ЧЕРВОНИЙ ГАМБІТ - Архів - dt.ua

ЧЕРВОНИЙ ГАМБІТ

26 квітня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №16, 26 квітня-11 травня

Дуже може статися, що в новітню історію вітчизняного парламентаризму назву фракції комуністів буде вписано золотими літерами...

Дуже може статися, що в новітню історію вітчизняного парламентаризму назву фракції комуністів буде вписано золотими літерами. Оскільки саме з цього осоружного металу створено цінний папір, колективним власником якого в ці квітневі дні, поки все прогресивне людство святкувало день народження вождя світового пролетаріату, стала Комуністична партія України. Ймовірність того, що золота акція, про яку так довго говорили соціал-демократи, потрапить у декларацію про політичні доходи вірних ленінців, з’явилася відразу, щойно стало зрозуміло: на шляху об’єднання в парламентську більшість «Нашої України» і «За єдину Україну!» стоять нездоланні перешкоди.

Втім, спочатку навіть у самих комуністів були певні сумніви щодо їхньої незамінності в парламентському портфелерозподільчому альянсі. У залишеній «за кадром» частині інтерв’ю лідера КПУ Петра Симоненка, яке вийшло в попередньому номері «ДТ», він припускав імовірність того, що цей хвилюючий процес може відбутися без участі комуністів. Принаймні ще зовсім недавно серед найближчого оточення Віктора Ющенка побутували абсолютно різновекторні устремління. Кажуть, нібито, перейнявшись ідеєю будь-що повернути блудного сина в батьківські обійми, Петро Порошенко докладав титанічних зусиль до того, щоб не допустити сепаратного (без «третього зайвого» — «За єдУ») зближення «нашоукраїнців» із комуністами. Узявши на себе ексклюзивні обов’язки з налагодження переговорного процесу із симоненківцями, Петро Олексійович, за деякими даними, повертаючись у рідний штаб, рапортував про абсолютну безперспективність пошуків компромісу з вірними ленінцями, буцімто непохитними у своєму небажанні створювати більшість із націонал-демократами. Як з’ясувалося згодом, ніякої категоричності в позиції комуністів не було. А прагнення Петра Порошенка виставити їх незговірливими ортодоксами було викликане не лише тим благим наміром, про який уже йшлося, а й прозаїчнішим: при спілці з «заєдистами» у нього з’являвся шанс посісти крісло першого віце-спікера.

Та в комуністів з’явився ангел-охоронець. В особі Романа Безсмертного. Ні, своїх ідеологічних уподобань колишній член Української республіканської партії не міняв. Тут ідеться про зміни трохи іншого характеру: екс-представник Президента в парламенті, а точніше трансформація його політичних орієнтирів, — один із найяскравіших прикладів загальновизнаного хисту нашого гаранта перетворювати своїх недавніх соратників і однодумців на опонентів. Не без старань Романа Петровича, який узурпував останнім часом, як запевняє обізнаний люд, усі доступи до тіла лідера «Нашої України», у голосі Віктора Андрійовича, коли той торкається теми можливого об’єднання з «єдиноукраїнцями», з’являється метал. Затятість, із якою Роман Безсмертний наполягає на втіленні запропонованої ним ідеї так званої інтегральної влади (вона полягає в тому, що політична сила — переможець виборів — має переважне право при формуванні органів влади різних рівнів і гілок), викликана, крім іншого, і його давніми мріями про Україну без комуністів та олігархів. Рідкісне поєднання романтичних нахилів із прагматизмом підштовхнуло Романа Петровича до співпраці з Банковою, з якою він розпрощався без особливого жалю, щойно в особі Віктора Ющенка з’явилася гіпотетична альтернатива існуючому центру влади. Однак для перетворення цієї альтернативи з гіпотетичної на реальну знову не обійтися без тверезого прагматизму, який заради досягнення стратегічних цілей тепер підштовхує до тактичного союзу з комуністами. Розповідають, ніби, узявшись за справу особисто після того, як пан Порошенко запевнив усіх «нашоукраїнців» у непробивності комуністів, пан Безсмертний повернувся з зустрічі з паном Симоненком в чудовому гуморі: з’ясувалося, все не так уже й запущено.

Показовим у плані вагомості ролі комуністів на цьому історичному етапі було формування робочої групи з підготовки діяльності нової Верховної Ради. І річ не так у тому факті, що очолив її комуніст Адам Мартинюк, як у тому, яким чином це відбулося. З прицілом на спікерство місце глави робочої групи резервувалося під «заєдиста» Олександра Бандурку. Механізм створення групи у складі 52 осіб, 23 з яких — партсписковики, а 29 — мажоритарники, полягав у тому, що представників першої її частини делегували партії, а другої — обласні ради, а простіше кажучи — губернатори. Отож із чотирнадцяти народних обранців, котрі презентують у парламенті Харківщину, зусиллями Євгена Кушнарьова, в робочу групу було записано самовисуванця Олександра Фельдмана. Після виявлення проколу була спроба дописати до нього в компанію ще й Бандурку, кількісний склад харківського земляцтва в парламенті (більше десяти чоловік) це дозволяв. Але, по-перше, скориставшись тим, що в них ще більше депутатських багнетів, другого делегата в групу надіслала Дніпропетровська область, а по-друге, коли ця сама група зібралася, Олександра Бандурки в наявності не виявилося. Цими днями Олександр Маркович святкував своє 65-річчя і, запланувавши з цього приводу відповідні заходи, готувався відбути з країни. Не беремося стверджувати, що так воно і було, але дехто розповідає, ніби, засумнівавшись у своєчасності від’їзду, Бандурка звернувся по пораду до Івана Плюща, який із властивою йому мудрістю й порекомендував не «перейматися» державними проблемами.

І хоча все це не завадило «заєдистам» таки спробувати висунути на поки що найголовнішу посаду в парламенті Олександра Бандурку, успішному втіленню проекту це аж ніяк не сприяло. Тим більше що в «нашоукраїнців», які запідозрили домовленість між «заєдистами» й комуністами, результатом якої і стало винесення на голосування кандидатури Бандурки, з’явилося палке прагнення розладнати намічений союз. Від «Нашої України» тим часом на посаду керівника групи висувався Віктор Мусіяка. Відповідальність моменту полягала в тому, що хоч сама собою ця посада й малозначна, партійна приналежність того, хто її обійняв би, стала б сигналом для мажоритарників, котрі все ще вагаються, до якого з протиборчих таборів приєднатися. Ось чому коли наступного дня з’явилася кандидатура Адама Мартинюка — а, за деякими даними, її появі, зрозумівши непрохідність свого кандидата, чимало посприяли представники «Нашої України» — її легко й без перепон затвердили. Щоправда, перед цим була спроба проголосувати за Олександра Карпова. Але, як показали результати голосування, «заєдисти» слабко підготувалися до взяття влади: з Рівненської області замість передбачуваного «єдуна» Миколи Шершуна було прислано «нашоукраїнця» Павла Сулковського, не доїхала чомусь до Києва «своя людина» з Дніпропетровська, миколаївцю Валерію Акопяну, який намагався замінити одесита Василя Калинчука, не дозволили брати участь у голосуванні. Однак найцікавіше, що до «нашоукраїнців» приєднався соціал-демократ Василь Мельничук. Ось такі незначні деталі вкупі і визначили поразку «Єдиної України». І хоча у виграші в результаті виявилися комуністи, є підстави гадати, що вже принаймні не в програші, як вони вважають і самі, залишилися всі решта.

Прийдешній Першотравень обіцяє комуністам аж ніяк не святкове проведення часу: на вирішення дилеми, з ким бути і що за це мати, знадобиться не одна безсонна ніч і не один десяток пачок викурених сигарет. У принципі, щодо вимог більш-менш зрозуміло. У разі альянсу з ющенківцями комуністи — і є дані, що ці вимоги вже проартикульовані — мають намір претендувати на крісло першого віце-спікера і чотири портфелі керівників парламентських комітетів. Їхній перелік явно дисонує з міфом про скромність справжніх ленінців: це фінансовий комітет, економічний, оборонний і комітет із закордонних справ. Для торгу передбачається один із них замінити трохи менш вагомим регламентним комітетом. І, до речі, він явно не завадив би комуністам, бодай задля того, щоб убезпечити себе від повторення парламентських революцій, які широким фронтом простують по теренах СНД. Внісши необхідні положення в проект нового регламенту, комуністи могли б гарантувати собі збереження завойованих при формуванні керівних органів ВР сьогодні на завтра і післязавтра.

Взагалі ж, до вчорашнього дня говорити про претензії фракцій на комітетські портфелі можна було дуже приблизно. У підготовчій групі дозрів план збільшити їх кількість із 23 до 28. Цілком імовірно, що приблизний перелік комітетів буде затверджено. Тоді й можна буде говорити про розподіл предметніше. Багато в чому збільшення кількості комітетів продиктоване зменшенням у новому парламенті груп і фракцій та, відповідно, приймалень, службових кабінетів, апарату. Для компенсації можливих збитків, а також задля вдосконалення діяльності законодавчого органу і була задумана комітетська реорганізація. Так, комітет із питань фінансів і банківської діяльності, що об’єктивно вважався найбільш завантаженим за кількістю проходження через нього законопроектів, буде звільнений від обов’язків займатися податковою реформою. І планується створення окремого комітету з податків та митного законодавства. Кажуть, що цей план виник ще до виборів, а на керівництво комітетом передбачали ректора Академії державної податкової служби Петра Мельника. Але той не потрапив у новий парламент. За деякими даними, ректора підвів надмірний потяг до використання горезвісного адмінресурсу. Всім студентам академії, а також їхнім батькам було розіслано бланки відкріпних талонів із ненав’язливим запрошенням приїхати в Ірпінь для голосування за улюбленого керівника вузу. На організацію доставки своїх потенційних виборців автобусами Мельник поскупився. Відтак люди, змушені вихідного дня добиратися до голосувальних кабінок власним ходом, заходячи туди, висловлювали невдоволення ситуацією голосуванням проти. Однак, здається, для новообраної Верховної Ради така втрата не смертельна. За деякими підрахунками, народними обранцями стали з десяток представників наших доблесних податкових органів.

Передбачається також поділ правового комітету на комітети з питань конституційного устрою та з питань судово-правової реформи. Якщо це вдасться, імплементаційна тема в новій Верховній Раді має всі шанси жити й розвиватися під патронатом окремого комітету. Як, утім, і тема імпічменту. Судячи з усього, депутатам відповідних комітетів не доведеться розриватися між роботою над регламентом і забезпеченням діяльності парламенту та його органів: замість одного комітету, який займається і першим, і другим, буде два різних. Окрім іншого, буде ліквідовано комісію з контролю за приватизацією, через непотрапляння в нинішній парламент її незмінного керівника Олександра Рябченка, зате є можливість появи антимонопольного комітету.

Повертаючись до комуністів, слід зазначити, що в «портфельному» плані «Єдиній Україні» буде дуже складно запропонувати симоненківцям щось більше, ніж те, що вони вимагали в «Нашої України». Посаду спікера? Це зі сфери фантастики. Та у пропрезидентських сил є аргументи, які своєю вагомістю не поступаються парламентським керівним посадам. Крім вульгарних грошових знаків, існує ще й можливість підсобити у приватизаційних питаннях, негучні, та дуже впливові посади в структурах виконавчої влади. Кажуть, що Петро Симоненко був би дуже не проти, аби питання про легітимність обрання Леоніда Грача в кримський парламент було вирішене якнайшвидше, а головне — позитивно. Та й потім, попереду, наскільки ми пам’ятаємо, судові процеси з повернення чи неповернення комуністам їхньої партійної власності. Як там складеться — невідомо, а судова система в нас, як свідчить досвід, дуже чутлива до побажань Банкової. Одне слово, є над чим подумати.

При цьому комуністам не зашкодило б придивитися до того, як ідуть справи з рекрутуванням депутатів у дві незалежні парламентські групи, які, за деякими даними, взялися сколочувати Володимир Сивкович і Богдан Губський. Від того, хто з них доб’ється поставленої мети, а якщо зібрати групу вдасться й одному, й другому — то на чиєму боці буде чисельна перевага, залежить істотна корекція розстановки сил у парламенті. Сивкович, хоча і йшов на вибори як самовисуванець, значився в списку кандидатів (серед них також були Степан Гавриш, Сергій Буряк, Федір Шпіг), яким надавалася негласна підтримка «Нашої України». Богдан Губський, крім іншого, відомий тим, що в попередньому парламенті значився в складі фракції СДПУ(о), щоправда, членом партії при цьому не був. Далеко не факт, що саме ці люди стануть на чолі гаданих депутатських об’єднань, та якщо їхні проекти буде реалізовано, то можна сміливо припустити: група Сивковича у своїй діяльності буде ближчою до «Нашої України», а група Губського, швидше за все, тяжітиме до політики «Єдиної України». Після того, як обійняв посаду постійного представника в парламенті Олександр Задорожний, остаточно похована можливість створення у ВР фракції омельченківської «Єдності». Хоча таке призначення київський мер цілком може розцінювати як визнання заслуг і авторитету його партії.

Про те, що комуністи перебувають не просто в пошуку, а в пошуку активному, свідчить підписана в четвер декларація про підбиття підсумків виборчої кампанії. У підписаному лідерами «Нашої України», Блоку Юлії Тимошенко, Соціалістичної партії та Компартії документі констатується «нищівна поразка влади, репрезентованої блоком «За єдину Україну!». Нехай і з деяким запізненням, зате одностайно чудова четвірка виявила, що «представники нинішньої влади, програвши у відкритій боротьбі під час виборчої кампанії, нині вдаються до проведення кулуарної ревізії виборів». Тон заяви такий, що підписи під ним Ющенка і Симоненка видаються дуже промовистими: «З депутатів-самовисуванців, які перемогли в мажоритарних округах, уже сьогодні з допомогою залякувань і підкупів намагаються створити опору правлячій верхівці в парламенті. Існує реальна загроза деформації тієї політичної конфігурації парламенту, яка склалася внаслідок народного волевиявлення. Тому нині основне завдання всіх здорових сил суспільства полягає в тому, щоб не допустити спотворення результатів виборів і перетворення парламенту на декоративний орган, основна функція якого зведеться до виконання політичних замовлень правлячої верхівки».

Є дані, що автограф Петра Симоненка під цією декларацією з’явився після його тривалих і болісних вагань. Та важливіший сам факт. Це, звичайно, ще не намір створити більшість. Проте нагода для більш окреслених припущень із приводу того, яким чином може бути використана «золота акція». Правда, у «заєдистів», схоже, існує сценарій на випадок «неправильної» поведінки комуністів. Є підстави гадати, що на Банковій не виключають варіанта, при якому більшість не буде потрібна: розподіл керівних посад за пропорційним принципом, тобто посади всім і відповідно до кількісних показників. Та хіба не про такий підхід, як про втілення демократичності й справедливості, говорили комуністи відтоді, як їх «кинули через стегно». Правда, порівняно з процесом обрання парламентського керівного складу на пропорційній основі, який розгорнеться тепер, спікеріада чотирирічної давності здасться просто миттю між минулим і майбутнім. Зате залишиться невикористаною «золота акція» комуністів. Нехай лежить собі в партійному сейфі, що як знову настане час парламентських революцій.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво