Козинський глухий кут

Двовладдя — явище саме по собі вибухове, чревате безліччю непередбачених наслідків. Двовладдя ж під час виборів — привід бити на сполох і застосовувати надзвичайні заходи для його якнайшвидшого усунення. Тому що конфлікт протиборчих сторін має всі шанси перерости на глибоку політико-правову кризу. І якщо донедавна байдужість до проблем маленького Козина з боку можновладців ще можна було пояснити тим, що в Україні налічується кілька десятків сіл, у яких ведеться непримиренна війна між главою сільради та місцевими депутатами, то тепер вони просто не мають права не оцінити унікальність ситуації, що склалася. Днями в районній газеті «Обухівський край» було опубліковане повідомлення про те, що Козинська селищна рада сформувала територіальну виборчу комісію. І, з огляду на парламентські вибори, що насуваються на країну, не було б у цьому нічого надзвичайного, якби не ще одне повідомлення про створення іншої територіальної виборчої комісії іншою селищною радою. Проте теж Козинською.
І також 24-го скликання. Ви уявляєте собі ці вибори та їхні наслідки?

Історія виникнення в Козині двох органів представницької влади цілком могла б послужити сюжетом для п’єси театру абсурду. Цікава вона ще й списком персонажів, задіяних у ній: глава держави й голова сільради, генеральний прокурор і пересічні жителі смт. До того ж чимало в ній учасників, які з-за лаштунків не виходять, але незримо присутні на сцені. Їхні імена вимовляють переважно пошепки, виключно в неофіційних розмовах і в прив’язці до земельних наділів, власниками яких вони нібито є. Саме земельне питання послужило першопричиною тієї патової ситуації, в якій опинилося невеличке селище міського типу, розташоване в тридцяти кілометрах від Києва. Віковий сосновий ліс, заливні луки вздовж Дніпра, чисте повітря і налагоджена інфраструктура — чого ще можна бажати для облаштованості заміського житла? Якого до того ж можна дістатися за якихось двадцять хвилин по доглянутій урядовій трасі. Плюс розташовані поблизу численні садиби сильних світу цього, включаючи дачу самого президента. Дуже зручно вирішувати важливі державні й бізнесові проблеми, не від’їжджаючи далеко за межі свого місцеперебування. Просто по-сусідськи. Все це й обумовило стрімке зростання ринкової вартості козинської землі за останні два-три роки. Одна сотка тутешньої ділянки може потягнути на суму від трьох до п’ятнадцяти умовних одиниць. Адже дуже вигідним капіталовкладенням виявилася козинська земля: одержуєш за неї гроші, мінімально облаштовуєш — і стаєш господарем незліченного багатства. Яке при цьому ще й зростає в ціні.

На позачергових виборах селищного голови, оголошених улітку 2003 року після смерті старого голови сільради, перемогла місцева жителька Валентина Горобець. Жителі селища, котрі почали усвідомлювати контраст між своїм далеко не розкішним побутом і тим розмахом, із яким тривало освоєння козинських земель їхніми новими сусідами, віддали свої голоси пані Горобець не в останню чергу через те, що вона обіцяла задовольнити їхнє бажання також взяти участь у земельній приватизації.

Проте одним із перших розпоряджень новоспеченого мера Козина було скасування понад тисячі рішень про видачу землі, прийнятих колишнім керівництвом селища. При цьому експропріація торкнулася як сторонніх поселенців, так і місцевого населення. Потім, коли скандал у Козині досяг свого апогею, головним козирем Валентини Іванівни та її прибічників став аргумент, що мовляв вона — безстрашний борець із представниками кучминського режиму, котрі прагнули незаконними методами заволодіти землею. «Вона відмовила Кучмі, Пінчуку і Засусі, і до цієї людини має бути певне ставлення», — заявляв трохи пізніше Віктор Ющенко, який був утягнутий у конфлікт, але так і не зумів впоратися з роллю незалежного арбітра.

Проте, ініціювавши перевірку КРУ і прокуратурою діяльності попереднього складу виконкому, Горобець сама опинилася в центрі уваги правоохоронних органів. Підставою для цього було як мінімум те, що в колишній селищній раді саме вона й відповідала за роботу, пов’язану з виділенням землі. І хоча Валентина Іванівна стверджує, ніби кримінальна справа, порушена проти неї в результаті перевірок, — плата за її безкомпромісність у боротьбі проти беззаконня, у її опонентів щодо цього інша думка. Так, секретар Козинської селищної ради Олексій Токар переконаний, що прокуратура копнула трохи глибше, ніж припускала Горобець.

Кримінальну справу проти Горобець порушив прокурор Обухівського району за статтями, що припускають покарання за зловживання владою чи службовим становищем, а також за службову підробку. Водночас було винесено постанову про відсторонення Горобець від посади. Підставою для цього став установлений прокуратурою факт передачі козинських земель товариствам з обмеженою відповідальністю «Симінвест», «Лотос» і «ОК-Інвест», що сталося без вирішення селищної ради, як того вимагає закон. «Склала, підписала й видала явно неправдиві документи козинський селищний голова Горобець В. І.», — йдеться в матеріалах слідства. Депутатів сільради стали викликати для дачі показань до прокуратури, де вони, за їхніми словами, і довідалися про роздачу земельних наділів, що відбувалося за їхніми спинами. З цього моменту й розпочалося протистояння, що триває до цього дня, між депутатами й селищним головою. Намагаючись з’ясувати, хто правий, хто винний у цьому конфлікті, можна потонути в морі взаємних звинувачень. Горобець стверджує, ніби селищна рада збиралася для затвердження рішення про видачу ділянок «ОК-Інвест» і «Лотос», й голосувала одностайно. Депутати ж кажуть, що «на тому засіданні не було кворуму, що голова чинила на них тиск, а потім підробила підписи депутатів». Здоровий глузд у подібних випадках підказує єдино вірний шлях: дочекатися судового розгляду, у ході якого й встановлять істину. Та в реаліях вітчизняної дійсності здоровий глузд, на жаль, абсолютно безпорадний. Так, відповідно до інформації одного з українських видань, у жовтні 2003 року від Генеральної прокуратури України на адресу Валентини Горобець надходить лист (його фото опубліковане у цьому виданні) із проханням про виділення 3,3 гектара землі в Козині. І це в момент, коли Горобець перебуває під слідством і відсторонена від посади, яку вона обіймала. Як тут відмахнутися від стверджень Валентини Іванівни, що вона стала жертвою боротьби за свої земельні інтереси, що ведеться впливовими особами, бізнеструктурами й навіть держорганами?

Однак на жертву Горобець усе-таки не тягне. До того ж, завдяки тій бурхливій енергії, із якою вона відстоює свою правоту, жертвою пані Горобець часом стають правові норми. Влітку 2004 року вісімнадцять із дев’ятнадцяти депутатів Козинської селищної ради проголосували за відсторонення Валентини Горобець від обов’язків селищного голови. Валентина Іванівна оскаржила це рішення в суді, який виявився на її боці. Та цього їй здалося мало. І Горобець ставить перед собою мету скинути сільраду. На шляху до її здійснення стояв закон про місцеве самоврядування, відповідно до якого припиняти повноваження місцевої ради й призначати її перевибори може лише Верховна Рада України. І то лише у випадку порушення цією радою Конституції та законодавства України, що доведено судом. Потрібно зауважити, що подібних прецедентів історія українського парламентаризму не знає. Щоправда, є ще один спосіб вирішення конфлікту. Про нього, за словами Валентини Горобець, їй розповіли в парламентському комітеті з питань місцевого самоврядування. Там їй повідомили, що рішення про переобрання депутатів можна прийняти місцевим референдумом. Та щоб він відбувся, необхідне відповідне рішення... місцевої ради.

Це не зупинило козинську Жанну Д’Арк. Недовіру депутатам селищної ради винесли на зборах жителів Козина, організованих Горобець. Саме там було створено комітет самоврядування смт Козин, який призначив проведення виборів у нову сільраду на 27 лютого 2005 року. З трьох тисяч виборців селища у виборах нової сільради брало участь лише 239. Проте виборами, через грубе порушення всіх законодавчих норм, це назвати не можна. Про що і йдеться в спеціальному роз’ясненні Центрвиборчкому, виданому з цього приводу.

Та що там якісь псевдовибори порівняно з масовим побиттям, що сталося за місяць до них й було скоєне прибічниками Горобець і за її особистої участі в головному адміністративному будинку Козина! Намагаючись завадити улаштованому «розпущеною» селищною радою опису документів, пані Горобець повела ряд своїх прибічників на штурм приміщення, що охороняється міліцією. «Горобець В.І. в організованих нею масових заворушеннях брала активну участь, сама завдавала удари руками жителям смт Козин і заохочувала інших осіб до активних насильницьких дій», — йдеться в поданні прокурора Київської області Юрія Гайсинського, спрямованого депутатам Козинської селищної ради для дачі ними згоди на притягнення до кримінальної відповідальності Валентини Горобець. Нині її звинувачують ще й в організації масових заворушень. До речі, згоду дали. Та прокуратура чомусь звернулася ще й до районної ради, яка прокуратурі відмовила. Може, на те й розраховували: не дуже й хотілося?

Як обвинувачувана за цією справою в травні минулого року пані Горобець потрапляє до СІЗО. І виходить звідти через три дні після дзвінка президента Ющенка тодішньому генпрокурору Піскуну. Цей епізод був широко висвітлений у пресі, викликавши практично першу бурхливу дискусію з приводу своєрідного розуміння Віктором Ющенком закону й свого до нього ставлення. Особиста участь глави держави у врегулюванні конфлікту з залученням у миротворчій операції секретаря РНБОУ, першого помічника президента, глави Київської облдержадміністрації та наближеної до Віктора Андрійовича особи — Віри Ульянченко результатів не дало. Завадила, як розповідають очевидці, заангажованість «блакитних касок», які лобіювали інтереси однієї з конфліктуючих сторін. І була цією стороною Валентина Горобець. Чим так мила серцю впливових осіб ця жінка, можна лишень припускати. За весь період козинського конфлікту на її боці виступало чимало представників як виконавчої, так і законодавчої влади. Утім, деякі міркування щодо цього є.

Тут саме час пригадати тих загадкових закулісних героїв козинської епопеї, про яких йшлося вище. Інформовані особи зараховують до них Віктора Пінчука, Петра Порошенка, Петра Ющенка, Богдана Губського, Степана Гавриша, Юрія Кармазіна та інших славетних осіб. Присутні серед них і не настільки публічні, але дуже впливові люди. За деякою інформацією, інтереси в Козині має металургійний магнат Юсеф Харес, котрий деякий час перебував у радниках президента Ющенка. А також — ізраїльські бізнесмени Вадим Авербух й Офер Керцнер. До речі, за тими ж даними, саме вони стоять за ТОВ «Лотос» і «ОК-Інвест». Офіційних доказів причетності цих людей до подій у Козині немає. Але навіть якщо це правда, дуже ймовірно, що докази і не з’являться. Чи не для того, щоб сховати кінці, і створюється в Козині і навколо нього ситуація керованого хаосу? Адже двовладдя — це, по суті, те саме безвладдя. І чим довше воно триватиме, тим надійніше можна замести сліди не цілком законної діяльності, тим самим уникнувши голосних викриттів.

Про позицію Київської обласної ради стосовно козинського конфлікту «ДТ» вирішило дізнатися у губернатора Київщини Євгена Жовтяка.

— Євгене Дмитровичу, наявність двох тервиборчкомів фактично означає зрив виборів у Козині. Що з цього приводу збирається робити облдержадміністрація?

— Справа в тому, що обласна держадміністрація не наділена якимись повноваженнями вирішувати, яка з територіальних комісій більш легітимна. Ці питання можуть вирішуватися лише в судовому порядку при консультативній юридичній підтримці з боку Центральної виборчої комісії. Що стосується особисто моєї точки зору, неодноразово підтвердженої судовими рішеннями, на сьогоднішній день легітимною є селищна рада, обрана 2002 року. І голова сільради, обрана на довиборах 2003 року після смерті попереднього голови. Я вважаю, що легітимною може бути лише та територіальна виборча комісія, яка буде сформована на засіданні, спільно проведеному цим дуетом.

— Але ж ви розумієте, що це нереально?

— Якщо учасники конфлікту дійсно думають про інтереси громади Козина, а не керуються виключно особистими амбіціями й образами, вони повинні подбати про те, щоб цей кошмар закінчився 26 березня. І створити легітимну територіальну виборчу комісію, рішення якої потім визнають обидві сторони. Якщо вони цього не зроблять, конфлікт триватиме і після виборів. Тоді, очевидно, рішення доведеться приймати Верховній Раді. Виконавча влади не має повноважень вирішувати подібні питання.

— Але ви вже зверталися до парламенту з проханням призначити перевибори в Козині. Реакції не було.

— У Верховної Ради було тоді багато інших питань, які вона вважала не менш важливими для країни, ніж ситуація в Козині. І до розгляду моєї пропозиції парламентарії не дійшли. А уже восени пропозиція провести в Козині позачергові вибори, тоді як через півроку повинні були відбутися вибори чергові, уже втратила сенс. Центральна проблема, навколо якої заварилася вся ця каша, — це проблема землі. Занадто висока вартість землі в цьому місці і стала причиною недієздатності окремих органів влади: і селищної ради, і тих органів, які повинні здійснювати спостережні функції, і судових органів.

— Те, що відбувається в Козині, багато хто пов’язує з конкретними іменами власників великих ділянок землі, розташованих у цій місцевості. У вас є міркування з приводу того, хто саме впливає на ситуацію в селищі, заважаючи вирішенню конфлікту?

— У обставинах, які склалися, ми можемо це тільки припускати. У зв’язку з тим, що порушено кілька кримінальних справ, практично вся документація вилучена і знаходиться в прокуратурі. Тому отримати інформацію навіть заради звичайної цікавості неможливо. У штаті обласної адміністрації немає людини, котра безпосередньо займалася б земельними питаннями. Обов’язок приймати рішення про виділення земельних ділянок покладено на когось із співробітників адміністрації як суспільне навантаження. Тобто вся документація готується органами Держкомзему, передається в адміністрацію і після підписання передається на зберігання органам Держкомзему. Достатньо прокуратурі порушити кримінальну справу і при перевезенні вилучених документів десь їх загубити — дуже важко знайти сліди. Хоча особисто я переконаний, що кожен громадянин повинен мати можливість одержати інформацію про ту чи іншу ділянку землі з Інтернету. На жаль, поки що до цього ще далеко.