Добре йде батальйон, загальна оцінка — погано - Архів - dt.ua

Добре йде батальйон, загальна оцінка — погано

22 квітня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №15, 22 квітня-6 травня

Останні десять років хмари над ринком світлих нафтопродуктів згущалися акурат двічі на рік: напередодні (а то й у розпал) посівної та жнив...

Останні десять років хмари над ринком світлих нафтопродуктів згущалися акурат двічі на рік: напередодні (а то й у розпал) посівної та жнив. Виробники і торговці нафтопродуктами в цей період прагнуть підняти ціни на пально-мастильні матеріали, що цілком логічно з погляду їхнього бізнесу. Аграрії кричать, що їх «беруть за горло», що теж не дивно, хоча й образливо. Уряд традиційно намагався «гасити пожежу бензином», що в старі роки приносило деяке полегшення тим самим аграріям і трохи урізувало апетити нафтотрейдерів.

Проте такого жорсткого, ультимативного протистояння між Кабміном України та основними виробниками нафтопродуктів, за якими здебільшого стоять російські нафтодобувні компанії, як у квітні 2005-го, мабуть, українська історія ще не знала. Спробуємо проаналізувати ситуацію і прислухатися до аргументів сторін.

Початком публічної частини нинішньої «бензинової» кризи стала заява міністра-аграрія. В останній день березня Олександр Баранівський здивував присутніх на його прес-конференції заявою про, «таємне засідання» керівників нафтопереробних заводів України, на якому ті нібито домовилися одночасно підняти ціни на вітчизняному паливному ринку. Він також зазначив, що виробники стали відмовлятися поставляти паливо на умовах «Меморандуму про узгодження дій між Кабміном України та українськими нафтовими компаніями щодо розвитку й регулювання ринку нафти та нафтопродуктів», підписаного в Києві 16 лютого 2005 року, і угоди «Про узгодження дій між сільгоспвиробниками і вітчизняними нафтопереробними компаніями» від 11 лютого 2005 року.

Нагадаю, що умови угоди нафтокомпаній із Всеукраїнським союзом сільгосппідприємств, Асоціацією фермерів і землевласників, зокрема, передбачають, що виробники нафтопродуктів на період посівної (лютий—травень 2005 року) забезпечать виробництво й постачання аграріям до 600 тис. тонн дизельного палива «на рівні, що не перевищуватиме 2400 грн. за тонну... (з урахуванням офіційного співвідношення гривні до долара США і рівня світових цін на нафту за станом на 1 лютого 2005 року)».

Цю угоду підписали керівники семи головних нафтокомпаній: ЗАТ «Укртатнафта» (Кременчуцький НПЗ), ТОВ «ТНК-ВР Україна» (ЛиНОС), ПІІ «Лукойл-Україна» (Одеський НПЗ), ЗАТ «Казахойл-Україна» (Херсонський НПЗ), ВАТ «НПК-Галичина» (Дрогобицький НПЗ), ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» (Надвірнянський НПЗ) і НАК «Нафтогаз України» (Шебелинський ГПЗ).

Крім того, уряд Ю.Тимошенко, підписуючи меморандум із нафтовиками, погодився створити експертно-аналітичну групу для вивчення пропозицій і заходів для забезпечення умов стабільного функціонування ринку нафти та нафтопродуктів України. І таку експертно-аналітичну групу було затверджено розпорядженням Кабміну 28 лютого, куди ввійшли й представники всіх вищезгаданих компаній (за згодою).

Буквально відразу ж після заяви про можливу змову за нафтопереробників заступився директор департаменту з комерції та виробництва ТОВ «ТД ТНК-Україна» Фелікс Лунєв: «На жаль, міністр АПК не володіє в достатньому ступені інформацією і, вочевидь, у нього не налагоджена взаємодія з міністром палива та енергетики. Оскільки зустріч, про яку він каже, не була таємницею. Це були не «картельні збори», а відкрита нарада виробників (24 березня) у профільному міністерстві з участю міністра І.Плачкова, на якому виробники повідомили, що економіка виробництва не дозволяє продавати дизельне паливо аграріям за ціною 2400 грн. і запропонували нову ціну — 2800 грн. за тонну. На жаль, відповіді від уряду нафтопереробники так і не почули...»

У свою чергу Антимонопольний комітет заявив, що всі його територіальні відділення відстежують ситуацію на ринках нафти й нафтопродуктів і здійснюють відповідний моніторинг. За словами представників АМКУ, «сьогодні існує ряд об’єктивних причин для цінової динаміки на ринку. Водночас в Антимонопольного комітету відсутні достовірні дані щодо випадків узгодження виробниками нафтопродуктів підвищення цін».

«Комітет офіційно звернувся до Міністерства аграрної політики з метою отримати, у випадку їхньої наявності, матеріали, які можуть підтвердити оприлюднену заяву. Одночасно ми звернулися щодо інформації до правоохоронних органів. У випадку виявлення ознак і доказів антиконкурентної поведінки нафтотрейдерів, АМКУ проведе відповідне розслідування і припинить порушення», — заявив його глава Олексій Костусєв.

Втім, позиція глави антимонопольного відомства країни за останні два тижні уподібнювалася флюгеру: то пан Костусєв не вбачає ознаки зловживання і порушення антимонопольного законодавства України, то вбачає. Втім, добре вже те, що АМК не залишився статистом, як у більшості попередніх випадків.

Не залишився осторонь і Президент Віктор Ющенко, який заявив, що події на ринку нафтопродуктів України дуже схожі на змову. Не гусей ганяла в цей час і прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, яка, схоже, усе-таки справляється з «черговою незапланованою» паливною кризою в країні. Так — жорсткими методами, як обмеження рівня цін і заборона на експорт нафти й нафтопродуктів, що не подобається операторам нафторинку. За умов, можливо, несвідомого саботажу. Однак позитивний результат намітився.

Та повернемося до хроніки. 7 квітня, якщо абстрагуватися від поросят, курей і корів, «які пасуться» біля ВР і Кабміну, в уряді був за великим рахунком ПЕКівський день: обговорювалися і за складовими розбиралися ситуація та перспективи паливно-енергетичного комплексу країни і розробка концепції розвитку цього найважливішого сегмента економіки. Отже, присутній у Кабміні глава НАК «Нафтогаз України» Олексій Івченко повідомив, що уряд і очолювана ним компанія не допустять необгрунтованого підвищення цін на нафтопродукти.

Ю.Тимошенко констатувала, що, на жаль, український ПЕК дуже залежний зокрема від РФ, яка з 1 квітня збільшила експортне мито на нафту з 83 до 102,6 дол. за тонну. А це негативно позначається на стані українського ринку нафтопродуктів.

Далі події розвиваються стрімко. Мінекономіки за узгодженням із Мінпаливенерго 14 квітня видає наказ №95 «Про встановлення граничних рівнів оптово-відпускних цін на дизельне паливо і бензини моторні», зареєстрований Мін’юстом наступного дня, яким до 1 травня обмежує оптово-відпускні ціни до такого рівня: дизпаливо — 2932 грн. за тонну, бензин марки А-95 — 3528 грн., А-92 — 3481 грн., А-76 — 3455 грн. за тонну. Крім того, у наказі місцевим держадміністраціям рекомендовано встановити граничний рівень торговельної надбавки — 13% і зазначено, що роздрібні ціни мають становити: на дизпаливо —
2,75 грн. за літр, бензин марки А-95 — 2,99 грн., А-92 — 2,95 грн., А-76(80) — 2,85 грн. На той час ціни на АЗС України давно подолали бар’єр у 3 грн., і в багатьох місцях бензин А-95 коштував 3,20—3,50 грн. за літр. Аграрії стали скаржитися, що нафтопереробники, які підписали меморандум, відмовляються поставляти їм дизпаливо за фіксованою ціною.

Вже 16 квітня, наступного дня після реєстрації наказу Мінекономіки №95, на заправки виїжджають перевіряючі. У результаті кілька АЗС узагалі припиняють відпускати пальне. А одна АЗС, що належить компанії «ТНК-ВР Україна», закривається на переоблік під загрозою бути оштрафованою.

19 квітня представники семи провідних нафтопереробних і постачальних компаній збирають прес-конференцію, де кричать про юридичну незаконність наказу Мінекономіки №95: мовляв, він ще не був опублікований, а вже стали штрафувати за перевищення цін, і в силу він вступить лише 25 квітня. І взагалі: є об’єктивні економічні причини для збільшення вартості нафтопродуктів на ринку України. Мовляв, ні про яку змову й мови бути не може. На підтвердження своєї версії нафтові компанії представили аналіз ситуації на ринку, в якому зазначили основні, на їхній погляд, економічні та політичні чинники, що сприяють зростанню цін на ринку України й не тільки.

І, на перший погляд, ці докази цілком переконливі. Якщо, звісно, абстрагуватися від реальної купівельної спроможності громадян України й від того, що в деяких областях аграрії узагалі відмовилися розпочинати посівні роботи через відсутність дизпалива, а точніше — його дорожнечу. А також абстрагуватися від рівня прибутковості нафтобензинового бізнесу і споконвічних доходів нафтовиків. Проте нафтові компанії запевняють, що запасів палива в Україні накопичено достатньо, тільки от ціна, запропонована урядом, робить їхній бізнес неприбутковим. При цьому вони нарікали на те, що уряд України не йде з ними на контакт і не хоче вести діалог. Тому вони публічно заявили про своє звернення до прем’єр-міністра Ю.Тимошенко щодо необхідності діалогу.

А вже після прес-конференції стало відомо, що чотири компанії з російським корінням звернулися з листом до прем’єра Росії М.Фрадкова, так би мовити, за підтримкою. Мовляв, нехай глава російського уряду поговорить при зустрічі з Ю.Тимошенко про їхні проблеми та проблеми українського нафторинку. Почувши про це, один дотепник зазначив щось на кшталт того, мовляв «давайте-но всією палатою напишемо листа до ООН тощо».

На запитання «ДТ», чому нафтові компанії не противилися схожим обмеженням за часів уряду В.Януковича, представники компаній відповіли, що «тоді це були тимчасові заходи, та й умовляли їх групи захоплення за підтримки автоматників». Спочатку їх просили не підвищувати ціни до закінчення посівної (як і зараз), потім — до закінчення жнив, потім — до першого туру виборів президента, до другого, потім — до інавгурації В.Ющенка, тепер от знову — до закінчення посівної. На думку представників нафтових компаній, це порочне коло треба розірвати. І за нового уряду України саме час виробити інший рівень і стиль відносин. Мовляв, вони готові до діалогу, але їх і чути не хочуть.

Тим часом прем’єр-міністр і глави Мінекономіки, Мінпаливенерго ледь не щодня за останні три тижні обговорювали ситуацію на нафторинку й намагалися знайти рішення.

А того самого дня, коли нафтокомпанії улаштували прес-конференцію, Ю.Тимошенко вела суворий допит керівників компаній, у яких державі ще належить контроль — «Укрнафта» «Укртатнафта», НПК «Галичина», «Нафтохімік Прикарпаття» і НАК «Нафтогаз України». Вже після цього засідання у Кабміні глава Мінпаливенерго оголосив, що для врегулювання ситуації на ринку світлих нафтопродуктів уряд має намір придбати 100 тис. тонн нафтопродуктів і близько 300 тис. тонн нафти, щоб за рахунок цього провести інтервенцію на ринку та збити цінове напруження. Щоправда, до формування стратегічного запасу ще далеко і, за словами І.Плачкова, він може бути сформований повноцінно не раніше 2006 року.

20 квітня стало відомо, що АМК дозволив «Укрнафті» збільшити мережу своїх АЗС, прикупивши ще 73. Це необхідно для того, щоб було де реалізовувати дешеве державне паливо. Щоправда, в останні дні на АЗС «Укрнафти» і так пальне було дешевше, але й черги були, а багато водіїв скаржилися на якість бензину. Тож із останньою проблемою ще доведеться поборотися.

«Ми сподіваємося на конструктивний діалог із урядом»

«Бензинові» пристрасті тим часом розпалювалися. І раптом, після всіх публічних сперечань імпортерів російської нафти в четвер, 21 квітня, нам стало відомо про зустріч прем’єр-міністра Ю.Тимошенко з керівниками ТНК-ВР і «ТНК-ВР Україна», більше того — про досягнуту ними домовленість, що «ТНК-ВР Україна» поки що кардинально не підвищуватиме ціни на паливо в Україні. Уточнив зміст досягнутих з урядом України домовленостей президент ТОВ «ТНК-ВР Україна» Олександр Городецький:

«Розуміючи, в якій складній ситуації опинився уряд, керівництво ТНК-ВР пішло назустріч КМУ і домовилося з прем’єр-міністром про такі кроки.

По-перше, із боку Лисичанського НПЗ (ВАТ «ЛиНОС») справді й надалі відбуватимуться відвантаження дизельного палива на адресу аграріїв за ціною 2400 грн. за тонну. Завод підготує графік пільгових відвантажень з огляду на існуючі запаси, план запуску підприємства після зупинкового ремонту й тих обсягів, що залишилися за НПЗ відповідно до підписаного із сільгоспвиробниками меморандуму. По-друге, ТНК-ВР до кінця місяця, тобто до 1 травня 2005 року, заморожує ціни на власних АЗС на рівні, встановленому Міністерством економіки України. Також наш торговельний партнер — ТОВ «ТД ТНК-Україна» — докладе всіх зусиль для нормалізації ситуації в джобберській мережі, наскільки дозволить його вплив на процеси ціноутворення.

На більш віддалену перспективу ми не змогли домовитися з урядом у зв’язку з тим, що в нас є значні концептуальні розбіжності в баченні моделі роботи ринку нафтопродуктів України. До 1 травня ми плануємо досягти компромісу і знайти оптимальне рішення, що задовольнить інтереси й економіки України, і нафтопереробників».

Вже ввечері в четвер після виступу на «5 каналі» О.Городецький відповів конкретніше на запитання «ДТ».

— Олександре Рафаїловичу, чи не могли б ви уточнити зміст вашої зустрічі з прем’єр-міністром Ю.Тимошенко?

— За великим рахунком, ми прагнули обговорити економічну модель (ціноутворення й організації) ринку нафти й нафтопродуктів у принципі. Юлія Володимирівна поки що категорична: вона вважає, що такі компанії, як ТНК-ВР, мають, скажімо так, «запас економіки». В неї власне бачення формування ціни: по всьому ланцюжку — від свердловини до бензоколонки. На наш погляд, така модель є життєздатною лише в кількох країнах. Та аж ніяк не в Україні, де переробляється здебільшого імпортована нафта. Тому ми вважаємо, що потрібно враховувати всі необхідні супутні витрати, включаючи податки в РФ, в Україні, транспортні тощо.

Однак те, що в нас різне бачення, — це не страшно. Важливе бажання почути аргументи опонента. І щоб нас почули, ми зробили крок назустріч уряду України — погодилися до кінця квітня на ціни, встановлені Мінекономіки України, а також на постачання дизпалива аграріям за фіксованою ціною — 2400 грн. за тонну.

— Зі сторони ваша згода на умову КМ виглядає як результат болючої «процедури» — «пальці затискали дверима»... То що ж насправді стало останнім доказом, який змусив вас тимчасово відступити? Це загроза реприватизації ЛиНОСу чи ревальвація гривні?

— На жаль, на питання дивляться з політичної, а не з економічної точки зору й об’єктивного аналізу. Та ми заявили: цей крок — нюанс, а не тактика і стратегія.

Звісно, кожен використовує доступні аргументи. Не можу сказати, що названим вами «арсеналом» щодо нас не намагалися скористатися. Та ні той, ні інший «аргумент» ми не сприймаємо як вирішальний. Як ви розумієте, для таких компаній, як ТНК-ВР і «ТНК-ВР Україна» стримування цін на дні квітня, що залишилися — не критичне. Це радше зашкодить Надвірнянському, Дрогобицькому і, можливо, Херсонському НПЗ.

— А як ви ставитеся до ініціативи Мінекономіки зберегти обмеження на ціни нафтопродуктів до 1 червня? Ви і з цим погодитеся?

— Навряд чи ми будемо згодні. Та якщо так, то у травні ми прийматимемо рішення щодо подальшої своєї тактики на ринку нафти й нафтопродуктів України. Адже й сьогодні ми не бачимо економічних причин для обмеження цін.

— Чи розраховуєте ви на конструктивний діалог із урядом України?

— Так, і початок йому — наша зустріч із прем’єр-міністром України. Ми сподіваємося, що Президент і прем’єр-міністр України прислухаються і до наших економічно аргументованих доказів. Є розбіжності: у кожного своє бачення. Це нормально і ми розуміємо. Ми пішли назустріч уряду ще й тому, що саме зараз відбувається контрактування нафти на наступний місяць, а ми й інші учасники ринку просто не знаємо, про які ціни може йтися. Сьогодні, незважаючи на всі проблеми, в Україні ще є запас нафтопродуктів. Та вже у травні й тим більше до літа ситуація може різко погіршитися через реальну відсутність нафтопродуктів на ринку. Тож знаходити спільну мову потрібно якомога швидше, щоб справді не настала криза.

«Держава має взяти на себе керівну функцію»

Очевидно, що уряд, вирішивши в цій ситуації провести інтервенції на ринку нафтопродуктів, повинен мати у своєму розпорядженні мережу АЗС, які б він контролював. Для цього поки що обрано мережу АЗС «Укрнафти» й «Нафтогазу». Хоча ще з 2000 року йшлося про створення на базі «Укрнафти» державної вертикально інтегрованої компанії як стабілізуючого інструмента на вітчизняному ринку нафти й нафтопродуктів. Та такої компанії досі не створено. І уряду доводиться використовувати інструментарії, які йому доступні.

Із закономірним запитанням про те, хто ж має рацію у своїх діях на ринку нафтопродуктів України в цій ситуації — уряд чи нафтові компанії, і що може зробити й робить уряд для стабілізації ситуації, ми звернулися до члена парламентського комітету з питань ПЕК Олега САЛМІНА. Ось що він розповів про бачення ситуації на вітчизняному ринку нафтопродуктів.

— У сьогоднішній ситуації заборона на експорт нафти й нафтопродуктів — виправданий захід?

— На цьому етапі — так.

— Що, на вашу думку, необхідно зробити для стабілізації українського ринку нафти й нафтопродуктів?

— Основний елемент, який потрібно сьогодні використати, — це, звісно, нагромадження ресурсів, чим уряд і займається. Проблема в тому, що попередні уряди цього не робили. Це те, для чого сьогодні потрібно створювати нафтову національну компанію. Регулятори, які може використати держава, мають проходити через призму формування балансу — імпортної й експортної складових. Тоді в нас зникне дуже багато проблем із усіма сьогоднішніми скандалами з реекспорту, заборони експорту. Бо не можна заводу забороняти експорт, якщо це дозволяє йому економічно утримувати підприємство. Можна з заводом домовитися: давайте працювати у прозорій схемі і формулі, що є змінні витрати і є постійні. Ціна на світовому ринку зростає, і ми не знаємо, як вона поведеться найближчим часом, особливо до осені.

— А ви не вбачаєте у діях нафтозаводів диверсії, інакше кажучи — «змови»?

— У нас дуже люблять усе переводити в розряд політики. Ось Одеса—Броди — політика. Те ж саме тут, ми просто вкотре не готові до цієї ситуації. Змінився уряд. Доки він займався питаннями кадрової політики, ніхто цього напряму просто не відстежував, і це призвело до того, що заводи зробили висновок: при такому підвищенні цін на нафту, коли вони й далі братимуть участь у програмі забезпечення аграріїв паливом за фіксованими цінами, то працюватимуть собі на шкоду. І з цієї причини вони почали налагоджувати між собою якісь стосунки. Змова це чи ні — потрібно доводити. Напевно, це просто захисна реакція. Так само, як захисна реакція спрацювала з боку Кабінету міністрів, бо їм потрібно було відстоювати інтереси громадян.

— Скажіть, у цій ситуації хто правий? Чи — «мы с тобою оба правы...»?

— Гадаю, саме так. Чому я сьогодні кажу про національну нафтову компанію. Сьогодні хтось повинен зосередити у своїх руках вертикаль — і технічну, і економічну. Щоб мати не 400 заправних станцій, а 2,5 тисячі. При цьому економічними способами. У нас із боку держави ніхто цим системно раніше не займався, як і моніторингом. У моєму розумінні, сьогодні це може зробити тільки нова структура, на яку буде покладено ці функції. Ці функції не можна покласти на «Укрнафту». Бо вона розірвана в системі з «Укртатнафтою». Держава повинна взяти на себе управляючу функцію. І на «Укрнафті», і на «Укртатнафті», а те, що є акціонери, — це добре. Але існує державна програма, і ми повинні відійти від будь-яких груп.

Далі, резервний фонд нафти і нафтопродуктів потрібно створювати не за рахунок бюджетних грошей і не за рахунок держрезерву, якому доручають купити, а потім грошей, виявляється, на це не виділяють і нічого не виконується. А за рахунок того прибутку, який сьогодні заробляється на «Укртатнафті», на «Укрнафті». В останньої сьогодні 1 млрд. 300 млн. грн. живих грошей на балансі. Цим ресурсом можна скористатися, закупити ту ж таки нафту і створити резерв на осінь.

І нікого не ставити в залежність — мовляв, потім вас закриємо. Їх потрібно вибудовувати лише в ту лінію, якою йде держава. І говорити: ми готові йти з вами разом, але ви повинні також грати за тими правилами, що є в державі. Давайте, ви нам допоможете створювати резервний фонд, у вас є резервуарний парк. Я зараз кажу про «Лукойл», ТНК-ВР. Давайте створимо формулу, за якою ми сформуємо ціну на нафтозаправках. Підвищилася ціна на нафту — це змінна складова, ми її враховуємо, і в нас є постійні витрати (про які ми домовилися заздалегідь). Таким чином, якщо навіть є підвищення ціни, ми до нього будемо готові. Ми потихеньку підвищуємо, але не галопуючими темпами, а мікшуємо ситуацію за рахунок нагромадженого стратегічного запасу.

І кажемо трейдерам: ви також повинні взяти участь у створенні цих запасів, наприклад, 5—10% (для цього потрібно знати баланс країни) відкладайте в резерв на випадок, скажімо, кризи. Ми у вас купуватимемо його, але за тією ціною, за якою він вам обійшовся. Якби восени за тією ціною було закуплено і створено резерв на підприємствах, вони нічого не могли б сказати: так, створено резерв для держави, і ми готові його віддати в ту чи іншу програму, але ж сьогодні ціна сформувалася інша.

Стосовно створення національної компанії. Краще це робити не на основі «Укрнафти». На жаль, сьогодні в ній акції розподілено так, що є зовнішні акціонери, котрі не є стратегічними акціонерами. Сьогодні акціонери «Укрнафти» іншого рівня. І є один великий — представник групи «Приват». Вони розвивають досить непогану концепцію: компанія повинна мати свої заправні станції. Але все це розглядається з позиції компанії, а не з позиції держави. Ось у цьому кардинальні зміни підходу.

Коли ми виводили акції «Укрнафти» на американський ринок, уперше в Україні, ми завжди дотримувалися прозорості. Тоді ми розмістили 5% акцій «Укрнафти». Робили це з однією метою: щоб «Укрнафта» здобула довіру за кордоном. Тоді була програма залучити від 100 до 200 млн. дол. передусім на заправні станції, те, що «Укрнафта» й зробила.

— Купивши АЗС за власні кошти, та ще й утричі дорожче.

— Потрібно це робити за позикові гроші. А оборотні гроші спрямовувати на розвиток виробництва. Сьогодні в «Укрнафти» дуже серйозне питання щодо нафтових запасів. Ми говоримо про 35—40 років роботи компанії, а потрібні нові методи, потрібні гроші. Навіть для партнерства. Але коли ти всі гроші витратив на АЗС, інвестори тобі скажуть: почекай, роби свій бізнес усередині країни, чому я повинен іти з тобою в якийсь лізинг — у тебе немає грошей. Завтра криза в країні — і твої заправки нічого не коштують, про що з тобою домовлятися?

А позиковий капітал — це інша річ.

— Тобто створювати на базі «Укрнафти» вертикально інтегровану компанію немає рації? Вона не вирішить усіх завдань?

— Стратегічно вона не може сьогодні бути об’єднуючим чинником. Бо в нас сьогодні основне завдання: об’єднати ринок, який залишився і який ще може контролювати держава.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво