Бюджетна організація та бюджетна література. Уряд вніс до парламенту проект Державного бюджету України на 2007 рік

У четвер, 14 вересня, на презентацію бюджету в клубі Кабміну акредитувалося понад 200 осіб, зокрема, як повідомила прес-служба Мінфіну, в ній взяли участь представники більш як 50 громадських організацій. Небачений наплив народу був, очевидно, викликаний надією побачити і почути Миколу Яновича Азарова з його першим бюджетним дітищем у нинішньому сезоні. Та замість Азарова слово мав його перший заступник по Мінфіну Вадим Копилов. Слідом за ним економічними та соціальними прогнозами на наступний рік поділився перший заступник міністра економіки Анатолій Максюта.

«А запитання?» — пролунав незадоволений голос із залу. А запитання було запропоновано опустити і відразу перейти до обговорення. Є підозра, що з дуже простої причини: аби відповідати, треба добре орієнтуватися у двотомній махині проекту, яка загалом налічує понад 900 сторінок.

Втім, обговорення вийшло теж специфічним. Хоча прес-служба Мінфіну і повідомляє, що громадськість «позитивно оцінила інновації, запропоновані в держбюджеті», ми зі свого боку можемо повідомити, що навіть запрошені від громадських організацій не отримали самого предмета для обговорення — тексту бюджетного проекту. Всі учасники презентації, із журналістами включно, мусили вдовольнятися лише прес-релізом і книжечкою із табличками та кольоровими діаграмками загальним обсягом у 36 сторінок. Тож фактично вийшло обговорення не бюджету, а висловлювань на тему бюджету, що, погодьтеся, зовсім не те саме.

До 15 вересня, дня офіційної передачі до парламенту, законопроект був, напевно, тією таємницею в нашій країні, яку найбільш ретельно охороняли. Навіть колишньому міністрові фінансів не вдалося розжитися екземплярчиком у... своїх недавніх підлеглих. За таких умов автор цих рядків, маючи навіть два примірники проекту бюджету, почувався так, ніби Леніна бачив. Бюджет і різні додатки до нього вдалося не лише потримати в руках, але й хоча б кілька годин почитати. Безумовно, для серйозного аналізу цього недостатньо, тож сьогодні — лише перші враження.

Багато вже сказано і ще більше говоритиметься про безпрецедентне для останніх років рішення збільшити дефіцит бюджету до 2,55% ВВП. Чи так уже це було необхідно — нехай сперечаються фахівці. Але й у Кабінеті міністрів, вочевидь, немає цілковитої ясності щодо того, що з цими 15,1 млрд. грн. робити і як їх хоча б грамотно провести за фінансовими документами.

Буквально на с. 4 першого тому бюджетного проекту повідомляється про те, що дефіцит держбюджету в обсязі 15,1 млрд. грн., або 2,55% ВВП, передбачається профінансувати переважно за рахунок очікуваних надходжень від приватизації державного майна — 10 млрд. грн. і що перелік відповідних підприємств визначено у додатку №12 до проекту.

У другому томі нинішньої бюджетної епопеї (розділ «Фінансування загального фонду держбюджету», с. 348) читаємо: «Фінансування загального фонду бюджету у 2007 році планується за рахунок державних внутрішніх та зовнішніх запозичень». Крапка. І жодної тобі приватизації як джерела покриття дефіциту. Але ж частка спецфонду в загальному обсязі дефіциту крихітна — це на загальний фонд припадають 13,8 млрд. грн. з усієї його суми.

Якщо припустити, що виникла накладка, і дефіцит усе ж таки фінансуватиметься за рахунок приватизації, тоді великі сумніви викликає стаття 89, котрою ділять іще «не вбиті» приватизаційні гроші. Зокрема й тому, що 3 млрд. грн. із їхньої загальної суми мають піти на формування стабілізаційного фонду.

Важко зрозуміти його роль і функції в системі держфінансів 2007 року. Так, Пинзеник такий фонд свого часу створював, але щоб бодай на якийсь час «сховати» від надмірно швидкого проїдання гроші від «Криворіжсталі». У ті часи грошей на казначейському рахунку уряду була сила-силенна — як ніколи, мабуть, в історії України. Зовсім не так, як зараз. Яку ж наднеобхідну заначку надумав зробити Азаров, і чи не правильніше було б на ці
3 млрд. скоротити як мало реальний на сьогодні план приватизаційних надходжень, так і сам дефіцит бюджету?

Нереальність великих приватизаційних грошей за нинішнього ставлення до приватизації і за нинішньої роботи приватизаційного відомства — доконаний факт. Досить сказати, що Фонд держмайна, котрий пишно відзначає цими днями своє 15-річчя, от уже четвертий рік(!) не може провести через парламент нову програму приватизації, тож процес регулюється просто-таки архаїчним, за нинішніми мірками, документом. Та що там програма! Навіть більш-менш прийнятний перелік підприємств для приватизації-2007 у ФДМ підготувати не спромоглися. Я, зізнаюся, очам своїм не повірила, побачивши в цьому переліку — серед усіляких райагрохімів, недопроданих цукрозаводів і колишніх радгоспів — об’єкт під №372. То було... ВАТ «Міттал Стіл Кривий Ріг». Спробуй-но здогадайся — чи то йдеться про... третій продаж усієї бідолашної «Криворіжсталі», чи то про допродаж неповних 2% статутного фонду.

Чогось реально великого (і дорогого) у списку немає. А от чотири сотні малих об’єктів навіюють нудьгу. Країні дуже навіть світить «мікробомбова» приватизація, бо за багатьма регіональними компаніями тягнеться гігантський «хвіст» дрібних місцевих інтересів, які можуть успішно заблокувати продаж. Чи треба бюджету пов’язувати свої фінансові перспективи з такими компаніями, як, приміром, «Дніпроавіа», котра міцно загрузла в скандалах і судах? З іншого боку, чи слід недооцінювати деяких на вигляд малозначних фігурантів списку? Скажімо, непоказне ТОВ «Уїнденерго ЛТД» — монополіста з вітроенергетики в Україні, на якому замикаються серйозні фінансові потоки...

А завершують перелік із 479 підприємств більш як 20 об’єктів поліграфічної галузі — у Харкові, Києві, Кіровограді, інших містах країни, продаж яких розладився 2004 року після «помаранчевих подій». Сьогодні в будинку на Грушевського — знову кабінет Януковича, а в кабінеті — люди, не байдужі до контролю над поліграфічною галуззю. Чи ж варто дивуватися, що видавництва і поліграфкомбінати з’явилися в списку на приватизацію практично в останній момент? З іншого боку, навряд чи слід від їхнього продажу очікувати суперзначних надходжень для бюджету. З тієї ж причини...

Наступна тема для обговорення — безумовно, податкова. Ми залишимо осторонь плани уряду запровадити 12-відсотковий ПДВ для сільгоспвиробників. Звісно, давно час прикрити всеукраїнський аграрний офшор, але, по-перше, може не залагодитися через незгоду більшості законодавців, по-друге (що ще гірше), рішення може бути вихолощене якимись застереженнями на етапі першого і другого бюджетних читань. Тож серйозна розмова про аграрні бюджетні проблеми попереду.

А поки хочу повідомити про те, що я не знайшла текстуального підтвердження намірів Кабміну знизити з 50 до 15% відрахування до бюджету від чистого прибутку підприємств. Справді, такий крок широко анонсується і пропагується, зокрема й у всіляких пояснювальних і супровідних матеріалах до бюджету. І аби була в нас не кланова економіка, де на фінансових потоках різних держмонополій сидять люди потрібного «забарвлення», а дійсно ринкова, такий захід для вирівнювання умов для господарювання підприємств різних форм власності можна було б тільки вітати. Поки ж — на жаль...

Непрямим підтвердженням того, що часткою прибутку держпідприємств, що спрямовується до бюджету, все не так просто, є формулювання ст. 67: хоч скільки читай її, не знайдеш ані найменшого натяку на 15%. Тут, як і в десятках схожих бюджетних статей, депутатам пропонують відмовитися від норм прямої дії і цілком довіритися розуму та досвіду Кабміну. Або як варіант — Мінфіну. З Мінфіном відтепер слід погоджувати посадові оклади в бюджетній сфері, там підприємствам із держчасткою слід брати дозвіл на здійснення зовнішніх запозичень, там вирішуватиметься ще купа інших питань...

А із соціалкою вирішили прямо в бюджеті. Вирішили жорстко. Як і передбачало «ДТ» іще рік тому, кроки із прив’язування мінімальної пенсії до прожиткового рівня для непрацездатних якщо до чогось і призведуть, то тільки до заморожування цього рівня. Результат? Навіть за підсумками 2007 року мінімальна пенсія (слідом за прожитковим мінімумом для непрацездатних) не перевищить і 400 гривень; вона становитиме 380 грн. із 1 січня, 387 — із 1 квітня, 395 грн. — із 1 жовтня. Хоч як цинічно це звучить, фактичне заморожування мінімуму для цієї категорії громадян і стане тим фінансовим ресурсом, який дасть змогу уряду вже наступного року збалансувати доходи Пенсійного фонду з витратами.

З іншого боку, баланс ПФ (у частині фінансування трудових пенсій) досягається ще більш єзуїтським методом. Важко повірити, але після всіх заяв, у тому числі й на рівні президента, про необхідність знижувати нарахування на фонд заробітної плати, уряд іде на їхнє... збільшення. «Слід зазначити, що в зв’язку зі збільшенням 2007 року відсотка відрахувань до Пенсійного фонду України на 1,4% (до 33,2%), виплата пенсій у солідарній системі буде забезпечено за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду в повному обсязі...» — читаємо на с. 466 другого тому бюджетного законопроекту.

Якщо до сказаного додати, що за всілякими виборами і політичними пертурбаціями до країни підкрадається 2007 рік, коли, відповідно до закону про податок на доходи фізичних осіб, ставка податку з 13% має зрости до 15, то заяви про зниження податкового тягаря викликають ще більшу алергію...

Здається, соціальна тема стане найбільш гострою й неоднозначною під час нинішнього бюджетного процесу. Міцною рукою уряд переводить працівників усіх силових органів на сплату прибуткового податку і виплату пенсій за загальною схемою, що в цілому правильно. Але... водночас істотно урізує розміри пенсій для працюючих пенсіонерів, яких, через специфіку цих структур, дуже багато. А це дуже болісно.

Бурю емоцій у суспільстві, безумовно, викличе і ст. 116, в якій пропонується аж надто сміливий крок із обмеження пенсій для всіх категорій працюючих пенсіонерів двома мінімальними (тобто 760 грн. із 1 січня, якщо депутати все ж таки погодяться на такий захід).

Ще більш бурхливо буде сприйнято обмеження 12 мінімумами пенсій (із усіма надбавками), що призначені відповідно до Митного кодексу України, законів «Про державну службу», «Про Національний банк», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, і деяких інших осіб», «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», а також постанови від 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (ст. 108 законопроекту).

Однак справжні, на мій погляд, хіти сезону — це ст. 109 і п. 36 ст. 76. Сподіваюся, з понеділка всі бажаючі зможуть ознайомитися з ними в Інтернеті.

Наталія ЯЦЕНКО

По коментарі «ДТ» звернулося до відомих експертів. Ось їхні перші враження
про бюджетний законопроект.

Олександр ПАСХАВЕР,
президент Центру економічного розвитку:

— У переліку підприємств, які виставляють 2007 року на продаж, ми бачимо в основному об’єкти незавершеної масової приватизації. Це насамперед невеликі підприємства різних галузей: сільськогосподарські, машинобудівні. Їхній продаж — позитивний чинник. Точніше, спроба їхнього продажу, адже не факт, що їх продадуть. Нікому не потрібні маленькі пакети, якщо на підприємстві вже є власник. Деякі з них узагалі не працюють, деякі підприємства давно куплені і являють собою оболонку. Але спроба скинути цей залишок масовій приватизації — це гарна справа.

До списку внесено також науково-дослідні підприємства, наприклад, в агропромисловому комплексі. Але щоб зробити висновки щодо доцільності їхнього продажу, потрібно розібратися в комплексі проблем усієї галузі. Коли йдеться про підприємства, важливі для галузі, їх потрібно виділити; їхня приватизація має відбуватися в системі секторального підходу. Тобто потрібно вирішити питання, що взагалі в цьому секторі робити для нормалізації його роботи, а тоді вже вирішувати конкретно стосовно цих підприємств.

У цьому сенсі мене насторожує однорідність списку. Я волів би, щоб він був за типами приватизації. Окремо — ординарні підприємства, окремо — ті, що відіграють істотну роль у своїй галузі, окремо — найбільші. До речі, у списку не вказано пакети акцій, плановані до продажу. Хоча це було б змістовнішим із точки зору сигналу для суспільства.

Судячи з напрямів витрачання грошей (ст. 89 проекту), я не сказав би, що приватизація буде інвестиційною й інноваційною. Формулювання стосовно того, куди йдуть ці гроші, настільки розпливчасті, що більше схожі на гасла. Гарні слова, але вони не підтверджені конкретними програмами. Ну, от, наприклад: «забезпечення житлом окремих категорій громадян, які мають першочергове право на отримання житла»; «державне кредитування житлового будівництва», «закупівля і модернізація військової техніки». Не вказано механізмів розподілу цих коштів, зі стелі взято цифри — скільки на який напрям іде. На житло для «окремих категорій» заплановано 287 млн. грн., на фінансову підтримку інноваційних і інвестиційних проектів — 144 млн. Звідки взялися ці цифри?

Що стосується загальної суми надходжень від приватизації в 10 мільярдів гривень, то оцінити її можна, лише побачивши пакети акцій запланованих до продажу підприємств і їхню вартість. Тоді ми зможемо порахувати, реально це чи ні. Одержати 10 мільярдів за 400 підприємств — це не так багато. Але питання в тім, що, може, за більшість із них узагалі нічого не дадуть.

Поки ми бачимо тільки скидання того, що залишилося від масової приватизації. Якщо цим 2007-го й обмежимося, то сказати, що приватизація вступила в якийсь новий етап, я не можу. По-справжньому новий етап — це якби відбувалася трансформація виробничих комплексів, що залишилися, розв’язання проблем за галузевими програмами. Я хотів би, щоб приватизація йшла не через продаж одиничних прибуткових і гучних об’єктів, а саме через створення комплексів.

Ну, стосовно поліграфічної галузі у мене немає запитань, галузь може бути продана. Хоча це теж приватизація окремих об’єктів. А в транспортному комплексі, залізничному, енергетичному, хімічному обов’язково потрібен системний підхід.

Повертаючись до масової приватизації, я вважаю, що раніше ми продавали швидко й дешево. Зараз продовжувати продавати швидко й дешево було б безглуздо. Настав інший етап. І якщо ми поспішаємо, то давайте скажемо прямо: це не розв’язання проблем ефективності економіки, це просто розв’язання бюджетних проблем.

Віктор ПИНЗЕНИК,
екс-міністр фінансів України:

— На жаль, зараз дуже складно оцінити реальну картину з бюджетом, оскільки його подання відбулося без належної презентації і надання будь-яких матеріалів, тому детальний аналіз можна буде зробити, але після більш глибокого вивчення.

Тривожать загальні макроекономічні тенденції. По-перше, зразу впадає в очі, що цей бюджет відрізняється від того, який ми готували раніше, передусім за динамікою макроекономічних показників. Тепер вони значно більші. І тому необхідно перевірити наведені розрахунки, бо Пенсійний фонд чомусь виявився бездефіцитним.

Щодо динаміки економічного зростання вже є серйозні сумніви — за рахунок чого її буде забезпечено? З одного боку, з огляду на повільне зростання соціальних виплат, внутрішнє споживання майже не збільшиться. З іншого — прогнози світової економіки говорять про значні ризики міжнародних, тобто зовнішніх ринків. Тому навряд чи можна розраховувати, що збільшення експорту буде настільки відчутним, щоб стимулювати подальше розширення внутрішнього ринку. А отже, сумнівними видаються прогнози щодо таких істотних темпів економічного зростання на 2007 рік.

По-друге, турбують наміри уряду збільшити бюджетний дефіцит, причому з посиланням на рекомендації Міжнародного валютного фонду, хоча МВФ ніколи не дає таких рекомендацій. Закладений дефіцит є ризиковим. Тим більше що його збираються збільшувати за рахунок боргу (державних запозичень).

Важко зрозуміти логіку, коли за рахунок податкових пільг, тобто за рахунок бюджету, комусь вибірково починають роздавати гроші, а всій решті кажуть: «Ви додатково скиньтеся, бо ми хочемо декому роздавати».

Наміри жити в борг є надзвичайно тривожними, оскільки якщо буде відновлено податкові пільги, то їх сума з’їсть увесь приріст бюджету. Навіть якщо приріст ВВП виявиться кращим від прогнозу Мінекономіки і приріст доходів буде трошки більшим, все одно сума втрат майже дорівнюватиме приросту соціальних видатків. Причому без підвищення соціальних стандартів, тому що виникають перехідні видатки.

Очевидними є наміри відновлення ручного режиму. У проекті бюджету я вже побачив багато речей, які були в 2004 році. Наприклад, такій-то компанії дати право здійснювати закупівлі без тендера або не сплачувати ПДВ.

У податковій політиці фактично зниження податків нема. Крім збору з купівлі валюти. Тому що насправді те, що записано, наприклад, дивіденди державних компаній, — це доходи держави як власника, а не податки.

Ми готували три нововведення щодо зниження податкового навантаження. Крім зниження збору з купівлі валюти, ми хотіли змінити структуру нарахувань на фонд заробітної плати, переклавши частину податків, які платить роботодавець, на працівника. Це дуже непросте рішення, оскільки воно тягне за собою цілий ряд системних нововведень. Оскільки ми не могли допустити зниження доходів людей, необхідно було піднімати рівень мінімальної зарплати, на яку зав’язані всі інші виплати. Це, хоч і технічне рішення, вело до збільшення цілої низки соціальних виплат, а отже, означало необхідність вносити зміни до відповідних законів. Але ми розглядали можливість зменшити виплати для роботодавців десь на 10%, перенісши їх частину на працівника, і сумарно досить серйозно зменшити нарахування.

Нині ж усі зміни податків вводяться тільки законом про бюджет, без внесення змін до відповідних базових законів. З одного боку, це створить колізію між окремими законодавчими актами, а з іншого — виникає нестабільність, бо фактично деякі норми запроваджуються тільки на 2007 рік. Що є неприпустимим, оскільки для уникнення правових колізій у таких випадках необхідно змінювати і відповідні базові закони.

Петро ПОРОШЕНКО,
голова комітету ВР з фінансів
і банківської діяльності:

— Я хотів би уникнути спокуси починати зараз обговорення документа, який ніхто не читав. Щоб експертні оцінки базувалися на чіткому і фаховому аналізі. За три години я встиг пробігти очима, можливо, третину тексту. І не можу аргументувати зараз ні обгрунтованість дохідної частини бюджету, ні розділ «Фінансування», крім базових цифр, які викликають, м’яко кажучи, здивування.

На жаль, не вдалося припинити нехороші традиції минулих років, коли прямо в тексті бюджету йдуть досить серйозні податкові новації і, за фактом, перерозподіл повноважень парламенту на користь Кабміну. Особливо це стосується регулювання процесів у вільних економічних зонах і на територіях пріоритетного розвитку. Я переконаний, що ці норми треба виділити з тексту бюджету, відпрацювати як податкові законопроекти. Безумовно, їх потрібно було приймати раніше, але з огляду на відомі події цього не сталося. Однак приймати їх потрібно окремо від бюджету.

Не вдалося подолати притаманні цьому уряду проблеми з макропрогнозуванням. Незвично великий розліт між оцінкою макроекономічного розвитку наступного року, зроблений МВФ, і показниками, закладеними Мінекономіки в бюджет. Інфляція тут закладається у 7%, а там — 13%. Прогноз приросту ВВП на 2007 рік МВФ погіршив до 2,8%, а тут закладається вище 6%. Привертає до себе увагу той факт, що після півторамісячної діяльності економічного блоку уряду ті міжнародні експерти, на яких представники цього блоку посилалися під час перебування в опозиції як на найвищий авторитет, сьогодні прогнозують серйозне погіршення економічної ситуації в країні.

Хоча я намагався б уникнути трагізму в оцінках. Адже це лише проект бюджету, у нього, як правило, закладаються досить широкі резерви для опрацювання у Верховній Раді. Хоча... Якщо розрахунки МВФ щодо інфляції у 13% правильні, то вихід на розрахункові показники мінімальної зарплати в 450 гривень буде падінням реальних доходів населення у 2007 році, а цього допустити не можна. Ефективності механізму інфляційного стримування в бюджеті не закладено. Крім того, уже вдруге повторюється ситуація, коли переносяться терміни запровадження показника мінімальної заробітної плати. Востаннє таке було, якщо пам’ятаєте, у 2003 році, коли вона знизилася в грудні з 237 до 205 грн. Багато хто назвав цей крок таким, що суперечить статті Конституції про недопущення зниження соціальних гарантій населення.

Крім того, дуже серйозні проблеми з регулюванням, у тому числі і податковим, паливно-енергетичного комплексу. Вважаю, що ВР буде над чим попрацювати. Різке зростання рентної плати з видобутку нафти і газу, жорстке, неринкове за фактом, стимулювання продажу газу комунально-побутовим підприємствам і населенню... Це має реалізуватися не законом про бюджет, а окремими податковими законами.

Не робиться якихось серйозних кроків з лібералізації податкового законодавства. Фактично таких кроків тільки два: зниження на 0,3% ставки купівлі-продажу валюти, це дуже позитивно, тому що така ставка — це анахронізм, від якого потрібно відмовлятися. І те, чого я взагалі не розумію, — рішення уряду відмовитися від жорсткого регулювання відрахування частини прибутку державних підприємств до бюджету. Адже таке відрахування за фактом не є податком, а є вилученням доходів власника.

Що взагалі неприйнятно — це рівень дефіциту бюджету і запозичень. Сьогодні уряд йде на 10 млрд. запозичень, хоча ми пам’ятаємо, що вони, м’яко кажучи, не завжди відбувалися прозоро. Не кажу, що і цього разу буде так, але уряд ніби свідомо бажає викликати сумніви в інвесторів. Плюс непрозорий розподіл коштів від приватизації, що повинні бути віднесені до фінансування дефіциту загального фонду, фактично переводить нашу економіку в «червону зону» ризиків. Такий рівень дефіциту і така форма використання коштів від приватизації ведуть до скорочення іноземних інвестицій.

Ігор БУРАКОВСЬКИЙ,
директор Інституту економічних досліджень
і політичних консультацій,
доктор економічних наук:

— Перше ознайомлення з проектом державного бюджету на 2007 рік дає змогу зробити кілька висновків. Перший — про збільшення державних витрат у двох напрямах. Із одного боку, зростання так званих інвестиційних витрат, і, у принципі, це правильний підхід, бо раніше в бюджеті домінували соціальні програми. Тому з цим пріоритетом можна погодитися, хоча відразу ж виникають запитання, як використовуватимуться бюджетні інвестиції та яка буде пріоритетність інвестиційних програм.

Із іншого боку, це досить активна підтримка окремих галузей. Скажімо, на вугільну виділяється 5 млрд. грн. Але проблема вугільної галузі полягає не в тому, що її потрібно підтримувати, а в тому, що її потрібно реформувати. Є запитання й до самої підтримки. Якщо ми через бюджет збираємося підтримувати вугільну галузь і субсидіювати споживачів вугілля, то, на мою думку, така схема не є абсолютно працюючою. Знову буде нецільове використання, зловживання, що врешті-решт може загальмувати реформування української вугільної промисловості.

Те саме із запропонованими 12% ПДВ для аграрного сектора — це добре, коли працює чесно. А ця норма переграватиметься нормами інших законів...

Погано, що в нас бюджет знову стає законом вищого порядку. Тобто задля його наповнення змінюються інші закони, у тому числі податкові. Ми з допомогою бюджету намагаємося регулювати абсолютно всі галузі, щось запроваджуємо, змінюємо... Це засвідчує: інші бюджетно-впливаючі закони просто не працюють. Стабільності немає. А либонь повинна бути нормальна, стабільна система адміністрування податків, нормальне ставлення до різних категорій підприємств.

Наступний момент, що викликає великі запитання, — приватизація, від якої в бюджет закладено досить великі надходження. Як вона здійснюватиметься? Приватизація має проводитися на тендерній основі, але досвід першого продажу «Криворіжсталі» говорить про те, що надходження можуть бути не такими великими, як очікувалося, якщо прописуються умови під конкретних учасників. Ясна річ, бюджет від цього недобирає ресурсів.

Цікава інновація бюджету пов’язана з тим, що планується зробити бездефіцитним бюджет Пенсійного фонду. Це цілком правильна постановка питання в стратегічному плані, проте не до кінця зрозумілий механізм. Не вдаючись у деталі, зазначу: у цьому разі виникає проблема середньострокового планування надходжень до Пенсійного фонду, а отже, і середньострокового планування тих коштів, котрі витрачаються на середньострокові цілі. Бюджет, як і раніше, формується в щорічному горизонті, а тому нагадує охрімову свиту.

Є ще момент, пов’язаний із зниженням до 15% частки прибутку державних підприємств, що відраховується до бюджету. Хочу сказати, тут ми знову повертаємося до невирішеної проблеми. Гри з відрахуванням прибутку державних підприємств небезпечні тим, що в них немає жодного економічного розрахунку. Ці підприємства мають розвиватися, повинні бути більш-менш стабільні нормативи відрахувань, і поки ми не перейдемо на певну зрозумілу систему, державні підприємства використовуватимуться або для залучення грошей до бюджету, або для вирішення якихось інших фінансових питань із допомогою їхніх фінансових потоків

У цілому бюджет 2007 року багато в чому традиційний. Уряд традиційно прикинув, скільки куди треба за різними напрямами. У бюджеті ми не спостерігаємо справді нових підходів, пов’язаних із тим, що називається середньостроковим плануванням. Без чого Україні неможливо буде забезпечити фіскальну стабільність у середньостроковому періоді.

Думки записали Віталій КУКСА,
Юрій СКОЛОТЯНИЙ, Наталія ЯЦЕНКО