«Ілюзіоніст» Лавров та інші

Палити чи не палити? Така дилема ніколи не поставала перед главою російської дипломатії Сергієм Лавровим. За часів своєї роботи у Нью-Йорку він неодноразово викликав заздрість курців — функціонерів ООН, змушених коритися внутрішнім правилам штаб-квартири цієї організації, які забороняють паління на робочих місцях: постійний представник Росії послідовно ігнорував цю заборону. Затятий курець, російський міністр не в змозі обійтися без затяжки-другої. Минулої середи, безпосередньо в Києві, в цьому могли переконатися і українські дипломати, змушені дотримуватися Закону «Про заходи щодо попередження і зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення». (Нагадаємо, що стаття 13 цього закону забороняє паління на робочих місцях, до яких, без сумніву, належить і стіл переговорів.)

Утім, те, що Сергій Лавров порушував український закон, найменше хвилювало представників українського дипломатичного корпусу, котрі «у дружній і конструктивній атмосфері» обговорювали зі своїми російськими колегами проблемні питання двосторонніх відносин у рамках першого засідання підкомітету з міжнародного співробітництва українсько-російської міждержавної комісії Ющенко—Путін. А це — делімітація і демаркація російсько-українського кордону, угода про реадмісію, екстрадиція громадян, підозрюваних у скоєнні злочинів як на території нашої країни, так і Росії, необхідність визнання з боку Москви Голодомору в Україні геноцидом українського народу, розширення мережі пропусків через кордон, питання соціальних гарантій і пенсійного забезпечення etc. (За словами Бориса Тарасюка, на переговорах сторони обговорили понад двадцять питань українсько-російських відносин.)

І можна зрозуміти українських дипломатів, котрі вважають, що звертати увагу у нинішній неспокійний час на маленькі слабкості російського дипломата, як і на те, що він порушує український закон, — ще один привід для скандалу в відносинах між нашими країнами, і без того обтяжених проблемами і взаємними підозрами. (От, наприклад, Сергій Лавров каже, що нині у російсько-українських відносинах існують дві гострі теми — тема Голодомору в Україні і взаємного використання мов.) Тим більше що під час зустрічі в МЗС дипломатам удалося досягти певного прогресу у вирішенні низки питань. Зокрема росіяни погодилися найближчим часом створити свою частину комісії з демаркації українсько-російського сухопутного кордону, а також виявили бажання підготувати до наступного засідання підкомітету (яке, можливо, відбудеться у першій половині наступного року), українсько-російську угоду з реадмісії.

До речі, паління під час переговорів, хоч і вважається моветоном, але допускається. Головне, щоб інша сторона не заперечувала. Пам’ятається, і Вінстон Черчілль постійно смалив. Утім, сер Вінстон курив сигари, а не сигарети. Проте і Лавров — не Черчілль. Хоча досвід плетіння хитромудрих дипломатичних інтриг у російського дипломата чималий. Та й усій російській дипломатії не відмовиш в умінні створювати ілюзії. Це одна з їхніх фірмових штучок. Яку й було небезуспішно продемонстровано під час нинішнього візиту Сергія Лаврова до Києва.

Російський дипломат відразу ж після прильоту до Києва для участі в установчому засіданні підкомітету з міжнародного співробітництва українсько-російської міждержавної комісії Ющенко—Путін заявив, що розраховує «на всебічний огляд наших відносин з акцентом на міжнародну діяльність». На переговорах росіяни справді зробили акцент на обговоренні міжнародної проблематики і після півторарічної перерви знову почали переконувати українців у необхідності співробітництва в міжнародних організаціях і вироблення спільної позиції. Наприклад, в ООН, Раді Європи, ОБСЄ.

За інформацією «ДТ», ця ідея, яку росіяни традиційно намагаються проштовхнути під час переговорів на найвищому рівні, укотре не була сприйнята ні за столом переговорів на Михайлівській площі, ні в стінах будівлі на Банковій. Проігнорували побажання російської сторони і на Грушевського, незважаючи на те що деякі «орли» з оточення Януковича намагалися умовити свого шефа прийняти цю ідею.

Однак на прес-конференції росіяни одержали певне задоволення. Так, російські журналісти вирішили скористатися спільним заходом українського і російського міністрів закордонних справ і поцікавитися у Сергія Лаврова, як справи з протистоянням у Киргизії і що там із резолюцією Ради Безпеки ООН стосовно Ірану. Загалом, дійство відбувалося у кращих традиціях американської журналістики, представники якої воліють запитувати своїх лідерів про ситуацію у світі, ігноруючи власне тему прес-конференції і її другого учасника. Можливо, росіяни пішли таким шляхом, аби зайвий раз показати всім: ми — велика держава.

У середу, мабуть, уперше можна було побачити, як на прес-конференції відмовчувався Борис Тарасюк. Зазвичай глава зовнішньополітичного відомства України за будь-якої нагоди додавав свої «п’ять копійок» до відповідей російських колег. Цього разу міністр закордонних справ обмежився лише вступним словом. Поведінка українського міністра може здатися дивною. Але дивуватися нічому: адже скоро 15 листопада, коли депутати Верховної Ради мають заслухати звіт глави зовнішньополітичного відомства. І сьогодні Борису Тарасюку не з руки зайвий раз махати червоним рядном. Проте мовчання українського міністра, котрий не сказав ані слова про українську позицію щодо цих міжнародних проблем, може дати привід ряду західних дипломатів і аналітиків сприймати цю ситуацію (у контексті внутрішньополітичних українських подій) як початок того, що процес «вироблення спільної позиції щодо міжнародної проблематики» уже розпочався...

Очевидно, що для глави російського МЗС зустрічі в Києві з вищим політичним керівництвом країни — президентом, прем’єр-міністром, спікером, міністром закордонних справ — були не лише черговими переговорами, на яких можна було вкотре попросити не забороняти в’їзд в Україну російським політикам і політтехнологам або повідомити, що росіяни таки остаточно виходять із проекту створення Ан-70 (російська сторона пообіцяла вже найближчим часом направити до Києва відповідну ноту). Ні в Києві, ні, схоже, в Москві не розраховували, що перебування Лаврова в українській столиці спричинить якісь конкретні результати. Проте цей візит став гарною можливістю для високопоставленого російського дипломата на власні очі побачити процеси, які відбуваються в нашій країні, відчути зміни політичної ситуації з її перерозподілом повноважень і особисто прозондувати силу і слабкість вищого політичного керівництва. Усе це важливо в контексті майбутнього приїзду до України Володимира Путіна, актуальність якого зберігається.

За словами Сергія Лаврова, зустріч президентів двох країн відбудеться після засідань усіх підкомітетів українсько-російської міждержавної комісії. «Ми зараз провели перше засідання підкомітету з міжнародних справ. Далі має бути засідання підкомітету з гуманітарних питань. Розраховуємо, що підкомітет із безпеки також збереться найближчим часом. Після цього президенти визначатимуться. Сподіваємося, що це не забере надто багато часу», — сказав журналістам глава російської дипломатії. Деякі українські чиновники не виключають, що приїзд президента Російської Федерації до нашої країни може відбутися вже в грудні. Адже для російських політиків, окрім результативності переговорів із українським керівництвом, сьогодні також важливий і постійний діалог на персональному рівні, з допомогою якого можна й далі впливати на тих, хто приймає рішення на Печерських пагорбах.

Не варто скидати з рахунків і чинник Грузії у стратегічних викладках Кремля. Коли так важливо продемонструвати, що з одним лідером країни, де відбулася демократична революція, можна вести переговори і зустрічатися, а з іншим — не можна. Втім, не слід виключати, що в Москві вирішать, що немає сенсу організовувати візит, якщо не буде якихось поступок із боку офіційного Києва: як і будь-якому політику, російському президенту важливо продемонструвати свою успішність для власних виборців. Тож питання приїзду Володимира Путіна до України залишається відкритим. Як, утім, і багато проблемних питань двосторонніх відносин.