Чужий серед своїх - Архів - dt.ua

Чужий серед своїх

4 лютого, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №4, 4 лютого-11 лютого

На посаду міністра внутрішніх справ прийшов 41-річний соціаліст Юрій Луценко. Інженер, випускник факультету електронної техніки Львівського політехнічного інституту...

На посаду міністра внутрішніх справ прийшов 41-річний соціаліст Юрій Луценко. Інженер, випускник факультету електронної техніки Львівського політехнічного інституту. Колишній заступник міністра Міністерства у справах науки і технологій. Член СПУ з 1991 року. Сьогодні — один із найяскравіших її представників. Важко переоцінити талановито виконану ним роль польового командира, одного з «діджеїв» Майдану. (До речі, він є головним редактором тижневика «Грані плюс».)

Юрій — син першого секретаря Рівненського обкому КПРС Віталія Луценка, котрий потім став народним депутатом, «мажор», який пішов працювати на завод.

З грудня 2000 року Юрій Луценко — співголова акції «Україна без Кучми». Член ради акцій протесту, представник громадського комітету захисту Конституції «для ведення переговорів із представниками режиму».

Юрій Луценко активний, комунікабельний, амбіційний, добре вміє вчитися. Він був серйозно налаштований зайняти крісло міністра зв’язку. Телекомунікації і високі технології — це йому справді незрівнянно ближче, ніж правозастосовча практика. Адже між технічною освітою і застосуванням кримінального та кримінально-процесуального законів — прірва. Водночас відсутність юридичної освіти — не найбільший мінус людини, котра прийшла у відомство, де багато високих чинів мають таку освіту лише де-юре, та аж ніяк не де-факто, оскільки більшість їхніх дипломів і дисертацій насправді — фікція. Проблема в іншому. Так, у світі є приклади, які підтверджують, що правоохоронне відомство може дуже ефективно працювати під керівництвом міністра-неполіцая. Але ми навіть не намагатимемося порівнювати дійсність України і, приміром, Німеччини.

Варто віддати належне Юрію Віталійовичу: його шлях до бюрократичної кар’єри проліг не по килимових доріжках, а через Майдан. До речі, з цієї причини дуже багато хто вважає його таким собі баляндрасником і веселуном. Незабаром вони побачать зовсім іншого Луценка — жорсткого бюрократа, представника партії, яка занадто довго перебувала в опозиції. Амбіційного прагматика, котрий уміє розмовляти з міліцейськими генералами.

Якщо припустити, що Луценко справді щиро збирається зробити все необхідне для того, аби хоч трохи наблизити щоденну діяльність міліції до демократичних стандартів, лише за цей щиросердний намір залишається зняти перед ним капелюха. Але постає питання: яким у людини, котра ніколи не мала відношення до подібної структури, є розуміння проблем, що існують у ній? Чи усвідомлює Луценко ступінь занедбаності цих авгієвих стаєнь, де доречно вести мову вже не про зрощення міліції і злочинності, а про таке їхнє взаємне проникнення, що цей вузол неможливо розплутати, його потрібно рубати? Чи бачить повною мірою ситуацію у правоохоронних органах так, як слід міністру, котрий збирається реально впливати на стан речей? А чи його розуміння можна порівняти з баченням цих проблем середньостатистичним громадянином, який не довіряє міліції, побоюється її і в глибині душі вважає, що всі порядні «менти» вже давно вивелися? Чи усвідомлює, що прийшов очолити структуру, діяльність якої регламентується незбагненною кількістю таємних і цілком таємних інструкцій (кажуть, їх існує близько тисячі)? Саме на них, а не на Конституції або Законі «Про міліцію» грунтується реальна щоденна діяльність органів внутрішніх справ. І для того, щоб розібратися в папірцях, які, безсумнівно, цілою купою відразу ж понесуть йому на підпис, йому знадобляться не просто чисті руки та холодне серце, а й ціла рада експертів. Перші ж місяці покажуть, стане він керівником Міністерства внутрішніх справ чи «весільним генералом», маріонеткою, яка до кінця не розуміє, під чим ставить свій підпис.

Ю.Луценко теоретично здатний поламати порочну та міцно вкорінену у правоохоронних органах систему хоча б із тієї причини, що він — не з крові та плоті її. Один із організаторів цілої низки акцій громадянської непокори, він привнесе у ці стіни цілком новий дух. Та колегія МВС — це не Майдан. І для своїх підлеглих він назавжди залишиться чужим. Між ним і деякими його заступниками завжди існуватиме якийсь вакуумний прошарок. Чим він заповниться? Або його волею — на межі авторитаризму. Або їхнім страйком «по-італійському» (мовляв, ми б раді, але виконати це немає об’єктивних можливостей) — на межі саботажу.

Будемо сподіватися, що Юрій Віталійович знає, на що перетворилася сьогоднішня міліція, яка комерціалізувалася донезмоги. Як непоправно знецінилися звання і нагороди, що роздаються наліво й направо тим, хто взагалі не має бути у лавах співробітників правоохоронних органів, і як животіють неугодні, тягнучи свою нелегку хуру. Що перші особи міністерства дозволяють собі звільняти підозрюваних, узятих на місці вчинення злочину, не соромлячись особисто телефонувати підлеглим, які провели затримання, і погрожувати їм усілякими покараннями. Що сьогодні кадрові питання в МВС запросто вирішують учорашні авторитети, котрі відчиняють ногою двері кабінетів міліцейських босів і народних депутатів, які спеціалізуються на боротьбі з корупцією й організованою злочинністю. Що сьогодні у рядових співробітників ОВС виробився цілком чіткий рефлекс: без указівки згори «крутих» чіпати не можна ні за яких обставин — собі дорожче. Затримані вийдуть, навіть не встигнувши провести ніч у «мавп’ятнику», а над кожним реально працюючим «ментом» завжди висить дамоклів меч кримінальної справи, порушеної у зв’язку зі зловживанням ним службовими повноваженнями. Міліцейські полковники дружать сім’ями з тими, кого «пакували» ще вчора, і ведуть із ними загальний бізнес. А служба внутрішньої безпеки, без візи про «благонадійність» якої, теоретично, не може відбуватися жодне призначення на посаду, безсило констатує такі «зв’язки, що ганьблять» міліцейських начальників, які міліціонеру часів СРСР могли лише у страшному сні наснитися. І як наслідок усього переліченого вище — тотальна деморалізація особового складу, краще за всіх поінформованого про пустощі начальства; кричущий правовий нігілізм. Молоде поповнення, налаштоване не служити вірою і правдою і боротися зі злочинністю, а використовувати своє службове становище з метою збагачення — якомога швидше і якомога ефективніше.

Сумнівно, щоб Ю.Луценко повною мірою усвідомлював те, яку страшну спадщину залишили йому попередники на посаді і як усе насправді запущено в цій наймогутнішій структурі. І навряд чи він уже зараз чітко уявляє алгоритм необхідних дій. Залишається сподіватися, що Юрій Віталійович зуміє радикально очистити цю структуру або принаймні розпочне цей процес, розірвавши переплетення злочинно-бізнесових зв’язків і водночас остаточно не добивши фахове ядро. А якщо він вдасться до реальних кроків, необхідних для відродження правоохоронних органів, повернення довіри до них, справді докорінно переламавши ситуацію, зігнавши з насиджених місць зубрів, які давно забули про своє призначення — захист прав і свобод громадян — і звикли кваліфікувати кримінальні справи виключно за ознакою потенційної прибутковості, — дай Боже йому удачі. І ще — залишитися в живих.

Микола МЕЛЬНИК, професор, доктор юридичних наук, полковник міліції у відставці, член Вищої ради юстиції: «Діяльність міністра завжди має політичну й професійну складові. Ю.Луценко — молодий, енергійний політик нового покоління. Він — відомий, авторитетний, впливовий політик. Він добре знає український політикум, а політикум добре знає його. Це має забезпечити йому позитивне вирішення питань, відстоювання інтересів МВС на різних рівнях. Ю.Луценко — людина справи, що він неодноразово підтверджував. Зокрема у ході багатьох політичних акцій. Тобто, з політичної точки зору, це буде сильний міністр.

Що ж до професійної складової, то, безумовно, у Луценка виникатимуть проблеми з розумінням оперативної, слідчої, адміністративної та інших специфічних видів діяльності міліції. Проте я назвав би ці проблеми робочими. Вони можуть бути вирішені як із допомогою заступників міністра — професіоналів міліцейської справи, так і за рахунок оволодіння специфікою діяльності МВС самим Ю.Луценком. Його інтелектуальний рівень дозволяє у стислі терміни засвоїти обсяг знань, необхідний для керівництва Міністерством внутрішніх справ.

Водночас те, що Луценко не є професійним міліціонером, дає йому великі переваги. Він не зациклений виключно на МВС і бачитиме місце цієї структури в загальній системі влади.

Керівники МВС останнього періоду були незаперечними виконавцями волі президента. Є підстави припускати, що з Луценком цього не станеться.

Ю.Луценку буде дуже важко обіймати цю посаду, особливо — спочатку. Оскільки сьогодні МВС — дуже консервативна і корумпована структура. Перше, що йому необхідно буде зробити, — переорієнтувати МВС із «дахування», сприяння кримінальним структурам на виконання передбачених законом завдань, вивести МВС із процесу політичної боротьби».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво