Кавказькі метастази - Архів - dt.ua

Кавказькі метастази

14 жовтня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №40, 14 жовтня-21 жовтня

Біда, як це зазвичай і буває, прийшланесподівано — уранці з кабардино-балкарської столиці стали н...

Біда, як це зазвичай і буває, прийшла несподівано — уранці з кабардино-балкарської столиці стали надходити уривчасті повідомлення про перестрілки, удень стало ясно, що Нальчик захоплений бойовиками, увечері бої ще тривали... Причому за реакцією Кремля можна було легко зрозуміти, що російське керівництво шоковане подією — приблизно така ж незрозуміла реакція, яка свідчить про повну відсутність контролю над ситуацією, проявлялася під час захоплення бойовиками столиці Інгушетії Назрані. Пояснити, що насправді відбувається в Нальчику, не зміг жоден чиновник і жоден коментатор державного телебачення. Апофеозом безглуздя стали повідомлення про те, що в околицях Нальчика військові вже другий день ведуть бій із групою бойовиків, і захоплення столиці Кабардино-Балкарії задумувалося як акція, спрямована на відволікання уваги від цього угруповання. Але погодитися з цією версією виходить визнати: щоб відволікти увагу від якоїсь невеличкої групи бандитів, бойовики можуть захопити ціле місто і зайняти будинки силових відомств. Навіщо в такому разі когось блокувати в околицях, стає зовсім незрозумілим.
Ще одна версія — помста за «зачистку» в Нальчику, проведену взимку, що призвело до знищення радикального джамаата «Ярмука» (хоча, з іншого боку, саме знищеного «Ярмука» називають серед організаторів рейду). І, звісно ж, Шаміль Басаєв і взагалі збройні сили Ічкерії. Цю версію активно просувають не лише російські пропагандисти, а й їхні ічкерійські колеги. Зокрема, Ахмед Закаєв назвав те, що відбулося, запланованою акцією Кавказького фронту. Здається, цієї версії будуть активно дотримуватися в Москві. Позаяк вона проста й придатна до вживання — недобиті терористи, яким не залишилося місця в Чечні, намагаються перенести свою діяльність на територію інших кавказьких республік. Залишилося тільки знайти й убити Шаміля Басаєва — так, можливо, він вже вбитий у Нальчику, — щоб усе припинилося...
Тим часом реальність значно складніша й трагічніша. Так, штурм Нальчика міг певною мірою бути скоординований із чеченськими загонами. Але він — не частина чеченської війни. Більше того, після Назрані, Нальчика, міст Дагестану можна сказати, що чеченська війна всього лише частина великого кавказького конфлікту. І навіть у разі завершення війни в Чечні — чи то шляхом досягнення компромісу з тими, хто не хоче скласти зброю, чи то шляхом їхнього знищення — розвитку процесів подальшої дестабілізації Кавказу це вже не зупинить...
У національних республіках Північного Кавказу склалася дуже стійка система управління — феодально-етнократична влада спирається на підтримку Москви і представляє інтереси Москви у відповідному регіоні, залишивши при цьому основну частину населення за гранню достойного життя. Якщо режим виявляється нездатним представляти інтереси Москви, його змінюють на більш зручний, але, по суті, ідентичний попередньому. Сепаратистський режим Джохара Дудаєва з погляду взаємовідносин із населенням не дуже відрізнявся від промосковського режиму Ахмата Кадирова. Аслану Масхадову, не схильному до вождистських методів управління, довелося зіткнутися з опозицією феодалів, які називають себе польовими командирами, і Москви, якій було зручніше домовитися з деякими феодалами, ніж погодитися з думкою, що в Чечні не буде феодалізму. І всі ці процеси відбуваються на тлі повернення населення до релігії, що, звісно, призводить до радикалізації найбіднішої частини молоді й полегшує її вербування в бандитські угруповання чи лави бойовиків. Найщасливіші потрапляють у міліцію або парамілітарні, охоронні або військові утворення. При цьому «зачистка» в одному з аварських сіл Чечні чи розстріл охоронцями зятя президента Карачаєво-Черкесії його конкурентів по бізнесу показує, що робота в цих легальних структурах нерідко нічим не різниться від звичайного бандитизму.
Коли правлячий клан сильний, а його лідер розумний, він може не допускати нестабільності на контрольованій території. За часів Руслана Аушева в Інгушетії неможливо було уявити собі захоплення столиці, замахи на президента та прем’єра. Насамперед тому, що будь-яка подібна дія могла б спричинити порушення хиткого балансу сил, що склався між керівництвом Інгушетії, ічкерійськими лідерами та промосковським керівництвом Чечні. Але саме цей стан балансу, котрий робив Аушева та його групу відносно незалежними від Кремля, і призвів до зміни ке­рівництва республікою. Однак її новий президент Марат Зязіков міг спиратися у своїй діяльності вже не на баланс регіональних інтересів, а винятково на підтримку Москви, що передбачало беззаперечне виконання будь-яких, навіть найбожевільніших, побажань центру. У результаті Інгушетія перетворилася на осередок нестабільності, цілком порівнянний із Чечнею.
У Кабардино-Балкарії, між іншим, теж зовсім недавно змінилася влада. Президент республіки Валерій Коков, який керував регіоном за радянських часів, пішов у відставку за станом здоров’я. Назвати Кабардино-Балкарію стабільною республікою в останній період правління Кокова я остерігся б — сам Коков тяжко хворів, силові структури багато в чому загострили ситуацію планомірним пошуком радикалів у мечетях. Та все ж очікування зміни влади багато в чому стримувало подальший розвиток подій. Але наприкінці вересня новим президентом Кабардино-Балкарії став бізнесмен і депутат Державної Думи Арсен Каноков, який тільки за кілька днів до призначення перейшов із фракції ЛДПР у фракцію «Единая Россия». Фракція Жириновського завжди слугувала притулком для бізнесменів, які вміють захистити власні бізнес-інтереси. Але, можливо, методи цього захисту могли видатися кабардино-балкарським кланам занадто обеззброюючими — і вони вирішили продемонструвати новій владі свої можливості, а заодно довести Кремлю слабкість Канокова. Додамо до цього соціальну нестабільність, проблеми в регіоні, недосвідченість нового президента — і от він, штурм Нальчика.
(Важливий, але цікавий відступ. Саме в день, коли було захоплено кабардинську столицю, Верховний суд Росії дозволив ЛДПР брати участь у виборчій кампанії в Білгородській області. За день до цього в Москві помер по-звірячому побитий адвокат Дмитро Штейнберг, який представляв інтереси фірми «Інтеко». Ця фірма фінансувала виборчу кампанію ЛДПР на Білгородчині, а її президентом є Олена Батуріна, дружина московського мера Юрія Лужкова. Конфлікт між «Інтеко», ЛДПР та адміністрацією Білгородської області пов’язаний із землями навколо Яковлевського рудника. Сам рудник належить ТОВ «Металл-групп», хазяїном якого неофіційно називають Віктора Черномирдіна. Навіщо я про все це згадав? А просто тому, що те, що на Білгородчині може призвести до загибелі юриста та побиття бізнесменів і представників виборчого штабу, на Кавказі легко може спричинити штурм міста.)
У вересні лідер громадської організації «Алан», котра об’єднує балкарців, карачаївців і осетинів, генерал-лейтенант Суфіян Беппаєв казав про рідну республіку як про регіон, у якому немає ні со­ціалізму, ні капіталізму. «Весь цей час керувала людина, котра була першим секретарем рескому компартії. Ринкові механізми відсутні. Був тоталітарний режим і залишився. Обстановка тільки погіршилася. Останнім часом почало загострюватися міжнаціональне напруження — у результаті винятково неправильних дій владних структур КБР. Народ тут ні при чому. І кабардинці, і балкарці, і росіяни — усі живуть абсолютно однаково: безробіття і бідність. Величезне безробіття, яке зашкалює за 70%. Триває виїзд ро­сійського населення, їдуть щодня — не тому, що женуть, а тому, що погана економічна ситуація...», — розповідав генерал газеті «Время новостей». І подібний діагноз може бути поставлений практично в кожній північнокавказькій республіці. Сьогодні рвонуло в Нальчику. Завтра подібна ситуація може статися в Махачкалі — мало хто розуміє, що почнеться в Дагестані після відставки багаторічного керівника цієї республіки Магомедалі Магомедова, котрий вибудував наскрізь прогнилу систему кланових взаємин. І це при тому, що міжнаціональні проблеми в Дагестані не порівнянні з тертями, що існують, наприклад, у Кабардино-Балкарії чи Карачаєво-Черкесії — ще одному регіоні перманентної нестабільності.
Російська політична еліта не хоче побачити найголовнішого. Річ не в тім, чи вдасться Росії утримати Кавказ, а в тім, що регіон уже зараз живе в іншій епосі — цивілізаційно, політично, соціально, економічно. Замість того щоб повертати кавказькі республіки в ХХІ століття, їх затримують у ХVIII, зберігаючи феодалізм і допомагаючи зміцненню кланових взаємин. Кавказ тяжко, хронічно хворий. І його хвороба з кожним роком стає дедалі більш небезпечною для всього російського державного організму.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42, 9 листопада-15 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво