ЧИЇ ВИ, СЯБРИ, БУДЕТЕ?

Поділитися
Зовні вони справді схожі на біженців — троє молодих чоловіків, котрі давно не бачили душа, в похідному одязі й із рюкзаками, із зарослими, але цілком інтелігентними обличчями й розумними очима...

Зовні вони справді схожі на біженців — троє молодих чоловіків, котрі давно не бачили душа, в похідному одязі й із рюкзаками, із зарослими, але цілком інтелігентними обличчями й розумними очима. Напередодні ми бачили цих хлопців практично на всіх провідних телеканалах країни, читали про них в Інтернеті й повідомленнях інформагентств і вже знали, що вони просять в Україні політичного притулку, позаяк на своїй батьківщині — у Білорусі — зазнають «політичного переслідування з боку білоруської влади в зв’язку з публічною критикою дій президента Олександра Лукашенка».

І хоча в редакційній течці вже лежало кілька матеріалів про білоруські реалії, зокрема й про порушення прав людини, свободи слова, переслідування за інакомислення, ми вирішили зустрітися з Володимиром Бухановим, Святославом Шаповаловим і Сергієм Корнєвим, аби дізнатися, можливо, про нові подробиці щодо білоруського режиму, підтримати і, коли потрібно, то й допомогти сміливцям, а також поділитися з нашими читачами досвідом боротьби білоруських опозиціонерів із тоталітарним правителем. Але…

«А куды ж нясуць гэту крыўду ўсю»?

Коротко розказана ними історія втечі виглядала так. Будучи давніми «активними супротивниками й викривачами» режиму Лукашенка, «брехливу, окупаційну й антинародну політику» якого троє вчителів історії з Гомеля публічно викривали «серед близьких і родичів, колег і людей, що їх оточували», а також «серед громадян близького й далекого зарубіжжя», герої нашої розповіді «у результаті загрози арешту й незаконного інкримінування їм кримінальної справи за опозиційну діяльність та образу честі й гідності президента», ув’язнення й інших форм політичного переслідування» не прийшли для дачі показань у міську прокуратуру й терміново виїхали в Україну. Наш державний кордон троє втікачів перейшли в Чернігівській області в обхід прикордонного пункту пропуску.

«З 15.07.2002 р., виїхавши з Білорусі, — пишуть у своїй заяві В.Буханов, С.Шаповалов і С.Корнєв, — ми є політичними біженцями, змушеними тимчасово залишити Білорусь, поки безвладдя не припинить політичне переслідування, переїхавши на територію України, просячи допомоги й політичного притулку.

Навіть у гонінні ми не вважаємо потрібним облишити нашу політичну опозиційну діяльність і просимо надати нам можливість сформувати опозиційний політичний рух білорусів у вигнанні з альтернативними лукашизму програмою та баченням майбутньої державності білорусів, а також підтримати наш опозиційний народний рух у Білорусі і нас у разі нашого арешту».

На перший погляд ситуація здавалася цілком ясною та цілком відповідала нашим уявленням і знанням про білоруські реалії: режим душить, опозиція бореться, час від часу окремі борці з режимом змушені залишати батьківщину й шукати притулку в демократичніших державах. Але, признаємося, майже з самого початку розмови з гістьми редакції в нас з’явилося відчуття, що тут щось не так. Занадто вони були несхожі на всіх тих білоруських опозиціонерів, із котрими випадало спілкуватися раніше. («Ну то й що, — подумки відганяли ми від себе дивні відчуття, — адже люди, а тим паче опозиціонери, а тим паче в Білорусі бувають дуже різні.») Занадто вже завчено й одноманітно звучали їхні викривальні промови. («Але ж у них перед нами вже була принаймні дюжина співрозмовників, спробуй щоразу викладати по-різному», — боролися ми з власною підозрілістю.) І якось дуже неохоче вони розповідали про себе (приміром, інформацію про місце роботи нам вдалося витягнути з гостей із третьої чи четвертої спроби), і кожного разу, коли ми просили їх поділитися з нами конкретними фактами гонінь і переслідувань конкретно щодо кожного з них, переходили на загальні та якісь аж надто екзальтовані викриття режиму Лукашенка. (А чи можемо ми чіплятися до зайвої емоційності людей, що рятуються від помсти «бацьки», яким ледь вдалося уникнути арешту й «постійно відчувають над собою загрозу смерті»?)

І все-таки, що більше ми розпитували цих представників «опозиційного народного руху Білорусі», то більше сюру з’являлось у відчуттях. Хоча, звісно, цілком можна припустити, що тамтешні опозиціонери розписують громадські місця «антирежимними написами» типу «Геть Лукавого» або «Лукашенко — син Гітлера». Певне, нічого дивного немає також у тому, що борці з режимом пишуть «викривальні листи» керівникам і урядам Росії, Франції, Нідерландів, США, Німеччини. Але, мабуть, уже дещо дивно було чути про заяви на адресу білоруського КДБ й російської ФСБ, що викривають «резидентську роль О.Г.Лукашенка й таємних, залаштункових світових сил, спрямовану на підрив держбезпеки Білорусі, Росії і України». А також про листи на ім’я Патріарха Філарета, Алексія II, митрополита Володимира і Папи Римського Івана Павла II «із викриттям зрадницької ролі православного духівництва та священоначалія, що прийняло та підтримує антилюдську й антихристиянську політику
О.Г.Лукашенка». Та, може, ми просто ніколи не жили в Білорусі, недосить знайомі з тамтешньою специфікою, тож методи боротьби, із якими нас ознайомили, видаються нам настільки екзотичними? Принаймні щоб не образити гостей, ми постаралися приховати посмішку, коли почули про лист на ім’я Дж. Буша, що «викриває участь
О.Г.Лукашенка в підготовці й фінансуванні теракту 11 вересня 2001 р. в Америці».

І все-таки, хоч як намагалися ми подолати свою недовірливість, хоч як гнали від себе сумніви, що більше запитань ми ставили нашим гостям, то менше зрозумілої нам логіки звучало в їхніх відповідях, то більше вони суперечили самі собі, породжуючи в нас нові запитання.

Все крім головного

То чому ж утікачі вибрали Україну — по-перше, далеко не найдемократичнішу державу в світі, по-друге, яка підтримує з офіційним Мінськом більш-менш непогані відносини (принаймні набагато кращі, ніж більшість західних держав) і, по-третє, яка саме зараз відчуває алергію на словосполучення «політичний біженець», оскільки за останній рік уже не один відомий українець одержав на Заході цей статус, а справи ще кількох розглядаються? Чому наші співрозмовники не вибрали, скажімо, як багато їхніх співгромадян, Польщу чи Литву, більш «просунуті» в політичному й економічному плані країни, і стали, наскільки нам відомо, «першопрохідниками» в Україну?

За словами білорусів, причин тікати саме в нашу країну в них було кілька. По-перше, у них не було часу на роздуми й вибір найсприятливішого місця для пошуку притулку, оскільки над ними висіла загроза арешту, а до України рукою подати. По-друге, український кордон набагато легше перейти нелегально, ніж польський або литовський. Чому не рвонули в Росію, де перетин кордону також не викликав би особливих проблем? У Росії наші співрозмовники, виявляється, уже були торік і також «намагалися прорвати інформаційну блокаду й розповісти, що коїться в Білорусі», але, за їхніми словами, не знайшли в російських ЗМІ ні співчуття, ні розуміння, ні бажання розібратися. А в Україну ж їм радили втікати як знайомі юристи, так і українські родичі Сергія, котрі стверджували, що «Україна вас ніколи не видасть Лукашенку». Але, мабуть, вирішальну роль у виборі тимчасового прихистку, за словами В.Буханова, відіграли релігійно-ідеологічні переконання втікачів. «Ми люди віруючі, — пояснив Володимир, — і нам набагато ближчі наші православні брати-українці. А Литва, Польща — для нас це terra incognita. Там уже західний менталітет. Ми не належимо до прозахідної білоруської опозиції, і нам далекі західні цінності, у яких уже багато хто сумнівається».

До речі, наші гості не тільки «не належать до прозахідної опозиції», а також, як випливає з їхньої заяви для преси, у себе на батьківщині вони «викривали лицемірну роль колоніальної, так званої, «білоруської опозиції», яка є складовою частиною лукашенківської політики з задурювання й поневолення народу, яка відняла в народу право вираження його антирежимної думки, яка є зворотним боком лукашизму, яка фінансується й керується О.Г.Лукашенком». «Непотрібно доводити, — впевнені В.Буханов, С.Шаповалов і С.Корнєв, — що в Білорусі немає народної опозиції, її підім’яла під себе брехлива та грантохапальна, колоніальна, пролукашистська «опозиція», із якою в справжніх народних опозиційних сил не може бути нічого спільного».

Проте неприйняття західних цінностей не перешкодило нашим «справжнім опозиціонерам», приїхавши в Київ, відразу ж завітати в кілька західних диппредставництв, зокрема Сполучених Штатів, Великобританії і Нідерландів. Чому вони не пішли в ці ж посольства в Мінську? «Та там же біля кожного посольства стоїть білоруська охорона! — була відповідь. — Нас міліція просто не пустила б туди, а то й заарештувала б відразу». З якою метою трійця білорусів ходила в західні диппредставництва? Ну, по-перше, за порадою. По-друге, щоб розповісти про режим Лукашенка. А по-третє, відверто признавалися наші співрозмовники, щоб... поцікавитися, а що ж робитимуть західні країни, якщо Україна депортує «політичних біженців» назад у Білорусь...

Нас, безумовно, дуже цікавило, як же справді, українські офіційні органи поводилися з білорусами, адже недавно Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права біженців, і ось у неї з’явилася перша гучна нагода продемонструвати, як вона дотримується своїх міжнародних зобов’язань у цій сфері. Але, як з’ясувалося, на момент відвідання нашої редакції (а це було 8 серпня) троє білорусів, котрі скрізь себе уперто іменують «політичними біженцями», по суті, нікуди офіційно з проханням про надання їм притулку в Україні не зверталися. За три з половиною тижні (!) перебування в нашій країні В.Буханов, С.Шаповалов і С.Корнєв встигли «засвітитися» в усіх провідних українських засобах масової інформації, західних посольствах, київському представництві Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), звернулися з відкритим листом до Президента, прем’єр-міністра й голови Верховної Ради України з проханням забезпечити їхню безпеку на період юридичного розгляду питання про надання їм політичного притулку в Україні, і висловили надію «на подальше сприяння цивілізованому розв’язанню» їхніх проблем «із боку Української держави». Але, повторюємо, саме до Української держави вони на той момент так і не звернулися, не зробили ніяких реальних кроків для того, щоб почався офіційний юридичний розгляд їхньої справи (відкритий лист не можна враховувати, адже зрозуміло, що ні Президент, ні прем’єр, ні спікер не займаються наданням притулку, і в адміністрації Президента білорусів про це відразу повідомили. Так само, приміром, у США заяви з проханням про надання притулку розглядає не Білий дім і Дж.Буш особисто, а спеціальна міграційна служба).

Признаємося, така поведінка білорусів нас украй здивувала. Як і чи то мистецьки розіграна, чи то справді щира наївність трьох дорослих чоловіків — «загартованих борців із лукашизмом»: «А ми не знали, що потрібно робити, куди звертатися». Дивна безпорадність. Адже, як свідчить багатий досвід наших правоохоронних органів, навіть напівграмотні нелегали — індуси, пакистанці, афганці, абсолютно не володіючи ні російською, ні українською мовами, коли їх затримують наші прикордонники або міліція, відразу хутенько пишуть заяву з проханням надати їм статус біженців, що автоматично переводить їх у розряд осіб, котрі шукають притулку, і звільняє від відповідальності за нелегальний перетин кордону. А троє освічених білоруських учителів-істориків, котрі не відчувають мовного бар’єра, за три з половиною тижні перебування в Україні не змогли нічого дізнатися про українську процедуру одержання статусу біженця?! Невже журналісти «ДТ» — єдині щасливі володарі цієї «таємної» інформації? Невже навіть в УВКБ ООН білорусам не надали кваліфіковану юридичну допомогу? Невже ніхто, крім нас, не пояснив білоруській трійці, що юридично на момент нашої з ними зустрічі ніякі вони не біженці, а банальні нелегальні мігранти, котрих у будь-який момент цілком обгрунтовано можуть видворити з країни за порушення законів України? Що для того, аби легалізувати своє перебування в нашій країні, вони повинні були в триденний термін звернутися до першого зустрічного прикордонника чи міліціонера з заявами про надання їм статусу біженця.

«Так, ви перші, хто нас нарешті просвітив. Спасибі вам велике», — відповіли нам наші білоруські гості. За їхніми словами, приміром, у представництві УВКБ ООН їх прийняли дуже добре, навіть дали трішки грошей, але ні з законом України про біженців, ні з відповідною конвенцією ООН не ознайомили, а також сказали, що, ясна річ, не завадило б звернутися в управління із справ національностей і міграції Київської міської адміністрації, але там нібито вже рік не займаються біженцями, тож вони (співробітники УВКБ ООН) дуже здивуються, якщо там білорусам чимось допоможуть.

Слово за словом, і з’ясувалося, що з білоруськими біженцями також спілкувався заступник начальника управління громадянства паспортної та імміграційної служби ГУ МВС України в Києві Віктор Легейда, і він також порекомендував їм звернутися в столичне управління зі справ національностей і міграції. І наші «біженці» туди навіть сходили.

— То чому ж ви не залишили там заяви?! — уже буквально скрикнули ми.

— О 13.00 там уже було все закрито, — пояснили білоруси, але відразу поправилися: — Нас там не прийняли, сказали приходити іншим разом. Та й загалом, для цієї заяви потрібні фотографії, що коштують 14 гривень, а в нас навіть цих грошей немає.

— І що ж ви збираєтеся робити далі, який план дій? — поцікавилися ми.

— У нас немає ніякого плану, ми пливемо за течією і не знаємо, що з нами буде далі. Ми загалом не знаємо, чи потрібно нам загалом просити статус біженця в Україні чи в іншому місці. Наша доля нас хвилює найменше. Для нас головне — прорвати інформаційну блокаду й розповісти якнайбільше про Білорусь. На території України ми хотіли б відкрити центр із боротьби з режимом Лукашенка, створити Фронт визволення Білорусі. Хотіли б видавати газету, щоб знайомити з білоруськими реаліями не тільки українців, а й громадян усього світу.

— Але ж у вас немає грошей навіть на фотографії, яким же коштом ви плануєте вести настільки бурхливу діяльність і видавати газету?

Мовчання. Посмішки. І, нарешті, вичерпна відповідь: «Для нас головне — ідея». І знову слова, слова, слова про мафіозний, антинародний, лицемірний тощо «режим Лукавого».

Довіряй, та перевіряй

І все-таки нам якось не вірилося, що навіть у представництві УВКБ ООН «білоруським біженцям» не надали необхідну правову допомогу. Журналістам нашої редакції не раз випадало спілкуватися зі співробітниками цієї організації, і ми добре знаємо, як наполегливо й ревно вони обстоюють інтереси біженців. Тож ми зателефонували в київський офіс УВКБ ООН консультанту з юридичних питань Юрію Гудиму, із котрим, як нам сказали білоруси, вони й спілкувалися. Юрій підтвердив, що справді Володимир Буханов, Святослав Шаповалов і Сергій Корнєв зверталися до них наприкінці липня і... «одержали необхідну консультацію з приводу того, що необхідно зробити, аби здобути в Україні статус біженця». «Зокрема ми ознайомили їх із Законом України «Про біженців», — запевнив нас Ю.Гудим. — Ми надали їм вичерпну інформацію, як діємо з усіма, хто до нас звертається. Також завели на них справу й відстежуємо розвиток подій». Більше того, за словами Юрія, він щиро порадив «борцям із режимом Лукашенка» не займатися ніякою політичною діяльністю, не «світитись» у ЗМІ, поки вони не легалізують своє перебування в Україні, інакше їх просто «виставлять із країни».

Отже, принаймні раз білоруси сказали нам неправду. А маленька неправда, як відомо, породжує велику недовіру. Отож ми й вирішили провести невеличке розслідування. Пройшовши «по слідах» наших гостей, з’ясували ось що. В.Буханов, С.Шаповалов і С.Корнєв перейшли українсько-білоруський кордон 15 липня в районі с. Гребінка Чернігівської області. Штампів, які ставлять прикордонники в пунктах пропуску, у їхніх паспортах немає, а це означає, що кордон вони справді перейшли нелегально. Як підтвердив нам В.Легейда, оскільки в триденний термін троє білорусів не звернулися, як того вимагає українське законодавство, до відповідних органів державної влади України для початку процедури одержання статусу біженця, із 18 липня вони перебували в нашій країні нелегально. Пробувши тиждень у Чернігові, 22 липня білоруська трійця прибула в Київ і почала бурхливу «інформаційну кампанію», відвідуючи столичні ЗМІ й іноземні посольства. 23 липня білоруси звернулися в адміністрацію Президента з уже згадуваним листом, що містив прохання про надання притулку. В АП їм роз’яснили, що не займаються такими питаннями. В УВКБ ООН білоруські громадяни побували 25 липня.

Як розповів «ДТ» Віктор Легейда, ознайомившись 5 серпня з численними повідомленнями телевізійних ЗМІ про те, що на Трухановому острові разом із шахтарями живуть «біженці» з Білорусі, він як посадова особа, відповідальна за перебування іноземців на території України, того ж вечора особисто вирушив на острів, але втікачів від «лукашистського режиму» там не застав. Наступного ранку, тобто 6 серпня, він знову зробив рейд на Труханів, і цього разу йому поталанило більше — В.Буханов, С.Шаповалов і С.Корнєв були на острові. Віктор Федорович запевнив нас, що докладно роз’яснив їм процедуру надання статусу біженця в Україні, підкресливши, що коли вони не легалізують своє перебування в нашій країні, то їх можуть депортувати. Крім того, В.Легейда, за його словами, направив білорусів у Київське міське управління з національностей і міграції, аби ті написали заяви з проханням надати їм статус біженця. Більше того, Віктор Легейда запросив трійцю до себе в управління, де білорусам безплатно зробили б фотографії, необхідні для подачі заяв. За словами В.Легейди, із яким ми спілкувалися 14 серпня, ось уже тиждень білоруси «надзвонюють» йому, але так досі й не прийшли для фотографування.

У нас у редакції «біженці» побували 8 серпня, розповівши зокрема про те, як їх не прийняли цього дня в міському Управлінні з національностей і міграції. «ДТ» зв’язалося з заступником начальника цього управління Володимиром Горовим, і він повідомив, що громадяни Білорусі справді приходили до них цього дня, але під час обідньої перерви, тож їм призначили зустріч на 14.00. Але «білоруські біженці» більше не з’явилися. (У «Дзеркало тижня» вони приїхали на 17.00.) За словами В.Горового, В.Буханов, С.Шаповалов і С.Корнєв з’явилися в управлінні тільки наступного дня, 9 серпня, і, нарешті, подали заяви з проханням про надання статусу біженців. Володимир Васильович також відзначив «дуже дивну й непослідовну поведінку» білорусів, «не таку, яка повинна бути в людей, що воліють легалізувати своє становище». «Натомість вони атакують ЗМІ, посольства й компрометують діяльність українських державних органів», — поскаржився В.Горовой. Він також повідомив нас, що скоріш за все рішення про долю білоруських громадян, які шукають притулку, прийматиме Державний комітет із справ національностей і міграції. А перший заступник голови цієї структури Віктор Огнивюк проінформував «ДТ», що держкомітет почне «розглядати питання про прийняття рішення, надавати білорусам статус біженців чи ні», тільки після того, як свої висновки йому надасть міське управління із справ національностей і міграції. У свою чергу В.Легейда пояснив: якщо білоруським громадянам нададуть статус біженців, то вони «зможуть рік безперешкодно проживати в Україні», а якщо не нададуть, і білоруси добровільно не залишать територію України, то «ми будемо змушені силоміць видворити їх із країни».

Минулого понеділка, 12 серпня, «біженці» передзвонили в «ДТ» і, ще раз подякувавши нам за те, що ми їх так добре «просвітили» й «надихнули», розповіли, що вже подали заяви і що після того, як із Труханівського острова їх «вигнала міліція», вони змушені ночувати тепер де доведеться — на березі Дніпра, на лавочках у парку, а на батьківщині тим часом проти них порушено кримінальні справи.

…У четвер, вирішивши поспілкуватися ще й з гірниками, котрі дали прихисток «біженцям», журналісти «ДТ» знайшли на місці наметового містечка на Трухановому острові лише одну шахтарську каску та зграйку безпритульних дітлахів, котрі й розповіли нам, що напередодні ввечері «білоруські біженці» разом із шахтарями завантажили речі в автобус із табличкою «Службовий» і виїхали в невідомому напрямку...

«Ци ты — Ясь, ци ты — не?..»

Віктор Легейда в інтерв’ю «ДТ» повідомив, що нині його відомство не займається уточненням особистостей білоруських громадян, оскільки в С.Шаповалова і С.Корнєва є паспорти, а в В.Буханова — військовий білет, крім того, Посольство Білорусі підтвердило, що вищевказані особи є громадянами Білорусі.

А нам, після стількох виявлених суперечностей між тим, що розповіли нам «білоруські біженці», й інформацією від українських офіційних джерел, було надзвичайно цікаво з’ясувати, ким же насправді були герої нашої розповіді в себе на батьківщині.

І після кількох телефонних дзвінків у Мінськ і Гомель історія «білоруських біженців» стала ще більш інтригуючою...

Про опозиційну діяльність «активних супротивників і викривачів» політики Лукашенка там практично ніхто не знав. Принаймні людей, що могли б щось сказати з цього приводу, не вдалося виявити не лише нам, а й нашим білоруським колегам-журналістам, котрі проводили свої міні-розслідування. Про «опозиціонерів» Володимира Буханова, Святослава Шаповалова та Сергія Корнєва нічого не знали в політичних партіях, не чули про них і в молодіжних рухах та організаціях. Зате нашій колезі з опозиційної та впливової «Білоруської ділової газети» Ірині Маковецькій удалося щось дізнатися про вчителів історії В.Буханова, С.Шаповалова й С.Корнєва.

Ось що нам написала наша колега: «Директор середньої школи №14 обласного центру Тамара Кумасинська про професійні чесноти вчителя історії Сергія Корнєва говорить дуже добре: відповідальний, добре знає предмет, діти його люблять, батьки поважають, кабінет до наступного навчального року вже підготував. Але в колективі тримається відособлено, директор пояснює це тим, що в цій школі Сергій пропрацював лише рік. Не залишилося без уваги директора й захоплення педагога існуючими в світі релігіями. «Але він ніколи не пропагував релігійні погляди. Він просто розповідав про релігії для розширення світогляду учнів», — стверджує директор школи. За словами Тамари Кумасинської, вчитель ніколи не критикував владу й на життя не скаржився. На даний момент Корнєв у державній відпустці до 24 серпня. У школі він сказав, що поїде до родичів в Україну.

У середній школі №20 Гомеля кореспонденту «БДГ» пояснили, що вчитель історії Святослав Шаповалов тут не працює вже два роки. Але педагоги досі його згадують як компетентного історика, розумну людину і цікавого оповідача. Пам’ятають, що його «коником» були релігійні вчення. Звільнився Шаповалов із школи за власним бажанням, говорив, що зібрався в Москву вступати у вуз (журналістам «ДТ» «біженці» розповідали, що зі школи Святослав звільнився на знак протесту проти існуючої в Білорусії системи освіти. — Авт.)

У білорусько-слов’янській гімназії Гомеля історик Володимир Буханов пропрацював із 15 березня до 5 травня... 2000 року. Причину звільнення в школі визначили розхожим «не зійшлися характерами». (Володимир пояснював нам своє становище безробітного як відмову «працювати на режим Лукашенка», оскільки вважає, що, «навіть працюючи двірником, ти вмонтований у цю страшну систему». — Авт.)

Начальник управління освіти Гомельського міськвиконкому Лариса Кузнєцова дізналася, що її вчителі просять політичного притулку, тільки від журналістів. Але через дві години Лариса Федорівна підтвердила одержану «БДГ» інформацію: «Буханов і Шаповалов у міських школах не працюють. Ніколи за час роботи вчителями вони не зазнавали утисків за релігійними мотивами».

Оскільки, як виявилося, «серед колег» наша знайома трійця «антинародний характер замаскованої політики» Лукашенка не викривала, ми вирішили уточнити, чи займалися вони цим «серед рідних і близьких».

Батько Сергія Корнєва — Павло Федорович Корнєв на запитання «ДТ» «Чим займався ваш син у Білорусі?» відповів нам по телефону, що той працював учителем історії і ніякою політичною чи релігійною діяльністю не займався, принаймні Сергій про це нічого батькам не розповідав. За словами Павла Федоровича, ніяких гонінь їхній син не зазнавав. Батьки Сергія також не відчувають на батьківщині ніяких утисків. Перед від’їздом Сергій сказав батькам, що під час відпустки, як завжди, поїде з друзями відпочивати, цього разу в Україну, й повернеться перед закінченням відпустки. У батьків ніяких підозр це не викликало, оскільки «щороку син їздив із друзями подорожувати в Росію, Україну». Про те, що залишатися в Білорусі Сергію було нібито небезпечно, Павло Федорович дізнався з повідомлень ЗМІ.

У Валентини Володимирівни, матері Сергія, ми поцікавилися, як вона почувається, чи немає в неї серйозних проблем із здоров’ям і чи все гаразд із здоров’ям у їхніх сусідів? Адже, як повідомляли Володимир, Святослав і Сергій у своїй заяві для преси, з осені минулого року, після того як вони скрізь і всюди відкрито викривали «незаконні, фальсифіковані вибори в Білорусі 2001 р.», вони «почали зазнавати психотропного й нервово-паралітичного впливу в своїх будинках», після чого почало «катастрофічно підриватися» не тільки їхнє власне здоров’я, а й близьких і рідних, що проживали з ними, а також сусідів, деякі з котрих уже померли. Про матір Сергія було написано, що вона «тяжко хвора».

Валентина Володимирівна цілком бадьорим голосом відповіла, що з нею все нормально, ні на яку серйозну хворобу вона не слабує. Здоров’я її сина теж у нормі. Сусіди за сходовим майданчиком не хворіють і не помирають. А відповівши на всі наші запитання, вона, природно, запитала, чому нас це так цікавить. І коли ми процитували уривок із заяви, жінка просто розсміялася в трубку: «Заради Бога, про що ви говорите, дурниці це все! У нас усе нормально». Зараз батьки знають про Сергія лише те, що відомо громадськості. Востаннє син телефонував у липні, поздоровляв Валентину Володимирівну з днем народження.

З дружиною С.Шаповалова спілкувався наш колега з Білоруської служби радіо «Свобода» Анатолій Готовчиц. За його словами, жінка повідомила, що зі Святославом вони вже рік не живуть (він лише зрідка з’являється, аби взяти якісь речі), про його «опозиційну діяльність» їй не тільки нічого не відомо, але й дивно про це чути.

Слідчий Гомельської міської прокуратури Роман Якимець підтвердив журналістці «Білоруської ділової газети», що на початку липня цього року він запрошував Корнєва для «взяття з нього пояснень». Прокуратура проводила перевірку за фактом виявлення двох брошур, де викладалася нетрадиційна точка зору на проблеми релігії, оптимізації суспільних відносин і форм державного устрою. Автором брошури був Сергій Корнєв. Проте, за словами слідчого, він не знайшов у діях педагога складу злочину й відмовив у порушенні кримінальної справи.

Приблизно те саме повідав
Р.Якимець і журналісту радіо «Свобода», додавши, що всі троє втікачів складали якісь листівки, законопроекти й надсилали їх у КДБ, звідки в прокуратуру Гомеля звернулися з проханням «розібратися на місці». Складу злочину слідчий у діях «опозиціонерів» не побачив, оскільки їхні роботи ніде в засобах масової інформації опубліковано не було.

Позавчора А.Готовчиц на наше прохання зв’язався з прокурором Гомельської області Олегом Половинкою, а також прес-службою управління КДБ по Гомельській області. В обох інстанціях журналіста повідомили, що ніяких кримінальних справ на Володимира Буханова, Святослава Шаповалова й Сергія Корнєва в правоохоронних органах Білорусі на сьогоднішній день порушено не було.

Версії

То хто ж вони насправді — ці «білоруські біженці»?

Після спілкування з безліччю людей, тим чи іншим чином причетних до цієї досить дивної історії, у нас викристалізувалося кілька версій.

Версія перша, «клінічна». Приховувати не будемо, у багатьох наших співрозмовників склалося враження, що троє білоруських утікачів, як то кажуть, просто трішки «того». Признаємося, у нас ця думка вперше з’явилася, ще коли ми розмовляли з ними в редакції. Аж надто екзальтовано лунали їхні політичні «викриття», рясно приправлені релігійною риторикою. А знайомство з їхньою багатосторінковою, написаною від руки «заявою для преси» лише посилило наші сумніви в адекватності сприйняття «білоруськими біженцями» навколишньої дійсності.

З іншого боку, пригадаємо, що колеги характеризували втікачів як хороших професіоналів, розумних людей, цікавих оповідачів, котрих любили учні й поважали колеги й батьки.

Утім, у журналістській практиці нам не раз випадало зіштовхуватися з розумними й добре освіченими людьми, але хворобливо одержимими якоюсь ідеєю.

Версія друга, «романтична». Не виключено, що нашій трійці просто бракує в житті гострих відчуттів. І для них «втеча в Україну» — своєрідний екстрим. Комусь подобається проводити відпустку під вітрилом, намагаючись втримати рівновагу на гребені хвилі. Хтось одержує додаткову дозу адреналіну, стрибаючи вниз головою з прив’язаним до ноги гумовим канатом. Можливо, епопея з пошуком політичного притулку в Україні — оригінальний засіб самовираження, спроба голосно про себе заявити (адже в Білорусі такі речі справді небезпечні), відчути себе героями. Звідси, можливо, і їхній вибір «кола спілкування» в Україні — шахтарі, УНА-УНСО, голодуючі на Хрещатику.

Версія третя, «прагматична». Як розповіли нам наші білоруські колеги, політичне «прикриття» останнім часом стало вірним засобом для багатьох білорусів емігрувати зі своєї злиденної тоталітарної країни. Пам’ятаєте, як у радянські часи жартували: «єврей — це не національність, а засіб пересування». Щось схоже, за розповідями колег, спостерігається нині й у Білорусії. Засіб виїхати з країни досить простий: береш участь у кількох демонстраціях і мітингах, розписуєш стіни написами на кшталт «Геть Лукашенка!», розклеюєш листівки такого самого змісту (бажано на очах у міліціонерів) або надсилаєш свої «труди» в КДБ, щоб уже напевне помітили. А потім, коли тобою починають цікавитися «компетентні органи», хутенько чешеш за кордон. Правда, зазвичай тікають у Польщу, Чехію, Бельгію, Штати, Німеччину (в Україну, наскільки відомо нашим колегам, досі ніхто «з політичних» не бігав, виїхало лише декілька бізнесменів). Політичний притулок західні країни, як правило, надають, оскільки там усі знають, що Білорусь справді авторитарна держава, тим паче що реальних політичних біженців, над котрими висить реальна загроза, справді багато.

Той факт, що Буханов, Шаповалов і Корнєв уперто уникали початку офіційної процедури одержання статусу біженця в Україні, наводить на думку, що в нашій країні вони хотіли лише «засвітитися» як «запеклі опозиціонери режиму Лукашенка» (звідси їхній потяг до засобів масової інформації та західних посольств), аби згодом було простіше переїхати на Захід.

Причому «наївні» білоруси діяли безпрограшно: навіть якщо їх на батьківщині досі ніхто й не переслідував, то тепер, після київських «фестивалів», їм, скоріш за все, повертатися додому буде справді небезпечно. У цьому випадку Україна, згідно з міжнародним правом, не зможе вислати їх назад.

Версія четверта, «провокаційна». Деякі наші співрозмовники були схильні вважати «білоруських біженців»... провокаторами. І тут наша четверта версія ділиться на дві підверсії — «білоруську» й «компроматну».

Прихильники «білоруської» допускають, що «біженців» могла запустити в нашу країну сама білоруська влада. Приміром, щоб посварити Україну зі справжньою білоруською опозицією та продемонструвати справжнім борцям із режимом, що в Україні їм притулку не знайти. Або для того, щоб трішки ускладнити двосторонні відносини та знайти черговий привід, для, скажімо, нератифікації договору про кордон.

Ті, хто дотримується «компроматної» версії, звернули особливу увагу на такий факт: трійця білорусів не тільки всіма силами уникала легалізації свого перебування в нашій країні, а й старанно дражнила українську офіційну владу, спілкуючись із тими, хто в даний момент проти них виступає, і прямо напрошуючись на депортацію.

Прибічники цієї версії розглядають появу «білоруських біженців» як ланку ланцюжка з оприлюдненням останніх плівок майора Мельниченка, у результаті чого Україна постає перед світом державою, чиє керівництво уражено печерним антисемітизмом, прослуховує посольства західних країн, зокрема членів НАТО, і (у разі депортації «біженців» у Білорусь) дружить з одіозним правителем Лукашенком, порушує права людини та свої міжнародні зобов’язання. Кому й для чого це може бути вигідно? Про це ми вже писали в попередньому номері «ДТ».

Хоч би яка із запропонованих нами версій виявилася правильною, у будь-якому разі Україна опиняється у вельми дратівливій ситуації: з одного боку, після здійнятого в ЗМІ галасу і залучення західних спостерігачів їй нелегко було прийняти рішення про відмову трьом білорусам у наданні притулку. Для цього повинно бути більш ніж достатньо підстав. З другого боку, зважитися надати притулок особам, чия поведінка на сьогоднішній день викликає стільки запитань, також непросто. Влада України обрала перший шлях: коли матеріал уже був готовий, ми дізналися, що управління з питань біженців і міграції Київської держадміністрації відмовило Володимиру Буханову, Святославу Шаповалову і Сергію Корнєву в наданні їм статусу біженців. Це пов’язано з тим, що білоруси, по-перше, «перейшли кордон нелегально», а по-друге, «подали свої заяви пізніше, ніж це передбачено законодавством».

Своєю чергою представник УВКБ ООН Наталка Прокопчук наголосила, що новий закон «Про біженців», ухвалений ще торік, і досі не почав діяти і що міграційні служби заявили про намір почати приймати заяви в усіх шукачів притулку не раніше 15 серпня. Тому, за її словами, «вини білорусів у невчасній подачі заяв немає і вони одержать усю необхідну інформацію, щоб упродовж семи днів опротестувати це рішення в суді».

У Київському управлінні з питань біженців і міграції нас запевнили, що «управління протягом цього року своєї діяльності не припиняло і що в білорусів були всі можливості написати заяви в необхідні терміни. Чому вони цього не зробили — невідомо».

Тим, хто остаточно вирішуватиме долю «білоруських біженців», знадобиться чимало терпіння і мудрості, щоб Україна змогла вийти з цієї ситуації, не підмочивши вкотре своєї репутації на міжнародній арені, не зіпсувавши відносин з Білоруссю, не створивши загрози своїй національній безпеці і не образивши трьох білоруських хлопців, якщо вони справді раптом виявляться біженцями.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі