Меч і щит - Архів - dt.ua

Меч і щит

1 квітня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №12, 1 квітня-8 квітня

Важко пригадати виборчу кампанію у нашій країні, напередодні якої не змінювалися б правила гри. І, здається, грядущі парламентські вибори — не виняток...

Важко пригадати виборчу кампанію у нашій країні, напередодні якої не змінювалися б правила гри. І, здається, грядущі парламентські вибори — не виняток. Щоправда, про радикальні нововведення не йдеться. Оскільки, голосуючи 8 грудня минулого року за зміни Конституції, законодавці затвердили непорушність основних положень закону про вибори народних депутатів, ухваленого рік тому. «Конституційний склад Верховної Ради України в кількості 450 народних обранців, — ідеться в останньому пункті заключних і перехідних положень закону про конституційну реформу, — обирається 2006 року на підставі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування за принципами пропорційної системи з обранням народних депутатів України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів від політичних партій, виборчих блоків політичних партій відповідно до закону». Отже, змінити виборчу систему вже практично неможливо. Якщо, звісно, не знайдеться достатньої кількості народних обранців, які захочуть звернутися до Конституційного суду з приводу законності того доленосного голосування, коли в пакеті з іншими законопроектами та постановами ухвалювалася конституційна реформа. І якщо КС не вирішить, що такі обставини затвердження закону, який перекроює Конституцію, не зовсім легітимні.

Незважаючи на малоймовірність такого повороту подій, противники класичної пропорційної системи не полишають спроб повернути дорогу їхньому серцю «мажоритарку», хай навіть в урізаному або закамуфльованому вигляді. На розгляді в парламентському комітеті з питань держбудівництва та місцевого самоврядування нині перебувають три законопроекти про вибори народних депутатів України. Один із них, розроблений Степаном Гавришем, при наявності загальнодержавного передбачає створення ще й чотирьохсот п’ятдесяти територіальних округів. Так, партійні списки тут є, і навіть існує п’ятивідсотковий виборчий бар’єр. Але при цьому передбачається, що виборці голосують не лише за партію або блок, а й за кандидата від них у конкретному територіальному окрузі. Депутатські ж мандати серед членів партії, яка подолала бар’єр, розподіляються залежно від того, хто з кандидатів набрав більше голосів виборців (порівняно з колегами з партійного списку). Запропонована в проекті Гавриша пропорційна система з явними елементами мажоритарної у правовому плані менш доскональна, ніж стовідсоткова пропорційна, закладена в ухваленому законі про вибори, вважають у головному науково-експертному управлінні Верховної Ради.

Управління рекомендує не ухвалювати й інший проект виборчого закону, складений народним депутатом Віктором Горбачовим. Оскільки він є практично калькою того закону, за яким обиралися два останні скликання українського парламенту: половина депутатів — за партійними списками, половина — у мажоритарних округах. І повернення до суто мажоритарної системи пропонується в законопроекті, підготовленому групою депутатів на чолі з Богданом Губським. Правда, в супровідних документах до проекту йдеться про те, що ним передбачаються вибори за системою пропорційного представництва. Проте приховати мажоритарну сутність законопроекту не в змозі навіть «особлива роль у виборчому процесі політичних партій». Оскільки зводиться вона лише до висування партіями по одному кандидату в кожному виборчому окрузі з числа осіб, внесених до її (партії) виборчого списку. І ще. Передбачено, що здобувачі депутатських мандатів ідуть на вибори не зі своєю власною програмою, а з програмою партій та блоків, які їх висунули й силами яких проводиться передвиборна агітація за кандидатів.

Незнищенний потяг українських політиків до свого виборця пояснюється неабиякою кількістю аргументів, що неодноразово звучали протягом багаторічної дискусії на тему «Яка виборча система потрібна Україні?». Побоювання, щоб депутати не стали раптом «страшенно далекими від народу», звісно, зрозумілі. Як і турбота про інтереси безпартійних громадян, потрапляння яких до виборчих списків партій буде утруднене. Проте ідея представлення депутатом інтересів обмеженого кола своїх виборців, нагадує заступник глави парламентського комітету з питань держбудівництва Юрій Ключковський, була відкинута ще Великою французькою революцією. Першим декретом Національних зборів ліквідувалася поліція, а другим анулювалися вибори в округах. Думка про те, що при мажоритарній системі парламентер близький до виборця, певною мірою пов’язана з патерналістським ставленням до влади, від сваволі або неуваги якої хтось мусить захищати народ. Але при цьому чомусь не береться до уваги та обставина, що характер представницького мандата означає: його власник повинен відстоювати інтереси народу всієї країни, а не окремої її частини. І судити про ефективність роботи депутата варто, радше, за тим, наскільки успішно він обстоює загальнодержавні інтереси, а не інтереси окремо взятого округу. Яскравою ж ілюстрацією пріоритетів наших мажоритарників можуть слугувати щорічні сутички між ними за капітальні вкладення у свої округи під час бюджетного процесу. Та хіба не криється за цими, на перший погляд, шляхетними поривами елементарне прагнення підлизатися до своїх виборців, щоб ті й не думали на наступних виборах голосувати за когось іншого?

Здається, мало хто стверджуватиме, що ухвалений рік тому закон про вибори народних депутатів бездоганний. І з нашим рівнем розвитку партій запровадження пропорційної системи виборів, можливо, справді трохи передчасне. Але, з іншого боку, мажоритарна система — взагалі вчорашній день світової історії. Тож сперечатися з цього приводу ми, звісно, можемо й далі, тільки без будь-яких наслідків для виборчого законодавства. У тій його частині, де затверджується основний принцип, за яким проходять вибори. Що ж до норм закону, які регламентують процедуру проведення виборів, оскарження рішень, дій або бездіяльності суб’єктів виборчого процесу, відповідальності за порушення виборчого законодавства й інших речей, — то зміни цілком припустимі. Більше того, вони необхідні. Принаймні з огляду на те, що закон про вибори до парламенту текстуально дуже близький до закону про вибори президента. Це не випадково: за словами Юрія Ключковського, Верховна Рада свідомо йшла шляхом уніфікації виборчого законодавства. Проте це означає, що всі слабкі місця закону про президентські вибори, які виявилися в процесі його застосування, властиві й закону про вибори народних депутатів. І не діяти, чекаючи, поки країна вдруге «наступить» на ті ж самі проблеми, було б нерозумно.

Перше, з чого починається практично кожна розмова про можливі зміни правил гри на парламентських виборах, — це прохідний бар’єр. Справедливо було б нагадати, що зниження його з чотирьох до трьох відсотків було тією поступкою, яка дала можливість ухвалити закон, що грунтується на пропорційній системі виборів. Саме за такої умови найменш стійкі прихильники «мажоритарки» погодилися проголосувати за пропорційну систему. І ті, хто сьогодні бореться за перегляд «прохідного бала», не зовсім чесні щодо своїх колег. А пояснюють вони свою позицію, як, наприклад, держсекретар України Олександр Зінченко, тим, що тривідсотковий бар’єр «може поставити під загрозу створення парламентської більшості» через проходження в парламент безлічі малих партій. Що, втім, поки що не підтверджується соціологічними дослідженнями. Опитавши наприкінці лютого своїх респондентів, Центр Разумкова дійшов висновку: якби вибори проходили найближчим часом, тривідсотковий бар’єр подолали б п’ять партій («Народний союз «Наша Україна», Партія регіонів, «Батьківщина», КПУ і СПУ). Звісно, з наближенням дня голосування активність інших партій, рейтинг яких не перевищує двох відсотків, істотно зросте, що може вплинути на остаточний список фаворитів парламентських перегонів. Проте на радикальні зміни в партійному хіт-параді навряд чи варто сподіватися.

На думку Юрія Ключковського, підвищення прохідної планки для партій на один відсоток (за підрахунками депутата, це близько 300 тисяч голосів) навряд чи здатне суттєво вплинути на результат виборів. Ось якщо цю цифру збільшити до семи-восьми — наслідки будуть набагато помітнішими. Але ймовірність такого різкого підвищення бар’єра незначна. А тому, вважає народний депутат, «бар’єрна» тема у виборчому законодавстві сьогодні зовсім не є основною. Оскільки існують набагато важливіші проблеми. Наприклад, різке збільшення кількості партій, зареєстрованих у Мін’юсті впродовж останніх двох місяців. У чому причина такої активності? Адже ані трьох, ані навіть двох відсотків цей партійний молодняк не набере. «Робиться це для того, щоб можна було брати участь у формуванні виборчих комісій, — упевнений Юрій Богданович. — Оскільки вони формуються за таким самим принципом, що й під час президентських виборів (кожна партія, зареєстрована як учасник кампанії, має право делегувати свого представника до виборчої комісії), хтось просто намагається забезпечити собі кількісну перевагу у виборчкомах через підставні партії». Ось чому зміни мають торкнутися насамперед тієї частини закону про вибори народних депутатів, в якій ідеться про спосіб формування виборчих комісій. Абсолютна неадекватність багатьох виборчих комісій, переобтяженість їх людьми, головним завданням яких було не працювати, а завалювати вибори або конкретного кандидата, — одна з найгостріших проблем, що виникли на президентських виборах. Усе це використовувалося як технологія з метою спотворити реальний перебіг виборчого процесу. Щоб уникнути цього на парламентських виборах, потрібно обмежити коло тих, хто може подавати свої кандидатури до складу виборчкомів. Наприклад, надавши перевагу парламентським партіям.

Суттєвого коригування потребує і та частина закону, що описує правила голосування за кордоном. Незабутня історія, пов’язана зі спробами відкрити кілька сотень додаткових дільниць для голосування в Росії, не повинна залишити парламентерів байдужими до цієї проблеми. «Я у власних руках тримав документи, на підставі яких Центрвиборчком збирався відкривати додаткові дільниці в сусідній державі, — розповідає Юрій Ключковський. — Всі вони були сфальсифікованими». Та якщо підійти до цього питання більш тонко й не так грубо підтасовувати документи, то може вистачити і п’ятдесяти додаткових дільниць, щоб із їх допомогою суттєво «підкоригувати» результати голосування. Оскільки захищеність місць голосування за межами наших дипломатичних представництв за кордоном неможливо забезпечити ніякими українськими законами. Це в компетенції місцевої влади, котра, як, наприклад, показує досвід голосування в Придністров’ї, може без пояснень депортувати спостерігачів. Де гарантія, що там буде сформовано нормальні виборчі комісії, складено реальні списки виборців? Всі ці питання потребують доопрацювання, результатом якого мають стати зміни в законі про вибори. Не виключено, що депутатам доведеться піти на деякі обмеження виборчих прав. Без цього, вочевидь, неможливо максимально убезпечити результати виборів від фальсифікацій. Хоч як парадоксально це звучить. На жаль, тут не уникнути суперечності: справедливість вимагає забезпечити, з одного боку, право проголосувати максимальній кількості наших громадян, а з іншого — чистоту та прозорість процесу. Що важливіше — вирішувати українським законодавцям. Щоправда, той-таки Юрій Ключковський вважає, що їхнє рішення не має бути нав’язане суспільству. А тому необхідне широке обговорення цієї теми, щоб остаточний вибір більшістю громадян вважався справедливим.

Не менш суперечливою є також ідея обліку виборців. Річ у тім, що списки виборців покликані забезпечити два протилежних завдання: це спосіб надання можливості проголосувати якомога більшій кількості виборців, а з іншого боку, списки існують ще й для того, щоб громадянин не зміг зловжити своїм правом, проголосувавши більш як один раз. Ось чому проблема з виборчими списками, яка стала притчею во язицех на президентських виборах, обов’язково виникне й на парламентських. Покликаний хоч якось пом’якшити її, закон про державний реєстр виборців уже проголосований у першому читанні. Проте ухвалити його загалом, вважають у комітеті з питань державного будівництва, зовсім не просто. І складнощі ці мають не політичний характер, а технологічний: щоб реєстр виконував покладену на нього функцію, необхідно добре подумати, як здійснювати облік громадян, хто це має робити, яким чином забезпечувати достовірність відомостей і їхнє постійне оновлення. Тож поки що серед депутатського корпуса домінує думка про те, що спочатку потрібно максимально сформувати списки для проведення виборів-2006, а потім використовувати їх як базу для держреєстру. Оптимізму така позиція не викликає. Залишається тільки сподіватися, що до закону про вибори народних депутатів буде внесено поправки, які посприяють більш коректному формуванню і використанню списків виборців.

Не завадило б також удосконалити статтю закону, що описує голосування вдома. При розгляді закону про особливості застосування закону про вибори президента під час голосування 26 грудня Конституційний суд виніс рішення про те, що голосувати за межами дільниць мають право виборці, не здатні пересуватися самостійно. Незалежно від наявності або відсутності інвалідності. Та в той час, як інвалідність установлюється відповідно до певних законів, нездатність пересуватися не фігурує в жодних юридичних нормах. Як визначати цю категорію громадян? Необхідно знайти якусь формулу. І бажано якомога раніше, щоб можна було підготувати спеціальний транспорт для доставки людей на дільниці, певну кількість скриньок для виїзного голосування, зробити виписки із загальних списків виборців...

Тож зміни закону про вибори народних депутатів неминучі. Хоч би як хто журився стосовно того, що це доводиться робити перед кожними виборами. Втім, Юрій Ключковський вважає цей процес закономірним: він обумовлений досить швидким розвитком суспільства, його самосвідомості, політичної культури. «Те, що нам здавалося очевидним перед президентськими виборами, вже не здається таким нині, — зазначає народний депутат. — Необхідно передбачити додаткові захисні механізми проти зловживань, які було зафіксовано на минулих виборах». Це як меч і щит, де меч — фальсифікації й адміністративний ресурс, а щит — способи захисту від них. Розвиток способів нападу, як і в звичайних озброєннях, завжди трохи випереджає удосконалення засобів захисту. Головне, щоб цей розрив не збільшився до критичних розмірів... Залишається тільки дивуватися, що такі розмови походять не від опозиціонерів, а від представників провладних політичних сил. А також сподіватися, що їхні слова не розійдуться з ділом.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво