Кабінет без євроремонту - Архів - dt.ua

Кабінет без євроремонту

30 вересня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №38, 30 вересня-7 жовтня

Перший висновок, що напрошується після вивчення списку нових членів українського уряду, — відсутність серед них представників славнозвісного донецького краю...

Станіслав Сташевський
Станіслав Сташевський

Перший висновок, що напрошується після вивчення списку нових членів українського уряду, — відсутність серед них представників славнозвісного донецького краю. Втім, «регіонали» й не приховували свого абсолютно прохолодного ставлення до питання формування нинішнього Кабміну. Тут і до політтехнологів не ходи — шкода від перебування у виконавчій владі напередодні виборів для соратників Віктора Януковича абсолютно очевидна. Водночас як відсутність зримого зв’язку з владою дозволяє без обмежень критикувати її дії, заробляючи на цьому електоральні бали. Проте що стосується зв’язку незримого...

Результати меморандуму, підписаного Ющенком і Януковичем, нехай і не у вигляді міністерських портфелів, та все-таки проявилися. І таки ж досить оперативно. Після тривалої відсутності до країни повернувся Рінат Ахметов. Щоправда, швидко поїхав назад. Зате з відчуттям виконаного обов’язку. Рінат Леонідович відвідав Міністерство внутрішніх справ, де зустрівся з самим міністром і відповів на всі запитання, що мучили того. Більше, судячи з того, що президент ФК «Шахтар» знову залишив межі батьківщини, у наших правоохоронних органів до нього запитань немає. Може, даремно Ігор Бакай із Миколою Білоконем так старанно ховаються від українських вартових закону? Хоча ні. Вони ж не донецького поля ягоди. На відміну, скажімо від Геннадія Васильєва, до якого різко втратила інтерес Генеральна прокуратура, закривши кримінальну справу, порушену нещодавно проти екс-генпрокурора. При цьому Васильєв настільки осмілів, що навіть дозволив собі менторський тон стосовно свого наступника, порадивши Святославу Піскуну пройти стажування «у сільського детектива Аніскіна». «Постанова про порушення кримінальної справи, відповідно до Кримінально-процесуального кодексу, не може бути скасована, вона підлягає лише призупиненню за відсутністю складу злочину», — провів стислий лікнеп Геннадій Андрійович. І сперечатися з ним ніхто не став.

Напевно, не стільки тому, що він, загалом, правий. Скільки через концентрацію загальної уваги не на колишніх, а на нових господарів високих кабінетів. Хоча переважна більшість членів уряду Юрія Єханурова — далеко не новобранці. І це друге спостереження, що спадає на думку при знайомстві з їхніми прізвищами.

У конкурсі «Призначення, що нас здивували» переміг Станіслав Сташевський, який обійняв пост першого віце-прем’єр-міністра. Хоча Станіславу Телисфоровичу не вперше заселятися в будинок на Грушевського (у його біографії вже є запис про приналежність до сонму членів Кабміну), його перша «ходка» в уряд багатьма була сприйнята більше як політичний курйоз. У березні 2001 року Сташевський прийшов в уряд Віктора Ющенка на посаду міністра палива та енергетики після відставки Сергія Єрмилова, чиє перебування біля керма паливно-енергетичної галузі було поєднане з загостренням відносин між її ключовими гравцями. Загостренню ситуації посприяла діяльність уже відставленої на той час віце-прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, яка зуміла зламати налагоджені схеми заробляння приватного капіталу на ПЕКу, що загинався. Президенту Кучмі потрібно було погасити конфліктність, яка загрожувала остаточним розладом галузі. Кращого способу, ніж призначити міністром ПЕКу людину з «іншої пісочниці», він не знайшов.

Якщо заслужений будівельник України Станіслав Сташевський і мав уявлення про енергетику, то дуже приблизне: за фахом він — інженер-електрик. Пригадується, на презентаційній прес-конференції новопризначеного енергетичного міністра запитали, яке відношення він має до ввіреної в його ведення сфери. На що Сташевський порадив журналістам уявити, скільки будинків він побудував за свою багаторічну кар’єру будівельника, і в кожному з них — кілометри електропроводів, тисяча електророзеток та інші електричні «радощі». Переконливо!

У 80-ті роки Станіслав Телисфорович працював головним інженером у «Київелектромонтажі», який входив в структуру «Головкиївбуду», одним із керівників якого тоді був Олександр Омельченко. Відтоді їх і пов’язують міцні стосунки, що вилилися після приходу Омельченка до керівництва Київською міською адміністрацією в призначення Сташевського його першим заступником. Якимось проривом у розвитку вітчизняного паливно-енергетичного комплексу майже дев’ятимісячне перебування Станіслава Телисфоровича в міністерському кріслі не ознаменувалося. А в його віддаленості від енергоолігархічних структур, що проголошується при призначенні ледь не головною чеснотою ПЕКівського міністра, деякі експерти згодом стали сумніватися. Заговорили про те, що на посту першого заступника глави КМДА Сташевський мав тісні контакти з представниками російського «Лукойла» і що після призначення нового керівника Мінпаливенерго позиції цієї нафтової компанії в Україні помітно зміцнилися.

В уряді Анатолія Кінаха, який керував Кабміном після відставки Віктора Ющенка, Сташевсього змінив визнаний профі Віталій Гайдук. Київський мер, трохи образившись, назвав тоді відставку своєї людини «політичним рішенням», і виключно заради нього ввів ще одну посаду першого заступника при вже існуючому першому заступнику Івану Фоменку. А через пару місяців Сташевський стає ще й другим обличчям в партії «Єдність».

З 2002 року він представляє інтереси виборців одного зі столичних округів у Верховній Раді. Де доля цієї багатогранної людини надає йому шанс спробувати себе ще в одній досі невідомій сфері діяльності. До свого нинішнього призначення першим віце-прем’єром він займає кабінет глави парламентського комітету з закордонних справ після переходу в уряд Дмитра Табачника. Ні поганих, ні хороших відгуків про його роботу в цій іпостасі не зафіксовано.

Кажуть, що напередодні ухвалення рішення про прихід до нового Кабміну Сташевського, президент зустрічався з Олександром Омельченком. І, судячи з того, що це рішення все-таки було прийняте, справи сьогодні в Сан Санича не такі вже й погані, як багато хто думає. До сказаного можна додати лише те, що в глави уряду кандидатура його першого заступника навряд чи викликала несприйняття. Принаймні знайомі вони давно: у 80-ті роки Юрій Єхануров не на останніх посадах трудився в тому самому «Головкиївміськбуді». А давніми зв’язками і знайомствами, як стверджують люди, які його знають, новий прем’єр-міністр дорожить.

Що ж до рядових віце-прем’єрів, то вони належать до числа тих членів Кабміну, які дісталися Єханурову в спадщину від Тимошенко. Роман Безсмертний із віце-прем’єра з питань адміністративної реформи перейменований на віце з питань регіональної політики. Цей крок виглядає абсолютно логічним. За великим рахунком актуальність такої посади була очевидною відразу після виборів, які небезпечно поглибили ідеологічну, політичну й гуманітарну тріщину між заходом і сходом України. Вона мала стати центром управління процесами, покликаними зшивати країну в усіх напрямах: від соціального до економічного, від культурного до історичного. Найцікавіше, що в усіх міністерствах і відомствах уже давно існують департаменти, управління і відділи, які займаються регіональною проблематикою. Проте ефективність цих структур мінімальна при відсутності між ними координації та централізації їхніх зусиль. Це й має забезпечити регіональний віце-прем’єр зі своїм апаратом. Та не тільки.

Перспективи реалізації адміністративної реформи в період передвиборної кампанії дуже сумнівні. І тому дуже правильним є рішення сконцентрувати зусилля Романа Безсмертного на вироблення державної стратегії, спрямованої на зміцнення цілісності країни, на оптимізацію відносин «центр — регіони», на вирішення питань комплексного і збалансованого розвитку різноманітних частин України. Проте крім стратегічних завдань у Романа Безсмертного, слід думати, будуть ще дві тактичних мети. І перша з них — залучення на допомогу провладній партії адміністративного ресурсу. Роман Петрович є головним партійним функціонером «Народного союзу «Наша Україна». І партія з надією дивиться на нього. Президент категорично спростував можливість застосування адмінресурсу на прийдешніх парламентських виборах. Не вірити слову президента ми, звичайно, не можемо. Та раптом виникне відповідна ініціатива з місць? Чиновницький люд у провінції діяльний, старанний. Глава ж ради НСНУ, який обійняв пост віце-прем’єра з регіональної політики, є єдиною людиною в партії, яка спроможна організувати відповідну вертикаль.

Що ж до другої тактичної мети, то, працюючи зшивачем регіонів, Роман Безсмертний може підготувати грунт для злиття в єдину коаліцію партії Ющенка та партії Януковича після виборів у парламент. Саме цій меті, можливо, і служитимуть нехай не особливо змістовні, але широко висвітлювані програми під умовною назвою «Схід і Захід єдині!» Видима частина діяльності віце-премьєра-регіонала служитиме, цілком ймовірно, для підготовки сприйняття громадськістю укладення коаліційного договору між НСНУ і Партією регіонів після успішного проходження їх у новий парламент. Що там Юлія Тимошенко говорила про свої домагання на прем’єрський пост після закінчення виборів?

Пішов на підвищення В’ячеслав Кириленко, який обіймав в уряді Юлії Володимирівни пост міністра праці та соціальної політики. Тепер він призначений гуманітарним віце-прем’єром. Ті, хто стверджує, ніби це данина Українській народній партії, яку Кириленко представляє, праві лише почасти. Думки про його роботу на посаді куратора соціалки, звичайно, різні, але переважають позитивні відгуки. Зарекомендував себе В’ячеслав Анатолійович людиною, в якої за словом обов’язково слідує справа. За деякими відгуками, попри молодість і відсутність досвіду роботи у виконавчій владі, при роботі з ним немає відчуття, ніби маєш справу з дилетантом. Він не боїться запитувати, робити помилки, але намагається обов’язково їх виправити. Сама по собі посада соціального віце-прем’єра цілком виправдана. Інша річ, що ця ділянка роботи може виявитися і пагубним для кар’єри того, хто її очолює. Якщо економічному блоку уряду й бюджетоутворювальним міністерствам не вдасться запустити механізми поповнення бюджету, соціальному віце доведеться приймати вогонь на себе. Втім, цілком можливо, що саме для підстрахування молодого колеги на посаду міністра соцполітики призначений досвідчений і, здається, абсолютно неамбіційний у плані кар’єри Іван Сахань.

Великим реформатором Івана Яковича назвати, звичайно, важко, але «матчастину» він знає досконало. Прийшовши в лютому 1997 року в Міністерство праці на місце заступника міністра, Сахань пережив в уряді трьох прем’єр-міністрів — Валерія Пустовойтенка, Віктора Ющенка та Анатолія Кінаха — спочатку на посту першого заступника, а потім і міністра. У нинішній уряд Сахань прийшов із посади гендиректора «Українського алюмінію», який зв’язують з ім’ям російського олігарха Олега Дерипаски. Словом, топ-менеджер із солідним запасом досвіду роботи з фаху, можливо, стане саме тією людиною, на котру сміливо зможе обпертися В’ячеслав Кириленко, якого все ще вважають таким, що подає надії. Тим паче, що йому все-таки доведеться займатися ще й культурою з охороною здоров’я. Найголовніше, щоб В’ячеслав Анатолійович напередодні виборів не став піднімати тему реабілітації ветеранів ОУН—УПА, що хвилює його й партію, яку він представляє...

Щоправда, кажучи про молодість віце-прем’єра з гуманітарних питань, слід зауважити, що його 37 років виглядають досить солідно порівняно з віком окремих неофітів Кабміну. Наймолодшому міністру, Вікторові Бондару, який змінив Євгена Червоненка на посту глави Міністерства транспорту й зв’язку, немає ще тридцяти. Призначення цього члена уряду виглядає, мабуть, найбільш спірнім і суперечливим. Вся його попередня діяльність була пов’язана з інформаційними технологіями. Не рахуючи ВАТ «Донецький м’ясокомбінат», главою правління якого він став у 25 років. Освіта у Віктора Васильовича досить непогана. Він закінчив Харківську юридичну академію, а потім КПІ за фахом «Комп’ютерні науки», стажувався в Канаді та європейських країнах. Його останнє місце роботи — Мінтранс, куди на посаду свого заступника його взяв Євген Червоненко, як кажуть, із подачі Петра Порошенка. У веденні вундеркінда знаходився апарат і зовнішньоекономічні зв’язки Мінтрансу. На думку багатьох спостерігачів, те, що крісло транспортного міністра зайняв заступник Євгена Альфредовича, свідчить про збереження за старим главою Мінтрансу впливу на це відомство. Молодій порослі завжди потрібні покровителі та вчителі. А в обмін на можливість робити кар’єру вона готова виконувати всі рекомендації, поради і розпорядження наставників. Чи той це випадок? Наразі невідомо. Та дуже схоже на те.

Друге юне обдарування, яке отримало міністерський портфель, — Арсеній Яценюк. Новий міністр економіки старший за міністра транспорту лише на рік. Та головна його відмінність все-таки в іншому. Він не новачок у структурах влади. У Кабінет міністрів Арсеній Петрович потрапив із посади заступника голови Одеської обласної державної адміністрації. Однак набагато важливішим його кар’єрним досягненням є перебування на посту першого заступника глави Нацбанку України, куди Яценюк прийшов на початку 2003 року з місця міністра економіки Криму. З середини ж 2004 року, коли Сергій Тігіпко повністю занурився у передвиборну кампанію Віктора Януковича, Арсеній Яценюк фактично виконував обов’язки керівника головного банку країни. Спостерігачі зазначають в Яценюка високий рівень освіти й солідний інтелектуальний багаж. Те, що він очолював НБУ, знайомий із фінансовими ринками, вважають фахівці, є позитивним чинником для економіки країни. Оскільки Яценюк уявляє, що таке інфляція, які межі монетарних методів боротьби з нею. Найшвидше, у міністра економіки складуться відносини з прем’єром. Юрій Єхануров уміє ловити думки та ідеї, що заслуговують на прем’єрську увагу. А в Арсенія Яценюка вони, кажуть, є. Єдиний не зовсім ясний момент у його біографії стосується 50-мільйонного кредиту, нібито виданого стараннями Яценюка під час перебування його першим заступником глави НБУ банку Петра Порошенка, який перебував тоді в опозиції. Кредит був виданий закритим розпорядженням Нацбанку. Що рухало Яценюком тоді — відчайдушна сміливість чи елементарна меркантильність, — невідомо.

Серед нових осіб Кабміну також глава Міністерства будівництва, архітектури й житлово-комунального господарства Павло Качур. Ще одне призначення з розряду тих, які викликають подив. Рішення про об’єднання Держкомітету з ЖКГ із Міністерством будівництва та архітектури було прийняте вже давно. І зволікання з утіленням цієї ідеї в життя пояснювалося тим, що все не могли підшукати гідного керівника для такого відомства-монстра. Абсолютно далекий як від будівництва, так і від житлокомунгоспу Качур був вибраний на цю роль, судячи з усього, завдяки своїм великим організаційним здібностям. Кажуть, до нього особисто прихильний Ющенко. Качур брав активну участь у роботі його передвиборного штабу. І в умовах плутанини й низького рівня координації зумів досить успішно налагодити діяльність на своїй ділянці роботи, забезпечивши зв’язок центрального штабу з регіонами. Кажуть, Павло Степанович очікував на призначення ще відразу після виборів і, не отримавши його, трохи образився. Однак зумів це приховати, спокійно чекаючи свого часу. Одним реченням його характеристика може звучати так: зірок із неба не хапає, але при потребі зможе організувати їх подачу на землю.

Це, загалом, і всі нові обличчя Кабміну, якщо не брати до уваги Віктора Балогу, який став міністром МНС. І в цьому полягає третє спостереження, яке можна зробити, перелічуючи його склад. У бій, за поодинокими винятками, знову йдуть самі старики. На своїх місцях залишилися міністри-соціалісти. Але з їхніми професійними якостями це пов’язано найменше. Якби, приміром, Олександр Баранівський не був членом партії Олександра Мороза, він навряд чи продовжував би керувати Міністерством сільського господарства. Найадекватнішу роботу продемонстрував міністр освіти Станіслав Ніколаєнко. Звичайно, це не та людина, яка є двигуном прогресу, проте й непрофесіоналом або лобістом чиїхось інтересів його не назвеш.

Складений практично зі старих пазлів колективний портрет уряду Єханурова нагадує кабінет, у якому нашвидкуруч провели косметичний ремонт, не використовуючи дорогих матеріалів і не вдаючись до послуг високооплачуваних фахівців. Скромненько, але чистенько. Ющенко пішов на певні жертви, позбувшись найодіозніших постатей у своєму оточенні. Невідомо, чи залишаться вони в його реальному оточенні, але з офіційних посад президент прибрав багатьох, хто був поруч із ним останніми роками. Перед В. Ющенком сьогодні стоїть дилема — доля виборів чи доля країни. При тому і першим, і другим він мусить займатися, беручи до уваги той факт, що реформа неминуча. Та обставина, що більш як половина членів уряду представляють партію Ющенка, свідчить, що результат виборів для нього все-таки має велике значення. На відміну від більшості спостерігачів і учасників політичного процесу, Віктор Андрійович розглядає новий уряд не як тимчасовий і технічний, а як основу майбутнього Кабміну, який формуватиметься після парламентських виборів. Отже, настільки ж важливою для нього є результативність роботи команди Юрія Єханурова. Безумовно, майже за кожним із нових призначень хтось стоїть. Та наразі назвати когось із єхануровців яскраво вираженим лобістом чиїхось інтересів не можна. Найближчий час покаже, виявляться вони лобістами приватного бізнесу, президентської партії чи все-таки інтересів країни.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво