Анатолій Кінах: «Я б дуже хотів, щоб Кабінет міністрів був єдиною командою»

Стосунки між главою Кабміну та його першим заступником досі будувалися за двома моделями. Або перший віце-прем’єр був тінню свого патрона, покірливо прямуючи його генеральною лінією і виставляючи прем’єрську думку щодо будь-якого питання як свою власну. Або це була людина, приставлена контролювати керівника Кабінету, котра грала роль внутрішньої опозиції в уряді, провокуючи конфлікти та протистояння у вищому органі виконавчої влади. Новий уряд, зважаючи на все, обіцяє внести певне розмаїття у цю класифікацію. Перший віце-прем’єр-міністр Анатолій Кінах явно не прагне ролі альтер его Юлії Тимошенко. Водночас у тій особливій думці, яку він регулярно висловлює, не читається протиставлення прем’єру й урядовій команді в цілому. Втім, нехай судять про це читачі.

— Анатолію Кириловичу, ви маєте почуватися просто старожилом у цьому уряді «молодореформаторів», оскільки це ваш четвертий «заїзд» у Кабмін. У чому принципова відмінність цього складу уряду від попереднього та вашої ролі в ньому?

— Ця відмінність передусім полягає у такому: все, що сталося останнім часом в Україні, включаючи перемогу Віктора Ющенка та його команди на президентських виборах, я розглядаю як унікальний шанс для країни побудувати чесне, демократичне суспільство. І це багаторазово підвищує рівень нашої відповідальності, оскільки такий шанс з’явився у нас насамперед завдяки найвищому кредиту довіри людей. Тому теперішній уряд і моя позиція в ньому — щось геть не схоже на те, що було досі. З огляду на це я дуже хотів би, щоб ми витримали це випробування. Адже люди не просто чекають, вони вимагають, щоб формувалася влада нової якості: прозоріша, моральніша, відповідальніша перед народом за свою роботу.

— А ваш статус екс-прем’єра не тяжіє над вами й оточуючими?

— До уряду прийшло багато нових людей. Людей симпатичних, із високою моральною планкою, зі стрижнем, із бажанням працювати в інтересах країни, але без достатнього досвіду роботи на такому високому рівні. Тому одне з моїх завдань — максимально допомогти соратникам по Кабміну, передаючи частину свого досвіду. Щоб вищий орган виконавчої влади у країні працював на високопрофесійному рівні, приймав системні рішення, адекватні законам ринкової економіки.

— А чия позиція в уряді вам ближча: Тимошенко—Терьохіна чи Зварича?

— У якому відношенні?

— У всіх.

— Я б не персоніфікував такі речі. Існують різні ситуації. І мені б дуже хотілося, щоб Кабінет міністрів України був командою людей, які чітко знають: незалежно від ієрархії кожен із них має право на власну точку зору, якщо вона професійно аргументована, і кожен може висловити її на засіданні уряду, у пресі, спілкуючись із народом. Нам не варто повторювати сумний досвід минулого. Не можна допустити, щоб думка члена уряду визначалося тим, наскільки вона вплине на сталість його посадового становища. Якщо ми створимо в уряді таку атмосферу, то різко знизимо якість рішень.

— Представники вашої партії у парламенті не голосували за бюджет, поданий у Верховну Раду урядом, у якому лідер Партії промисловців і підприємців України працює першим віце-прем’єр-міністром. Це, на вашу думку, нормальна ситуація?

— Це наша позиція. На жаль, у нас переважають стереотипи: якщо має місце полеміка, то вона обов’язково спрямована проти когось і означає, що хтось переслідує свої кон’юнктурні, посадові, політичні цілі. І чомусь мало хто намагається розібратися у суті цієї дискусії... А йдеться ж про найважливіші проблеми, що зачіпають стратегічні інтереси економіки, держави, суспільства: податкова система, митний кодекс, інвестиційний клімат, захист прав інвесторів, власників, безпека бізнесу. Це концентрація державної політики.

По цих питаннях має бути дискусія. Відкрита і професійна. Наприклад, що нам робити зі ставками митних тарифів на ті ж продовольчі товари, з огляду на те, що Україна унікальна в цьому плані: 94 відсотки нашого внутрішнього ринку становлять вітчизняні продукти харчування. Це один із небагатьох напрямків, де забезпечуються параметри нашої національної безпеки. А ми відчиняємо двері для продовольчого імпорту… Тому, коли наші депутати голосують проти, це не означає, що вони переслідують якусь вузькополітичну мету когось дискредитувати або ще щось. У такий спосіб депутати висловлюють власну позицію. Не кон’юнктурну, а професійну, аргументовану, таку, що зумовлена відповідальністю перед людьми й обгрунтована законами економіки.

— Антимонопольний комітет порушив справу проти низки компаній-нафтотрейдерів за ознаками антиконкурентних узгоджених дій. Ви також вважаєте це піаром керівництва комітету, як і його боротьбу з Western Union?

— Я знаю Олексія Костусєва багато років, і в нас із ним гарні, довірчі стосунки. Та я був змушений зробити йому таке зауваження, бо коли країну потрясають серйозні проблеми цінового й інфляційного характеру, Антимонопольний комітет займає пасивну позицію стороннього спостерігача, піарячи себе на боротьбі з компанією, що займається грошовими переказами. Інфляція споживчих цін у першому кварталі становила 4,4 відсотка, а цін у промисловості — 4,9. Це рекордні темпи за попередні чотири роки. Ось чим потрібно займатися Антимонопольному комітету. Гадаю, його керівництво це зрозуміло.

Проте дуже важливо, щоб висновки АМК не були емоційно-політичними, а грунтувалися на техніко-економічних розрахунках і здоровому аналізі. До того ж це допомогло б нам установити більш здорові, прагматичні й прозорі відносини між владою і бізнесом. Де переважали б розрахунки, аргументи, жорстка професійна дискусія, а не ярлики та силові, фіскальні, поліцейські заходи.

— Цього тижня ви провели виїзне засідання міжвідомчої ради по боротьбі з контрабандою, під час якого аналізувалася робота Закарпатської і Львівської митниць. Які результати? Вдалося поставити заслін нелегальному імпорту?

— Надходження від митних зборів за останні чотири місяці збільшилися у півтора разу — більш як на 2 мільярди гривень. Це перший результат боротьби з контрабандою. Та якщо на початковому етапі йшлося більше про фіскально-силові методи протидії, то сьогодні вже потрібно вводити якісну складову: вдосконалювати законодавчо-нормативну базу, оптимізувати митні ставки. Крім того, боротьба з контрабандою не має погіршувати умови промислово-підприємницької діяльності тих, хто працює прозоро, не має призводити до надмірної відкритості внутрішнього ринку.

І в цьому контексті, спираючись на результати виїзного засідання міжвідомчої ради по боротьбі з контрабандою, яку я очолюю, можна дійти досить невтішного висновку: ми так і не перейшли ще зі стадії фіскально-силових методів до тієї якісної складової, що забезпечить незворотність позитивних змін у цій сфері. Потрібно займатися удосконаленням адміністрування митних процедур. Працювати над скороченням часу оформлення вантажу, над підвищенням кваліфікації і культури працівників митниці. До того ж подекуди сьогодні спостерігається тихий саботаж із боку співробітників митниці. Коли ми відсторонили певну частину корумпованих виконавців від можливості брати хабарі, почастішали випадки штучного затягування митних процедур, брутального ставлення до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, до товару, який розмитнюється. Але ж у даному випадку ми маємо справу з західним кордоном, який є воротами в Україну. Це кордон Європейського Союзу. І з того, наскільки цивілізовано проходитимуть там митні процедури, наші потенційні партнери судитимуть про країну загалом.

— Проте, відзначаючи збільшення надходжень у бюджет, що спостерігається у результаті заходів, розпочатих проти нелегального імпорту, мало хто чомусь говорить про підвищення цін, яким супроводжується цей процес.

— Ви знаєте, ціни зросли не тому, що ми боремося із контрабандою, хоча певною мірою вплинуло на них і це. Ціни — це окрема розмова. І ситуація з ними досить тривожна. Мене дуже турбує, що сьогодні ми приймаємо рішення, які не усувають результати діяльності старої влади, а навпаки, посилюють динаміку зростання цін. Наприклад, іще до формування бюджету ми знали, що на світовому ринку відбувається безпрецедентне зростання цін на нафту. Проте це не перешкоджало закласти в бюджет, на мій погляд, украй помилкову нову систему оподатковування нафтопродуктів. Зокрема система акцизів грунтується не на фіксованій ставці, а на обсязі продажів, що створює досить непевну ситуацію для нафтових компаній. Крім того, знаючи про зростання світових цін на нафту, ми підвищили внутрішні тарифи на її транспортування, що ще більше сприяло зростанню цін.

Гадаю, людям не потрібні наші бадьорі рапорти про зростання ВВП або про збільшення зарплат і пенсій. Їх цікавить реальна платоспроможність, наскільки зростання зарплат і пенсій випереджає зростання цін, зростання інфляції. За цим показником люди й оцінюють якість та ефективність влади.

— До речі, про податки. Вам не здається страшенно несправедливим те, що зміни в оподатковуванні, власне, поставили на межу виживання ту частину населення, яка зіграла досить важливу роль у перемозі помаранчевої революції — середній і малий бізнес?

— Я дуже стурбований змістом нової редакції державного бюджету на цей рік. Як можна було грубо порушувати бюджетний кодекс, упроваджуючи зміни в більш як сотні законодавчих актів із оподаткування, роблячи це практично в розпал фінансового року? Як можна було вносити в бюджет збільшені показники по мінімальній заробітній платі, не проаналізувавши, як це вплине на конкурентоспроможність продукції? Як можна було посеред фінансового року в односторонньому порядку змінювати умови роботи інвесторів? Хіба відповідає це нашим деклараціям про те, що Україна — цивілізована, демократична держава?

Ви абсолютно праві. Я на все життя запам’ятав очі людей, які стояли на Майдані, й те, яку мужню і принципову позицію зайняв тоді бізнес. Це підтверджує те, наскільки Україні потрібен середній клас, люди, готові захищати свої права, забезпечувати стабільність і демократію в країні. Нам потрібно дуже серйозно працювати над удосконаленням системи оподаткування малого та середнього бізнесу, зберігати й розвивати спрощену систему оподаткування. Вона довела своє право на життя: тільки за останні чотири роки завдяки їй у країні створено 470 тисяч нових робочих місць. Поки ж у наших діях простежується гіпертрофований фіскальний принцип, від якого треба відходити.

Більше того, коли йдеться про оподаткування, кожен крок має бути прорахований і обов’язково розглянутий у режимі цивілізованого діалогу підприємця, роботодавця з владою. Адже йдеться про створення нових робочих місць, що було однією з головних передвиборних обіцянок Президента. І я цілком підтримую цю дуже важливу тезу. Адже кількість робочих місць у країні — один із найважливіших критеріїв ефективності влади в усьому світі.

— Та бюджет ухвалено, правила встановлено. Що ж тепер мають намір робити ті, хто з ними не згодний?

— Будемо вносити зміни, я впевнений. Саме життя цього вимагає. Незалежно від мого бажання, ці питання до порядку денного вноситиме навколишня дійсність.

— Чому серед політичних сил, які Президент назвав як союзників його партії на майбутніх парламентських виборах, не було названо очолювану вами Партію промисловців і підприємців?

— Наша партія, будемо відверті, не потребує того, щоб її називали або згадували. Це самодостатня політична сила, що стабільно входить у першу п’ятірку українських партій за такими показниками, як чисельність і розвиненість структури. За останніми даними, в нас уже 147 тисяч однопартійців. При цьому ПППУ будується на абсолютно добровільних началах. Я хотів би нагадати, що на минулих президентських виборах наша партія жорстко заявила про небажання торгувати своїми принципами та приймати рішення під тиском. Ми дуже достойно пройшли крізь це випробування, і партія сьогодні розвивається і готова брати участь у парламентських виборах як окремий суб’єкт або в об’єднанні з іншими партіями та громадськими організаціями. Щоб результат парламентських виборів обов’язково доповнив, підсилив результат виборів президентських. І в парламенті було сформовано більшість, яка спиралася б на ідеологію розвитку України як демократичної держави. Сьогодні партія готується до різних варіантів форми її участі у виборах.

— Анатолію Кириловичу, чому ви так завзято виступаєте проти конституційної реформи?

— Ще коли проходили переговори в Маріїнському палаці про шляхи виходу з політичної кризи, зумовленої масштабними фальсифікаціями на президентських виборах, я, як і Юлія Тимошенко й Іван Плющ, виступив проти конституційної реформи. І вважаю: прийняття реформи було помилкою. То була кризова ситуація. І зміни, внесені тоді до Конституції, були націлені переважно на перерозподіл функцій, повноважень, тобто відбивали боротьбу за владу та прагнення певних сил створити плацдарм для майбутнього реваншу за рахунок ослаблення президентської вертикалі влади. На жаль, перехід від президентської до парламентської форми правління для країни, перед якою стоять дуже складні системні проблеми, може обернутися зміцненням колективної безвідповідальності, аморфністю держави. А нам потрібна дуже чітка вертикаль влади, сформована на демократичних принципах, яка має сконцентрувати в собі політичну волю, ресурси, кадри, довіру людей. Тому я вважаю, що конституційну реформу потрібно впроваджувати в комплексі з адміністративною реформою, розвиваючи реформу судову. І все це має бути адекватне інтересам суспільства в цілому, а не відбивати кризові моменти та спроби перерозподілу повноважень в інтересах певних фінансово-політичних груп.