Дим після блискавки - Архів - dt.ua

Дим після блискавки

17 листопада, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №44, 17 листопада-24 листопада

Показова спроба покласти на лопатки на парламентському бійцівському килимі далеко не легковаговиків у своїх сферах Бориса Тарасюка й Анатолія Гриценка нічим конкретним так і не закінчилася...

Борис Тарасюк: «Подяка тим, хто слухав і думав, співчуття тим, хто не вільний»
Борис Тарасюк: «Подяка тим, хто слухав і думав, співчуття тим, хто не вільний»

Показова спроба покласти на лопатки на парламентському бійцівському килимі далеко не легковаговиків у своїх сферах Бориса Тарасюка й Анатолія Гриценка нічим конкретним так і не закінчилася. Пред’явивши міністрам закордонних справ і оборони купу претензій і обвинувачень, депутати лише прийняли рішення доручити двом профільним комітетам — у закордонних справах і з питань нацбезпеки й оборони — підготувати проект відповідної постанови і винести його на розгляд Верховної Ради наступного пленарного тижня, тобто 28 листопада — 1 грудня.

Анатолій Гриценко: «Та ви про армію подумайте, підтримайте її!»
Анатолій Гриценко: «Та ви про армію подумайте, підтримайте її!»

Після тригодинного «обговорення» залишилася безліч питань і неясностей, як політичних, так і юридичних. Адже навіть профільні комітети напередодні доповідей глав зовнішньополітичного й оборонного відомств не могли визначитися, за який період своєї діяльності мають звітувати міністри? За весь термін перебування на посадах, починаючи з лютого 2005 р.? Але чи має право вимагати звіт за майже дворічний період обрана тільки в березні 2006-го Верховна Рада, яка пропрацювала трохи більше півроку? Чи міністри мають звітувати про діяльність останніх трьох місяців в уряді Януковича? Та якщо програми цього уряду поки ніхто не бачив, то яким чином депутати будуть оцінювати її виконання двома окремо взятими членами Кабінету міністрів? І, до речі, чому тільки двома? Чому в парламентерів не виникає бажання поцікавитися діяльністю, наприклад, глави Мінпаливенерго Бойка, і запитати його з приводу «РосУкрЕнерго» і сумного становища НАК «Нафтогаз України», й одержати пояснення, чому 95 дол. за газ за Єханурова команда Януковича вважала здачею національних інтересів, а 130 дол. називає своїм великим успіхом? Чому зупинено газопоставки великим промисловим підприємствам ЗАТ «УкрГазЕнерго», дії якого президент охарактеризував учора як загрозу національній безпеці країни? Чому б міністрові фінансів Азарову з парламентської трибуни не розповісти про нинішні схеми повернення ПДВ або про невиконання бюджетної резолюції? За ідеєю, безліч питань напередодні зими має бути в депутатів і до віце-прем’єра Рибака, відповідального за «комуналку», адже важке становище житло-комунального господарства стало предметом обговорення навіть на вчорашньому засіданні РНБОУ. І взагалі, чому б Верховній Раді не запросити на килим весь підзвітний їй уряд, особливо після опублікування останнього соцопитування Центру Разумкова, проведеного у всіх областях України й АРК. У результаті з’ясувалося, що 45% респондентів вважають, що уряд Януковича значною мірою захищає інтереси Донецької області, 38,8 — інтереси великого українського капіталу, 29,5 — російського капіталу, 29,5% — тіньового бізнесу. І тільки 13,5% українців думають, що нинішній уряд значною мірою захищає інтереси простих громадян, а 20,3 — інтереси всієї країни. 43,3% упевнені, що уряд не зможе реалізувати кроки, спрямовані на поліпшення стану вітчизняної економіки і соціальної сфери, і тільки 30,1% гадають, що це йому під силу.

До речі, представник президента в парламенті, колишній міністр юстиції Роман Зварич висловив сумнів щодо легітимності заслуховування звітів двох окремо взятих міністрів. Йому не вдалося знайти жодного нормативно-правового акта, а також норми в Конституції України, яка б говорила про підзвітність окремих міністрів Верховній Раді. За словами Р.Зварича, відповідно до логіки Конституції, парламенту підзвітний Кабінет міністрів як колегіальний орган: «У такому разі варто було б узагалі порушувати питання про відставку Кабміну, якщо є незадовільна робота у сферах іноземних справ і нацбезпеки, за реалізацію яких відповідає не окремий міністр, а все-таки Кабінет міністрів як колегіальний орган». Представник президента також зазначив, що навіть у проекті закону про Кабмін, підготовленому урядом Януковича, йдеться про те, що звільнення міністра з президентської квоти відбувається прийняттям відповідної постанови ВР, але виключно за поданням президента України.

Але коли цілі ясні, а завдання визначені, юридичні тонкощі нікого не цікавлять. І хоча Тарас Чорновіл, який виступав із трибуни від імені фракції «Регіонів» і почав свій, як завжди, експресивний спіч із запевняння: «ми абсолютно відмітаємо будь-які обвинувачення в такому питанні, як політична розправа над міністрами, ми за переконання нікого не звільняємо, нікого не репресуємо і не критикуємо», його слова незабаром, по суті, спростував у парламентських кулуарах соратник по партії Євген Кушнарьов. Він, зокрема, зазначив, що головні претензії представників антикризової коаліції до Тарасюка і Гриценка в тому, що вони демонструють певну незалежність від колективних рішень і коаліції, і уряду: «Фактично вони претендують на статус опозиції в уряді, їхні дії, їхні заяви суперечать політичним позиціям антикризової коаліції» (виділено мною. — Авт.). Передусім, за словами Кушнарьова, це стосується питань, пов’язаних як із НАТО, так і з нормалізацією відносин із Росією.

Ну, по-перше, незрозуміло, з якого такого дива міністри закордонних справ і оборони, призначені за конституційною квотою президента, мають дотримуватися політики антикризової коаліції, до якої вони не мають ані найменшого стосунку? А по-друге, виникають деякі запитання з приводу самої цієї політики. Наприклад, у чому вона полягає, скажімо, у сфері європейської інтеграції, якщо лідер «Регіонів» Янукович клянеться в Брюсселі, що немає для нього важливішої мети, ніж повноправне членство України в ЄС, а лідер комуністів Симоненко минулої середи заявляє у Верховній Раді, що «треба припинити ці волюнтаристські і популістські заяви про Євросоюз»?

Тепер із приводу інтеграції євроатлантичної. Навряд чи хтось зможе заперечити той факт, що у своїй діяльності в цій сфері міністри Тарасюк і Гриценко керуються кількома законодавчими актами України (їх перелік наводився нами багаторазово), в яких абсолютно чітко і недвозначно зафіксовано: повноправне членство України і в ЄС, і в НАТО є стратегічною метою нашої країни. Такі ж цілі ставить і обраний на всенародних виборах президент України. І що в нас виходить? Який висновок? Якщо дії Тарасюка та Гриценка, котрі тримаються курсу президента і керуються законодавством України, суперечать політиці антикризової коаліції, виходить, політика антикризової коаліції суперечить законам України та курсу президента...

Однак зовсім не це хвилювало антикризову парламентську більшість минулої гарячої середи. Втім, питання бойової підготовки, забезпечення та розвиток Збройних сил України, а також зовнішньополітична і дипломатична тематика, з якої доповідали міністри, антикризовиків не хвилювали.

Вони не поцікавилися у міністра оборони потребами армії та флоту, не перейнялися питанням, як краще відкоригувати бюджет, аби повніше задовольнити потреби ЗСУ і забезпечити не лише їхнє гідне існування, а й розвиток. Їх не цікавила ні бойова підготовка, ні соціальне забезпечення військовиків, ні необхідність модернізації та заміни застарілих озброєнь. Не викликали найменшого інтересу експеримент із переходу на контрактну основу військової служби та створення мобільних госпіталів. Представників більшості, і особливо фракції «Регіонів», головним чином хвилювали питання майна — санаторіїв, турбаз, військових підприємств. При цьому вони пустили повз вуха повідомлення міністра про те, скільки тепер отримує держава від передачі ЗСУ суспільству величезного частотного ресурсу, зайвих лісів і земель, скільки заощаджується коштів після зняття держзамовлення на підготовку офіцерів запасу і перегляду системи мобілізаційної підготовки країни, в результаті чого з нашої економіки знято завдання на 25 млрд. гривень. Зате вони оперували даними якоїсь аналітичної записки КРУ, поширеної цим відомством на порушення закону. Оскільки, за словами міністра, відсутній акт перевірки, що мав бути наданий главі оборонного відомства не пізніше, ніж через п’ять днів після її закінчення, і ознайомлення з яким він домагається від КРУ, уряду та Генпрокуратури ось уже півтора місяця. Без акта, підписаного міністром, КРУ не має права розголошувати результати цієї перевірки, а тим більше наводити немислимі і ніким не доведені цифри нібито наявних порушень.

Безумовно, порушення у ЗСУ були, є і, цілком імовірно, будуть, як і в будь-якій іншій сфері чи відомстві. Генпрокуратура стверджує, що кількість злочинів в армії зросла на 10%, однак чомусь умовчує, що активність командирів частин щодо виявлення та ініціювання розслідувань правопорушень в армії збільшилася на 79%, оскільки нинішнє керівництво відомства обстоює принцип прозорості його діяльності, і правопорушення не приховуються і не замовчуються, як раніше, про них тепер говорять, їх розслідують. Але міністрові оборони не надали нормальної можливості дати аргументовані пояснення, хоча на кожний випадок, згадуваний антикризовиками в запитаннях, вичитуваних із заздалегідь підготовлених папірців, у Гриценка були теки з документами. Але кого вони цікавили?

До Тарасюка ж у парламентської більшості, практично, взагалі не було запитань щодо суті, самі обвинувачення: від служіння американським інтересам і зради українських — до ненависті до всього слов’янського. Доповідь головного дипломата слухали краєм вуха або не слухали зовсім, перемовляючись один з одним. Хоча міністрові закордонних справ було про що відрапортувати за всіма основними напрямами зовнішньополітичної діяльності. Але, знову ж таки, «більшовиків» не цікавили ні міжнародні проблеми, ні позиція України щодо них, ні консульські питання і захист прав українських громадян за кордоном, ні турботи та потреби міністерства і закордонних диппредставництв. Навіщо потрібні якісь запитання, якщо «політичне рішення щодо Тарасюка ухвалене стовідсотково», причому ще до звіту глави МЗС?

Чим викликали таку негативну реакцію антикризової коаліції Гриценко і Тарасюк, котрі посіли відповідно перше і друге місця за результатами оцінювання експертної ради українського ділового тижневика «Контракти»
(13 листопада 2006 р.) за комплексом таких критеріїв, як компетентність, безкорисливість, реформаторство, політкоректність, лояльність до президента і лояльність до прем’єра?

Звісно, можна говорити про чергову спробу залізти у президентський город і знову показати, хто насправді в домі газдує. Зайве підтвердження цього — ухвалений позавчора в першому читанні урядовий законопроект про Кабінет міністрів.

Безперечно, стійка відданість Тарасюка і Гриценка ідеї вступу України до НАТО відіграла свою роль. Однак, здається, дратує це лише комуністів і кількох щирих антинатовців із лав соціалістів і «регіоналів». Натовський чинник має набагато більше і важливіше значення для наших російських сусідів, на закулісну участь яких у розіграній на парламентських підмостках виставі прямо натякали деякі опозиційні депутати. Можливість такого впливу, звісно, не можна відкидати вже хоча б тому, що Бориса Тарасюка якось уже зняли з посади міністра за велінням Москви. Крім того, відомо, що ще в 90-х існував засекречений список осіб українського (і не лише) громадянства, одних із яких Кремль із допомогою своїх спецслужб збирався всіляко підтримувати і сприяти їх просуванню в українській політиці і держслужбі. Стосовно інших мав намір планомірно домагатися послаблення їхнього впливу на прийняття державних рішень, зокрема в зовнішньополітичній і оборонній сферах. Хіба такий список не може існувати й у наші дні?

Є й «ексклюзивні» причини, з яких коаліція прагне вимагати відставки кожного міністра. Для Гриценка це наміри антикризовиків призначити (всупереч непохитній волі міністра) свою вірну людинку керівником міноборонного департаменту, відповідального за реалізацію надлишкового військового майна, надмірний інтерес до якого виявляє багацько осіб. Для Тарасюка — як особиста неприязнь до нього Януковича, яка виявлялася останнім часом навіть у різких публічних заявах і зауваженнях (ставлення прем’єра не пом’якшила навіть активна участь Бориса Івановича в переговорах щодо широкої коаліції), так і нелюбов до глави МЗС численних колег міністра по дипломатичній службі, які оточують прем’єра.

Роздратування викликає і те, що на засіданнях Кабміну обидва міністри обстоюють власну точку зору і президентський курс, причому не лише у своїх сферах, але й щодо інших важливих державних питань, наприклад, енергетичних. От тільки дивно, чому члена опозиційної нині НСНУ Павленка і делегованого цією партією Поляченка антикризовики умовляють залишитися в уряді, а Тарасюка і безпартійного (!) Гриценка намагаються позбутися? Чи не тому, що перші два міністри не створюють незручностей, у гострі проблеми, які навіть безпосередньо стосуються курсу і програми президента, не втручаються, і працюють радше «директорами» молоді та спорту і медицини, а не членами колегіального органу, де кожен міністр може і повинен мати власну думку щодо кожного важливого державного питання, а не лише вузькопрофільного.

Подальша доля Тарасюка і Гриценка залишається невизначеною знову ж таки як із політичної, так і з юридичної точки зору. Навіть якщо парламентські комітети підготують проект постанови про відставку міністрів, а ВР його ухвалить і відішле відповідний запит прем’єру, ще невідомо, чи зважиться Віктор Янукович направити в Раду подання на звільнення міністрів? Окрім того, і представники президентської сторони, і фракція «Нашої України» неодноразово звертали увагу на той факт, що у зміненій Конституції механізм звільнення міністрів президентської квоти чітко не врегульований. Тому, як повідомлялося, і в секретаріаті президента, й у фракції «НУ» готують запити до Конституційного суду на випадок, якщо антикризовики таки вирішать звільнити глав зовнішньополітичного й оборонного відомств.

Проте, вимагаючи визнати роботу обох міністрів незадовільною й відправити їх у відставку, представники більшості відразу ж після засідання парламенту раптом утратили свою кровожерливість і вже в кулуарах почали говорити, що знімати глав МЗС і МО поки ніхто, взагалі-то, і не збирається. Той же Кушнарьов заявив, що поки міністри одержали по «жовтій картці», і від їхньої подальшої поведінки залежить, чи потягнеться рука «судді» за «червоною». А лідер фракції «регіоналів» Раїса Богатирьова досить мирно запевнила журналістів, що коаліція обов’язково ще буде консультуватися з цього питання з президентом.

Причини такого «пом’якшення» вкриті густим політичним туманом. Можливо, Віктор Янукович напередодні свого візиту до США побоюється, що звільнення двох глибоко шанованих на Заході міністрів перекреслить усі дуже щедро оплачені зусилля його піарників зі створення іміджу поміркованого і зовсім не антизахідного політика. Не виключено також, що й у Ріната Ахметова є певні побоювання, що широка громадськість не повірить часопису «Деловой», який на кожному розі сповіщає з лайтбоксів про те, що «в СКМ західне обличчя».

І є досить підстав підозрювати, що між Віктором Януковичем і Віктором Ющенком ведеться якийсь глибоко прихований від широкої громадськості торг. За нашою інформацією, глава уряду настійно пропонував президентові замінити Тарасюка Чалим, Гриценка — Шкідченком, а на місце заступника керівника президентського секретаріату, яке звільнилося, призначити нинішнього радника Януковича Грищенка. На що Ющенко нібито порекомендував прем’єру обмежитися роботою на власному кадровому полі.

Проте після дуже тривалої зустрічі президента і прем’єра напередодні парламентських розглядів напругу пристрастей знизили обидві сторони. Адже вже і президент, який за два дні до звіту глав МЗС і МО заявляв, що спробу звільнити міністрів він розцінює як «прагнення послабити темп євроатлантичної інтеграції», тепер запевняє нас у своїй впевненості в тому, що «прем’єр-міністр забезпечить реалізацію декларованого українським законодавством зовнішньополітичного курсу».

Угледіти струнку логіку в тому, що відбувається, дуже важко. І навіть коли припустити, що між прем’єром і президентом уже намітилися певні домовленості, не може бути ніякої впевненості в тому, що вони остаточні й що всі солдати курируваних політичних загонів будуть їх дотримуватися. Про це красномовно свідчить як позавчорашнє знущання над Луценком, так і обнародувані наміри НСНУ підготувати і внести до Конституційного суду подання про визнання конституційної реформи прийнятою з порушенням конституційної процедури.

І хоча керівник секретаріату глави держави Віктор Балога в інтерв’ю «ДТ» запевняє нас, що президент політичних торгів не веде, сумніви усе ж не зникають. Який може бути предмет торгу? Залишається тільки гадати. Призначення бажаних для «Регіонів» кандидатур на цікаві для них губернаторські посади? Обіцянка президента не ветувати закон про бюджет? Його тверда відмова від перегляду конституційної реформи? Створення широкої коаліції?

От тільки до чого тут зовнішня політика України й обороноздатність країни?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво