Донецьк в епоху фракційної роздробленості - Архів - dt.ua

Донецьк в епоху фракційної роздробленості

22 квітня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №15, 22 квітня-6 травня

Феодальна роздробленість замінила первісно-общинний лад. Президентські вибори зумовили політичне дроблення донецької політичної спільноти...

Валерій Коновалюк
Валерій Коновалюк

Феодальна роздробленість замінила первісно-общинний лад. Президентські вибори зумовили політичне дроблення донецької політичної спільноти. Вихід із фракції «Регіони України» Валерія Коновалюка підвищує конкуренцію серед політичної опозиції, але не робить її небезпечнішою. Донецький бізнес намагається знайти новий, менш конфліктний формат взаємодії з владою. Команда Віктора Януковича проходить випробування на міцність, хоча деякі гіганти донецького масштабу ставлять на опозиційних прожектах жирний хрест. Ідея «опозиції без Януковича» пояснюється організаційними та політичними прорахунками керівництва Партії регіонів.

За відсутності адекватної організаційної структури партія влади одного регіону розсипалася миттєво, довівши, що її опорою слугував досить примітивний адмінресурс. Яскравим свідченням стали перші післяреволюційні вибори, що відбулися у березні в Києві в міському окрузі №60. Лише три місяці тому кандидат від Партії регіонів здобув на президентських виборах у цьому окрузі більш як чотири тисячі голосів. А в березні кандидат ПР (глава Подільської районної організації) набрав у окрузі 32 (тридцять два) голоси, причому більшу частину виборців становили люди старшого віку та пенсіонери — перевірений електорат Януковича. Сам Віктор Федорович участі у виборчій кампанії не брав, напевне, вирішивши, що не царська це справа.

Згідно з даними «ДТ», Партія регіонів переживає не лише організаційні, а й серйозні фінансові проблеми. Першим пішов від Януковича один із капітанів донецького бізнесу Сергій Тарута — разом з імперією «ІСД». А тепер, за словами «регіоналів», Рінат Ахметов, «перший серед рівних» у Донецьку, який раніше був одним із оплотів матеріального благополуччя, вже не виявляє інтересу до розвитку проекту. Втім, у ПР стверджують, що Ахметов охолонув не так до партії Януковича, як до заступника Януковича з усіх питань (у т.ч. партійних) Андрія Клюєва. Давні суперечності між Ахметовим і Клюєвим тепер стають нездоланними (а замінити «СКМ» як спонсора «Східенерго» не під силу). В оточенні Ріната Леонідовича є люди, впевнені, що президентські вибори програв саме Андрій Петрович — як начальник штабу. Звісно, річ не лише в прізвищах і персональних антипатіях... Проблема фінансування тим часом зависла, що серйозно ускладнює підготовку до парламентської кампанії.

Ці нюанси посилює різке зниження впливу партії у центральних областях. Партійна робота на місцях практично не ведеться. Виключно донецьке керівництво ПР жорстко централізувало партійну діяльність, і якщо на сході така система управління спрацьовує, то в центрі й на півдні вона малоефективна, оскільки не враховує інтересів регіональних керівників. На закритому засіданні політради ПР, що відбулося у середу, Янукович підтвердив, що не збирається у нових умовах надавати можливості політичного росту партійним лідерам середнього ешелону. Будь-які зовнішні контакти від імені ПР Віктор Федорович офіційно уповноважив реалізовувати трьох своїх вірних паладинів — Раїсу Богатирьову, Сергія Ларіна та Володимира Рибака. Неофіційні повноваження зберігає Клюєв. Тут, очевидно, спрацював лише чинник особистої відданості (хоча всі троє, наприклад, були абсолютно непомітні у справі Колесникова). Янукович не вважає за необхідне підвищувати статус інших діячів середнього ешелону, які довели особисту відданість та організаторські здібності і могли б стати новими енергійними обличчями ПР. Хоча такі постаті як, наприклад, Тарас Чорновіл, Василь Горбаль, Олександр Пеклушенко цілком дозріли для відповідальнішої партійної роботи.

Малоефективними були і спроби ПР зберегти серйозні лобістські важелі у Верховній Раді. Ударний загін ПР — парламентська фракція — продемонстрував дуже боязкі рухи у справі захисту Бориса Колесникова, в яких найпомітнішою постаттю виступив малосимпатичний донецьким товаришам есдек Нестор Шуфрич. При цьому пасивність самих депутатів із Донецька викликала подив: теоретично, вони першими мали йти на барикади. Справа Колесникова була іспитом, якого опозиція не склала, змирившись із «вилученням з обігу» одного зі своїх лідерів, близького сподвижника Ахметова. Кажуть, саме ця демонстрація безсилля і підштовхнула Ріната Леонідовича до закордонного вояжу, попутно вносячи розкол у лави «регіоналів». Парламентська опозиція поводиться на диво спокійно і не показує телекамерам ніякого «екшну». Втім, дивуватися тут нічого. «Справжніх буйних» у лавах опозиції дуже мало — власне, крім Шуфрича, нікого й немає. Як зазначив один із депутатів фракції, «наша проблема у відсутності професійних політиків. У команді нової влади було багато людей, кар’єра яких залежала від їхньої політичної активності. Образно кажучи, людей, для яких і десять тисяч — це великі гроші. У фракції «Регіонів» люди самодостатні — вони реалізовують себе, зокрема і в бізнесі, їм є що втрачати. І тому ми ніколи не влаштовуватимемо якихось гучних акцій. Наше ім’я коштує дорого. Ми — фракція буржуа, а не революціонерів».

Ця теза очевидна і для великого бізнесу, який пов’язав себе з Януковичем. Віктор Федорович не став за внутрішніми відчуттями публічним політиком і на сьогодні не виявляє бажання згрупувати опозицію. Його особиста історія стосунків із Віктором Медведчуком занадто складна, щоб вони могли довіряти один одному. Навіть після операції із захисту Колесникова між ПР і СДПУ(о) не існує дієвої координації роботи. Незважаючи на безліч вільного часу, Янукович рідко виїжджає у регіони, а його опонування владі аж ніяк не є непримиренним. Віктор Федорович не відчуває інтересу до організації акцій протесту, до заходів із захисту прав громадян, і обмежує опозиційну активність прес-релізами.

У таких умовах роздрібнення донецької політичної спільноти було передбачене. Потрібен «політичний дах», вільний від флеру донецького регіоналізму, кримінального минулого, та, головне, від самого Януковича — головного подразника нової влади. Потребує оновлення партійна фракція і партійна робота — багато депутатів ПР із недовірою ставляться до проекту Коновалюка, проте критично оцінюють застій у діяльності керівництва «регіоналів». Парламентській фракції бракує яскравого й ефективного лідера. Великому бізнесу Донецька аж ніяк не потрібна жорстка опозиція — йому необхідне просто ефективне політичне представництво. Януковичу відмовитися від боротьби — означає зійти з політичної арени. Пан Ахметов налаштований прагматичніше — влада є, отже, з нею треба працювати і в межах системи відстоювати свої інтереси. Таких самих поглядів дотримується і пан Коновалюк, який нерідко підкреслює своє давнє знайомство з Рінатом Леонідовичем.

За даними «ДТ», ще півтора місяця тому Валерій Ілліч виступив з ініціативою замінити своєю скромною персоною Віктора Федоровича на керівній посаді лідера — зберігши за ним безліч почесних функцій. Ахметов у даному випадку не підтримав, але й не виступив проти цього проекту. Проте така технологічна пропозиція викликала різке несприйняття у часом дуже емоційного Януковича і в його найближчого оточення. Янукович не хоче розмінювати свій особистий престиж на політичну доцільність. І тут Коновалюк прийняв рішення піти в самостійний політ — на чолі «Трудової України», лідер якої Сергій Тігіпко люб’язно поступився Коновалюку своєю посадою. Це рішення може стати серйозним ударом для Партії регіонів. На електоральному полі південного сходу, де й так тісно від нової партії влади, від Вітренко, комуністів, незабаром може розгорнутися структура з майже ідентичним донецьким генетичним кодом. Поки що в оточенні Януковича проект Коновалюка поблажливо називають «репринтним виданням Команди озимого покоління», натякаючи на симпатії до цього об’єднання не лише з боку Ахметова, а й Віктора Пінчука, а також на легковагість і відсутність дієздатної політичної організації. Хоча Пінчуку, швидше за все, зараз не до «Трудової України».

Поки що Коновалюк складає іспит на власну спроможність як лідер перспективного депутатського об’єднання. Складає важко. Янукович сповнений рішучості виставити Коновалюку «незадовільно» за поведінку. Цього четверга Коновалюк мав заявити про вихід із фракції ПР і створення фракції «Трудова Україна». У новій фракції мали з’явитися такі відомі діячі, як Геннадій Самофалов і Микола Круглов із ПР, колишній есдек, а нині позафракційний Геннадій Руденко та інші. Пропозиції надійшли багатьом депутатам, навіть Богатирьовій — формальному лідеру фракції. Проте цей план було зірвано в останній момент. Коновалюк залишив ПР. Але Янукович, із чуток, зажадав пояснень від Ахметова — на чийому той боці? І чи підтримує розкольницький проект «Трудової України»? Рінат Леонідович нібито знову дав ухильну відповідь, але про підтримку Коновалюка вирішив відкрито не заявляти. Оскільки це питання у четвер вранці для багатьох «регіональних» депутатів було принциповим, іти за Коновалюком ніхто не поспішив. Кожен депутат, якому пропонується участь у новому політичному проекті, завжди запитує — «чиї гроші?» Доки Коновалюк не може дати відповіді на це запитання навіть у кулуарах, за ним ніхто не піде. Купувати кота в мішку парламентарії не бажають.

Тепер Валерій Ілліч має доводити, що він, за своїми лідерськими рисами, справді не поступається Януковичу. І здатний організувати хоча б депутатську фракцію. У цій справі в нього є, окрім суб’єктивних, ще й об’єктивні складнощі. Коновалюк вирішив залучити в ролі одного з фракційних лідерів Володимира Сівковича. Той після свого відомого головування у комісії з розслідування отруєння Ющенка — персона нон-грата у владних кабінетах. І багато колег Коновалюка виступають категорично проти участі в проекті «Трудової України» Сівковича. За їхньою логікою, навіщо створювати фракцію, вільну від негативного іміджу Януковича та Клюєва, якщо при цьому брати людину, котра викликає не менше (якщо не більше) роздратування у нової владної команди? Цієї дилеми Коновалюк поки що не вирішив. Як і не визначився зі своїми політичними партнерами.

Очевидно одне — зміна формату донецької політичної еліти неминуча. Якщо Партія регіонів і фракція не будуть реформовані, не отримають нової динаміки, розколу не уникнути. Янукович може загальмувати цей процес, але не зупинити. Скільки буде опозиційних партій «без Януковича» в Донецьку на березень 2006-го? Відповідь на це запитання поки що в руках самого Януковича.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво