Казус Кінаха, або «троянські коні» української політики - Архів - dt.ua

Казус Кінаха, або «троянські коні» української політики

23 березня, 2007, 00:00 Роздрукувати Випуск №11, 23 березня-30 березня

Перехід Анатолія Кінаха на бік антикризової коаліції — точніше, тепер уже «коаліції національної єдності» — навряд чи можна назвати несподіваним...

Перехід Анатолія Кінаха на бік антикризової коаліції — точніше, тепер уже «коаліції національної єдності» — навряд чи можна назвати несподіваним. Хай там що кажуть тепер нашоукраїнці і сам президент — лідер ПППУ дрейфував у бік Януковича довго і посвоєму послідовно. Досить пригадати історію зі створенням групи «Стабільність в Україні» у червні 2006го або голосування за бюджет2007. Та й за духом, звичками і зв’язками Кінах завжди був ближчим до білосиніх, ніж до помаранчевих. Леонід Кучма одного разу назвав його «робочим конем з кермом», і Кінах справді був дуже зручним, а головне — найлояльнішим прем’єром другого президента. У 2004 році, правда, лідер ПППУ підтримав Ющенка, але тоді це стало набагато більшим сюрпризом, ніж сьогоднішній «перехід через лінію фронту». Перехід до помаранчевих пояснювали глибокою образою Кінаха на Кучму і Януковича, які не лише позбавили його прем’єрської посади й відмовилися робити з нього «наступника» (на це, за словами обізнаних людей, екс­прем’єр усерйоз сподівався аж до літа 2004го!), а й примушували зняти свою кандидатуру на користь «єдиного кандидата». Зате в результаті головний «промисловець і підприємець» отримав портфель першого віцепрем’єра в уряді Тимошенко і стійку репутацію людини, яка нібито першою відчуває «куди вітер віє».

Слабка ланка

Втім, схоже, цього разу спрацювало не тільки політичне чуття. Люди, близькі до новоспеченого міністра економіки, у вівторок переконували журналістів, що Анатолія Кириловича мало не виштовхали з парламенту в Кабмін. Правда, цієї версії аж ніяк не підтверджували здивовані обличчя депутатів-нашоукраїнців, які і в середу не могли повірити в перехід Кінаха до Януковича й лепетали, що, мовляв, у нього ще є шанс гордо відмовитися від міністерського крісла.

Але «кінахівці» запевняли, що парламентарії взагалі-то ні при чому, а в усьому винен... Віктор Балога. Мовляв, ще в п’ятницю він висунув усім партіям, які входять до блоку «Наша Україна» (а заодно й іншим націонал-демократам), ультиматум. З вимогою саморозпуститися і влитися до струнких лав НСНУ. «Промисловці і підприємці» самоліквідуватися не захотіли, а тут саме наспіли біло-сині зі своїми пропозиціями. Причому в обмін на посаду в уряді від Кінаха не вимагали не лише саморозпуску, а й виходу його людей із «Нашої України». У суворій відповідності до листівки ПППУ часів кампанії 2004 року — «Влада чи опозиція? Пропозиція!» Кінах просто вибрав найкращу з пропозицій.

На Банковій, правда, відразу ж заявили, що жодних ультиматумів не було. І... спізнилися. УРП «Собор» встигла заявити, що вже отримала нібито «неіснуючий» ультиматум. І навіть встиг­ла його рішуче відхилити.

Правда, «соборці» до Януковича не пішли. Принаймні поки що. Це наштовхує на думку, що вимога Балоги була не такою вже й жорсткою. А головне — через кілька днів стало відомо: Кінах домовився з прем’єром ще тиждень тому. Як мінімум. Коли жодного ультиматуму точно ще не було. Схоже, послідовність подій була зовсім інша. І вимога саморозпуску з’явилася вже у відповідь на інформацію про можливий перехід «промисловців і підприємців» в урядову коаліцію.

Певна логіка в ультиматумі Балоги справді є. Те, що «Наша Україна» залишається блоком із п’яти самостійних суб’єктів, не дозволяє навести лад ні в парламентській фракції, ні на місцях. Навіть за наявності імперативного мандата позбавити повноважень того, хто не послухається, можна, лише отримавши згоду всіх партій-засновниць. Добре Тимошенко — у неї теж блок, але всього з двох суб’єктів, один із яких Юлія Володимирівна очолює особисто, а другий —навіть дихати без її згоди не наважується. У «Нашої Україні» кожна з п’яти партій вважає себе якщо не головною, то принаймні першою серед рівних. А якщо одна з них взагалі вийде з блоку, то будь-хто може оголосити його юридично не існуючим, а депутатів — абсолютно вільними у своїх діях. Такою вольницею можна навіть пишатися як вищим проявом демократії, але перетворити її на хоч якусь серйозну опору для президента або органічну частину непримиренної опозиції категорично неможливо.

Інша річ, що будь-яка спроба дисциплінувати помаранчевих призводить до того, що дисципліни не додається, а самих помаранчевих — меншає. І, напевно, перехід ПППУ на вільні хліби — не остання втрата нашоукраїнців.

Провал операції «Одіссей»

До того ж навіть у кожного з батьків-засновників блоку свої інтереси, важливіші за загальну логіку поведінки «Нашої України». Щойно з’являється можливість зіграти у власну гру, мало хто може втриматися перед спокусою.

Скажімо, про останні маневри Петра Порошенка відомо, як мінімум, із двох джерел — із вуст опозиціонерів і джерела у проурядовій коаліції. І хоча сам він інформацію про свої переговори з біло-синіми наполегливо спростовує, за непрямими ознаками можна здогадатися, що дим не виник без вогню.

Люди, в інформованості яких сумніватися не доводиться, стверджують, що після провалу другої спроби затвердити на посаді міністра закордонних справ Володимира Огризка Петро Олексійович знову згадав про свою профільну освіту й замислився про крісло керівника МЗС. Правда, для здійснення задуманого йому потрібно було заручитися і підтримкою президента, який висуває кандидата на посаду, і симпатіями парламентської більшості, без якої кандидат не має жодних шансів пройти у Верховну Раду. Переговори з регіоналами, за даними бютівців, велися дуже активно, і на них нібито йшлося про те, що Порошенко в обмін на голоси на свою користь сприятиме переходу під крило антикризової коаліції кількох десятків нашоукраїнців, незадоволених непримиренністю Тимошенко.

Правда, про зміст розмов стало відомо самій керівниці БЮТ, і вона відразу ж організувала витікання інформації у ЗМІ. Петро Олексійович був змушений публічно спростовувати повідомлення, що він веде консультації про своє приєднання до антикризової коаліції. І, взагалі-то — незалежно від того, говорили про взаємовигідний обмін чи ні, — Порошенко, в кожному разі, говорив правду, оскільки сам приєднуватися до «більшовиків» він точно не планував, а квота міністра закордонних справ залишається за президентом — тобто займати її можна, перебуваючи опозиціонером.

Проблема тепер полягає в іншому — після заяв у ЗМІ так чи інакше довелося б говорити з Ющенком, який, як ми вже знаємо, переходи нашоукраїнців до Януковича сприймає дуже болісно. Наші інформатори запевняють, що вихід було знайдено віртуозний. Потенційних мігрантів оголосили... «троянськими кіньми». Мовляв, посилаються в лави антикризовиків вони зі спецзавданням — спостерігати за тим, що відбувається в таборі противника, вчасно сигналізувати про несподіванки, а в критичний момент — блокувати голосування, незручні для президента.

Якби все було саме так, Ющенко міг би одночасно контролювати і дії коаліції (через «троянських коней»), і наміри опозиції (через нашоукраїнців, котрі залишилися в союзі з БЮТ). Але чи то така хитрість виявилася не до душі президентові, чи то він запідозрив недобре, чи то відіграла свою роль нагромаджена недовіра до головного «любого друга», але в останній момент Ющенко від плану, запропонованого Порошенком, нібито відмовився. І «Одіссей», що не відбувся, замість будівництва «троянських коней» змушений був зосередитися на керівництві Радою Нацбанку. В поданні Верховній Раді виявилося зовсім інше прізвище — Арсенія Яценюка. І лише Ганна Герман весь вечір дивувалася й розповідала журналістам, що регіонали справді готувалися до кандидатури Порошенка...

Реалісти проти номіналістів

Можливо, звичайно, що все вищесказане — плід уяви недоброзичливців, «хао бао», як висловлюється Юлія Тимошенко, і весь цей час Петро Олексійович тільки те й робив, що зміцнював єдність лав опозиції. Але факт залишається фактом — нашоукраїнці деморалізовані і скаржаться пресі на втому від незрозумілих маневрів своїх керманичів. А ось коаліціянти випромінюють небачений оптимізм. Спочатку Михайло Чечетов, а потім і Олександр Мороз заявляють — у «коаліцію національної єдності» запишуться не менше 300 депутатів. Причому не колись там, а вже до першого травня. Журналісти голови сушать — хто ж це так любить лідера соціалістів, що готовий піднести йому самого себе як подарунок до Дня міжнародної солідарності трудящих? Припущень кілька. Насамперед підозрюють депутатів-підприємців, зацікавлених у розвитку свого бізнесу при будь-якій владі. Вже у четвер коаліція поповнилася тепер колишнім нашоукраїнцем Олексієм Федуном та екс-бютівцем Олександром Єдіним. Такими «кандидатами на виліт» називають братів Буряків, Таріела Васадзе і Костянтина Жеваго, до якого нібито близький новий міністр ЖКГ. В другу чергу натякають на прагматиків, котрі не приховують своєї відданості ідеї «широкої коаліції», від якої нинішня «коаліція національної єдності» насправді мало чим відрізняється. Найвідомішим лобістом цієї ідеї вважають Юрія Єханурова. У третій групі політики, котрі встигли «побити горшки» з Тимошенко, — приміром, Анатолій Матвієнко і Павло Жебрівський. Однак, навіть за найоптимістичнішими підрахунками, набирається близько 25 бютівців і 20 нашоукраїнців, яких для конституційної більшості все одно замало.

Можливо, тому у приватних розмовах регіонали зізнаються, що заяви про «мобілізацію до Першотравня» — не більше ніж «жахалка для опонентів». Зрештою, навіть якщо зробити надзусилля й номінально набрати три сотні багнетів — ніхто не поручиться за їхню надійність. Навряд чи, скажімо, Єхануров голосуватиме за подолання президентського вето або, боронь боже, імпічмент. Хоч би яким «прибічником національної єдності» він себе проголосив. А для інших потреб конституційна більшість взагалі-то й не потрібна.

Реалісти з ПР кажуть, що їм цілком достатньо довести чисельність коаліції до 270 депутатів. Програма-максимум — мати ще й три-чотири десятки парламентаріїв-«неприєднанців», які формально не пов’язані із проурядовими фракціями, але не хочуть беззастережно підтримувати опозицію. Цього, на думку керівників регіоналів, із головою вистачить для нейтралізації і парламентських демаршів БЮТ, і позапарламентських «підступів» президента. Найвідвертіші біло-сині навіть скаржаться на Тимошенко — мовляв, своїми заявами про 3—7 мільйонів за перехід депутата до складу коаліції вона тільки розпалює апетити своїх прибічників. Мовляв, насправді йдеться про набагато менші суми (або можливості заробити ці суми на посадах, які розподіляються коаліцією). До того ж ніхто більше не хоче бігати за перебіжчиками, хапаючи їх за поли піджаків, — «товар на прилавку, не хочеш — не бери». Якщо це правда, то лідерка БЮТ, займаючи дедалі радикальнішу позицію, свідомо чи мимоволі працює на Кабмін. Чим жорсткішою буде Тимошенко, тим більше стане охочих якщо не приєднатися до «борців за національну єдність», то поповнити ряди «неприєднанців». Втім, з іншого боку, у тих, хто залишиться, залізна леді може бути впевнена.

Тим часом відсутність «фанатизму» у колекціонуванні депутатів від НУ і БЮТ лише підтверджує версію, що лави коаліції поповнюють зовсім не для того, аби щось довести президентові або завершити розгром опозиції. Із 270 депутатами Янукович практично не залежатиме від комуністів і набагато менше — від соціалістів. А з розв’язаними руками прем’єр зможе реалізувати всі свої плани, про котрі раніше навіть не говорили. Радники глави Кабміну стверджують, що серед цих планів є навіть ринкові економічні реформи. І дехто в це навіть вірить.

Зрозуміло, «ліві» від такої перспективи загалом не в захваті. Але публічно заперечувати їм не з руки. А ось непублічно... Можливо, тому Мороз так активно обіцяє створення конституційної більшості? Сподіваючись, що президент із опозицією злякаються, мобілізуються і не дадуть регіоналам довести кількість своїх прибічників до критичної маси? І чи там ми, в такому разі, досі шукали «троянських коней»?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №48, 14 грудня-20 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво