Чадо нелюбе - Архів - dt.ua

Чадо нелюбе

19 серпня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №32, 19 серпня-26 серпня

Важко сказати, кого нині більше нагадує вітчизняна Конституція: чи то ненароджене немовля, чи то не відспіваного небіжчика...

Важко сказати, кого нині більше нагадує вітчизняна Конституція: чи то ненароджене немовля, чи то не відспіваного небіжчика. Восьмого грудня минулого року більш як чотири сотні народних обранців схвалили внесення змін до статуту державного життя. Що не завадило добрій третині з них мало не наступного дня піддати ними ж ухвалені правки нищівній критиці.

Ось уже дев’ять місяців президент і його найближчі соратники з неабияким завзяттям критикують свіжу редакцію Основного Закону. Конституція ще тільки вагітна нововведеннями — вони наберуть юридичної чинності 2006-го. Та деякі законні батьки (котрі належать до нової владної команди) вже не приховують, наскільки нелюбе їхньому серцю дитя законотворчості, яке ще й очей не розплющило. Висловлюються вони про нього виключно як про побічний продукт протиприродного кохання з примусу.

Про чинну редакцію Конституції небожителі, навпаки, воліють говорити як про покійну — підкреслено шанобливо. І всіма силами намагаються відкласти урочисте поховання, заплановане на перший день нового року.

Ми не стомлюватимемо вас докладним аналізом достоїнств і недоліків ухвалених конституційних змін. Ми просто нагадаємо, що так звана політична реформа дещо звужує президентські повноваження. А також висловимо припущення, що главу держави і його наперсників такий поворот подій не зовсім улаштовує. Яким чином можна скасувати схвалений парламентом, підписаний президентом і оприлюднений у офіційній пресі закон? Легітимний спосіб лише один — оспорити легітимність у Конституційному суді. Про бажання підготувати відповідне подання до КС неодноразово заявляли багато відомих політиків, зокрема прем’єр Юлія Тимошенко. Проте цього кроку наразі так і не зроблено.

Чому? Спробуємо роз’яснити. До складу монопольного органу конституційної юрисдикції входить 18 осіб, яких призначають (у рівній пропорції) президент, парламент і з’їзд суддів. Термін повноважень кожного судді — 9 років. І ще одна важлива цифра — для ухвалення будь-якого рішення потрібні голоси не менш як 12 членів Конституційного суду.

Тепер пояснимо, до чого вся ця арифметика. На сьогодні в КС лише 15 суддів. Одного має призначити з’їзд суддів, із кандидатурами ще двох мають визначитися парламентарі. Зазначимо, що найближчим часом депутатам буде дуже важко зробити це, з огляду на характер і гостроту внутрішніх конфліктів у вищому законодавчому органі.

Тим часом недовкомплектованість Конституційного суду серйозно утруднює реалізацію планів противників політичної реформи. Наскільки нам відомо, вони зондували настрої в КС і з прикрістю для себе з’ясували: необхідних двох дюжин голосів не знаходиться. Аби скасувати грудневі рішення Ради, потрібна згода 4/5 від теперішнього складу суду. На таку масову підтримку суддів опоненти реформи поки що спертися не можуть, але надії не втрачають. Хоча вона тане з кожним днем. Чому?

Річ у тім, що вісім із 15 суддів стали членами КС у вересні 1996-го. (Зазначимо, до речі, що до них належать голова суду Микола Селивон, а також обидва його заступники — Володимир Вознюк і Володимир Шаповал). Ще двоє працюють у царині тлумачення законодавства з жовтня того ж 96-го. Звідси випливає, що термін повноважень перших восьми минає за кілька тижнів, а двох інших — за місяць із чимось. Важлива деталь — пролонгувати їхні повноваження не можна, оскільки немає відповідної нормативної процедури. Зате є сувора заборона: Конституція позбавляє членів КС «права бути призначеними на другий термін».

Сумнівно, що вакансії, які утворяться, буде незабаром заповнено. А отже, завтра відшукати 12 голосів, необхідних для скасування реформи, буде ще важче, ніж сьогодні.

За деякими відомостями, деякі представники нової влади вирішили діяти негайно. Нібито обраний ними план дій не позбавлений недоліків. Та якщо одержана нами інформація відповідає дійсності, ми можемо констатувати: автори плану не позбавлені почуття гумору.

Отже, до сьогодні експерти розглядали лише два сценарії розвитку подій. Сценарій перший: політична реформа не скасовується. Це можливо у двох випадках:

— якщо подання до Конституційного суду не надійде;

— якщо подання до КС надійде, але його члени необхідною більшістю голосів визнають Закон «Про внесення змін до Конституції» легітимним.

Сценарій другий: політична реформа скасовується. Це можливо лише в одному випадку. Якщо КС (після одержання відповідного подання і необхідного провадження) дійде висновку про неконституційність грудневого закону.

Та є й третій сценарій. Як на стороннє око, він таки малоймовірний, але його автори, здається, вважають інакше.

Перед тим, як описати їхню вигадку, нагадаємо, чому взагалі виникло питання про неконституційність горезвісного закону. Критики політичної реформи багато говорили про правові недоліки рішення, прийнятого в переддень нового року. Головне обвинувачення зводилося до того, що парламент порушив строгий порядок внесення конституційних змін. Відповідно до процедури, закон, який коректує Конституцію, має пройти експертизу КС. Якщо після цього в документ вносяться певні зміни, потрібна нова експертиза.

Необхідні висновки стосовно проекту №4180 Конституційний суд свого часу зробив. Проте текст змін після цього було відредаговано і з КС не узгоджено. Наскільки серйозними були ці зміни й чи мали вони потребу в новому вердикті конституційних суддів — питання спірне. Проте формальний привід для обурення в супротивників реформи був: текст, розглянутий КС, і текст, підтриманий депутатами 8 грудня, не є цілком ідентичними.

Одна з головних діючих осіб конституційного процесу, спікер Володимир Литвин у липні нинішнього року в інтерв’ю «ДТ» так висловився про перспективи перегляду результатів політреформи: «Поставити під сумнів легітимність Закону «Про внесення змін до Конституції» може лише один орган — Конституційний суд. Але при цьому я не бачу ані правових, ані регламентних підстав для цього... Не виключаю, що в Конституційний суд усе-таки буде направлено подання стосовно скасування результатів голосування 8 грудня. Якщо це станеться, у парламенті, швидше за все, блокуватимуться будь-які спроби замінити членів КС. Верховній Раді не дадуть обрати нових суддів за своєю квотою. А тим, кого призначить своїм указом президент або визначить з’їзд суддів, перешкоджатимуть у приведенні до присяги...

Основна маса конституційних змін коректуванню не піддавалася й повністю відповідає зауваженням і рекомендаціям Конституційного суду. Деякі норми не змінювалися, а вилучалися. Таким чином, зберігалися норми діючої Конституції. Які можуть бути претензії?

Залишається лише одна можливість: піддати ревізії заключні й перехідні положення. Саме ця частина коректувалася після досягнення відомих політичних домовленостей. Зміст їх, як відомо, зводився до вказування певних термінів уведення закону в дію...»

Залишається тільки здогадуватися або Володимир Михайлович (вільно чи мимоволі) видав уже тоді відомий йому секрет. Або сам (ізнов-таки вільно чи мимоволі) подав декому ідею.

Справді, чому всі розглядають лише два варіанти — або закон визнають конституційним, або ні? Хто заважає КС визнати неконституційною тільки одну частину — перехідні положення? Тобто той розділ, який справді зазнав найбільших змін.

У чому фокус? У перехідних положеннях, зокрема, описано, що конституційні положення набирають чинності з 1 січня 2006 року. Але не всі. Введення в дію деяких норм відкладено на пізніший термін. Ідеться про обов’язок парламентаріїв сформувати коаліцію, а також про право цієї коаліції внести президентові пропозиції стосовно кандидатур прем’єра й інших членів Кабінету. Ці новели стануть буквою Конституції (отже, й перехідних положень) «від дня набуття повноважень Верховною Радою, обраною 2006 року».

А тепер уявіть, що КС, вивчивши всі обставини справи, визнає неконституційними перехідні положення, але оголосить конституційними всі інші положення закону. Що це означатиме? Тимчасові обмовки буде знято, й ухвалені конституційні зміни наберуть юридичної чинності не в січні чи березні 2006-го, а зараз. Причому всі зміни. У тому числі й та, яка стосується права парламентської коаліції формувати уряд. «Хрещені батьки» описаної нами ідеї вважають, що:

— у суддів КС є всі підстави визнати неконституційними саме перехідні положення;

— таке рішення Конституційний суд зможе ухвалити без жодного додаткового опрацювання, і для його прийняття на Жилянській знайдуться необхідні 12 голосів;

— після цього можна буде врешті-решт сформувати й формалізувати більшість у Раді, а також безболісно позбавитися нинішнього уряду.

Автори плану (наскільки ми можемо судити) вірять у здійснення задуманого цілком серйозно. Але (як нам здається) цілком безпідставно.

Залишається тільки здогадуватися, хто ці винахідливі люди. І які цілі вони переслідують. Зокрема залишається таємницею, чи хочуть дані особи (наскільки можна судити, не дуже вже й чужі президенту) підсобити Віктору Андрійовичу. Чи, навпаки, «розвести» його «втемну». Теоретично можливо і те, й інше.

З одного боку, очікуване рішення теоретично може позбавити Ющенка частини його повноважень не наступного, а вже нинішнього року. І це може виявитися несподіванкою для лідера країни, котрий сподівається на визнання неконституційним закону загалом.

З іншого боку (якщо припустити, що Ющенко втаємничений у цей план), такий розвиток подій надає йому можливість:

— витончено позбутися Тимошенко (якщо він у цьому ще зацікавлений);

— послабити вплив Литвина (якщо він для цього вже дозрів);

— спробувати створити реальну пропрезидентську більшість вже в цьому складі Ради;

— зміцнити в парламенті позиції своєї команди в переддень не найпростіших для влади парламентських виборів.

Здійснити це, в принципі, можна. Хоча й важко, оскільки це потребує виконання сили-силенної умов і дотримання сили-силенної умовностей. Та розвивати цю тему ми, чесно кажучи, не бачимо сенсу. Оскільки реалізувати подібний план буде непросто. Практично неможливо. У ньому безліч слабких місць. На деталях найвразливіших ми зупинимося трохи докладніше.

По-перше, перехідні положення, на відміну від усіх інших розділів, не змінюють Конституцію. А тому, в принципі, їх коригування не дає правових підстав визнавати неконституційним не лише цілий закон, а й навіть окремий розділ. Так це чи ні — вирішувати Конституційному суду. Та в будь-якому випадку у творців інтриги не може бути абсолютної впевненості в тому, що КС ось так, ні сіло ні впало, забракує цілий розділ.

Тим більше що (і це по-друге) судді зовсім не обов’язково мають брати під сумнів перехідні положення цілком. Припустімо, судді виявили суттєві невідповідності між тим текстом, який вони вже розбирали, і тим, який було схвалено 8 грудня. У цьому випадку (наскільки відомо) вони мають право наполягати на формулюванні, яке пройшло експертизу КС. А у старому тексті, між іншим, теж є згадка про те, що право формувати коаліцію у парламенту з’явиться тільки після виборів-2006.

Нарешті, третє, і головне. Навіть якщо КС і визнає неконституційними перехідні положення, у парламенту до закінчення кампанії-2006 усе одно не з’явиться додаткових можливостей впливати на кадрову політику виконавчої влади. Чому? Та тому, що посилання на 2006 рік міститься не лише в перехідних положеннях, а й у тексті самих змін. У 83-й статті ухваленого закону написано: «Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді формується протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання Верховної Ради, яке проводиться після чергових або позачергових виборів…»

Наскільки нам удалося дізнатися, сановні інтригани чомусь переконані, що це формулювання з’явилося у тексті конституційних змін уже після експертизи Конституційного суду. Та це не так: дана норма була в тому проекті №4180, що направлявся до КС, і вона не викликала у суддів жодних заперечень. Чого б це нині їм її скасовувати?

Можливо, автори плану просто погано підготувалися до операції. Можливо, нам не відомі якісь деталі. Та не вірити джерелу одержаної інформації ми не можемо. Як не можемо вірити в те, що Конституційний суд сліпо слухатиметься когось. Хоч би якими формально благими намірами цей хтось керувався.

Поки ж можна дійти лише одного висновку: крапку у «справі про політреформу» буде поставлено ще не скоро. Вітчизняна Конституція все ще тільки вагітна конституційними змінами. Тому що вітчизняна влада все ще тільки вагітна демократією.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво