Формування інтелектуальних активів — наша опора в третьому тисячолітті - Архів - dt.ua

Формування інтелектуальних активів — наша опора в третьому тисячолітті

5 серпня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №30, 5 серпня-12 серпня

Серед чинників успішного існування компаній третього тисячоліття міжнародні спеціалісти виокре...

Серед чинників успішного існування компаній третього тисячоліття міжнародні спеціалісти виокремлюють кілька складових інтелектуального капіталу: ринкові й людські активи, інтелектуальну власність та інфраструктуру знань. Аналізуючи пріоритетність кожної складової, слід підкреслити, що основними є людські активи, а решта — похідні від них. І серед останніх пріоритет слід віддати передусім інтелектуальним активам — результатам розумової діяльності людини.

Найактуальнішою для сучасної України є проблема інтелектуальної власності, оскільки в умовах загострення глобальної конкурентної боротьби країні необхідно якнайшвидше знайти ще незайняті ніші у світовій економіці.

Термін «інтелектуальна власність» зазвичай вживають щодо патентів, авторських прав, товарних знаків, виробничих секретів, оригінальних технологій і ноу-хау.

Патент як право власності, надане винахіднику державою, є виключним. Наявність же портфеля патентів виступає активом лише у разі грамотного управління ним. Патенти можна використовувати як для захисту права власності, так і для конкурентної боротьби на ринку. Ряд патентів, наприклад, оформляється лише для того, щоб перешкодити конкуренту у випуску нового товару на ринок або для спорудження бар’єрів інвестиціям у комерційне виробництво винайденого товару. У таких випадках можуть виникати патентні війни.

Повчальним прикладом негативних наслідків таких воєн є ситуація, яка набирає обертів у Російській Федерації. На початку 1990-х раніше засекречені російські підприємства і працюючі на них інженери почали виходити на зовнішні ринки. Одночасно економічна криза та скорочення внутрішніх замовлень на озброєння поставили оборонні підприємства на межу виживання. Цією ситуацією не могли не скористатися великі закордонні виробники озброєнь і військової техніки — тим більше що Росія почала робити спроби щодо просування своєї якісної та відносно дешевої оборонної продукції на нові ринки. Перші ж дослідження, проведені ФАПРІД (федеральне агентство з правового захисту результатів інтелектуальної діяльності військового, спеціального та подвійного призначення) показали, що ситуація майже катастрофічна: сотні винаходів російських авторів, застосовуваних як на існуючих, так і на щойно розроблюваних системах озброєнь і військової техніки, уже запатентовані закордонними фірмами і юридично більше не належать російським підприємствам.

А яка ситуація в Україні? За даними Державного департаменту інтелектуальної власності, із 1999 року активно зростає кількість заявок, які подають іноземні заявники на винаходи, корисні моделі та промислові зразки. У першому півріччі 2005-го частка заявок від іноземних заявників порівняно з аналогічним періодом минулого року збільшилася на 10% (із 26 до 36% ). На ринку інтелектуальної власності України активно діють Росія, США, Німеччина, Франція, Великобританія та Швейцарія. Патентують свої винаходи також Білорусь, Чехія, Польща, Естонія, Республіка Корея.

Зростання частки іноземних заявників у загальній кількості поданих заявок на винаходи до 36% має стати серйозним дзвінком для уряду. Якщо таке зростання відбувається в умовах дії постанови КМ України від 23 грудня 2004 року №1716, у якому були враховано фінансові вимоги Угоди ТРІПС (Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності) у зв’язку з курсом України на вступ до СОТ, то які наслідки для країни може мати прийняття урядом пропозицій Мінекономіки щодо збільшення розмірів зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності?! Відповідно до цих пропозицій, для національних заявників із числа юридичних осіб збори збільшуються в 15—30 разів, із числа фізичних осіб — у 3,3—7 разів.

Це може призвести не тільки до обмеження існуючих прав громадян України й унеможливити для значної кількості потенційних заявників — громадян і бюджетних організацій — здійснення прав на охорону їхніх творчих досягнень, а й до значного зростання частки іноземних заявників, які можуть використовувати отримані патенти не стільки для захисту своїх прав, скільки для організації в найближчому майбутньому жорсткої конкурентної боротьби на українському ринку товарів. Більше того, такий крок може спричинити ситуацію, коли український інтелект стане перетікати до іноземних компаній, а авторами патентів, які належатимуть іноземним компаніям, можуть стати українські винахідники. Україна не повинна і не має права наступати на «інтелектуальні граблі», на які, як зазначалося вище, уже наступила Росія.

Іншою складовою інтелектуальної власності, що має важливе значення для існування компанії на ринку, є товарний знак, котрий, як службова перепустка, виконує чотири основні функції: розрізняє відповідні товари та послуги, вказує на їхнє походження, визначає їхню якість і сприяє їхньому просуванню на ринку.

Сьогодні, поряд із тенденцією загального збільшення кількості заявок на знаки для товарів за національною процедурою від українських заявників, спостерігається і тенденція активного зростання числа заявок від іноземних компаній. Так, у першому півріччі 2005 року частка «іноземних» заявок у загальному їхньому обсязі становить 20%, а за аналогічний період минулого року — 14%. При цьому найбільшу кількість заявок подають заявники зі США, Росії, Німеччини та Швейцарії.

Безсумнівно, ще однією важливою складовою інтелектуальної власності є авторське право. Це також актив, оскільки його власник може продавати такі оригінальні авторські твори, як книги, живопис, архітектура, музичні композиції та комп’ютерні програми, видавати на нього ліцензії, примножуючи у такий спосіб свій добробут. Тільки в США такий сектор економіки, як індустрія створення творів, що охороняються авторським правом, щороку приносить країні дохід, який перевищує 238 млрд. дол.

Що стосується України, то за останні роки здійснено активні кроки з розробки необхідної правової бази із захисту авторського права, яка в цілому створена і дає змогу належним чином захищати авторське право і суміжні з ним права.

Ще одним компонентом інтелектуальної власності є виробничий секрет, тобто інформація, якою не володіють інші представники цієї галузі. Виробничі секрети, як правило, захищають із допомогою укладання конфіденційних угод або договорів про нерозголошення, в яких зазначається строк дії такої угоди й умови зберігання таємниці.

І остання складова інтелектуальної власності — ноу-хау, що визначається як сукупність людських знань (явних/прихованих) із певної тематики. Попри існування деяких комп’ютерних систем, що демонструють у цілому ряді випадків осмислену роботу, ноу-хау все ще залишається винятковим продуктом діяльності людського мозку.

З огляду на важливість інтелектуальної власності як активу, кожна українська компанія, що прагне домогтися успіху в третьому тисячолітті, повинна відповісти на запитання про те, які інтелектуальні активи сприяють або яким чином сприятимуть досягненню її цілей? За останнє десятиріччя саме розвиток економіки, технологій і права зумовив посилення міжнародної уваги до інтелектуальної власності. Глобалізація та лібералізація світових ринків загострили конкуренцію між компаніями. Ресурси інтелектуального характеру, на противагу матеріальним активам, набувають вирішального значення для забезпечення сталого розвитку завдяки своїм унікальним особливостям. Зокрема, у зв’язку з тим, що на відміну від таких традиційних ресурсів, як земля, праця і корисні копалини, інтелектуальний ресурс став невичерпним і поновлюваним.

Знання та винаходи завжди відігравали важливу роль у прогресі людства в цілому. Але особливо в останні роки їхній розвиток є головним чинником стимулювання економічного зростання. Одним із наочних прикладів є Фінляндія, котра увійшла в ХХ століття економічно відсталою країною і, здавалося, була приречена віками залишатися на задвірках світової економіки. Однак за кілька десятиріч фіни змогли побудувати економіку, яка, за даними Світового банку, посідає сьогодні 14-те місце у світі з ВВП на душу населення. Інший приклад — переможена, зруйнована війною, спустошена двома ядерними вибухами, посаджена на голодний нафтовий пайок Японія. Та от минає півстоліття — і світ у захваті від «японського дива» ХХ століття: економіка виходить на друге місце у світі за валовим доходом, щороку виробляючи товарів на 4,8 трлн. дол. Головний секрет успіху економік цих країн у тому, що фіни та японці змогли знайти свої унікальні ніші на світовому ринку завдяки розробці та впровадженню нових технологій у перспективних ключових галузях, розвиток яких був орієнтований на світовий попит у найближчі десятиліття.

Чи існують потенційні проривні ніші на світовому ринку для України? З урахуванням результатів опитування, проведеного минулого місяця серед провідних економістів країни газетою «Аргументы и факты в Украине», до найбільш привабливих галузей України слід віднести: 1) інформаційні технології (насамперед програмне забезпечення), 2) високотехнологічне машинобудування (передусім авіабудування) і 3) військово-промисловий комплекс.

Інформаційні технології виступають локомотивом світового прогресу і є основою конкурентоспроможності провідних економік світу. Україна має шанс для прориву на ринку інформаційних технологій, завдяки накопиченому інтелектуальному потенціалу і володіючи молодою, але швидкозростаючою індустрією інформаційних технологій. Підтверджує цей висновок і аналіз результатів досліджень консалтингового агентства «Маркет-Візіо». Так, обсяг експорту послуг і продуктів у сфері інформаційних технологій зріс за 2004 рік на 40% і становить близько 70 млн. дол. Українська галузь з експорту інформаційних технологій перебуває у фазі активного розвитку. Близько 60% усіх вітчизняних компаній було засновано протягом останніх п’яти років. На цей же період припадає і початок експортної активності 75% компаній. В експортну діяльність залучено більш як 300 українських компаній. У них працюють близько десяти тисяч фахівців із питань інформаційних технологій, більша частина яких мають високий рівень кваліфікації і володіють найсучаснішими технологіями.

Сьогодні найбільші комп’ютерні компанії України розглядають питання розробки стратегії створення «східноєвропейської силіконової долини» — системи десятків компактно розташованих науково-дослідних і виробничих компаній, які спеціалізуються на розробці, вдосконаленні та продажі комп’ютерних програм і новітнього устаткування.

Досить високим є інтелектуальний потенціал України і в авіабудуванні. Наша країна входить до п’ятірки країн, які також мають новітні технології в цій сфері. Саме в Україні побудовано найбільший у світі вантажний літак Ан-124-100 «Руслан». За економічними прогнозами, світовий попит на наші «Руслани» щороку зростатиме на 8—15%. Особливої уваги заслуговує військово-транспортний літак Ан-70, який у разі запуску у виробництво не матиме конкурентів у найближчі 50 років.

Вже не перший рік Україна входить у десятку країн із експорту озброєння та військової техніки, і це щороку приносить у скарбницю країни не менш як 500 млн. дол. Окрім традиційних озброєнь, Україна може запропонувати нову високоточну й високотехнологічну військову техніку. Наприклад, зразки нових сучасних радарних систем, систем радіорозвідки і радіозаглушення, а також системи керованих на останній стадії польоту снарядів. Саме українські «Кольчуги» у результаті безкоштовної, хоча й скандальної реклами стали, мабуть, найвідомішою в світі системою пасивного слідкування.

Однак слід зазначити, що в розвитку інтелектуального потенціалу країни існують об’єктивні бар’єри, котрі необхідно долати. Перший із них — недостатнє фінансування науки, котре за останнє десятиріччя жодного разу не сягало того граничного значення, починаючи з якого можна сподіватися на істотний вплив науки на розвиток економіки. При цьому частка бюджетних асигнувань на науку до останнього часу демонструвала виразну тенденцію до зменшення: із 2,3% ВВП 1990 року до 0,31% ВВП 2002-го. Характерно, що частка ВВП, яка витрачається на наукові дослідження в Україні, у 2—2,5 разу менша порівняно з провідними країнами світу.

Як же можна в такому разі сподіватися на подальший розвиток і посилення інтелектуальних активів у перспективних для України сферах, якщо відповідні витрати на наукові дослідження з розрахунку на одного вченого в Україні (за даними Центру досліджень науково-технічного потенціалу й історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України) майже втричі менші порівняно з Росією, у 18 разів — Бразилією (!), у 34 рази — Південною Кореєю і більш як у 70 разів — порівняно зі США. Водночас слід зазначити, що цей параметр стає одним із найважливіших показників, який обов’язково враховуватимуть при вступі країни до Європейського Союзу.

Другий бар’єр — освітній. Відомі економісти висловлюють припущення про те, що накопичення знань є рушійною силою економічного зростання. Відповідно до цієї точки зору, для стимулювання економічного зростання державна політика повинна заохочувати капіталовкладення в нові дослідження та розробки, а також субсидіювати програми, що розвивають людські ресурси. Високі світові стандарти вимагають поліпшення знань не тільки у працівників, а й у керівників. Приміром, у Південній Кореї щороку на освіту держава витрачає близько 13% ВВП (для порівняння, в Україні — 4,5%), при цьому основні кошти виділяють під ключові для країни сектори економіки. А тому не слід дивуватися, що з таким підходом Південна Корея змогла стати одним із лідерів серед «східноазіатських тигрів».

В Україні немає поки що єдиного розуміння необхідності активного розвитку людських активів. Сьогодні, на жаль, уже виникли проблеми, пов’язані навіть із дошкільною освітою, особливо в сільській місцевості. А без цієї первинної системи надання знань досить складно в перспективі сформувати потрібну суспільству творчу особистість. В Україні, за даними ООН, дошкільною освітою охоплено тільки 45% загальної кількості дітей дошкільного віку, хоча для окремих регіонів цей показник значно нижчий: 22% — в Івано-Франківській області і 26% — у Львівській і Рівненській областях.

Враховуючи прагнення України стати одним із лідерів у ключових для країни галузях, слід, на нашу думку, спрямувати сьогодні державну політику на розробку стратегії створення, накопичення і розвитку людських та інтелектуальних активів, а також на вдосконалення методів ефективного управління ними. Це дасть змогу реалізувати оптимістичні прогнози економістів, які кажуть, що через 50 років Україну у світі впізнаватимуть насамперед за її інформаційними технологіями, авіакосмічною та військовою технікою.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво