Ковалі президента - Архів - dt.ua

Ковалі президента

22 вересня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №36, 22 вересня-29 вересня

У секретаріаті президента кипить робота: підписуються ключові кадрові укази; слабкі зі страхом че...

У секретаріаті президента кипить робота: підписуються ключові кадрові укази; слабкі зі страхом чекають звільнення; деякі сильні покладають надію на здоровий глузд і свіже повітря; Васюник сильно сумує; Яценюк намагається в’їхати в кабінет Третьякова; а Бондар — у кабінет Віри Іванівни. Нарада змінюється нарадою до одинадцятої ночі. Двері до кабінету Балоги в перерві між ними не зачиняються, чим користується нескінченний потік співробітників і не співробітників, котрі несуть свої пропозиції і побоювання.

Ющенко вибудовує для бою свою флотилію, яка нарешті складається не з козацьких чайок, а з флагманського криголама і (поки що двох із половиною) «Академіків Вернадських», які йдуть у його фарватері. Кадровий відбір нового секретаріату свідчить про прагнення викувати інструмент, покликаний стати черговою модифікацією кризового менеджменту Банкової.

Чесно кажучи, перша оцінка, викликана досить позитивними змінами в СП, була — «Пізно». Пізно, тому що згаяно час і втрачено значну частку довіри народу. Пізно, тому що повноваження, які давали президенту можливість реалізовувати напрацювання покликаних на службу яйцеголових, тепер практично відсутні. Пізно, тому що мало хто в політикумі вірить у спроможність Ющенка користуватися результатами хоч кризового, хоч не кризового менеджменту.

Та, однак, формування президентом верхівки секретаріату за певних обставин і методів роботи може згодом створити досить вагомий чинник впливу на процеси, які відбуваються в країні. Станеться це чи ні, ми сказати не можемо. Надто мало інформації і надто багато змінних в українському політичному рівнянні. Зупинімося лише на деяких моментах, які проглядаються сьогодні.

Віктор Балога
Віктор Балога

Об’єктивні труднощі

Один із новопризначених чиновників, котрі прийшли на Банкову, насамперед запитав «карту» повноважень президента — зведення прав глави держави, користуючись якими він може впливати на ситуацію в країні. Такої «карти» у секретаріаті не виявилося. Детальна інвентаризація важелів впливу стала одним із перших завдань, поставлених перед співробітниками. Проте, за великим рахунком, і так ясно, що після конституційного секвестру, президентські можливості дали серйозний крен у бік контрольної функції і втратили баланс функції творчої.

Арсеній Яценюк
Арсеній Яценюк

Серед основних важелів у Віктора Ющенка залишилося право вето на парламентські закони і право призупиняти будь-які рішення Кабміну, спрямовуючи їх для оцінки у Конституційний суд. Це не слабкі важелі і деякими з них уже наступного тижня президент скористається (чого не робив півтора місяця, незважаючи на наявні для того підстави).

Заковика, щоправда, у тому, що не формальне, а моральне право ветувати закони Віктор Ющенко збереже лише в тому разі, коли «Наша Україна» — його політична сила — буде в опозиції. Коли ж вона увійде в коаліцію, то Ющенку треба буде або зректися партії, яка є нехай малим, але його плацдармом у Верховній Раді, або в ручному режимі змушувати цю партію підтримувати законопроекти коаліції. Країна і так має шарж на парламентсько-президентську республіку класичного зразка. Якщо ж «Наша Україна», увійшовши в коаліцію, як і раніше, не підтримуватиме законопроекти комуністів, соціалістів і регіоналів, а президент до того ж їх ветуватиме, то ми одержимо просто карикатуру.

Що ж стосується Конституційного суду, у якому, за деякими даними, після обрання голови президентська сторона має певну перевагу, то ця перевага може виявитися тимчасовою. Тому що ресурси, які витрачаються Партією регіонів і президентською стороною для утримання переваг у різних сферах, непорівнянні...

Віктор Бондар
Віктор Бондар

Таким чином, ми бачимо, що на сьогодні президент досі ще має достатньо повноважень для того, аби заблокувати негативні, на його погляд, рішення парламенту й уряду. Однак для таких кроків потрібно більше волі і послідовності, ніж інтелекту, який сьогодні намагаються сконцентрувати на Банковій. І Яценюк, і Чалий, і Бондар дещо різною мірою і в різних сферах можуть генерувати цікаві пропозиції щодо зміни нинішньої ситуації. Підтягнувши під себе людей, близьких по духу, вони теоретично спроможні згенерувати програми реформ у різних напрямах — від судів до ПЕК. Але де механізм реалізації цих напрацювань?

Ющенко має право законодавчої ініціативи, але не має парламенту. І навіть якщо «Наша Україна» приєднається до коаліції — зовсім не факт, що «більшість чотирьох» підтримуватиме законодавчі ініціативи президента.

У президента немає уряду, тому що немає пропрезидентської більшості в його складі; тому що Азаров бюджетною рукою тримає за горло будь-якого міністра, незалежно від його кольору; тому що Янукович прагне до особистої влади, намагаючись витиснути президента навіть із тих правових пустот, які залишилися в «недоробленій» Конституції.

У президента залишаються укази і РНБО, рішення якого оформляються тими самими указами. І тут з одного боку нависає гільйотина контрасигнації, а з другого — кабмінівська бюджетна тяганина, за допомогою якої практично будь-який указ може бути похований або знівельований.

От і виходить з інтелектуальним потенціалом нового секретаріату, як у тому анекдоті: «Ну, поголю я марксівську бороду, а розум мені куди подіти?». Розум, на перший погляд, практично подіти нікуди. Проте не варто забувати, що ситуація може змінюватися.

Ми пам’ятаємо, як регіонали обіцяли, що незалежно від того, приєднається до них «Наша Україна» чи ні, до вересня антикризова коаліція матиме конституційну більшість у 300 голосів. Вересень закінчується, а конституційною більшістю і не пахне. Більш того, якщо регіонали не змінять лінію поведінки і не злізуть з асфальтоукладача, то цієї більшості ніколи і не буде. Обділені соціалісти і не менш обділені групи впливу усередині фракції Януковича згодом не сприятимуть посиленню позицій прем’єра в парламенті. Помилки Павла Івановича Лазаренка керівництво «Регіонів» не просто копіює, воно, висловлюючись мовою креслярів, їх просто козлить. Пам’ятаєте: «Я не політик, я хазяїн», «Для того, щоб почати ділитися, усе спочатку має стати моїм»... Ну-ну.

Крім того, не варто забувати, що запропонований бюджет, без істотних змін, навряд чи потішить цілі верстви українських громадян. А вже рахунки, отримані після початку опалювального сезону, та й ціни на речі першої необхідності — і геть засмутять. Причому прикрість ця позначиться на рейтингу правлячої партії насамперед.

Досвідчені новобранці секретаріату президента, які до того ж мають непогані ораторські здібності, дістануть шанс запропонувати розумні рішення наявних проблем. Вони отримають можливість критикувати уряд і на дискусійних майданчиках, і в законопроектах, і в ініціативах президента, і демонструвати почасти в його указах можливість іншого підходу. Призначення Яценюка представником президента в Кабінеті міністрів — сильний хід. Це не означає, що Арсеній Петрович буде з усією пролетарською ненавистю вгризатися в будь-який папірець, народжений Кабміном. Проте його досвід в економіці та юриспруденції (як-не-як — червоний диплом), а також в обстоюванні власної позиції в тому самому уряді Єханурова допоможе президентській стороні адекватно реагувати на багато промахів чи зловживання кабмінівської, а можливо і парламентської, більшості.

На тлі складнощів, що виникають, команді прем’єра, яка має по суті трьох представників, котрі вміють говорити, — Богатирьову (доладно читає з нот), Кушнарьова (блискуче імпровізує), гіпнотизуючого Табачника, —протиставлятимуться досвідчені, які користуються довірою в багатьох середовищах, — дебатер Яценюк, енергійний і невичерпний в аргументах Чалий, логічний та врівноважений Бондар. (Про полум’яну Тимошенко я тут не кажу. ) Команда, яка не має широких можливостей для впливу, але компетентно та аргументовано веде дискусію, за певних обставин може психологічно переломити громадську думку в інший бік.

Не слід забувати ще про один момент. Попри готовність лідера опозиції Юлії Тимошенко стати мамою всім скривдженим і упослідженим новою владою, не всі, хто потрапив під коток, готові по цю допомогу звертатися до опозиції. Частина бізнесменів, політиків і чиновників прагнутиме шукати захисту й на Банковій. Якщо відчує, що знайде її там. Наприклад, ІСД вже отримав можливість розраховувати на такий захист — двоє з новопризначених заступників різною мірою, але близькі цій компанії, яка має історію досить суперечливих стосунків з Рінатом Ахметовим…

Таким чином секретаріат, що перекроюється, в ідеалі, може налагодити максимально чітку роботу глави держави; упорядкувати й запустити механізм президентського контролю за рішеннями виконавчої та законодавчої гілок влади; повернути президенту впевненість у собі та продемонструвати суспільству розумну альтернативу ухваленим або обговорюваним у ВР і КМ рішенням.

Слово про кадри

Тепер кілька слів про тих, хто взяв на себе ці завдання.

Віктор Балога — людина, яка має давню історію близьких взаємин як із Віктором Ющенком, так і, що важливо, із Михайлом Дорошенком. Бізнес-жилка нового глави секретаріату сильна настільки, наскільки і його організаторські якості. За великим рахунком, Віктора Івановича було вибрано з ряду, що включає кандидатів на цю посаду, — Ігоря Тарасюка, Арсенія Яценюка, Романа Безсмертного, — оскільки він є посиленою копією... Віри Іванівни: життєва мудрість, що домінує над багажем академічних знань, політична комунікабельність, що замінює ідеологічний догматизм, тонке розуміння психології президента та значимості відчуття комфорту для глави держави. Балога спроможний як завдавати удари, так і тримати їх. Його завдання: навести лад, розрулювати покликаних на службу зірок і взяти на себе президента.

Арсеній Яценюк — улюбленець ліберальної публіки, екс-міністр занапащеного нині (з погляду масштабу повноважень) міністерства, юрист, економіст і банкір в одній особі. На великі проекти Арсеній Яценюк так і не встиг (чи не зміг) замахнутися під час своєї роботи в уряді Єханурова. Проте як тактик показав свої найсильніші сторони.

Віктор Бондар — екс-міністр транспорту. Блискучі характеристики видати складно, проте й недооцінювати молодого чиновника теж не слід: відповідальний, там, де може, — послідовний, непоганий менеджер, і вже зовсім не такий, як Гладких, бізнесмен... Інше питання, що ділянка роботи, яка йому розписана, навряд чи може бути ефективно ним поорана. За Бондарем закріплено кадри (що непросто), а головне — регіональна політика. Людина, яка ніколи не працювала мером, керівником райадміністрації чи губернатором; людина, не готова пожертвувати своєю печінкою заради загальної справи, навряд чи знайде спільну мову з цією кастою. Від початку на цьому напрямі мав трудитися екс-губернатор Одеської області Сергій Гриневецький. Але він відмовився, залишивши Вікторові Бондарю клопіт наповнювати в президентському секретаріаті інформацією порожні файли неіснуючої поки програми відстеження ситуації в регіонах.

Олександр Чалий. У певному сенсі кумедне призначення. Пронатовський і проєесівський президент на міжнародному напрямі користуватиметься послугами людини, яка заявляє про те, що настав зоряний час для України, коли вона має відмовитися від вступу в обидві структури та оголосити активний нейтралітет. Обстоює цю позицію Олександр Олександрович із завзятістю людини, яка присутня під час виверження Везувію. Що, втім, не заважає всім журналістам пам’ятати про те, що з такою самою емоційністю кілька років тому він казав, що НАТО і ЄС — єдина можливість для України не бути поглиненою Москвою... Як некар’єрний дипломат Олександр Чалий має досвід юридичний і комерційний. І якщо не акцентувати уваги на його манері поводитися в «посудній лавці», потрібно визнати, що він володіє рідкісною для українських політиків якістю: Чалий спроможний робити синтетичні, а не вузькопрофільні висновки. У багатьох питаннях, схрещуючи знання про те, що відбувається на ринках, у міждержавних відносинах і в юридичній сфері, він спроможний народжувати цікаві пропозиції та відстоювати їх.

Майже всі зі згаданих вище — це люди, які: а) не хочуть бути викинутими на узбіччя політико-економічного процесу й тому їм потрібний публічний майданчик; б) спроможні генерувати ідеї, замішані на досвіді та знанні реалій; в) які не готові примкнути ні до табору Януковича, ні до табору Тимошенко; г) сприймають своє нинішнє становище не як вершину кар’єри, а як вимушений захід, черговий стартовий майданчик до її перспективного розвитку.

Не виключено, що до цієї команди додасться кілька інших цікавих імен. Секретаріат інтригує, але прізвищ не називає.

Потенційні загрози

А тепер спробуймо проаналізувати суб’єктивні небезпеки, які підстерігають зоряний склад нового секретаріату.

По-перше, команда зірок зовсім не означає, що зоряною стане команда. Майданчик президентських повноважень конституційною реформою дуже урізаний, а масштаб особистостей, котрі заселили секретаріат, досить великий. Битва амбіцій на обмеженому п’ятачку і штовханина у пляшковій шийці можливостей впливу на ситуацію цілком може викликати чергову нездорову атмосферу в багатостраждальній структурі і стати причиною неефективності її роботи. Масштаб Яценюка, Чалого (та й Бондаря, якби він опинився на більш близькому йому напрямі) або істотно, або значно ширший, ніж їхні повноваження, надавані таким інститутом, як секретаріат президента. Лише за вмілого менеджменту, який дав би можливість кожному з них у колективних цілях зіграти кращими своїми гранями, можна отримати досить результативний механізм. При цьому неодмінною умовою є використання кожного за призначенням. Дуже повчальним прикладом у цьому плані може послужити історія першого року роботи «5 каналу», на якому було зібрано команду зірок. Вересень, Шевченко, Скрипін, Яневський... Кожен із цих журналістів у момент приходу на канал мав свою зоряну історію. Але менеджмент каналу замість того, щоб використовувати сильні сторони кожного, втиснув авторських журналістів у тісну клітку дикторства. Що з цього вийшло — ми всі пам’ятаємо.

Можливо, саме тому Віктор Балога не спробував накрити своїм керівним тілом максимальну кількість департаментів, служб і напрямів, а навпаки — розкидав їх між своїми заступниками, сконцентрувавши основну частину в руках Арсенія Яценюка. За собою Віктор Іванович залишив, принаймні поки що, прес-службу, контрольне управління, юридичну службу (яка також підпорядковується Яценюку) та, зрозуміло, президента разом із його офісом.

По-друге. Переглядаючи зведення призначень на Банковій, ми поки що не побачили головної кадрової зміни. Нам не назвали прізвища юриста, котрий зможе професійно захистити від юридичної безграмотності всі документи, які підписуватиме президент. Юриста, котрий не допустить підписання безграмотних указів про звільнення губернатора чи керівника військової розвідки, які дають можливість звільненим вигравати у президента суди всіх інстанцій. Ми досі не побачили юриста, котрий зможе всередині секретаріату пояснити й довести, що той чи інший указ виходить за межі повноважень, нарізаних Конституцією президентові, що, своєю чергою, дозволить уберегти главу держави від чергового принизливого повчання з боку Кабміну або парламенту. Утім, нове керівництво секретаріату обіцяє: до кінця наступного тижня «інтелігенція отримає відповідь на це й інші запитання, яка її влаштовуватиме». А доки цього не сталося, ми можемо зазначити, що на Банковій відбувається дуже сумнівний, із погляду закону, процес призначень. Відповідно до закону, президент має спочатку затвердити своїм указом нову структуру секретаріату, куди буде введено клітинки нових заступників, нових керівників створюваних служб тощо. Потім ці клітинки мають бути тарифіковані, а отже, Кабмін разом із Держслужбою повинні призначити оклади тим, хто ці клітинки займатиме, щоб не вийшло як із першим помічником президента, якому лише на п’ятий місяць його роботи почали нараховувати зарплату... Нагадаємо, у не скасованій структурі секретаріату був лише один перший заступник, а загалом заступників було два. На сьогодні заступників чотири, з них два — перші. Крім того, посада «першого заступника — представника президента в Кабміні» — взагалі не передбачена. Це, звісно, дрібниці, але, як казала одна вузьковідома рок-зірка: «Не треба смітити».

По-третє, головною завадою ефективній роботі секретаріату президента може стати сам президент. Якщо глава держави не виявить волі до політичного життя — нічого не буде. Колективне свідоме не може замінити особистого несвідомого.

Усі, хто потрапив у новий призов Банкової, не мають ілюзій із приводу особливостей особистості глави держави. Усі розуміють, із ким доведеться мати справу. Ставка, зважаючи на все, робиться ось на який механізм: відповідальні за напрями глибоко пропрацьовують і виважують той чи інший документ, не навантажуючи президента виснажливою участю в переговорах, нарадах, летючках, круглих столах. Від президента вимагатиметься лише одне: визначитися — він дає добро чи ні.

Але навіть якщо ця машина почне працювати, царственого підпису для досягнення мети може виявитися явно замало, оскільки громадяни повинні особисто з вуст президента (а не представників його секретаріату) чути аргументи на користь того чи іншого рішення, тієї чи іншої ситуації, що склалася в країні. Наскільки Віктор Ющенко може бути активним, сказати, як і раніше, складно. З одного боку, зоряним призовом у секретаріат він демонструє намір залишатися у грі. З іншого — у питанні обстоювання власних прав на домінуючу роль у здійсненні тієї ж таки зовнішньої політики він обмежується абсолютно неефективними півзаходами. Крім того, не забуватимемо, що навіть у часи монарших повноважень українських президентів і депутати, і члени уряду, які репрезентують конституційні органи влади, за щільно зачиненими дверима зневажливо відгукувалися про повноваження працівників президентських адміністрацій і секретаріатів. Тепер уже, обговорюючи це питання, дверей ніхто не зачиняє.

На свій захист керівництво секретаріату може резонно зазначити, що всі міністерства в Україні, як і секретаріат, засновані указами президента, і це їх об’єднує в рівності за народженням. І все-таки в різній формі, а запитання «ти хто такий?» і керівникові секретаріату, і його заступникам чути доведеться. Особливо в тих ситуаціях, коли вони озвучуватимуть реакцію президента із тем, які потребуватимуть конкретно гарантової думки. Більше того, ми чітко бачимо, що люди, котрі виконують аналогічну роль в оточенні Януковича, поки що не дозволяли собі виступати з політичними заявами: цього не робив ані Анатолій Толстоухов, ані Сергій Льовочкін, що, до речі, не означає, що до їхньої думки (особливо другого) прем’єр не прислухається.

Інакше кажучи, є речі, які команда зможе зробити за президента, але є речі, яких за главу держави не зробить ніхто. І якщо президент країни не стане активним гравцем і реалізатором напрацьовуваних рекомендацій, то згодом люди, набрані для конкретної роботи, повністю підуть або у «відв’язаний» самопіар, або в підприємництво, або у відставку.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво