Корпоративні газові домовленості: слово за судом - Архів - dt.ua

Корпоративні газові домовленості: слово за судом

14 квітня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №14, 14 квітня-21 квітня

Минулого тижня отримало продовження так зване «українсько-російське газове питання»: з’явилася ...

Минулого тижня отримало продовження так зване «українсько-російське газове питання»: з’явилася інформація про звернення металургійних комбінатів (зокрема «Дніпровського металургійного комбінату», «Запоріжсталі» та «Маріупольського меткомбінату») до судів м.Києва з позовами про визнання недійсною Угоди про врегулювання відносин у газовій сфері, укладеної 4 січня 2006 року між НАК «Нафтогаз України», ВАТ «Газпром» та компанією «РосУкрЕнерго АГ».

Перші коментарі юристів стосовно можливості позитивного для позивачів результату розгляду їхніх позовів були досить песимістичними. Зокрема зазначалося, що українські суди, до яких подано позови, не мають юрисдикції для їх розгляду, а також вказувалося, що українські меткомбінати не мають права на подачу відповідного позову, оскільки не є сторонами Угоди від 04.01.2006.

Однак такі висновки ґрунтуються на поверховому юридичному аналізі ситуації. Глибше й докладніше вивчення обставин справи свідчить, що є всі законні підстави та можливості оскаржити в українському суді дійсність Угоди від 04.01.2006. Відповідний аналіз було зроблено автором цієї статті у «Дзеркалі тижня» № 1 (580) від 14 січня 2006 року («Українсько-російська газова угода: дороговказ до супротиву»).

Окремо слід наголосити на тому, що аналогічна ситуація, з точки зору права на позов, склалася була при оскарженні приватизації «Криворіжсталі», коли угоду про купівлю-продаж останньої було визнано недійсною на підставі позову особи, котра не була її стороною, але чий законний інтерес було порушено внаслідок укладення цієї угоди. Українські меткомбінати споживають природний газ, який імпортується в рамках та на підставі Угоди від 04.01.2006, а отже мають законний інтерес у тому, щоб умови імпортних поставок природного газу було визначено з дотриманням українського законодавства.

Стосовно суті справи, ймовірно, що НАК «Нафтогаз України», заперечуючи проти позову, посилатиметься на те, що він є самостійним суб’єктом господарювання. Як і на власний Статут, затверджений постановою Кабінету міністрів України, який передбачає, що НАК «Нафтогаз України» діє на принципах повної господарської самостійності, самоврядування і самоокупності.

У зв’язку з цим слід наголосити на важливому аспекті: самостійна господарська діяльність НАК «Нафтогаз України», як і будь-якого іншого суб’єкта господарювання, має здійснюватися:

— з додержанням чинного законодавства України та

— у відповідності до інтересів держави і суспільства.

Відповідність комерційних (господарських) контрактів інтересам держави і суспільства є питанням політико-економічної оцінки таких контрактів. У зв’язку з цим необхідно лише відзначити, що невідповідність комерційних (господарських) контрактів інтересам держави і суспільства може бути підставою для визнання їх недійсними за рішенням суду за поданням, у тому числі, органів державної влади (стаття 207 Господарського кодексу України).

З іншого боку, аксіомою господарських відносин є те, що господарські (комерційні) контракти мають укладатися з дотриманням вимог чинного законодавства України. Зокрема пункт 3 статті 5 Господарського кодексу України передбачає, що «суб’єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства», а принцип свободи підприємницької діяльності діє лише в межах «не забороненого законом» (стаття 3 Цивільного кодексу України) та «визначеного законом» (стаття 6 Господарського кодексу України). Слід також звернути увагу на пункт 1 статті 203 Цивільного кодексу України, згідно з яким «зміст правочину (а контракт є двостороннім правочином. — О.Ч.) не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства».

У цьому контексті важливо наголосити, що частиною національного законодавства, якому мають відповідати господарські (комерційні) договори, є міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 9 Конституції України, стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори України»).

Враховуючи викладене, можна констатувати, що господарські (комерційні) договори мають укладатися з дотриманням вимог, встановлених чинними для України міжнародними договорами.

У зв’язку з цим постає важливе запитання: чи було дотримано вимог чинних міжнародних договорів України з боку НАК «Нафтогаз України» під час укладання в січні 2006 року Угоди про врегулювання відносин у газовій сфері з ВАТ «Газпром» та компанією «РосУкрЕнерго АГ»?

Щоб відповісти на це запитання, необхідно звернутися до Угоди між Кабінетом міністрів України і урядом Російської Федерації про додаткові заходи щодо забезпечення транзиту російського природного газу по території України від 4 жовтня 2001 року (надалі — Міжурядова Угода від 04.10.2001). Міжурядова Угода від 04.10.2001 була ратифікована Законом України від 15.11.2001 № 2797-III і набула чинності 20 грудня 2001 року.

Відповідно до частини 2 статті 2 Міжурядової Угоди від 04.10.2001, обсяги транзиту російського природного газу через територію України, а також розмір платежів у грошовій формі та/або обсяги поставок газу в рахунок оплати транзиту уточнюватимуться на основі щорічних Міжурядових протоколів на відповідний рік.

На виконання вищенаведеного, уряди України та Російської Федерації щорічно укладали відповідні Міжурядові протоколи (Протоколи від 26.12.2001, від 01.07.2002, від 29.08.2003, від 02.07.2004), в яких визначалися ставка плати за транзит по території України російського природного газу на кожен рік та ціна природного газу, що поставляється в оплату послуг із транзиту. Крім того, в зазначених щорічних Міжурядових протоколах прямо встановлювалося, що передбачені у них економічні показники (ціна на газ і транзитна ставка) та порядок розрахунків повинні бути перенесені (без жодних змін!) у доповнення на відповідний рік до укладеного 21 червня 2002 року між ВАТ «Газпром» і НАК «Нафтогаз України» довгострокового контракту про обсяги та умови транзиту російського природного газу через територію України на період з 2003 по 2013 роки.

Таким чином, законом України (Міжурядовою Угодою від 04.10.2001) передбачено порядок, згідно з яким:

— встановлення ставки плати за транзит газу через територію України, а також ціни на газ, що поставляється в Україну, належить до компетенції Кабінету міністрів України;

— визначені на міжурядовому рівні ставка плати за транзит та ціна на газ мають бути закріплені з боку НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Газпром» у доповненні до довгострокового контракту між ними від 21 червня 2002 року.

З вищезазначеного чітко випливає, що:

— НАК «Нафтогаз України» не має права самостійно (без попереднього рішення уряду України) визначати ставку плати за транзит та ціну на газ шляхом укладення господарських (комерційних) контрактів;

— ціна на газ та ставка плати за транзит визначаються Кабінетом міністрів України у щорічному міжурядовому протоколі, який укладається з урядом РФ. Оскільки такий протокол на 2006 рік не укладений, то цінові параметри співробітництва у газовій сфері, визначені в Угоді від 04.01.2006 (які відрізняються від вказаних у протоколі на 2005 рік), мали бути погоджені Кабінетом міністрів України через прийняття відповідної постанови.

Зазначені висновки підтверджуються тим, що, реалізуючи своє право на встановлення (узгодження) ціни газу, який поставляється в Україну у 2006 році при відсутності Міжурядового протоколу на 2006 рік, Кабінет міністрів України 31 грудня 2005 року прийняв постанову №1308 «Про забезпечення балансу надходження та розподілу природного газу в І кварталі 2006 року». Ця постанова станом на сьогодні не змінена, і з неї випливає, що закупівельна ціна газу, який поставляється в Україну з Російської Федерації, повинна становити 50 дол. США за 1000 куб. м., а газу, який поставляється в Україну із Середньої Азії, — 70,96 дол. США за 1000 куб. м.

Таким чином, укладаючи Угоду від 04.01.2006 з ціновими параметрами, не погодженими у встановленому порядку з урядом України, НАК «Нафтогаз України» діяв усупереч порядку, визначеному Міжурядовою Угодою від 04.10.2001, а також всупереч постанові Кабінету міністрів №1308 від 31.12.2005.

Нарешті, необхідно звернути увагу й на те, що, згідно з постановою Верховної Ради України №3387-IV від 19 січня 2006 року «Про некваліфіковані дії органів виконавчої влади із забезпечення споживачів України природним газом», Кабінет міністрів України зобов’язаний усі відносини з Росією, Туркменистаном, Казахстаном та Узбекистаном, які стосуються забезпечення України природним газом, врегульовувати на основі міжурядових угод з наступною обов’язковою їх ратифікацією Верховною Радою України.

Зазначене дає підстави зробити такі висновки:

1) газове врегулювання на основі Угоди від 04.01.2006 не є остаточним;

2) остаточне врегулювання відносин у газовій сфері має бути здійснене на основі міжурядових міжнародних договорів, які підлягатимуть ратифікації Верховною Радою України. Передбачені у таких міжурядових договорах економічні параметри (у тому числі цінові) будуть обов’язковими для НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Газпром»;

3) Угода від 04.01.2006 не відповідає вимогам чинного законодавства України і на цій підставі може бути визнана недійсною у судовому порядку.

Насамкінець хотілося б спростувати коментарі, які з’явилися останнім часом у ЗМІ, про те, що визнання недійсною Угоди від 04.01.2006 ставить під загрозу забезпечення природним газом усієї країни. Такий висновок не є повністю коректним, із формально-юридичної точки зору. Угода від 04.01.2006 має рамковий характер і передбачає з боку НАК «Нафтогаз України» укладення додаткових контрактів для її практичної реалізації. Це означає, що визнання недійсною Угоди від 04.01.2006 автоматично не призведе до недійсності інших контрактів, пов’язаних із поставками газу в Україну.

Водночас визнання недійсною Угоди від 04.01.2006 дозволить:

— юридично «розчистити шлях» до досягнення остаточного міжурядового врегулювання, яке за всіма параметрами справді відповідало б інтересам України;

— посилить позицію нового уряду України, якщо він прагнутиме до скасування непрозорих, нерівноправних та несправедливих домовленостей від 04.01.2006.

Помилково забезпечувати стратегічні національні інтереси виключно корпоративними домовленостями і ставити їх у залежність від корпоративної кон’юнктури.

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 15 вересня-21 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво