ХОРОША НОВИНА - Архів - dt.ua

ХОРОША НОВИНА

18 жовтня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №40, 18 жовтня-25 жовтня

Я тут буквально днями телевізор увімкнув і з програми новин дізнався новини. І неабияк здивувався, оскільки живу в такій країні, де новини по телевізору — це як дорогі меблі, годинник «Омега» або машина «Ролс-Ройс»...

Я тут буквально днями телевізор увімкнув і з програми новин дізнався новини. І неабияк здивувався, оскільки живу в такій країні, де новини по телевізору — це як дорогі меблі, годинник «Омега» або машина «Ролс-Ройс». Інакше кажучи — це розкіш. У моїй країні по телевізору показують тих, хто стоїть за тими, хто керує телевізором безпосередньо. Ці люди вміють говорити, вони такі самі, як майже всі інші люди, починаючи років із чотирьох-п’яти. І, як люди чотирьох-п’яти років, вони вміють вигадувати. Приблизно на рівні п’ятирічних. Тобто їм не вірять, а вони однак вигадують.

У вересні ці люди вигадували вже давно ними вигадане: «плівки Мельниченка — фальшивки», «Кольчуги» — ніхто нікуди не продавав», «Україна йде, ні —біжить у Європу», «цензури — немає», «демонстрації — малочисельні», «опозиція — олігофренічна», «адміністрація Президента хоче демократії», «у парламенті створено сталу більшість». У моїй країні все це говорилося нечисленними, але добре навченими політиками й численними журналістами.

Та ось наприкінці вересня журналісти вирішили так не говорити, бо це неправда, і навіть почали якось дуже неявно, і десь навіть вибачаючись погрожувати. Навіть слово «страйк» хтось пошепки вимовив. І на початку жовтня в голосах нечисленних журналістів, які раніше, явно сумніваючись, але все-таки стверджували, що влада говорить правду, з’явилися сумніви іншого роду і з наголосом на інших словах. «А може, плівки — правда, а може — продавали, а може — є цензура, а може — є демонстрації опозиції».

Власне кажучи, настрій телевізора поліпшився. Він став природніше почуватися. Став органічнішим і адекватнішим щодо життя навколо себе. Тобто у вересні країна стояла перед кабінетом психотерапевта, слабуючи на роздвоєння особистості. Навколо очі бачать одне, а в телевізорі — ті самі очі бачать інше. Але в жовтні всі якось відійшли від кабінету, якось потеплішало, загалом — відлига. У моїй країні це часто трапляється, і завжди непередбачувано.

Тут, певна річ, окремо слід сказати про Президента. Він, здається, знову чемпіон із «розводів». Прем’єрів навколо нього багато було, і різні він знаходив про них слова. Один прем’єр — над власним іміджем працював, другий — крав, третій — не впорався. І голів адміністрації було безліч: ті — яскраві, інші — невиразні й непомітні. Але зробити з голови адміністрації головного публічного цензора країни — це красиво! У цьому якась особлива естетика є. І якщо не перебувати в емоційно-бойовому розфарбуванні, то це ще й смішно. А сміх над політиком — це смерть політика.

Загалом, у жовтні потеплішало. Бабине літо. Влада панікує страшенно. Бізнесменів — садять. Адвокатів — садять. Депутатів — б’ють. Тут несподівано з Азії один приїхав, той, про кого кажуть, що він і є «вісь зла». А з Європи галасують, що не тільки в Ірак, а й у Македонію продавали. І громадяни все це знають, іноді навіть із телевізора. Преса тим часом скромно мовчить. І стає зрозуміло, що преса й PR — не одне й те саме.

А добре було б, якби преса вміла розпіарювати себе. Адже влада у вересневих боях зазнала поразки і саме (хоч і зокрема) від преси. Тобто преса бій виграла. Спочатку було погано, але потім стало набагато гірше, позаяк цензори вже не просто настійливо радили, а наказували й папірці супровідні надсилали в редакції. А тепер стало знову просто погано. Але не так, як ще недавно, у вересні. І перемогу добре було б закріпити, і повідомити про цю, маленьку зовсім, але перемогу. І в преси для цього всі можливості. Не можна кричати тільки відступаючи. Наступаючи теж треба кричати.

Звісно, можна сказати, що й парламентарії з Ради Європи теж допомагали. І американський держдепартамент. І Хав’єр Солана. І польський президент. І шведський прем’єр-міністр. Але якби тут не закричали, то там не почули б і не підтримали б. Тож потрібен не тільки PR поразок, обов’язково потрібен PR перемог. Дуже потрібен. Неодмінно. Перемога, про яку ніхто не знає, — це не перемога. А цензура може відродитися в повному, тобто у вересневому обсязі, — бачачи, що над нею перемогу не здобуто. І в цензури для цього всі умови є. І Захід тоді не допоможе. Бо переможцям усі хочуть допомогти. А переможений завжди залишається сам.

Суспільство, до речі, також не знає, чим закінчилися вересневі бої влади й преси. А інформувати суспільство — це і є сенсом та обов’язком журналістської діяльності. І тоді в моїй країні про новини можна буде дізнаватися саме з програми новин. Відкиньте зайву скромність, розкажіть про перемоги. Це хороша новина. Потрібна.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво