Хто і за що, з ким і проти кого? Партії України за рік до виборів - Архів - dt.ua

Хто і за що, з ким і проти кого? Партії України за рік до виборів

1 квітня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №12, 1 квітня-8 квітня

Немає нічого більш постійного за зміни. Не встигла країна відійти від однієї виборчої кампанії, як неофіційно стартувала інша...

Немає нічого більш постійного за зміни. Не встигла країна відійти від однієї виборчої кампанії, як неофіційно стартувала інша. Наприкінці березня завершилася реєстрація політичних партій, які зможуть взяти участь у виборах до Верховної Ради України 2006р.

За даними Мін’юсту, таких партій в Україні 126 — стільки ж, скільки могли вийти на старт виборчих перегонів 2002р. Проте реально участь у боротьбі тоді взяли рівно удвічі менше політичних партій — 63. Як і в попередні роки, наближення виборів, а тим більше за чисто пропорційним законом, стимулювало створення нових партій: протягом 2004 — початку 2005 рр. їх було зареєстровано 30 (із них 22 — за три останні місяці).

Майбутня парламентська виборча кампанія істотно відрізнятиметься від попередніх.

По-перше, вона відбуватиметься за новим законом.

По-друге, існуватиме інерція президентських виборів: політичні сили сприйматимуться під кутом зору результатів їх участі у президентській кампанії, використовуватимуться апробовані теми дискусій і політ технології.

По-третє, на відміну від попередніх кампаній, влада в суспільстві має більшу підтримку, ніж опозиція. І хоча до виборів рівень підтримки дій влади може знизитися, ситуація навряд чи зміниться на протилежну.

По-четверте, нинішня влада декларує прихильність до демократичних цінностей, а громадянське суспільство навчилося обстоювати право на вільний вибір. Це дає країні шанс на чесні вибори.

По-п’яте, набрання чинності змінами до Конституції одразу після парламентських виборів робить ставки на них значно вищими, практично такими ж, як на виборах Президента.

Ці особливості кампанії роблять тим більш актуальним питання про її основних учасників — тих, які вже сьогодні мають шанси посісти місця в майбутньому парламенті, і тих, які можуть скласти конкуренцію лідерам. Про ці партії і піде мова у статті.

Партія і партії влади

Табір «провладних» політичних сил сьогодні представлений партіями, що підтримували на виборах В.Ющенка, деякі з них увійшли до складу нового уряду («Батьківщина», «Народний союз «Наша Україна», СПУ, ПППУ, ПРП, УНП, НРУ). Ці партії досить ідеологічно різнорідні, мають різну політичну вагу, іноді непорівнянні як за розгалуженістю своїх регіональних структур, так і за величинами виборчих рейтингів.

Центральною політичною силою цього табору має стати новостворений Народний союз «Наша Україна» (НСНУ). Ідея створення партії належить самому В.Ющенку, завдання організаційного та фінансового забезпечення проекту були покладені на депутатську групу «Разом» — «донорів» парламентської кампанії 2002 р. і президентської 2004 р. Підгрунтям для створення партії був стабільний особистий рейтинг В.Ющенка, що міг би слугувати «локомотивом» для партії.

Водночас, задекларований ще у 2002 році процес «єднання» сил, які належать до передвиборного блоку «Наша Україна», не лише не відбувся до президентських виборів, а й не отримав позитивної динаміки навіть після перемоги на них В.Ющенка. Можна припустити, що форсування створення партії після проголошення результатів виборів було зумовлене не тільки необхідністю вкластися в термін реєстрації, а й особистою чутливою реакцією Президента на небажання УНП та НРУ ввійти до об’єднавчого процесу.

В кінцевому підсумку партію було створено, до її складу з-поміж партій — засновників блоку «Наша Україна» ввійшли Молодіжна партія України (Ю.Павленко) та партія «Солідарність» (П.Порошенко).

Сьогодні триває процес створення регіональних організацій НСНУ. При цьому серед бажаючих увійти до них спостерігається чимало представників як партій — членів блоку «Наша Україна», так і політичних сил, які підтримували на виборах В.Януковича. Особливо активним є процес нової «партизації» управлінського апарату — від Секретаріату Президента до районних адміністрацій.

Зрозуміло, що в перспективі це може обернутися для партії тими ж проблемами, що колись для НДП чи недавно — для Партії регіонів. Проте так само зрозуміло, що питання масового членства для неї вже вирішене. НСНУ відмовився від чіткої ідеологічної орієнтації, свідомо взявши курс на модель «партії для всіх». НСНУ вбачає свою стратегічну мету «в реалізації місії нового Президента — зробити життя людей гідним і безпечним, а Україну — сильною і заможною».

Суттєвим викликом для НСНУ є його зв’язок із Президентом України. Сьогодні це — швидше, електоральна перевага. Водночас, надто високий рівень суспільних очікувань від дій Президента відкриває можливість для так само глибоких розчарувань.

Нині називають кілька можливих варіантів участі НСНУ в майбутніх виборах: самостійно; у складі коаліції, названої В.Ющенком на установчому з’їзді; у складі блоку, який буде схожий на блок «Наша Україна» зразка 2002 р.

З погляду сучасного моменту, найвигіднішою для «нашоукраїнців» є самостійна участь у виборах. За даними соціологічних досліджень, партія самостійно отримала б 29,5% голосів виборців. (Тут і надалі використовуватимуться матеріали дослідження, проведеного соціологічною службою Центру Разумкова з 23 по 28 лютого 2005 року в усіх регіонах України. Опитано 2012 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%).

За партію В.Ющенка голосували б 54,3% виборців із тих, які голосували за нього на президентських виборах. Лише 1,2% цих виборців голосували б за НРУ, і лише 0,3% — за УНП. Таким чином, блокування з НРУ та УНП навряд чи додасть електоральних переваг «Нашій Україні» — і якщо таке блокування все ж відбудеться, то, швидше як данина традиції, а не політичній доцільності. Хоча можна прогнозувати серйозний тиск на В.Ющенка з боку цих політичних сил з метою створення передвиборного блоку зі спільним списком.

Про можливість створення політичної коаліції В.Ющенко заявив з трибуни установчого з’їзду НСНУ. Він також висловив розчарування позицією УНП та НРУ і повідомив про можливість створення коаліції з іншими силами — «Батьківщиною» Ю.Тимошенко та Народною партією В.Литвина. Не буде у складі коаліції на основі НСНУ Партії промисловців і підприємців України — про це заявив її лідер А.Кінах.

Створення передвиборного блоку зразка 2002 року на сьогодні є досить сумнівним. Окремі керівники оргкомітету зі створення НСНУ досить жорстко наголосили, що передвиборного блоку, до якого разом з новоствореною партією В.Ющенка ввійшли б УНП та НРУ, не буде. Цих партій «локомотив Ющенко» не потягне, їм доведеться шукати інші варіанти, хоча керівництво НРУ досі в це не вірить.

Серйозність ситуації вчасно зрозуміли представники колишньої ПРП, які не відмовилися від участі в об’єднаній партії, а розпочали «торги» за умови приєднання. Одночасно деякі провідні представники цієї організації не виключають можливості співпраці з Юлією Тимошенко та її політичними структурами.

Таким чином, сьогодні НСНУ має найвищі шанси на перемогу на виборах і в принципі не потребує союзників. Найбільш політично доцільною є його самостійна участь у виборах. Водночас, усе ж таки важко припустити, що В.Ющенко відмовиться від кроків на подальшу «консолідацію» перед виборами і виведе на старт кампанії лише свою партію, а не політичну коаліцію. Найбільш малоймовірною є можливість створення широкого блоку зразка 2002 року з участю УНП та НРУ.

Партія прем’єр-міністра Ю.Тимошенко — всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» перебуває в ситуації, коли перед нею відкриті різні варіанти участі у виборах.

Насамперед, партія може самостійно подолати виборчий бар’єр зі значним запасом — за неї готові віддати свої голоси 5,3% виборців. Водночас, власний рейтинг Ю.Тимошенко (рівень повної підтримки дій становить 41,5%) на сьогодні значно перевищує рейтинг «Батьківщини», однак електоральні симпатії виборців не переносяться з особи прем’єра на рейтинг її партії, оскільки всі вершки успіхів дістаються власне партії В.Ющенка — НСНУ.

Останнім часом фракція «Батьківщина» «приростає» депутатами з проурядових у минулому фракцій, у тому числі потенційними фінансовими донорами. Нещодавно «Батьківщина» посилилася за рахунок приєднання до неї партії «Яблуко», яка може вважатися однією з найбільш активних та креативних, з погляду публічної діяльності.

На зростання рейтингу «Батьківщини» можуть потенційно вплинути ще два чинники. Безперечно — це досягнення або помилки нового уряду. Ухвалені за поданням уряду зміни до державного бюджету на 2005 рік жорстко соціально орієнтовані. У разі їх виконання це дає непогане підґрунтя для проведення виборчої кампанії.

Другий чинник — особливості голосування на парламентських виборах, порівняно з виборами президентськими. На президентських перегонах виборець поставлений в умови однозначного вибору і чітко голосує за одного кандидата. В умовах парламентських змагань така однозначність уже не задана, що дозволяє підтримати різні партії з одного виборчого сегменту. Не виключено, що, як у 2002 році, члени родин домовлятимуться між собою, хто з них за яку партію голосуватиме, — чи це буде «Батьківщина», чи, наприклад, НСНУ.

Самостійна участь у виборах дає «Батьківщині» можливість у разі необхідності трохи дистанціюватися від Президента, сформувати виборчий список самостійно і в майбутньому парламенті намагатися грати самостійну гру при формуванні уряду.

Водночас, Президент зробив «Батьківщині» пропозицію, від якої важко відмовитися, — сформувати владну передвиборну коаліцію, як можна передбачити, зі спільним виборчим списком.

З одного боку, ця пропозиція вигідна, оскільки дає можливість провести своїх представників до парламенту, витративши менше ресурсів. З іншого — участь в коаліції обмежує можливості самостійної гри і зменшує кількість майбутніх мандатів. Присутність у керівництві партії Ющенка П.Порошенка знижує шанси Ю.Тимошенко вдруге посісти прем’єрське крісло, але — з розширеними повноваженнями.

Участь у коаліції також стримує позиціювання Ю.Тимошенко як потенційного кандидата на президентських виборах. Хоча прем’єр сьогодні декларує принцип «з Ющенком — на два терміни», не можна виключати, що бажання спробувати свої сили у президентських перегонах з’явиться раніше.

Третій варіант для «Батьківщини» — самій стати центром для створення виборчого блоку у провладному виборчому просторі. Більшість аналітиків схильні віддати «Батьківщині» правий фланг разом із УНП та НРУ. Дехто — навпаки, припускає блокування з СПУ. Що справді спостерігається вже тепер, то це повільний, але впевнений «дрейф» «Батьківщини» в напрямку політичного центру.

Симптоми цього — кандидатури депутатів, які поповнили фракцію, вихід із її складу харизматичного для націонал-демократів С.Хмари, певне усамітнення у складі фракції «Батьківщина» А.Матвієнка і його партії УРП «Собор», яка послідовно демонструє відданість націонал-демократичним гаслам.

І останній — контраверсійний варіант, якого не можна не розглядати, — перехід партії «Батьківщина» на чолі з Ю.Тимошенко до опозиційної ніші. Підгрунтя для конфлікту всередині нової владної команди не лише існує, а й розширюється: до відомих заяв голови ради НСНУ Р.Безсмертного щодо методів боротьби Ю.Тимошенко за прем’єрську посаду додалися перманентний конфлікт із секретарем РНБОУ П.Порошенком і не дуже схвальні оцінки її досягнень у виборчій кампанії самим В.Ющенком. Можна прогнозувати, що надалі приводів для взаємного незадоволення не ставатиме менше.

Такий розвиток подій, загострення боротьби між ключовими постатями нової владної команди може призвести до відставки Тимошенко з посади прем’єр-міністра. Тоді логічним кроком буде перехід її партії в опозиційний табір і побудова власної виборчої кампанії на парадигмі «ми були у владі — нам не дали нічого зробити — ми йдемо до влади, аби виконати зобов’язання, взяті під час помаранчевої революції».

Для Соціалістичної партії України входження в роль «партії влади», можливо, виявилося найскладнішим. Насамперед на такі думки наводить дистанціювання від владних структур лідера партії О.Мороза. Призначення на посади міністрів впливових представників керівництва СПУ Ю.Луценка і С.Ніколаєнка об’єктивно віддалило їх від центру прийняття партійних рішень і посилило вплив «сірого кардинала» Й.Вінського, який тепер і озвучує плани щодо участі соціалістів у виборах.

З окремих заяв О.Мороза не до кінця зрозуміло, чи присутня його партія у владі, чи вона продовжує залишатися опозиційною. Підстави для невдоволення кадровими дивідендами від перемоги у соціалістів є, однак деякі інші партнери по коаліції зазначають, що СПУ завжди вдавалося отримати більше, ніж іншим, і при цьому — ще й залишатися невдоволеною.

Якщо СПУ братиме участь у виборах самостійно, то на сьогодні вона набере 4,2% і подолає бар’єр. У СПУ залишаються можливості для «люфту» між статусом партії влади і партією якщо не опозиційною, то критично-нейтральною. Електорат партії у принципі може сприйняти таку відстороненість.

Поки що соціалісти розглядають можливості або самостійної участі у виборах, або створення блоку, в якому СПУ відіграватиме провідну роль, а інші партнери, — радше, слугуватимуть декорацією (серед можливих партнерів називалися СДПУ і партія УПС-«СВІЧА»). СПУ серйозно зайнялася концентрацією фінансових ресурсів — такий висновок можна зробити зі списку осіб, які останнім часом поповнили фракцію соціалістів. Це так само свідчить про те, що СПУ прагне вийти на вибори самодостатньою і диктувати свої умови в разі можливого створення блоку.

Таким чином, серед політичних сил, представлених у владі, шанси на подолання бар’єру на сьогодні гарантовано мають три суб’єкти, які разом набирають 40% голосів і можуть після розподілу залишків мандатів отримати до двох третин місць у парламенті. Це практично гарантує створення парламентської більшості, навіть якщо один з «менших» партнерів не ввійде до її складу.

Нейтральна смуга

В умовах розколу основної частини політикуму по лінії протистояння двох кандидатів у президенти об’єктивно утворилася ніша для тих партій, лідери яких не брали участі у виборах і тепер претендують на роль «третьої сили» або «миротворців». До цієї ніші також можуть увійти деякі партії, які належали до коаліції на підтримку В.Януковича, але не бачать себе в опозиції (наприклад, НДП чи об’єднання «Жінки за майбутнє», яке має досить пристойний рейтинг — 1,1%).

Головною силою в цьому сегменті є Народна партія України, яку очолює голова Верховної Ради В.Литвин. Підстави для претензій на роль лідера «нейтральної» частини партійного політикуму НПУ дає роль Верховної Ради і особисто В.Литвина в урегулюванні політичної кризи після другого туру президентських виборів, яку сам спікер оцінює дуже високо.

Народна партія продовжує претендувати на свій традиційний електорат — аграрну номенклатуру та селян, які перебувають під її впливом. Актив партії не зазнав істотних змін, вона, як і раніше, продовжує обстоювати такі традиційні для себе теми, як пільги для сільгоспвиробників, бюджетне фінансування села і т. ін.

Проте зміна назви означає намір лідера партії вийти за рамки усталеного електорального поля. Тривають намагання розширити фінансові потуги партії, до неї наближаються нові бізнесові кола, про що свідчать зміни в персональному складі партійної фракції у парламенті.

На сьогодні НПУ ще не набирає голосів для подолання 3% бар’єру (її рейтинг становить 1,8%), проте, враховуючи фактор лідера партії, процеси концентрації навколо нього частини політичної еліти, вона може розраховувати на перемогу.

Щодо визначення в системі координат «влада — опозиція», то в НПУ є різні варіанти. Так, лідер партії В.Литвин неодноразово заявляв про свою підтримку новообраного Президента. Віктор Ющенко прямо назвав НПУ серед учасників коаліції на чолі з НСНУ. Водночас з обох сторін існують і застереження. Так, за В.Литвином тягнеться шлейф «касетного скандалу», що досить активно використовується СПУ і може бути далеко не однозначно сприйняте багатьма прихильниками НСНУ, особливо на тлі «морального зобов’язання» В.Ющенка розкрити справу Г.Гонгадзе.

З іншого боку, НПУ, особливо її аграрну частину, не можуть влаштовувати деякі кроки уряду, зокрема щодо зниження експортного мита на сільгосппродукцію. Можна прогнозувати, що аналогічні приводи для конфлікту інтересів виникатимуть і в майбутньому. Блок з НСНУ тягне за собою усі можливі негативи від статусу провладної сили і позбавляє можливості позиціюватися як альтернатива і владі, і опозиції. Тому все ж таки імовірнішою видається участь НПУ у виборах поза блоком на основі НСНУ.

Є підстави прогнозувати, що до НПУ може приєднатися партія «Єдина Україна» на чолі з Б.Губським, для чого є як політичні, так і особисті передумови. Хоча, згідно з останньою заявою лідера цієї партії, нині розглядається варіант її самостійної участі у виборах.

Інші претенденти на роль «третьої сили» поки що не мають підтримки, яка б виходила за межі соціологічної похибки. Однак лідери кожної з партій намагаються придумати для своєї структури певну «фішку», яка вирізняла б їх з-поміж інших.

Так, лідер Партії свободи Є.Марчук обрав ключовою темою подолання післявиборчого розколу країни та примирення конфліктуючих сторін, запропонувавши Президентові скликати загальнонаціональний круглий стіл. Ідея, закладена при створенні Партії державного нейтралітету України, — уникнення протистояння на основі зовнішньополітичної орієнтації країни. А лідер партії «Третя сила» В.Гаврилюк визначив місце своєї партії просто: перша сила — це влада; друга — опозиція; третя — стоїть над сутичкою за владу, щоб забезпечити інтереси людини, суспільства і держави.

На особливу роль у виборах могла претендувати громадянська партія «Пора». Вона створювалася як партія підтримки ідей Майдану і мала виступити «революційним цензором» дій влади. Однак партія не була вчасно зареєстрована, як пояснив міністр юстиції Р.Зварич, через сфальсифіковані підписи на її підтримку. Таке прискіпливе ставлення саме до цієї партії, на думку її представників, може розглядатися як небажання влади отримати конкурента на «помаранчевому» електоральному полі.

Говорити про серйозні перспективи партій цього політичного напряму, окрім НПУ, підстав поки що немає. Однак до виборів вони цілком можуть з’явитися. Причиною цього можуть стати серйозні прорахунки чи навіть провали нової влади і відповідне розчарування суспільства її діями.

Лабіринти опозиції

Після президентських виборів 2004 р. вперше в історії незалежної України влада і опозиція реально помінялися місцями. Тому логічно було прогнозувати створення так званої нової опозиції, до якої увійшли б СДПУ(о), Партія регіонів, «Трудова Україна».

Формально так і сталося, хоча й не без внутрішньопартійних дискусій та проблем. Однак перед цими партіями досі стоїть питання змісту власної опозиційності. Цю тезу підтвердило останнє голосування за внесену Урядом нову редакцію бюджету-2005: згадані партії її підтримали, тим самим взявши на себе частину відповідальності за дії «чужого» Кабінету міністрів. Водночас, зрозуміло, що чим менше часу залишатиметься до дня виборів, тим опозиційнішими ставатимуть ці партії.

Незмінною залишається позиція Комуністичної партії України (КПУ), що декларує свою опозиційність до будь-якої влади. Не можуть не бути опозиційними «за визначенням» ПСПУ та «Братство» Д.Корчинського.

Українське суспільство продовжує толерантно ставитися до опозиції — дві третини опитаних вважають, що вона необхідна для нормальної життєдіяльності суспільства, тому держава має гарантувати її права. Показово, що такої думки дотримуються дві третини прихильників нової влади — тих, хто на президентських виборах голосував за В.Ющенка.

Партія регіонів сьогодні є другою за популярністю після НСНУ — за неї готові проголосувати 17% виборців.

Партія регіонів досить довго визначалася у своїх політичних координатах. Один із засновників ПР, народний депутат В.Рибак категорично заперечував можливість переходу партії в опозицію і заявляв, що до опозиції не готовий ніхто з її перших осіб. Про це ж говорили і деякі партійці — представники бізнесу, побоюючись, що нова влада поводитиметься з ними так само, як із колишньою опозицією поводилася влада стара.

Сам В.Янукович одразу після офіційного оприлюднення результатів виборів заявив, що місце партії — в опозиції. На початку березня VII з’їзд ПР ухвалив рішення про перехід партії в опозицію, в якому зазначено, що вона виступатиме проти дій, що не відповідають нормам Конституції та законодавству України, погіршують економічну ситуацію, соціальний захист населення, обмежують права та свободи громадян. В.Янукович розглядає таку опозиційність як «конструктивну, цивілізовану» і навіть висловив бажання зустрітися з цього приводу з Президентом.

Сьогодні партія В.Януковича є найбільш перспективною опозиційною силою, тому для неї цілком прийнятний варіант самостійної участі у виборах. Блок з СДПУ(о) чи створення «опозиційної коаліції» поки що серйозно не розглядаються. Питання конфігурації залежатиме від того, наскільки В.Януковичу вдасться зберегти популярність, досягнуту в період президентської кампанії, та утримати свій електорат від розтягування іншими опозиційними силами.

Для СДПУ(о) перехід в опозицію позначився зменшенням парламентської фракції з 40 до 21 депутата й відпливом із партійних лав рядових членів. Водночас, як зазначав лідер партії В.Медведчук, рішення про перехід в опозицію було прийняте на 17 регіональних партконференціях одноголосно.

На сьогодні рейтинг СДПУ(о) утричі нижчий за виборчий бар’єр — 1%. Проте маючи у своєму розпорядженні потужні медіа-ресурси, розвинену оргструктуру та фінанси, партія може виправити ситуацію. Вже сьогодні соціал-демократи об’єднані найбільш активно і послідовно, порівняно з іншими партіями, критикують дії нової влади.

Зважаючи на свій політичний досвід та ресурси, СДПУ(о) намагатиметься відігравати не останню роль у можливому блоці з Партією регіонів. Такий розподіл ролей навряд чи влаштує партійну еліту регіоналів, що може поставити під сумнів створення блоку між цими партіями. Про інші можливі конфігурації блоку поки що говорити передчасно.

Практично непомітна на політичній арені партія «Трудова Україна», яка також оголосила про перехід в опозицію. Тривалу відсутність в інформаційному просторі лідера партії С.Тігіпка намагається компенсувати своєю активністю інший діяч цієї партії — О.Кужель, проте рейтинг «трудовиків» поки що становить лише 0,3%.

Інші партії, які завдячують своєю опозиційністю поразці В.Януковича на президентських виборах — «Нова демократія» та «Держава», — зайняли нішу «федералістів», прихильників відносин з Росією та підвищення статусу російської мови. Обидві ці партії поки що не впізнаються виборцями, проте цілком можливо, що до виборів стануть «матеріалом» для будівництва блоку з відповідними гаслами. Принаймні лідер «Нової демократії» Є.Кушнарьов ідентифікував свою партію як лівоцентристську і припускав можливість створення блоку з ПСПУ та іншими представниками «лівого крила». Потенційний електорат цих партій — виборці, які голосували за В.Януковича. Тому вони об’єктивно виступатимуть як конкуренти Партії регіонів.

Можна прогнозувати, що зазначені партії, починаючи з Партії регіонів та СДПУ(о), стануть центром тяжіння для звільнених з посад держслужбовців, бізнесменів, позбавлених «дахів», тобто для тієї частини суспільства, яка отримувала певні преференції від причетності до попереднього режиму, а тепер втратила їх.

Про те, що головними підставами для виникнення «нової опозиції» слугують не програмні суперечності між ними та новою владою, а сам факт відсторонення від влади, свідчать результати соціологічних опитувань. Так, частка громадян, які вважають причиною переходу таких партій в опозицію їхню неможливість претендувати за нової влади на керівні державні посади, удвічі більша, ніж тих, хто вважає причиною опозиційності принципову відмінність їхніх програм від програми дій В.Ющенка (35% проти 18%). А кожен четвертий з опитаних вважає, що така опозиційність спричинена підготовкою до майбутніх парламентських виборів.

Активне використання командою В.Януковича на завершальному етапі ПСПУ на чолі з Н.Вітренко мало своїм наслідком фактичну реанімацію цієї партії. Сьогодні її рейтинг становить 2,8%, ПСПУ складає конкуренцію як КПУ (що традиційно), так і Партії регіонів. Дехто порівнює Н.Вітренко з джином, якого В.Янукович випустив з пляшки і дотепер не знає, як загнати назад. Аналогічну роль відігравав у президентській кампанії лідер «Братства» Д.Корчинський. Однак його партії вибори-2004 принесли менше дивідендів — рейтинг «Братства» на сьогодні становить 0,4%.

Можливість створення так званої широкої опозиційної коаліції, із входженням до неї Партії регіонів, СДПУ(о), «Трудової України», ПСПУ та «Братства» теоретично існує. Водночас після перших активних кроків на цьому напрямі цей процес загальмувався, і перспективи його досить туманні.

КПУ традиційно претендує на роль єдиної «правильної», «послідовно ідеологічної» опозиції. За словами лідера партії П.Симоненка, будь-яка «права опозиція» — це фактично «лише один із елементів виборчих технологій і цинічних політичних торгів між різними фінансово-промисловими угрупованнями». За такої логіки, з формального погляду, завдання для КПУ на майбутніх виборах має виглядати легшим: такий конкурент, як СПУ, є «партією влади», а ПСПУ пов’язана з представником попереднього владного режиму В.Януковичем.

Водночас КПУ поступово втрачає позиції — на сьогодні рейтинг партії становить 5,3%, з традиційного другого (а в недавньому минулому і першого) місця вона перемістилася на третє, а відрив від СПУ, яка йде четвертою, — становить лише 0,5%. Свідченням регресу стало і четверте місце П.Симоненка на фініші президентських перегонів.

При цьому немає й ознак модернізації партії. В заявах лідерів міститься традиційна риторика. Єдиною «новизною» стала спроба П.Симоненка представити партію жертвою «плану США» зі створення в Україні двопартійної системи, де В.Ющенко очолюватиме «партію влади», а В.Янукович — «офіційну опозицію». Партійне керівництво КПУ так само, як і на всіх попередніх парламентських виборах, декларує прагнення створити «єдиний лівий фронт», проте наявний досвід свідчить, що партія, швидше за все, піде на вибори самостійно.

Підсумовуючи, слід зазначити, що сили, які на сьогодні є опозицією, враховуючи їхні нинішні рейтинги, можуть отримати після розподілу залишків мандатів понад третину місць у парламенті. При цьому більшу її частину, як і в нинішньому парламенті, становитимуть політичні сили нелівого спрямування.

Ризики і загрози майбутньої кампанії

Майбутня парламентська виборча кампанія може відкрити перед країною нові можливості. Передусім сам факт проведення вперше за тривалий час чесних і прозорих виборів до Верховної Ради (якщо вони пройдуть саме за таким сценарієм) позитивно вплине на суспільство і покращить імідж країни на міжнародній арені.

Може бути сформований дієздатний парламент, більшість у якому створить відповідальний уряд, як це робиться в розвинених демократичних країнах. Може відбутися чітке розмежування між парламентською більшістю та опозицією, що також є необхідним для цивілізованого перебігу політичного процесу.

Водночас кампанія міститиме й нові ризики та загрози.

Головною загрозою, на наш погляд, є загроза посилення суспільно-політичного розколу країни, який відбувся під час президентських виборів. Це чітко фіксується засобами соціології — наявність розколу визнають 44% громадян, не визнають — 40%. З-поміж громадян, які на президентських виборах голосували за В.Ющенка, 82% вважають, що події в Україні розвиваються у правильному напрямі, тоді як серед виборців В.Януковича такої думки дотримуються лише 17%.

Розкол може посилитися внаслідок використання політичними силами «конфліктогенних» тем, частково успадкованих від президентської кампанії. Для провладних сил такими темами будуть «викриття злочинів» попереднього режиму та його окремих представників, «боротьба з олігархами», показове покарання корупціонерів та фальсифікаторів виборів. Водночас «боротьба з минулим» може перетворитися на кампанію боротьби з противниками нинішньої влади в цілому.

Опозиція, у свою чергу, активно використовуватиме теми «політичних репресій» проти своїх прихильників (можливо, почне фігурувати звинувачення у репресіях влади проти регіонів, які голосували за В.Януковича), підвищення статусу російської мови, пріоритетності розвитку відносин із Росією та ЄЕП. Серед тем радикальної опозиції можуть бути такі, що загострюватимуть міжрегіональні, міжнаціональні та міжконфесійні суперечності, а також нагнітатимуть антизахідні, і особливо — антиамериканські настрої.

Традиційним чинником, який спостерігається під час усіх виборчих кампаній, є зниження дієздатності парламенту через його політизацію, схильність до прийняття популістських рішень і, як наслідок, погіршення відносин між парламентом, урядом і Президентом. Усе це знижуватиме ефективність дій влади в цілому і може позначитися на соціально-економічній ситуації.

Ще один ризик — це використання новою владною командою тих самих методів, які використовували їхні попередники. Вже сьогодні в різних областях говорять про використання адмінресурсу при створенні партії «Народний союз «Наша Україна». Якщо такі факти підтверджуватимуться, а тим більше — якщо адмінресурс пошириться на виборчу кампанію, наслідком стане глибоке розчарування суспільства у помаранчевій революції.

Це також створює загрозу загострення ситуації в регіонах, де опозиція більш популярна, аж до невизнання її прихильниками результатів виборів, за прикладом «Майдану». Погіршиться міжнародний імідж України, з неї не буде знято моніторинг, який здійснює Рада Європи, що негативно позначиться на процесі євроінтеграції.

Серед загроз, які можуть бути створені діями як нової владної команди, так і парламентських сил, є порушення умов політичного компромісу, досягнутого під час помаранчевої революції. Передусім це стосується спроб блокувати введення в дію конституційної реформи, а також намагань змінити ключові параметри прийнятої виборчої системи (наприклад, істотно підвищити виборчий бар’єр).

Певні загрози створює і прийнятий виборчий закон. Серед найсуттєвіших — загроза консервації складу Верховної Ради і слабкої присутності в її складі регіонів, відсутність зв’язку виборців зі своїми потенційними депутатами та впливу на них, диктат партійних лідерів над обраними депутатами, особливо в разі запровадження імперативного мандата. Окрім того, новий Закон про вибори народних депутатів України успадкував усі ті негативні «технологічні» риси, які мав Закон про вибори Президента України. Це насамперед проблема формування списків виборців, голосування за межами виборчих дільниць, голосування за відкріпними посвідченнями.

Нарешті існують і певні зовнішні ризики. Зокрема йдеться про можливість спроб «реваншу» у виборчій кампанії з боку Росії, яка, як вважають більшість вітчизняних експертів, отримала поразку на президентських виборах (підставами для таких тверджень слугує інформація про останні кадрові призначення у президентській адміністрації РФ та контакти з певними представниками українського політикуму).

Відповідь на запитання, наскільки можна уникнути цих ризиків та загроз, сьогодні залежить від усіх політичних сил, які планують взяти участь у майбутній парламентській кампанії. Досвід виборчої кампанії 2004 р. свідчить, що до такої відповідальності сьогодні готові далеко не всі політичні сили.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво