БАНКОВА ЗРОБИЛА «ПО-БОЛЬШОМУ» - Архів - dt.ua

БАНКОВА ЗРОБИЛА «ПО-БОЛЬШОМУ»

4 жовтня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №38, 4 жовтня-11 жовтня

Вибачення Приведите-ка ко мне своих деточек. Я сегодня их за ужином скушаю Корней Чуковский. «Тараканище» Якщо політика — брудна справа, то вибори — банний день...

Вибачення

 

Приведите-ка ко мне своих деточек. Я сегодня их за ужином скушаю

Корней Чуковский. «Тараканище»

Якщо політика — брудна справа, то вибори — банний день. Зрозуміло, що той, хто вивів цю чудову формулу, користувався при цьому аж ніяк не українськими реаліями. Це навіть не обговорюється. А от легка адаптація зможе її дуже непогано пристосувати до вітчизняного політичного середовища. Точніше, до четверга. А ще точніше, до ночі з четверга на п’ятницю, що стала офіційним днем народження парламентської більшості. Оскільки, як свідчить практика, якщо політика — брудна справа, то створення більшості — це банна ніч. Принаймні, як розповідають недоброзичливці, однієї задушевної бесіди глави адміністрації Президента зі своїм шефом під час спільної парової релаксації вистачило, аби раз і назавжди поховати можливість участі в парламентській більшості «Нашої України».

Можна скільки завгодно розмірковувати на тему, чому саме цей день і година були обрані «акушерами» для проведення штучних пологів, унаслідок яких на світ з’явилося явно недоношене «немовля». Киваючи при цьому на різке посуворішання міжнародного та внутрішнього політичного клімату, що вплинуло на прийняття поспішного рішення. У дійсності ж усе набагато простіше. Занадто близько до декларованої мети підійшли переговори із залучення в парламентську більшість «Нашої України». Як уже писало «ДТ», на зустрічі з Віктором Ющенком минулого четверга гарант запропонував лідеру «НУ» подумати над повторним входженням у прем’єрську річку. Черговий раунд переговорів, що відбувся того ж дня, так само налаштовував на оптимістичний лад із приводу їхніх перспектив. Чи потрібно описувати всю гаму відчуттів Віктора Андрійовича, який дорогою в Прагу дізнався про презентовану в п’ятницю в сесійному залі парламентську коаліцію? Як аргументували саме такий результат майже піврічного процесу формування більшості деякі з її ідеологів (хоча про ідеологію стосовно більшості саме в такій конфігурації говорити не варто, але про це трохи згодом), вирішальним чинником стали прості математичні підрахунки. За їхніми словами, трохи менше п’ятдесяти членів «Нашої України» категорично відмовлялися входити у, на їхню думку, пропрезидентську більшість навіть за умови відсутності там соціал-демократів. Таким чином, решта чоловік із шістдесят «нашоукраїнців» не були для більшості настільки вже серйозним придбанням при втраті тридцяти семи есдеків. Як то кажуть, те на те.

Проте такий хід думок не може не викликати зауважень. Ніхто не робив особливої таємниці з того, що більшість створювалася під розподіл портфелів. А на цьому бенкеті соціал-демократам мало що світить. З урахуванням кількісного складу їхнього представництва в парламенті, а також «упакованості» посадами, їм доведеться задовольнятися тим, що в них вже і так є. Ну, може, підкинуть їм іще якісь малопереконливі «шматочки влади» у регіонах і бізнес-об’єкти, серед яких уже практично не залишилося більш-менш привабливих. Втративши, таким чином, практичне значення, участь СДПУ(о) у парламентській коаліції стає переважно номінальною. А тому є дуже незначною жертвою, яку можна було б принести на вівтар розширення парламентської більшості за рахунок «Нашої України». Адже, залишаючись офіційно за межами об’єднання, есдеки все одно голосували б в унісон «генеральній лінії». Хіба не така схема законодавчих здійснень, недавно анонсованих главою держави?

Однак це, схоже, саме той випадок, коли емоції беруть гору над прагматизмом. І особиста антипатія до тезки переважає хвалену розсудливість і холоднокровну зваженість Віктора Медведчука. А тим часом, участь у більшості «нашоукраїнців» із паралельним призначенням Віктора Ющенка прем’єр-міністром відкривало б перспективу розробки безлічі сценарних варіантів. Перший із них: довести справу до внесення Президентом у парламент кандидатури лідера «НУ» на прем’єрський пост й організувати її провал. Ви ж бачите: ми дали йому шанс, а йому не вдалося ним скористатися. І який же після цього з Ющенка світоч антипрезидентської опозиції? Адже Президент до нього з усією душею, а він збирає дрібні образи. Другий варіант: усіляко сприяти проходженню кандидатури Віктора Андрійовича на прем’єрський пост, але потім, цілком обгрунтовано прикриваючись гаслом коаліційного уряду, не дати йому можливості сформувати свою команду. Ставши генералом без війська, а точніше, намагаючись керувати військом, яке підпорядковується командам із геть інших кабінетів, Ющенко буде приречений на різке зниження рейтингу, що незмінно супроводжує прем’єрів-невдах. У такому становищі він стане досить згідливим для того, щоб можна було втілити третій сценарний план: вибити з лідера «нашоукраїнців» максимальні гарантії для нинішнього глави держави і зробити його наступником. За всієї фантастичності такого варіанту розвитку подій не слід забувати, що в Леоніда Даниловича так і не з’явилося реального «наступника», у той час, як Віктор Андрійович все ще не розлучається із жовто-блакитною майкою лідера народної довіри, залишаючись єдиним реальним кандидатом у президенти. Пам’ятає про це і Віктор Володимирович, чиє уміння перетворювати на союзників своїх учорашніх ворогів загальновідоме: загнати людину в куток, позбавивши будь-яких перспектив, і в потрібний момент простягнути руку допомоги, за надання якої та буде зобов’язана до кінця життя.

Однак не до багатоходових комбінацій, очевидно, нині главі адміністрації. Так, його вплив на гаранта посилюється, а владні і бізнесові позиції дедалі більше зміцнюються. Та чи йому не знати, що перше можна втратити після одного походу глави держави в лазню в компанії з представником ворожого табору, а друге не можна отримати, не збільшуючи чисельності цього самого табору і негативного ставлення до себе його бійців. У тій кровоносній системі, безперебійну роботу якої намагається налагодити Віктор Медведчук, почали з’являтися антимедведчуківські тромби, зокрема, намітився союз Партії регіонів, Трудової України та «Нашої України». Про можливість виникнення такої конфігурації парламентської коаліції, яка сама по собі (завдяки сумарності голосів у парламенті) більшістю стати не змогла б, а от основою для її поступової розбудови — цілком, відомості досить суперечливі. Від тверджень про те, що союз був майже вже укладений (Юрій Костенко), до категоричного спростування цього факту (Ігор Шаров). Але диму без вогню не буває.

Віктор Медведчук має надзвичайну здатність об’єднувати цілком різних людей. Втім, не лише в парламентську більшість. Демонструючи рівень своєї майстерності на ниві більшовицького будівництва, він водночас згуртовує людей і за межами парламенту. Згуртовує проти себе. За деякими даними, глава парламенту Володимир Литвин, головний податківець Микола Азаров, генпрокурор Святослав Піскун і перший президентський помічник Сергій Льовочкін уклали своєрідний deal з метою проведення в прем’єри Миколи Яновича. Загалом, пан Азаров у боротьбі за головне урядове крісло є небезпечнішим за решту гіпотетичних кандидатів конкурентом Анатолія Кінаха, у чиєму подальшому перебуванні на посаді зацікавлені соціал-демократи. Олегу Дубині в цій боротьбі, крім як на НАК «Нафтогаз України» і купку окремих депутатів, по суті, ні на кого обпертися. Ну, хіба що Президент у ньому знову відчує рідну душу. У лобійованого Віктором Пінчуком Сергія Тігіпка після невдалої спроби «схрестити вужа з їжаком» підрізані крила. Георгій Кирпа ось уже понад місяць перебуває в лікарні. За деякими даними, міністра транспорту підкосила серйозна хвороба. Бажаємо Георгію Миколайовичу якнайшвидшого одужання, але недоброзичливці стверджують, нібито колишній президентський фаворит ховається від «царської» немилості, що зненацька обрушилася на нього.

Донеччани і Віктор Ющенко, які давно, подейкують, відчувають непереборну схильність одне до одного, ще недавно були близькі до укладання альянсу. Основою його мала стати підтримка Віктором Андрійовичем зусиль «регіоналів» у просуванні Миколи Азарова на прем’єрську посаду. Лідер «НУ» не ревнує до керівника ДПАУ хоча б тому, що той геть-чисто позбавлений харизми, необхідної кандидату в президенти. Схоже, той майданчик, на якому влада має намір зростити спадкоємця, буде зайнятий безперспективною в цьому сенсі особистістю. Втім, те, що союз досі не склався, зовсім не означає, ніби він неможливий у майбутньому. Дуже примітною тут є свіжа заява лідера парламентської фракції «Регіони України» Раїси Богатирьової. Виявляється, донеччани хочуть бачити свого представника прем’єр-міністром нового уряду, який сформує парламентську більшість. «Відставка уряду буде, — цитує Богатирьову «Форум». — І, можливо, Кінах буде внесений як наступний прем’єр. Таку комбінацію підтримує фракція СДПУ(о)...Те, що сьогодні фінансові ресурси працюють на одну політичну силу, — це факт». Раїса Василівна назвала новостворену парламентську більшість ситуативною і від імені фракції висловилася за продовження переговорів зі створення більшості з «Нашою Україною», зазначивши, що «РУ» і «НУ» мають «багато спільних поглядів на проблемні питання».

Неважко здогадатися, що таке проблемне питання номер один — Віктор Медведчук. ...........................................................................

...........................................................................................................

...........................................................................................................

...........................................................................................................

...........................................................................................................

Що стосується «трудовиків», то і тут достатньо підстав для виникнення негативного силового поля. Віктор Пінчук, який було зблизився з Віктором Медведчуком, також відчув на собі всі принадни ведення бізнесу по-есдеківськи. Крім усього іншого, він із подивом з’ясував, що його ЗМІ не стали винятком при застосуванні специфічних методів Віктора Володимировича з формування єдиного інформаційного простору, і туди теж надходять вказівки з Банкової. Тоді як Віктор Михайлович усе ж намагається ставитися до своїх ЗМІ як до бізнесу, не залишивши надії стати українським Берлусконі. Крім того, у нього є підстави затаїти образу через те, що вийшло зі старань Сергія Тігіпка, з яким Віктор Пінчук пов’язував певні свої політичні перспективи. Та всю його гру було поламано виключно через особисту ненависть глави адміністрації до лідера «Нашої України».

За всього цього більшість створена такою, якою уявляв її Віктор Медведчук. Оскільки антипатія, образа і ненависть, що їх відчуває до нього дедалі більша кількість людей, дивним чином сусідять у їхніх душах із страхом перед цією людиною. Лише один приклад: Олега Нипадимку, головного редактора газети «Сегодня», яка належить донецькій фінансово-політичній групі, зняли моментально після одного-єдиного дзвінка соціал-демократів. При цьому на запитання, а чи мали вони самі до редактора претензії, чи не виявляв він зайвої самостійності, чи був некерованим, господарі видання відповідають негативно. Але ж піди розберися, чиє бажання висловлюють на тому кінці дроту: своє особисте чи Президента? І це та сила, яку хтось колись розглядав як альтернативу соціал-демократичній експансії...

До речі, страх паралізував не лише мешканців регіонів. Коли Нипадимка попросив про зустріч одного не останнього в політичній ієрархії чиновника (є підстави вважати, що одного з членів парламентської президії), той побоявся зустрічатися з ним деінде, крім конспіративної квартири.

Потрібно віддати належне Віктору Володимировичу, він не ховається за спину Президента. Навпаки, виходить уперед і приймає удар на себе. Але з цього приводу є чудовий анекдот. У шинок увалюється чималих розмірів чолов’яга і голосно вимовляє: «Ну, хто тут проти мене?» Всі відвідувачі закладу мовчать, втиснувшись у стільці. Але зненацька з’являється ще більший парубок: «Ну, я». «Як тебе звуть?», — запитує його порушник спокою. «Льоха», — звучить у відповідь. Обійнявши його за плечі, перший знову звертається до присутніх із погрозою: «Ну, хто тут проти нас із Льохою?» За такого прикриття тилу можна не боятися жодної кількості і вагомості ворогів. Оскільки будь-хто, насмілившись вистрілити у Віктора Володимировича, ризикує влучити в Леоніда Даниловича.

І саме страх зігнав депутатів у більшість. Одержання за участь у ньому ласих посад — лише ілюзія самостійності. У складі Кабінету міністрів немає жодного представника опозиційних партій. Кого ж більшовики мають намір там змінювати: своїх на своїх? Навіть якщо так, що ж їм заважало зробити це без зайвої матеріальної і нервової напруги, неминучої при створенні парламентської більшості?

Вибачення

У матеріалі " Банкова зробила по-большому", надрукованому в "ДТ" №38 5 жовтня 2002 р., помилково стверджувалося наявність родинних зв'язків між лідером депутатської фракції пані Раїсою Богатирьовою та держсекретарем Міністерства освіти і науки України паном Віталієм Журавським.

Редакція щиро жалкує, що на сторінках газети з'явилася неперевірена інформація і просить вибачення у Раїси Василівни, Віталія Станіславовича та їх родин за цю прикру помилку.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво