Бандитам — тюрми! - Архів - dt.ua

Бандитам — тюрми!

14 січня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №1, 14 січня-21 січня

Процес приходу нової влади ніколи не буває безболісним. І не тільки тому, що певна частина суспільства переживає при цьому гіркоту поразки й руйнацію надій, пов’язаних з іншими життєвими орієнтирами...

Процес приходу нової влади ніколи не буває безболісним. І не тільки тому, що певна частина суспільства переживає при цьому гіркоту поразки й руйнацію надій, пов’язаних з іншими життєвими орієнтирами. Драматизму ситуації додає те, що в новий політичний формат із тим чи іншим ступенем активності намагаються вписатися вчорашні апологети старого режиму, його завзяті прибічники та вірні слуги. І роблять це з абсолютно незворушним виглядом, який у їхньому розумінні просто не допускає якихось зауважень із розряду: «А вас тут не стояло!» Найцікавіше, що в більшості випадків їхні уявлення таки виявляються вірними. І, напевно, це зрозуміло: в запалі невідкладних справ із налагодження роботи нової владної команди якось не до запитань: «Де ти раніш був? Цілувався з ким?» Але навряд чи виправдано з погляду такого поняття, як справедливість.

Напевно, тому однією з актуальних тем, обговорюваних сьогодні в політико-журналістських колах, стала тема люстрації. Проте дискусії з приводу необхідності чи, навпаки, неприпустимості кадрових, політичних і інших чисток у поствиборній Україні, швидше за все, безглузді. І не тому що, як вважає Вахтанг Кіпіані, котрий висловив своє негативне ставлення до цієї ідеї в «Українській правді», щоб уникнути подвійних стандартів люструвати доведеться практично всіх більш-менш вагомих політичних діячів. І нинішнього соціал-демократа Нестора Шуфрича, і колишнього його однопартійця Петра Порошенка, котрий претендує сьогодні на прем’єрський пост. І чинного главу президентської адміністрації Віктора Медведчука, і його попередника на цьому посту, нинішнього спікера Володимира Литвина. Цікава логіка. Особливо, коли врахувати, що за часів, коли Петро Олексійович мав членський квиток СДПУ(о), не було «найбрудніших в історії України» президентських виборів, до фальсифікації результатів яких найпомітніші представники есдеків мали найбезпосередніший стосунок. Окрім того, процедура «очищення» передбачає певні часові рамки, котрі обмежують строк давності не дуже порядних учинків тих чи інших персонажів. І коли відбувалися більшовицькі «зачистки», наведені автором як приклад люстрації, ніхто не згадував про часи монголо-татарського ярма. Як не розслідували злочини часів кайзерівської Німеччини на антинацистських судових процесах, у результаті яких чимало діячів гітлерівської Німеччини стали жертвами, по суті, тієї ж люстрації.

Проведення люстрації в Україні практично неможливе тому, що грунтуватися цей процес має все ж таки на законі. Ймовірність же появи його найближчим часом мізерно мала. По-перше, навіть якщо хтось і спроможеться подібний законопроект розробити, для його прийняття не знайдеться достатньої кількості голосів у парламенті, котрий ледь не наполовину складається з потенційних жертв люстрації. А по-друге... Ну, немає в українській ментальності таких якостей, як мстивість, а тим більше кровожерливість. І зайвим підтвердженням цього є той факт, що свої надії та сподівання на зміни на краще мільйони українців пов’язували саме з ім’ям Віктора Ющенка, завдяки його іміджу порядного й морального політика. Ці чесноти, як ви розумієте, найменше передбачають схильність до биття лежачого, полюванню на відьом і пошуку офірних цапів. Про неприпустимість чого лунають вигуки щоразу, коли мова заходить про те, яким чином новій владі будувати взаємини зі своїми вчорашніми недоброзичливцями.

Ніхто не заперечує: шляхетність переможця і високі моральні критерії, заявлені ним своїм передвиборним брендом, не повинні дозволити Ющенку та його команді опуститися до вульгарного зведення рахунків із поваленим супротивником. Але не слід забувати й про те, що ледь не найбільш популярним серед його електорату гаслом було «Бандитам — тюрми!» Мабуть, важко згадати за всю виборчу кампанію хоч один виступ Віктора Андрійовича, на якому не була б вимовлена ця фраза, що незмінно викликала в аудиторії бурю овацій. Оскільки вона виявилася адекватною настроям, очікуванням, почуттям і думкам більшості українських громадян. І якщо злодій, котрий привласнив мільйони бюджетних коштів, а отже, грошей пенсіонерів, інвалідів, лікарів і вчителів, мусить сидіти у в’язниці, то чому злочинці, які намагалися вкрасти мільйони голосів виборців, але піймані на гарячому, мають залишатися безкарними? Навіть якщо вони й представляють переможену сторону, яка традиційно має право розраховувати на милосердя переможця.

Переможець, можливо, і милостивий, але закон суворий. І витяги з 157-ї, 158-ї і 159-ї статей Кримінального кодексу України, розвішані на виборчих дільницях після першого туру голосування в безпосередній близькості від робочих місць членів виборчкомів, відбили бажання йти на правопорушення у багатьох відповідальних осіб. Оскільки перешкоджання здійсненню виборчого права, неправомірне використання виборчих бюлетенів, підробка виборчих документів чи неправильний підрахунок голосів, а також неправильне оголошення результатів виборів і порушення таємниці голосування тягне, відповідно до КК, на строк позбавлення волі від двох до дванадцяти років. У багатьох, але не в усіх. Результатом чого і стало те історичне рішення Верховного суду України, яким через масові, свідомі й системні порушення в ході голосування результати виборів було визнано сфальсифікованими.

Поки широкій громадськості невідомо про те, скільки, за якими фактами й стосовно яких осіб порушено кримінальні справи, пов’язані з виборчим процесом. Генеральна прокуратура не квапиться ділитися такою інформацією. Втім, юристи стверджують: якщо виходити з процесуальних строків, то робити будь-які висновки про активність органів прокуратури ще рано. Якщо справи й заведено, то їхньої появи в судах можна очікувати не раніше кінця лютого — початку березня. Ось тоді «підсніжники» і з’являться. Щоправда, деякі уявлення про перспективи, які очікують тих, хто був причетний до спотворення результатів усенародного волевиявлення, можна спробувати скласти вже зараз. Наприклад, як повідомив недавно прокурор Закарпатської області Микола Гошовський, за фактами втручання у виборчий процес під час двох перших турів голосування його відомством порушено 38 кримінальних справ. Що цікаво, тільки дев’ять із них стосуються безпосередньо статей КК, які передбачають відповідальність за перешкоджання здійсненню виборчого права, підробку виборчих документів і неправильний підрахунок голосів. Інші справи відкрито за фактами хуліганства на виборчих дільницях, залякування, застосування фізичної сили до членів виборчих комісій, побиття виборців тощо. «Арештовано трьох чоловік, проти інших чотирьох винесено ухвалу про притягнення їх до відповідальності, але оскільки вони переховуються, правопорушників оголошено в розшук. Ще 14 чоловік ідентифіковані, місце їхнього перебування з’ясовується, а заодно збираються додаткові докази про їхню причетність до злочинних дій, одну особу затримано», — цитує закарпатського прокурора інтернет-видання «Політична Україна».

Однак, на думку адвоката Олексія Рєзникова (котрий брав участь у засіданні Верховного суду, на якому було встановлено факт фальсифікації результатів голосування під час другого туру виборів, на боці команди Ющенка), дуже важливо, щоб покарання за всі правопорушення, зафіксовані під час виборчого процесу, понесли ключові виконавці проекту «Фальсифікація». Оскільки великою є ймовірність, що віддуватися доведеться лише низовій ланці старанно вибудованої схеми. І якщо до ідеологів і організаторів фальсифікацій, вважає юрист, Феміді добратися буде дуже важко, то довести до суду справи стосовно топ-менеджерів кампанії слідчі органи просто зобов’язані. І найбільш одіозна постать серед них — екс-глава Центрвиборчкому Сергій Ківалов. Можливо, його дії й не підпадають під уже згадувані статті КК, пов’язані з виборчим законодавством. Але, як випливає зі звіту того ж закарпатського прокурора і що підтверджує Олексій Рєзников, є чимало інших кримінальних статей, за порушення яких може бути притягнутий той, хто зазіхнув на виборче право громадян. Як відомо, йде розслідування справи, пов’язаної з втручанням в електронну систему, через яку ЦВК отримував, обробляв і оголошував результати голосування. Звісно, важко поки говорити, яким шляхом рухається слідство, а отже, і про можливий його кінцевий результат. Однак із певною часткою ймовірності можна припустити, що неправомірні дії керівництва ЦВК підпадуть під статтю про злочинне недбальство (це в найкращому для Сергія Васильовича разі) або про зловживання посадовими повноваженнями. Не виключені й інші варіанти. Але якщо правову оцінку не отримає колишній глава ЦВК, то покарання якогось члена дільничної комісії, котрий наважився на підробку через загрозу втратити роботу, а то й під страхом фізичної розправи з ним і його рідними, виглядатиме вершиною несправедливості.

До речі, не варто, напевно, впадати й в іншу крайність, вішаючи всіх собак на Ківалова. Це зараз інші члени ЦВК виглядають білими й пухнастими. А багато ж із тих, хто входить до нинішнього складу Центрвиборчкому, розписалися у власній причетності до спотворення результатів народного волевиявлення, поставивши свої автографи під протоколом, який засвідчив перемогу Віктора Януковича в другому турі виборів. Здається, слідчим органам є про що поговорити з кожним із них. Утім, за деякими відомостями, член ЦВК Михайло Охендовський вже встиг не один раз відвідати Генпрокуратуру, куди викликався, судячи з усього, для дачі показань у справі про центрвиборчкомівський сервер, роботу якого курирував.

Особливої уваги компетентних органів заслуговує також український інформаційний простір. Разючі зміни, котрі почали відбуватися з ним напередодні так званого третього туру виборів, не можуть заступити того свавілля брехні, інсинуацій і маніпулювання, яке панувало на ряді загальнонаціональних телевізійних каналів і в деяких друкованих виданнях до помаранчевої революції. Тут також можна красиво розмірковувати про те, що люди усвідомили свою неправоту й повернулися до норм журналістської етики, своєю подальшою роботою стверджуючи це. А отже, не слід щоразу згадувати їм їхнє ганебне минуле. А можна подивитися на розколоте суспільство і збитих із пантелику пропагандою сотні тисяч людей і зрозуміти, що це занадто висока ціна за чиїсь «короткочасні помилки». І відповідальність за це також передбачена законом. Провівши експертний юридичний аналіз передвиборних роликів, які демонструвалися перед першим і другим турами голосування на кількох загальнонаціональних телеканалах, адвокатська компанія «Кисіль і партнери» дійшла висновку, що заслуговує уваги Національної ради з телебачення і радіомовлення, парламентського комітету зі свободи слова, слідчих органів, та й пересічних телеглядачів. Відповідно до ст. 2 Закону про телебачення та радіомовлення, телерадіоорганізації не мають права у своїх програмах вести пропаганду розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, розповсюджувати інформацію, яка підриває суспільну мораль чи підбурює до правопорушень, а також принижує честь і гідність людини. На думку правознавців, зміст деяких роликів дозволяє зробити висновок про те, що вони містять інформацію, яка розпалює національну ворожнечу. Зокрема це стосується роликів, у яких ідеться про «СС Галичина», діяльність УНА, Ю.Криворучка та Є.Коваленка. Те ж саме стосується і сюжетів про поділ України на 1, 2 та 3-й сорти, а також «недоукраїнців», які розмовляють російською мовою.

Крім того, переконані юристи, інформація, котра містилася в деяких роликах, може розглядатися як така, що не відповідає дійсності, принижує честь і гідність людини. Зокрема це стосується «розрухи й нещастя, які несе Віктор Ющенко», «злочинів», буцімто скоєних Юлією Тимошенко, тощо. Так, існує норма закону, відповідно до якої телерадіоорганізації та їх керівники не несуть відповідальності за зміст виступів посадових осіб, представників політичних організацій, кандидатів на посаду президента чи в депутати під час передвиборної агітації. Однак там-таки є й досить важливе доповнення: окрім випадків, коли у виступах зазначених осіб, які транслюються в записі, міститься інформація, розповсюдження якої забороняється законодавством. А до неї належать «заклики до ліквідації незалежності України, зміни конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки… пропаганда війни, насильства та міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі...». Також забороняється розповсюдження явно неправдивих даних про кандидата на посаду президента.

Невідворотність покарання — найпоширеніший засіб запобігання злочинові. Нам, звісно, дуже бракуватиме УТ-1, «1+1», «Інтера» чи ICTV, але хіба не наагітували вони на статтю закону про телебачення та радіомовлення, яка тягне на позбавлення ліцензії? Що передбачається, коли телевізійники ігнорують вимоги цитованої вище 2-ї статті цього закону. Через суд, звісно. І вже ж, у кожному разі, генеральні директори, продюсери та інші топ-менеджери каналів до відповідальності повинні бути притягнуті, поза всяким сумнівом.

Інакше повторення історії нам не уникнути. Один із недавніх ведучих каналу «1+1», відомий своїми телекілерськими нахилами, гостюючи недавно на «5 каналі», дуже впевнено говорив про своє, з дозволу сказати, професійне майбутнє. «Політична пам’ять у нас коротка, — казав, — нікуди від мене блакитний екран не дінеться. І талант мій ще буде затребуваний». Якщо ми не станемо свідками публічних судових процесів над тими, хто нагинав країну у своїх корисливих фінансово-політичних цілях, швидше за все, так і станеться.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво