Маріїнський проект - Архів - dt.ua

Маріїнський проект

10 червня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №22, 10 червня-17 червня

Двірцева інтрига Ольга ДМИТРИЧЕВА Небажання Віктора Ющенка займати робоче місце свого попередника на президентському посту досить давнє...

Двірцева інтрига

Ольга ДМИТРИЧЕВА

Небажання Віктора Ющенка займати робоче місце свого попередника на президентському посту досить давнє. Ще під час помаранчевої революції, коли опозиційний кандидат у президенти та його команда, здавалося, були поглинені виключно прагненням відстояти волю народу, Віктор Андрійович виявив неабияку далекоглядність, повідомивши журналістам, що у випадку перемоги не збирається вселятися на Банкову. Докладніше висловлення нового глави держави з цього приводу з’явилося на офіційному сайті Віктора Ющенка 5 січня нинішнього року. Відповідаючи на запитання, чи не передумав він переносити адміністрацію президента в якесь інше місце, Віктор Андрійович заявив: «Що ж до перенесення, то ця історія розпочата не мною, але тепер уже і я в неї втягуюся. Не дуже хочеться про це казати, але знаєте, після всього того, що коїлося в АП, у мене немає ніякого бажання відчувати на собі емоції такого порядку. Я не знаю, чи вистачить святої води, щоб освятити всі ці стіни, дивани тощо. Ця установа стало епіцентром формування конфліктів, тому в мене є цілком природне бажання перенести адміністрацію в інше місце. Вона могла б бути десь у діловому центрі Києва, який обкреслений периметром: парламент, Кабмін, Нацбанк... Та, з іншого боку, я прекрасно розумію, що після інавгурації щодень, щогодина буде на рахунку. І займатися переїздами чи навіть ремонтами просто не буде часу. Зрештою, мені й не потрібні позолочені ручки на дверях чи тумбочки за 20 тисяч доларів. Меблі, які стоять у моєму кабінеті нині, поїдуть зі мною і туди. Я їх скрізь за собою воджу, тому що мені так комфортно».

Проте, обставивши колишній кабінет Леоніда Кучми милими своєму серцю предметами інтер’єру, новий Президент усе одно не заспокоївся. І 15 лютого, спілкуючись із журналістами, поділився з ними наміром перемістити секретаріат Президента в приміщення Міністерства охорони здоров’я. На думку Ющенка, висловлену ним тоді, «резиденція Президента та його робочий секретаріат» мають містити в собі Маріїнський палац і приміщення Мінздоров’я, що знаходиться в Маріїнському парку. «На п’ятачку могла б розміститися вся українська влада», — пояснив свій задум Віктор Андрійович, маючи на увазі також Верховну Раду і Кабінет міністрів, розташовані на вулиці Грушевського. «У майбутньому було б доцільно, щоб перші особи держави могли жити в Києві й працювати більш ефективно, а не перекривати дороги на годину під час проїзду з заміських резиденцій», — зауважив тоді ж Президент, залишивши при цьому нез’ясованим питання: спікер Верховної Ради та прем’єр-міністр також мають, на його думку, облаштувати своє житло на цьому самому «п’ятачку»? І де саме: кожний у приміщенні керованого ним державного органу чи в іншій будівлі, що знаходиться поблизу?

Після цього тему президентського переселення підхопив і став розвивати керівник державного управління справами Ігор Тарасюк. 18 квітня він повідомив журналістам, що «через рік-півтора кабінет Президента розташовуватиметься в нинішньому приміщенні Міністерства охорони здоров’я в парку Ватутіна». Крім робочого кабінету глави держави, за словами пана Тарасюка, у цьому будинку буде також житлова зона. «А Маріїнський палац використовуватиметься для прийомів офіційних делегацій», — пообіцяв Ігор Григорович. І пояснив необхідність переїзду тим, що «із кабінетом, який сьогодні є у Віктора Андрійовича, зробити нічого не можна»: «При здиранні позолоти й золота ремонт може затягтися як мінімум на півтора року». Водночас як «за рік-півтора до нового кабінету переїде вся резиденція Президента», розраховує держуправління справами, перед якими стоїть завдання відродження «культури українського бароко». «Маріїнський палац через місяць буде закритий на реконструкцію. Він є проблемним, оскільки сповзає. Зміцнюватимуть схили, і Маріїнський палац призупинить свої функції як офіційна резиденція Президента, поки не буде завершено ремонт», — заявив тоді Тарасюк. Тривати реконструкція Маріїнського палацу буде близько трьох років, пообіцяв керівник ДУС. І на цей час роль офіційної президентської резиденції візьме на себе будинок Городецького на Банковій, відомий за назвою «Будинок із химерами». Площа перед ним буде реконструйована з тим, щоб можна було «забезпечувати охоронні заходи», а також для того, щоб там могла вишикуватися почесна варта.

Маріїнський палац, який у часи радянської влади перебував у занедбаному та напівзруйнованому стані, був реконструйований у роки перебудови, тобто двадцять років тому. Сьогодні уже важко судити, наскільки точно були тоді відтворені образи архітектурного шедевра геніального Растреллі. Та якщо незабаром цьому пам’ятнику архітектури знову призначено пережити перебудову, питання про ідентичність сучасної Маріїнки тій, що з’явилася на дніпровських схилах півтора століття тому, стає актуальним. Тим паче, що йдеться про «перепрофілювання» будівлі на функціонуючу адміністративну одиницю. Понад те — на президентську резиденцію, облаштованість якої припускає суперсучасний зв’язок, не менш «просунуту» систему кондиціонування, забезпечення бездоганної конфіденційності зустрічей і розмов у стінах цього будинку та іншої інфраструктури, необхідної для виконання Маріїнкою тієї ролі, яка їй відводиться. Все це потрібно зробити, водночас відтворивши обстановку палацу. Завдання досить відповідальне. І тому запитання про те, хто спроектує і виконає всі ці реконструкційні роботи, не зайве. «ДТ» звернулося з ним до заступника керівника державного управління справами Олексія Панька.

— Олексію Миколайовичу, чи проводився тендер на проект з реконструкції Маріїнського палацу, як того вимагає закон про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти?

— Проекту наразі немає. Ще тільки складається архітектурно-планувальне завдання.

— Отже, тендер ще попереду?

— У нас є генеральний проектувальник, який займається реконструкцією Маріїнського палацу вже три роки. Навіщо ж передавати цю справу в інші руки?

— І хто ж цей проектувальник?

— УкрНДІпроектреставрація.

— А як же бути з тим, що законодавством обумовлене проведення відкритого тендера, у результаті якого й визначається проект, відповідно до якого відбуватиметься реконструкція?

— Проте будівля вже існує, її не потрібно наново будувати.

— Однак ця будівля належить до охоронної зони першої категорії та є загальнонаціональним надбанням. І громадськості далеко небайдуже, які перетворення очікують цей пам’ятник архітектури і хто його реставруватиме?

Йдеться про майбутнє місце перебування Президента, верховного головнокомандуючого. Це особа, яка охороняється. І в зв’язку з цим існують певні вимоги до забезпечення її безпеки. Тому всі подробиці реконструкції Маріїнського палацу на обговорення не винесеш.

У нас немає навіть найменших підстав сумніватися в професіоналізмі співробітників УкрНДІпроектреставрація. І ми легко припускаємо, що, залучаючи цю організацію для розробки проекту реконструкції Маріїнського палацу, стара влада в особі керівництва держуправління справами не переймалася такими формальностями, як проведення тендера. Та чому тепер, коли надворі, здавалося б, інші часи і звичаї, до закону, як і раніше, зневажливе ставлення? Зрештою в тендер на проект реконструкції Маріїнки могли залучити й зарубіжних фахівців, серед котрих явно є ті, хто вже мав справу з витворами Растреллі. Кажуть, що реконструкцією Маріїнського театру в Санкт-Петербурзі незабаром займуться архітектори і реставратори з Голландії, які виграли право на це у відкритому конкурсі. Дехто, правда, вказує на те, що в нашому випадку йдеться не про театр, а про резиденцію глави держави, і участь іноземців у її облаштуванні неприпустима. Проте інші експерти стверджують, що в будинку секретаріату Президента на Банковій є секретні кімнати, облаштованістю яких займалася... ФСБ. І нічого!

Із проханням дати правову оцінку ситуації, пов’язаній із реставрацією Маріїнки, ми звернулися до директора юридичної компанії «Грищенко і партнери» Дмитра Грищенка:

— Закон зобов’язує будь-який державний орган здійснювати закупівлю робіт, послуг і товарів лише через тендер. Якщо тендера не було, отже, маємо справу з порушенням закону. Якщо ж договір із організацією, яка здійснює проектні роботи, було укладено на довгостроковій основі, тоді, можливо, тендер проводити й не потрібно. Але якщо йдеться про використання бюджетних коштів, такі договори можуть укладатися лише на рік. І для їх подовження потрібно або знову проводити тендер, або застосовувати схему, що має назву «Придбання товарів і послуг у одного продавця». Закупівля в одного продавця — це теж одна з форм тендера. Оскільки при ній передбачається та ж сама процедура, що й при тендері, однак при цьому в наявності лише один, а не кілька претендентів. Але проходить повна процедура узгодження ціни й умов контракту з усіма відповідними органами, головним із яких є Мінекономіки.

— Маріїнський заповідник — пам’ятка архітектури, а отже — загальнонаціональне надбання. Наскільки з цим узгоджується статус президентської резиденції, якого Маріїнка набуде найближчим часом? Адже це передбачає істотне обмеження доступу громадян до заповідника.

— Тут варто звернутися до закону про культурну спадщину України. В ньому є положення про те, що органи, покликані стежити за дотриманням законодавства при збереженні культурної спадщини, мають забезпечувати доступ громадян до цих об’єктів, особливо загальнонаціональних. І мають узгоджувати з власниками порядок такого доступу. Наскільки мені відомо, вільного доступу громадян до Маріїнського палацу не було й раніше. А тепер, у разі використання цієї пам’ятки як місця розташування Президента й офісних приміщень секретаріату, вільного доступу тим більше не буде.

* * *

Цього тижня відбулося засідання містобудівної ради, на якому, за словами головного архітектора УкрНДІпроектреставрація Олега Граужиця, було затверджено реставраційний проект Маріїнського палацу. Наступний етап — робоче проектування, після закінчення якого буде затверджено кошторисну вартість проекту. За попередніми підрахунками архітектора, вона має сягнути близько 70 мільйонів гривень. Щоправда, вочевидь, у неї не входять витрати на інженерно-технічне забезпечення президентської резиденції...

Та якщо ситуація з Маріїнкою більш-менш зрозуміла, то щодо сусідньої з нею будівлі — колишнього місця прописки Мінздоров’я — самі запитання. Чому звідти в нагальному порядку виселяється Міністерство охорони здоров’я? Оскільки це відбувається, то, мабуть, усіх формальностей, необхідних для початку процесу великого переселення, дотримано. Тобто розроблено проект, знайдено кошти на реконструкцію або їх закладено окремим рядком у державний бюджет. По коментар ми звернулися до керівника державного управління справами Ігоря Тарасюка:

— Якщо Маріїнський палац не експлуатуватиметься після того, як ми проведемо його реконструкцію, тобто після зміцнення схилів, після ремонту всередині, то через чотири роки він знову повернеться в такий самий стан, у якому перебуває нині. Як його можна використовувати? Його може використовувати Президент, у ньому можна створити музей, картинну галерею. Щось іще у відповідності до статусу Маріїнського палацу.

Але коли ми говоримо про те, що Україна — це країна з багатою історією, яка формувалася не за часів радянської влади, а набагато раніше, то її Президент має перебувати у приміщенні, яке відповідало б історичному корінню нашої держави. Єдиним таким місцем є Маріїнський палац. Тому ми й запропонували: щоб Маріїнський палац працював, щоб раціонально використовувалися кошти, вкладені в нього, нехай він буде резиденцією Президента. Резиденція глави держави, як правило, складається з місця, де Президент може жити, і місця, де він працюватиме, тобто де розташовуватимуться приміщення секретаріату. У зв’язку з цим і народилася ідея відтворити Маріїнський комплекс. У нього входить Маріїнський палац, будинок, у якому донедавна розміщувалося Міністерство охорони здоров’я, і будівлі, що стоять на Парковій алеї, які колись також прилягали до Маріїнського палацу.

— У них нині розміщується «Правекс-банк». Ви маєте намір викупити в нього будівлі?

— «Правекс-банк» орендує їх у якоїсь приватної компанії. І ми зараз ведемо з нею переговори про те, щоб викупити будівлі. Цей комплекс ми хочемо відтворити в історичному аспекті й дати йому нове життя. Як на мене, аби він був репрезентативним обличчям України, кращої ідеї, ніж зробити комплекс офісом Президента, немає. Якщо громада запропонує якусь іншу ідею — будь ласка, ми готові її обговорити.

— А чи є якийсь генеральний план відтворення Маріїнського комплексу?

— Є. Ми його затвердимо після того, як буде проведено дослідження схилів і стане зрозуміло, де їх потрібно зміцнювати. Тоді ми подамо спільноті свій проект і покажемо: ось таким Маріїнський палац задумав Растреллі, ось його карти, а ось те, що хочемо відтворити ми.

— Але для початку потрібно знайти місце, куди переїде Мінздоров’я. Де ж, зрештою, це бездомне міністерство оселиться?

— Насправді є три постанови Кабінету міністрів. Одна з них про переїзд міністерства в колишній будинок Мінтрансу по вул. Щорса. Але, як з’ясувалася, тут дуже заплутана історія з правом власності. Потім було розпорядження уряду про те, що під Мінздоров’я віддається приміщення поліклініки заводу «Арсенал». І частина Мінздоров’я переїжджає туди. А частина переселятиметься в інші будинки. А потім, у самого Мінздоров’я є дуже багато інститутів, які здаються в оренду. Тому міністерство може переїхати в тимчасові приміщення, а опісля переселитися в ті, які йому належать.

— При відтворенні Маріїнського комплексу, слід розуміти, з громадського користування буде вилучено якусь частину Маріїнського парку?

— Тільки в тих рамках, що сьогодні вилучено для Міністерства охорони здоров’я. Ви ж бачили, що біля Мінздоров’я стоїть паркан. Ну, можливо, його перенесуть на метр-два, якщо знадобиться для проведення комунікацій. Маріїнський парк буде доступний для громадян. Змінювати режим ми не плануємо. Звісно, якщо проходитимуть офіційні заходи, пов’язані з приїздом якихось високих іноземних гостей, тоді доступ буде обмежено. Але тимчасово. А взагалі, парк буде відкритий.

— Що буде з житловим багатоповерховим будинком, спорудженим недавно поруч?

— Є рішення містобудівної ради, відповідно до якого, будинок необхідно привести у відповідність до затвердженого проекту, тобто знести кілька горішніх поверхів. Генеральна прокуратура, Міністерство екології й Міністерство з надзвичайних ситуацій нині вивчають обставини будівництва цього будинку. За результатами буде зроблено висновок. Але як людина, обізнана з думкою киян, хочу зазначити: забудовувати схили Дніпра — це варварство.

— А що буде в будинку на Банковій? Казали, туди вселиться Міністерство закордонних справ.

— Там буде офісне приміщення. Частково секретаріат Президента переїде в Маріїнський комплекс, частково залишиться на Банковій. Крім того, досі не розв’язано проблему з приміщеннями для державного управління охорони. Є план, щоб РНБОУ переїхала з вулиці Каменєва кудись в інше місце, а на Каменєва створити навчальний центр для держуправління охорони. Одне слово, ми оптимізуватимемо офісні потреби, які існують у держави, і будинок на Банковій працюватиме як офісне приміщення.

— Ви вже підрахували, скільки все це коштуватиме: реконструкція, відтворення, переїзд?

— Виходячи з сьогоднішньої ситуації, 80 відсотків вартості реконструкції Маріїнського комплексу становитимуть роботи зі зміцнення схилів та протизсувні заходи. На це виділялися кошти ще 2001 року. Постановою Кабінету міністрів. Але їх не було освоєно у зв’язку з тим, що не було резиденції, де наш президент приймав би іноземних гостей. Тепер будинок Городецького на Банковій виконуватиме роль офіційної резиденції Президента, там уже проводиться реконструкція площі. Тільки після того, як будинок із химерами й довколишній простір буде обладнано для прийому офіційних делегацій, Маріїнський палац закриють на реконструкцію.

— І все-таки, у яку суму ви оцінюєте всі ці заходи?

— Ми можемо з вами оцінити це так: ми не плануємо будувати нічого нового, ми плануємо лише зміцнити схили й реставрувати те, що міститься в Маріїнському палаці й Маріїнському комплексі. Решту ми залишаємо без змін.

— Чи правда, що виношуються плани встановити тут фунікулер?

— Схилів ми не чіпатимемо. Вони й так потребують, як уже сказано, зміцнення. Ми хочемо зробити пішохідну зону, яка була раніше, — від Печерської лаври до Подолу. І зробити на ній кілька оглядових майданчиків. Гадаю, у найближчих два тижні ми скличемо журналістів, громадськість і презентуємо наш план. І всі запитання відразу відпадуть.

Крім одного: навіщо треба було виганяти Мінздоров’я з насидженого місця? Адже якщо його будинок реконструюватиметься, ми знову зіштовхуємося з вимогою закону організовувати тендер на проект реконструкції. За словами фахівців, від дня оголошення тендера до часу його проведення, як правило, минає два місяці. Потім ще два-три місяці триває сам конкурс. Потім — підбиття його підсумків. Одне слово, Мінздоров’я могло ще близько півроку працювати на старому місці, паралельно підшукуючи собі нове пристановище. Правда, заступник глави ДУС Олексій Панько запевняє, що його відомство до переїзду Міністерства охорони здоров’я не має жодного стосунку: «Рішення про виселення Мінздоров’я приймав уряд». Зручна позиція! А на підставі чого уряд видавав постанову про виселення? На численні прохання трудящих? Що стосується слів пана Тарасюка про можливість переселення Мінздоров’я в приміщення його ж інститутів, то, на думку юристів, це майже нереально. «Так, у Мінздоров’я є свої інститути. Але майно інститутів належить їм, а не Мінздоров’я, оскільки вони є самостійними юридичними особами, — підкреслив в інтерв’ю «ДТ» Дмитро Грищенко. — Найчастіше в положеннях і статутах цих юридичних осіб зазначено, що держава (в даному разі — Міністерство охорони здоров’я) не відповідає за зобов’язаннями організації, як і організація не відповідає за зобов’язаннями держави. У Мінздоров’я є підпорядковані йому організації, але майно цих організацій не належить Мінздоров’я. Тому говорити, що Мінздоров’я може вселитися в якийсь зі своїх інститутів, — юридично некоректно. Усе залежить від того, чи бажають інститути пускати кого-небудь на свою територію чи ні.

Отож, заповітна мрія Президента розпрощатися з Банковою почала втілюватися. Влада рішуче взялася за діло, ігноруючи при цьому правові й моральні норми, не турбуючись про те, яке враження здатні справити на громадськість грандіозність і масштабність затіяного заходу. Продумувати і прораховувати всі деталі великого переселення вирішено, зважаючи на все, у процесі. Головне — його розпочати! І не важливо, що, прагнучи вирватися з «візантійства» будівлі на Банковій, із її позолотою, вензелями та висульками на помпезних люстрах, Віктор Андрійович може знову опинитися в обстановці, далекій від його естетичних уподобань. Оскільки, якщо глава держави з повагою ставиться до творчості Растреллі й історичної пам’яті, йому не вдасться перевезти в нове місце свого перебування ті улюблені предмети меблів та інтер’єра, які він завжди возить за собою. Стиль рококо, в якому інтер’єр Маріїнського палацу було оздоблено від початку, або стиль Людовіка XVI, в якому його було відновлено після того як його верхня частина згоріла, передбачають не менше ліпки й вензелів, ніж купецький іслам імені Дагаєва, який панує у теперішньому секретаріаті Президента. І рушники зі скринями туди навряд чи впишуться. Та й особнячок, що донедавна служив прихистком Мінздоров’я, не тягне на «хатинку край села».

Ну і головне. Можна уявити, у скільки обійдеться весь цей захід. Викупити будинки, що стоять на Парковій алеї, у теперішніх власників (хоча є і старий випробуваний засіб — «нагнути» незговірливих власників), знести прибудову 30-х років до будинку Мінздоров’я, реконструювати сам будинок і Маріїнський палац, облаштувати прилеглу до них територію, прокласти сучасні комунікації, передбачити місце для паркування не одного десятка машин або вибудувати гаражі... Здається, можна говорити про суму в сотні мільйонів. Можна уявити, скільки політичних дивідендів назбирає опозиція під час ухвалення державного бюджету на наступний рік, коли настане обговорення статті витрат на перенесення президентської резиденції. Розкішний подарунок опонентам влади, котрі жадають підвищити свій рейтинг напередодні парламентських виборів!

Мир палацам?

Юлія МОСТОВА

Історія з рішенням Президента переселитися в Маріїнський комплекс тільки починається. Її наслідки, судячи з усього, навряд чи прораховували в оточенні Віктора Андрійовича, та й сам глава держави. Крім того, ми не можемо не звернути увагу на певні вже сформовані в новій владі традиції, які ситуація з претензіями Президента на резиденцію нового рівня висвітлила особливо чітко.

Президент України Віктор Андрійович Ющенко має цілком очевидний для всіх потяг піклуватися про пам’ятки минулого і людей, котрі зустрілися йому в часі теперішньому. При цьому в першому разі він діє на свій смак, а в другому — на власний розсуд. Але й у першому, і в другому разі найчастіше ігноруючи існуючі правила прийняття відповідних рішень. «Цар велить своїм боярам»: Мінтрансу — зі свого бюджету профінансувати створення музею Сікорського на Ярославовому Валу; МОЗ — залишити приміщення й віддати під реставрацію займаний ним раніше будинок; олігархам — профінансувати глибоку реконструкцію палацу К.Розумовського в Батурині і т.д. і т.п.

Всі ці починання, включаючи і реставрацію Маріїнського комплексу, можна вважати (у різному ступені) потрібними й достойними. Однак реалізовувати їх із порушенням закону, етичних норм, а також із ламкою логіки рейтингу пріоритетності завдань, які необхідно вирішувати новій владі, не варто. Крім згаданих президентських ініціатив, існує маса інших доручень глави держави щодо роздачі та зміни власників низки об’єктів і земельних ділянок.

Із незрозумілих причин Президенту ніхто не пояснив, що він не має на це юридичного права. Звідки випливає друга проблема: в оточенні Президента відсутні люди, здатні заперечувати йому. Члени уряду і люди з апарату Ющенка часто морщаться від рішень, реалізації яких вимагає Президент. Однак для Кабміну і для апарату слово Президента — закон. Повірте, якщо завтра глава держави видав би указ усім чиновникам до вересня, не знімаючи, носити кролячі шапки-вушанки, його було б виконано, і реакція на цей наказ була такою ж, як і на ініціативу про вступ у лави козаків, про увічнення пам’яті в пароплавах, вулицях і іменах військових підрозділів Петлюри, Бандери та Мазепи: «Ша-ша, це Президент. Дивачить, звісно, але ж не суперечити».

За підрахунками одного з віце-прем’єрів, під час відомого ефіру одночасно на трьох пінчуківських каналах, Президент роздав обіцянок на 5,5—6 млрд. грн., не передбачених бюджетом. І ніхто Віктору Андрійовичу з цього приводу не став суперечити.

На перший погляд незрозуміло, чому люди, котрі пройшли найризикованішу виборчу кампанію за всю історію України, виявилися настільки легкодухі у стосунках із їхнім же соратником і лідером. Втім, якщо задуматися, то можна припустити ось що: люди, котрі стояли на сцені Майдану, боролися за владу. І робили вони це не для того щоб тепер вступати в суперечку з Президентом, потрапляти в немилість до нього і позбуватися цієї влади. Все ніби логічно. Але чи за це стояли на Майдані люди, котрі поїдали очима сценожителів? Невже Роман Безсмертний не міг пояснити Президенту, що сімейні дитячі будинки, в яких дітям, безумовно, може краще житися, аніж у макаренківських інтернатах, можуть стати масовими й ефективними лише після того, як буде проведено адміністративну реформу й відповідно реформу місцевих бюджетів? Саме з них фінансують (а в нинішніх умовах не фінансують через відсутність коштів) ці самі сімейні будинки, які, відповідно до президентського указу, мають замінити систему існуючих дитбудинків і інтернатів.

Невже Євген Червоненко, міністр транспорту, не міг не помітити, що в бюджеті Мінтрансу й «Укрзалізниці» немає рядка, котрий дає можливість створити музей Сікорського? Невже Сергій Терьохін, міністр економіки, не зміг пояснити Президенту, що до того як зривати з місця МОЗ і братися за реставрацію будинку, необхідно було провести цілу процедуру тендерів, яких вимагає українське законодавство? І це дало б можливість МОЗу ще як мінімум півроку перебуваючи у старому приміщенні, вирішити розумно й по-хазяйськи питання з переселенням, зберігши цілісність міністерства. Невже Микола Поліщук, міністр охорони здоров’я, не зміг пояснити Президенту, що міністерство, розрубане на чотири частини, не в змозі справлятися з поставленими тим же Президентом завданнями? Не сумніваюся в тому, що Поліщуку соромно за історію з «Охматдитом», але йому, визнаному ученому й авторитетному хірургу, людині, яка трепетно і щиро турбувалася про здоров’я Віктора Ющенка в найважчі часи, чомусь легше вступати в суперечки, «позичивши в Сірка очі», із керівництвом «Охматдиту», аніж поговорити по щирості і заперечити Президенту. А Віктору Пинзенику, міністру фінансів, легше заплющити очі на пропозиції Президента про створення позабюджетних фондів, аніж нагадувати главі держави, що саме він, Віктор Андрійович Ющенко, піддавав найжорсткішій критиці подібну практику минулої влади, обіцяючи зробити бюджетну політику абсолютно прозорою «до копієчки». Невже Петро Порошенко, котрий має тонкий політичний нюх, не пояснив Президенту, що опозиція не повірить своєму щастю, коли витрати на реставрацію Маріїнського комплексу будуть уписані жирновитратним рядком у бюджет-2006? Одночасно всі ці претензії можна пред’явити прем’єр-міністру Юлії Тимошенко, котра виявилася нездатною зробити надбанням гласності численні факти порушення Конституції Президентом під час підписання ним без її подання кадрових призначень. Її вибір — берегиня козацтва і берегиня крісла замість берегині бюджету і берегині законності.

Подібне ставлення до Президента шкідливе для спільної справи і, головне, є принизливим для глави держави. Воно порушує принципи командної гри і відкриває перед Президентом право на помилку, вказувати на яку в остаточному підсумку буде опозиція, а не свої, що, власне, зараз ми і спостерігаємо.

Соціал-демократи по повній програмі осідлали тему «Охматдиту». А якби ж усе робилося по уму і з урахуванням закону, то ця тема взагалі б не виникла. Не прогавив можливості відзначитися і голова Верховної Ради Володимир Литвин. Він написав пронизаний гнівною риторикою відкритий лист із приводу претензій МОЗу на частину території дитячої поліклініки. Хоча якби Володимир Михайлович уболівав за справу, то міг би підняти трубку «двохсотки» і сказати: «Вікторе Андрійовичу, ти (ви) що твориш(те)? Це ж хворі діти. Необхідно зупинити це свавілля. Необхідне втручання Президента. У противному разі опозиція отримає найсильніший козир, а кияни будуть не на нашому боці. Нам же разом на вибори йти, і хоча б із цих міркувань не варто раніше часу публіку розчаровувати...». Але спікер віддав перевагу іншому способу боротьби за здоров’я дітей і електорат. Проте інші не зробили й цього. Як би там не було, хтось підказав Віктору Ющенку, через десять днів лихоманки в «Охматдиті», що Президент має втрутитися в ситуацію. І Віктор Андрійович нарешті виправив те, чого не повинен був допускати: видав указ про скасування розпорядження МОЗу про заселення в поліклініку. Дати Президенту здійснити помилку, а потім піаритися на ній — не найкраще заняття для оточення та соратників. Втім, подібні речі практикує не лише глава парламенту...

Однак задля справедливості зауважу — закиди в непринциповості можна адресувати не тільки «великим» українцям, а й «маленьким». Не тільки верхи, а й низи декларують однакові вимоги і беруть на озброєння подібну риторику. Коли йдеться про абстрактні речі. Коли ж доходить справа до конкретики, постояти за себе і за свої принципи можуть одиниці. Наприклад, батьки учнів однієї з київських шкіл повідомили працівникам Міністерства освіти про те, що з них перед випускними іспитами вимагають по 500 гривень. Але коли перевірка прийшла в школу, то всі батьки заявили, що здають гроші добровільно і за власною ініціативою. Матері солдатів однієї з відомих військових частин неформально повідомили представникам Міністерства оборони про те, що з підвищеного до 60 гривень грошового забезпечення їхні сини одержують у кращому разі 20. Решту віддають сержантам, які вишиковуються біля каси, «на вапно», «на цеглу», «на фарбування трави». Міністерство відреагувало на сигнал. Але жоден солдат не захотів написати заяву і підтвердити цей факт.

Від багатьох бізнесменів ми чуємо про те, що столичні чиновники за вирішення питань у ряді сфер вимагають колосальні хабарі. Може, хто до суду чи в правоохоронні органи звернувся з проханням зафіксувати факт вимагання? Зате про набридлу корупцію всі поговорити мастаки. Ганити вчителів-здирників — до болю в язиці. Пообурюватися дідівщиною при одному році служби — мила річ. То, може, нехай кожен у себе запитає: а що він сам зробив, щоб викоренити ці обурливі для нас явища? Чиновники бояться гніву Президента, громадяни — гніву чиновників, Президент — гніву електорату. У результаті популістські вимоги, не підтверджені реальними діями, наштовхуються на популістські реакції, котрі мають мало спільного з реальним виправленням ситуації. Коло замикається. І виходу з кола малодушності немає. Є лише «відкіт»...

Втім, закид у малодушності можна адресувати не тільки «великим» і «маленьким» українцям, а й тим, хто стоїть трохи осторонь від перших і других. А саме — фаворитам минулого режиму. Олігархи ще не вступили в українське козацтво, але їхні етно-історичні пошуки й потурання президентським хобі вражають. Гроші вливаються в реставрацію Запорізької Січі, Томаківської Січі, палацу Розумовського й інші проекти. До речі, нагадаю, як народжувалося коло майбутніх олігархів, наближених до старої влади. Леонід Кучма запросив для розмови групу бізнесменів, до якої звернувся з проханням виділити по 50 тисяч доларів для будівництва комплексу на братській могилі воїнів Радянської армії, в якій був похований батько Президента. Там і познайомилися між собою близько Пінчук, Ярославський, Суркіс, Червоненко й Ахметов. Не всі, звісно, вибилися в олігархи, але винятком були одиниці.

Тепер же, як повідомляє в тому числі і глава ДУСі, майбутню резиденцію нового Президента влада вирішила упорядкувати за рахунок бізнес-відрахувань у позабюджетний фонд. У подібних випадках влада і бізнес діють за умовчанням. Але те, про що вони мовчать, свідки десятиріччя Кучми розуміють і без слів.

Ми попросили соціологічну службу Центру Разумкова поставити киянам таке запитання: «Президент України повідомив, що реконструкція Маріїнського комплексу в Києві пройде за рахунок коштів із позабюджетного фонду. У цей фонд залучатимуть гроші бізнес-структур. Як ви вважаєте, передусім, чому бізнес вноситиме гроші до цього фонду?» 15% із 939 опитаних у телефонному режимі жителів столиці вагалися з відповіддю на це запитання. 6% не знайшли серед запропонованих варіантів підхожої відповіді, а думка решти опитаних розподілилася так: 18% киян вважають, що бізнесмени свої внески робитимуть «безкорисливо, щоб допомогти державі». 21% упевнений, що розщедряться «заможні кроти» «зі страху, що може початися тиск на бізнес-структури, котрі відмовилися вносити гроші у фонд». А 40% переконані, що перерахування до фонду бізнесмени здійснюватимуть «у надії на лояльність влади до свого бізнесу в майбутньому». Тобто, всі все розуміють... І Президент також?

Втім, в одному зі своїх інтерв’ю Віктор Андрійович, говорячи про фінансування реставрації Маріїнського комплексу та реконструкцію майбутньої резиденції заявив: «Майте на увазі, що жодної копійки, котра знадобиться для проведення цих робіт, я з капелюхом не буду ходити і просити по нації. Це державна справа і не треба сміятися ні з Президента, ні з України, ні з державних інституцій». І хто ж сміятися наважиться? Тут вже час плакати. А ось й ілюстрація до нашого висновку:

Як видно з таблиці №1, Президент, як ми розуміємо, не виключаючи можливості бюджетного фінансування нового президентського комплексу, явно не тримає руку на пульсі інтересів населення. Можливо, хтось спробує нас обвинуватити в популізмі при складанні можливих варіантів відповідей на дане запитання. Але це не популізм, це життя. І рейтинг потреб і дефіцитів у цьому житті очолює не Хортиця, не Маріїнський і не Десятинна церква. Історія важлива, але повага до пам’ятників минулого не повинна бути альтернативою зростання кількості могильних плит тих, хто ще живе нині. На минуле важливо озиратися. Але не можна йти в майбутнє, повернувшись спиною до нього.

До речі, не можна сказати, що жителі столиці байдужі до пам’яток історії й нечутливі до її чорних і білих плям. У цьому ж опитуванні, пам’ятаючи про ініціативу Президента, висловлену ним під час покладання квітів до меморіалу в Биківні, ми поцікавилися у киян: «Як відомо, у будинку Жовтневого палацу в Києві в 30-х роках знаходилося НКВС. Чи підтримуєте ви ініціативу Президента України з перетворення Жовтневого палацу на музей репресованих?» І ви знаєте, що відповіли безтурботні кияни, котрі не вважають пріоритетним відродження Хортиці та Маріїнського комплексу? 36,3% висловилися за створення такого музею! Не більшість, звісно, але й не 0,3%. На десять відсотків більше — 46 — побажали зберегти Жовтневий палац як концертний майданчик. А 17,6% вагалися з визначенням долі місця, де проводили масові розстріли репресованих в один час, а в інші десятиріччя виступали найкращі артисти Союзу й України.

Ніщо історичне людям не чуже, їм далекий лише крен від вирішення актуальних проблем у бік мікшування історичних несправедливостей.

Не далека більшість і від проблем Президента. Щоправда, деякі респонденти, за словами соціологів, довго й спантеличено мовчали або голосно чортихалися, почувши запитання про дискомфорт, який відчуває Президент, працюючи в кабінеті з негативною аурою. Але таких була меншість. Відповіді ж інших на наше запитання поміщено в таблиці №2.

Ми, наприклад, вважаємо, що Президент, який повинен п’ять років відпрацювати на благо країни, має право створити у своєму кабінеті максимально сприятливі для нього умови. Вирішити це питання цілком міг би ремонт і відповідне дизайнерське оформлення президентського кабінету. Щоправда, таку думку розділили 18,7 відсотка опитаних. Президентський же варіант, який передбачає реконструкцію будинку Мінздоров’я, підтримали й того менше — 17,4 відсотка. Та в будь-якому разі населення хоче брати участь в обговоренні питання про президентську резиденцію і не вважає, що таке рішення — одноосібна прерогатива глави держави: «Як ви вважаєте, якщо держава приймає рішення про будівництво або дорогу реконструкцію адміністративного будинку для Президента України та його апарату, хто має приймати рішення щодо доцільності будівництва і витрат на нього?». На думку 47 відсотків, таке рішення має приймати парламент. Це побічно свідчить про те, що кияни припускають, що будівництво здійснюватиметься за бюджетні гроші. 14,4 відсотка вважає: рішення має приймати Кабмін. 13,4 відсотка залишають право рішення за Президентом особисто. Вагалися з відповіддю 11 відсотків і не знайшли прийнятного для себе варіанта 14 відсотків. Такий розподіл відповідей явно свідчить про неприйнятність для киян монаршого способу прийняття рішень, і з цим потрібно рахуватися. Тим паче що, відповідаючи на запитання: «А чи потрібно проводити в цьому випадку широке громадське обговорення доцільності такого будівництва чи реконструкції і витрат на них?», 61 відсоток — виразна більшість — відповіла: «Обов’язково потрібно проводити громадське обговорення». 33 відсотки вважали обговорення необов’язковим. Інші вагалися з відповіддю. Понад те, на запитання: «Як ви вважаєте, якщо рішення органів влади та громадська думка з приводу будівельних або реконструкційних планів не збігатимуться, чи має право влада брати до уваги громадську думку?», той самий 61 відсоток плюс одна десята відповіли: «Влада має прислухатися до громадської думки та змінити своє рішення». 15,8 відсотка вважають: «Влада може не змінювати свого рішення, але при цьому має проводити інформаційну кампанію, яка пояснює необхідність будівництва». 13,7 відсотка думають: «Влада може приймати рішення, яке вважає за потрібне й не обов’язково має прислухатися до громадської думки». Інші вагалися з відповіддю.

Втім, влада має прислухатися не тільки до громадської думки, а й до здорового глузду, а також історичного досвіду багатьох держав. Аврааму Лінкольну, який переміг рабство, ніщо не завадило сісти в Білий дім, змінивши в ньому Джеймса Б’юкенена. Микиті Хрущову, який розвінчав культ особи, — сісти в сталінському Кремлі. Дисиденту Вацлаву Гавелу, президенту Чехії, — зайти під дах Густава Гусака в Празькому Граді. А німецьким парламентаріям повернутися у відреставрований рейхстаг. Та якщо нашому Президенту надзвичайно хочеться переселитися в будівлю, в якій жила обслуга і челядь імператора Всієї Русі, то робити це потрібно, дотримуючись законодавчих і моральних норм, розраховуючи фінансовий подих на дистанції, підкреслено делікатно ставлячись до прозорості джерел фінансування проекту, і вже, звісно ж, облаштовувати свою нову резиденцію після того, як про Україну можна буде сказати: «Країна пішла на злет».

Генерал-комісаріат часів нацистської окупації на вулиці Банковій, 11 — у будинку колишнього штабу Київського особливого військового округу. 1942 р.Фото з альбому Дмитра Малакова «Київ. 1941—1943»
Генерал-комісаріат часів нацистської окупації на вулиці Банковій, 11 — у будинку колишнього штабу Київського особливого військового округу. 1942 р.Фото з альбому Дмитра Малакова «Київ. 1941—1943»

«Кто более матери-истории ценен»?

Сергій МАХУН

Представник управління справами Президента України недавно сказав, що своїм майбутнім переїздом до будинку Міністерства охорони здоров’я на вулиці Грушевського,7 Віктор Ющенко хоче підкреслити: історія України почалася не в радянський період, який і символізує будинок на Банковій,11. Яке ж значення в історії країни та її столиці відігравали цей будинок і Маріїнський палац — місце офіційних прийомів Президента України? «Кто более матери-истории ценен»?

Маріїнський палац — справжній діамант Києва, який довгі роки милував око не тільки закордонних президентів, прем’єрів, королів, а й — двічі на тиждень — пересічних туристів, 1 липня закривається на трирічну реконструкцію. Більше того, після «евакуації» Міністерства охорони здоров’я, що повинна завершитися до 14 липня — термін озвучила прем’єр Юлія Тимошенко, — звільняються чималі площі під ще одну резиденцію Віктора Ющенка.

Історія будинку Мінздорову — частини Маріїнського комплексу — досить цікава. Майже шість років копіткої праці зодчих і будівничих дозволили 1876 року без особливої помпи відчинити двері «Киевского удельного округа ведомства Министерства императорского двора и уделов». Звернімося до енциклопедії: «Удельное ведомство: центральное государственное учреждение Российской империи; в 1797—1892 гг. — Департамент уделов; в 1892—1917 Главное управление уделов Министерства императорского двора. Ведало удельными крестьянами (до 1863), удельными землями и имуществами».

«Удельное ведомство» опікувалося маєтностями, які належали Романовим. А коли до Києва приїздив імператор, в будинку розміщувалася обслуга — управителі, фельд’єгері, економи, кухарі, мажордоми, двірники, лакеї...

Нагадаємо читачам, що цей будинок є пам’яткою у квадраті — історії та культури. В ньому з 80-х років XIX ст. розміщувалися також і казенні квартири. Тоді люди часто отримували помешкання прямо за місцем роботи. Певний час тут жили видатна українська письменниця Марко Вовчок (Вілінська), відомий архітектор, наглядач будинків сім’ї Романових Сичугов, київські вчені-академіки. У радянські часи цей будинок пройшов складну генезу. Декілька десятків років він вірою і правдою служив Міністерству охорони здоров’я УРСР, а потім і незалежної України. Цікаво, що в докладному путівнику Костянтина Шероцького (1917 р.) про цей будинок читач не знайде ані слова.

Разом із Маріїнським палацом, Двірцевим та Царським (Маріїнським) парком за часів трьох останніх Романових «Удельный округ» становив цілісний палацово-парковий ансамбль. Контури його почали вимальовуватися лише з 70-х років XIX століття. До речі, Романови, чи, точніше, перші особи династії, досить часто приїжджали до Києва. Не забуваймо, що місто мало сильні монархічні традиції й для всіх православних імперії саме Київ із його Лаврою та Софією, а не Санкт-Петербург чи Москва, був справжньою столицею. Так, у рескрипті Олександра II (1856 р.) до митрополита Київського і Галицького слова «Киев — Иерусалим земли Русской» аж ніяк не були авансом, а радше — констатацією факту.

Повернімося до Маріїнського палацу. Його споруджено за проектом італійського архітектора Франческо Бартоломео Растреллі 1745—1752 рр. за наказом імператриці Єлизавети Петрівни. Роботами керував архітектор Іван Мічурін. За взірець — бажання цариці закон — було взято палац у підмосковному селі Перово роботи того ж Растреллі. Головний фасад має довжину 65,3 м, а парковий — 119,1 м. Загальна висота палацу — 16 метрів. Навпроти головного фасаду Маріїнського палацу — Маріїнський парк (англійський сад), закладений 1874 р. за проектом садівника А.Недзельського.

Палацовий комплекс має суворо симетричну композицію. Головний двоповерховий корпус і одноповерхові бокові флігелі утворюють широке подвір‘я. Архітектура палацу вирішена у стилі бароко: чітке планування, виразне компонування об‘ємів, багата пластика фасадів, що проявилася в пишних формах коринфського ордера, рустуванні стін, розкреповці карнизів, ажурному парапеті і ліпленні наличників вікон. У фарбуванні палацу використані типові для російського бароко кольори: бірюзовий для стін, світло-жовтий для колон та карнизів, білий для ліплення і балюстрад. Усе це надає споруді святкового й урочистого вигляду.

1787 року до Києва приїжджала Катерина II, а вже за кілька років палац став виконувати зовсім інші функції. Тут давалися вистави, розмістилося «присутствие», а вже на початку XIX століття знаходилася резиденція Київських генерал-губернаторів. 1819 року велика пожежа практично зруйнувала Царський палац. Лише 1834 року його відбудувало Товариство мінеральних вод, що влаштувало тут курзал та приміщення для виготовлення штучних мінеральних вод; у флігелях відкрилися кімнати для приїжджих.

Нарешті у 1870 році палац знову стає царською резиденцією з нагоди приїзду Олександра II. Цій події передував перший за багато років приїзд царя до Києва 1868 року. Він був у розпачі від стану «Царського палацу». Відбудову очолив архітектор Карл Маєвський; роботи провадилися з участю відомого архітектора Олександра Шиллє. К.Маєвський вирішив інтер’єри в дусі неоренесансу часів правління короля Франції Людовика XVI. Цокольні приміщення призначалися для царського почту; в центрі другого поверху — велика танцювальна зала, обабіч — салони та царські покої. Палац змінив і назву. Відтепер на честь дружини царя Марії Олександрівни (колишньої гессен-дармштадтської принцеси, до прийняття православ’я — Максиміліани Вільгельміни Августи Софії Марії) його назвали Маріїнським. Якщо скажемо, що про цей факт не знає 99% українців, то не помилимося.

І це також наша, українська історія, але в імперському її варіанті. Цікаво, що саме в ті роки цар-«реформатор» затверджував Валуєвський циркуляр (1863 р.) і Емський указ (1876 р.), затискаючи зашморг на українській мові.

У період між двома Російськими революціями 1917 року розкішний палац став оплотом більшовиків, які мали, мабуть, непоганий смак: у квітні–жовтні тут діяли Київський комітет РСДРП (б), Київська Рада робітничих депутатів, революційний комітет та розміщувалася редакція газети «Голос социал-демократа». У грудні 1917 року, коли в Києві фактично зберігалося тривладдя (Українська Центральна Рада, вірні Тимчасовому уряду органи влади та більшовицька Рада), саме розміщений на Печерську, зовсім поруч із палацом, завод «Арсенал» став оплотом радянської влади. Тому в Маріїнському палаці відбувся Обласний (крайовий ) з’їзд РСДРП (б). Під час Громадянської війни в 1919 році палац став штабом Богунської бригади дивізії Миколи Щорса.

За радянської влади в палаці хазяйнували штаб округу в 1920 році, Землевпорядкувальний технікум (1923—1925 рр.), сільськогосподарський музей; з 19 квітня 1941 року тут було відкрито музей Тараса Шевченка. Під час Другої світової війни Маріїнський палац зазнав значних пошкоджень. Реставрацію проводили у 1945—1949 рр. за проектом архітектора П.Альошина. Палац потому використовувався як пристановище для всіляких організацій; і серед них — Український республіканський комітет захисту миру. З 1992 року Маріїнський палац став місцем офіційних прийомів Президента України.

Будинок на Банковій, 11 є значною композиційною домінантою. Споруджено його архітектором Сергієм Григор’євим у 1936—1940 рр. шляхом реконструкції двох триповерхових будинків другої половини XIX століття (архітектор Олександр Шиллє). В них розміщувалося військове відомство штабу та інтендантства Київського військового округу. З 1923 по 1941 рік тут розміщувався штаб Київського особливого військового округу (КОВО). У різні роки в Києві працювали маршали Олександр Єгоров, Василь Блюхер, командарм I-го рангу Іона Якір (усі репресовані в 1937—1938 рр.), генерал-полковник Михайло Кирпонос (загинув під час виходу з Київського котла у вересні 1941 року). Під час нацистської окупації Києва два роки в цьому будинку розміщувався Київський генерал-комісаріат. Після війни і по 1991 рік у будинку на вулиці Орджонікідзе (Банкова знову з 1992 р.) — ЦК КПУ. Тут працювали перші секретарі ЦК КПУ — Микита Хрущов, Лазар Каганович, Леонід Мельников, Микола Підгорний, Петро Шелест, Володимир Щербицький, Володимир Івашко. З 1992 року і по сьогодні будинок на Банковій, 11 — резиденція Президента України. Саме тому можна стверджувати, що в цьому будинку приймалося набагато більше рішень, які відіграли в долі українського народу визначну, хай, як мінімум, і неоднозначну роль.

На час реконструкції Маріїнського палацу, за словами керівника Державного управління справами Ігоря Тарасюка, резиденцією Президента тимчасово буде «Будинок з химерами» (архітектор Владислав Городецький) на вулиці Банковій,10. «Офіційно Президент буде приймати після закриття Маріїнського палацу в Будинку Городецького», — зазначив Тарасюк.

І.Тарасюк сказав, що нині секретаріат (де розміщено кабінет Президента) і саме приміщення президентського кабінету нічим не нагадують, що це українські будівлі. «Тут на другому поверсі сидів Каганович. Що змінилося з тих пір?», — сказав Тарасюк. Він зазначив, що одне із завдань його управління — вдихнути український дух у ці будівлі. Від себе додамо — зробити це буде дуже важко. Заважає історія.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво