«КАСЕТНИЙ СКАНДАЛ-2»? - Архів - dt.ua

«КАСЕТНИЙ СКАНДАЛ-2»?

12 квітня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №14, 12 квітня-19 квітня

«Парламентські вибори — лише прелюдія до виборів президентських». Ця теза активно експлуатувалася практично всіма, хто брався аналізувати чи коментувати результати кампанії-2002...

«Парламентські вибори — лише прелюдія до виборів президентських». Ця теза активно експлуатувалася практично всіма, хто брався аналізувати чи коментувати результати кампанії-2002. Не так часто й набагато обережніше використовувався уточнюючий постулат — «Чергові парламентські вибори — генеральна репетиція перед позачерговими президентськими виборами».

Аргументи на користь обох гіпотез з’явилися раніше, ніж можна було сподіватися. Ціла низка подій, зовні не пов’язаних одна з одною, наводить на думку: провідні політичні гравці (індивідуальні й колективні) готуються до зміни влади. Причому в обережних фразах небожителів прозирає непоясненна впевненість у тому, що зміна ця відбудеться раніше, ніж 2004-го.

Видні представники «Нашої України» не соромлячись говорять про те, що блок готовий пожертвувати мало не всіма своїми керівними стільцями у Верховній Раді заради одного-єдиного крісла — прем’єрського. За непідтвердженою інформацією, один із високопоставлених представників «наших» навіть озвучив готовність «НУ» вступити в альянс із «заєдистами». Але тільки в тому випадку, якщо ті гарантують, що майбутнього керівника центрального органу виконавчої влади зватимуть Віктором Андрійовичем. Про причини такого жагучого бажання зробити Ющенка главою Кабміну члени його команди говорять дещо витіювато, складається враження, що соратники вождя старанно, але не вельми вміло камуфлюють справжню мету красивими фразами. Автор цих рядків готовий погодитися з припущенням Олександра Мороза про те, що можливе прем’єрство лідера «Нашої України» слід розглядати винятково як трамплін для вертикального зльоту з наступною м’якою посадкою в президентське крісло. Допустити наявність такого плану нескладно. Куди складніше допустити можливість того, що Віктор Андрійович доживе як прем’єр до жовтня 2004-го. Отже, Ющенко, або принаймні його найближчі прибічники (оскільки він сам стосовно своїх кар’єрних планів досі нічого виразного так і не сказав) сподіваються, що старт «вертикальному зльоту» буде дано набагато раніше.

Багату поживу для роздумів підкидає і сам Леонід Данилович, котрий із підозрілою періодичністю розповідає про те, що він не збирається у відставку. Що не має наміру озвучувати перелік можливих наступників. Що після закінчення терміну своїх повноважень буде з тими, «хто хоче добра Україні». І що загалом рано ще говорити про майбутні президентські вибори. Виникає цілком резонне запитання: якщо рано, то навіщо говорити?

На невиразні сумніви наводить і оперативність, із якою Леонід Данилович особисто (не маючи на те ніякого ні юридичного, ні морального права) заходився створювати нову «конструктивну більшість». І несамовитість, із якою влада заганяє «і мертвих, і живих, і ненароджених» у фракцію «заєдистів», котрі відверто провалили вибори. І навіть «парламентське заслання» Володимира Литвина, за законами формальної логіки, можна витлумачити, з одного боку, як прагнення тримати ситуацію в парламенті під жорстким контролем, з іншого— як жагуче бажання все-таки навчити Володимира Михайловича азів публічної політики...

Декотрі учасники попередніх поствиборних консультацій розповідали, що більшість «заєдистів» із самого початку відхиляли навіть натяк на можливе прем’єрство Ющенка. Посилаючись при цьому на категоричне неприяйняття цієї кандидатури Президентом. Він нібито абсолютно переконаний у причетності Віктора Андрійовича не лише до організації «касетного скандалу», а й до підготовки «касетного скандалу-2».

Якщо прийняти ці чутки на віру, то буде логічно поставити два запитання. По-перше, чому Кучма так уперто не хоче бачити Ющенка прем’єром? Те, що Леонід Данилович не вірить Віктору Андрійовичу, ревно сприймає його популярність, не розглядає його навіть як «запасного наступника» і, зважаючи на все, навіть боїться його можливого приходу до влади, очевидно. У такому випадку, гаранту було б вигідно дати «добро» на затвердження лідера «наших» прем’єром. Для глави держави, здається, було б досить легко зробити все можливе, щоб кабінет Ющенка став найнеуспішнішим у новітній історії України. Чому ж Президент не хоче вдатися до такого плану?

По-друге, чутки про таємничий «касетний скандал-2» з’явилися ще до того, як преса оприлюднила дані про те, що майор Микола Мельниченко постане перед так званим Великим Журі в Сан-Франциско й дасть показання про можливу причетність вищих посадових осіб України до нібито продажу Іраку чотирьох комплексів «Кольчуга». Ціла низка джерел вважає, що Банкова знала про підготовку засідання й уявляла собі масштаби можливих наслідків.

У четвер опальний майор відповів на запитання членів Журі. Подробиць — мало. Воно й не дивно. Велике Журі — закрита структура, подробиці засідань і суть прийнятих рішень тримаються в найсуворішій таємниці. Ми можемо надати читачеві дуже скупу інформацію, почерпнуту з матеріалів інтернет-сайта «Українська правда» й зарубіжних джерел.

Отже, Велике Журі — специфічний судовий орган, до якого входять старанно відібрані судові засідателі, котрі підтверджують обвинувальні рішення прокуратури щодо серйозних кримінальних справ. Засідання Журі закриті не лише для преси, а й для адвокатів. За наявними даними, захисник свідка Миколи Мельниченка чекав на свого клієнта в коридорі. Наскільки можна судити з уривчастих даних про діяльність Великого Журі, його рішення дають «зелене світло» судовим розслідуванням, які стосуються навіть найделікатніших справ. Причому про початок цих розслідувань американська влада далеко не завжди оперативно інформує громадськість. Для цього потрібна спеціальна заява або Державного департаменту, або Міністерства юстиції, яка може з’явитися навіть у той момент, коли справа вже наближається до завершення.

За повідомленнями «Німецької хвилі», питання, які ставили Миколі Мельниченку члени Великого Журі, переважно стосувалися можливого продажу Іраку комплексів «Кольчуга». Як стало відомо «ДТ» (цю інформацію підтверджували, зокрема, Олександр Мороз та Олександр Жир, до яких ми зверталися по коментарі), Микола Мельниченко щиро намагався уникнути неприємної для нього долі свідка в настільки делікатній справі. І неодноразово звертався до офіційних українських інстанцій із наполегливим проханням відрегулювати відповідні правові проблеми, позбавивши його необхідності розголошувати інформацію, яку можна буде кваліфікувати як державну або військову таємницю. Олександр Мороз, крім того, відзначав той факт, що майор намагався зробити все можливе, аби не розголошувати дані, які можуть зашкодити іміджу країни. Але українська влада ніяк не відреагувала на прохання Мельниченка, тоді як американська влада, навпаки, виявила неабияку настирливість. Відмова постати перед Великим Журі могла обернутися для екс-офіцера українських спецслужб великими прикрощами — аж до кримінального переслідування за неповагу до суду та спробу перешкоджати здійсненню правосуддя.

Приводом для розгляду, наскільки можна судити, стали плівки, записані Мельниченком, на яких нібито зафіксовано розмову Леоніда Кучми з нині покійним главою «Укрспецекспорту» Валерієм Малєвим. Під час неї нібито обговорювалася можливість нелегального продажу Іракові чотирьох станцій ППО «Кольчуга». Це диво вітчизняної інженерної думки дозволяє «ловити» американські літаки-«невидимки» «Стеллс» і давати команди пусковим установкам на поразку. Том Манголд, автор документального фільму «Killing the Story», який Бі-бі-сі планує продемонструвати всьому світу наприкінці квітня, нібито мав змогу ознайомитися з плівками і стверджує, що на них чітко чути, як Кучма обговорює з Малєвим деталі майбутнього незаконного контракту на 100 мільйонів доларів. За його словами, «Кольчугу» мали транспортувати в Ірак під виглядом запчастин для «Кразів». Процесом складання нібито мали керувати українські фахівці, яких відряджали до держави-«ізгоя» за фальшивими паспортами.

За деякими, не до кінця підтвердженими, даними, компетентні американські органи ще до засідання провели відповідну експертизу плівок і встановили їх автентичність. За інформацією з інших джерел, підвищений інтерес влади США до цього аудіозапису пов’язаний із тим, що спецслужби нібито підтвердили інформацію про наявність в розпорядженні Іраку комплексу «Кольчуга». І можна припустити, що американці, серйозно стурбовані проблемами, на які останнім часом наражалися досі невловимі літаки-«невидимки», можуть бути налаштовані більше ніж серйозно.

Тож «касетний скандал-2», якщо він справді вибухне, обіцяє бути куди менш резонансним і куди більш небезпечним для нинішньої влади. Коли йдеться не про абстрактну підтримку демократії, а про національну безпеку США, Вашингтон може забути про те, що нинішній український президент — глава держави, яка заявляє про стратегічне партнерство зі Сполученими Штатами.

Робити якісь висновки рано. Тим паче що все сказане вище — не більше ніж розрізнені неофіційні дані. Посол США в Україні Карлос Паскуаль на запитання, що чекає Україну, якщо чутки про незаконний продаж «Кольчуг» підтвердяться, відреагував дипломатично: «Я не відповідаю на гіпотетичні запитання». Але нагадав, що в США більш ніж серйозно вивчають таку інформацію.

Ми не маємо у своєму розпорядженні залізобетонних свідчень того, що інформація про незаконні поставки зброї в Ірак достовірна (недостовірна). Ми не беремося коментувати версію, що недавня автокатастрофа, у якій загинув Валерій Малєв, була невипадковою і що вона якось пов’язана з гіпотетичним новим «касетним скандалом». Ми не візьмемося судити про правдоподібність гіпотези, нещодавно висловленої одним політиком (він захотів залишитися анонімом), буцімто старанне нагнітання антиамериканської істерії було пов’язане не так з парламентською кампанією, як із можливим інтересом до нібито прокрученої оборудки з «Кольчугами»: влада тишком готувала «громадську» думку.

Проте ми можемо говорити про підвищену знервованість Президента, коли мова заходить про дострокові вибори й можливих наступників. Ми можемо здогадуватися про відверте небажання багатьох новообраних депутатів «записуватись» у «фракцію влади». І можемо констатувати настільки ж жагуче прагнення цієї влади «записати» у цю фракцію всіх, кого тільки можна.

У нас немає інформації, що той або інший політик в Україні напевне знав, що США зацікавиться особливостями наших військових угод. Але ми можемо говорити про несподівану для багатьох жорсткість у словах і вчинках Ющенка. Про не менш несподівані натяки на опозиційність із вуст Медведчука. Про міркування Мороза, який вважає, що на нас чекають найнесподіваніші політичні альянси і що в парламенті цілком можливе формування коаліції, до якої можуть увійти всі, крім «заєдистів». І що зміна влади в Україні настане набагато раніше, ніж
2004-го...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво