Інший вимір - Архів - dt.ua

Інший вимір

6 травня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №17, 6 травня-13 травня

Нині, коли країна підбиває підсумки роботи ста днів нової президентської команди, на місцях ще не скрізь сформовано кадровий склад виконавчої влади...

Нині, коли країна підбиває підсумки роботи ста днів нової президентської команди, на місцях ще не скрізь сформовано кадровий склад виконавчої влади. На Одещині команду губернатора було сформовано усього місяць тому. А що стосується районів, то один усе ще залишається без першої особи. Складається парадоксальна ситуація. У цілому країна живе в одному вимірі, регіони — в другому, райони й міста — в третьому. Про села годі й казати.

Чи зуміє ця нова влада на місцях виправдати очікування громадян і тих, хто її призначив, — велике запитання. Кадрові призначення вже показали: країна живе за подвійними стандартами: декларативними й реальними, центральними й місцевими.

Хоружівка — перлина біля моря

«Усім знайдеться місце в обоймі Президента». Ці необразливі слова, які сьогодні вже набули трохи іншого, я сказала б символічного звучання, належать одному з заступників губернатора Одещини Миколі Бондаренку. Так він місяць тому прокоментував невдоволення місцевих політичних сил кадровою політикою в області. Партійці та штабісти Ющенка, не отримавши спочатку обіцяних посад, організовували мітинги й акції протесту біля стін облдержадміністрації. Проте справа не в домовленостях. Що за люди прийшли до влади в глибинці — ось у чому питання, на яке поки не можуть відповісти навіть в обласній адміністрації. Окремі призначення глав районів шокують не лише колишню владу, населення, а й нову. Шокують настільки, що навіть місцеві організації Соцпартії збираються перейти в опозицію до нового районного начальства. Губернатор-соціаліст Василь Цушко в кадрових питаннях не був настроєний розмахувати шаблею й оптом змінювати всіх глав райадміністрацій. Професіональна людина — не має значення, яких політичних поглядів вона дотримується, коли, звісно, не замішана в грубих порушеннях закону — має працювати — така його думка. Водночас оцінка офіційного Києва кадрових помилок дала привід обласній владі точно так само реагувати на прорахунки при призначенні глав райадміністрацій і сподіватися на час, який рано чи пізно все розставить на свої місця. Хоча люди вже хочуть бачити обіцяні зміни. А не спостерігати за кадровими рокіровками та слухати пояснення про квотний розподіл посад. Утім, вислуховуючи критику стосовно кадрів, Цушко з трибуни сесії облради заявив, що готовий виправляти помилки.

Проте, як стало відомо, за розстановку кадрів області відповідає безпосередньо його заступник Бондаренко, призначення котрого також доведеться виправляти. Тільки не губернаторові, а вже Президентові. На хвилі кадрових невдоволень спливли темні плями його біографії. Про них уперше повідомив народний депутат Юрій Кармазін. Повідомив і замовк. До речі, партія Кармазіна, поінформував Бондаренко, при розподілі посад зажадала чотири приміських райони. Але їй відмовили. Отож, за повідомленням Кармазіна, заступник губернатора відсидів мало не 13 років. Потім Бондаренко на прес-конференції підтвердить, що мав дві судимості, які на сьогодні погашені. (До речі, із Януковича судимості також було знято. Ну то й що? Хіба це віднімало в Ющенка право стверджувати, що «Зеки не правитимуть Україною»?) За словами Бондаренка, його перша судимість — це звичайна дорожньо-транспортна пригода. Друга — серйозніша. За ведення приватного індивідуального підприємництва наприкінці 80-х років йому дали строк 13 років. За те, що, за його словами, він разом із товаришами організував цехи на військових заводах у Новгороді, де виробляв відеомагнітофони й лобове скло для автомобілів. Йому також інкримінували шахрайство й підробку документів. Він тоді взяв усю вину на себе. Відсидів 6 років, і в 1996 р. після ухвалення нового Кримінального кодексу, звідки вилучили статтю, за якою його засудили, був випущений на свободу. «Отож, як бачите, я не крав, не грабував», — говорив Бондаренко. Загалом, сидів практично нізащо. І йому сьогодні не зовсім зрозуміло, що в цьому такого страшного й чому у зв’язку з цим така увага до його персони. «Ви що, копаєте під Президента?» — ніби пришпилив мене запитанням Бондаренко. Насправді ж «під Президента» копає сам Бондаренко фактом свого перебування у держвладі. Фактом, несумісним із передвиборною риторикою Ющенка. Проте Микола Михайлович сказав не все.

Та чи все так просто насправді — ДТП і «цеховий рух»?

Як випливає з оперативки МВС, 1991 року Миколу Михайловича Бондаренка було засуджено Сумським облсудом до 13 років позбавлення волі з конфіскацією особистого майна й позбавленням права керувати транспортними засобами терміном на п’ять років. Йому інкримінували розкрадання державного майна в особливо великих розмірах, підробку документів, штампів і печаток, шахрайство, порушення Правил дорожнього руху з завданням тілесних ушкоджень, керування автотранспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння.

1996 року Ямпільський суд Сумської області умовно-достроково звільнив його від відбування покарання за цим вироком суду.

Однак, схоже, підприємливість Бондаренко продовжувала вирувати. За даними, які містяться в оперативці, що нині в ходу серед депутатів Одеської міськради, Микола Бондаренко мав вплив на злочинне угрупування «Роминське», яке орудувало в Сумах. Чималі кошти приносила діяльність, що полягала в «отриманні спирту від спиртозаводів Сумської та Львівської областей нібито для виробництва коріандрового настою й лікеро-горілчаної продукції. Для імітації виробництва зазначеної продукції підроблялися технологічні документи. Насправді отриманий спирт направлявся для виготовлення горілки іншим підприємствам». За розрахунками оперативників, «такими діями державі завдано збитків на 6,5 млн. гривень шляхом ухилення від сплати акцизного збору». Ці дії М.Бондаренка були задокументовані правоохоронними органами. Є інформація, що вирок виявився дуже гуманним завдяки втручанню в перебіг розслідування колишнього глави Сумської облдержадміністрації В.Щербаня. Останнє спричинило те, що 11 липня 2003 року райсуд м. Сум засудив М.Бондаренка до двох років обмеження свободи з позбавленням права на діяльність у сфері виробництва лікеро-горілчаних виробів терміном на два роки. (Друга частина статті 212 КК, яка передбачає відповідальність за ухиляння від сплати податків, друга частина статті 216 КК — незаконне виготовлення, підробка, використання або збут незаконно виготовлених, отриманих або підроблених марок акцизного збору). Із урахуванням застосованої судом статті 69 КК, що дозволяє призначати санкцію «нижче нижньої межі», за наявності кількох обставин, «які істотно зменшують ступінь тяжкості вчиненого злочину», а також «з урахуванням особистості винного», результат вийшов — півтора року обмеження свободи. Після того Бондаренка й було призначено віце-губернатором.

Цікаво, як людина з такою біографією могла пройти у владу? Де Цушко, грубо кажучи, його «відкопав»? За словами самого Бондаренка, його «рекомендував Президент країни». Він був учасником помаранчевої революції та працював на виборчу кампанію Віктора Андрійовича. Річ у тому, що Бондаренко навчався в одній школі разом із Віктором Ющенком. Але хіба цим можна все пояснити? До речі, призначений днями Е.Гурвіцем новий голова Київської райадміністрації м. Одеси Микола Сердюк, про котрого одесити ніколи не чули, також, за словами Бондаренка, навчався разом із ним і Ющенком в одній школі. Раніше він просто працював в одній із військових частин Одеси. Новопризначений заступник начальника СБУ в Одеській області Володимир Дорошенко — третій їхній товариш за навчанням. Отож, якщо казати про государеве око, то в Одесі, треба думати, воно навіть дуже зірке.

Про те, що не Цушко, а саме Бондаренко є головним наглядачем, засвідчує наявне в розпорядженні редакції SMS-повідомлення, відправлене особисто губернатором одному з київських політиків. Ось його зміст: «Я в області ніхто. Мені дав Президент свою людину, котра розставляє кадри, — Бондаренка Миколу Михайловича. Двох заступників ще не призначено. Володю я подав. Я не кидала».

Йдеться, певне, про Володимира Куренного, керівника обласної організації партії «Наша Україна». Як свого майбутнього заступника Цушко представив його активу області разом з Арсенієм Яценюком, колишнім першим заступником глави Нацбанку. Це було ще під час представлення губернатора області Олександром Зінченком. Проте кандидатуру Куренного не затвердили. Пауза з його призначенням настільки затяглася, що він був змушений офіційно заявити про своє небажання йти в нову владну команду. Володимир Костянтинович усе-таки став заступником, але тільки мера Одеси. А представником від «Нашої України» на посаду заступника губернатора затвердили юриста, депутата Одеської облради Володимира Куриленка. До речі, сьогодні в суді він намагається довести нелегітимність обрання на посаду голови облради колишнього губернатора області Сергія Гриневецького.

Арсенія Яценюка, котрий став першим заступником губернатора в Одесі, одні назвали «засланим», другі — «нагородою на грудях Одещини». Що цікаво, Яценюк опублікував у місцевій пресі свою декларацію про доходи. На жаль, його приклад ніхто з чиновників не наслідував. Другим першим заступником і керівником апарату облдержадміністрації стала людина з близького оточення Цушка, його помічник у депутатських справах, президент Всеукраїнської молдавської асоціації Анатолій Фетеску. У найостаннішу чергу було призначено заступника з АПК. Ним став аграрій Іван Чорбаджі.

На що здатна нині така команда? Чи зможе вона навести порядок і показати нові стандарти управління?

«Усе вкрадено до нас»

Цушко не прагнув очолити Одещину й не був у захваті від свого призначення. Проте на сьогодні Василь Петрович справляє враження людини, котра освоїлася в кріслі губернатора. Чутки про його відставку більше не витають в інформаційному просторі. Він зумів показати оточуючим, що не такий простий, як видається на перший погляд. Є підстави гадати, що за його селянською зовнішністю та м’якістю ховається людина, котрій жорсткості й рішучості не треба позичати. Чиновницькому апарату він заявив: «Усе вкрадено до нас. Отож не розраховуйте, нема на що». Начальникам низки держуправлінь запропонував написати заяви про відставку, поки ними не зайнялася прокуратура. (Правда, всі, як і раніше, на своїх місцях.) І все-таки впевненості в тому, що йому вдасться всидіти в губернаторському кріслі, у Василя Петровича, схоже, немає. Тому так чіпко він тримається за свій мандат народного депутата.

Перші кроки губернатора дуже обережні. Поки що він локально й вузько намагається розв’язувати проблеми, не зачіпаючи їхньої системної, гнильної суті. Ось два штрихи. Один із перших своїх візитів губернатор зробив на промринок «Сьомий кілометр». Це було на початку боротьби з контрабандою, коли торговці відчували дискомфорт через виниклий дефіцит товарів. Тоді він пообіцяв людям, що їхній бізнес ніхто не чіпатиме. Але при цьому порадив вести його самостійно й відкрито. Відтоді це рідкісне за своїми тіньовими оборотами підприємство, що завжди жило за своїми законами та правилами, продовжує колишнє життя, перебуваючи в густій тіні своїх капіталів. Другим значним кроком губернатора було відвідання (й неодноразово) одного з проблемних заводів — «Центролит», у якого найвища заборгованість по зарплаті — понад 2,5 млн. грн. Коротенько — проблема в тому, що інвестор забрав завод під зобов’язання погасити борги, потім його продав, а по боргах не розрахувався. Втручання губернатора повернуло завод акціонерам, а найбільший із них (понад 50%) — держава. Але все, що з ним було зроблено за останні роки, узаконив Господарський суд Одеської області, очолюваний В.Продаєвичем. Саме він, будучи суддею, починав вести справу про банкрутство «Центролиту». Та інших підприємств, які спіткала приблизно така сама доля. «ДТ» про це багато й докладно писало. Ім’я Продаєвича в контексті розбазарювання держмайна ЧМП уже пролунало, але з вуст нового міністра транспорту Євгена Червоненка під час його першого візиту до Одеси. Обласна влада, змальовуючи ситуацію з акціонерними товариствами, що пройшли чи перебувають у процесі банкрутства (а це, нагадаю, судова процедура), навіть не заїкнулася про роботу суддів. Тим часом спроби бізнесменів прибрати до рук чуже майно з допомогою господарського суду тривають. Минулого тижня в облдержадміністрації влада знову локально намагалася допомогти одному сільгосппідприємству Кілійського району, котре потрапило під прес грошових мішків, що прагнуть з допомогою того самого господарського суду розширити свої володіння.

Василь Цушко намагається наводити порядок, не зачіпаючи справжніх винуватців того, що відбувається. І передусім — колишню владу. Хоча вже зрозуміло: будувати нове життя з абсолютно чистого аркуша, без оцінки того, що робилося в області раніше, навряд чи вдасться. У цьому сенсі Василю Петровичу, людині мирній, неконфліктній, доводиться несолодко. Йому дісталася багата, але непроста губернія, де сильні позиції колишньої влади, котра все ще також у строю та прагне простувати в ногу з часом. Поточного тижня це відчув не лише Цушко, а й область.

Тихе протистояння між старим і новим керівництвом, що повільно жевріло, у середу на сесії облради вийшло назовні. Яблуком розбрату стало питання про розмежування повноважень при управлінні обласною комунальною власністю. Раніше майном територіальних громад управляла, поряд із облрадою, і облдержадміністрація, якій рада делегувала свої повноваження. Проте це виявилося незаконно: днями прокуратура області внесла протест і зажадала скасувати незаконно прийняті раніше рішення. Облрада, очолювана екс-губернатором Сергієм Гриневецьким, вирішила протест задовольнити, підготувавши натомість нове рішення, відповідно до якого все майно переходить в управління облради. А це понад 800 об’єктів, тобто майже все. За винятком деяких об’єктів, розміщених у районах. Це означає, що нині питання приватизації та оренди майна, а також призначення і звільнення керівників підприємств, організацій та установ у руках не Цушка, а Гриневецького. Після гострих дебатів і прохань губернатора не затверджувати це рішення, а зняти з порядку денного до отримання роз’яснень із Верховної Ради Гриневецький усе-таки поставив його на голосування.

Цушко був змушений заявити (чого він робити не хотів), що боротиметься за повноваження. Хоча людина він мирна. І пропонував вирішити зазначене питання полюбовно, не виносячи сміття з хати. «Ви депутати цієї каденції, три роки порушували закон — і нічого, — сказав Цушко. — А нині раптом прозріли, після того, як змінилося керівництво. Гаразд, ви вирішили, що адміністрація більше не повинна управляти власністю. Справа ваша. Та призначати керівників! Як ви собі уявляєте в такому разі нашу роботу, якщо я не зможу, наприклад, зняти директора інтернату. За що така немилість. Я ще нікому з вас не встиг насолити. Я ж нікого не змінив. Усі залишилися на своїх місцях… Я не заперечував, щоб ви (це ті, хто пішов разом із Гриневецьким. — Авт.) усі працевлаштувалися, але ви створили в облраді структуру з управління майном у складі 21 чоловіка».

Сьогодні цю структуру очолив колишній перший заступник губернатора, депутат облради Микола Тендюк. В облраду, до речі, перейшли й інші заступники та помічники Сергія Гриневецького. При цьому губернатор нагадав, як рада останніми роками «ефективно» управляла майном. Дорогі об’єкти в елітних районах міста були продані за копійки. Всього по місту та області реалізовано 25 об’єктів. У середньому по 140 дол. за 1 кв.м. А серед них будівлі в центрі Одеси. Так, приміщення по вул. Ланжеронівській площею 1586 кв. м продане за 269 дол. за кв.м, по вул. Жуковського (591 кв. м) — за 169 дол. Хоча реальна ціна від 1 до 2 тис. доларів. «А це і є бюджет розвитку, — говорив Цушко, — який ви щойно обговорювали та обурювалися, що в ньому немає грошей».

Зрештою, рішення прийняте не було. Але Василь Цушко, скривджений і обурений, залишив зал засідання. Проте протест прокурора задовольнили. Це означає, що старе рішення про управління і використання майна скасоване, нове — не прийняте. Наступного дня після гучної сесії Цушко і Гриневецький підписали спільне розпорядження. Створено робочу групу, яка, з урахуванням роз’яснень Верховної Ради, має виробити спільну концепцію з ефективного управління власністю.

Цушко — не чиновник і майстерності апаратника не навчений. Колишня команда, яка зайняла в коридорах влади міцне становище, з самого початку вважала, що Василь Петрович для неї не завада. Але перший бій за повноваження нова влада витримала. Хоча перша сутичка показала, що боротьба за право вважати себе господарем у домі ще попереду. Проте чи доведе Цушко, що по Савці свитка, — поки що невідомо.

Реприватизація місцевого самоврядування

На відміну від губернатора, мер Одеси Едуард Гурвіц уже почувається в місті повноправним господарем. Страхи і побоювання з приводу легітимності свого становище минули, щойно було оприлюднено інформацію про відкриття прокуратурою кримінальної справи на його суперника Руслана Боделана, якого обвинувачують у зловживанні службовим становищем, що призвело до бюджетних втрат. Повідомлення про те, що Руслан Борисович не з’явився на допит, а заліг від правосуддя в підмосковній клініці, ще більше зміцнило його впевненість. Після цих повідомлень відразу ж скисла громадська думка на підтримку Боделана, самі собою зникли пікети прибічників колишньої влади. Зведено нанівець і протистояння. Боротьба за крісло мера Одеси вщухла. Проте розпочалася інша битва — за міську власність.

Едуард Йосипович дав зрозуміти, що приватизоване Боделаном місцеве самоврядування має повернутися в колишнє законне русло й працювати на благо Одеси. Цій меті мусить бути підпорядковане все. І масштабна кадрова заміна, яку проводить Гурвіц, і аудит раніше підписаних договорів, програм та проектів, що вже розпочався, на предмет їхньої відповідності закону та інтересам городян. Але якщо говорити про кадрову політику, то деякі призначення свідчать, що одним із головних критеріїв стала все-таки відданість новому меру.

По-перше, Гурвіц повернув на Думську площу свою колишню команду, гнану старою владою. На свої місця повернулися перший заступник Анатолій Ворохаєв, заступник Михайло Кучук, відповідальний за питання життєзабезпечення міста. До речі, їхні кандидатури розглядалися при формуванні команди губернатора. І Ворохаєву світило крісло глави одного з приміських районів області. Проте їхні супротивники запевняли, що люди з судимістю навряд чи можуть перебувати при владі. Йдеться про те, що в 1998 р., відразу після усунення з посади Гурвіца, багатьох членів його команди було заарештовано й кинуто в СІЗО. Тодішнє міліцейське керівництво, котре брало активну участь у виборах, робило це демонстративно. Анатолій Ворохаєв просидів у в’язниці 15 місяців, очікуючи рішення суду за те, що його близькі родичі продали власну квартиру за валюту. Потім, як відомо, «валютну статтю» скасували. А Михайло Кучук просидів у СІЗО незначний час. І був невдовзі звільнений через відсутність складу злочину. А точніше, його витягли з лап тодішнього «правосуддя».

По-друге, Гурвіц проводить масштабну кадрову чистку. Своїх крісел позбавилися не лише начальники, а й рядові співробітники, котрі обурені й пригнічені, бо розуміють — захищатися марно. Але що цікаво, при цьому не було усунуто з посади представника команди Боделана, депутата міськради Миколу Балана. Його лише пересадили з одного крісла в інше. Балан свого часу був заступником Боделана, а останніми роками очолював один із найбільших і елітних районів міста — Приморський. За висловлюванням місцевих журналістів, це один із найкорумпованіших районів у місті. Сьогодні Балан — глава іншого району, Малиновського. Як кажуть знаючі люди, Микола Миколайович заслужив поблажливість нової влади тим, що зрадив стару. Через цю причину всидів у своєму кріслі й беззмінний секретар міськради Олександр Прокопенко. Хоча з цього приводу спочатку навіть дехто робив ставки: прибере його Гурвіц на першій сесії чи на наступних. У середині дев’яностих Прокопенко служив вірою та правдою Гурвіцу, а потім точнісінько так само став служити Боделану. І цього разу Олександр Адольфович залишився вірний собі. У вирішальний момент він зробив усе, аби бути корисним «новому» мерові. Позачергова сесія міськради, на якій Гурвіц приніс присягу міського голови й легітимність якої Боделан оскаржував у суді, але безуспішно, була скликана в рекордно короткий термін — за три години — завдяки зусиллям Прокопенка.

У нинішньому протистоянні депутатський корпус вийшов сухим із води. Хоча саме його руками Боделан робив те, що сьогодні Гурвіц називає злочином проти Одеси. Але про діяння депутатського корпусу нині ніхто навіть не заїкається. Хоча ще зовсім недавно йшлося про проведення референдуму не лише про довіру міському голові Боделану, а й усьому депутатському складу. Ясна річ, Гурвіцу, котрий швидко знайшов порозуміння з депутатами, це ні до чого. Тепер маріонеткова більшість у його руках. Правда, Едуард Йосипович усе-таки знайшов, як виводити депутатів на чисту воду надалі. Він запропонував відтепер зробити голосування в міськраді поіменним, аби і фракції, і одесити знали, хто і як відстоює інтереси міста. Депутатам нічого не залишалося, як погодитися.

У масі своїй народні обранці розбіглися сьогодні по знову створених фракціях, зруйнувавши свого часу єдину боделанівську більшість — фракцію «Одеса». Депутат міськради, декан факультету романо-германської філології Одеського держуніверситету Лідія Голубенко, котра також входила до неї, на останній сесії міськради радила чомусь усім журналістам (а не своїм колегам і собі особисто) напередодні Великодня піти в церкву й очистити свої душі. Хоча якраз оця сама більшість приймала рішення, що позбавили місто прибережних територій, цінних об’єктів, а казну — коштів. Утім, немає особливого сумніву, що тепер та сама більшість доводитиме зворотне, аби продемонструвати відданість Одесі, а головне — новій владі. І таку можливість депутатам уже надано.

Перша сесія міськради поклала початок гурвіцевській реприватизації. Влада почала з наступу на імперію одного з найбагатших людей міста Леоніда Климова. Климов — депутат Верховної Ради України і глава обласної організації Партії регіонів. На сесії його ім’я згадувалося в зв’язку з діяльністю одного з найбільших одеських ринків «Малиновського», від роботи якого міська скарбниця мало що має. І архітектурним пам’ятником — будинком кінотеатру «Одеса», приватизованим 2003 року. На сесії пролунала пропозиція на базі ринку створити комунальне підприємство. Це питання викликало найзапекліші суперечки. У результаті було створено робочу групу, яка вивчить усі «за» та «проти». Зате без особливих зволікань депутати скасували (в зв’язку з протестом прокурора міста) своє старе майже дворічної давнини рішення про приватизацію кінотеатру «Одеса».

Що цікаво, на тлі лунаючих заяв про жадібність і невситимість старої влади та її прихильників Е.Гурвіц постав перед містом людиною, котра не має навіть житла. І в зв’язку з цим був змушений звернутися до депутатів міськради з оригінальним проханням — надати йому в оренду на рік приміщення загальною площею 66 кв. м. на другому поверсі офіційної резиденції міськради, що на Гагарінському плато в Аркадії. І депутати його прохання задовольнили без жодних заперечень і зволікань. До речі, губернатор Василь Цушко також не має житла в Одесі. Його сім’я (дружина та двоє дітей) мешкають, як і раніше, в Києві. А він в Одесі знімає квартиру. Хоча обласне керівництво також має свій Дім прийомів. Проте оселитися в ньому Василь Петрович не додумався.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво