки мита, фактично не функціонували. Саме там відбувалися найбільші порушення. Це було свого роду заплановане хабарництво. Митне законодавство, накази Державної митної служби, окремі постанови Кабміну були спрямовані на те, щоб створити таку ситуацію, у якій від чиновника (від контролера) залежало б, як діяти в конкретній ситуації. Тобто неузгодженість процедур митного оформлення призводила до того, що поки не даси конкретний хабар за конкретну операцію, дозволу на використання вантажу в господарському обігу не одержиш. Це відомо всім, хто як мінімум років п’ять-сім мав справу з митницею.

— Чи реально викорінити нашу традицію давати та брати хабарі, що закріпилася на рівні культури?

— Напевне, повністю цього досягти не можна.

Якщо вдасться знизити рівень хабарництва бодай на третину, це вже буде непогано. Якщо говорити про митну сферу, то тут можна знизити рівень хабарництва більш як на 50%. В освіті або медицині — набагато проблематичніше. Все-таки матеріальне забезпечення педагога або лікаря перебуває на дуже низькому рівні. У митників зарплати значно вищі. Ясно, що якщо ми хочемо знизити рівень хабарництва, то маємо думати про рівень оплати інспекторів, котрі здійснюють огляд вантажів.

Я абсолютно впевнений, що вдасться істотно знизити рівень хабарництва на митницях. І досягти цього можна буде саме методами правового регулювання: зниженням ставок мита, кращим формулюванням процедури митного оформлення в нормативних документах. Дуже багато наказів Державної митної служби, які мали б розвивати та пояснювати Митний кодекс, інші законодавчі акти, фактично були свідомо спрямовані на заплутування ситуації. А в заплутаній ситуації усе залежить від контролера.

ГУДВІН, ВЕЛИКИЙ І ЖАХЛИВИЙ

Світлана КАБАЧИНСЬКА (Хмельницький)

Гігантський хмельницький базар, відомий усій Україні, ніколи не був би таким великим, якби не був дешевим. І ніяк би він не міг стати дешевим, якби велика кількість товарів, які продаються на ньому, не була контрабандною. Це зрозуміло всім, як два плюс два — чотири.

Та про це в Хмельницькому практично не говорять вголос. Либонь, щоб не наврочити. Бо базар для міста означає багато.

І для міського бюджету, серед надходжень до якого збори з базару, базарників і всієї зав’язаної на ринок інфраструктури та сфери обслуговування становлять майже чверть.

І для тисяч хмельничан, для яких базар — місце роботи, і з досить непоганими заробітками.

І для всієї решти населення, середньоподушний дохід якої серед найнижчих у країні, проте їх утішають тим, що в них же й базар — найдешевший.

І для тих людей на державній службі, котрі, наче фокусники, на очах у простодушної публіки непомітно перетворюють свої погони чи портфелі на міцний та надійний «дах» для базарних торговців — небезкорисливо, ясна річ.

Тому й мовчать про джерело цих багатств. Тому й нагадує іноді Хмельницький Смарагдове місто, де ніхто не бачив справжнього обличчя правителя — чарівника Гудвіна, але всі знають, що він великий і жахливий.

Завісу над страшною хмельницькою таємницею час від часу намагаються відкрити лише правоохоронці. Проте, складається враження, теж без фанатизму. Чи тому, що розуміють скромність своїх можливостей порівняно із усемогутністю супротивника, чи мали перед очима приклади, що те, що неможливо побороти, іноді краще очолити (чи хоча б високопродуктивно доїти).

Особливо допомагає контрабандному промислу прозорість українських кордонів із учора ще нашими «сестрами»: Росією, Білоруссю та Молдовою. Та й офшорні зони, де часто самі контрабандисти засновують «іноземні» фірми, що охоче стають партнерами фірм українських, активно стимулюють митний бандитизм у цілком законопристойних формах.

На Хмельниччині розташована Подільська регіональна митниця з річним зовнішньоторговельним оборотом понад дві сотні мільйонів доларів, на якій із контрабандою борються понад дві сотні співробітників. І показники в цій боротьбі, за твердженнями митників, весь час зростають. Правда, митники нарікають на те, що їм зв’язує руки відсутність права на оперативно-розшукову діяльність. Можливо, через це у широких некомпетентних масах побутує думка, що ці руки зв’язані тим, що в них кладуть.

Проте люди компетентніші стверджують: боротьба з контрабандою останнім часом таки ведеться активніше. В кожному разі, якщо облуправлінням Служби безпеки в Хмельницькій області в 2003 році було порушено вісім кримінальних справ за ознаками контрабанди, то минулого року аж удвічі більше. Та й за два місяці 2005 року вже порушено дві кримінальні справи. Але, що цікаво, лише позаторік одна справа була порушена за матеріалами митниці. І торік одна — обласною прокуратурою.

Тому в несвідомих масах міцно вкоренилося переконання, що представники багатьох структур віддають перевагу мирному врегулюванню всіх проблем із контрабандистами. Через те, мабуть, фігурантами кримінальних справ і є двадцять митників, шестеро міліціонерів і податківець. І майже півтора десятка митників Подільської регіональної митниці торік притягнуті облпрокуратурою до дисциплінарної відповідальності.

Контрабандні механізми старі, як світ. Проте в наші дні вони осучаснилися. Перевага віддається схемам, що дають змогу ухилятися від сплати податків та митних платежів, отримувати неоподатковувані прибутки за рахунок різниці між цінами сировини та готової продукції, мати передбачені законодавством пільги тощо. Ясна річ, що контрабанда фактично стимулюється надто високими ставками ввізного мита, податковим тиском, різницею між світовими й внутрішніми цінами на товари, «дірками» в кордоні й законі й недосконалістю державної системи контролю. В результаті вона охопила всі види товарів й упевнено витіснила продукцію вітчизняних виробників.

Парадокс, але китайський посуд, арабські тканини, турецькі дублянки і т.п.(перелік нескінченний) дешевші від українських товарів, що виробляються легально в пригноблених податками підприємствах, котрі ледь животіють. Про збитки для української економіки при цьому зайве й говорити.

Однак найрезонанснішою справою в області минулого року стало розкриття співробітниками управління СБУ контрабандного каналу ввезення автомобілів. Їх увозили як комплектуючі — кузови. Або ж до їх ввезення залучалися, скажімо, військові-миротворці, які мали податкові та митні пільги і, за попередньою змовою із замовниками, ввозили в Україну «німецький мотлох» начебто за півтисячі марок, котрий насправді виявлявся найпрестижнішими іномарками вартістю від 30 до 60 тисяч доларів. Причому на одне доручення від пільговика здійснювалося митне оформлення кількох автомобілів.

Шість із шістнадцяти минулорічних кримінальних справ було порушено саме щодо контрабандного ввезення іномарок. У кожній з них дійовими особами були співробітники митниць та офіцери міліції.

Може, ви подумали, що це зменшило апетити відповідальних службових осіб? Нічого подібного. Ті дві кримінальні справи — на два мільйони гривень контрабанди, що відкриті вже в січні-лютому нинішнього року, знову стосуються махінацій з престижними іномарками, учасниками яких є співробітники місцевого МРЕВ.

З початку лютого, коли на багатьох митницях застопорилися товари — через жорсткіші вимоги митників, котрі вичікувально спостерігали за діями нової влади, — торговці почали ремствувати: за що ж, мовляв, боролися? До хибної системи хабарів і поборів на кордонах та митницях вони не те що призвичаїлися — зрослися з нею. Тому й митні нововведення нового уряду сприйняли не стільки з надією, скільки з неприхованим скепсисом: мовляв, тільки дурна курка гребе від себе.

Лише кадрові зміни в митній службі почали народжувати кволі сподівання на проблиски справедливості в цій затхлій системі кругової поруки. Проте ціни, котрі вже встигли зрости, ніхто не поспішає знижувати. Під 8 Березня, гріє точний розрахунок, усе одно куплять. Тим паче, що бренд найдешевшого в Україні базару досі допомагає переконувати покупця, що нижчої ціни в державі немає.

Яку ж ціну за цю дешевизну платить суспільство, ніхто ще не підрахував.

Треба ж дати?

Володимир ПІСКОВИЙ

Якби мій співрозмовник був менше заклопотаний терміновими справами, наша балачка про особливості вітчизняного імпорту, напевно, тривала б нескінченно. Адже тема йому знайома не з чуток, а, що називається, зсередини. Ось уже добрий десяток років це одне з основних його занять, яке забирає дуже багато сил і нервів.

А розпочиналося все в порівняно безтурботні часи, коли на завантаженій вщерть товаром «дев’ятці» (автомобіль марки ВАЗ-2109) можна було, не особливо дотримуючись формальностей, вояжувати на батьківщину з територій колишніх «братніх соціалістичних країн». Тоді й прикордонники були зговірливіші, і митники — не такі досвідчені, готові зрозуміти якщо не «за так», то за суто символічний вияв вдячності...

Профіль діяльності співрозмовника стосується сфери легкої промисловості. Його фірма спеціалізується на виготовленні взуття. Цей вид виробництва потребує певного переліку комплектуючих, значну частину яких (а коли пред’являти більш-менш серйозні вимоги до якості виробів, то практично всі) необхідно закуповувати за кордоном. Оскільки ж обсяги виробництва обчислюються аж ніяк не мільйонами й навіть не тисячами пар, то, зрозуміло, мотатися за кордон, щоб купити десяток каблуків або підошов, дуже невигідно. Тому, паралельно з виробництвом, набуло розвитку малооптове постачання імпортних комплектуючих вітчизняним взуттьовикам. У цьому й полягає один із основних напрямів діяльності фірми, яка називається... Втім, зі зрозумілих причин ми не акцентуватимемо на цьому увагу, як і на імені співрозмовника. Припустімо, його цілком можуть звати Леонідом Даниловичем. Або, як з’ясувалося під час відвертої розмови, — просто Льонею. На тому й зійшлися.

— Наскільки я розумію, щоб купити товар за кордоном, необхідні гроші. Оминемо питання, де їх узяти. Краще поділися досвідом, як їх переправити через кордон. Напевно, доводиться винаходити різноманітні схованки?

— Нічого подібного. Якщо їздити по товар регулярно, такі номери не проходять. Один раз чи двічі, можливо, й пощастить схитрувати, але потім усе скінчиться великими неприємностями. Адже навіть недосвідчений митник зверне на тебе увагу, якщо, задекларувавши вивезення 3 тис. дол., укотре повертатимешся через кордон із товаром на 10—20 тис. Існує широкий вибір легальних або відносно чесних способів вивезення валюти. Наприклад, ми їдемо по товар бусом (вантажний мікроавтобус. — Авт.), як правило, втрьох. Кожен має право вільно вивозити 3 тис. доларів і ще стільки ж — за довідкою з банку. Виходить — 18 тис., сума цілком достатня для закупівлі певної партії товару. Якщо знадобиться більше, є й інші способи. Найпростіший — заплатити митнику по 10 дол. за кожну наднормативну тисячу. Проте, до слова, такий варіант небездоганний. Бувало, коли митники домовленості не дотримувалися. Скажімо, захотів служивий піти на підвищення, тоді він запросто може сфабрикувати справу, попри отриманий хабар.

— Облишимо подробиці закордонного перебування. Припустімо, операцію проведено успішно, товар отримано, і треба його доставити на українську територію. Але спочатку потрібно пройти закордонний митний і прикордонний контроль. Із цим виникають проблеми?

— Як правило, ні.

— І що, хабарів не вимагають?

— Ну, як сказати. Хіба 10 дол. за партію товару на 10 тис. — це хабар? Просто знак поваги. Особливо якщо порівнювати з сумами, які доводиться «відстібати» охоронцям рідних кордонів.

— Як мовиться, з цього місця докладніше.

— За оформлення митних документів на один бус треба дати «на лапу», щонайменше, 300 дол.

— І це звільняє від сплати ввізного мита?

— Ні, звісно. Мито платиться само собою. Зате документи оформляють без зволікань і товар не перевіряють.

— А що, не можна годину-дві почекати й оформити вантаж без хабара?

— Які годину-дві?! Доки не заплатиш, кілька діб доведеться стояти. З тобою ніхто навіть не розмовлятиме. А якщо підеш на принцип, по-перше, весь вантаж перевернуть догори дном, а по-друге, мито доведеться сплачувати до копієчки. А це означає: тільки на кордоні вартість товару зростає, як мінімум, наполовину, і його ціна стає просто неконкурентоспроможною.

— Тобто завдяки хабару з’являється можливість задекларувати меншу кількість товару за мінімальною закупівельною вартістю?

— Що стосується кількості, це справді так, а маніпуляції з закупівельною ціною залишилися в минулому з появою на митниці відділу тарифів. Принаймні для рядових імпортерів. Із допомогою комп’ютера виясняють, за якою ціною завозився такий самий товар через будь-яку митницю країни, а коли аналогів немає — розрахунок здійснюється відповідно до затвердженого класифікатора.

— Отже, щоб уникнути зайвих проблем, треба один раз не поскупитися на винагороду?

— Одноразовим платежем тут не обмежитися. Адже на кордоні працюють не лише митники, а й прикордонники, екологи, той-таки відділ тарифів... Вони також їсти хочуть. Правда, апетит у них набагато скромніший — від 10—15 дол. Проте на кордоні побори не закінчуються. На 150-кілометровій ділянці від нього ще працюють митна охорона, податкова міліція. Зустріч із ними збіднює на 100 — 300 дол. — за домовленістю. Крім того, не слід забувати і про наших доблесних даішників. Але в них такса досить скромна — 50 грн. із машини, до того ж можуть запропонувати додаткову послугу: за 300 грн. супроводжувати манівцями мимо поста митної охорони.

— З урахуванням усіх витрат, на скільки ж тягне імпорт?

— Приблизно на 25% від вартості товару.

— Дешевше ніяк не виходить?

— Останнім часом з’явився такий вид «сервісу», як переправка товару через кордон. Суть його в тому, що група ініціативних хлопців перевантажує товар у свій транспорт і перевозить на українську територію за певну плату. Це, звісно, дешевше, але й ризикованіше, оскільки немає жодних документів на вантаж, який необхідно ще доставити за тисячу кілометрів до місця призначення.

— Якщо систему контрабанди або напівлегального імпорту так чітко налагоджено, то чому останнім часом так багато розмов про проблеми на кордоні із ввезенням товарів?

— Проблеми справді є. І дуже серйозні. Деякі мої знайомі через них, як кажуть, «попали на великі гроші», втративши не лише бізнес, а й майно. А причини, на мою думку, в тому, що, по-перше, декларації нової влади про боротьбу з корупцією й контрабандою дуже налякали митників, і вони не хочуть, як мінімум, втратити посади. По-друге, митні пости залишилися без високопоставлених «дахів» у столиці, яким слід було щотижня «відстібувати» приблизно 180 тис. дол. готівкою. Тому масове хабарництво справді стало неможливим. Отож переважна більшість імпортерів мусить сплачувати мито сповна, але при цьому їхня зовнішньоекономічна діяльність втрачає будь-який сенс, оскільки стає збитковою. Ось і виходить, що митне гасло «Треба ж дати» поки що перетворилося на «Треба чекати».

— І чого ж?

— За великим рахунком, вибір обмежений лише двома варіантами. Або уряд запровадить розумні, економічно обгрунтовані мита для імпортерів, або в митниць з’являться нові «власники», і все повернеться на круги своя. Хотілося б, звісно, як краще...

Схеми відомі, доведеться змінювати

Сергій СЛЕДЗЬ

Біля села Малі проходи

Є таке село на Харківщині. Чи варто дивуватися, що біля населеного пункту з такою відвертою назвою успішно ловлять дрібних контрабандистів. Наприклад, нещодавно там (за кілометр від лінії кордону) були затримані кілька позашляховиків «Нива», що порушили російсько-український кордон. У салонах авто знаходилися автозапчастини, призначені для реалізації на українських ринках. З запчастинами й автомобільними насосами попався і старенький «Москвич» — оцінна вартість вантажу разом із транспортним засобом, який його перевозив, не перевищувала 15 тис. грн. Подібним невигадливим способом завозять через східний кордон контрабандні вершкове масло, апельсини, американські курячі стегенця (із написом на ящиках: «Виготовлено в США для експорту в Росію»), медичні тест-системи, радіодеталі, отрутохімікати. Рідше трапляються більш оригінальні вантажі. Наприклад, на трасі Ростов—Харків був затриманий громадянин Росії, який намагався ввезти в Україну повний УАЗ калош... У купе пасажирських потягів нелегально провозять партії мобільних телефонів.

Це, так би мовити, найпрямолінійніші порушники. Дрібнота, що діє в надії на — а раптом. Набагато досвідченіші в методах провезення товару ті, хто має справу з «хурами», вагонами, цілими потягами.

У музеї контрабанди

Спробуйте впіймати за руку імпортера, який завозить велику партію харчового жиру для виробництва ковбас, якщо ставки мита на різноманітні види жирів варіюються від 0 до 30%. Природно, що суб’єкт підприємництва зробить усе, щоб забезпечити собі нульову ставку. На думку фахівців Центрального митного управління лабораторних досліджень, відрізнити один жир від іншого на вигляд чи смак, особливо якщо він пройшов хімічну модифікацію, практично неможливо. Це стосується і пальмової олії, яку намагаються ввезти за ставками пальмоядрової.

Ще одна тема — соки. Цілком нормально, коли завозять концентрований сік екзотичних фруктів. Мито на них занижене, адже такий товар у нас вироблятися не може. Зате від готових імпортних соків наш ринок захищають високі мита. Вихід знайшли: везуть так зване «приготування», тобто вже практично готовий сік, до якого залишається додати води — й можна розпочинати реалізацію. Найнеприємніше, що натуральністю такий продукт і не пахне — у лабораторії, де виставлено ці та інші експонати, він знаходився вже другий тиждень, але ніяких натяків на прокисання.

Бракує серед «музейних» експонатів хіба що какао. Виявилося, у цьому немає великої необхідності. Адже вітчизняні кондитери для зниження собівартості виробів останнім часом захоплюються каролітом (у давні часи європейці використовували його як какао для бідних). Росте кароліт у Середземномор’ї, це цікавий живильний продукт, але далеко не какао. Какао ж використовують для дорогих цукерок.

Не стали перепоною для ввезення високі ставки імпортних мит на одяг і взуття. Їх усе одно далеко не завжди вдається застосувати на практиці. Адже нарахування ставки мита має йти у відсотках від вартості виробу, тоді як товар, що надходить у країну через порти, як правило, завозять на вагу. Навіть якби хтось і хотів перелічити всі вироби, що знаходяться в контейнері, то упакувати вантаж назад у той самий контейнер йому навряд чи вдалося б. Створюється критична ситуація. Скільки чого брати?.. 200 доларів за тюк? Хіба не поле діяльності для чорних постачань і корупції.

Ще краще працюють мізки в тих, хто вивозить товар із країни. Адже тут є додатковий стимул — повернення експортного ПДВ. Не дивно, що в цій сфері зовнішньоекономічної діяльності широко практикують експорт псевдовиробів. Наприклад, пальники газові, які намагалися вивезти в Німеччину чи не для використання в колонках «Юнкерс». Численні та грубі дефекти «виробів» свідчать про банальний вивіз кольорового металу. Плюс відмивання солідних сум ПДВ. Щоб отримати більше, вартість товару свідомо завищують в десятки разів.

Ще один виставковий експонат — каталізатор синтезу з заумною назвою «мецилхлорсиланіум», а простіше кажучи — дроблений мідний дріт із сіллю. Без законодавчого вирішення питання повернення ПДВ тут явно не обійтися. Тому що, якщо потрібно, експортер надасть усі необхідні документи й технічні умови, аби довести, що дана суміш справді використовується як каталізатор хімічного процесу в Новій Гвінеї.

Висока дохідність від таких операцій змушує генерувати дедалі нові та нові методи їхньої реалізації. От піддон масляного картера. Все було б гаразд, але в ньому відсутня порожнина. Пояснення перевізника: порожнина необхідних розмірів буде вифрезерувана на місці доставки. Брили з нержавіючої сталі вивозять під виглядом опор для використання в агресивних середовищах. Під виглядом відвальних шлаків вивозять метал.

Увага, ноу-хау з продажу повітря. За ціною 380 дол. за екземпляр продавали за кордон мембрану з хитромудрою назвою, а по суті — примітивну полімерну плівочку. Поруч ще одна дуже технологічна річ — фільтр із суперхарактеристиками. Насправді ж ємність, що містить землю впереміж із шматками поліетилену. Вартість партії, що продавалася за кордон, — близько 35 млн. грн. З усіма документами все гаразд.

Контрабандна горілка низької якості за ціною 170 грн./пляшка направлялася в Нігерію. Туалетна вода під виглядом одеколону «Шипр» — до Ізраїлю, ціною 10 дол. флакончик. При цьому фірма-експортер претендує на відповідні ПДВ-компенсації від держави. Податок же на гігантський прибуток ніхто не сплачує, адже фірма, що реалізувала товар експортеру за спекулятивною ціною, після отримання грошей попросту розчиняється.

Навіщо платити драконівські мита за імпорт спирту, якщо те саме можна зробити набагато дешевше. Приміром, завезти засіб для чищення, який на 98% складається з високоякісного спирту, інше — мило. Чи морилку — спирт плюс барвник. Рідина гідрофоб, «що покращує гідрофобні властивості цементу», — не що інше, як спирт із мінімальним додаванням силікатного клею. Елементарна операція з очищення дозволяє відокремити спирт від барвника, клею чи мила й без будь-якої шкоди для здоров’я використовувати його для харчових потреб.

Без мита й не порушуючи закон

Цим без будь-якого ризику промишляють жителі прикордонних населених пунктів. Наприклад, стоїть завдання ввезти через кордон шкарпетки (можна відомого українського виробника). До західного кордону України під’їжджає хура з товаром. Далі лунає дзвінок із мобільного телефону. Викликається команда на мікроавтобусах по одинадцять чоловік в кожному, включаючи дітей. «Бусики» завантажуються, виписується накладна з розрахунку, що на кожного пасажира припадає товару на 200 євро. (Сума, на яку за законом дозволяється безмитне ввезення.) І вже через три години цілком легально вся хура шкарпеток опиняється на території України. Місцевий виробник, самі розумієте, в захваті від такої «чесної» конкуренції.

Можна швидко перемогти такий імпорт? Скоріше за все, ні. Цим живе чимало жителів прикордонних населених пунктів. Якщо потрібно, вони готові носити товар у руках, щоб заробити собі на життя. Та й практика розвинених країн свідчить, що повністю викоренити контрабанду неможливо. Точно так само, як перекрити всі схеми відразу. А ось навести елементарний порядок можна й потрібно.

У будь-якому випадку, щоб наблизитися до прозорого ринку, прибрати хоча б явні огріхи просто необхідно. Наприклад, скасувати диференціацію ставок на пільгові й повні, що відрізняються вдвічі. Знизити до оптимальних розмірів мита. При цьому не припускати значних перекосів індикативних цін: якщо тапочки в Китаї коштують 1 дол., то не можна ставку мит застосовувати до ціни в 8 дол. Звичайно, бажано викоренити ненаситний апетит чиновників і працівників кордону до користолюбства. Спростити до розумного мінімуму кількість необхідних документів при проходженні кордону. Прискорити митний огляд.

Якщо після всього цього зовнішньоторговельний оборот збільшиться й до скарбниці стане надходити більше грошей, отже, країна на правильному шляху. Втім, було б непогано, щоб при цьому ще й ціни вдалося втримати, а місцеві виробники залишилися конкурентоспроможними до імпорту. Та для цього будуть потрібні не рейди силовиків-аудиторів, а більш тонка робота на кшталт ювелірної.

Коментар

Вадим Чанков, перший заступник
начальника Центрального митного
управління лабораторних досліджень
і експертної роботи

— Існують угоди про вільну торгівлю між країнами СНД. Тому товар, зроблений у Росії (за винятком деяких груп товарів), завозять до України без мита. Можна відкрити в Росії завод з виробництва побутової техніки Indezit, Ardo чи фабрику з виробництва чаю в Петербурзі та організувати цілком легальну безмитну схему постачання.

Коментар, отриманий за умов анонімності

— У даний час поки що заморожено схему, по якій ввозили 70% усіх автомобілів в Україну. Однак ще й сьогодні у салонах трапляються автомашини, які продаються нижче за собівартість (коштує 40 тис. дол., а продаються за 35 тис.), аби купили. Реальний продавець — закарпатський приватний підприємець, через якого й здійснювалося ввезення 70% представлених на авторинку виробів. Лише потім автомобілі розходилися серед приватних осіб і салонів. Можете собі уявити, який це обсяг. Ввозили будь-які марки, крім Mitsubishi і Honda. Це «сіре» ввезення, у результаті чого собівартість товару виходила на 30% нижчою, ніж в інших.

Юрій Осьмак, голова Української асоціації
рибопромисловців

— Останні три роки вся російська риба, до єдиного кілограма, проходить через відкритий східний кордон. Дійшло до того, що провезення через кордон однієї 20-тонної хури обходився усього 200 доларів. У результаті весь східний регіон, весь Донбас, завалений російською рибою — і все це контрабанда.

Через польський кордон в Україну постійно йде нелегальна норвезька продукція. Річ у тім, що в Польщі імпортна риба не оподатковується, тобто імпортери не сплачують ні мит, ні ПДВ. Тому собівартість риби в них практично така сама, як і в Норвегії. Відповідно, наші контрабандисти, купуючи рибу в Польщі, могли успішно конкурувати з легальними імпортерами. А провіз хури через західний кордон коштував близько 500 дол. Зрозуміло, це ніяк не фіксувалося. Документи виготовляли вже в Україні.

Валентина Хоменко,
генеральний директор асоціації
«Укртютюн»

— У даний час на тютюновий ринок України контрабанда не надходить, хоча ще 2000 року вона становила 30% від загального обсягу ринку. Причина проста: акцизні ставки на сигарети практично зрівнялися з російськими. Саме невідповідність акцизів і призводила до масового проникнення нелегальної продукції.

Володимир, одеський підприємець

— У нас вантажі не возять об’їзними шляхами. Схема роботи була для всіх одна й встановлювалася командою чиновників, яка керувала на Чорноморській регіональній митниці з 2003-го до кінця 2004 року. Нині вже можна сказати, що завдання перед цією командою ставили з владного олімпу. Схема була проста. Платежі в бюджет нікого не цікавили. До того ж завдання полягало саме в тому, щоб зводити їх до мінімуму, зате неофіційні збільшити максимально. Засобами не гребували, підтримка згори була абсолютна. Природно, підприємець протистояти цьому не міг.

Не можна було прийти й сказати: я хочу чесно, без хабарів, розмитнитися. Навіть якби це вдалося, то сміливець відразу ж зіштовхнувся б із утратою конкурентоспроможності перед тими компаніями, які не соромилися платити. Адже нелегальна плата була істотно меншою за офіційну. Ми змушені були погоджуватися на умови, які диктували чиновники. Тим паче, що вони штучно створювали їх, щоб якомога ширша номенклатура товарів завозилася за «чорними» схемами. Як інструмент активно використовували завищення індикативних цін. У результаті партія товару, яка реально коштує 25 тис. дол., оцінювалася в 150 тис. дол. Саме з цієї суми потрібно було сплачувати мито. Таким чином, мито в три—чотири рази перевищувало вартість самого товару. Проте сума необхідних виплат знижувалася вп’ятеро, якщо сплачуєш неофіційно. Альтернативи не було.

Завали в портах, або Хто кого «дочавить»

Ніна ПЕРСТНЬОВА (Одеса)

Масштаби контрабанди більше не є таємницею. Про «чорне», «сіре» й «біле» розмитнення, про яке «ДТ» писало ще навесні минулого року, здається, знають усі. Суми, котрі брали за безперешкодне проходження вантажу, озвучено з найвищих трибун. Результат усього цього відомий: рішучі кроки уряду перекрили потоки контрабанди. Але разом із нею — і потік імпорту. У результаті промтоварні ринки країни, у тому числі й знаменитий «Сьомий кілометр», відчувають нестачу товарів, а заодно тривогу, невдоволення та сумніви в завтрашньому дні. Дискомфорт відчуває торгівля в цілому.

Боротьба з контрабандою частково паралізувала й роботу морських портів — Одеського й Іллічівського, через які ввозять у країну ширвжиток. Сьогодні морські ворота буквально стали майданчиками для боротьби з контрабандою. Саме тут іде 100-відсотковий огляд вантажів. І портовики, й інші учасники транспортного процесу не в захваті від такого стану справ. Вони підтримують боротьбу з контрабандою. Але проти того, щоб вона проходила на території порту, функція якого — перевалювання вантажу, якісне й швидке. А що в результаті?

Іллічівський порт має спеціалізований майданчик для митного огляду вантажів у контейнерах, Одеський — ні. Це створює затори автотранспорту, який вишиковується в довгу чергу, щоб пройти огляд. Портовики справедливо порушують питання про те, щоб проводити всі види контролю за прохідною. Адже оглядають вантаж, який іде не тільки в Одесу чи область, а й інші регіони країни. І навіть транзит.

Як пояснюють у митниці, програма «Контрабанді — стоп» передбачає контроль за вантажами як у пункті пропуску, так і на внутрішніх митницях. А оскільки можливість підміни вантажу під час дороги не виключена, то потрібно пильнувати й перевірити контейнери в порту, аби знати, що прийшло в кінцевий пункт призначення. У Одеському порту встановлено спеціальну рентгенустановку — дуже дорога річ, подарована американцями. І всі контейнери проходять через неї. Це забирає небагато часу — хвилини три на один контейнер. Якщо вантаж однорідний, то ніхто його далі не оглядає. Тому жодної проблеми, мовляв, із цим немає. Але який стосунок має вантаж, що йде в Росію чи Казахстан, до нашої боротьби з контрабандою, не зовсім зрозуміло.

Транзит — це святе, вважають портовики. І ніде в Європі по дорозі його не перевіряють. Лише за наводкою і на наявність наркотиків, зброї, предметів старовини тощо. А у нас, крім усього іншого, митниця бере збір за перебування транзитного вантажу в порту понад 15 днів: 0,05% від митної вартості вантажу за кожний день зберігання. За перебування під митним контролем. З цього приводу є протест Генпрокуратури, але митниця продовжує стягувати плату...

За останні два тижні ситуація в портах дещо змінилася. Помітно зросла кількість вивезених із портів контейнерів. Але становище досі залишається напруженим. Особливо в Іллічівському порту. Через нього в основному йде асортимент «Сьомого кілометра», і він повільно залишає межі підприємства. У результаті всі площі забито. Щодня на рейді стоїть кілька суден в очікуванні розвантаження. На їхньому борту знаходиться понад 1 тис. контейнерів. І на підході нові судна. Така ситуація загрожує втратою вантажопотоку.

Скупчення контейнерів почалося ще з грудня, тобто до того, як уряд оголосив контрабанді «стоп». Митний кордон, як і слід було очікувати, відреагував на результати виборів і прийдешню зміну влади. Кажуть, головні покровителі контрабандистів, роз’їхавшись на відпочинок після ударної праці з набивання гаманців, дали команду тимчасово закрити кордон для «чорного» та «сірого» розмитнення. А розмитнюватися «по-білому», самі розумієте, наважилися одиниці.

Після січневих свят і призначення нового уряду стало зрозуміло, що до старого вороття немає. Почався 100-відсотковий огляд усіх контейнерів, які мали залишити межі порту. Тому бажаючих вивозити вантажі не виявилося. Що й призвело до ще більшого скупчення контейнерів.

Імпортери швидко підрахували: як розмитнювати контейнер за правилами, його вигідніше взагалі залишити в порту. Або платити за його зберігання (а це — чималі гроші) і чекати кращих часів. Як розповідали експедитори, у січні митниця заявила: взуття із заявленою вартістю менш як 10 дол. за пару, пропускати не буде. Хоча є взуття за ціною і 20 центів. У такому разі розмитнення одного контейнера потягло б на 50—60 тис. дол. Природно, такі гроші ніхто ніколи не платив і платити не збирався.

Для порівняння: при «чорному» розмитненні платили 8—10 тис. дол., але замість взуття в документах указували, приміром, зубочистки. Хоча, як кажуть знаючі люди, рівень маржі у тих, хто заробляє на взутті, дозволяє відстібати державі і 50 тис. дол., і більше. Але торговці хочуть жити, як новий росіянин у відомому анекдоті. «Купую за карбованець, продаю за п’ять, от на ці 3—4% і живу».

Звісно, не всі так шикують. Тому деякій частині імпортерів довелося чекати обіцяного урядом більш сприятливого режиму для перетинання кордону. І частково дочекалися. Державний митний комітет своїм наказом знизив митну вартість на деякі види товарів. Зокрема, на взуття. І контейнери стали вивозити. Приміром, якщо в січні за контейнер із взуттям митниця нараховувала 130—170 тис. грн. платежів, то тепер — близько 60 тис. грн. Практично ставки знизилися до тих сум, які платили раніше при «чорних» і «сірих» схемах у кишеню контролерів.

Однак це дані митниці, отримані в Одеському порту. І вони стосуються лише певної групи взуття. У Іллічівськом порту ті, хто займається розмитненням, розповідали, що за контейнер із взуттям, яке стали пропускати за нижчу ціну, імпортери платять близько 30 тис. дол.

Взагалі суми сьогодні фігурують різні. І в цьому теж є проблема. Обсяг митних платежів залежить від так званої митної вартості ввезеного товару. Імпортери за існуючих високих платежів завжди приховували реальну закупівельну ціну товару. Тому в митниці для орієнтира існував свій перелік вартості товарів, затверджений наказом Державного митного комітету. Для внутрішнього користування. Таким він залишається й донині. Перелік цей велетенський. Ціни на взуття там вказано різні, залежно від марки, моделі, якості тощо. І ніхто його оновленим не бачив. Але якщо він зберігатиметься в такому вигляді й надалі, вважають імпортери, це може призвести до нових поборів.

Проблема, як вважають фахівці, не лише в митах, котрі, як обіцяв уряд, не сьогодні-завтра буде переглянуто. А й в цій самій митній вартості. Тому зараз всі учасники транспортного процесу наполягають на тому, щоб ціни були уніфіковані. Хоча б на першому етапі. У противному разі, хоч би якими були введені державою нові, щадні мита, митниця все одно зможе грати вартістю товару, а отже, платежами, що знову призведе до збору хабаря. До речі, сьогодні, як розповідають експедитори, така гра на ціні товару обходиться імпортеру в 50 дол. і вище. Залежно від того, наскільки відділ тарифів піде вам назустріч і занизить вартість увезених вами виробів.

Підсумовуючи, можна сказати, що за таких умов розмитнення вантажоодержувач поки ще не квапиться забирати свої контейнери з порту. Він чекає. Чи, точніше, вичікує. Закони, накази й інструкції, що були тісно вплетені і працювали на систему проходження контрабандних вантажів поки ніхто не скасував. Тому всі чекають нових правил, які відповідають цивілізованим нормам і здоровому глузду. Щоправда, є й інша частина імпортерів — вона сподівається, що все повернеться на кола своя. Більшість із них — це китайці та в’єтнамці, у котрих своє ставлення до подій у нашій країні.

Усі розуміють, що постійно працювати в режимі 100-відсоткового огляду вантажів, та ще й цілодобово, неможливо. Тим більше коли немає для цього умов. Що операція «Контрабанді — стоп» має тимчасові рамки. Що в цивілізованих країнах перевіряють вантаж вибірково. Тому рано чи пізно, але тотальний огляд припиниться. Щоправда, сьогодні огляд від огляду різниться. Можна відкрити контейнер і оглядати весь вантаж, виваливши його на рампу, а можна оглядати, не входячи в контейнер. Що й доводилося спостерігати в Одеському порту.

…Контейнер, ущерть забитий мішками, перевіряльники відкрили, подивилися і закрили. А із взуттям — частину коробів вивантажили на рампу, щоб можна було пройти в кінець контейнера. Потім коробки довелося довго утрамбовувати, щоб закрити контейнер. А якби замість взуття був посуд? Так от, за щадний огляд, кажуть, існують свої розцінки — від 50 дол. і вище. Добре, якщо вантаж дивляться разом усі перевіряльники, а якщо окремо? Виявляється, знову плати. Загалом, щоб оформити вантаж швидко і без особливих проблем, треба викласти в цілому доларів 200.

Зрозуміло, що одразу впоратися з дрібними поборами навряд чи вдасться. Тим більше при існуючих зарплатах. Інспектор митниці одержує близько 500—700 грн. на місяць. А от покласти край масовому потоку контрабанди надія є. Але тут усе залежатиме від того, наскільки уряду вдасться збалансувати рівень митних платежів. І чи вдасться запропонувати правила гри, за яких займатися незаконним провозом вантажів стане невигідно.

Зараз, як вважають портовики, підприємці зайняли вичікувальну позицію. І чекають, що з усього цього вийде. На скільки вистачить уряду. Інакше кажучи, хто кого дочавить. Тому центральній владі важливо виправдати найгірші очікування противників змін.

«Мито — у вигляді хабара — платиться митнику...»

Алла ЄРЬОМЕНКО

Після жорсткого, але не дуже тривалого бою Верховна Рада на пленарному засіданні в п’ятницю усе ж прийняла в першому читанні законопроект №7114 «Про внесення змін до Митного тарифу України». Але перш ніж розглядати запропоновані урядом принципові зміни митних тарифів України в сесійному залі, парламентарії мусили 3 березня спочатку внести до порядку денного цей законопроект. Аби був у цей час у сесійному залі Верховної Ради голова ВР Володимир Литвин, можливо, все склалося б інакше. Але... головуючий на вечірньому засіданні парламенту в четвер Адам Мартинюк попросив депутатів «визначитися» і відразу виніс питання на голосування. У результаті за включення до порядку денного цього законопроекту проголосували всього 145 народних обранців. Таким чином, митно-тарифний бліцкриг уряду в четвер не те що не відбувся, а й не почався.

Оперативному натиску Кабміну на митницю парламентарії явно опиралися, а тому порадили присутньому в залі засідань ВР міністру економіки Сергію Терьохіну провести роз’яснювальну роботу з комітетами та фракціями. Щоправда, пана Терьохіна все ж попросили коротенько аргументувати необхідність настільки термінового розгляду запропонованої Кабміном зміни Митного тарифу України. (Певне, не всі депутати ознайомилися з пояснювальною запискою до цього законопроекту, підготовленою саме міністром економіки.)

Відповідно до тексту стенограми пленарного засідання ВР 3 березня С.Терьохін сказав: «Ви прекрасно знаєте, яка ситуація склалася зараз на митниці. Уряд зайнявся наведенням порядку на митних переходах. І як тільки-но ми дійшли до кожної митниці, з’ясувалося, що на кожному, припустимо, контейнері, якщо платити легально ті ставки, які є сьогодні в митному тарифі, вартість цієї оплати зростає в середньому приблизно в 12 разів... Це значить, що завтра на всіх ринках, у всіх магазинах ціни, індекс споживчих цін і рівень цін зростуть, по наших оцінках, мінімум у 8 разів...

Раніше як робилося (щоб було зрозуміло): за контейнер платиться митнику 1—2 тис. дол., якщо реальна вартість цього контейнера в податках 12—14 тис. дол. По електротехніці платиться 10—20 тис. за контейнер, коли реальна вартість, якщо застосувати ті ставки мита, які є сьогодні у нас, приблизно 200 тис. Тому... цим законопроектом уряд пропонує: привести ставки в нормальний вигляд, чим буде збільшено доходи бюджету, не допустити збільшення рівня цін в Україні і забрати мотивації митних органів для отримання хабарів... На Верховній Раді зараз лежить відповідальність за утримання цінової стабільності в країні».

Таким чином м’яч (а точніше, клубок митно-тарифних проблем) опинився на полі Верховної Ради. Усвідомивши це, парламентарії в четвер ще двічі «намагалися» включити до порядку денного тарифний законопроект, але безуспішно. Вдалося це зробити вже в п’ятницю. І тут знову вогонь на себе викликав міністр економіки С.Терьохін.

Вислухавши емоційні, іноді немотивовані сумніви депутатів, він ледь не спересердя вигукнув: «Не знижуємо ми ставки цим законопроектом! Ми збільшуємо ставки, тому що сьогодні ті фіктивні ставки, які сьогодні існують, не платяться, тому що усюди йде контрабанда. Ставка — у вигляді хабара — платиться митнику». Ось до чого, на думку С.Терьохіна, призводить існування так званих заборонних ставок.

Тим більше що в чинному Митному тарифі України різниця між пільговою та повною ставкою просто разюча. Наприклад, за імпорт виробів із текстилю (код 6207190000) потрібно заплатити повну ставку в 40%, а пільгову — 12%. Як ви гадаєте, як вчинив би оптовий імпортер такого товару? Здогадалися? Швидше за все, просто домовився б із митником і або взагалі відбувся б символічною платою (тобто хабарем), або в гіршому разі заплатив за пільговою ставкою. Тепер же уряд пропонує уніфікувати ставки і не залишати законодавчих лазівок, які автоматично провокують корупцію.

Законопроект №7114 передбачає, якщо коротенько, зменшення пільгових ставок імпортних мит, установлення повних ставок на рівні колишніх пільгових, а також уніфікацію специфічних ставок. Зокрема на екзотичні плоди (окремі товари групи 08 відповідно до УКТ ЗЕД) — на рівні зв’язаних ставок увізного мита 2004 року, відповідно до консолідованої Тарифної пропозиції України. На білизну (за товарними підкатегоріями позицій 6207—6208, 6302, 6212) — встановлення повних ставок на рівні колишніх пільгових. На взуття, гетри й аналоги (група 64) — на рівні зв’язаних ставок увізного мита 2005 року. На деякі механічні пристрої та електромашини (підкатегорії груп 84 і 85) — також на рівні зв’язаних ставок увізного мита 2005 року. На мобільні телефони (підкатегорія 8525 20 91 00) — на рівні зв’язаних ставок увізного мита 2004-го. На телевізори та комплектуючі до них (підкатегорії позиції 8528—8529) — на рівні зв’язаних ставок увізного мита 2005 року. На звукове електро- і відеосигналізаційне обладнання (підкатегорії позиції 8531) — на рівні зв’язаних ставок увізного мита 2003 року (10%).

Взагалі-то перелік запропонованих Кабміном митних тарифів займає 55 сторінок (я маю на увазі порівняльну таблицю чинних і запропонованих митних ставок за різними групами товарів). Ви можете з ним ознайомитися на сайті ВР. А для прикладу ми вибрали кілька видів товарів із різних груп, аби ви самі могли переконатися, про що, власне, йдеться. І в опублікованій нами таблиці ви можете побачити, на скільки відсотків змінилися ставки.

Принциповим є й те, що прийняття нових митних тарифів є послідовним кроком України в гармонізації законодавства з нормами та принципами СОТ. Недаремно ж С.Терьохін ще на зустрічі з підприємцями-імпортерами 25 лютого демонстрував грубезні томи нових митних ставок. До того ж ставки ввізних мит уряд пропонує відповідно до графіка трансформації ставок, затверджених Консолідованою тарифною пропозицією, узгодженою у рамках переговорного процесу вступу України до СОТ.

У плані припинення «сірої» та «чорної» контрабанди на кордонах і спрямованості до гармонізації законодавства з міжнародними нормами уряд одержав підтримку парламентського комітету ВР із фінансів і банківської діяльності.

Однак головним для багатьох депутатів залишилося питання захисту внутрішнього ринку від імпортного «мотлоху» й відстоювання інтересів вітчизняного товаровиробника. Про наповнення бюджету чомусь говорили значно менше. До другого читання законопроекту у ВР парламентарії зажадали пред’явити їм розрахунки по всіх галузях і групах товарів на предмет того, як це позначиться на внутрішньому ринку і рідному виробникові.

Ось що з приводу урядового законопроекту сказав заступник голови комітету Верховної Ради з питань бюджету
Валерій АСАДЧЕВ:

— Зі зміною митного тарифу на овочі та фрукти екзотичного походження можна погодитися — це те, що не росте в Україні. А от зменшення тарифів на товари легкої промисловості, тобто на те, що може виготовлятися в Україні (зокрема на всю нижню білизну, скатертини, ковдри, махрові рушники та інші товари для дому тощо) викликає низку запитань. Наскільки ми робимо наш ринок рівноправним із імпортною продукцією? І чи не станеться в результаті так, що імпортні товари просто наводнять наші прилавки і не дадуть можливості розвиватися українському виробникові? Адже вносячи зміни в митні тарифи, ми жодним чином не змінили податкові умови, в яких працюють вітчизняні підприємства-виробники. Таке саме запитання виникає і з приводу взуття, меблів, побутової техніки, щодо яких імпортні тарифи також переглядатимуть у бік істотного зниження. Вважаю, багато що з цього переліку ми могли б виробляти й самі.

Якщо уряд хоче розмовляти з парламентом професійною мовою, то Міністерство фінансів і Міністерство економіки мали б подати до законопроекту розрахунки по тих сегментах, про які йдеться... Аби депутати свідомо прийняли рішення і не помилилися, як це було за часів Януковича, коли спочатку голосували за бюджет, а потім за голову хапалися: «Що ж ми наробили...»

Уряд починає реально захищати бюджет і національного товаровиробника

На запитання «Дзеркала тижня» люб’язно погодився відповісти
міністр фінансів України Віктор ПИНЗЕНИК

Наталія ЯЦЕНКО

— Охарактеризуйте, будь ласка, пропоновані зміни в митній політиці. Якою, власне, є концепція цих змін?

— Зараз у митній політиці змінюються дві принципові речі, і першу чергу змін подано до Верховної Ради. Ці заходи спрямовані на боротьбу з контрабандою й на усунення причин для корупції. Мова йде, по-перше, про вирівнювання повних і пільгових ставок, бо різні ставки мита завжди ведуть до зловживань. По-друге, про зниження середнього рівня ставок. По суті, інформація, якою ми володіємо, свідчить, що високі заборонні ставки мита (а розмір їх з урахуванням ПДВ у деяких випадках сягав 800 і навіть 900% від митної вартості) призводили до того, що не тільки не платилося мито, а й провокувалися хабарі на митницях, множилися корупційні схеми контрабандного ввезення продукції і, крім усього іншого, знищувалося національне виробництво. Бо імпортери не тільки мита не сплачували, а й податку на додану вартість. Це означає, що, по суті, імпортні товари дотувалися.

Нині пропонується привести ставки імпортного мита до розміру, який будуть сплачувати. Тобто своїм рішенням уряд нарешті починає реально захищати національного виробника. Ставки, запропоновані в урядовому законопроекті, саме на це й спрямовані.

— Яких результатів у зв’язку з нововведеннями очікує уряд, зокрема Міністерство фінансів?

— Очікуємо, що ці рішення в пакеті із заходами по наведенню порядку на митницях, спрощенню процедур митного контролю за принципом єдиного вікна прискорять пропуск товарів на внутрішню митницю, приведуть до збільшення надходжень до бюджету. Ми вже маємо певну статистику доходів. Навіть наведення елементарного порядку дозволило значно збільшити надходження по Державній митній адміністрації. За перші дні березня ці надходження удвічі вищі, ніж ми в середньому отримували щодня у січні й лютому.

— Чи маєте вже відповідні розрахунки щодо впливу нових ставок тарифів на бюджетні доходи?

— Якщо рахувати по цифрах, то, наприклад, 90% податку на заробітну плату дають надзвичайно великі доходи. Але ж ми з досвіду знаємо, що люди в таких випадках просто перестають легально отримувати заробітну плату. Таку ж ситуацію маємо і з імпортом. Ми абсолютно переконані в тому, що це зниження ставок мита не матиме негативного впливу на доходи бюджету.

Навпаки, ще раз хочу наголосити: за діючими ставками мита ніхто не платив. Класичним підтвердженням цього факту є те, що, наприклад, середня вартість ввезеного взуття становить 30 центів. Але ніде в українських магазинах ви не знайдете продукції, яка коштує дві чи три гривні. Це б’є по національному виробнику, це б’є по українському бюджету. Кошти не доходять до казни…

— Чи розглядав Мінфін такі можливі наслідки пропонованих кроків, як погіршення платіжного балансу, зростання попиту на іноземну валюту тощо? Чи таких ризиків не існує?

— Ми не бачимо ризиків того, що вже й так відбувалося. Тобто ввезення імпорту все одно ж ішло. Тільки ввозили його без сплати податків. І ми, навпаки, вважаємо, що таке рішення поліпшує ситуацію з платіжним балансом. А також не очікуємо у зв’язку з цим зростання попиту на іноземну валюту. Більше того, ми на сьогодні маємо знову проблему з надлишком твердої валюти. Тому ризиків, про які ви говорите, Міністерство фінансів не бачить.

На кордоні пара імпортного взуття не може коштувати 39 центів

Алла ЄРЬОМЕНКО, Наталія ЯЦЕНКО

Разом із тим, приміром, вітчизняні виробники взуття дуже неоднозначно сприйняли ініціативи уряду щодо зниження митних тарифів. Із одного боку, підтримуючи прагнення Кабміну Ю.Тимошенко ліквідувати контрабанду, а також «сірий» імпорт, вони, з іншого, занепокоєні тим, що уряд занадто різко знижує ввізні мита, що, на їхню думку, може негативно позначитися на вітчизняному виробництві того самого взуття через засилля імпорту.

Ось як прокоментував ситуацію президент громадської організації товаровиробників — Ліги «Укршкірвзуттяпром» Олександр Бородиня.

— Наскільки мені відомо, розглянуті зміни митного тарифу України передбачають зниження ввізних тарифів на взуття в середньому до 10%. Сьогодні діє ставка в 15% на взуття зі штучної шкіри та в 25% на взуття з натуральної шкіри та з текстилю. Вас цікавить перша реакція працівників галузі. Отож, буквально вчора (в середу. — Авт.) мені телефонували не менш як 15 керівників взуттєвих підприємств із різних регіонів. Вони, природно, занепокоєні цією інформацією й оцінюють її як розкриття вітчизняного ринку. Враховуючи, що вони очікували від уряду позитивних дій у боротьбі з контрабандою, їхню першу реакцію можна назвати хворобливою.

— А як ви особисто оцінюєте ситуацію?

— Природно, зниження ввізного мита й тарифу в будь-якому разі вплине певним чином на розвиток внутрішнього аналогічного виробництва. Водночас встановлення 10-відсоткового мита буде все-таки певним захисним бар’єром проти засилля імпорту взуття. Тому що існує ще один обов’язковий податок — 20% ПДВ, який чомусь у контексті змін мит не лунає. Іншими словами, із запровадженням нових митних ставок і тарифів імпортер взуття повинен буде сплатити 30% мит і податку. Але на сьогодні імпортер найчастіше не сплачує ані 15—25% мита, ані 20% ПДВ, вишукуючи можливості уникнути їхньої сплати.

Схеми такі досить поширені й добре відомі не лише імпортерам. У цьому зв’язку, якщо уряд справді зможе забезпечити реальні платежі ПДВ і знижених мит, це стане ефективним інструментом у регулюванні й наведенні порядку на внутрішньоукраїнському ринку. Стосовно ж побоювань вітчизняних виробників, то вони зрозумілі бодай тому, що їхні чекання занадто часто були марними.

Але мене більше спантеличив виступ міністра економіки України Сергія Терьохіна на зустрічі підприємців-імпортерів 25 лютого з прем’єр-міністром Юлією Тимошенко.

— Ви не згодні з обгрунтуванням зменшення ставок ввізних мит? Чи з чимось іще?

— Пан Терьохін із трибуни сказав, що його позиція полягає в тому, що митниця не повинна контролювати ціну імпортованих товарів при митному оформленні. Тобто митниця має оформити товар за тією ціною, що вказана імпортером. На мою думку, це небезпечна тенденція. Адже ми живемо в реальному світі, в якому щороку в Україну спокійно «в’їжджає» 100 млн. пар взуття за ціною... 2 грн. за пару.

— Ви жартуєте!

— На жаль, це статистика останніх років. Реально 2003 року в Україну завезено 103 млн. пар взуття за середньою ціною 39 центів. Пара зі штучної шкіри «коштувала» 20 центів, із натуральної — від 90 центів до 1 дол. Італійське якісне взуття з натуральної шкіри завозилося за ціною до 1,5 дол. за пару (чоботи й туфлі).

— Це стосується лише взуття?

— Напередодні 8 Березня жінкам, напевно, цікаво буде дізнатися, що, приміром, 2002 року 11 тис. тонн колготок було завезено в Україну за ціною... 6 грн. за кілограм.

Ось чому можлива відмова від митного контролю цін, про що заявив 25 лютого міністр Терьохін, насторожує. Грубо кажучи, на перший погляд враження таке, що нині контрабанду буде узаконено, а вітчизняні товаровиробники будуть позбавлені будь-якого захисту.

При цьому хочу підкреслити: в жодному разі вітчизняні виробники (в нашому випадку — взуття) не вимагають закриття внутрішньоукраїнського ринку від італійського, китайського й іншого товару. Але наш товаровиробник сплачує до бюджету всі належні податки й платежі, а також збори. Плюс створює робочі місця в країні. Стосовно ж іноземних виробників...

— Але в себе на батьківщині вони либонь також сплачують податки...

— Недавно в ЗМІ пройшла інформація: в азіатських країнах робітники на взуттєвих і швейних фабриках працюють до 16 годин на добу й 6 днів на тиждень, отримуючи 50—80 дол. на місяць. При цьому податки в тих країнах набагато менші, ніж в Україні. Відповідно, виготовлена за таких умов продукція буде значно дешевшою, ніж вироблена в Україні. На цьому тлі вітчизняні виробники й вимагають захистити їх. Вони пропонують чудову продукцію, і останні міжнародні виставки підтвердили це. Більше того, торік легка промисловість України експортувала до Європи, Канади та США продукції на сотні мільйонів.

— Експортувала за так званими давальницькими схемами?

— Не лише. Та й не варто присипати голову попелом у зв’язку з тим, що ми працюємо за давальницькими схемами. Так працюють у всьому світі. Я бував на турецькій фірмі, яка шиє костюми за давальницькою схемою для дуже відомих кутюрьє і дуже цим пишається. Річ не в цьому. Приміром, торік українська легка промисловість експортувала продукції майже на 700 млн. дол. Хоча вітчизняний якісний і сучасний одяг міг би спокійно продаватися в Україні і дешевше, ніж ми купуємо за кордоном або в себе в країні контрабандне «дрантя». Це й є основна проблема, що існує сьогодні на ринку.

Однозначно, вітчизняні виробники налаштовані сприймати дії уряду позитивно, але їм потрібно популярно все пояснювати й обгрунтовувати.

Коли «дає добро» енергетична митниця

Алла ЄРЬОМЕНКО

Ці служителі держави не багатьох із нас зустрічають на митниці. Їх цікавлять виключно імпортери, експортери та реекспортери енергоносіїв. Тож не дивно, що мало хто із невтаємничених узагалі знає про існування такої специфічної митниці, як енергетична. Хоча саме працівники енергомитниці контролюють і оформляють майже половину всього товарного імпорту в Україну (у грошовому вираженні), а також експорт.

Створено ж було Центральну енергетичну митницю 1996 року для захисту економічних інтересів України, забезпечення виконання вимог законодавства при митному оформленні енергоносіїв, що переміщаються через митний кордон держави. Нюанс у тім, що такі товари, як об’єкт уваги енергомитниці — природний газ і нафта, — транспортують через митний кордон України практично безперервно. Тож хоч-не-хоч, а працівникам енергомитниці довелося докладно вивчити, де розташовано всі вимірювальні станції та пункти вимірів. Але це, як-то кажуть, деталі повсякденного життя.

У київському офісі ЦЕМ значно скромніше, ніж, скажімо, в Мінпаливенерго. І тільки занадто наївні чи занадто вже «кручені» бізнесмени від нафти та газу намагаються іноді «умовити» енергомитників заплющити очі на... дрібні «нестиковки» (у датах, обсягах тощо). Митники, котрі «заплющили» на такі «дрібниці» очі, сьогодні практично не при справах (або давно пішли в інші місця). Решта ж, хочеться вірити, — на своєму місці.

Ось що розповів «ДТ» виконувач обов’язків глави Центральної енергетичної митниці України, радник митної служби II рангу Микола Чумак.

— Центральна енергетична митниця займається митним оформленням ввезення та вивезення з території України всіх видів енергоносіїв. А енергоносії для енергодефіцитної України — це не лише економічний, а й політичний товар, що надходить у митному режимі. Це природний і скраплений газ, сира нафта, у невеликих кількостях бензини і моторні оливи.

— Чим, на ваш погляд, пояснюється порівняно невелика кількість згаданих вами нафтопродуктів?

— Мабуть, ви знаєте, що сьогодні в Україні працюють шість нафтопереробних заводів загальною переробною потужністю понад 50 млн. тонн нафти на рік. Останніми роками ці НПЗ переробляють трохи більше 20 млн. тонн нафти на рік. Але якщо вони працюватимуть хоча б на 50% своїх технологічних можливостей, гадаю, така стаття, як імпорт бензину, для України практично зникне.

— Оформлюючи й контролюючи законність ледь не половини — у грошовому вираженні — імпорту всієї товарної маси в Україну, а також експорт енергоносіїв, Центральна енергетична митниця, мабуть, має у своєму розпорядженні чималу регіональну мережу й численний персонал?

— Всю цю роботу виконують 337 працівників у 16 регіональних підрозділах, розташованих, зокрема, у Києві, Новограді-Волинському, Бродах, Львові, Дрогобичі, Одесі, Рені, Ізмаїлі, Херсоні, Миколаєві, Лисичанську, Кременчуці та ін. Інакше кажучи, на входах і виходах магістральних газо- і нафтопроводів, в основних торгових портах і на територіях більшості НПЗ.

— То в яких же випадках енергетична митниця України «дає добро» на імпорт, транзит, експорт і реекспорт енергетичних товарів? Чим для цього необхідно «озброїтися», наприклад, при реекспорті енергоносіїв?

— Перша умова для здійснення зовнішньоекономічної діяльності — наявність контракту (договору). Чинним Митним кодексом України передбачено, що для здійснення операцій з реекспорту енергоносіїв суб’єкт підприємництва повинен одержати дозвіл Міністерства економіки України на експорт раніше імпортованого товару.

— А якщо це просто імпорт, тоді як?

— Постанова Кабміну регламентує порядок митного контролю та митного оформлення, у тому числі нафти, нафтопродуктів, газу. У цьому нормативному акті міститься весь перелік документів, які суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) повинен пред’явити митним органам для проведення митного оформлення в заявленому режимі...

— Даруйте, але далеко не всі читачі «ДТ» є учасниками зовнішньоекономічної діяльності. Тому прошу вас конкретизувати поняття «заявлений режим».

— Суб’єкт ЗЕД може заявити передбачений Митним кодексом режим: імпорт, експорт, тимчасове увезення для переробки на митній території України, переробка за межами митної території України, митний склад і деякі інші. Простіше кажучи, таким чином суб’єкт ЗЕД заявляє, з якою метою він увозить товар на митну територію України. Наприклад, сиру нафту в основному імпортують в Україну для переробки її на вітчизняних НПЗ. І хоча в ЗМІ можна знайти різні дані про експорт нафти з України, можу вас запевнити, що про якісь значні обсяги мова не йде, якщо казати про минулий рік, а вже цього року — тим більше. Так, 2004-го був незначний експорт (підкреслюю — незначний) обсягів нафти українського виробництва. Але реекспорту не було.

Цього року був єдиний випадок заявленого режиму реекспорту — за контрактом «Оіл транзит»...

— Суб’єкти ЗЕД України імпортують природний газ в основному в рамках міжурядових угод. Як це позначається на їхньому оподаткуванні і, зокрема, на митах і зборах із газоімпортерів?

— Донедавна нафту і природний газ поставляли в Україну відповідно до міждержавних, міжурядових угод: міждержавна угода Україна — РФ про вільну торгівлю та постанова Кабміну №13 про ратифікацію Україною цієї угоди (від 5 січня 1998 року за підписом В.Пустовойтенка, скасована урядом Ю.Тимошенко 23 лютого 2005 року. — Авт.). Це означало, що практично весь імпортований природний газ за умови прямого постачання та надання сертифіката походження з РФ і Туркменистану ввозився без будь-яких платежів, за винятком митного збору — 0,02% від заявленої митної вартості імпортованого обсягу (але не більш як 1000 дол.).

— Інакше кажучи, за час дії цих договорів НАК «Нафтогаз України», як єдиний оптовий імпортер газу, сплачував лише названі вище суми зборів за митне оформлення імпортованого в Україну газу, і більше нічого — у сенсі митних зборів.

— Загалом, так. Як це відбуватиметься далі, у цьому зараз розбираються наші фахівці.

— Ви вважаєте такий стан речей справедливим? Імпорт — на мільярди, а митні платежі — майже «копійки»?

— Це справа уряду й парламенту. Ми — не «заробітчани», ми — державні чиновники і зобов’язані виконувати й виконуємо вимоги, передбачені нормативною та законодавчою базою держави. Наше завдання — забезпечити законодавчо передбачені митний контроль, оформлення та платежі. Якщо законодавці в якійсь частині вирішили надати податкові пільги імпортерам енергоносіїв, це ж обгрунтовано. Тим більше, що Україна — енергодефіцитна держава. Тож чому вона повинна обкладати вагомими податками, митними зборами імпорт енергоносіїв, в яких вона має потребу?

— Що ж стосується імпортерів інших енергопродуктів і енергоносіїв — ваша думка і приклади з практики. Наприклад, дизельне паливо?

— Імпортери дизпалива сплачують 1,5 євро з однієї тонни, завезеної в Україну.

— Чому?

— Мабуть, враховано те, що в Україні й так досить багато виробляють цього продукту нафтопереробки, і його імпорт на територію України, м’яко кажучи, зайвий. Це стосується й імпорту бензинів, котрі містять кисневі добавки. Це менш якісний бензин порівняно з виробленим в Україні. Тому цілком логічним є запровадження мита на імпорт такого бензину — 15 євро за тонну. Щоправда, з липня 2004 року такої якості бензини до України не ввозять. Завозять високоякісні бензини з Мажейкяйського та Мозирського НПЗ — у невеликих кількостях.

— Кілька років тому імпорт і реалізація в Україні побутового скрапленого газу були просто «золотою жилою» для старих облгазів. Як виглядають справи сьогодні?

— Судячи з наших даних, необхідності в цьому (у колишніх обсягах) немає. Певне, його досить для потреб ринку України. У зв’язку з чим сьогодні імпорт скрапленого газу не очікується, а навпаки, цілком ймовірно, з’явився надлишок газу. Достатню кількість такого газу експортують до Молдови, Польщі. З метою забезпечення внутрішнього ринку торік було внесено зміни до закону про державний бюджет, і на межі першого й другого півріч було запроваджене експортне мито — 10 дол. за тонну скрапленого газу.

— Торік була ситуація: при імпорті узбецький газ, виходило, підпадав під стягування і мита, і ПДВ.

— Це все балачки. При імпорті потрібно сплачувати 20% ПДВ, якщо цей газ не підпадає під міжурядову угоду. Якщо ж компанія поставляла газ для власних виробничих потреб, вона могла заплатити векселем, що, власне, і робила. 20% ПДВ — нічого страшного, із державою потрібно ділитися.

— Зараз, я знаю, «Нафтогаз» знову звертається до Кабміну із тим, щоб компанію звільнили від сплати ПДВ.

— По-чесному, по-людськи я сказав би: не можна, щоб одна компанія наповнювала бюджет України. По-перше, потрібно подивитися в комплексі на результати її фінансово-економічної діяльності, а потім уже вирішувати питання про стягування ПДВ. І по-друге, якщо запровадять 20% ПДВ, то тим самим спровокують подорожчання газу для споживачів, комунальних служб, автотранспортників. Мені здається, що НАК «Нафтогаз України» достатньо сплачує податків у бюджет, тому можна піти на те, щоб навантажувати і якісь інші компанії.

— Чи відомі вам випадки, коли компанії намагалися уникнути сплати мита незаконним способом або ж сплати податків?

— Річ у тім, що на Енергоринку працюють компанії, котрі в основному мають довгострокові контракти. Якщо є законні підстави для сплати векселем, тобто не живими грошима, вони сплачують. Уникнення від сплати податків раніше було по природному газу. Тоді саме змінювалося законодавство, і вони намагалися якось уникнути платежів. Сьогодні НАК «Нафтогаз України» займається оптовим імпортом газу, все прозоро. І платежі, котрі він повинен сплачувати, він сплачує.

— А з приводу грошової та вексельної оплати.

— До того часу, коли це було передбачено, вони сплачували векселем, під режим вільної торгівлі, під постанову (я вже про це казав). Сьогодні всі платежі йдуть у грошовій формі.

— Скажіть, будь ласка, до вас приходять початківці чи вже працюючі на Енергоринку підприємці?

— Іноді приходять, адже ми володіємо достатнім обсягом інформації. Але питанням митного оформлення не займається безпосередньо суб’єкт ЗЕД. Він залучає брокерські контори, професіоналів. Однак буває, що звертаються й до нас.

— На закінчення кілька слів про нововведення уряду зменшити всі митні збори та мита з підприємців при імпорті. Це, звісно, більше стосується імпорту одягу та продуктів харчування, але, можливо, у тому числі й деяких нафтопродуктів. Як ви вважаєте, чи обгрунтовані вони, чи забезпечує система на сьогодні достатні надходження до бюджету та захист вітчизняного виробника?

— Я якийсь час, будучи народним депутатом, займався питаннями, як ми називаємо, законотворчості. І мені було дуже прикро, приїхавши на периферію, чути, що наш закон недосконалий. У таких випадках я казав, що потрібно домогтися виконання закону, подивитися, як він впливатиме на економіку країни в цілому, на політичну ситуацію, і зокрема на підприємництво. І вже на підставі застосування цього закону зробити висновки: так, тут допущено прорахунки, потрібно внести поправки. Зараз у ЗМІ часто пишуть про закон, на якому ще не висохло чорнило, що він недосконалий. Ми займаємося лише енергоносіями. Можливо, за деякими видами продукції мита занадто великі, але ж навіщось їх встановлювали. Головне, потрібно домогтися виконання прийнятого. Якщо це все виправдано, виходить, так і потрібно. А то кажуть, що коли будуть ставки менші, то більше сплачуватимуть. На мою думку, це не зовсім так.

— А у вашій парафії сплати мит і податків важко уникнути?

— Так, адже йдеться не про каністру бензину, а, як правило, про обсяги понад 1000 тонн.

— Скажіть, ви з контрабандою стикалися?

— Бувало, але це винятково рідкісні випадки. Вони здебільшого стосуються ввезення продукції нашої номенклатури. Упаковка олив моторних у межах трьох-п’яти тонн, цистерна нафтопродуктів... Я вважаю, що основні постачальники контрабандою не займаються.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво