Лідер «Пори» Владислав Каськів: «У системі нової владИ сьогодні потрібна революція» - Архів - dt.ua

Лідер «Пори» Владислав Каськів: «У системі нової владИ сьогодні потрібна революція»

5 серпня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №30, 5 серпня-12 серпня

Тільки 2 серпня «Пора» нарешті отримала довгождане реєстраційне свідоцтво від Міністерства юстиції і стала 127-ю вітчизняною партією...

Тільки 2 серпня «Пора» нарешті отримала довгождане реєстраційне свідоцтво від Міністерства юстиції і стала 127-ю вітчизняною партією. Своєрідний політичний паспорт виписано (відповідно до відомого рішення суду) «заднім числом» — 23 березня. Що, як відомо, дає «пористам» можливість взяти участь у парламентських виборах. У тому, що вони складуться для партії успішно, лідер «Пори», Владислав Каськів, практично не сумнівається.

— Владиславе, отже, «ПОРА» отримала-таки можливість взяти участь у парламентських перегонах 2006 року. Що означає це рішення Мін’юсту — документи «ПОРИ» були бездоганними чи на деякі недоліки врешті-решт просто заплющили очі?

— Для на нас дії Міністерства юстиції були персональним викликом «Порі» як політичній партії, і, незважаючи на політичний контекст, на наближення виборчої кампанії, для нас було справою честі й гідності довести, що документи, подані на реєстрацію, законні. У нас є рішення суду. Всі аргументи, висунуті проти нас, ми спростували.

Взагалі, ситуація з Мін’юстом була лише видимою частиною цілого політичного спектаклю навколо «Пори». Сьогодні можна вже сказати, що «Пора» впродовж 3—4-х місяців перебувала в такому стані, коли їй було дуже важко не продатись. Бо, з одного боку, застосовувались усі можливі й неможливі механізми політичного, юридичного та неформального підкилимного впливу на «Пору» і її окремих лідерів, а з другого — висувались дуже цікаві пропозиції політичного та іншого характерів. Це була класична формула батога і пряника, яку дуже важко було пережити.

Як батіг, так і пропозиції пряника ми отримували від невеликої, але впливової групи «батьків» НУ, які на сьогодні є високопосадовими чиновниками, але не навчились відділяти владу від бізнесу.

— Це правда, що ви особисто зверталися до Ющенка з проханням по допомогу?

— Не про допомогу. Я особисто і «Пора» направляли офіційний відкритий лист Ющенку з вимогою втрутитись у цей процес і зажадати справедливого, об’єктивного вирішення цієї проблеми. Ми зверталися до Ющенка не з проханням зареєструвати «Пору», а, швидше, з вимогою вплинути на систему юстиції в Україні, щоб вона виконала свої обов’язки, передбачені законом.

— Чи не було помилкою марнувати стільки часу і воювати з Мін’юстом, замість того, щоб перереєструвати одну з уже існуючих партій, а відмову в реєстрації використати як PR-хід?

— У тому-то й річ, що ми не воювали з Міністерством юстиції. Ми воювали за відновлення справедливості й за те, аби довести — публічно довести, — що «Пора» не допустилася помилок у документах, поданих на реєстрацію. І це для нас було дуже принципово.

Одразу п’ять політичних партій пропонували нам скористатися іхнім юридичним статусом, аби ми мали змогу взяти участь у кампанії. На жаль, не можу їх назвати, це не наше право — це право тих партій, і це буде не зовсім коректно. Можу лише сказати, що такі пропозиції були, і з юридичної, формальної точки зору «Пора» все одно брала б участь у виборах.

— Чи правда, що керівництво «Пори» зверталось до Ющенка з пропозицією вирушати на вибори у блоці з «Нашою Україною»?

— Можу сказати, що звернення про співпрацю надходили до «Пори» від переважної більшості учасників політичного і виборчого процесу. В різних формах. Керівництво «Пори» жодного разу не зверталося до Ющенка з такою пропозицією, і я абсолютно переконаний, що жоден із політиків, у тому числі з «Нашої України», не має підстав стверджувати протилежне.

— Чи правда, що прем’єр-міністр Юлія Тимошенко зверталася до вас із низкою пропозицій, зокрема щодо створення блоку із БЮТ на виборах, а також включення активістів «Пори» у прохідну частину списку БЮТ?

— У мене особисто такої розмови з Юлею Володимирівною не було, але в нас були розмови з представниками політичної сили, яку вона репрезентує, про можливу співпрацю. Точно не можу сказати, від кого виходила ініціатива, однак нам було б не соромно, якби вона виходила й від нас.

Питання спільного блоку обговорювалось. Будь-які форми політичної співпраці залишаються актуальними, але я при цьому особливо хочу наголосити на тому, що «Пора» не бачить зараз реальних механізмів співпраці з будь-якою політичною силою в Україні, оскільки в нас є низка чітко визначених принципів, які не можуть стати предметом компромісу чи обговорення, і поки що ми не можемо стверджувати, що ці принципи мають інші політичні сили.

Жодних формальних пропозицій, які б передбачали формулу політичної співпраці, а тим більше — розподіл місць у прохідній частині списку, не було.

Персонально мені пропозиції надходили. Не від БЮТ — від окремих політиків із середовища «Нашої України».

— З ким планує блокуватись «Пора» впродовж кампанії і після перемоги? Чи можливе утворення блоку ПРП-НРУ-УРП-«ПОРА»?

— У нас нині вироблена абсолютно чітка однозначна позиція — самостійно брати участь у передвиборній кампанії. Я не виключаю, звичайно, можливості політичного блокування, але на сьогодні ця ймовірність мінімальна. І реальною вона стане лише тоді, коли хтось із учасників виборчої кампанії дуже чітко й однозначно виголосить своє бачення політичного розвитку ситуації і програму дій, яка збігатиметься із задекларованою програмою дій «Пори». Можу обіцяти сьогодні, що «Пора» буде першою, хто цю програму оприлюднить, — це станеться у перших числах вересня.

Я особисто і абсолютно переважна більшість моїх колег у «Порі» є прихильниками співпраці у будь-яких формах — від формування великих впливових партій до об’єднання різних партій в одну потужну партію, але якщо це об’єднання відбувається на демократичних засадах, якщо в цей процес включені справді активісти партії, а не лише менеджери та олігархи.

Чому «Пора» вимушена говорити про самостійну участь у виборчій кампанії? Перша причина — ми не бачимо політичної сили, яка чітко відповідає нашому баченню розвитку країни. І друга — ми не бачимо жодної партії чи політичної сили, яка будувалася б за демократичним принципом — знизу догори, де кожен член партії має вплив на діяльність партійних органів і взагалі на позицію партії як таку.

— На який результат у відсотках розраховує «Пора» в результаті парламентських виборів за умов самостійного «польоту»?

—Тут є два принципових фактори, про які я хочу сказати.

Я вже сьогодні можу стверджувати, що декілька озвучених принципів «Пори» не будуть дуже популярні в українському суспільстві. Ми на це підемо свідомо. Наприклад, я вважаю (і це моя особиста позиція, прошу не сприймати її як офіційну позицію «Пори»), що досить сьогодні державі дурити людей в Україні і говорити про безплатну медицину. В країні має бути платна система медичного обслуговування, але якісна, чесна і справедлива, коли людям за їхні гроші дають якісне медичне обслуговування, і якщо лікарі не надають цього обслуговування, людина може звернутися до суду. Я гадаю, що це непопулярна, але відповідальна ідея. Ми говоримо про чесну незалежну тестову систему вступу до вузів. Ми розуміємо, що це може бути непопулярним, бо зникне можливість за хабарі потрапити до вузу. І так далі.

Другий момент. Ми не розраховуємо на відсотки. Ми йдемо в політику й у виборчу кампанію не для того, щоб отримати відсотки чи навіть пройти в парламент, а для того, щоб рухати в суспільство ідеї, носіями яких є «Пора». І ми переконані — абсолютно переконані, — що ці ідеї дозволять нам пройти в парламент і подолати бар’єр.

— Ви могли б підтвердити або спростувати зацікавленість «Пори» у залученні таких політиків у ролі впізнаваних знакових постатей — Луценко, Жванія, Хмара, Стецьків, Філенко, Іващишин?

— Скажу одразу й категорично — жодні технічні переговори не велися. Йдеться лише про те, чи сприйнятні ці люди для нашої філософії.

Луценко — так. На жаль, останнім часом ми не маємо нагоди часто спілкуватись, оскільки він — міністр. Час від часу в неформальних розмовах ми обговорюємо політичну ситуацію в Україні, її розвиток, але про якісь конкретні пропозиції не йшлося. Жванія — ні. Це не питання якоїсь особистої антипатії до Давида Важаєвича, просто він — політик іншого формату, і, очевидно, через безперспективність такої дискусії питання не розглядається. Хмара — відповідь схожа. Це політик, що не відповідає формату «Пори». Стецьків і Філенко — можливо. Іващишин — так, однозначно.

Я думаю, що політичні події найближчих двох місяців дозволять говорити нам про цілу низку яскравих особистостей. Я дуже хотів би назвати ці прізвища, але це буде некоректно щодо цих людей і їх права заявити про свою політичну позицію самим.

Знані фігури з-поза кола професійної політики — такі, як Данило Яневський, Руслана, Славко Вакарчук — наші великі друзі. Принаймні я точно можу сказати, що ці люди розділяють світоглядну позицію «Пори», і ми не відкидаємо можливості співпраці, більше того, ми в цьому навіть зацікавлені. Але при тому не хочемо дешевого популізму, тому отримати у списку відомого журналіста чи музиканта лише для того, щоб там було відоме прізвище, нам не цікаво. Нам було б набагато цікавіше, якби ці люди пропагували ідеї, які сповідує «Пора», навіть не перебуваючи в партії. Якщо буде зацікавленість із боку цих осіб потрапити до списку, я думаю, це можливо. Рішення прийматиме політрада.

— Де «Пора» планує брати кошти на передвиборну кампанію?

—В нас не було раніше й немає тепер критичної залежності від фінансових груп, олігархів і так далі. Ми ніколи не допускали ситуації, щоб хтось із наших партнерів, друзів, бізнесменів мав критичний вплив на бюджет «Пори», і ми не спонтанно, а системно ще перед попередніми виборами побудували механізм, який дозволяв урізноманітнити фінансові потоки. Тому нашими партнерами були малий і середній бізнес. Як правило, ці кошти використовувалися там, де вони надавалися, — в Дніпропетровську, у Львові, Житомирі, в Києві.

Стосовно кошторису — я вважаю, що для виборчої кампанії «Порі» необхідно мати бюджет у не менш як шість мільйонів доларів.

— Чи будуватиме «Пора» свою передвиборну кампанію на критиці влади?

— Ми будуватимемо свою виборчу кампанію на пропозиціях. Буквально сьогодні ми готові запропонувати президентові антикризовий план дій, бо вважаємо, що в Україні наростає криза. Криза не лише економічна, а й політична, криза довіри до влади.

Буде встановлено дуже чіткий термін, протягом якого ми пропонуватимемо прийняти ці пропозиції до виконання. Якщо цей план не буде сприйнятий владою з тих чи інших причин, у «Пори» не залишиться інших механізмів добиватися його реалізації, як використовувати політичні інструменти.

— Не побоюєтесь охолодження взаємин із президентом?

— А що тут страшного? Ми обрали політика, котрий з-поміж усіх політиків, які є в Україні, найадекватніше може бути президентом. Але ж ми не обирали монарха, який царюватиме в Україні. Це людина, що має передбачені законами і Конституцією України можливості для впливу на політичний процес. Це людина, яка може помилятися. Це людина, яка повинна приймати політичні рішення, а на політичні рішення президента повинно впливати суспільство. «Пора» — активна частина цього суспільства. Як політична партія, вона має не тільки право, а й відповідальність пропонувати суспільству свій шлях розвитку. Якщо він буде сприйнятий владою, у тому числі в особі президента, — ми є союзниками й партнерами, якщо він не буде сприйнятий, то ми маємо право добиватись його виконання тими механізмами, тими засобами, які передбачені законами, Конституцією і взагалі принципами демократичного суспільства. Це і є те, за що ми боролись.

— «Пора» серед основних цілей своєї діяльності завжди акцентувала особливу увагу на захисті права на свободу слова. Чим пояснити сором’язливу, так би мовити, позицію «Пори» щодо не цілком адекватних висловлювань президента на адресу журналіста «Української правди»?

— Мені жаль, що ця позиція була так потрактована. Я можу прокоментувати це так. Я вважаю реакцію президента, на превеликий жаль, невідповідною. На публікацію, на розвиток історії в цілому. Це треба визнати, і я щасливий, що президент також близький до такої думки. По суті можна сказати, що демократія в черговий раз перемогла в Україні.

Що стосується «Пори», я вважаю, позиція її однозначна і звучить таким чином. Президент також повинен відповідати за обставини цього скандалу, особливо після того, як він сам, із власної ініціативи, втягнувся в цей процес. Думаю, в нього були інші варіанти виходу з ситуації. Позитивно президента характеризує, що він сприйняв це як свій персональний обов’язок батька. Але негативом є те, що ця позиція переважила його суспільну роль як президента України.

Я готовий публічно сказати, що оцінка «Пори» була абсолютно співзвучна меморандуму, оприлюдненому провідними українськими журналістами. Ми не піднімали цю тему «на прапор», бо на той момент тема була вже досить розкручена і з боку «Пори» це виглядало б спекуляцією й намаганням дешево заробити собі популярність.

— Бренд «Пори» часом не зареєстровано на Андрія Вікторовича Ющенка?

— Ні, бренд «Пори» на сьогодні зареєстровано персонально на Владислава Каськіва.

— Не виникала думка прийняти Андрія Ющенка до лав «Пори» з метою перевиховання?

— Така теза існувала. Можливо, як напівжарт, можливо, як напівсерйозна пропозиція. Очевидно, оскільки вона природно виникла, вона й набула такої популярності, принаймні в середовищі «Пори». «Пора» готова взяти на себе таку відповідальність, але думаю, що це буде не зовсім етично стосовно батька. Тому, якщо Андрій Вікторович Ющенко буде зацікавлений займатись політикою, а не лише жити приватним життям, думаю, «Пора» може дати йому політичну перспективу.

— Існує думка, що «пористи» поступово перетворюються із протестних нонконформістів на буржуазію. «Пора» готова, в разі потреби, перейти у статус опозиції?

— Абсолютно. Нині не важливо, в якому ми статусі — опозиції чи влади. Нам важливо, як зберігаються ті принципи і виконуються ті завдання, які ми поставили перед собою. Ось я зараз працюю радником президента України, але ще жодним своїм життєвим принципом не знехтував. Я абсолютно відповідально можу говорити, що в системі нової влади сьогодні потрібна революція. І я завжди готовий публічно взяти на себе відповідальність бути революціонером у системі влади, навіть якщо це мені завтра коштуватиме посади.

У політраді «Пори» точаться дискусії на тему, чи треба було нам сьогодні йти у владу, скажімо так — висилати своїх представників у структури влади. Моя позиція — однозначно треба було. Це позиція сильного. Якщо ми вважаємо, що можемо прийти у владу і при цьому зберегти свої принципи, то це означає, що ми показуємо всім: «Пора» — не лише політична сила, яка готова бути непримиренною до тих чи інших проблем, це ще й сила, яка у змозі безпосередньо вирішувати ці проблеми. Я пропрацював трохи більше двох місяців, і мені абсолютно не соромно за те, що я зробив.

— Отже, ви не жалкуєте, що пішли в радники президента?

— Я мушу визнати, що зовсім інакше уявляв владу до сьогоднішнього дня. До того, як я став радником президента, для мене влада була таким міфічним створінням, драконом, який існує поза межами моєї свідомості. Найбільше мене вразило усвідомлення природи влади. Я розцінював владу як інструмент впливу на людей, інструмент збагачення для якихось чиновників, інструмент, що комусь допомагає зробити політику справедливою, а саму владу — інструментом служіння народу. Але я ніколи не розумів того, що відчувають люди, які приходять у владу. Тепер я знаю, під впливом чого змінюється свідомість чиновників. Коли ти бачиш, як від одного підпису або сказаного десь слова може змінюватися доля сотень тисяч людей — в один момент, — ти одразу потрапляєш у нову якість. І коли починаєш розуміти, наскільки це відповідальна позиція, починаєш думати, що з тією можливістю робити. А варіантів є багато. Можна цю можливість використати для свого особистого збагачення. І це ще не найгірший випадок. Гірше, коли ти починаєш безвідповідально почуватися наполеоном і експериментувати долями тисяч осіб, лише тому, що маєш можливість керувати якимись процесами. А можна це сприйняти як відповідальний виклик і можливість реалізувати свої життєві переконання. Проблема України в тому, що вона не готує людей до моменту входження у владу.

— Що на вашу думку, стало найбільшим надбанням і найбільшим недоліком нинішньої влади? За що особливо соромно?

— Недолік простий і водночас дуже складний. Коли ми боролися за те, щоби змінити владу в Україні, ми не мали плану дій. Ми не мали бачення того, що робитимемо після перемоги. Нам треба чесно подивитись на ситуацію в Україні, сісти й негайно виробити антикризовий план. Сказати: «Нам треба здійснити сім, десять, п’ятнадцять пунктів для того, щоби повернутись станом на півроку назад, коли президентом став Віктор Ющенко. Ми прожили півроку, ми прожили їх у певному хаосі, змінах, у збільшенні соціальних виплат, але тепер, 24 серпня, ми кажемо — ось наш план дій, і ми його плануємо реалізувати за такий-то час».

За що соромно? Це для мене не теоретичне, а практичне питання. Ось був випадок. Це сталося в середині жовтня минулого року, коли був намір мене арештувати і додому прийшли представники СБУ з обшуком. І консьєржка в моєму будинку виявила громадянську мужність. Вона знала, під яким пресом перебуває, що має справу з СБУ, але вона робила все, щоби не допустити якоїсь провокації з боку цих людей. Ми з нею щовечора говорили, коли я вертався з Майдану. Я розумів ще тоді, що її очікування того, що буде, коли ми переможемо, завищені. Я розумів: її не переконати в іншому, але думав, що ми їй дамо сигнали, які дозволять якось компенсувати очікування. Зараз я приходжу — і мені дуже й дуже важко пояснити їй багато простих речей. Чому досі голова райдержадміністрації — відомий корупціонер, чому ростуть ціни на продукти харчування, чому вона й далі мусить давати хабарі. Я не знаю, що їй казати. Не почнеш же їй розповідати про макроекономічні поняття і перспективи.

Надбання також очевидні. Ми повернулися — суспільством — до стану 91-го року, ми, по суті, переживаємо період дикої свободи, демократії. На жаль, недоброчесні впливові політики в новій владі, а такі є, і немало, набагато більше готові до того, щоб цю свободу поламати, ніж були готові у 91—92-му році. Тому боюся, що ця свобода дуже мінлива.

— Чию кандидатуру висуватиме «Пора» на виборах мера Києва і кого реально підтримуватиме?

— Щодо кандидатур — це складне питання, на нього немає простої відповіді. Одне можу сказати — Київ потребує дуже кваліфікованого, молодого, прогресивного менеджера. Такої людини явно немає серед сьогоднішньої київської влади. На превеликий жаль, такої людини немає й серед теперішніх претендентів на цю позицію також.

Ми висуватимемо свою кандидатуру, можливо підтримаємо іншу, якщо вона буде адекватною. Можливо, це прозвучить неоднозначно, але, знову ж таки, прошу це трактувати як мій персональний коментар, а не позицію «Пори», — отож, я не проти, щоби мером столиці став старший Кличко. Думаю, не виключено, що він висуне свою кандидатуру. Правда, називаючи це прізвище, мушу додати коментар: я би підтримав його лише у форматі, якщо він висуватиметься як лідер команди професіоналів, а не монарх чи князь стольного града Києва.

— Як ставиться «Пора» до політреформи? Кого підтримуватиме під час затвердження прем’єра?

— Також складне запитання. Я вважаю, що політреформа критично необхідна. Я взагалі принципово переконаний у тому, що виконавча влада має бути сконцентрована в одних руках. Вона не повинна бути розділена між прем’єр-міністром і президентом. Скажу на межі фолу як чиновник — працюючи в секретаріаті, навіть не в його структурі, і просуваючи певні рішення, які вважаю корисними для суспільства, я реально не відчуваю потреби в кабінеті міністрів як інституції. Я абсолютно переконаний, що люди, які працюють із прем’єр-міністром, так само не відчувають потреби в секретаріаті президента України. І це навіть не хаос, це абсурдна ситуація.

Тому вважаю своїм найвідповідальнішим обов’язком як радника президента переконати його в тому, що, перш ніж починати якісь структурні реформи, необхідно провести системні реформи державної влади.

Якщо йдеться про конституційну реформу, яка має набути чинності незабаром, — вважаю її не цілком адекватною. Вона, по суті, правильна, але з такими перекосами, які можуть деформувати нині логіку управління країною, можуть навіть призвести до небезпечного загострення протистояння між різними частинами виконавчої влади, включно з президентом, прем’єром і т.д. Ми повинні сьогодні чесно сказати, що в Україні є не два, а, як мінімум, чотири уряди. Це кабінет президента, секретаріат президента, РНБО і Кабінет міністрів.

Щодо прем’єра. Я двома руками підтримую рішення Віктора Андрійовича у політичних умовах, які склалися півроку тому, а саме — призначити прем’єр-міністром Юлію Володимирівну Тимошенко. Але вважаю, що після політичної реформи прем’єр-міністром має стати нова людина. Незважаючи на оцінку персональних рис Юлії Володимирівни, Порошенка чи кого завгодно, а в принципі: новий політичний етап у житті України повинен супроводжуватись усім новим. Якісно кращим.

— Що має відбутися, щоби «Пора» знову вийшла на Майдан?

— Для «Пори» Майдан — не фетиш і не ціль. Ми розглядаємо Майдан виключно як засіб для реалізації цілей і завдань, які стояли перед «Порою». Раніше перед «Порою» як громадянською кампанією, сьогодні — як політичною громадянською партією. Майдан став символом, але його значення я б не переоцінював. Головне, щоби Майдан був у головах людей. І якщо нам завтра доведеться знову захищати свої переконання і принципи, ми, можливо, робитимемо це в інших формах, але з не меншою ефективністю та наполегливістю.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво