Кримський сезон Держдуми - Архів - dt.ua

Кримський сезон Держдуми

2 червня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №21, 2 червня-9 червня

Аби представники всього українського політикуму дійшли злагоди і виступили з єдиною позицією, необхідно щось екстраординарне...

Аби представники всього українського політикуму дійшли злагоди і виступили з єдиною позицією, необхідно щось екстраординарне. Пригадується, востаннє таке трапилося восени 2003-го під час українсько-російської кризи, викликаної будівництвом росіянами дамби в напрямку до українського острова Коса Тузла. Сьогодні провідні українські партії — комуністи, «регіонали» та «нашоукраїнці» — знову зайняли спільну позицію. І приводом стало висунення Держдумою територіальних претензій до України: парламент запросив в уряду інформацію про заходи щодо повернення Криму до складу Росії. За це протокольне доручення парламентським комітетам із міжнародних справ та в справах СНД проголосували тиждень тому російські депутати. І от минулої суботи цей запит було відправлено уряду.

Ініціатором початку «кримського сезону» Держдуми виступив член фракції ЛДПР Микола Кур’янович, який закликав скористатися «унікальною можливістю», оскільки наступного року спливає термін дії україно-російського договору про дружбу, співробітництво та партнерство, підписаного в травні 1997-го на десять років. Він автоматично подовжується, коли, щоправда, одна зі сторін письмово не заявить про своє бажання припинити дію документа за шість місяців до його закінчення. У зв’язку з цим російські депутати з подачі пана Кур’яновича вважають за необхідне до 30 листопада 2006 року заявити про його непродовження та повернення Криму до складу Росії відповідно до Кучук-Кайнарджикського договору від 1774 року.

Важко сказати, чи зробив Кур’янович свій запит із подачі Кремля, що вирішив у черговий раз перевірити на «вошивість» Київ, чи це все ж таки було особистою ініціативою політичного послідовника Жириновського, який подібною PR-акцією мав намір підняти свій рейтинг. Сам Микола Кур’янович заявив в інтерв’ю РІА «Новий регіон», що діяв за своєю «особистою ліберально-демократичною ініціативою як російський патріот і націоналіст». А от Кремль, вустами глави комітету Держдуми з міжнародних справ Костянтина Косачева, постарався дистанціюватися від рішення парламенту. «Такі доручення з’являтися не повинні», — заявив російській газеті «Ведомости» парламентарій, відомий тісними зв’язками з адміністрацією Володимира Путіна.

Самі російські парламентарії кажуть, що випадково схвалили цей запит. «Зазвичай протокольні доручення доповідають на початку робочого дня, а голосують наприкінці. Коли наприкінці робочого дня депутатам запропонували прийняти рішення за «дорученням депутата Кур’яновича», ніхто вже не й згадав, у чому була його суть», — пояснив журналістам член фракції «Родіна» Андрій Савельєв. Натомість відомий Сергій Марков заявив, що «російська влада жодним чином не має намір поставити під сумнів приналежність Криму Україні. Існує Великий договір, і Росія визнає територіальну цілісність України, попри те, що до її складу ввійшли суто російські, російськомовні регіони».

Та й сама ідея повернутися до російсько-турецького договору 1774 року виглядає, м’яко кажучи, безглуздо. По-перше, Кучук-Кайнарджикський договір визначав незалежність Криму від Оттоманської імперії. І про входження півострова до складу Російської імперії там, власне, не було мови: до Росії відходили лише ділянки Азовського узбережжя, територія між Дніпром та Бугом, а також фортеці Керч і Єні-Кале з прилеглими територіями, що забезпечувало росіянам право вільного мореплавства по Чорному морю та вихід через чорноморські протоки.

І пану Кур’яновичу, котрий згадує про свою юридичну освіту, перш ніж посилатися на договір, укладений у XVIII столітті Російською імперією та Портою, не завадило б ознайомитися з ним. До речі, ще 1999 року мер Москви Юрій Лужков також звертався до тексту Кучук-Кайнарджикського договору, вимагаючи повернення Криму до складу Росії. Напевно, за ці роки російські політики-радикали так і не спромоглися прочитати цитований ними документ, воліючи послуговуватися домислами.

По-друге, нагадаємо, що Кучук-Кайнарджикський договір уже втратив юридичну чинність: і Москва, і Київ у своїх відносинах із Анкарою вже давно послуговуються іншими двосторонніми документами. Так, у Російської Федерації з Туреччиною ось вже 85 років діє безстроковий договір про дружбу та братерство, що встановив нові кордони між СРСР і кемалістською республікою. А українсько-турецькі міждержавні взаємини ґрунтуються на договорі про дружбу та співробітництво від 1992 року. (В якому, до речі, є посилання на договір 1921 року.)

Ухвалене Держдумою рішення російська влада постаралася спустити на гальмах. Знаменно, що на сайті Держдуми, де знаходяться офіційні повідомлення про пленарні засідання, немає інформації про ухвалене депутатами рішення. Не супроводжувався почин Кур’яновича й інформаційним акомпанементом провідних російських ЗМІ, як це часто буває, коли Кремль з допомогою Держдуми провокує чергову конфліктну ситуацію. А помічені незграбності стали приводом для того, щоб вже у четвер комітет Держдуми у справах СНД відкликав запит.

Не виключено, що свою роль у цьому зіграла й позиція Євросоюзу. Так, офіційний представник Єврокомісії Емма Удвін заявила, що ЄК пильно стежить за розвитком ситуації, пов’язаної із заявами російських політиків про можливе повернення Криму до складу Російської Федерації, та нагадала, що обидві сторони, — як українська, так і російська — мають дотримуватися міжнародних домовленостей про територіальну цілісність і недоторканність кордонів.

Знаменно, що на рішення Держдуми в Україні реагували лише політичні партії та політики. Представники виконавчих органів влади свідомо уникали коментарів, називаючи поданий запит провокацією. І в цій позиції офіційного Києва є своя логіка. Не слід забувати, що Держдума не представляє офіційної позиції держави. Реакція представників виконавчих органів України у свою чергу викликала б відповідний коментар росіян. І конфлікт вийшов би на новий рівень. Що, власне, відповідає політиці Москви стосовно Києва: створювати якнайбільше проблемних питань, щоб заради їхнього вирішення потім вимагати від української влади політичних та економічних поступок.

В усій цій фарсовій історії звертає на себе увагу такий факт: російські політики та експерти, близькі до влади, знову заговорили про можливе припинення дії україно-російського Великого політичного договору. Такий розвиток подій на сьогодні здається малоймовірним. Насамперед тому, що це вдарить по іміджу Росії як члена «великої вісімки», оскільки продемонструє світовій спільноті невиконання Москвою взятих на себе зобов’язань поважати територіальну цілісність та існуючі кордони. Хоча в Києві визнають: все можливо. Втім, якщо розвиток подій піде за таким сценарієм, то це зовсім не означає, що у Кремля з’являються юридичні підстави висувати Києву територіальні претензії. Оскільки цілісність України гарантована низкою міжнародно-правових актів.

Так, пункт 1 статті 70 Віденської конвенції про міжнародні договори 1969 року серед іншого передбачає, що припинення міжнародного договору не впливає на права, обов’язки чи юридичне становище учасників, котрі виникли в результаті виконання договору. Іншими словами, визнавши в статті 2 україно-російського договору про дружбу, територіальну цілісність і недоторканність кордонів, Москва зобов’язується й надалі дотримуватися цих положень. Окрім того, нагадаємо, що в статті 2 українсько-російського договору Київ і Москва посилаються на Статут ООН і Заключний акт НБСЄ. А виходячи зі статті 43 Віденської конвенції, ми можемо сміливо стверджувати: денонсація Великого договору не дає підстав висувати територіальні претензії до іншої сторони. І, нарешті, згадаймо також підписаний у січні 2003-го договір про україно-російський державний кордон, що має безстрокову дію. В преамбулі цього документа російська та українська сторона також посилаються на Статут ООН і положення Гельсінкського Заключного акта, що передбачає серед іншого непорушність кордонів.

Очевидно, що ці положення міжнародного права враховують у Москві, але грають за іншими правилами. І не можна не погодитися з Мирославом Поповичем, який констатував, що Росії потрібно не стільки отримати Крим, скільки послабити Україну.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво