Форум в авральному режимі

Україна знову опинилася у принизливій для себе ситуації. Причому вкотре із власної вини, а якщо бути точним — через безвідповідальність українських політиків та чиновників. Міркуйте самі: 27 вересня в Києві за підтримки Віктора Ющенка має відбутися Міжнародний форум «Життя народу моєму!», присвячений 65-річчю трагедії Бабиного Яру. Його організаторами виступили український уряд і Міжнародний фонд «Всесвітній форум пам’яті жертв Голокосту». Для участі в основній частині форуму (а це жалобна процесія «Скорбний шлях пам’яті» й офіційна церемонія пам’яті жертв Бабиного Яру) українська сторона запросила понад п’ятдесят глав держав та урядів із країн Східної і Західної Європи. «Ми розраховуємо на участь президентів Сполучених Штатів і Російської Федерації. Оскільки передбачається участь цих та інших глав держав, то форум обіцяє стати головною зовнішньополітичною подією в Україні нинішнього року», — сказав у розмові з «ДТ» радник українського президента Маркіян Лубківський.

Однак уже тепер відомо, що багато із запрошених просто проігнорують захід. На сьогодні, за інформацією «ДТ», вже відмовилися 23 глав держав та урядів. Свою участь підтвердили лише три президенти — ізраїльтянин Моше Кацав, хорват Степан Месіч і чорногорець Філіп Вуянович. Проте в Києві не буде Джорджа Буша-молодшого і Тоні Блера. Невисокі шанси на приїзд Володимира Путіна. Під сумнівом участь поляка Леха Качиньського. Під запитанням навіть прибуття Михайла Саакашвілі, який за останніх півтора року, напевно, жодного разу не змарнував нагоди побувати в Україні. Та що й казати: у Києві не буде навіть президента Німеччини Хорста Келлера! І зовсім не факт, що замість нього прибуде спікер бундестагу Норберт Ламмерт. Цілком можливо, що німецьку сторону представлятиме заступник глави парламенту.

Причина, яка багатьом президентам і прем’єр-міністрам завадить прибути в Україну, загалом відома і в більшості випадків уже доведена до відома представників української дипслужби та членів оргкомітету Міжнародного форуму: на 26—27 вересня у них давним-давно заплановано інші заходи. Хтось приймає своїх колег, а хтось вирушає з візитом у далекі країни. У Києві їх замінятимуть або члени уряду, або глави парламентів, або колишні глави держав. Очікується, наприклад, що зі Сполучених Штатів приїде Джордж Буш-старший, а з Польщі — Александр Квасьнєвський. Проте сам факт відмови з боку запрошених особисто приїхати на форум, хай навіть і з такої поважної причини, — принизливий ляпас усім нам: українцям, євреям, циганам, жителям міста і громадянам країни, в якій сталося це масове вбивство жінок, дітей, старих. За великим рахунком, відмова президентів приїхати в Київ — зневага до пам’яті жертв Бабиного Яру...

Але будьмо справедливі: офіційний Київ міг уникнути принизливої для себе ситуації й не ставити у двозначне становище своїх партнерів, якби українські чиновники заздалегідь потурбувалися про організацію цього форуму, що, за визначенням, передбачає серйозну підготовку. Так, як це, наприклад, зробили поляки півтора року тому, коли Польща відзначала 60-ту річницю визволення в’язнів концтабору «Аушвіц-Біркенау» («Освенцім»). У тих урочистих заходах взяло участь 19 президентів, вісім глав урядів і шість представників королівських родин. Незважаючи на організаційні проблеми, поляки з честю впоралися із завданням, про що свідчать бодай схвальні відгуки у пресі. На відміну від поляків, українці не скористалися можливостями, хоча часу на підготовку було достатньо: ідея проведення цього Міжнародного форуму виникнула у Києві ще 2005 року, відразу ж після участі Віктора Ющенка в церемонії з нагоди 60-ї річниці визволення в’язнів «Освенціма».

Зважаючи на все, саме ці заходи і стали поштовхом до організації такої акції в Україні, тим більше що 2006-го виповнюється 65 років трагедії Бабиного Яру. Офіційно проголошувалося, що київський форум дасть можливість ознайомити міжнародне співтовариство з трагедією Бабиного Яру і «застереже світ від національної нетерпимості». Звичайно, ініціатори цього масового заходу ставили перед собою й інші цілі. Насамперед, вони розраховували, що Міжнародний форум дасть привід нагадати світові ще про одну трагедію України — голодомор 1932—1933 років і, у підсумку, посприяє визнанню світовим співтовариством факту геноциду українського народу. (Тому на ранніх етапах обговорення навіть звучали пропозиції об’єднати ці два заходи.) Також малося на увазі (хоча, звісно ж, це ніде публічно не озвучувалося), що форум не лише позитивно вплине на імідж країни, а й стане рекламою для лідерів держави.

У вересні 2005 року вийшло розпорядження президента, відповідно до якого уряд мав сформувати оргкомітет із проведення в Києві Міжнародного форуму «Життя народу моєму!», присвяченого 65-річчю трагедії Бабиного Яру. Але глава оргкомітету, тодішній віце-прем’єр-міністр із гуманітарних питань В’ячеслав Кириленко, за весь час провів тільки одне його засідання — у червні нинішнього року, коли в Україні була в розпалі внутрішньополітична криза, викликана формуванням правлячої коаліції. Втім, навіть тоді багато питань не вирішили. Досить сказати, що формально не була затверджена програма форуму. Це зробили тільки цього тижня, під час четвертого засідання оргкомітету, очолюваного тепер міністром культури і туризму Ігорем Ліховим. А що ж стосується прибирання Бабиного Яру, то цієї проблеми не вирішили досі, у чому неважко переконатися, відійшовши трохи вбік від центральних алей. Зважаючи на все, чистоту наводитимуть в останній день. Проте організаційні проблеми не обмежуються лише цим.

Дотягнувши до останнього, українська влада почала надсилати запрошення лише за два місяці до початку форуму. Якщо Віктор Ющенко запросив Джорджа Буша і Володимира Путіна ще у травні, а Моше Кацава — в червні, то решту листів-запрошень було відправлено тільки в липні, а деякі — на початку серпня, у період відпускного сезону, коли політичне життя в Європі практично завмирає! І це при тому, що в аналогічних випадках сторони, які запрошують, розсилають листи, як мінімум, за рік. Робиться це для того, аби в зовнішньополітичних відомствах могли у спокійній обстановці прийняти рішення про участь глави держави в такому форумі і почати її готувати, а в президентських канцеляріях — заздалегідь внести поїздку до графіку візитів.

Взагалі, уся підготовка до форуму має глибокий наліт експромту. Так, у більшості випадків українська сторона навіть не спромоглася прозондувати ґрунт щодо того, чи зможуть запрошені приїхати до Києва на заходи з нагоди 65-ї річниці трагедії Бабиного Яру. По-суті, листи-запрошення надсилалися віялом у всі європейські країни і європейські організації: може, пощастить і хтось погодиться й приїде. І вже постфактум відбувалося спілкування із представниками запрошеної сторони. Використовуючи цю тактику, у Києві робили ставку на російського й американського президентів. В українській столиці вважали: якщо погодяться вони, одні з основних гравців міжнародної політики, то в українську столицю підтягнуться й інші. Але, схоже, план участі російського й американського президентів провалився.

При цьому якось не дуже враховувався такий момент: а якщо всі запрошені погодяться і приїдуть, то де їх розселятимуть? Наскільки відомо, можливості Києва обмежені прийомом близько двадцяти VIP-делегацій. І де ж у такому разі ночуватимуть решта президентів, прем’єрів та королів? Втім, деякі наші співрозмовники запевняли: програму Міжнародного форуму складено таким чином, що участь VIP-гостей передбачена лише в другій половині дня 27 вересня. Отож, мовляв, вирішується питання ночівлі іноземних делегацій.

Зважаючи на все вищесказане, не дивно, що для багатьох дипломатів цей форум став цілковитою несподіванкою. «Організація цього Міжнародного форуму — гірше не придумаєш», — поділився враженнями з «ДТ» один із послів. Західні дипломати, які останнім часом звикли до організаційних негараздів у Києві, коментуючи нинішню ситуацію, іронізують: мовляв, «протокол схильний до імпровізації» і «за три дні до форуму розпочнеться справжня робота». При цьому багато наших партнерів зі Східної, Центральної і Західної Європи щиро намагаються знайти вихід із цієї екстремальної ситуації, щоб їхні країни були достойно представлені на церемонії пам’яті жертв Бабиного Яру. Деякі президенти навіть готові «поламати» свій робочий графік заради участі в цьому Міжнародному форумі.

Однак, окрім організаційних труднощів, є й інші проблеми. Якщо можлива участь у форумі Володимира Путіна розглядається переважно в контексті двосторонніх україно-російських відносин, то в багатьох європейських столицях поїздку на заходи, пов’язані з трагедією Бабиного Яру, розглядають у контексті арабо-ізраїльського конфлікту. Побутує думка, що участь глав держав та урядів у цій церемонії пам’яті жертв Голокосту, мовляв, може означати підтримку політики Ізраїлю на Близькому Сході...

Очевидно, що в останній момент українська влада в авральному режимі постарається виправити найбільш очевидні недолугості в організації форуму і з помпою провести церемонію пам’яті убитих у Бабиному Яру. Але поки що сама підготовка Міжнародного форуму свідчить, швидше, про недоречний фарс, ціною якого є репутація нашої країни і зневага до пам’яті жертв геноциду.