КАНАЛІЗАЦІЯ - Архів - dt.ua

КАНАЛІЗАЦІЯ

19 липня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №27, 19 липня-26 липня

Інтерв'ю зВадимом Рабіновичем Інтерв'ю з Олександром Роднянським 16 липня під загрозою реального зриву виходу в ефір опинився найпопулярніший канал країни — студія «1+1»...

Інтерв'ю з Вадимом Рабіновичем

Інтерв'ю з Олександром Роднянським

16 липня під загрозою реального зриву виходу в ефір опинився найпопулярніший канал країни — студія «1+1». Звістка про це розлетілася миттєво та неймовірно здивувала спостерігачів. Як у Країні змішаних гілок влади могло трапитися так, що періодично опальний Рабинович зміг узяти гору над каналом, очолюваним людиною, котра входить у всі найвищі кабінети в Москві й Києві? У чиїх інтересах приймав рішення суд? У інтересах справедливості та права, в інтересах однієї зі сторін чи в інтересах третьої сторони? Що буде з каналом, глядачами якого є мільйони? Що реально отримав Вадим Рабинович і компанія АІТІ? Унаслідок чого став можливий такий грізний вердикт суду? Чим і коли все завершиться? Дати однозначні відповіді на всі ці запитання ми сьогодні не зможемо. Так само, як не зможе цього зробити ніхто. Але розібратися в заплутаних юридичних, політичних і особистих стосунках ми все-таки спробували.

Історія ліцензій, претензій і судів

Перше і, як стверджує адвокат «1+1» Максим Варламов, єдине рішення про видачу ліцензії студії «1+1» на дев’ять годин мовлення на Другому загальнонаціональному каналі, Нацрада прийняла 08.10.96 року і видала на руки 11.11.96 р. Цю ліцензію в судовому порядку оскаржували і компанія «Золоті ворота», і ТБ Табачук. Претензій було три. По-перше, на думку позивачів, при ухваленні рішення в Нацраді був відсутній кворум. Не для преси колишні члени Нацради й їхні наступні колеги стверджують, що бачили три протоколи рішення з трьома, з п’ятьма і з шістьма підписами. Під час розглядів у Вищому арбітражному суді, студія «1+1» надала протокол з шістьма підписами — п’ятьма «мокрими» і шостий, долучений, відповідно до письмової заяви члена Нацради пана Мащенка.

Другим закидом на адресу «плюсів» було ухвалення рішення про видачу ліцензії того дня, коли Верховної Радою було ухвалено постанову про запровадження мораторію на видачу ліцензій на мовлення на загальнонаціональних каналах. Саме 8 жовтня 1996 року Верховна Рада заборонила це робити до розробки концепції телевізійного мовлення. Юристи «1+1» наводили аргументи захисту, посилаючись на те, що дана постанова набирає сили після її опублікування. Адже державні органи не повинні сприймати рішення парламенту «з голосу». Постанова набрала сили 11 жовтня 1996 р. а отже, як стверджує Максим Варламов, рішення від 08.10.96 р. про видачу дев’ятигодинної ліцензії абсолютно легітимне.

Третім фактом розглядів, що виплив і під час нинішніх судів, стала проплата за ліцензію не самою студією «1+1», а третьою стороною — українським підприємством «Інтер-Медіа», співзасновником студії «1+1». Відповідно до поточного законодавства, проплата за третіх осіб в Україні заборонена. Проте, як стверджують юристи «1+1», справа була до ухвалення Закону про Нацраду. А відповідно до пункту 5 «Положення про порядок виплати грошового реєстраційного збору за видачу ліцензій» «не допускається оплата грошового реєстраційного збору за телерадіоорганізацію іншою юридичною або фізичною особою за винятком фундатора цієї телерадіоорганізації». Арбітражний суд, очолюваний Дмитром Притикою, вирішив, що аргументи каналу переконливі і поставив крапку в суперечках про законність ліцензії «1+1»
№ 000280.

1997 року «1+1» приймає рішення про розширення мовлення. У період до грудня 1998 року Нацрадою приймаються шість рішень про внесення змін у ліцензію в частині збільшення обсягів мовлення. Перший раз це відбувається 20.11.97 р. і «1+1» додає до дев’яти ще три години ефірного часу. Якщо раніше канал перебував в ефірі з 7 до 10 ранку і з 18 до 24 вечора, то тепер у вечірньому блоці він починає мовити з 16 до 1 ночі. Рішення оформляються Додатком №2 до ліцензії
№ 000280 від 11.11.96 р.

Додається час мовлення, у зв’язку з чим щоразу вилучається старий Додаток №2 до ліцензії і видається новий. І нарешті, 1998 року до «плюсів» плюсуються ще три години. Це означає, що до виданої 11.11.96 року ліцензії, видається остаточний Додаток №2 з новою сіткою мовлення, що надає право студії «1+1» перебувати в ефірі 15 годин. Проте, як стверджує Максим Варламов, секретар Нацради, заповнюючи остаточні документи, при вдруковуванні дати в бланк Додатка №2 робить помилку і пише не 11.11.96 р., а 11.11.98 р. Що згодом і дає можливість Вадимові Рабиновичеві в суді говорити про існування кількох ліцензій у каналу «1+1», що згодом Київський господарський суд і визнає незаконним.

Висловлює своє невдоволення суд і проплатами каналом «1+1» за тричі отримуваний додатковий час. У платіжках, що свідчать про перерахування грошей від «1+1» у Нацраду, бухгалтер «1+1» пише то за ліцензію, то за доповнення до ліцензії. Знову в наявності конфлікт змісту і форми.

«За що, крім як за виділений ефірний час телекомпанія може сплачувати Нацраді? За персики?» — досить резонно запитує адвокат «1+1». — Нацрада видає «1+1» у цілому шість годин додаткового ефірного часу. Тобто виходить, що ми не оплачували цей час, а просто перераховували Нацраді гроші. А вона просто нам давала дозвіл на додатковий час. Так чи що?»

Суддя Київського господарського суду, вирішивши, що закон не так суворий, як принциповий, існуючі огріхи в оформленні визнав не на користь «1+1». Але тут ми трохи забігаємо наперед.

Тепер передісторія АІТІ. Свій перший конкурс компанія виграла тоді ж, коли і «1+1». Проте набув чинності вищезгаданий мораторій. Чому вийшло так, що з чотирьох компаній, які виграли конкурс на право мовлення на Другому національному каналі, дві отримали ліцензії («1+1» і НТКУ), а дві («Золоті ворота» і АІТІ) не удостоїлися відповідного рішення Нацради, мені, наприклад, незрозуміло. Але Нацрада прийняла саме таке рішення, знедоливши Просвєтова й Орлова в зв’язку з діючим мораторієм.

Другу спробу одержати ліцензію по сусідству з «1+1» АІТІ, перебуваючи вже під крилом Вадима Рабиновича, почала в 1999 році. 13 травня цього ж року компанія одержала право на три години мовлення з 4-ї до 7-ї ранку на УТ-2. Прямо скажемо не прайм-тайм, але все ж. Сказати, що Олександр Роднянський, партнерські взаємини якого з Рабиновичем до цього моменту вже були розірвані, був у захваті від подібного сусідства, буде перебільшенням. Але безпосереднього відношення до справи на той момент це не мало. У долю АІТІ втрутився член Нацради, екс-депутат, комуніст пан Аксьоненко. Річ у тім, що до думки пана Аксьоненка прислухалися в багатьох посадових кабінетах. А полягала вона в тому, що до ефіру не повинні бути допущені компанії, які одержали ліцензію від Нацради, очолюваної Петренком, після того, як повноваження цієї Нацради минули. Відповідно до законодавства, мандат Національній раді по телебаченню і радіомовленню видається на чотири роки. Проте ми добре пам’ятаємо, як у 1999 році Нацрада мала тільки одну свою половину — парламентську, а Президент практично рік зволікав з призначенням своєї четвірки. Оскільки пан Аксьоненко перебував у непрацюючій парламентській половині, то він і звернувся до концерну РРТ, що займається трансляцією, з вимогою не випускати в ефір ті компанії, що одержали ліцензію після Нацради Петренка, що де-юре завершилася. Саме тому, стверджують представники АІТІ, компанія не змогла вийти в ефір. Проте зауважимо, що стаття 17 у Законі про телебачення і радіомовлення чітко говорить про те, що ліцензія втрачає чинність у разі, якщо протягом року після її одержання компанія не була помічена в ефірі. Цією обставиною і скористався канал «1+1», подавши у суд на телекомпанію АІТІ. Сталося це в червні 2000 року. Все той же Вищий арбітражний суд, отримавши підтвердження того, що АІТІ протягом року в ефірі не з’явилася, ухвалив вважати видану компанії Рабиновича ліцензію такою, що втратила чинність. У листопаді 2000 року рішення суду підтвердила колегія «вишки», до якої АІТІ звернулася зі скаргою. У такий спосіб АІТІ залишилася без ліцензії.

В січні 2001 року Вадим Зіновійович, чий конфлікт з Роднянським палав кольорами прапорів усіх країн і континентів, оскільки до нього виявилися залученими і німці, й американці, й росіяни, й євреї, завдає удару у відповідь. Він звертається до суду з вимогою визнати недійсними рішення Нацради про збільшення обсягів мовлення «1+1» на три години.

Вищий арбітражний суд, вивчивши справу, приймає рішення на користь «1+1», підтверджуючи правомірність дій Нацради. Рабинович знову оскаржить це рішення в колегію і знову невдало.

Наприкінці 2001 року Вадим Рабинович вживає чергову спробу. Проте цього разу він уже не звертається до Вищого арбітражного суду, оскільки, відповідно до змін у законодавстві, отримує право подати позов у Київський господарський суд. Він вимагає визнати недійсною ліцензію
№ 000280 і Додаток № 2 до неї. Якщо раніше він намагався оскаржити рішення Нацради, то зараз форму, у яку ці рішення були запаковані. Про помилки і необачність бухгалтера при оплаті додаткового часу ми розповідали вище. Проте аргументацію захисту «1+1» суд визнав непереконливою. І вирішив:

1. Задовольнити позовну заяву цілком.

(Нагадаємо, що, звертаючись до Київського господарського суду, ТОВ ТРК АІТІ просила:

Визнати недійсною ліцензію № 000280 на право мовлення обсягом 15 годин на добу і Додаток №2 до неї.

Визнати недійсною ліцензію № 000280 від 11.11.98 р. і доповнення до неї, зобов’язати Нацраду провести конкурс для визначення переможця на право мовлення на УТ-2 у період з 7-ї до 10-ї ранку і з 14-ї до 4-ї ранку. Також АІТІ просила суд витребувати у відповідача документи про видачу ліцензії, Додаток
№ 2 і докази оплати третьою стороною ліцензійного збору за ліцензію 1996 року, а також за ліцензію 1998 року.)

У своїх інтерв’ю Вадим Зиновійович неодноразово повторював, що він не вимагав відібрати в «1+1» ліцензію на весь об’єм мовлення. Проте щойно ознайомившись з позовними вимогами, можна припустити, що Рабинович не був гранично відвертим. Додатковим підтвердженням того служить другий пункт рішення Київського господарського суду:

2. Ліцензію № 000280 від 11.11.96 р. і Додаток № 2 до неї, відповідно до якого ТОВ «Телекомпанія «Студія «1+1» здійснює мовлення на каналі УТ-2 визнати недійсними.

3. Третій пункт наказує визнати недійсними ліцензію
№ 000280 від 11.11.98 р. і Додаток № 2 до неї.

4. Четвертим пунктом суд забороняє здійснювати мовлення на каналі УТ-2 студії «1+1».

5. П’ятим пунктом зобов’язує Нацраду згідно зі встановленим порядком провести конкурс і визначити переможця на право мовлення на каналі УТ-2, у проміжках часу, що вимагаються АІТІ. Стягнути з Нацради на користь АІТІ витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Такі рішення не тільки каналом «1+1» були сприйняті як грім серед ясного неба. У причетності до його проведення керівництво каналу звісно звинуватило Рабиновича. Але не тільки його. Пролунали прямі обвинувачення у втручання в діяльність суду мера Києва Олександра Омельченка. Відразу каналом «1+1» було подано скаргу в Київський апеляційний суд. Поступово до рішення Київського господарського суду всі стали ставитися як до непорозуміння. У виході розгляду справи в апеляційній інстанції ніхто не сумнівався: «плюси» переможуть. Проте 16 липня апеляційний суд ухвалює рішення про те, що постанова Київського господарського суду залишається чинною. Це означає, що судовий виконавець міг би з’явитися на АСК і зажадати відключення «1+1» від ефіру. Проте адвокати «1+1» усе ж виявилися готовими до такого повороту подій і того ж дня, 16 липня, подали касаційну скаргу на постанову суду в апеляційну інстанцію. Вже 18 липня Вищий господарський суд України видав ухвалу, згідно з якою касаційна скарга студії «1+1» приймається ним до розгляду. Виконання постанови суду, що підтвердив перемогу АІТІ, припиняється до винесення рішення судом касаційної інстанції.

Максим Варламов вважає, що крапка в судових розглядах буде поставлена саме в цій інстанції. Перше засідання в справі призначено на 4 вересня.

Отже на даний момент у сухому залишку: АІТІ свою ліцензію не відновила, а «1+1» з 18 липня мовить завдяки отриманій ухвалі Вищого господарського суду. Схоже, жодна зі сторін не має наміру здаватися. Зокрема Вадим Рабинович не має наміру цього робити з таких причин:

— Я вважаю свою позицію правильною, оскільки вона спирається не на події, а на факти. Полягають вони ось у чому. Телекомпанія АІТІ виграла конкурс на другому загальнонаціональному каналі того ж дня, коли його виграли «1+1» та «Золоті ворота». Ми одержали ліцензію і заплатили за неї понад 630 тисяч. А потім з’явився лист члена Нацради з телебачення і радіомовлення Сергія Аксьоненка, на основі якого нас не випустили в ефір. Після цього — не правоохоронні органи, не наглядові, зверніть увагу, — а «1+1» подає на нас у суд: мовляв, «приберіть їх із каналу». Нас прибирають. І ніхто, наголошую, не волав про те, що душать журналістику й демократію. Жодне друковане видання не заступилося за нас. Звісно, журналісти ж у нас у компанії «другорядні». Ось і Роднянський про це сказав нещодавно, відмовившись зустрічатися з Орловим (Президент АІТІ. — Ред.).

Ми стукали в усі двері, я особисто з потрібними документами ходив до генпрокурора. Усіх жахало прийняте судове рішення, але до жодних правових наслідків ці жахання не приводили.

Ми подали в Київський господарський суд на «1+1», так само, як раніше вони — на нас. При цьому ми не вимагали позбавляти їх ліцензії. Не вдаватимуся в юридичні перипетії, що тривали два роки. Зупинюся на останньому рішенні суду, відповідно до якого, нам повинні виплатити 1 мільйон двісті тисяч гривень — компенсацію за прямі збитки й 16 млн. гривень компенсації за неотримані прибутки. І винним зробили концерн РРТ. Це означає, що тепер ми повинні одержати 18 млн. із бюджету. Їх відберуть у рядових громадян тільки тому, що чиновник Холод й екс-чиновник Аксьоненко не хочуть відповідати за свої помилки. Вони й компанія, що позбавила нас ліцензії через суд, повинні оплачувати ці витрати, а не бюджет.

Я повторюю, ми не вимагали позбавити «1+1» ліцензії. Інша річ, що в процесі судового розгляду адвокати цієї компанії заявили: «Так, «1+1» не платила за ліцензію. Кошти було переказано з іншого рахунку». А їм кажуть: «Але третій стороні, за законами України, заборонена проплата за інших осіб». І звучить відповідь: «Ну, ми були молодою компанією і не знали законів...» Але, як бачите, закони виявилися однаковими і для старої компанії, і для молодої.

— Керівництво «1+1» не приховує, що про рішення апеляційного суду їм стало відомо за день-два до його оголошення. Коли про рішення дізналися ви?

— Ну, вони поінформовані люди, у них хороші джерела в судових органах. А я не те що нічого не знав, я був до останнього дня переконаний, що суд дасть визначення діям Нацради і дозволить відновити дію законної ліцензії АІТІ. А що мені дає рішення суду про позбавлення ліцензії «1+1»? Від того, що в сусіда на одне око стало менше, мені легше не стане. Ефір, відібраний в «1+1», не додасть ефіру АІТІ.

І потім, я не дуже вірю, що вони знали про суть рішення. Після його оголошення адвокат «1+1» був щиро здивований і на весь зал вигукнув: «Нічого собі!» (я пом’якшив одне слово). Тож, схоже, вони просто намагаються зробити хорошу міну при поганій грі.

— У «плюсів» є серйозні покровителі вгорі. Як ви думаєте, чому ці покровителі не змогли втрутитися і вплинути на результат справи?

— Це складне запитання. Роднянський сьогодні фактично не керує «1+1». Як наслідок чинник особистих контактів істотно ослаблений. Крім того, можна припустити, що ці ж таки покровителі критично оцінюють допомогу, яку надає їм канал...

Цікаво інше. Я прочитав в Інтернеті заяву Роднянського, який сказав буквально так: «Якщо нас позбавлять ліцензії, то ми підемо на новий тендер. І я хочу подивитися, хто зможе виграти в нас конкурс». З цього я роблю такий висновок: вони готові до судового програшу й до участі в новому тендері. Але вже без американських партнерів. Якщо моя версія правильна, то я недооцінив Роднянського. Він справді геніальний режисер-постановник.

— Сумнівно, що такий план можна здійснити. Справді, кожен, хто зайде на сайт СМЕ (компанії Роналда Лаудера, чиї акції котируються на нью-йоркській біржі), зможе побачити, що й Олександр Роднянський, і Борис Фуксман брали кредити в цієї компанії. Але, по-перше, Роднянський такий самий засновник «1+1», як і компанія Лаудера. Отже, він не зможе так просто залишити «плюси» у разі позбавлення ліцензії. І по-друге, хто вам сказав, що Роднянському буде цікаво починати щось із нуля в Україні, маючи цікавий і перспективний проект у Москві? А по-третє, кому з можновладців, які звикли користуватися журналістськими командами, захочеться на випадок «смерті» «1+1» поставити на людину, котра веде великий проект в іншій країні і займається українським телебаченням на недогризках часу? Чи не простіше будь-кому з олігархів поставити на цілком контрольовану й зосереджену тільки на його інтересах телевізійну команду?

— Ви не звернули увагу на один «хитрий» пункт судового рішення: заборонити «1+1» брати участь у тендері. І все-таки Роднянський заявляє, що готовий брати участь у тендері. Отже, він планує брати участь у конкурсі зі своєю медіа-групою, але без своїх партнерів і з іншою юридичною особою. Байдуже, як вона називатиметься, — «2+2» чи «8+8».

— Проте є й інша версія. Конфліктом між Рабиновичем та «1+1» може скористатися третя сторона, що хоче придбати компанію. Прибутковий, професійний і завдяки цьому дуже дорогий канал, безумовно, впав у ціні через те, що Роднянський серйозно зосередився на роботі в московському СТС. А тут ще й, дуже «доречно», і серйозні проблеми з ліцензією. Відомо, що переговори про купівлю з керівництвом «плюсів» вів, приміром, Віктор Пінчук. У кожному разі, будь-яка особа, що має телефонну владу й хоче придбати «1+1» за максимально низьку ціну, може бути зацікавлена в роздмухуванні скандалу навколо ліцензій. При цьому, щоправда, ця особа повинна бути впевнена, що в потрібний момент — після домовленостей про ціну — їй буде під силу поставити жирну крапку в судових розглядах на користь каналу. Або домогтися переліцензування «1+1».

— Я не можу виключати такого варіанту. Проте особисто я, якщо ви пам’ятаєте, ще після першого суду висловив припущення, що за всім цим стоять хлопці з «1+1», котрі просто заплутались у своїх фінансових справах, загрузли в кредитах, яких вони понабирали в американців.

Коли я звертаюся з позовами до Роднянського, то представники Печерського суду просто сміються мені в обличчя, не приймаючи їх. А коли Роднянський вимагає від мене 750 мільйонів, то цей позов відразу беруть до розгляду. Вони справді впливові люди, і покровителі в них сильні.

А в історії з АІТІ несподівано все якось дуже вже об’єктивно розглядається, попри те, що друзі «1+1» мають вплив і в цих інстанціях. Щось тут не в’яжеться.

Повторюся, версія про якусь третю особу теоретично можлива. Але мені здається, що хлопці з «1+1» уже доросли до статусу ринкових хижаків і спроможні вести самостійну гру.

— До речі, у вас були контакти з Пінчуком щодо «1+1»?

— Ні. За два роки я бачив його лише один раз. В аеропорту.

— Але ви не вважаете, що в Україні достатньо заможних людей, котрі мають не лише бажання, а й можливість купити канал «1+1»?

— Усе має свою ціну. Можна переплатити вдвічі, втричі, але не більше. Навіть якщо потенційний покупець має колосальні політичні амбіції, він навряд чи викладе двісті мільйонів за канал, який коштує три мільйони. Особисто я переконаний: компанія, що фактично перебуває в борговій ямі, непотрібна ні Роднянському, ні Фуксману. Вона їм узагалі непотрібна. І вони збираються її продавати. Тим самим багатим людям, про яких ви щойно говорили. Але спочатку вони хочуть розіграти комбінацію, про яку я вже згадував, — вони позбудуться американців, позбудуться боргів (які в такому разі фактично ляжуть на плечі держави), одержать нову ліцензію, після чого одержать гроші за проданий канал. Гроші, якими вже не треба буде ні з ким ділитися.

Проте я думаю, що пан Роднянський помиляється. І, попри колосальну лобістську роботу, яка вже ведеться, дуже сумнівно, що він одержить нову ліцензію.

— Чому, коли ви були причетні до каналу «1+1», ніколи не порушували питання ліцензії? Чому ви стали поборником справедливості лише тоді, коли ця компанія стала конкурентом АІТІ?

— Тому що першу ліцензію було отримано абсолютно законно.

— Але хіба не ви заявляли, що «1+1» не заплатив ні за одну ліцензію.

— Повторюю, її було отримано абсолютно законно, на відміну від інших, які оформлялися, образно кажучи, під столом. А стосовно власне проплати, то цим питанням займався Борис Фуксман.

— Скажімо, вам вдасться домогтися права мовлення на другому загальнонаціональному каналі. Чим, дозвольте поцікавитися, компанія АІТІ заповнюватиме відведений їй ефірний час?

— Мене турбує не так доля ліцензії «1+1», як доля ліцензії компанії АІТІ. Ми не хочемо забирати час в «1+1», ми хочемо повернути наші, законно отримані й незаконно відібрані п’ять годин мовлення. Це не занадто зручний час: дві години вдосвіта (з п’ятої до сьомої), дві години вдень і година ввечері. Але ми готові спробувати поборотися за своє місце під телевізійним сонцем і в таких умовах.

А іронія, яка проглядає у вашому запитанні, мені здається недоречною. Чомусь вважається, що, приміром, Вася може робити телепродукт, а Петро ні. А ви дайте Петрові спробувати. АІТІ поки що зробила лише одну програму — «Диканьку», але вона за рейтингом випереджає всі програми виробництва «1+1». Це якісний, затребуваний, національний продукт. Ми показали, що ми можемо. Але в нас є великий портфель ідей. Розроблено концепцію сучасного, молодіжного мовлення, яку компанія готова реалізувати.

— Вадиме Зіновійовичу, чи правдива інформація про те, що не так давно ви виходили на людей з оточення Віктора Ющенка, пропонуючи допомогу в організації медіа-холдингу?

— Ані з глибоко мною шанованим Ющенком, ані з жодним іншим політиком я не хочу створювати ніяких холдингів. Усе, що я створюю, я створюю сам для себе. І в нас є серйозний план дій, але в цьому плані відсутня політична складова. Тим більше що в мене немає політичних амбіцій.

І взагалі, всі розмови про реалізацію політичних амбіцій з допомогою мас-медіа сьогодні мені здаються не надто актуальними. На мою думку, останні парламентські вибори чітко продемонстрували: засоби масової інформації реально здатні вплинути хіба що на певну частину еліти. І принаймні нездатні зіграти вирішальну роль у перемозі когось із кандидатів.

Усі провідні політики в цьому переконалися, проте вже через два дні після закінчення виборчої кампанії про це благополучно забули і знову кинулися в мас-медіа.

— Тобто ви заперечуєте факт такої зустрічі.

— Зустріч була, але на ній обговорювалися зовсім інші проблеми.

— Чи ризикнете ви спрогнозувати рішення Вищого арбітражного суду, беручи до уваги той факт, що пан Медведчук досить близький із паном Притикою?

— Гадаю, що вказівка конкретної людини вже нездатна вплинути на розв’язання цієї проблеми. Бо процес уже набув відкритого характеру. Хоча бійка йде страшна. І в цій війні між Роднянським та Рабиновичем багатьом морально важко стати на бік Рабиновича. Навіть якщо вони розуміють, що Роднянський не має рації.

— Бо Роднянський створив якісний продукт.

— Усе значно простіше. Є журналістська, телевізійна тусовка, де існують певні правила, зв’язки, інтереси, симпатії. Льоша в цій тусовці свій, а я чужий. Що не заважає мені бути абсолютно впевненим у тому, що АІТІ ліцензію одержить. А країна одержить високоякісний телевізійний продукт.

— Якщо припустити, що АІТІ отримає ліцензію, а «1+1» її остаточно позбудеться, чи запрошуватимете ви в свою команду людей, котрі працюють сьогодні в команді Роднянського?

— На «1+1» багато справжніх професіоналів. Цілком можливо, що з деякими з них ми працюватимемо разом. З деякими ми вже сьогодні обговорюємо такий варіант. Можливо, ми залучимо до співпраці яскраві особистості, котрі, на жаль, сповна не реалізували себе і свого часу пішли з цієї компанії. Мені однаково, де людина досі працювала, якщо вона — майстер своєї справи.

— І як ви гадаєте, чи захоче хтось із «плюсівців» працювати під вашим началом?

— Я не виключаю, що хтось із компанії «1+1» перейде в АІТІ. Утім, я не виключаю й протилежного.

— На завершення одне неприємне запитання. Як би ви прокоментували кулуарну інформацію про те, що Рабинович матеріально стимулював суддів, котрі розглядали питання законності отримання ліцензій компанією «1+1»?

— По-перше, це кричуща, хамська брехня. І той, хто ризикне заявити таке вголос, може не сумніватися, що я подам на нього в суд.

По-друге, це дурість. Ви вважаєте, що так легко вплинути на долю справи, в якій зацікавлені мало не всі сильні світу цього в цій країні? Якби це було так просто, то «1+1» вигравав би всі суди.

* * *

Олександра Роднянского в п’ятницю ми знайшли телефоном в Італії. Сподіваємося, що його невеличкий коментар дасть можливість читачам у сукупності з думкою Максима Варламова і Вадима Рабиновича скласти найповнішу й наоб’єктивнішу картину того, що відбувається.

— Олександре Юхимовичу, насправді після проходження всіх судових інстанцій такий же позов до «1+1» може спробувати пред’явити не АІТІ, а будь-яка інша компанія. Чи можливо в існуючому конфлікті якимось чином поставити крапку легітимну і непохитну. Якщо можливо, то як?

— Я вважаю, що існує три реальних варіанти закінчення цієї історії. Кожний з них має свою міру складності. Компанія АІТІ справді, не існуючи в ефірі, є винятково інструментом судових позовів проти «1+1». І справді її стопами може з подачі зацікавлених сторін піти потенційний новий позивач. Перший вихід з ситуації, що склалася, — це домогтися прозорого розгляду фактів і документів, а не «аргументів» сторін у Вищому господарському суді. Другий варіант — триваліший і виснажливіший. В міру наближення виборів усе менше і менше буде учасників політичного процесу, що ставлять собі задачу змінити позицію «1+1». Сьогодні дехто вважає, що за два роки до виборів це можна зробити і для цього є час. В міру наближення до 2004 року в цьому буде відпадати потреба, оскільки таким політичним гравцям канал потрібний до виборів, а не після. Тривалі позови будуть сприяти відтокові політико-фінансових груп, що нині зацікавлені в розвитку справи. А третій спосіб поставити крапку, і про нього я зараз дуже інтенсивно думаю, це поборотися за ліцензію на 24 години мовлення на УТ-2. У відкритому, прозорому і розумному тендері, я думаю, що в нас були б дуже непогані шанси. З погляду розвитку «1+1» не задоволений навіть нинішнім обсягом мовлення. По суті ми програємо конкурентам, адже в «Інтера» уже 20 годин, в інших — цілодобове мовлення. Тому ми були б дуже зацікавлені в одержанні можливості ліцензовано мовити 24 години на добу.

— Якщо б ви прийняли остаточне рішення і звернулися за ліцензією на 24 години, то зберегли б ви в складі засновників «1+1» своїх американських партнерів?

— Жодне стратегічне рішення не приймається без американських партнерів. Більше того, у мене є доручення Рональда Лаудера, що виникнуло після лютневого рішення Київського господарчого суду, що і формулює задачу «1+1» як отримання ліцензії на цілодобове мовлення. Ми не маємо жодного варіанта розвитку без активної участі наших партнерів. У нас дуже високий рівень довіри. Я буквально сьогодні розмовляв з Лаудером і з президентом СMI. У теперішній ситуації вони підтвердили свою готовність до найжорсткіших дій, таких, як міжнародний суд, резонансні виступи, і вам відомо, що СMI має в цьому серйозний досвід, пов’язаний з Чехією: в результаті 4-річного скандалу ані колишній партнер, що по суті, вкрав бізнес, ані компанія, на яку він перевів канал, а Чеська держава згідно з рішенням суду має виплатити понад 600 млн. доларів штрафу за те, що не захистила права міжнародного інвестора. Проте наші партнери в даній ситуації розуміють, що йдеться не про позицію української влади, а йдеться про боротьбу політичних сил при досить очевидному нейтралітеті влади. Тому наші партнери зацікавлені в прозорому вирішенні існуючого конфлікту, у розширенні мовлення до 24 годин. Більш того, ми навіть обговорюємо можливість створення системи продакшн-компаній. І якщо чесно, то і створення кількох нішових каналів, потреба в яких сьогодні цілком очевидна. Насправді жодного варіанта розвитку компанії без СMI.

— Чи не вважаєте ви, що в подібному рішенні апеляційного суду міг бути зацікавлений хтось з українських політиків, які прагнуть купити канал і у такий спосіб збивають на нього ціну?

— Це дуже логічне запитання. Така ситуація обговорюється як один з реальних варіантів. Переважна більшість моїх колег, що знають індустрію як в Україні, так і в Росії, виходять, насамперед, з цього посилання. Досвід аналогічного стилю дій знають в обох країнах. Я б хотів сподіватися, що це не так. У іншому разі, це було б відверто цинічно. Але як варіант я не виключаю.

— Ви здогадуєтеся про те, хто б це міг бути?

— Є щонайменше два-три варіанта тих, хто виявляв цікавість до каналу. В цій ситуації дуже доречна цитата з «Хрещеного батька», коли Дон Карлеоне перед смертю вчить свого сина тому, що той, хто прийде до тебе з пропозицією про зустріч з потенційними суперниками на ринку, той і буде зрадником. От я з цікавістю і чекаю, хто ж прийде і зробить пропозицію.

Називати прізвища я б поки не хотів. Це було б образливо. Та й доказів у мене немає. Я хочу лише, скориставшись нагодою, сказати, що жодної серйозної розмови, яку можна було б розцінювати як спробу виходу з бізнесу, що передбачає продаж каналу, у нас з партнерами ніколи не було. Зате в нас є великі плани і я впевнений, що ми їх реалізуємо.

* * *

До думки опонентів кілька слів додамо і ми. Канал «1+1» — безперечне явище в українському телепросторі. Таким дітище Олександра Роднянського зробила не тільки українська мова мовлення. Новою, закладеною «плюсами», традицією стало виробництво якісного сучасного національного телевізійного продукту. Незалежно від результатів судових розглядів, у вітчизняних телегурманів є підстави тривожитися за долю каналу. По-перше, у зв’язку з ослабленням стрижня, на якому тримався колектив: Роднянський занадто багато часу почав віддавати московському проектові. По-друге, у зв’язку з неминучою появою на «1+1» багатьох російських програм, вироблених спільно з СТС. Україна дедалі більше виявляється конкурентно неспроможною у боротьбі за власний телеефір, дедалі більше поступається за якісними характеристиками, не кажучи вже про кошти, які студії виділяють на виробництво продукту. У Росії бюджети незрівнянно більші. Атака на все ще найсучасніший український канал сталася для шанувальників українського телебачення абсолютно не вчасно. А ось для охочих придбати цей канал вона виявилася дуже доречною.

Програний суд безпосередньо свідчить лише про один факт: Президент не бере активної участі у вирішенні долі «1+1». Принаймні на цьому етапі. Чому своїм друзям з «плюсів» не зміг допомогти Віктор Медведчук? Справді, запитання. За деякими даними, за день до останнього засідання апеляційного суду з його майбутнім рішенням приїжджали ознайомлюватися юристи ВIM. І все ж таки апеляційна інстанція підтримала рішення Київського господарського суду. Що це? Випадковість? Торжество незалежності третьої гілки влади? Якщо так, то незалежності від кого? Судовий процес між АІТІ та «1+1», безперечно, буде продовжений. З 80-відсотковою ймовірністю можна стверджувати, що судова інстанція, керована Дмитром Притикою, традиційно прийме рішення на користь «1+1», але чи залишить це рішення в силі Верховний суд? Та й чи стане вердикт Верховного суду остаточним? Адже якщо з’являться «обставини, що знову відкрилися», можна все розпочати спочатку. Підвішений стан навряд чи влаштовуватиме «плюси». Тим більше що суперечки навколо перерозподілу ефіру між політичними силами напередодні виборів тільки розпалюються. І порушити баланс сил, що полягає практично в монопольному володінні ефіром групами Медведчука та Пінчука, захоче багато хто. Пінчук справді був би не проти прирости другою кнопкою. Але до таких спроб вдавалися торік і донеччани, і ющенківці.

Кажуть, що симпатики виявилися й в АІТІ. І йдеться навіть не про Олександра Омельченка або Андрія Деркача. Джерела в Нацраді повідомляють, що нібито спікер парламенту виявив стурбованість у зв’язку з неуважністю Нацради до прохань АІТІ відновити ліцензію. Одне слово, конфлікт між АІТІ та «1+1» ще довго буде наростаючим клубком об’єктивних дізнань, юридичної казуїстики та різноманітних векторів впливу.

Проблеми «1+1», поза всяким сумнівом, можуть створити проблеми для всього вітчизняного телегосподарства. Як заявив в інтерв’ю «ДТ» президент «Consulting Ukraine Group» Ігор Ткаченко, зникнення з телевізійного ефіру каналу, кількість глядачів якого налічує десятки мільйонів, виявиться серйозним ударом по національному ТV. За словами Ткаченка, частина аудиторії «переключиться» на інші українські канали, пропорційно до місць, які вони посідають у табелі про ранги. Проте левова частка глядачів, швидше за все, поповнить аудиторії іноземних каналів, передусім російських.

Зважаючи на все, в Росію може «втекти» не лише значна частина глядачів, а й значна частина рекламодавців. Рекламний ринок, бурхливо розвиваючись, уже найближчим часом може відреагувати на біди «плюсів». Існуюча практика передбачає передоплату телемовникам за рекламу. І якщо компанію відключать від ефіру, то моральних і матеріальних збитків зазнає не лише вона, а й рекламодавці. А тому цілком природним буде їхнє прагнення звернути свою увагу в бік стабільнішої телевізійної Росії. Адже немає ніякої гарантії, що в ситуацію, аналогічну тій, у якій опинилися «плюси», не потрапить будь-яка інша телекомпанія.

Тим більше що, у разі вигнання «одиничок» із телепростору, буде створено політико-правовий прецедент, який, за ідеєю, має примусити здригнутися не тільки генеральних продюсерів, а й власників усіх вітчизняних ТК і ТРК. Адже, як колись зізнавалися відразу два нині вже колишніх члени Нацради з питань телебачення та радіомовлення, теоретично можна поставити під сумнів правомірність отримання ліцензії мало не кожною компанією. Сумний для «1+1» фінал «справи про ліцензії» означатиме перехід від теорії до практики. Інакше кажучи, у разі зміни політичної кон’юнктури, за наявності відповідного «замовлення», на місці «плюсів» може опинитися будь-який інший канал.

Залишається лише сподіватися, що в Україні настане час, коли телевізійне питання перестане бути питанням суто політичним. Коли процес одержання ліцензій залежатиме не від результатів підкилимової війни «дахів» і «грошових мішків», а від результатів чесного змагання ідей та команд. Коли процес позбавлення ліцензій регулюватиметься виключно законом. Коли поняття «право» в усіх сферах і в усіх випадках остаточно позбудеться епітета «телефонне». Цей час неминуче настане. Але точно визначити, коли він прийде, ще складніше, ніж спрогнозувати фінал війни між Роднянським та Рабиновичем.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво