Літній погляд на речі, або Коментарі до прочитаних слів - Архів - dt.ua

Літній погляд на речі, або Коментарі до прочитаних слів

15 липня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №27, 15 липня-29 липня

Літній погляд ледачіший, але пильніший. Є час приглянутися до дрібниць, деталей та інших завитків. Подивитися в телевізор...

Літній погляд ледачіший, але пильніший. Є час приглянутися до дрібниць, деталей та інших завитків. Подивитися в телевізор. Почитати, нарешті, програму дій нової влади. Тим більше що рівно через тиждень виповниться півроку з часу інавгурації народного Президента країни. Невеликий, але ювілей, — десята частина каденції минула. Можна робити деякі висновки, якщо не зі справ, то зі слів.

Тим більше що слів сказано багато. З’явилися нові. Президент, наприклад, вивчає молодіжний сленг, міністри — керівний. Якщо у Президента всі підлеглі «класні», «унікальні» й «спеціальні», то в міністрів — краще, цитуючи, перекладати якоюсь іноземною. У політичний обіг увійшло поняття «інтереси Майдану». І з’явилася партія, яка ці інтереси представляє, вона ж партія влади, нами обраної.

І тепер ми — Майдан, влада й громадяни — намагаємося побачити одне одного в нових особах, ролях та іпостасях. І зрозуміти одне одного. Як це вийде, як складуться наші стосунки — робити висновки рано, але коментувати вже можна...

Про Майдан і бутерброди

Я пам’ятаю Майдан, друзі. …І наша мета була в 2005 році — якнайшвидше дійти до кожного українця і сказати: «Громадянине! Якщо ти обрав чесну і професійну владу, вже через 365 днів твоє життя буде кращим. Причому ти це відчуєш або у своїй кишені, або на своєму бутерброді. Він стане товщим, там буде більше масла.

В.Ющенко, 17 червня 2005 р.

Напевно, Президент і громадянин, до якого звертається Президент, пам’ятають Майдан якось по-різному. Маю на увазі смислові акценти.

Так, безперечно, громадянин вийшов на Майдан, щоб уже через 365 днів життя стало кращим. Але не зовсім і не тільки у сенсі бутерброда.

Як свідчать результати червневого соціологічного опитування, у масових акціях листопада-грудня 2004 р. з помаранчевого боку брали участь понад 21% громадян країни*. З них 71% — це громадяни, які вважають себе середнім класом. Нехай цей клас і специфічно український, про що не раз ішлося, але живе не бутербродом єдиним.

І довів він це просто — бутерброд йому був обіцяний і опонентом Віктора Андрійовича на виборах не менш товстий. Ба більше, не тільки обіцяний, а значною мірою вже виданий і навіть з’їдений — якщо пригадати, наприклад, що пенсії зрівнялися з прожитковим мінімумом саме при опонентові, тільки називалося це інакше. І зарплати підвищувалися на ті ж таки відсотки. Але вийшов український середній клас в абсолютній більшості своїй не на синій, а на помаранчевий Майдан. Тому що, крім бутерброда, кандидат на посаду президента Ющенко обіцяв громадянам чесну, прозору, професійну владу.

Слово Вікторові Андрійовичу. «Ключова проблема у відносинах, на мій погляд, влади й громадян була в тому, що ключові соціальні програми практично були не обслужені, починаючи з пенсій, закінчуючи сиротами, дітьми-інвалідами й т.д. І тому мета була — давайте 2005 рік уявимо собі роком соціальним, який дуже швидко дасть ефект соціальної політики» (16 червня 2005 р.).

Ключова проблема у відносинах колишньої влади й громадян була не в цьому.

Усі соціологічні дослідження свідчать — вона була в корумпованості, мутності й загальній капосності колишньої влади. Громадяни чудесно розуміли (і розуміють), що відсутність «обслуговування соціальних програм» у надзвичайно багатій країні, яка дала світові не одного мільярдера, не одну сотню мільйонерів і яка посіла перше місце в Європі за кількістю «майбахів», — прямий наслідок корумпованості влади. І вийшли громадяни на Майдан країни не тому, що на їхніх бутербродах не було масла, а тому, що тодішня влада таки їх дістала — саме як громадян і саме своєю безмежною нечесністю, тупою ненаситністю і вселенською зневагою до всього, чого не можна з’їсти, — закону, права і свободи.

Головне гасло нинішньої команди на виборах було — чесні проти нечесних, моральні проти аморальних, безкорисливі проти корисливих. Це був козир, бренд, перевага, фішка, фенічка, якщо вже Президент перейшов на молодіжний сленг. І нинішня команда перемогла, тому що їй повірили, або дуже хотіли повірити, або більше нікому було вірити. І якщо вона дозволить собі себе ж і скомпрометувати, дискредитувати...

І ще одне — пам’ятаючи Майдан, слід дуже чітко пам’ятати й інше: серед тих, хто стояв там, були не лише прихильники Ющенка, там були і просто противники старої влади, яким Ющенко ще тільки повинен довести, що вони не помилилися. А серед 70% тих, хто не був на Майдані, — багато його противників, яких треба переконати, що вони помилялися. Важка, звичайно, шапка, єдина втіха — добровільно надіта.

Громадянам потрібна чесна влада. І влада професійна, яка знає, що робить. При такій владі і в такій країні бутерброд буде товщий за визначенням, він — похідне. І не слід принижувати ні владу, зводячи її досягнення до бутерброда, ні громадян – запевняючи в тому, що вони бутербродом задовольняться.

Але якщо Мономах вважає, що бутерброд первинний, поговоримо коротко про бутерброди.

Про підсумки коротенько

Вийдіть, будь ласка, на Хрещатик — ви побачите: половина дівчат із животиками ходять. Усі хочуть народити в Україні.

В.Ющенко, 17 червня 2005 р.

Перший етап боротьби з бідністю, яка принижувала націю роками, ми виграли.

В.Ющенко, 9 липня 2005 р.

Щодо животиків — можливо, так. Виплати, щоправда, почалися у квітні, помітні животики — вже у червні, але це буває. Однак особливих успіхів у боротьбі з бідністю громадяни в червні не помітили, незважаючи ні на виплати, ні на животики.

На запитання про матеріальне становище їхніх родин 16% опитаних відповіли, що ледве зводять кінці з кінцями, грошей не вистачає навіть на необхідні продукти — проти 18% у лютому; 46% — що їм вистачає на харчування й покупку необхідних недорогих речей — проти 43% у лютому; 32% і в червні, і в лютому — що загалом на життя вистачає, але придбання речей тривалого користування, таких як меблі, холодильник, телевізор, наштовхується на труднощі. Тільки 4% заявили, що живуть заможно, але квартира або авто не по кишені — проти 5% у лютому. І в десять разів менше — 0,4% хоч у червні, хоч у лютому — можуть дозволити собі все що завгодно.

Таким чином, якщо й відчули перемогу на першому етапі, то, крім делегатів з’їзду НСНУ, де про неї було оголошено, ще 2% громадян країни.

Тому вкотре і ще раз. 2005 рік, який Президент пропонує «уявити собі соціальним», ні швидко, ні повільно «ефекту соціальної політики» не дасть. А дасть, швидше за все, ефект протилежний.

Соціальна політика, зведена до підтримки непрацездатних і малозабезпечених верств населення, в умовах масової бідності та безробіття не є ефективною ні з соціального, ні з економічного погляду. Із соціального — бо не вирішує кардинально проблему бідності найбідніших. З економічного — бо не веде до істотного підвищення платоспроможного попиту, здатного вплинути на виробництво, крім вузького його сегменту, де найбільше й вибрикує інфляція, — виробництва продуктів харчування.

Така соціальна політика може бути прийнятною тільки як короткочасна, не більше. Бо швидко веде не до загального благоденства, а до вповільнення темпів економічного зростання — і порочне коло популістського патерналізму замикається.

Державна політика, здатна дати хоч соціальний, хоч економічний ефект, — це політика, спрямована на підтримку працездатного населення і встановлення адекватної ціни праці. При такій політиці працездатні самі подбають про своїх батьків-пенсіонерів (якщо знадобиться) і дітей до їх виходу з категорії дитинки, як каже Президент. І ще й державі залишиться — на допомогу тим, кому вона справді потрібна.

І що цікаво — громадяни, судячи з результатів квітневого опитування, теж схиляються до такої нескладної логіки, невдячні. На запитання про пріоритетність державної підтримки працездатних/непрацездатних в умовах обмеженості бюджетних коштів 48% громадян погодилися з тим, що держава повинна підтримувати працездатних, значно підвищуючи їм зарплати, створюючи робочі місця і сприяючи розвитку малого й середнього бізнесу. І відчутно менше опитаних — 33% — схилилися до думки про пріоритетність підтримки непрацездатних і малозабезпечених через збільшення соціальної допомоги, виплат, субсидій та ін.

Отже, якби нова влада використала час авансів і кредитів суспільної довіри, то можна було б, не втрачаючи обличчя й рейтинги, не патерналізмом займатися, а економікою. І громадяни зрозуміли б і підтримали — якби влада робила це чесно й прозоро...

Про справи без компліментів

Хлопці, кажу, почався день — ви одна команда. Говоріть компліменти одне одному.

Кажіть, що одному вдалося те, іншому те, ми спробуємо ще так зробити...

Треба менше займатися піаром. Політик може піарити свою тему... А коли ми говоримо про виконавчу владу, ми повинні говорити справами, тільки справами.

В.Ющенко, 9 липня 2005 р.

Так. Тому залишімо компліменти хлопцям і, скориставшись протилежною гендерною приналежністю, подивімося на справи. Не те щоб говорити компліменти — погано, хороше слово й кішці приємне. Є і такий педагогічний прийом, цілком прийнятний. Щоб не сформувати комплекс неповноцінності, щоб підбадьорити, щоб лікоть друга. Як в американських фільмах — «Джиммі, у тебе вийде!». Але, по-перше, на комплекс неповноцінності нова влада, схоже, не страждає, а по-друге, вона, на щастя, цілком здорова.

Отже, громадяни хотіли владу чесну.

Щоб бути чесним, треба дотримуватися закону, це аксіома. Кілька десятків нових осіб нової влади протягом чотирьох місяців відкрито порушували Основний Закон країни, поєднуючи посади в парламенті й уряді або в «президентській вертикалі». Гарант Конституції порушень не припинив, мав справи — видавав укази з невідомим закону грифом «не для друку», практику чого обіцяв припинити, щойно його нога ступить на посаду...

Президент декларує відданість закону. Чому ж, накладаючи вето на Кодекс адміністративного судочинства, він запропонував парламенту внести до нього зміни, згідно з якими, фізичні та юридичні особи втрачають права на оскарження незаконних рішень глави держави й уряду України, а також уряду АР Крим? Адже в такий спосіб дехто особливо високо громадянами поставлений елегантно виводиться за рамки дії закону, однакового для всіх. А громадяни у своїх рівноправних відносинах із владою, у разі прийняття парламентом пропозиції гаранта, зможуть оскаржити у пристрасно очікуваних адміністративних судах хіба що рішення начальника рідного жеку...

Гарант, щоб бути чесним, повинен поважати закон удвічі — і зі свого боку дотримуватися, і від хлопців вимагати, щоб дотримувалися. Оскільки аксіома — сила закону в неминучості покарання за його, закону, переступ.

Погані хлопці, покарати яких теж обіцяв гарант, тим часом, вдало і не кваплячись, зібрали свій немудрий скарб і хто куди розбіглися. Нехай їх тепер наша доблесна міліція по світу ловить, за гроші, між іншим, платників податків. Чи не ловить? Питання виникає і стоїть, тому що дебати між новою владою й новою опозицією, що супроводжують процеси втеч-ловів, дуже вже скидаються на класику з політичного життя британської опозиції: якщо ви будете на нас наклепи зводити, ми скажемо про вас правду... Цікаво, чи знайдуть Бакая в Москві, а Засуху в Ковалівці?

Щоб стати нечесним, не обов’язково красти й попадатися і судом бути визнаним винним. Досить один раз сказати одну маленьку неправду. Один раз збрешеш — і хто тобі... Ніхто. А Книга книг знає, що пише.

У Литві недавно пішов у відставку міністр економіки В.Успасських. Причини дві: перша — лобіювання інтересів бізнесу, який належить його дружині, друга — неправдиві дані про освіту. Міністр заявив, що скінчив Академію народного господарства ім. Плеханова, чого Плехановка не підтвердила. На вимогу депутатів В.Успасських вийшов зі складу сейму, у Литві, до речі, одночасне перебування в законодавчій і виконавчій владі Конституцією не забороняється.

Схоже, так? Тільки в Україні це був міністр юстиції, в жодну відставку він не пішов, і ніхто цієї відставки від нього не вимагав. А зовсім навіть навпаки.

Коментуючи нав’язливість журналістів щодо цього, Президент заявив: «Посада міністра — політична. І я не вважаю, що наявність освіти — це те питання, яким повинен опікуватися Президент. Це підміна понять, і я знаю, хто за цим стоїть».

Що хотів цим сказати Президент? Що політикові можна працювати без освіти? Що посада знімає питання про підробку документів? Що коли «за цим хтось стоїть», то можна брехати?

Як людина, котра бреше, може представляти в країні правосуддя? Як громадяни можуть вірити міністрові, який бреше? І найголовніше — а на якій моральній підставі після цього Президент може вимагати, щоб інші не брехали, у тому числі і йому особисто?

…Недавно в Тернопільській області громадяни збурювалися й протестували — виявилося, що двоє з новопризначених глав райдержадміністрацій не мають вищої освіти. Смішні люди, хвора нація, як каже Президент…

Найстрашніша неправда — напівправда. Опустивши долар, уряд не посоромився заявити, що в результаті «у доларовому еквіваленті збільшилися доходи найбільш незахищених верств населення». Спробуйте заперечити, наступного разу в турецьких лірах порахують. Що заощадження тих, хто вважає себе середнім класом, зменшилися — уряд мовчить, вважаючи, мабуть, що вони з доходів, які збільшилися, ще заощадять, які там їхні роки.

Громадяни хотіли владу прозору.

Першим тестом на прозорість для нової влади були кадрові призначення, останнім у часі — підвищення зарплат вищим чиновникам країни. А посередині — вагон і маленький візок: підвищення тарифів на залізничні перевезення й поштові послуги, встановлення нового прожиткового мінімуму на 2006 р., забута обіцянка привселюдно декларувати доходи всіх нових осіб, їхніх чад і домочадців et cetera, et cetera

Єдина реформа, що набирає оберти так стрімко, аж громадська думка за нею не встигає, — територіальна. На думку Р.Безсмертного, провести реформу треба блискавично, до виборів 2006 р. Випробування планується провести на жителях Київської області, воно коштуватиме 600—800 млн. грн. Жителі як укушені бігають по стихійних зібраннях, прагнучи дізнатися, що буде. Хоч хтось бачив білборди, наліпки й нашльопки з картами області і виразним, як передвиборна листівка, поясненням суті, сенсу і що отримаємо на виході?

Ця реформа непрозора сама і прозорості влади раз і назавжди не передбачає. Бо зробити владу прозорою й доступною в будь-якому місці країни — це створити «електронний уряд» — давно спланований у країні захід, що з’їдає регулярно якісь кошти. А якщо непрозора — то чи слід ображатися, коли намір такого оперативного її проведення розглядається окремими громадянами як спроба одержати багато мутної води перед виборами? Адже роками реєстр виборців зробити не можуть, а тут...

Про приклади з життя

У нас є два шляхи... Не чекати манни небесної від Ющенка, а робити так, як робить Ющенко. І не робити того, чого не робить він: не давати й не брати хабарів, не обманювати, вимагати, щоб закони виконувалися. І вимагати від влади виконання її обов’язків.

Ю.Павленко, лютий 2005 р.

Ви повинні бути безмежно відданими, мати безсонне життя. Ви повинні на роботу ходити з ранку до глибокої ночі. З 9 до 5 ваша робота ніколи не буде успішною. Тим більше з обідами, з перекурами, з кавою, чаями. Я б просив бути дуже делікатними. До вас приходять найраниміші групи людей, якщо вони на вашому робочому столі застають кавоварку, яка працює в регулярному режимі, а там пончики. Подивиться на свої фігури, пожалійте себе. Не демонструйте цієї привольності.

В.Ющенко, 23 червня 2005 р.

Ой, має рацію Президент, тричі має рацію. І про культуру маркетингу, і про пончики. Якби ж він сам не почав з резиденції...

Колись НАСА провело дослідження щодо конформізму — англіканська церква ні при чому, йдеться про наслідування авторитету. З’ясувалося, що в будь-якій групі, від мікро- до націй, завжди знайдеться 10% осіб, які, хоч би що ви з ними робили, будуть порушувати закон і всі принципи людського суспільства, 10% — які, хоч ти їх стріляй, ніколи нізащо нічого не порушать. Решта 80% — поводитимуться так, як поводяться лідери, ватажки, еліта. І хоче Президент чи не хоче, — хлопці не тільки його слухатимуть, а й на нього дивитимуться. І на нього ж та на його унікальних і спеціальних хлопців дивитимуться громадяни, нація.

Є речі відносно безневинні. Ну, вносить Президент національний колорит в оздоблення службового кабінету. Почин підхоплено. Рівненський, наприклад, губернатор виставив у себе колекцію народних костюмів, повісив шаблю, зібрав підлеглих і цілком офіційно зажадав привести кабінети до належного вигляду, оскільки «кожен, хто відвідає кабінет керівника, повинен бачити, що тут працює українська влада».

Є речі безневинні не настільки. Якщо Президент дозволив комусь збрехати, то брехатимуть і йому. І, можливо, брешуть. Минулого місяця, вкотре підбиваючи підсумки 100 дням, Президент повідомив, що стараннями нової влади вже покращилося соціальне становище незахищених — «від дитинки до пенсіонера, кожному я сьогодні зможу чесно дивитися в очі».

А чи знає Президент, що, коли він це говорив, у деяких містах і селах лікарям, а вслід за ними — учителям керівники рекомендували йти у відпустки за власний кошт? Чи не глянути в очі тому лікареві? А якщо ту дитинку або пенсіонера до нього на прийом приведуть, а немає, гіппократ — у відпустці, на вільних хлібах.

Тобто якщо окремі громадяни брехатимуть Президентові, то Президент брехатиме іншим громадянам, і аж ніяк не окремим, тому що хоч би де й що він привселюдно говорив, як Президент він говорить із нацією.

Багато хто, дуже багато хто з громадян країни готовий не тільки не помічати, а й виправдовувати дрібні витівки нових персон нової влади. Хто — щиро, і це не страшно й може закінчитися тільки перепалкою двох фізичних осіб щодо любові до тієї чи іншої політичної особи. Хто — не дуже. І це небезпечно. Тому що вони виправдовують, щоб і собі робити так само. І робитимуть. А у влади буде право притягнути до відповідальності?

А на все на це дивиться така потрібна нам Європа й такі потрібні нам стратегічні інвестори... Їм не потрібні звіти про боротьбу з корупцією.

Нова влада, як і попередня, виїжджаючи за кордон, воліє зупинятися в найпрезентабельніших готелях, а в них – у таких само апартаментах. У Брюсселі, наприклад, у «Конраді», де президентський номер коштує 2500 євро за добу, або, якщо цікаво, — дві місячні офіційні зарплатні самого Президента, або півсотні мінімальних зарплат нації у країні, яку Президент представляє.

Здивувати Європу цим навряд чи можна. Там демонстративне споживання не заохочується, осуджується і вважається моветоном, воно для богеми, тусовки. А якщо комусь дуже треба навіяти всім, що реприватизація, кампанія проти олігархів може негативно позначитися на інвестиційному іміджі країни, то не треба. На цьому іміджі негативно позначається, зокрема, саме розкіш правителів багатих країн, але бідних народів. А приватизація, націоналізація, реприватизація — якщо все це відбувається, знову й ще раз — чесно, прозоро й законно, нікому ніде не заважали.

Голос із залу

Хлопці, дорогі друзі!

Ми вас втрачаємо. Навіть розслаблений літній погляд на те, що відбувається, може відзначити, що на новому обличчі проступають знайомі риси.

Перший дзвінок є, тенденція це чи ні, сказати поки що неможливо, — і це шанс. Але якщо в лютому був впевнений у тому, що події в країні розвиваються у правильному напрямку, 51% громадян країни проти 24%, які мали протилежну думку, у квітні — 54 проти 24%, то в червні — 43 проти 31%. І особливо — втрачаючи в підтримці середнього класу, курс розвитку подій не набуває її в середовищі нижчого. Рівень схвалення курсу середнім класом упав з 53 у лютому до 45% у червні, нижчим — з 47 до 39%, відповідно. Зрозумійте, бутерброд — ще не все...

Нам, як і раніше, потрібна чесна прозора влада, верховенство права, закону і свобода. І в нас, як і раніше, є шанс... І ми готові брати участь, допомогти й підтримати.

Про підтримку Президента і уряду шляхом розуміння

Інавгурація Ющенка — тільки початок історії. Народ повинен підтримати свого Президента, дії уряду розумінням і роботою.

Ю.Павленко, лютий 2005 р.

Вустами міністра глаголить істина.

Одне лихо — народ і радий був би підтримати розумінням, але погано розуміє, що саме підтримувати.

Колись класик, книжки якого з бібліотек уже викинули, у такий спосіб популярно пояснював різницю між трудовою діяльністю людини і бджоли, що, як відомо, теж старанно трудиться й творить. «Найгірший архітектор, — писав він, — відрізняється від найкращої бджоли тим, що, перш ніж побудувати щось у реальності, він будує це у своїй голові». Називається — план, програма, проект, креслення та інший кошторис, а тепер уже й «дорожня карта».

Уряд Ющенка (так, здається, рекомендовано його називати нині недійсними темниками?) запропонував народові програму дій, яка на перевірку й за чесною характеристикою прем’єра є не зовсім програмою, а «філософією». Програми цієї народ, як заведено, не читав (читали тільки 5%, до речі, дарма, багато цікавого). Але думав, що Президент, який обіцяв спілкуватися з народом чи не щотижня з допомогою радіо й телебачення країни, пояснить. Однак Віктор Андрійович вийшов на зв’язок один тільки раз, і то не для того, щоб конкретні плани на завтра розказати.

Зате з’явилося безліч програм, у яких плутається не тільки народ.

У лютому тезка за посадою Кондолізи Райс заявив: «Секретаріат Президента готовить сім стратегічних проектів, які Віктор Ющенко запропонує суспільству. Одним із проектів, що почне реалізовуватися найближчими днями, стане програма з питань релігії». Хто з суспільства, крім того, що чув про програму з релігії (надто вже гучний був резонанс), бачив шість решту?

У травні, звітуючи про перші 100 днів роботи, уряд повідомив, що вже виконує 17 програм Президента Ющенка. Чомусь здається, що це не ті, які в секретаріаті писалися. До набору програм уряду входять програми різні — і галузеві, і функціональні, і важкі для визначення, і з назвами, і без, і чи то одна, чи то дві лікам присвячені. Не минуло і двох тижнів, як міністр охорони здоров’я сказав, що під кінець року міністерство розробить «програму, спрямовану на врегулювання цін на ліки». Тобто дві вже є, а це буде третя, чи тих немає, а ця буде?

На парламентських слуханнях 7 липня Кабміну рекомендували до вересня розробити концепцію Державної програми боротьби з бідністю й до жовтня подати програму на розгляд парламенту. А 9 липня, як ми вже відзначали, Президент повідомив, що перший етап боротьби з бідністю успішно пройдено. Це поза програмою, вільні вправи, так би мовити, — чи це перший етап тієї програми, що буде, після концепції, яку розроблять? А ті програми, які чи то є, чи то будуть, — вони на яких розрахунках яких ресурсів розроблялися, якщо в нас ніхто не знає, ні що в кого є, ні хто де працює, ні в кого скільки? Хоч вимагати такого знання — занадто. Тут самі програми не інвентаризовані, розмножуються, як таргани, — як народу підтримати розумінням?

І що кривдно — якщо все послухати, то маса здорових думок, чудесних ідей і намірів. Але маса, просто маса... Куди йти сьогодні, куди бігти завтра, за чим займати з ранку, коли й де записатися в чергу на підтримку Президента і дій уряду роботою?

Колишній владі, пригадується, теж не бракувало добрих намірів, виражених у великій кількості дуже хороших програм...

Те ж саме, але шляхом роботи

Я знаю, що зайнятість виникає тоді, коли цвіте економічна активність.

В.Ющенко, 23 червня 2005 р.

А як народ хотів би підтримати Президента і дії уряду роботою – словами не передати. Але роботи як особливо не було, так особливо й немає.

Зате з’явився президентський указ буквально від минулого понеділка «Про вдосконалення державного регулювання у сфері зайнятості населення й ринку праці в Україні». Указ велить уряду та іншим відповідальним структурам «проводити протягом 2006—2009 рр. заходи зі створення щорічно не менше 1 мільйона робочих місць», вказує, де їх, робочі місця, насамперед створювати — «у сфері інноваційного й високотехнологічного виробництва, у сільському господарстві, соціальній сфері в сільській місцевості, у сфері послуг та туризму, а також у монофункціональних містах» і вказує шлях — «шляхом надання населенню державної підтримки для організації підприємницької діяльності, перетворення самозайнятості населення у високоефективний малий і середній бізнес».

Для всього цього до 31 грудня поточного року той-таки уряд, НАН України з участю організацій роботодавців та профспілок повинні «розробити прогнозні показники потреб економіки держави у кваліфікованих працівниках і фахівцях на період до 2010 р.».

Три запитання й одна думка виникають після прочитання документа.

Запитання перше: на підставі чого розроблятимуться прогнозні показники, якщо, як було сказано вище, якоїсь виразної програми соціально-економічного розвитку країни до 2010 р. (тобто орієнтирів розвитку виробничої бази) не було, немає й до кінця року не передбачається?

Запитання друге: чому в цьому указі жодного слова немає про наміри грандіозного будівництва й відповідно — створення в ньому робочих місць? Неодноразово говорилося й на практиці перевірено — одне робоче місце в будівництві автоматично породжує п’ять таких самих у суміжних галузях.

Запитання третє: як рахуватимемо? Адже в законодавстві поняття «нове робоче місце» не визначене, і в статистиці, зрозуміло, його немає. Може, тому за перший квартал поточного року робочих місць начебто було створено 180 тисяч, а якщо й далі правильно рахувати, то до кінця цілком міг би бути перший мільйон...

Одна думка: активність створення робочих місць у всьому переліченому в указі прямо й безпосередньо залежить від наявності/відсутності інфраструктури. Якщо взяти до уваги, що за цим гарним словом криються транспорт, зв’язок і комунальне господарство, то зрозуміло, що в нашому випадку йдеться, швидше, про відсутність.

Приклад із життя рідного села. Село лежить за 20 кілометрів від обласного центру Черкас, що не завадило йому занепасти. І з’явився минулого літа в селі стратегічний інвестор, веселий рудий німець, як з’ясувалося, трохи неуважний — примудрився мобільний у черкаському готелі забути. Подивився інвестор на наявні в селі рештки потужної колись птахофабрики й вирішив її відновлювати і ніжкам Буша крильця злегка підрізати. Уже й по руках із сільською громадою вдарили. І з цієї нагоди вирішив веселий німець подзвонити у своє ганзейське містечко Бремен із сільради. Далі розповідати?

Таких прикладів із життя рідних нам сіл та міст — усьому відомству пана Червоненка за рік не перевезти. Немає в нас інфраструктури, якщо кілометрів 20 від обласного центру, ну немає.

Але ж кожному і пацифістові, і економістові відомо, що «економічна активність цвіте» тільки там і тоді, де й коли інфраструктура є. Бо хоч вона й «підструктура», і хоч галузі, які входять до її складу, — не основні, а допоміжні, але саме вона ці основні обслуговує і без неї вони, такі основні, — ніщо.

Тобто ланцюжок вимальовується такий: інфраструктура — економічна активність — зайнятість. І аж ніяк не навпаки або з середини. Всі теперішні розвинені країни світу, від величезних і Сполучених Штатів до крихітної Данії, виходили з різного ступеня Великої депресії одним шляхом – через будівництво доріг. Тобто елементарної, вихідної складової інфраструктури.

По-перше, будівництво звичайної дороги може поглинути величезну кількість некваліфікованої й інокваліфікованої, скажемо так, робочої сили і навіть дати їй ту чи іншу будівельно-дорожню кваліфікацію, і шахтар, можливо, швидше схильний будувати дорогу, а не фермерством займатися.

По-друге, будувати дороги цілком можливо з допомогою громадських робіт, як це робилося у тих-таки США, Данії та інших нині розвинених. За спецівку, їжу, місце в наметі й долар на день, на наші — 150 гривень на місяць. Дуже небагато, але ж тимчасово і з отриманням задарма кваліфікації й великої пошани, яку в нині розвинених громадським роботам уміли створювати.

По-третє, обабіч побудованої дороги саме й розцвітає те перетворення самозайнятого населення у високоефективний малий і середній бізнес, і, що цікаво, — саме в зазначеній в указі сфері послуг та туризму. А якщо цю дорогу будувати в сільській місцевості, то тут вам і місцевість, і соціальна сфера в ній, і бізнес, і зайнятість. А якщо врахувати, що транспорт, зв’язок, бізнес та зайнятість породжують соціальну інфраструктуру — освіту й охорону здоров’я, а якщо врахувати... Загалом, якщо все це врахувати, то ні шахтарів на фермерів переучувати не треба було б, ні юних медиків із педагогами в село «зобов’язалівкою» заганяти.

А якщо врахувати, що інфраструктура — це сучасний зв’язок, то в телефонізації, комп’ютеризації всієї країни і включенні її у Всесвітню павутину — робочі місця висококваліфікованих фахівців, від інженерів до тих, назви яких звичайний українець ще не вивчив. Тут ніяких громадських робіт, а чиста зайнятість.

І, нарешті, по-четверте. На недавньому міні-давосі Президент назвав п’ять інвестиційних «принад» країн: близькість до ЄС, європейські орієнтири в економічних правилах і стандартах; висока якість людського капіталу, освіченість і висока мотивація працівників; транзитні можливості; невичерпаний досі перелік підприємств, цікавих із погляду приватизації. Жодна з них без інфраструктури доброго слова не варта. Можна, звичайно, прокласти по території країни два-три транс’європейських коридори, щоб звання транзитної виправдати. Громадянам зручніше буде ними з країни їхати, у пошуках роботи в ЄС, дякувати Богові, ми до нього близько.

На з’їзді спадкоємців Майдану Президент пояснив суть і зміст згаданої територіальної реформи. Дуже зворушливо, що в селі Великі Віники буде не тільки сільрада, а й нотаріус, і юрист, і інші громадянинові корисні люди. Але від цього від села Малі Віники до них не буде ближче. Тому що — дивися вище — інфраструктура, одначе.

А в комп’ютеризованій школі плюс інфраструктура (цього разу телефон та Інтернет) можна, власне, розмістити той-таки інтернет-кіоск, звідки будь-хто з сільських громадян може по Інтернету одержати й відправити... І не ходити, не їздити... Ми хотіли наблизити владу до народу? Отримуйте. Звести нанівець контакти громадянина із чиновником, щоб уникнути, зокрема, вимагання й давання? Отримуйте... Мрії-мрії. А все ж таки уявіть собі: ви сидите, й захотілося вам довідку з жеку одержати. Ви набираєте електронну адресу, викладаєте прохання, і через три дні одержуєте звичайною поштою довідку...

Однак кожному — своє. Громадянам — мрії, владі — слова, слова, слова...

*Усього в масових акціях листопада-грудня 2004 р. взяли участь 29,2% опитаних. На підтримку В.Ющенка — 21,2%; на підтримку В.Януковича — 6,7%; на підтримку і В.Ющенка, і В.Януковича — 1,3% (у період масових акцій могли траплятися випадки переходу прихильників одного кандидата на бік іншого — це враховувалося при складанні варіантів відповіді на запитання, які містяться в анкеті). Не брали участі в акціях — 70,8% респондентів.

У статті використовуються дані соціологічних опитувань, проведених Центром Разумкова в усіх регіонах України у 2005р.: з 23 по 28 лютого (опитано 2012 респондентів віком від 18 років); з 23 по 28 квітня (2010 респондентів); з 27 травня по 2 червня (2008 респондентів). Теоретична похибка вибірки всіх досліджень не перевищує 2,3%.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №46, 30 листопада-6 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво